Газета «Южный край» від 10 липня 1896 року повідомляла, що поки збудовано головний корпус фабрики, який має такі параметри: близько 60 аршин (примітка: 1 аршин — 71,12 сантиментрів) довжини. Планувалося наступного року до цієї будівлі добудувати нову такої самої величини. Корпуси, з'єднані разом, мали становити одну величезну споруду з виходом на Коцарську вулицю. Вільна частина дворового місця, що має площу більше десятини (примітка: 1 десятина — 1,0925 гектара) і виходить на Чеботарську вулицю, мала бути зайнята коморами, складами тощо.

Внутрішній устрій фабрики, у якій виключно усе планувалося готувати за допомогою пари, досить цікавий. Зокрема, паровий відділ містить два парові котли, здатні витримати тиск машин по 15 сил кожен. Від котлів мають іти парові труби в машинний відділ до головної машини з величезним маховиком, що приводить в рух усі трансмісії фабрики.

Інша, нижня частина будівлі — це зал-холодильник, у якому передбачалося в найбільшу літню спеку дотримуватися температури не вище чотирьох градусів. Така низька температура мала бути досягнута укріпленими на стінах зали-холодильника вигнутими трубами, в які за допомогою спеціальної машини подаватиметься вода для охолодження готових виробів і фруктів.

На другому поверсі планувалося розмістити головну майстерню. Уздовж приміщення по рейках мали пересуватися маленькі вагончики-майданчики з мармуровими дошками. На третьому поверсі — спорудити другу майстерню, також із паровими котлами для варіння. Поруч із цією майстернею передбачалося облаштувати парову сушарню, де за допомогою пари буде досягатися температура до 70 градусів. У всіх описаних основних цехах фабрики обов’язковими були протипожежні пристосування — набір пожежних кранів, рукавів тощо. (Шоколадная паровая фабрика в Харькове // Южный край. 1896. 10 июля)

До роботи на фабриці планувалось долучити майже 300 майстрів і робітників, кількість яких за потреби поступово збільшиться. Загальний штат фабрики розраховано в кількості 500 осіб із денним виробітком від 200 до 350 пудів (примітка: 1 пуд — понад 16 кілограмів) продукції. Будівництво фабрики відбувалося під безпосереднім наглядом міського архітектора Болеслава Міхаловського. Внутрішнє облаштування: встановлення машин, верстатів і інших пристосувань здійснювалося виключно під наглядом керівника фабрики Л. Бернера (Освящение шоколадной фабрики Жоржа Бормана в Харькове // Южный край. 1896. 17 июля)

Триповерховий корпус будівлі шоколадної фабрики, з усіма його паровими відділами і прибудовами, розкинутий ледве не на цілій десятині землі, виявився замалим для потреб підприємства, попит почав перевищувати виробництво. Невпинна робота цілої серії парових машин, за кількох сотень робітників, виявилася недостатньою. Цей новий корпус так само, як і перший, мав виходити фасадом на Коцарську вулицю так, що обидва корпуси протягнуться на 200 аршин (примітка: 1 аршин — 71,1 сантиметрів) уздовж вулиці. Разом із будівництвом нового корпусу передбачалося розширити парові відділи фабрики, і встановити в них кілька нових парових котлів і машин (Фабричное производство шоколада в Харькове // Южный край. 1897. 28 марта)

Отже, фабрика постійно розширювалася та оновлювалася: змінювалося технічне оснащення, старі дерев’яні будівлі замінювалися на кам’яні.

Але 6 січня близько сьомої години ранку 13-річний хлопчик Іван Лащевський, який служив у купця Куніцина та проживав поблизу фабрики «Жорж Борман», на вулиці Коцарській у під'їзді № 34, вирушив з дому до ранньої обідні в Благовіщенській церкві. Наблизившись до фабрики, хлопчик побачив згорток великого розміру, запакований у газетний папір, що лежав на тротуарі. Іван підняв знахідку і негайно віддав своєму господареві пану Куніцину. Розкривши згорток, пан Куніцин побачив, що в ньому містяться різного роду папери, що належать Жоржу Борману. Усі папери визнані Жоржем Борманом як ті, що були викрадені з контори фабрики вночі 22 грудня, а тому і були вручені власнику. Таким чином, злодії скористалися лише готівкою на суму 3 тисячі 800 рублів, які зберігалися у викраденій касі. (К краже из шоколадной фабрики Жоржа Бормана // Южный край. 1898. 8 января)

