Презентації

ВСТУП

Природа – могутнє джерело пізнання , яке через спілкування розкриває людині свої таємниці й робить її більш чутливою до навколишнього світу. Людина – частина природи, потяг до всього живого закладений у ній від самого народження, та чи не найяскравіше виявляється в дитячому віці.

Дошкільний вік – найважливіший етап у становленні екологічного світогляду людини, передбачає створення передумов гуманної взаємодії з природним довкіллям.

Головною умовою реалізації завдань екологічного виховання є створення еколого – розвивального предметного середовища, яке сприяє формуванню в дошкільнят екологічної вихованості, яка передбачає набуття уявлень про самоцінність та неповторність компонентів природи, прояв гуманних почуттів до живих істот, оволодіння початковими вміннями відчувати красу та милуватися нею, виважено поводитися в довкіллі, знати правила безпечної поведінки в природі.

Вивченням даної проблеми займалися видатні педагоги минулого: О.Духнович, К.Ушинський, В.Сухомлинський. І в наш час багато науковців та педагогів – практиків присвятили свої дослідження проблемі екологічного виховання, серед них: Лисенко Н.В., Яришева Н.Ф., Глухова Н., Скребець В., Фокіна В., Ніколаєва С., Плохій З., Кондратьєва Н. та ін.

Об’єкт досвіду є: екологічне виховання дошкільників в системі всебічного та гармонійного розвитку особистості дитини.

Предмет досвіду: формування екологічної свідомості та екологічної культури у дітей дошкільного віку шляхом цілеспрямованого впливу сім’ї та дошкільного навчального закладу.

Мета досвіду: вивчити особливості екологічного виховання в ДНЗ і механізми стимулювання цього процесу.

Завдання:

З’ясувати стан проблеми в педагогічній теорії та освітній практиці.

Обґрунтувати основні етапи формування екологічних знань у дітей дошкільного віку.

Вивчити стан досліджуваної проблеми в практиці сучасних ДНЗ України.

Окреслити шляхи вдосконалення навчально – виховної роботи з формування екологічної свідомості та екологічної культури дошкільнят.

Стан дослідження проблеми у педагогічній науці і практиці

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня.

У наші дні особливого значення набуває відповідальне ставлення людини до природи. Збереження здоров'я людей, забезпечення їх продуктами харчування, енергією, охорона природного середовища від забруднення і розрухи, збереження генетичної різноманітності біосфери стали глобальними проблемами, які потребують негайного вирішення. У психолого-педагогічній літературі існує значна кількість праць, в яких розв'язується завдання екологічного виховання.

Досвід літньої колонії «Бадьоре життя» Станіслава Швацького з її багатогранною діяльністю, імпровізацією, грою, вивченням мистецтва, естетики природи, а на її матеріалах - з організацією образотворчості; теорія і методика еколого - естетичного виховання Софії Русової; система роботи закарпатської «школи під дубом»; української народної школи – родини; школи під голубим небом Василя Сухомлинського; природо оздоровчої школи Порфирія Іванова; «природообразотворчої школи» Золтана Баконія заклали підвалини для розвитку культурно - екологічного типу освіти в Україні, що вбирає в себе кращі надбання народних і наукових поглядів на природу та людину.

«Поученіе дітям», написане Володимиром Мономахом 1117 p., можна вважати першим програмно-методичним збірником, в якому зроблено спробу обґрунтувати значення виховання і освіти, роль праці та природної культури людини. Мономах дає багато корисних порад, повчань своїм нащадкам: «Куди б ви не тримали дороги по своїм землям, не давайте отрокам причиняти шкоду ні своїм, ні чужим, ні селам, ні посівам, щоб стали проклинати вас... Що вмієте хороше, того не забувайте, а чого не вмієте тому вчіться... з радістю починайте новий день, настроюйте себе на добрі справи...».

«Повчання дітям» - це перший методичний лист нащадкам про цінність природи, вміння користуватися її багатствами, піклуватися про неї. Це початок вітчизняної натуралістичної педагогіки. Її наступний етап - Києво-Могилянська академія. Засновник закладу Петро Могила в своїй методичній праці «Анфологія» започаткував методичні рекомендації, програмно-методичне обґрунтування теорії виховання і освіти, зокрема положення про індивідуальний підхід до школяра з тим, щоб він зміг успішно застосувати набуті знання, уміння і навички в діяльності пов'язаній з використанням природи.

Ректор Києво-Могилянської академії, а потім архімандрит Києво-Печерської лаври, філософ, психолог, природознавець і письменник Інокентій Гизель (Кисіль) (1600-1683рр.) у своїх працях виловлював побожне ставлення до природи і звертав увагу на необхідність освіти і виховання в лоні природи, зберігаючи її. У праці «Про філософію природи» вчений дав розуміння відмінностей природи і мистецтва: по-перше, мистецтво створює послідовно одну частину за одною, природа одночасно - цілісність. Тоді як мистецтво створює стіни після фундаменту, природа створює одночасно всі частини людини, а потім за допомогою сили удосконалює їх і розвиває.

Великий внесок в розвиток виховання дітей на лоні природи, вніс видатний педагог Ян Амос Коменський (1592-1670рр). Він довів що людина, як частина природи підкоряється її найголовнішим законам, які діють як у світі рослин тварин, так і у відносинах з людиною, вказує, що

«... чіткий порядок школи треба запозичити у природи».

У цей період на Україні стає відомою і важливою діяльність Феофана Прокоповича (1681-1736рр), ректора Київської академії, який вів курси фізики, арифметики, природознавства. Його буквар «Первое учение отрокам» витримав 12 перевидань і був пронизаний філософією природознавства. У викладанні курсів вчений застосовував перші елементи позашкільної, позакласної роботи (екскурсії в природу, дослідництво, масові релігійні свята, збереження довкілля, благоустрій стародавнього Подолу). «Науки природи, - писав він,— юнаків живлять, старих задовольняють, у щасті прикрашають, у нещасті дають притулок і втішають, вдома дають пораду, не шкодять поза домом, ночують з нами, мандрують, господарюють».

В центрі уваги Г. Скороводи (геніальної особистості: філософа, поета, просвітителя, педагога, представника етико-гуманістичного просвітительства простого народу) постає питання: природа людини, її щастя. На його думку, людина може прийти до щастя тільки через самопізнання. Він стверджував: щастя в праці, кожний повинен пізнати самого себе. Філософ і гуманіст обстоював ідею, про те, що виховання необхідно здійснювати згідно з природними особливостями дітей, людей наставляти до тієї чи іншої діяльності, залежно від їхніх здібностей та інтересу, а не соціальної належності й положення у суспільстві.

Одним із перших документів та наукових орієнтирів у позакласній натуралістичній роботі є написане Песталоцці у 1776 році «Прохання до людства про підтримку закладу, який має завдання дати дітям виховання в сільській місцевості». Цей натуралістичний заклад в Нейгофе був притулком для молоді. Вчений зазначав: «Я обіцяю дати всім хлопчикам знання і вміння, необхідні у сільському господарстві. Я берусь дати навички по посадці й обробітку плодових дерев...».

Ідея пришкільного саду в кінці XVIII століття захопила англійського педагога Клода Корбана. Він писав, що при кожній школі треба створити бібліотеку, дослідний сад та навчальну ділянку для вивчення рослин, «живий куточок» для вивчення дрібних тварин та лабораторій з виготовлення ліків.

На Україні в цей час Яків Козельській (1728-1794 pp.) - просвітитель, філософ-матеріаліст, енциклопедист розробив класифікацію напрямків наукового пізнання, докладаючи в її основу два об'єкти пізнання: природу та суспільство. Правомірно припустити, що це перші ознаки створення екологічної системи в науці. Я. Козельський виділив окремі галузі науки -онтологію, гносеологію, логіку, психологію, педагогіку, етику, біологію та інші, дав визначення поняття «наука».

Не стояв осторонь питань необхідності природничої освіченості Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1870). Він закликав розширити спілкування дитини з природою і дивувався тому, що "... виховний вплив природи ... так мало оцінений в педагогіці". Видатний педагог вважав, що природний ландшафт має таке велике виховне значення і вплив на розвиток молодої душі, з яким важко сперечатися навіть таланту хорошого педагога.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. „Дітей, що не вміють ще ходити, - писав Г. Ващенко, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи”.

На думку В.Сухомлинського, природа лежить в основі дитячого мислення, почуттів та творчості. Видатний педагог вважав, що формувати в дитини ставлення до рідного краю як частки природи слід починати з раннього віку.

Школу, яка була чудовою лабораторією, де велась велика практична робота організував у Павлині у 1948 році В. Сухомлинський. Велику увагу приділяв педагог в своїй шкільній системі виховання дітей на лоні природи (школа під голубим небом). Вчений вважав, що «... дуже важливо не допустити, щоб шкільні двері закрили від свідомості дитини оточуючий світ». Два рази на тиждень «... ми йшли в природу - вчилися думати» - зазначає у своїй роботі «Серце віддано дітям» В. Сухомлинський.

„Гадаємо, - писав В. О. Сухомлинський, - що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо”.

На зламі тисячоліть у світі активно відстоюється думка про нову модель світу людини, що грунтується на загальнолюдських, гуманних, естетичних цінностях. Сучасні вчені закликають відмовитися від технократичної культури й обрати духовно високі форми розвитку. Людина повинна ставитися до чужого життя так само обережно, як і до власного. Оберігати життя, сприяти його удосконаленню, підтримувати все, що здатне розвиватися до найвищих гуманістичних цінностей - є найважливішим сьогодні.

Сучасні проблеми екологічного виховання дошкільників

Катастрофічний стан навколишнього середовища, що нині вже істотно визначає здоров'я людей, тривалість їх життя, саму можливість стабільного існування, спонукає до дослідження та роздумів усіх небайдужих людей. Проблеми природокористування постають сьогодні перед громадськими діячами, письменниками, економістами, істориками, педагогами та ін. Власне, стає зрозумілим, що сфера природокористування повинна служити об'єктом пильної уваги кожної людини. Лише за такої умови можна вивільнити раціональні, гуманістичні принципи, які сприяють розв'язку екологічних проблем.

Важливо сьогодні, щоб усі - дорослі та діти - стали на шлях співпраці з природою. Отож одним із провідних завдань ДНЗ є екологічне виховання підростаючого покоління. Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах життєдіяльності дитини, на кожному етапі ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості.

Сучасний ДНЗ є першою сходинкою збагачення дітей знаннями про природне і соціальне оточення, знайомство з загальною, цілісною картиною світу та формування науково - обґрунтованого, морального й естетичного ставлення до нього.

