Діагностика

Прагнення до миру є наразі головним бажанням усіх українських громадян. Значний потенціал освітянської сфери у сучасній складній ситуації в країні має бути спрямовано, і його вже спрямовують на надання відповідей тим викликам і проблемам, які мають українські діти та суспільство. Практичні психологи, соціальні педагоги є тими, хто вже відгукнувся на існуючі труднощі.

Нові теми та форми роботи, організація психологічної допомоги, групова робота з дітьми та батьками, профілактичні, освітні, інформаційно-просвітницькі заходи, весь арсенал педагогічної майстерності концентрують і спрямовують на роботу зі здобувачами освіти в закладах професійної ( професійно-технічної) освіти.

Психологічні наслідки війни, зокрема і посттравматичний стресовий розлад, позначатимуться на нашому психічному стані ще принаймні 7-10 років після закінчення війни. 

Об’єктом діагностики для соціального педагога в освітніх закладах є особистість здобувача освіти в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем та окремими суб’єктами цього середовища, які впливають на формування та розвиток даної особистості. Предметом діагностики є соціально–педагогічна реальність. Предмет та об’єкт діагностики мають бути  відображені у змісті діагностики.

Процес діагностики можна умовно поділити на етапи:

1. Аналіз первинної інформації, що одержується на початку роботи.

2. Визначення об’єкта діагностики та способу її проведення.

3. Підготовка до діагностичної діяльності (технічна, методична, психологічна тощо).

4. Процес діагностики – застосування діагностичних процедур.

5. Аналіз результатів діагностики та постановка соціального діагнозу.

Соціальний педагог вивчає, реально оцінює особливості соціального мікросередовища, ступінь і спрямованість впливу середовища на особистість, соціальний статус здобувача освіти в різних сферах діяльності і спілкування, визначає і аналізує соціальні чинники, їх спрямованість і вплив на особистість; виявляє чесноти особистості дитини, її «проблемне поле», індивідуально-психологічні, особистісні особливості; ставить “ соціальний діагноз ”, вивчає і реально оцінює особливості діяльності і навчання дитини; встановлює причини відхилення в поведінці дітей, підлітків, причини соціальних негараздів сім’ї; сприяє виявленню найбільш обдарованих дітей; виявляє дітей з емоційними та інтелектуальними затримками розвитку. Проаналізувавши результати дослідження, соціальний педагог (практичний психолог) заносить їх у картку індивідуального супроводу здобувача освіти. За результатами психологічного дослідження окреслюються подальші шляхи супроводу здобувача освіти.

Тактика соціального педагога зводиться до вирішення таких завдань:

складання діагностичного висновку на здобувача освіти із занесенням результатів до індивідуальної картки;

проведення бесід з здобувачами освіти, батьками та педагогом за результатами діагностики, повідомлення результатів дослідження в межах компетенції фахівця психологічної служби;

залучення здобувача освіти до програми підвищення стресостійкості з визначенням індивідуального або групового формату роботи з наданням переваги груповому формату відповідно до його віку;  

консультаційний супровід батьків та педагога з метою надання рекомендацій щодо створення підтримуючого середовища, визначення динаміки змін у дитини;

спостереження за здобувачем освіти під час уроків та в позаурочний час із зазначенням динаміки змін у поведінці та емоційному стані особи;

 поради батькам та педагогам щодо залучення здобувача освіти до різних активних заходів тощо.

Строк втручання працівників психологічної служби визначається індивідуально для кожного здобувача освіти, який(яка) пережив(ла) травматичну подію, зокрема з урахуванням гостроти проблеми, ступеня функціональної спроможності мінімізувати негативні наслідки, рівня розвитку зв’язків із соціальним оточенням тощо.

Діагностична робота соціального педагога в умовах воєнного та післявоєнного стану, а саме:

Проведення дослідження та оформлення діагностичного висновку, ґрунтується на результатах анкетування.

Анкетування здобувачів освіти (індивідуальне тестування, групове опитування) може здійснюватися після попередньої бесіди з його учасниками, під час якої треба прояснити:

мету, з якою здійснюється анкетування;

у якій формі буде проводитись опитування;

як буде здійснюватися оброблення та подання результатів;

хто може бути ознайомлений з результатами;

які наслідки анкетування можуть виникнути для учасника та його найближчого соціального оточення;

можливе скасування конфіденційності за умови реальної загрози життю і здоров’ю опитаного або його найближчому соціальному оточенню (наприклад: суїцид, кримінальний злочин тощо); участь в опитуванні є добровільною, кожен з учасників має повне право відмовитись від участі в роботі на будь-якому її етапі;

якщо деяке із запитань, на думку здобувача освіти, є для нього неприйнятним (з особистих, релігійних, етичних або інших міркувань), він має право відмовитись на нього відповідати.

