група 40

15.09.2020

ТЕХНОЛОГІЇ

ТЕМА УРОКУ. МЕТОДИ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

МЕТОД " МОЗКОВОЇ АТАКИ". МЕТОД" ТІНЬОВОЇ МОЗКОВОЇ АТАКИ". МЕТОД " СИНЕКТИКИ"

МЕТОД «МОЗКОВОЇ АТАКИ»

Метод мозкової атаки запропонував американський винахідник А. Осборн і назвав його методом активізації перебору варіантів. Ґрунтується він на наступній особливості творчого процесу людини: одні винахідники більш схильні до генерування (створення) ідей, а інші — до їх критичного аналізу.

А. Осборн запропонував доручати пошук розв’язків задач колективу, який складається із двох груп: групи «генераторів ідей» та групи «експертів».

Нижче на рисунках ви бачите такі колективи (учнів і науковців) під час вирішення творчих проблем.

А. Осборн розробив правила використання «мозкової атаки».

1. Правила використання методу.

1.1. Найбільш доцільна кількість учасників, що розв’язують творчу задачу складає 12—25 осіб. До групи «генераторів» включають людей з бурхливою фантазією, схильних до абстрактного мислення, але не скептиків. До групи «експертів» залучають людей з аналітичним, критичним складом розуму. Керує процесом вирішення задачі (його названо «сесією») найбільш досвідчений учасник «мозкової атаки».

1.2. «Генератори» висувають максимальну кількість ідей (в тому числі ідей фантастичних, а іноді і жартівливих). Задача «експертів» — відбір найбільш цікавих ідей.

1.3. Тривалість «сесії» залежить від складності задачі, що розв’язується, але не перевищує 30—50 хв.

1.4. Досить важливо, щоб між учасниками «мозкової атаки» встановилися вільні і доброзичливі відносини. При генерації ідей забороняється будь-яка критика, скептичні посмішки, жести, міміка. Необхідно, щоб ідеї, висунуті одним учасником, підхоплювались і розвивались другими.

2. Особливості методу. В перші 10—15 років здавалося, що мозкова атака має необмежені можливості і з ним пов’язували великі надії. Але згодом виявилося, що це не так. Зокрема, сучасні винахідницькі задачі йому не під силу. Саме тому метод почали вдосконалювати. Одним із таких вдосконалень є «тіньова мозкова атака».

МЕТОД «ТІНЬОВОЇ МОЗКОВОЇ АТАКИ»

Сутність методу. Деякі люди, щоб генерувати ідеї, повинні бути на самоті і в тиші. При «тіньовій мозковій атаці» формують дві підгрупи «генераторів»: перша з них — власне «генератори», які формують ідеї, а друга — тіньова, її учасники стежать за ходом роботи першої, але не беруть участі в обговоренні. їі називають «тіньовим кабінетом». У членів цієї групи ідеї виникають під впливом ідей, які висловлені активними «генераторами». Активна і тіньова підгрупи генераторів розміщуються в одному приміщенні на певній відстані або в різних приміщеннях.

Усі інші особливості і правила проведення «тіньової мозкової атаки» такі самі, як і «мозкової атаки». Як уже зазначалося, у табл. 1, «тіньова мозкова атака» не була сильнішою за «мозкову атаку».

МЕТОД «СИНЕКТИКИ»

Усім вам доводилося переходити чи переїжджати через річку по мостах різноманітної конструкції і складності — від найпростішої до досить складної. Яка історія їх створення? Що стимулювало їх проектування і виготовлення? Виявляється, це була аналогія (схожість) з тим, що мало місце у повсякденному житті суспільства.

З давніх-давен люди використовували аналогію в своєму житті, практичній діяльності. Так, людина бачила як по дереву, що впало з одного берега неширокої річки на другий, переходили тварини. За необхідності вона вже цілеспрямовано зрубувала дерево за допомогою кам’яної сокири і переходила по ньому на протилежний берег. Переконавшись у надійності такого засобу, у людини з’явилася ідея побудови простого балочного моста. Пізніше проектувалися мости у вигляді досить складних технічних конструкцій (див. рис. 12).