Зростає роль дошкільного навчального закладу у формуванні відповідальності особистості за історичну долю країни та всебічний прогрес українського суспільства.

Цілеспрямований процес формування відповідального ставлення дошкільників до природи в усіх видах навчальної суспільно корисної діяльності та спілкування з природою складають сутність екологічної освіти і виховання, які конкретизують і поглиблюють основну ціль - формування екологічного культури, екологічної відповідальності.

Принципове значення в педагогіці і психології має положення про те, що ставлення до природи набуває риси відповідального тільки при умові всебічного екологічного виховання особистості з дошкільного віку до глибокої старості.

В системі екологічного навчання і виховання дошкільників педагоги враховують той факт, що ставлення до природи включають такі аспекти. Перший виражає стення до природи, як предмета матеріального виробництва, об'єкта праці та життєдіяльності людини. Другий - як ставлення до особистих природних даних, до свого організму, який включений в систему екологічної взаємодії. Третій показує ставлення людей до діяльності, пов'язаної з вивченням і охороною навколишнього природного середовища.

Соціальна відповідальність є універсальною формою зв’язку і взаємозалежності особистості та суспільства. Категорія соціальна відповідальність розглядається у взаємозв’язку з категоріями свобода і необхідність. Суб'єктивною передумовою соціальної відповідальності є свобода волі, розуміння як здатності суб’єкта приймати рішення зі знанням справи; умовою і компонентом свободи волі є пізнання зовнішньої необхідності. Не пізнаючи об'єктивних законів природи та суспільства, люди не вільні у своєму виборі (свобода волі), своїй діяльності (свобода дії). Соціальна відповідальність означає міру вільного прояву суб’єктом своїх обов'язків і права вибору в конкретних умовах оптимального варіанту ставлення до дійсності, виходячи з прогресивних інтересів суспільства.

Отже, визначимо ставлення до природи як свідомого вибору зв'язків дошкільнят з різними природними об'єктами і явищами. Природними об’єктами в цьому випадку є сама природа, екосистеми і геосистеми, власне людина як природна істота. Крім того, в систему екологічних чинників включається відношення до діяльності, пов'язаної з використанням та охороною природи. Названі відношення проявляються у вигляді необхідності, а також емоцій, симпатії, прив’язаності, любові, байдужості, ворожнечі, антипатії тощо.

Відповідальне ставлення до природи - це здатність і можливість дитини

свідомо, а отже цілеспрямовано, добровільно, виконувати вимоги і вирішувати завдання морального вибору, досягаючи певного результату. Метою поведінки дошкільника повинні бути такі вчинки, які спрямовані на підтримку відтворюючих сил природи, нанесення найменшого збитку її естетичних і матеріальних цінностей, на збереження природи для майбутніх поколінь. Добровільне, вільне дотримання моральних вимог, пов'язаних з відношенням до природи, передбачає переконаність в необхідності такої поведінки, а не страх за можливе осудження з боку оточуючих. Саме переконаність дозволяє людині протидіяти будь - якому впливу, а також долати свої сумніви, які не відповідають екологічній необхідності.

Відповідальність, як внутрішня якість особистості, є поєднання раціонального й емоціонального, гармонійний зв'язок розуму і почуття. Екологічна відповідальність пов'язана з такими якостями дитини, як цілеспрямованість, зібраність, вміння мобілізувати свої можливості, самоконтроль, передбачення наслідків своїх дій в природному середовищі, критичне ставлення до себе та інших. Вихователю необхідно знати, що екологічна відповідальність та інші явища соціальної відповідальності, виражається в таких емоційних станах: турбота, занепокоєння, старанність, тривога, напруженість, хвилювання, зосередженість, сумнів та ін.

Відповідальне ставлення дитини дошкільного віку до природи ми розглядаємо як аспект утвердження відповідальності в якості стійкої риси характеру особистості. Екологічна відповідальність як внутрішня якість, як елемент свідомості є формою прийняття системи відповідальної залежності людини та природи. Вона характерна у вищій мірі позитивним відношенням до суспільних потреб і заснована на глибокому розумінні своїх вчинків, в усвідомленні цінності та соціальної ролі в екологічній ситуації.

Система потреб складає ядро особистості. Покликання до спілкування з природою властиве людині органічно, адже усім своїм минулим, сучасним і майбутнім вона пов'язана з природою. Покликання до природи включає всі прояви активності: чисто біологічну активність темпераменту, і соціальну активність переконань. Необхідність спілкування з природою включена в структуру біологічних і пов'язаних з ними матеріальних потреб, та ідеальних (духовних, культурних) потреб пізнання природи, сенсу життя, існування. Зростає значення розвитку потреб нового типу - в цілісному відтворенні освоєного світу, у відповідал за духовний розвиток людини в поєднанні з розвитком навколишнього середовища. Актуальність формування саме цієї потреби пояснюється загостренням суперечностей між відношенням до навколишнього середовища екологічної основи життя і ставленням людини до самої себе.

Для педагога важливо, щоб потреба спілкування з природою впливала на соціальні потреби дошкільника, наприклад, постати певне місце в колективі, користуватися прив'язаністю друзів, увагою вихователя. Потреба в спілкуванні з природою, в її збереженні включається в систему мотивів індивідуальної поведінки. Відповідальність на рівні мотивів виступає як соціально збуджуючий стимул. Виділяють такі мотиви:

Громадсько - патріотичні - що ґрунтуються на бажанні примножити багатства природи і пов'язані з почуттям обов'язку перед суспільством з охорони природи своєї Батьківщини.

Гуманістичні - виражаються в прагненні проявити добро, співчуття у відношенні до живого, бажання захищати.

Естетичні - виявляються у потребі зберегти красу навколишнього середовища.

Науково - пізнавальні - виражаються у розумінні складних зв'язків суспільства, людини і природи, прагненням пізнати її закони.

Гігієнічні - виходячи з розуміння значення природи для здоров'я людини і бажання зберегти її оптимальні біофізичні та хімічні параметри.

Економічні - засновані на визнані природи як джерела ресурсів для розвитку продуктивних сил суспільства, науково-технічного прогресу.

Звідси, розуміємо, що свідомість - це єдність знання і переживання. Засвоєння екологічних знань, звичайно, повинно супроводжуватися емоційними переживаннями дошкільника і сприяти становленню його екологічних переконань як стержневого компонента екологічної відповідальності.

Екологічні переконання - це суб'єктивне відношення людей до природи, яке розкриває знання про її значення для людини, про організованість та еволюцію природи, чуттєво пережиті і включені в ті аспекти свідомості, що пов'язані з розумінням ідей бережливого гуманного ставлення до природи. Як будь - які моральні переконання, екологічне переконання сучасної дитини дошкільного віку повинно будуватися на основі принципів загальнолюдської свідомості.

Моральне формування особистості, а також її формування відповідального ставлення до природи, базується не тільки на вимогах, а і на знанні взірців моральної поведінки, на порівнянні своїх дій і вчинків з такими зразками та їх оцінкою. Цей внутрішній процес приводить до створення оцінних відносин, зумовлюючих моральні, естетичні, юридичні та інші критерії вчинків і переживань людини. Отож формування у дошкільників відповідального ставлення до природи досягається за умови їх участі в різноманітних навчальних та життєвих ситуаціях, де необхідно приймати екологічно правильне рішення.

Психологічна природа екологічних поглядів і переконань, які впливають на формування відповідальності, включає три основні компоненти:

- інтелектуальний (екологічні знання та інтелектуальні вміння світоглядного характеру, володіння прийомами причинно – наслідкового мислення);

- персональний (мотивація, відношення і оцінка, віра в необхідність охорони природи і т.п.);

- внутрішню готовність (бажання, намір, потреба реалізації своєї позиції у вчинках діяльності по охороні природи.

Світогляд, ідеали, переконання дошкільників, які є одночасно мотивами його діяльності, в навчально - виховному процесі наповнюються екологічним змістом. Розглядаючи зміст поняття відповідальність перед природою (екологічна відповідальність), ми приходимо до висновку, що воно вбирає в себе всі суттєві ознаки поняття відповідальності, як соціальної та психологічної категорії і є актом свідомості, так як свідомість - це спосіб відношення до об'єктів своєї діяльності з врахуванням їх властивостей та можливостей.

Відповідно педагогічний навчально – виховний процес повинен бути спрямований на формування таких психологічних властивостей особистості, як потреба в спілкуванні з природою, інтерес до пізнання її законів, мотиви поведінки і діяльності по охороні природи, переконання - в соц обумовленості відношення людини до природи, в необхідності управління природними явищами.

Слід комплексно реалізовувати завдання екологічного виховання, а саме:

• виховування гуманного ставлення до природи;

• формування системи екологічних знань та уявлень про природу;

• розвиток уміння бачити і відчувати красу, привабливість кожного елемента довкілля; милуватися і захоплюватися ними;

• включення у посильну еколого-зорієнтовану діяльність.

Вирішення цих завдань забезпечить активне спілкування дошкільнят з природним довкіллям і сприятиме їх соціалізації.

Отже, екологічне виховання – це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в дітей екологічної культури.

Система роботи з екологічного виховання

У методичній літературі спостереження визначаються як дидактична основа різних видів діяльності й форм їх організації, яка обумовлює безпосереднє сприйняття дитиною природного довкілля у всій різноманітності його існування. Водночас досить поширеним є й другий підхід, за яким спостереження практикують як специфічний вид пізнавальної діяльності дітей з відносно точною структурою. Вона забезпечує спеціально організоване спостереження об'єктів чи явищ природи одночасно з формуванням у дітей умінь їх узагальнювати.

Ми розглянемо спільний для обох підходів аспект, який, цілком природно, вважаємо стрижнем усього процесу екологічного виховання — безпосереднє сприйняття природного довкілля. Саме воно, з нашого погляду, забезпечує активізацію таких розумових операцій, як аналіз, порівняння, зіставлення, синтез тощо, завдяки яким дитина спонтанно оперує тими взаємозв'язками й взаємозалежностями, які творять цілісність й логічну завершеність у системі «природа—людина—суспільство—природа». За такого підходу для занять різних видів спільними є такі особливості:

• вони можуть використовуватися в певній послідовності, ґрунтуючись на принципі концентричності: спершу виділяються найяскравіші ознаки предмета чи явища, а надалі, завдяки розумовим операціям, зусилля дітей зосереджуються на опануванні їх значення для людей, природи в цілому;

• підґрунтям для даних занять є концепція «Природа дітям», а не «Природа і діти». Запропонована концепція в пізнавальному процесі, який систематично керований вихователем, поступово орієнтує дітей на сприйняття себе як частки природи. Головне полягає в тому, щоб забезпечити впевненість дитини в залежності її самопочуття від стану природного довкілля, як і стану природного довкілля від поведінки й діяльності дитини;

• у них вимальовується широкий простір для творчої реалізації змісту спостережень, обумовлений залученням дітей до різних видів екологічної діяльності з різною участю вихователя. Метою кожного виду діяльності є формування першооснов екологічної свідомості, екологічної поведінки, екологічної культури особистості.