Після закінчення анкетування треба обов’язково подякувати за участь і повідомити, коли і в якій формі опитаним буде надана інформація.

Надання інформації про результати анкетування:

- результати надати у такій формі, яка передбачає ясне розуміння висновків;

- за потреби, надати індивідуальні пояснення у формі і за змістом, які відповідають віковим, культурним та індивідуально-психологічним особливостям, рівню його освіти та актуальному психоемоційному стану;

- неприпустимим є надання інформації особам, які не беруть участі у роботі;

спеціалістам, які працюють в команді (класний керівник, майстер виробничого навчання тощо), інформація надається в узагальненому вигляді з урахуванням їх рівня освіти, особливостей спілкування з найближчим соціальним оточенням і таким чином, щоб забезпечити її конфіденційність.

У процесі групового опитування здобувачів освіти потрібно враховувати:

участь в анкетуванні – на добровільних засадах;

батьки учасників анкетування мають бути поінформовані:

а) яким чином буде здійснюватися процес опитування;

б) яких результатів анкетування очікують від здобувачів освіти;

в) дотримання конфіденційності у роботі – обов’язкове;

г) участь у анкетуванні – на добровільних засадах;

д) результати анкетування – у зрозумілій формі;

після закінчення роботи соціальний  педагог має переконатися у тому, що кожен з учасників (буквально: кожен) є емоційно стабільним, соціально адаптованим і у нього не залишилося негативних настанов щодо себе та проведеної роботи;

якщо з’ясується, що негативні установи є, то з такими здобувачами освіти має проводитися індивідуальна робота.

Важлива умова здійснення професійних функцій фахівцями психологічної служби закладів професійної (професійно-технічної) освіти – прийняття індивідуальності здобувача освіти в усьому її розмаїтті та своєрідності. Тільки за такої умови стає можливою ефективна організація продуктивної взаємодії з ним. Обов’язковим є встановлення довіри та порозуміння.

Важливий етичний принцип у роботі соціального педагога – заборона застосовувати методи і методики надання допомоги, якщо фахівець не може передбачити позитивний ефект від втручання. Якщо випадок надто складний або незрозумілий, потрібно перенаправити дитину до іншого фахівця, порекомендувавши це батькам. Такими фахівцями можуть бути лікарі (дитячі психіатри), працівники соціальних служб, кваліфіковані психотерапевти. При цьому потрібно відстежувати, як просувається робота з дитиною і, за потреби, проводити спільні наради, консультації, інтервізії. Наголошуємо на тому, що уся система перенаправлення передбачає періодичний обмін досвідом і інформацією між усіма спеціалістами, що працюють із здобувачем освіти, а також інформування батьків або осіб, що їх замінюють.

Важливими завданнями в роботі психологічної служби у закладах професійної (професійно-технічної) освіти є добір діагностичного інструментарію, придатного для роботи з різними категоріями здобувачів освіти у воєнний та післявоєнний час, та уточнення змісту та методів корекційної роботи з урахуванням результатів психологічної діагностики.

Індивідуальна діагностика здобувачів освіти

Планування індивідуальної роботи з здобувачем освіти є своєрідним прогнозом стосовно дитини, що дає змогу побачити цілісну картину особистості дитини, її ймовірне майбутнє. Здобувачам освіти, які пережили травматичні події потрібен більш тривалий час для оволодіння функціональними навичками, тому соціальному педагогу, в першу чергу, потрібно приділяти увагу розвитку вмінь, які дають дитині відчуття самостійності та власної значущості, відновленню/налагодженню соціальних контактів, позитивних активностей.

Отже, виникає потреба в ефективній міжсекторальній та міжвідомчій взаємодії із фахівцями відповідних служб для забезпечення повноцінного психічного і соціального розвитку особистості та створення алгоритму перенаправлення до відповідних організацій, які надають спеціалізовані психологічні та соціальні послуги.

Діагностична складова соціально-психологічного забезпечення в умовах воєнного та післявоєнного часу наповнюється дослідженнями особистісних параметрів та особливостей: виявлення причин труднощів у навчанні, інтелектуальному розвитку, соціально-психологічній адаптації; вивчення та визначення індивідуальних особливостей динаміки розвитку особистості, потенційних можливостей в освітньому процесі, професійному самовизначенні. Психологічне забезпечення освітнього процесу неможливе без здійснення фахівцями профілактики, корекції, консультування тощо, що спирається на діагностичну складову.