Аналогію, різні її види і форми покладені в основу методу «синектики». Пригадайте, хто його автор (див. табл. 1).

Сутність методу. Синектика формує у свідомості людини своєрідний, оригінальний підхід до вирішення задачі, що завдячує використанню різних видів аналогії. Особливе значення надається аналогії з природою. Виявилося, що створений Гор- доном метод є значно ефективнішим за всі інші методи перебору варіантів. У чому саме полягає «таємниця» його успіху?

У. Гордон вніс дві суттєві інновації (принципово нові підходи, пропозиції) у мозкову атаку, під час її вдосконалення.

1. У. Гордон запропонував формувати для синектики постійний склад групи із 5—7 осіб — фахівців різного профілю й з різними захопленнями. Це давало змогу розглядати проблему в різноманітних аспектах, оскільки кожен фахівець вносить у вивчення проблеми (задачі) своє сприйняття, свій погляд на проблему, що забезпечує широкий набір розв’язків.

Учасників «синектики» («синекторів») попередньо навчають за спеціальною методикою протягом року. Головна мета навчання — створити колектив людей, які добре розуміють одне одного. За період навчання синектор має оволодіти такими якостями: вмінням абстрагуватися, подумки відмежовуватися від предмета обговорення та нав’язуваних ідей, схильністю до роздумів і фантазії, вмінням слухати інших, стримано ставитись до ідей, висловлених товаришем, вмінням знаходити у звичайному незвичайне і навпаки. Цими якостями важливо оволодіти і Вам.

У. Гордон запропонував низку способів, які дають змогу уникати суттєвих перепон (стереотипів) у творчій діяльності під час генерації ідей і активізувати творче мислення. Один із таких способів (найбільш ефективний) — застосування різного типу аналогій під час вирішення задачі.

Для більш глибокого розуміння і усвідомлення Вами цих підходів, а також розвитку вмінь практичного їх застосування розглянемо приклад.

Уявимо собі, як вирішуватимуть проблеми зниження шуму від системи вентиляції в цеху фахівці різного профілю.

Матеріалознавець: використати звукопоглинаючий матеріал.

Механік: підвищити жорсткість коробів (де розташована вентиляція) і їх кріплення для зменшення вібрації.

Акустик: поставити звукоізолюючі екрани або форму конструкції зробити такою, щоб звукові коливання поглиналися (гасилися) за рахунок виникнення явища резонансу.

Радист (фахівець із передавання і приймання повідомлень по радіо): вібрація — це коливання, а тому необхідно поставити джерело звуку з такою самою частотою коливань, але у протилежній фазі (активне шумозаглушення), і таке інше.

Для вирішення поставленої проблеми можна використати низку аналогій — з радіохвилями, з хвилями на поверхні води тощо. Зарослі очерету гасять хвилі на воді, металевий екран не пропускає радіохвилі, відбитий звуковий сигнал після накладання із прямим може взаємно погасити й інші аналогії. Такий різнобічний підхід до вирішення проблеми обов’язково дасть змогу знайти потрібне ефективне рішення.

ЗАВДАННЯ

1. ОЗНАЙОМИТИСЬ З МАТЕРІАЛОМ ВИКЛАДЕНИМ ВИЩЕ.

2. ЗАПИСАТИ В ЗОШИТ ТЕМУ І ЗРОБИТИ ПЛАН ПО ТЕМІ.ЗАПИСАТИ В ЗОШИТ.

22.09.20.

УРОК 11.

ТЕМА УРОКУ. ТЕХНОЛОГІЯ СТВОРЕННЯ БАНКУ ІДЕЙ.

Створення банку ідей. Ми розглядали, як накопичувати та систематизувати потрібну інформацію для проекту. Тепер необхідно навчитися працювати з цією інформацією — відбирати ідеї, аналізувати, ставити чи уточнювати на основі зібраної інформації завдання проекту тощо.