У щоденній практиці роботи з дітьми найчастіше використовуються ті спостереження, в яких вихователь орієнтує їхню увагу на вичленовування найсуттєвіших ознак, особливостей, властивостей об'єктів природи. Проведення занять з такими спостереженнями вирізняються досить широкою різноманітністю. Водночас аналіз впливу тих чи інших характерних якостей природних об'єктів на дітей, людей, природу загалом залишаються поза увагою педагога, а отже й змінюється екологічна спрямованість пізнавального процесу.

Залежно від предмета, об'єкта чи явища спостереження вихователеві варто виділити:

а) ознаки чи властивості, що найяскравіше створюють образ предмета;

б) структурні компоненти, функціонування яких обумовлюється впливом зовнішніх і внутрішніх факторів;

в) єдність предмета... з природнім довкіллям, з конкретною дитиною, групою дітей.

Головні структурні компоненти таких занять в основному ідентичні компонентам класичного заняття в дошкільному закладі: демонстрування предмета, явища чи об'єкта природи; самостійне сприйняття дітьми, коментарі та їхні висловлювання за змістом сприйнятого; подальше сприйняття згідно із запропонованою схемою чи планом запитань; простий синтез сприйнятого, узагальнення, моделювання в уяві ситуації, за якої спостережувальний предмет може бути віднесений до певного поняття, категорії, класифікації тощо. Основна якісна відмінність полягає в тому, щоб ознаки і властивості з'ясовувати через їхню значущість для природи в цілому і дитини (дітей) зокрема.

Логіка такого аналізу визначається наступним чином:

• Чому всі плоди на фруктових деревах круглої (овальної) форми?

• Чому вони не ростуть у формі куба, циліндра, піраміди?

• Чому всі плоди на фруктових деревах зеленого кольору, а коли достигають, то часто його змінюють на червоний, жовтий, оранжевий тощо?

• Як відрізнити нестиглий зелений плід від зеленого стиглого? (Понюхати, помацати, оглянути, покуштувати.)

• Чому на сонці плоди швидше змінюють свій смак, колір, форму запах, аніж у затінку?

• Чому слід вживати в їжу стиглі плоди? Чим вони корисні? Чим шкідливі зелені плоди для дітей (для людей, тварин)?

• Чому для природи цінні стиглі плоди?

Така логіка аналізу сприяє розширенню чуттєвого досвіду дітей, поєднанню сприймання з діяльністю (розумовою, практичною). Вона полегшує спілкування дітей з однолітками й педагогом, стимулює репродуктивні й творчі функції мислення, пам'яті, стимулює асоціативні процеси між щойно сприйнятим та набутим раніше, власним досвідом поведінки в природі.

Структура такого спостереження ґрунтується на послідовності дій кожного аналізатора, що в подальшій роботі вихователя важливо для формування сенсорної культури особистості. У справі екологічного виховання сенсорна культура важить надзвичайно, водночас, застосовуючи сенсорні операції, не варто забувати про їх екологічний сенс.

Так, скажімо, акцентуючи увагу дітей на формі плодів фруктових дерев, мета вихователя полягає в тому, щоб активізувати їхню здатність максимально використовувати власні здібності сприймати й оцінювати дари природи за формою, кольором, властивостями поверхні тощо. При цьому вихователь прагне встановити основний зв'язок:

1) між пізнавальними можливостями кожного аналізатора (групи аналізаторів) та властивостями об'єкта пізнання;

2) між властивостями об'єкта пізнання й умовами його існування;

3) між умовами його існування й агротехнічними потребами.

Дитяче експериментування

Планування занять за кожним етапом основного зв'язку доцільно здійснювати певними циклами. їхня структура ґрунтується на тій номенклатурі, яка представлена в нині чинних програмах дошкільного виховання і допомагає вихователю досить повно подати перелік номінацій понять «фрукти», «овочі», «продукти харчування» та інші. В молодшому і середньому дошкільному віці акцент варто робити на прищеплення дітям навичок самостійного сприйняття, а в старшому — на самостійні дослідження, експериментування з використанням попередньо набутого чуттєвого досвіду.

Найбільшої повноти набирає робота зі старшими дошкільниками. Можна застосовувати наступні прийоми активізації дитячого експериментування:

• демонстрування дітям на їхнє інтуїтивне сприйняття об'єкта природи;

• поступове чи повне відтворення прийомів: обстеження властивостей (ознак) об'єкта;

• застосування прийомів для узагальнення характерних властивостей об'єкта;

• застосування дослідницьких прийомів: самостійне коментування, висловлювання припущень, висновки (попередні чи підсумкові);

• додаткове сприйняття іншими аналізаторами об'єкта, що підлягає експериментуванню й постав перед дитиною в інших якостях.

Запропонований варіант застосування прийомів активізації дітей має певні переваги. А семе: він концентрує увагу дітей на способах дослідження й експериментального пізнання дійсності. Тим самим ймовірність привласнення «чужого» досвіду з вуст дорослих зводиться до мінімуму. Дитина вчиться самостійно набувати знання, мислити, узагальнювати, робити висновки. Отже, правильно поводитися в світі природи:

• визначати природний, об'єктивно існуючий зв'язок між неживим і живим, який можна виявити через систему певних дослідницьких дій, шляхом застосування конкретних прийомів, як самостійно, так і з ініціативи вихователя;

• сприяти прилученню дітей до пошуково-дослідної діяльності з широким колом об'єктів і явищ природи, стимулювати прийоми самонавчання через «відкриття» в світі природи, поглиблювати процеси сприйнят, розумові операції, аналітико-синтетичну діяльність в цілому.

За умови, коли вихователь визначається на користь спостереження і включає його в структуру заняття, важливо спиратися на особливості групи, інтереси й побажання дітей. Потім визначають, який з варіантів спостереження варто обрати. Кожен з них по-своєму важливий у процесі екологічного виховання:

• спостереження за схемою, запропонованою вихователем;

• спостереження за запитаннями вихователя;

• спостереження за вказівками вихователя, які коригують дії та сприйняття дітей.

Оскільки спостереження за схемою вихователя досить широко висвітлені в педагогічній літературі, а в їх основу покладені усталені в методичному ознайомленні дітей з природою рекомендації Н.Виноградової, А.Васильєвої, Н.Яришевої та ін., ми детальніше зупинимося на аналізі спостережень за запитаннями й вказівками, тому що вони відкривають більший простір для екологізації змісту пізнавальної діяльності в процесі сприйняття дітьми природного довкілля.

Відомо, що до спостереження за запитаннями кожен вихователь передбачає спірні тематичні блоки інформації для дітей і умовно позначає їх основними, досить загальними запитаннями. Кількість і послідовність детальних запитань обумовлюються етапами аналізу об'єкта чи явища природи, активністю й підготовленістю дітей до такої діяльності.

Спостереження за запитаннями мають очевидні переваги, які полягають у тому, що вони спонтанно залучають дітей до складання запитань, активізуючи таким чином наявні у них знання й досвід. Діти привчаються виділяти головне, що спонукає їх до чуттєвого й мислиннєвого (теоретичного) пізнання, що, в свою чергу, організовує, вибудовує сприйняття, його логіку й послідовність. Таким чином, з дошкільного віку дитина привчається сприймати й аналізувати предметний світ природи системно й поетапно. Очевидно, що спостереження за запитаннями передбачають певний рівень розвитку загальних здібностей дітей сприймати й передавати сприйняте. З цих міркувань дані спостереження не варто планувати на 4—5 рік життя чи на початок навчального року в старшому дошкільному віці.

Структурне спостереження за запитаннями має наступну послідовність:

• пропозиція розглянути предмет (об'єкт, явище), повідомити про нього найцікавіший фрагмент інформації, зацікавити дітей;

• визначити основні дії, план сприймання предмета;

• детальний аналіз спостережуваного за запитаннями дітей, які вихователь впорядковує відповідно до спроектованої заздалегідь концепції, тобто передбачених тематичних блоків запитань;

• синтез, узагальнення усієї інформації про спостережуване в єдине ціле, спрямованість якого має екологічно доцільний сенс для дитини й для природи.

Спостереження за вказівками вихователя

Перейдемо до найскладнішого спостереження — спостереження за вказівками вихователя. Основне завдання педагога полягає в тому, щоб втручання в перебіг спостереження звести до мінімуму, активізуючи таким чином пізнавальну діяльність дітей. За такого керівництва спостереженнями до кінця старшого дошкільного віку діти осмислюють схеми аналізу предметів реального світу природи, тобто вони готові висловлювати власні судження, мотивуючи своє ставлення. Дані спостереження завжди несуть елементи новизни, адже вказівка вихователя в узагальненій формі збуджує уяву кожної дитини, активізує знання й досвід, сприяє виявленню індивідуально-типологічних особливостей кожного вихованця. Інформація, яку повідомить та чи інша дитина, визначає зміст, а часто й логіку кожної наступної вказівки вихователя. Отож, щоразу спостереження набуває особливої оригінальності, неповторності. Інформативно вони досить мозаїчні, але саме цим вони й стимулюють цікавість і допитливість дітей, дотепність і кмітливість їхніх висновків, думок, суджень.

Спостереження за вказівкою може мати наступну послідовність:

• положення доцільності спостереження, орієнтування на кінцевий результат;

• пригадування вимог до опису спостережуваного об'єкта;

• доповнення опису дітей опосередкованими прийомами;

• уявне моделювання ситуацій із застосуванням спостережуваного об'єкта в різних сферах життєдіяльності людини;

• визначення можливого впливу об'єкта на природне довкілля;

• пізнання прихованих ознак спостережуваного об'єкта в нових змодельованих або уявних умовах.

Запровадження даної послідовності спостереження лише частково вивільняє самостійність дітей, адже логіка спостереження, його етапність й смислове наповнення є не чим іншим, як тривалим шляхом вправляння дітей у правильності сприймання в усіх попередніх вікових групах. І хоча діти добровільно зголошуються на кожну вказівку вихователя, вони засвідчують водночас чітке дотримання попередньо засвоєних правил поведінки, вимог, способів спілкування тощо.