Цього ж року в газеті «Южный край» від 1 серпня було опубліковане повідомлення про те, що незважаючи на заходи поліції, винуватці багатотисячної крадіжки на шоколадній фабриці Жоржа Бормана дотепер залишаються незнайденими. Судячи з деяких даних, крадіжку скоїли люди, близько знайомі з внутрішніми порядками фабрики. Так, наприклад, чавунну масивну касу, у якій зберігалися викрадені цінності, винесли чорним ходом на подвір'я, де зловмисники й розбили її. Цінні папери, що знаходились в касі, були підкинуті біля фабрики і повернуті власнику. Що ж до самої каси,

то висловлювалося припущення, що її було вивезено з двору і десь заховано. Згодом з’ясувалося, що каса нікуди з двору і не вивозилася. На подвір'ї фабрики існувала досить глибока засмічена яма. Зловмисники зробили збоку від цієї ями заглиблення і закопали туди чавунну касу, де її було знайдено під час очисних робіт. Тоді ж один службовець фабрики звернув увагу на те, що Підлога в льосі в одному місці скопана і земля притоптана. Розрили землю і на невеликій глибині знайшли велосипед, що належав синові власника фабрики і був викрадений разом із касою. (Виновники  многотысячной  кражи // Южный край. 1898. 1 августа)

На виробництві Жоржа Бормана ставалися не лише такі прикрощі, як крадіжка. Незважаючи на високий для свого часу рівень технічного оснащення, фабрика стикалася із серйозними екологічними проблемами. У 1909 році у газеті «Утро» від 1 вересня повідомлялося, що спеціальна комісія у складі віце губернатора, міського голови, лікарського прокурора та інших осіб оглядала біологічну установку на фабриці Жоржа Бормана. Огляд цей був викликаний поданням до міської управи санітарного лікаря Володимира Фавра про забруднення річки біологічно очищеними водами установки фабрики. Комісія визнала, що біологічна установка справді дає смердючу воду, випуск якої в річку неприпустимий. Водночас із тим, комісія з'ясувала, що біологічну установку виготовлено без дозволу міської управи, на підставі наказу колишнього харківського генерал-губернатора Миколи Пєшкова. (Осмотр биологической установки у Жорж-Бормана // Утро. 1909. 1 сентября)

Через два тижні, за розпорядженням адміністрації фабрику тимчасово закрили, а виробництво призупинили. Робітники (близько 800 осіб), які з'явилися вранці, були вражені несподіваним для них закриттям фабрики. Причиною цього послугувала приведена у виконання постанова міської управи про заборону товариству «Жорж Борман» випускання вод із фабрики через трубу в річку Лопань. Витік з труби був забитий найнятими поліцією робітниками в ніч із 13 на 14 вересня. З технічних міркувань адміністрація фабрики змушена була вдатися до призупинення виробництва, адже робота цехів приводиться в рух газовим двигуном, для охолодження якого потрібен постійний приплив свіжої води. Разом із відпрацьованими біологічною установкою водами, фабрика випускала до 12 тисяч відер води на добу. (А. П. Приостановка работы на фабрике т-ва «Жорж Борман» // Утро. 1909. 16 сентября)

Материалы по оценке фабрик и заводов Харьковской губернии Т. 4: Мукомольные мельницы. Маслобойные заводы. Конфектные и кондитерские фабрики и др. / изд. Харьков. губерн. управы. Отд. оценки фабрик и заводов. — Харьков : Тип. «Печ. Дело», 1917. — XIV, 140, 235, 306 с.: табл. 

25 грудня 1918 року засновник товариства «Жорж Борман» Григорій Миколайович Борман відійшов у засвіти. Його історія — історія наполегливої праці, невпинної роботи та невичерпної енергії. Заснувавши невеличку торгову справу, Григорій Миколайович зміг розвинути цей бізнес до розміру великого торгового підприємства. Харківська фабрика Бормана за розмірами не поступалася найбільшим підприємствам країни, а за оснащенням була кращою за європейські підприємства такого типу.  (Берман, Л. К.  Памяти Г. Н. Бормана // Южный край. 1918. 28 декабря)