Пошук інформації , яка стосується певної проблеми або галузі виробництва, супроводжується її накопиченням. Досить часто великий обсяг інформації не лише «загромаджує» комп’ютер, але й залишається не використаним у дослідницькій роботі. Тому дизайнери намагаються впорядкувати та систематизувати знайдену інформацію, щоб більш якісно скористатися зібраним матеріалом, який було накопичено під час дослідження й вивчення проблеми.

Кожну знайдену ідею необхідно проаналізувати, виділивши позитивні та негативні сторони. Якщо мова йде про виготовлення певного виробу, необхідно з’ясувати, як даний об’єкт буде розв’язувати поставлені завдання (проблему), чи буде зручним у користуванні, задовольняти встановленим технологічним вимогам тощо. Інакше кажучи, працюючи над створенням конкретного об’єкта, дизайнер переглядає всі можливі шляхи розв’язку проблеми, що проявляється у вигляді набору образів майбутнього виробу — банку ідей та пропозицій. Проте, мова тут іде не лише про можливі форми майбутнього виробу чи, наприклад, проектування інтер’єру у вигляді замальовок чи ескізів, а й добір інших конструкційних матеріалів, комбінації різноманітних ідей, зміни в кольорі, варіанти компоновки складових частин виробу, товарного вигляду тощо. До такого банку конструктор повертається протягом усього періоду роботи над проектом, доповнюючи його і переглядаючи ті чи інші пропозиції для використання в роботі. Наприклад, працюючи над інтер’єром кімнати, коли визначено кількість та конструкцію меблів, коли образ і вигляд меблів став завершеним, дизайнер переходить до виконання рисунків і креслень у масштабі, проробляє можливі варіанти розташування окремих частин меблів — виконує компоновку. Варіанти компоновок входять до банку ідей, як власне й сам ескіз, доповнюючи образ, замальовки, креслення меблів тощо.

Отже, підсумовуючи, відзначимо, що головним правилом створення банку ідей є: скопійовані або виконані власноруч рисунки, замальовки, ідеї у вигляді записів — увесь обсяг накопиченої інформації, який може стати в нагоді під час виконання наступних етапів проектування виробу, і який необхідно зберігати та класифікувати.

З чого починають створення банку ідей? Як правило, дизайнери використовують так звану клаузуру.

Клаузура — це великий аркуш паперу, на якому презентовані різноманітні варіанти майбутнього виробу в загальному вигляді, з прорисовкою окремих частин чи деталей. Аркуш із клаузурою повинен мати завершену композицію стосовно виробу чи проекту в цілому. Під час такої роботи можна застосовувати будь-які зображувальні засоби — від власноруч виконаних малюнків та ескізів до кольорових і скопійованих зображень.

Під час створення клаузури проявляється творча фантазія дизайнера, уміння застосовувати зібрану інформацію про досліджувану проблему чи об’єкт проектування. Тому аркуш клаузури може містити зображення, які відображають асоціативні, фантастичні, природні аналогії, якими користується дизайнер, чи скопійовані рисунки, фотографії з інших джерел. Дизайнер може коротко відобразити суть ідеї з відповідними написами, запитаннями, декількома варіантами розв’язків проблеми тощо.

Отже, банк ідей та пропозицій має складатися з комплексу інформації, яка стосується об’єкта проектування і відповідає за змістом та кількістю певному етапу проектування виробу. Проте для загального випадку, з метою класифікації зібраної інформації, структуру банку ідей можна представити у вигляді схеми

ЗАВДАННЯ

Складання ескізу виробу

1. Поміркуйте над образом майбутнього проекту. Використовуючи клаузуру, покажіть можливий образ вашого виробу з докладною прорисовкою всіх конструктивних елементів та основних ідей проекту.

2. Складіть ескіз майбутнього виробу.

3. Матеріал розміщений вище запишіть в зошити.

24.09.20.