Особливе місце в спостереженнях за запитаннями й за вказівкою вихователя посідає прийом порівняння. Саме він сприяє тому, аби серед усієї різноманітності предметного світу природи якомога повніше виділити своєрідність кожного організму як на рівні його самоорганізації, так і на рівні тих зв'язків і залежностей, в які він вступає.

Проаналізуємо різні прийоми порівняння детальніше.

Поелементарне порівняння. Даний прийом передбачає поглиблений поелементний аналіз спостережуваного об'єкта, встановлення спільно з усіма дітьми схожих й відмінних ознак на основі підсумкового синтезу. Даний прийом доцільно застосувати з дітьми середньої групи, коли обсяг їхнього чуттєвого досвіду ще досить обмежений. Предмети й об'єкти природи доцільно обирати не дуже складні, тобто ті, поліфункціональність яких доступна для опанування в середній групі. Так, скажімо, в темі «Фрукти» обирати ті номінації, які позначають плоди, придатні для споживання в двох-трьох станах (сирий, сушений, консервований). Не менш важливим фактором є і тривалість аналізу — він має бути чіткий, конкретний, не переобтяжений зайвими епітетами. Порівняння такого характеру варто застосовувати в підсумковому узагальненні всіх номінацій поняття «фрукти».

У справі екологічного виховання важливим є прийом інтуїтивного, порівняння. Він передбачає порівняння змісту щойно виявленої ознаки спостережувального об'єкта з попередньо опанованою, тобто дещо віддаленою за часом сприйняття. За умови застосування такого прийому стимулюються на лише репродуктивні функції мислиннєвої діяльності дітей, а й розвивається творчість усіх мислиннєвих операцій на підставі системного опанування інтуїтивного матеріалу. Дидактична цінність даного порівняння полягає також у тому, що процеси аналізу і порівняння збігаються у часі, за рахунок чого суттєво збагачується чуттєвий досвід дітей. Сформульовані на його підставі висновки мають прикладний характер, що особливо важливий для формування екологічної поведінки особистості.

Прийом паралельного порівняння, умовно виділений нами як третій, частково схожий на попередній у тій його частині, де збігаються в часі операції аналізу, порівняння та синтезу. Однак його якісна відмінність полягає в тому, що для порівняння одночасно подаються два об'єкти, кожен з яких спочатку аналізується, а потім порівнюється, й мислиннєвий процес переходить на етап синтезу. Операції аналізу й синтезу цілком підпорядковуються вимогам порівняння. У даному прийомі особливо важать критерії порівняння, спонукання дітей до диференціації схожих й відмінних якостей спостережуваних об'єктів.

З наведених прийомів порівняння найскладнішим є інтуїтивне порівняння. Тому не випадково, що в практиці роботи дошкільних закладів він використовується значно рідше. З погляду на те, що саме цей прийом спонукає дітей до зосередженості, вміння застосовувати у пізнавальній діяльності попередньо набуті знання, уніфікувати й перебудовувати їх відповідно до змінених умов чи завдань, з якими вони співвідносяться, вважаємо за необхідне максимально їх актуалізувати в процесі роботи з екологічного виховання дітей.

Пошуки і відкриття

Посилання до життєвого досвіду й попередньо набутих знань у справі з екологічного виховання розглядаємо як особливо важливий аспект роботи вихователя тому, що діти постійно перебувають у стані «пошуків» і «відкриттів». Про це важливо пригадати на заняттях спорідненої тематики, аби відновити ті емоційні стани, в яких перебувала істина в умовах самостійної діяльності. Так, скажімо, в розмовіро продукти харчування (молоко, яйця, цукор, сіль, борошно, чай тощо) приклади життєвого досвіду дітей є незаперечною цінністю: діти беруть участь у придбанні, приготуванні й споживанні різних страв з одного продукту харчування тощо. Життєвий досвід за таких умов сприяє систематизації щойно набутих знань, створює умови для поступового переходу до опанування більш складною інформацією, уміннями й навичками її набуття.

До обсягу складної інформації для роботи з дітьми дошкільного віку відносимо різні аспекти екопроблематики. Оскільки діти перебувають у постійному контакті з тваринами то залежно від користі, яку вони приносять, або шкоди чи загрози (старші відповідно коригують поведінку дітей), вихователь з перших тем диференціює ставлення людини і, зокрема, дітей до тварин. У сучасній методичній літературі, як і в наукових дослідженнях за темою «Зміст і завдання ознайомлення дошкільників з тваринним світом», чітко вимальовується кілька тенденцій:

• ознайомлення з будовою тіла, назвами його частин та їх функціями;

• ознайомлення з біоценологічними залежностями, в які вступає та чи інша тварина за умов свого існування;

• сезонні зміни в житті тварин, ознайомлення з поведінкою тварин;

• ознайомлення з самоцінністю тваринного світу на Землі, охорона й примноження рідкісних видів тварин.

Водночас пропонуємо ще один підхід, на користь якого свідчать багаторічні дослідження екологізації змісту окремих розділів чинної в дошкільному закладі програми у тій її частині, де розкривається питання про екологію птахів.

Екологічна спрямованість умови їх існування — живлення — планується педагогом одразу на початку роботи і супроводжує добір інформації на кожному наступному етапі. Розкриваючи засоби живлення птахів, доцільно дати пояснення такого уявлення, як виводкові та нагніздні птахи. Потім, обравши для роботи, скажімо, гусеподібних представників родини качиних — гусей (сіру, білолобу, малу білолобу і піскульку), детально аналізувати їх зовнішній вигляд, забарвлення і будову (ріст), пристосування окремих органів до умов середовища (водоплавні), а далі переходити до пояснення міграцій птахів, що пов'язані з умовами їхнього існування: сезонні міграції у цієї групи птахів пов'язані з живленням. На завершальному етапі такої роботи — формувати уявлення про поведінку і працю людини, яка причетна до охорони та захисту птахів, вивчення міграції птахів. І, нарешті, проблемні запитання такого типу: «Як птахи впізнають дорогу назад додому?», «Чому дикі гуси летять у вирій, а домашні залишаються з людиною?» та ін. Вони допомагають на основі зворотного зв'язку зробити синтез — виявити рівень оволодіння дітьми вміннями виділяти й аналізувати елементарні, але суттєві зв'язки і відношення в умовах їх прихованості від візуального сприймання. За правильного, методично вмілого керівництва подальшою роботою дітей, вони вже надалі самостійно обирають для себе об'єкти дослідження в повторних спостереженнях і дослідах. Повз їхню увагу не проходять акти вияву живого в зв'язку з неживою природою та з діяльністю їх однолітків і дорослих.

У відборі екологічних знань до кожної підтеми теми «Тварини» ми йшли від двох компонентів — «дикі тварини» і «домашні тварини» — за описаною вище схемою і розглядали кожен з шести життєво важливих для них елементів: дихання, ріст, рух, живлення, розмноження, екологія тварин. В ознайомленні з екологією тварин необхідне попереднє ґрунтовне ознайомлення дітей з їх видовою різноманітністю і багатством, способами поширення в різних середовищах та їх значенням для природи і використанням в житті людини.

Для оволодіння дітьми знаннями з екології тварин ми вважаємо за необхідне розкриття найбільш доступних узагальнених ознак того місця, яке посідають тварини у відносинах «природа — людина — суспільство — природа». Ознайомлення дітей з результатами взаємовпливу цих ланок одного цілого дозволило нам максимально наблизити їх до науково-достовірного аналізу очевидних і прихованих залежностей, які існують між ними в процесі життєдіяльності. Це позитивно впливало на формування негативного ставлення вихованців до актів жорстокості й байдужості в поведінці з тваринами — руйнування гнізд, мурашників, знищення дощових червів після негоди, земноводних біля водойм і заболоченої місцевості, молодняка в котів, собак, хом'яків та ін.

На базі наявних знань дітей про тварин і навчального матеріалу, який подається в методичній літературі для вихователів, ми радимо виділити (основні екологічні уявлення, які логічно завершують кожну тему з розділу програми «Тварини», інтегруючись у її зміст з урахуванням віку дітей, змісту теми, яка вивчається, й вже засвоєної раніше, а також можливостей для безпосереднього сприймання запрограмованих знань і варіантів їх трансформації у конкретно значущу практичну діяльність. Як результат — діти мають оволодіти аксіологічним уявленням про те, що для створення повноцінних умов для існування тварин у куточках природи та неспричинення їм шкоди в довкіллі кожна людина повинна прагнути на основі знань про них будувати свою поведінку спілкування з тваринами та практичну діяльність. Тобто основою свідомого поводження людини з тваринами є пізнання законів їх існування, охорони, примноження й використання. Процес такої діяльності дитини водночас має включати зміни існуючих або створення належних умов існування для тварин і, як наслідок, якісну зміну особистості самої дитини. За умови вивчення елементарних уявлень екології тварин ми простежили факти їх застосування дітьми практично в пошуково-дослідній діяльності у спілкуванні з тваринами. У дослідах з дощовими черв’яками можна показати, як тварина співіснує з неживою природою, з рослинами, з тваринами, і яке місце вона при цьому посідає у житті людини. Інформацію про таке співіснування і його об’єктивний характер діти дізнаються за умови перенесення набутих у дослідах знань, вмінь і навичок у подальшу самостійну поведінку і діяльність.

Проблемні запитання

Проблемні запитання — один з найпоширеніших і найдоступніших для дітей засобів, які спонукають їх до пізнання. Вони стимулюють розвиток продуктивного мислення шляхом розв'язання завдань, поставлених проблем і підводять до отримання нових пізнавальних результатів. Проблемні запитання доцільно використовувати у всіх вище перелічених організаційних формах педагогічного процесу. Відповіді дітей в таких випадках будуть своєрідним важелем для зворотного зв'язку між новими і попередньо засвоєними знаннями. Крім того, вихователь матиме змогу на підсумкових заняттях чітко визначити проблеми, труднощі, вдало спланувати перспективу для подальшої роботи з дітьми.

За таких умов можна використовувати запропоновані вже прийоми порівняльного аналізу, синтезу, узагальнення, конкретизації, індуктивно-дедуктивних доведень, і, нарешті, проблемні ситуації. Їх створення стимулюватимуть допитливість дітей, спонукаючи їх до практичного пошуку відповіді, осмислення причинних зв'язків та залежностей.

Водночас вихователь вчить дітей обґрунтовувати свої судження, висловлені припущення, підводить їх до самостійних висновків. Тут доцільно використовувати і такі прийоми, як подача варіативності ознак тих самих об'єктів, явищ, порівняння і зіставлення нових характеристик з уже відомими: поєднання художнього опису об'єктів та явищ природи, огляд їх реальних рис через безпосереднє сприйняття тощо. Метою використання проблемних ситуацій буде сприяти розвитку у дітей навичок узагальнення. Повторюваність певної сукупності властивостей у факторах неживої природи, в її явищах вказуватиме на наявність істотних зв'язків між ними. Узагальнення й синтез доцільно здійснювати в процесі порівняння, коли діти засвідчують загальне уміння орієнтуватися в екологічних факторах.

Водночас, щоб порівнювати, дитина повинна мати конкретні уявлення про екологічні фактори, знати їх ознаки, властивості. Під час роботи вихователю слід дотримуватися принципу систематичності, враховувати вікові та індивідуальні особливості, рівень розвитку дітей. Вище описані методи і технологія їх впровадження у педагогічний процес стимулюють не лише процеси оволодіння дітьми фактологічними матеріалами, а й сприяють розвитку творчого мислення, вміння самостійно оперувати фактами при узагальненнях і в доказах.

Уявлення про неживу природу дітям варто пропонувати для того, аби вони розуміли, що вона однаково потрібна для рослин, тварин, людей. Тому слід кожному навчитися визначати і називати її основні ознаки і властивості, вміти встановлювати найпростіші зв'язки і взаємозалежності в її стані.

Так, скажімо, діти, попередньо вже оволоділи деякими уявленнями про використання води в побуті, засвоїти окремі її ознаки і властивості. У своїх розповідях вони можуть виходити з принципу наступності в розвитку уявлень про її різні агрегатні стани, причини її перетворення; про воду як середовище для життя рослин і тварин; про її сприятливий і несприятливий вплив на живе тощо.

Інформацію про воду, основу життя на Землі, варто детально пояснити, спираючись на її характерні ознаки, які доступні для сприйняття дітьми:

• вода — текуча і завдяки цьому виконує функції переносу поживних речовин у довкіллі;

• вода — розчинник. У ній за певних умов розчиняються як корисні, так і шкідливі речовини, які розносяться по всіх частинах організму рослини, тварини, людини;

• вода має велику теплоємність і використовується в побуті і в народному господарстві для зігрівання приміщень, є середовищем існування інших організмів;

• вода — продукт харчування, завдяки чому є основою внутрішнього середовища всіх живих організмів;

• надходження води в організм тварини і людини регулюється механізмами спраги, а в організм рослини — водним режимом;

• за умови суттєвого порушення постачання води виникає водний дефіцит, нестача вологи в клітинах організму. Водяний дефіцит може бути спровокований нестачею вологи у повітрі та в ґрунті;

• деякі організми в стані спокою, сплячки, заціпеніння добре переносять зневоднення; наприклад насіння;

• тварини і рослини виробили деякі адаптаційні механізми до життя у водному середовищі і до характерних властивостей води: солоність, тиск, температура тощо;

• між рослинами, тваринами і людьми відбувається постійний водообмін, завдяки якому об'єкти і живої природи забезпечуються водою в кількості, необхідній для їхньої нормальної життєдіяльності;

• у районах з недостатньою кількістю опадів застосовуються заходи щодо постачання води і штучного зрошення, а в занадто зволожених місцях — осушення;

Синтез: чому необхідно зберігати чистоту джерел та інших носіїв води?

Неминучість і об'єктивність збереження основних джерел життєвої води, яка має вирішальне значення в житті всіх представників живої природи, дітям варто довести у процесі розв'язання завдань проблемного характеру і нескладних дослідів.

За аналогічною схемою можна пропонувати дітям охарактеризувати наступний екологічний фактор — світло. Зазначимо, що до його аналізу доцільно підійти з позицій важливості світла як одного з факторів, що зумовлює явище світлового режиму, особливості розподілу та зміни інтенсивності сонячної радіації, яка доходить до екосистеми і залежить від чистоти і прозорості атмосфери та гідросфери, пори року і частини доби та щільності структури біоценозу.

Виходячи з даного визначення, варто виділити такі ознаки світла:

• постійне джерело світла і тепла на Землі — Сонце;

• інші джерела світла на Землі;

• адаптації рослин до світлового режиму;

• адаптації тварин до світлового режиму;

• світло як умова життя і діяльності людини;

• зв'язок світла і тепла;

• температурні адаптації рослин і тварин;

Синтез: чому людині слід бути особливо обережною у спекотні сонячні дні?

Для аналізу понять «світла» і «сонця» — основного його джерела доцільно підійти, попередньо використовуючи вже описані методи і прийоми. Зупинимось дещо детальніше на характеристиці тих адаптацій, які виробились в організмів під їх впливом, і тих відхилень, які можна спостерігати за умови їх дефіциту. Для детального огляду і візуальної представленості адаптацій можна використати серію дослідів. Світло, будучи одним з визначальних екологічних факторів, спричинило цілу низку адаптацій у живих організмів і уможливило на цій основі поділ рослин на дві екологічні групи:

• світлолюбиві рослини (геліофіти) — рослини з особливою потребою і витривалістю до впливу сонця (пшениця, сосна, модрина, мати-й-мачуха);

• тіньовитривалі рослини (сціофіти) — рослини, які витримують часткове затемнення без відчутних на це реакцій, але можуть розвиватися за добре освітлених умов (трав'янисті і парникові рослини).

У процесі формування уявлень про світло і адаптації рослин варто спершу аналізувати таке явище, як «сон» рослин. Воно існує в поясненні їх рухових реакцій у зв'язку зі змінами частин доби. Звернення до спеціального пояснення зумовлене поясненням терміну і визначенням «рослини-барометри» як синонімів. При всій схожості реакції, які діти можуть сприймати візуально — закриття і розкриття квіток та суцвіть, складання і опускання листків, притискування плодів до гілок тощо. В основі цих явищ лежать дещо відмінні механізми. Пояснювати цю властивість живих організмів слід, спираючись на орієнтування у часі — зміни дня і ночі, та їх залежність від добових змін температури і світла, в основі його лежить біологічний механізм ніктинастії (рух органів вищих рослин, зумовлений зміною дня і ночі, наприклад, розкривання квіток зранку і закривання їх на ніч).

Водночас пояснювати барометричні властивості рослин або циклічні коливання інтенсивності і характеру їх біологічних процесів і явищ, що відбуваються в усіх тварин і рослин, в основі яких лежать біологічні ритими. Вони відповідають циклічним змінам напруженості факторів навколишнього середовища. Фаза біологічного ритму порушується зі зміною геомагнітного поля, температурних коливань, освітленості і є важливою пристосувальною ознакою організмів. І «сон» рослин, і «рослини-барометри» мають велике біологічне значення. Схема пояснення його дітям може бути такою:

• орієнтація на періоди доби і зміни пори року;

• охорона внутрішньої частини квітки від несприятливих факторів: охолодження, перегрівання, зайва волога (роса, дощ);

• запилення квітки приманкою для комах;

• застереження листків від надмірного теплового випромінювання.

У житті тварин сонце не має такого суттєвого впливу, а реакції організму дещо приховані від безпосереднього візуального сприйняття їхньої переважної більшості. Світло для тварин виступає визначальною умовою їх орієнтації у просторі. Однак, як ми вже зазначили, тривалість світлого дня виступає також вирішальним регулятором біоритму і у тварин (зимовий сон, сплячка, заціпеніння).

В ознайомленні дітей зі світлом доцільно планувати для розв'язання такі завдання, які пов'язані з ним як з джерелом тепла: сконцентроване світло випромінює тепло, його промінь можна побачити тощо. Серія дослідів на видимість сонячного (світлового) променя, на тепло сонячного зайчика тощо дозволяє вихователеві спільно з дітьми підійти до узагальнення того, який колір швидше нагрівається: темний чи світлий? Чому? Якими дослідами можна перевірити ці висновки? А потім пояснити температуру як один з важливих абіотичних факторів навколишнього середовища, який прямо чи опосередковано впливає на живі організми. В залежності від характеру теплообміну з довкіллям рослини поділяються на такі екологічні групи: теплолюбиві (потреба кожного організму в температурі середовища у різних видів різна); холодолюбиві (холодовитривалі, зміни температурних коливань навколишнього середовища, які регулюються фізико-хімічними механізмами організмів). Ці дві групи однаково підходять для характеристики рослинних і тваринних організмів. А от морозостійкість, як здатність організмів переносити температуру лише 0˚ С, без ушкоджень, тобто утворення льоду в їхніх клітинах і тканинах, — характеризує лише рослини.

Вихователю слід звернути увагу дітей на те, що для багатьох організмів температура є вирішальним фактором прояву їхньої життєдіяльності, поширення того чи іншого виду рослин або тварин, розмноження чи його загибелі. Температура, як і світло, зумовлює певну поведінку тварин і рослин, наприклад, зимову сплячку, заціпеніння, «сон» рослин, тощо.

Існування живої природи зумовлюється дією не одного якогось фактору, навіть якщо він є лімітуючим. Вирішальним для життєдіяльності організмів є комплексний вплив факторів за умови їхньої одночасної дії. Цю аксіологічну думку слід доводити дітям за допомогою організації систем цілеспрямованих спостережень і дослідів у природі. Пояснюючи необхідність їх одночасної дії, сприяти оволодінню дітьми навичками практичного обстеження того чи іншого об'єкта з метою встановлення рівня задоволення його потреб у екологічних факторах. Особливо цінний є спостереження за вказівкою, які сприяють узагальненню розуміння дітьми явищ і процесів у природі.

У процесі ознайомлення зі світлом діти оволодівають низкою практичних вмінь і навичок оберігання рослин від нестачі світлових променів, профілактичних засобів, навчаються різноманітних процедур, які спрямовані на задоволення потреб рослин в цьому екологічному факторі. До часткового аналізу впливу сонця на рослини ми вдалися вище в характеристиці їх геліотропізму.

Проведення серії дослідів, практичних дій, розкриття за допомогою конкретних прикладів впливу сонця (світла і тепла) на рослини, тварин і на людину спричинюють суттєву логіку в їхніх судженнях, здійснюють розкриття основної ідеї, яка закладена у зміст спостережуваного: Сонце — джерело життя на Землі.

Порівняння

Суттєво сприяє розв'язанню практичних завдань використання порівняння. Так, скажімо, діти повинні назвати риси схожості і відмінності у реакціях рослин і тварин на зміну погоди (рослини-барометри і тварини-барометри), зробити їх аналіз на основі порівняння результатів спостережень за очевидними ознаками тощо.

Використання завдань порівняльного характеру сприяє формуванню у дітей навичок наукового аналізу явищ і закріпленню конкретно позначених понять. Для цього їм слід запропонувати і завдання такого типу: «Визначіть за кольором листків, пагонів тощо, яким рослинам бракувало світла? Чим відрізняється «поведінка» різних рослин в сонячний день? Якою є поведінка тварин за непогоди?»