ТЕМА УРОКУ. МАРКЕТИНГОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОЕКТУ .

«Маркетинг — це розв'язання проблем ваших клієнтів із вигодою для себе» (Рендел Чепмен).

«Маркетинг — це вміння розуміти клієнта, побачити мету, досягти її, завжди пам'ятаючи про те, що в підсумку має потовщати гаманець» (Сергій Васильєв).

«Маркетинг — це спроба уявити, чого хочуть люди, щоб дати їм це (Шеллі Лазарус).

1. Цілі маркетингових досліджень.

Сьогодні для того щоб одержати інформацію про ринок будь-яке підприємство змушене проводити маркетингові дослідження (від англ. market — ринок). Маркетингові дослідження необхідні підприємствам не тільки для залучення нових клієнтів, але й для збереження своїх постійних покупців. Достовірність маркетингової інформації є однієв з найнеобхідніших умов для успішних продажів на ринку в умовах жорсткої конкурентної боротьби. Ви вже знаєте що маркетингові дослідження являють собою збір, реєстрецію й аналіз даних із маркетингових проблем. Основна мета маркетингових досліджень полягає в зниженні ступеня невизначеності й прийнятті ефективних рішень у маркетингових проблемах.

Цілі маркетингового дослідження випливають із виявлених проблем. Маркетингові дослідження можуть носити «розвідувальний» характер, тобто бути спрямованими на збір попередньої інформації, або носити описовий характер.

У результаті маркетингових досліджень створюється інформаційна база, що є основою для складання прогнозів програм і стратегій. Процес проведення маркетингових досліджень починається з визначення потреб і завершується підготовкою й презентацією заключного звіту.

Процес маркетингового дослідження складається з таких етапів:

♦ визначення проблеми;

♦ визначення потреби в товарі, послузі;

♦ формулювання цілей маркетингового дослідження;

♦ вибір методів проведення маркетингового дослідження;

♦ визначення типів і джерел інформації;

♦ вибір методу збору даних;

♦ розробка форми для збору даних;

♦ збір даних;

♦ аналіз даних;

♦ підготовка й презентація заключного звіту.

2. Методи маркетингових досліджень.

Існують такі методи маркетингових досліджень:

— спостереження в магазині. Дослідники використовують відеоспостереження, щоб вивчити покупців у їхньому «природному середовищі»;

— спостереження вдома. Компанії посилають дослідників додому до покупців для вивчення їхнього ставлення до товару;

— дослідження за допомогою фокус-групи. Компанії набирають одну або більше фокус-груп, які обговорюють товар або послугу. Фокус-група може складатися з 6—10 осіб. Вони відповідають на запитання й коментують один одного. Зазвичай цей процес записується на відео й пізніше обговорюється командою менеджерів;

— опитуваня й огляд. Компанії збирають інформацію у вигляді інтерв'ю з великою вибіркою населення;

— методи поглибленого інтерв'ю. Компанії організовують поглиблену дискусіюз учасниками опитування для того, щоб зрозуміти їхні підсвідомі або приховані мотивації;

— маркетингові експерименти. Продумано добираються групи споживачів і аналізуються розбіжності в їхніх відповідях. Використовуючи кабельне телебачення або електронну пошту, компанії оцінюють різні рекламні кампанії, ціни й просування товару й можуть побачити, які з них найкращі.

Зараз найбільшою популярністю користуються такі методи: фокус-груп, анкетування й оглядів.

Методи збору даних при проведенні маркетингового дослідження поділяються на якісні й кількісні.

Методи збору даних

Якісні

Збір, аналіз та інтерпретація даних, отриманих шляхом спостереження

- спостереження

- інтерв’ю

- аналіз протоколу

- проекційний метод

- панельний метод

- метод експертних оцінок

Кількісні

Збір даних у ході опитувань великої кількості респондентів

- анкетування

- опитування

Кількісні методи збору даних проводять за допомогою спеціально розроблених опитувальних анкет. Маркетологи складають анкети таким чином, щоб вони були доступними для розуміння широкою аудиторією. Водночас відповіді респондентів мають містити достатньо інформації, яку можна було б використовувати для аналізу й вироблення ефективного маркетингового рішення.