Синтез: відповіді дітей за наступною схемою:

• визначають потребу рослин у світлі і до якої екологічної групи вони належать у зв'язку з цим;

• дають характеристику зовнішнього вигляду рослини за нормальних умов їхнього розвитку;

• встановлюють очевидні ознаки нестачі світла;

• розкривають механізми адаптації рослин до світлого режиму;

• розуміють і визначають заходи повного задоволення потреб рослин у світлі.

Після аналізу світла як джерела тепла діти зможуть фактично підійти до пояснення реакції окремих тварин на температуру. У дослідах з пуголовками земноводних вони самостійно відмічають, що підвищення температури середовища (води) прискорює їхній розвиток. Таким чином діти підходять до розуміння значення тепла не лише для розвитку рослин, а й для розвитку і росту тварин. При цьому логіка і глибина аргументації виступає на досить переконливому рівні, а завдання на доказовість, які вихователь може використати на заключному етапі роботи, дозволить суттєво зміцнити сформовані уявлення і поняття про живу природу, тобто підвести дітей до синтезу. Завдання радимо формулювати за такою схемою: «Чому з'являються такі рослини і тварини, яких ми не бачили взимку? На яких прикладах можна довести значення тепла у житті рослин і тварин? Навесні починається розвиток листків у рослин, розквітають перші квіти, а які зміни відбуваються у тварин? Чому навесні особливо голосно і весело співають птахи? Коли і чому пахнуть квіти?»

У відповідях дітей на такі запитання повинні бути докази, аргументи, що відрізняються чіткістю і логічністю, в яких правильно виділяються причини і наслідки. Це значною мірою полегшує підведення дітей до теоретичних узагальнень на основі фактів, явищ, спостережувальних об'єктів і процесів у природі.

У формуванні уявлень дітей про ґрунт ми доцільно виходити з того, що кого властивості, а також властивості рельєфу суттєвим чином визначають життя рослин, тварин і людей. Його слід розглядати, як самостійну гігантську екологічну систему, яка має вирішальний вплив на всю біосферу: активно впливає на кругообіг речовин; підтримує газовий склад атмосфери. У її взаємопов'язаних компонентах рослини і тварини посідають вагоме місце. Ознайомлення дітей з ґрунтом радимо здійснювати за такими основними ознаками:

• субстрат для рослин — середовище існування для тварин;

• об'єкт для народногосподарської діяльності людей, носій корисних копалин, екологія ґрунтів.

Ґрунт як субстрат варто розглядати з дітьми на основі його аналізу: біологічного — це основа, до якої прикріплені «сидячі» тварини або рослинні організми, в т. ч. мікроорганізми.

З метою формування у дітей уявлень про значення грунту для народногосподарської діяльності людини, про грунт як основу корисних копалин, їх видобуток та екологію доцільно подавати матеріал в єдиному комплексі на основі системного аналізу наступних положень:

Поверхня землі має велике значення для народного господарства, грунт – поживний шар землі.

Від грунту залежить різноманітність рослинного і тваринного світу, грунт відрізняється від піску і глини.

Стан грунту залежить від опадів, сонячного проміння, життя у ньому тварин – розпушувачів.

Грунт можна здобрювати для вирощування рослин.

Захист грунтів від надмірного висушування, вивітрювання, освітлення, захворювання.

Під грунтом знаходяться різноманітні утворення: глина, крейда, пісок, камінь – це корисні копалини.

• В Україні різні ґрунти, вони залежать від рельєфу.

• Під ґрунтами можуть залягати води — тоді утворюються болота, торфовища, люди по-різному їх використовують.

• Підземні багатства, їх використання, способи добування, охорона і примноження (корисні копалини, цілющі води, соляні шахти).

Запропонований зміст роботи для вихователів з дітьми старшого дошкільного віку передбачає чітку мету — формування елементарних екологічних уявлень — першооснови екологічної культури особистості. Доцільно застосовувати його творчо, натхненно, з глибоким усвідомленням важливості різних аспектів сучасної екопроблематики.

Під час цільових прогулянок та екскурсій доцільно ознайомити дітей з місцем поширення рослин різних типів згідно з рекомендаціями програм дошкільного закладу.

Методичні рекомендації щодо формування екологічної відповідальності дітей дошкільного віку.

Екологічне виховання - процес педагогічно спрямований. Завдання вихователя - допомогти маленькому досліднику розібратись у розмаїтті об'єктів і явищ природного середовища, викликати інтерес до нього, навчитись бачити духовне благородство, милосердя і на основі цього виховувати прекрасне в собі, почуття любові до всього живого, бажання охороняти й примножувати все, чим багата рідна земля.

В наш час охорона природи є найважливішою справою держави, народу. Настав час керуватися правилами екологічного гуманізму, головна ідея якого - людина - частка планетарної родини з новою екологічною етикою, яка грунтується на шануванні всіх живих істот Землі. І завдання педагогів - максимально наблизити вивчення предмету до безцінного джерела знань - рідної природи .

Можна виділити основні вимоги до вихователів:

мати достатній обсяг знань про світ природи;

демонструвати позитивний приклад поведінки в екологічному довкіллі;

у процесі діяльності врахувати вікові можливості малят;

під час роботи головну увагу приділяти моральній та інтелектуальній спрямованості дітей;

використовувати новітні дослідження науковців;

врахувати наявний досвід дошкільників;

будувати роботу на основі системного підходу, використовуючи календарно - перспективне планування;

чітко формулювати і визначати програмові завдання (який вибирається об'єкт, з чим знайомиться, чого навчається, що закріплюється, розвивається, виховується тощо);

особливу увагу звертати на першорядну значимість оточуючого світу та роль людини в його збереження;

навчальний процес будувати на основі живого сприймання природного довкілля;

добираючи інформацію, враховувати психологічні стимули, які сприяють кращому засвоєнню дітьми природничих знань (розпочинати ознайомлення з чогось цікавого, вагомого, що привертає увагу дитини - поведінка, спосіб пересування, зовнішня ознака);

інформацію про живі істоти прагнути подавати, проводячи паралелі з людиною: влаштування гнізда, догляд за дитинчатами тощо;

урізноманітнювати роботу активними формами та методами ознайомлення з природою;

в практику роботи впроваджувати такі ефективні форми організації праці з дитиною, як: тематичні дні, екологічні проекти, екологічні стежини;

творчо використовувати передовий екологічний досвід з екологічного виховання;

налагодити систематичне екологічне просвітництво батьків вихованців;

своєю діяльністю сприяти популяризації екологічного виховання серед широкого кола громадськості.

Екологічне виховання дітей дошкільного віку: поради вихователям

Щоб зацікавити дітей та сформувати гуманне ставлення до природи, викличте в них співчуття до живих істот. Поясніть, що від людей залежить екологічний стан наших сіл, міст, країни та планети. Допоможіть дошкільнику відчути себе захисником та другом природи

Закріпіть знання практичними заняттями, продемонструвавши, як саме можна допомагати природі — виготовити годівницю, посадити дерево тощо

Ставтеся до дитячих спостережень за природою серйозно

Підтримуйте інтерес вихованців до природи, її явищ та процесів

Подбайте, аби у дошкільнят під час занять були залучені всі органи чуття – дотик, зір, слух та нюх

Організовуйте заняття з екологічного виховання регулярно

Використовуйте індивідуальний підхід

Налаштуйтеся на співпрацю, а не повчання чи примус

Допоможіть дитині побачити природу живою та незвичайною.

Одним з напрямків спільної роботи дитячого садка і сім'ї є організація праці дітей в природі і через неї вирішення завдань екологічного виховання.

Необхідність підключення сім'ї до екологічного виховання обумовлена тим, що в сім'ї здійснюється універсальне сімейне спілкування, де на першому місці стоїть безкорислива любов батьків до своїх дітей; сімейне виховання більш емоційне, а це важливо для екологічного виховання. Другою причиною необхідності підключення сім'ї до екологічного виховання є те, що в сім'ї ще недостатньо ведеться робота з екологічного виховання дітей, а тому в дитячому садку необхідно коректувати все те негативне, що впливає на дитину в сім'ї і використовувати позитивне. Але для цього потрібна єдність в роботі дитячого садка і сім'ї, що передбачає повне розуміння завдань екологічного виховання вихователями і батьками, єдність мети, вимог, скоординованість дій.

Отже перед дитячим дошкільним закладом стоять такі завдання:

- засвоєння необхідних знань про взаємозв'язки і залежності у природі;

- розуміння багатосторонньої цінності і необхідності природи для людини;

- оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі: розвиток потреби спілкування з природою і уміння оцінювати стан оточуючого середовища;

- активізація діяльності на покращення природного середовища.

Вирішення цих завдань спрямоване на формування нової культури ставлення до природи, на подолання екологічної неграмотності.

Розглянемо, як можна реалізувати перше завдання екологічного виховання, а саме: засвоєння необхідних знань про взаємозв'язки і залежності з природі. Для того, щоб вирішити це завдання діти повинні чітко уявити, що таке жива і нежива природа; для живої природи потрібна їжа, повітря; все живе росте і розвивається. Все це дуже легко показати дітям під час спостережень чи праці в куточку природи, чи на городі. Так, наприклад, на городі можна посадити в землю насінину і камінець і поспостерігати за розвитком насінини і відсутністю життя у камінця. Подальшу роботу з дітьми доцільно провести у вигляді спостережень, під час яких дітей легко переконати в тому, що рослини без води, повітря і світла можуть загинути. Підвести дітей до формування узагальнюючих уявлень про наявність таких потреб у всього живого допоможуть розповіді вихователя про життя різних тварин і рослин. Всі ці знання повинні нести також інформацію про необхідність догляду за живими об'єктами природи і бережливе до них ставлення.

Засвоєння дітьми знань про залежності між життям об'єктів природи і задоволенням їхніх життєво важливих потреб дозволяє перейти вихователеві до ознайомлення із залежностями, які існують в середовищі мешкання тварин і рослин. Сюди відноситься залежність життя об'єктів природи від температури повітря, води, землі. Ці компоненти, впливаючи на рослинний світ, ведуть за собою зміни в тваринному світі, які мають свої яскраві особливості в кожній порі року і доступні для розуміння дітьми. Ознайомлювати дітей з такими залежностями можна під час стережень та праці в природі в різні пори року. Восени, підгодовуючи птахів, увагу дітей слід спрямувати не лише на зміни зовнішнього вигляду рослин, на зміну поведінки птахів, але і на розуміння причин таких змін.

Екологічна культура дошкільників формується через образ досконалого навколишнього світу, умовного ідеалу. Уявлення про ідеал ґрунтуються на: знаннях про природу та екологічні потреби живих організмів позитивному ставленні дорослих до природи усвідомленні своєї відповідальності за екологію.

Методи та форми екологічного виховання

Екскурсії

Екологічні казки

Дидактичні ігри

Екологічні свята

Практичні заняття

Проекти

Експерименти

Паця на природі

Ігри-подорожі

Ігри-медитації

Демонстрація картин та фільмів

Бесіди

Словесно-логічні завдання

Екологічні виставки

Екологічні конкурси тощо.

Первинне екологічне сприйняття

У перекладі з грецької термін «екологія» означає «наука про будинок» (oikos - будинок, батьківщина; logos - наука, вчення, поняття). Щоб навчитися любити і берегти свій будинок, треба дізнатися його.

Ознайомити дітей з рослинами, навчити любити і цінувати їх - справа не з легких. Основні завдання, які вирішує вихователь, знайомлячи дошкільнят з рослинами, такі, як: дати уявлення про те, що рослини - живі істоти, причому дуже тендітні; сформувати пізнавальний інтерес до світу рослин.

Знайомити дітей з рідною природою треба з народження ...

У спілкуванні з природою у дітей розвивається допитливість, розширюється кругозір, з'являється інтерес до праці, пробуджується почуття прекрасного. Починаючи з молодшої групи я намагаюся виховувати любов і дбайливе ставлення до природи, використовуючи різноманітні методи і прийоми. Одним з аспектів такої роботи є ознайомлення дітей з природою на ділянці і за його межами. У нас на ділянці ростуть різні дерева і кущі, є квітник. Наша ділянка красива і приваблива за всіх часів року. І тим не менше я не раз помічала у дітей байдужість до цієї краси.

Наприклад, дітлахи люблять грати під берізкою, але не помічають її листочків, не звертають увагу на їх шелест. Мало хто з дітей милується квітами, їх яскравими фарбами. Я поставила перед собою завдання не тільки навчити дітей бачити красу навколишньої природи, а й викликати у них бажання брати участь в її створенні. З самого початку навчального року я проводила з дітьми постійні спостереження за змінами в природі. Щодня оглядали рослини на ділянці: ось з'явилися перші жовті листя, дерева і кущі стали ще більш нарядні. Ходили з дітьми по опалому листю, слухали їх шелест, милувалися красою осіннього килима. У групі я прочитала дітям книгу С. Вороніна «Моя береза». Автор говорить про дерево як про живу істоту, яка радіє теплу і сонцю, вміє захищати себе і в осінню негоду, і в зимову холоднечу. На прогулянці в яскравий сонячний осінній день діти з цікавістю розглядали берізку. Відзначали що гілочки у неї гнучкі, звисають вниз, на дереві багато листя. Я звернула увагу дітей на те, що серед зеленого листя з'явилися жовті - це перша ознака осені.

Під час наступної прогулянки ми зупинилися біля горобини. Її листя тріпотіли на вітрі. Порівнюючи березу і горобину в осінньому вбранні, діти відразу помітили, що листя на березі стали зовсім жовті, а на горобині вони різного кольору. Щоб розширити уявлення дітей, посилити їх враження, я провела кілька цільових прогулянок та екскурсій в осінній фруктовий сад. Ми поспостерігали за фруктовими деревами: сливою, яблунею, грушею, вишнею. Прочитали про них вірші, відгадували загадки. Потім я прочитала вірш «Золота осінь, як же ти красива. У золотому вбранні, в світлі золотом». А потім запропонувала подивитися навколо і сказати, чим же нам подобається осінь. Розповіла дітям, що цю пору року любили художники, письменники, поети, наприклад О. С. Пушкін написав прекрасний вірш: «Похмура час! Очей зачарування! Приємна мені твоя прощальна краса!». Після прогулянки, розглядаючи картину Левітана «Золота осінь », діти порівнювали її з тим, що бачили в парку.

Одночасно працювала з батьками: оформила стенди «Осінь очима дітей», «Дивовижний світ природи», організувала консультацію «Організація сімейних прогулянок», на якій пояснила, що розповідати і показувати дітям, як збирати букети з листя. Проводила з татами і мамами бесіди: «Як прищепити любов до природи», «Природа рідного краю».

В один із січневих днів діти вийшли на ділянку і помітили, що всі дерева і кущі були в інеї. Коли підійшли до берізки, я прочитала вірш С.Єсеніна «Біла береза». Свої враження про таку красу діти відобразили в малюнках. Територія нашого дитячого садка багата різноманітними деревами та чагарниками. Тому, гуляючи на прогулянках навколо дитячого садка, ми опиняємося як в міському парку. Зимові прогулянки - спостереження у нас проходять дуже цікаво. У дитячому садку на ділянці діти з батьками змайстрували годівниці для птахів. Діти приносили їм частування: насіння, хліб, горішки. На годівницю прилітали горобці, синиці, галки, сороки. Я пояснила дітям, що всі ці птахи прилітають близько до житла, щоб прогодуватися, і люди допомагають їм переносити суворий зимовий час.

Пробудження природи після зимового сну приносить дітям особливо багато радості. Ми гуляємо по території дитячого садку і ранньою весною. На деревах ще немає листя, під кущами лежить сніг, а на пагорбі, куди потрапляють перші промені сонця, вже зеленіє перша травичка. Неповторний запах талого снігу наповнює повітря. Стільки яскравих вражень отримали діти: трава зараз ніжна, кінчики у неї гострі, тільки не колються; у берізки лусочки лопнули і трохи видніються листочки. Незабаром на ділянці зазеленіли берези, їх гілки вкрилися маленькими ніжними листочками. Я розповіла дітям, що береза перша в кінці літа нагадує нам про осінь, а навесні раніше за всіх зеленіє. Прилетіли шпаки і голосно виспівували свої пісні у шпаківнях. Навесні ми часто заходили в наш фруктовий сад. А яке задоволення отримали мої вихованці, коли ми спостерігали за квітучими абрикосами, вишнями, яблунями і сливами. Дерева тут стали зовсім зеленими. Дітям дуже подобається прислухатися до пташиних голосів, і одного разу хтось запитав: «Про що ж співають птахи?» Я запропонувала послухати вірш Я.Акіма з книги «Пісенька в лісі»

Дуже важливо було переконати батьків продовжити розпочату мною роботу вдома, в сім'ї, виховувати у дітей дбайливе ставлення до всього живого. Радила батькам сходити з дітьми в ліс, розглянути перші весняні квіти, послухати спів птахів, які прочитати книжки про пори року, які вивчити вірші.

Виховання екологічної культури дітей дошкільного віку

Сучасні концепції дошкільного виховання орієнтують практиків на формування особистості як одне з першочергових завдань навчально-виховної роботи з дошкільнятами. Важливою ознакою розвиненої особистості дитини є активність, котра проявляється у різних сферах: ігровій, трудовій діяльності, пізнанні навколишнього, взаєминах з дорослими та однолітками. Це робить особливо актуальним пошук таких педагогічних технологій, в основі яких лежало б забезпечення активної позиції вихованців, надання їм ініціативи у найрізноманітніших видах діяльності.

Відповідно до Базового компоненту дошкільної освіти до кінця дошкільного віку у дитини має бути сформований природодоцільний світогляд, в основі якого – усвідомлення дитиною себе як частки природи, відчуття відповідальності за те, що відбувається навколо неї та внаслідок її дій у довкіллі.

Важливий і актуальний для сьогодення є такий напрямок роботи якекологічне виховання.

Головний напрям, який може забезпечити успішне розв’язання завдань екологічного виховання дошкільнят є розвиток пізнавальної активності дітей у процесі ознайомлення їх з природою.

В центрі уваги педагогів має бути не просто повідомлення дітям окремих фактів та узагальнень, а їх оцінка, спрямована на усвідомлення екологічної цінності природи, її єдності з людиною. Саме це дозволить формувати у них не тільки екологічне мислення (тобто вміння розмірковувати з приводу даної теми), але і, що важливіше, вірну поведінку, правильну діяльність.

Головною метою екологічного виховання є закладання основ для розвитку у кожного екологічної культури особистості, без формування якої не можна розраховувати на подолання тієї глибокої еколого-економічної кризи, в якій перебуває Україна.

Вирішуючи це завдання, сучасна дошкільна педагогіка знаходиться перед проблемою змісту та вікової специфіки того образу досконалого навколишнього світу, котрий здатна осягнути (сприйняти і осмислити) дитина дошкільного віку

Цей образ у філософії отримав назву соціально-економічного ідеалу, зміст якого має яскраво виражену вікову специфіку.

Формування його вже в дошкільному віці базується на засвоєнні дітьми певної сукупності знань, зокрема основ екології (знання про залежність живих організмів від умов існування: екологічні потреби рослин, пристосувальні властивості тварин, сезонні зміни в живій та неживій природі тощо).

У дошкільному віці у формуванні екологічного ідеалу основна увага має надаватися двом його сторонам – естетичній та моральній.

Естетична складова ідеалу постає як формування у дошкільників образу досконалої (з позицій «прекрасне – потворне») природи, виховання естетичного емоційно-позитивного ставлення до неї.

У моральному компоненті відображається усвідомлення моральної цінності самої природи та уявлення про моральне ставлення людини до неї.

Ці два компоненти є нерозривні між собою.

Крім змісту, вікову специфіку має також і форма подання дітям соціально-економічного ідеалу. Це має бути форма, котра забезпечувала б єдність естетичного та етичного у ставленні до природи, образність та дієвість даного ідеалу, що має відповідати притаманному дошкільнятам наочно-образному та наочно-дійовому мисленню.

Врахування всього вищесказаного обов’язкове при визначенні як основних завдань екологічного виховання дітей дошкільного віку, так і конкретного змісту, форм та методів роботи з ними.

Основними завданнями екологічного виховання дітей дошкільного віку є:

Засвоєння дітьми провідних ідей, основних понять та наукових фактів, на базі яких визначається оптимальний вплив людини на природу відповідно до дії її законів. Стосовно дошкільного віку – це засвоєння систем знань про живу та неживу природу, які відображають основну залежність у природі – залежність організмів від умов існування. Розкриття дітям різнобічної цінності природи, як джерела матеріальних і духовних сил суспільства. У дошкільному віці – це засвоєння системи знань про значення рослин та тварин у природі та житті людини. Ознайомлюючи малят з будь-яким об’єктом чи явищем природи, педагог повинен розкрити у єдності цінність та доцільність його зовнішнього вигляду та властивостей. На основі цього у дітей виникає уявлення про те, що у природі немає нічого зайвого, що можна було б безболісно знищити. Оволодіння малюками прикладними значеннями, практичними вміннями та навичками раціонального природокористування (знання найпростіших правил поведінки у природі, вміння оцінювати стан навколишнього середовища, передбачати можливі наслідки своїх дій та дій інших людей і не допускати негативних впливів на природу). Розвиток у дітей потреби у спілкуванні з природою, прагнення до якомога глибшого її пізнання. Активізація діяльності дітей, спрямованої на поліпшення навколишнього природного середовища (догляд за живими об’єктами кутка природи, за рослинами на території дитячого садка, приваблювання птахів та комах на майданчик тощо). Включення малюків у спільну з дорослими природоохоронну діяльність (засвоєння способів збереження чистоти повітря, водойм, ґрунту, економне використання природних ресурсів і ін. ).

Для оцінки ефективності проведеної роботи вихователі орієнтуються на ряд критеріїв, котрі засвідчують рівень сформованості у дошкільників елементів екологічної культури

Це критерії:

– прояв позитивних емоційних реакцій на об’єкти та явища природи;

– прояв відповідного емоційного ставлення до виконання та порушення правил поведінки у природі;

– наявність системи знань про рослини та тварин, неживу природу, їх взаємозв’язок та взаємозалежність;

– знання основних правил природокористування, розуміння їх екологічної суті (слід охороняти корисні види рослин, тварин від винищення, не можна брати живих істот з місць їхнього існування, дбайливо ставитись до землі, води, повітря, оскільки це середовище, де мешкають живі істоти, обережно поводитись у природі, щоб не приносити їй шкоди тощо);

– стійкий прояв турботи про мешканців куточка природи, позитивне ставлення до праці в природі, наявність відповідних навичок та вмінь;

– оволодіння конкретними способами поведінки під час прогулянок на майданчику дошкільного закладу та екскурсій у природу згідно з засвоєними правилами.

Список використаної літератури

1. Авдеев В.Ф., Пирогов Б.І., Непийвода B.C. Роль людського фактору у вирішенні екологічної проблеми / У зб. Раціональне природокористування та охорона навколишнього середовища. Курс лекцій. - К., 1991.

2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошкільне виховання. - № 1. – 1999. – 59 с.

3. Барабаш М.Б., Баштаник В.П., Лях I.A. Екологічні проблеми України. Запитання і відповіді. — К., 1989.

4. Бачинський Г.О. Соціоекологія як окрема наука і питання викладання соціоекологічних знань у вузах / У зб. Раціональне природокористування та охорона навколишнього середовища. Курс лекцій. — К., 1991.

5. Без природи життя неможливе // Дитячий садок. – Липень, число 25 – 26. – 2004. – С. 9

6. Біла І. Вчимо дивитися, бачити й творити // Дошкільне виховання. - № 4. – 2004. – С. 14 – 18.

7. Білан О. І. Екологічне виховання дітей дошкільного віку. – Львів, 1996. – 71 с.

8. Бусленко В. Організація еколого – оздоровчої роботи в дошкільному навчальному закладі // Дитячий садок. – Число 45 – 46. – 2004. – С. 21 – 23.

9. Вашуленко Т. Екологічні ланцюжки // Дошкільне виховання. - № 7, 1997. – С. 18 – 20.

10. Ващенко Г. Комунізм, інтернаціоналізм і виховання любові до Батьківщини // Визвольний шлях: Зб. – Лондон, 1956. – С. 313.

11. Веретеннікова О. О. Ознайомлення дітей дошкільного віку з природою. – К.: Вища школа. – 1979. – 365 с.

12. Ведмеденко Б.Ф., Ведмеденко Д.В. Експериментальна педагогіка в школі.— Чернівці, 1995.

13. Висоцька Є. „Я землі цієї паросток зелений…” // Дошкільне виховання. - № 8. – 2001. – С. 20.

14. Виховуємо захисників природи // Бібліотека вихователя дитячого садка. № 3 – 4. – 2006. - С. 114 – 120.

15. Воробей Г. Є. Екологічне виховання дітей з допомогою казок В. Сухомлинського // Бібліотека вихователя дитячого садка. № 23. – 2005. - С. 1– 70.

16. Взаємодія дитячого садка і сім’ї з питань екологічного виховання // Дитячий садок. - № 25 – 26. – 2004. – С. 50 – 67.

17. Галуза С. Любіть весняну Україну // Палітра Педагога.- № 1. – 2005. – С. 5 – 7.

18. Глухова Н. Емоційне спілкування дитини з природою як умова творчого осягнення світу // Дошкільне виховання. - № 10. – 2001. – С. 8 - 9 .

19. Глухова Н. Перший крок до природи // Дошкільне виховання. - № 3. – 2005.

20. Глухова Н. Стан довкілля – турбота кожного із нас // Дитячий садок. – № 25 – 26. – 2004. – С. 44 – 49.

21. Дитина. Програма навчання і виховання у дитячому садку. – К.: Освіта, 1993. – 266 с.

22. Досвід екологічного виховання в ДНЗ // Бібліотека вихователя дитячого садка. - № 1 – 2. – 2005. – С. 12.

23. Дорога в дивосвіт (екологічна стежина, екологічні ігри)// Дитячий садок. - № 37. - С. 24.

24. Дивний світ природи (заняття з екологічного виховання)// Бібліотека вихователя дитячого садка. - № 13 – 14. – 2006. – С. 80.

25. Дяченко Т. Мандруємо екологічного стежиною // Дошкільне виховання. - № 5. – 2002. – С. 28.

26. Екологічна мандрівка // Бібліотека вихователя дитячого садка. - № 11. – 2004. – С. 14 – 16.

27. Екологія і довкілля // Дитячий садок. – Липень. Число 25 – 26. – 2004. – С. 7.

28. Екологія: основи теорії і практики. Навчальний посібник / За ред. Потін А.Ф., Медвідь В.Г. та ін. – Львів: „Новий світ – 2000” Магнолія Плюс, 2003. – 296 с.

29. Екологія людини: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О. М. Микитюк, О. З. Злотін, В. М. Бровій та ін. – Харків, Ранок. – 1998. – 208 с.

30. Земля — наш дім. Збірник / Укл. А.І Алексєєв, Ю.М.Головіна: під загальною редакцією А.С. Онєгова. - М., 1983.

31. Лисенко Н. Використання спостережень в роботі з екологічного виховання дошкільників // Дитячий садок. – 2004. - № 25 – 26. – С. 10 – 44.

32. Романовська Д. Світ навколо нас – і я його частинка. Еколого – психологічний тренінг. // Психолог. - № 21. – 2006. - С. – 16 – 24.

33. Скребець В. Екологічна психологія // Психолог. - № 9. – 2006. – С. 5 – 7.

34. Сухомлинський В. О. Народження громадянина. Вибр. Твори: У 5-ти т. – Т. 3. – С. 303.

35. Трохимчик С.В. Екологічна стратегія виживання людства / У зб. Раціональне природокористування та охорона навколишнього середовища: Курс лекцій. - К., 1991.

36. Федіна К., Пісна В. Природа – краса і чинник життя // Дошкільне виховання. - № 25. – 2002. – С. 29.

37. Фіцула М. М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. – С. 276 – 278.

38. Яришева Н.Ф. Методика ознайомлення дітей з природою. — К., 1993.

Висновок

Екологічна криза, що сьогодні набула загальнопланетарного характеру, створює реальну загрозу виживання людства. Складається враження, що вже немає жодного місця на планеті, яке було б екологічно благополучним. Тому, визначальним для розвитку екологічних проблем сучасності є формування екологічної свідомості, відповідальності. Це педагогічне завдання можна втілювати лише через освітню виховну систему на основі принципово нових ніж це було досі, ідей, методів, підходів, які враховували структуру екологічних знань, соціальні функції сучасної екології, традиції, звичаї, історичний досвід українського народу для того, щоб збагнути себе, своє місце в природі, зв'язки між природою і Всесвітом.

Екологічна освіта та виховання - одне із актуальних завдань сьогодення і шляхи його вирішення слід шукати негайно. Екологічне виховання передбачає перш за все, формування у дитини емоційного, бережливого ставлення до об'єктів природи, здатності бачити їх красу, а не детальні біологічні знання особливостей кожного виду рослин і тварин. У дошкільному навчальному закладі формуються перші уявлення про навколишній світ, про живу і неживу природу, про ставлення до природи, що виявляється у конкретній поведінці на емоційному рівні.

Завдання екологічного виховання – сприяти накопиченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі.

Екологічна філософія закликає нас до самообмежень у стосунках з довкіллям. Чи готові ми? Чи її положення є нашими внутрішніми переконаннями? Чи стануть ними? Повинні стати! Інакше про яку екологічну освіту і виховання можна вести мову? Саме екологічна освіта і виховання ставлять за мету докорінну зміну психологічних особливостей людини щодо її стосунків з природою, перетворення їх зі споживацьких на екологічно відповідальні, особисто значимі.

Таким чином, в екологічному вихованні дошкільників необхідно відмовитися від багатьох стереотипів, які були сформовані в попередні роки. Природа не повинна розглядатися лише з утилітарної точки зору. Перш за все, необхідно показати дітям її унікальність, красу і універсальність (природа - середовище життя всіх істот, включаючи людину; об'єкт пізнання, задоволення її етичних і естетичних потреб; і лише потім - об'єкт людського споживання). Ми повинні охороняти природу не лише тому, що вона нам щось дає, а й тому, що вона самоцінна. Тобто девізом в роботі з дітьми повинно стати: «Не зламай - якщо можна, не рубай - якщо можна, пожалій - ти це можеш»

Сьогодні можна стверджувати: екологічне світорозуміння формується в процесі засвоєння екологічної культури суспільства, яка відображує досвід взаємодії людини і природи. Засвоюючи елементи екологічної культури, особистість стає екологічно вихованою. Це нова якість особистості, яка виявляється в системі особистісних утворень, у свідомості, діяльності, в емоціях і почуттях.

Настав час, коли основну мету екологічної освіти слід вбачати у сприянні формуванню доцільної культури поведінки в довкіллі і громадської відповідальності за його збереження, а також уміння приймати правильні рішення і вирішувати екологічні проблеми

Отже, формування екологічної відповідальності у дошкільників це передусім навчання екологічній культурі, яку ми визначаємо як форму адаптації етносу до природних умов творення свого довкілля. Таким чином, екологічна освіта — це безперервний процес засвоєння цінностей і понять, що спрямовані на формування умінь, які необхідні для усвідомлення і оцінки взаємозв'язків між людьми, їхньою культурою і довкіллям. Вона передбачає формування умінь приймати екологічно відповідальні рішення.

Список викорис