Статистичну обробку інформації, що виникає в ході соціологічних досліджень, можна проводити із застосуванням сучасних пакетів статистичної обробки даних SPSS i MicroCase. Вони розроблені для вивчення конкретних практичних ситуацій. Точність і швидкість проведення маркетингових досліджень істотно підвищується за допомогою Міcrosoft Office Excel 2007. Цей потужний процесор електронних таблиць можна використовувати майже на всіх етапах дослідження — від збору й накопичення даних до виконання аналізу й підготовки маркетингового звіту.

Це цікаво

Наприкінці XX століття з'явилися нові види маркетингу: соціально-етичний маркетинг та так званий «дикий» маркетинг

3 історії питання.

Соціально-етичний маркетинг

Концепція соціально-етичного маркетингу передбачає отримання вигоди через задоволення потреб своїх клієнтів, але без завдання шкоди суспільству. Сам продукт або компанія, що його виробляє, задовольняє неекономічні потреби суспільства. Наприклад, МакДональдс один раз на рік, 20 листопада, проводить акцію «Всесвітній день дитини», коли всі гроші від продажів ідуть у фонд Рональда Макдональда й направляються на благодійні цілі. Ось іще приклади соціально-етичного маркетингу: поступове збільшення випуску економічних малолітражних легкових автомобілів із каталізаторами, електромобілів, виробництво екологічно чистих продуктів харчування — усе це свідчення життєвості ідей соціально-етичного маркетингу. Широко відомий епізод із компанією «Кока-Кола», коли група захисників інтересів споживачів і навколишнього середовища висунула їй обвинувачення в низькій поживній цінності напою; у тому, що цукор і фосфатна кислота, які містяться в ньому, руйнують зуби; кофеїн викликає судоми, безсоння, шлунково-кишкові розлади; деякі компоненти рецептури (бромована олія, сахарин) заборонені американським Управлінням із контролю якості харчових продуктів, медикаментів і косметичних засобів. Компанія була вмушена відреагувати на ці обвинувачення, і одним з ужитих заходів була зміна складу компонентів у напої.

3 історії питання.

«Дикий» маркетинг

«Дикий» маркетинг заснований на використанні яскравих, таких, що запам'ятовуються, образів і акцій.Наприклад, «Pizza Hut» розмістила десятиметрове оголошення, що обійшлося їй в 1,25 мільйона доларів, на борту російської ракети-носія «Протон», підтримавши тим самим аерокосмічне агентство Росії. В Америці маркетологи пішли ще далі, запропонувавши компанії «Кока-Кола» проектувати зображення свого логотипа на місячний диск. Подібні рекламні витівки навряд чи можна вважати чимось принципово новим. Ще в 1970-ті роки Альфред Хічкок сплавив униз по Темзі ляльку, що зображувала його самого на повний зріст, для того аби привернути увагу до свого нового фільму.

3. Реклама -двигун торгівлі.

Рекламування продукції є важливим елементом маркетингу. Традиційні методи рекламування нових товарів, як і раніше, широко використовуються й виявляються цілком ефективними.

До них належать:

— рекламні буклета;

— реклама на біг-бордах;

— ефектні торговельні знаки;

— нанесення назви фірми на ручки, плакати, календарі тощо.

У сучасному суспільстві рекламний бізнес простягнув свої «щупальця» повсюдно, вдаючись до таких методів, як комерціалізація громадських місць, використання знаменитостей для популяризації торговельних марок. На думку експертів, сьогодні ми бачимо впродовж дня до 1500 рекламних оголошень. Фактором, що ускладнює роботу маркетологів, виступає подальше розгалуження мережі мас-медіа. Тепер людям є із чого обирати: їм доступні сотні каналів кабельного телебачення, мільйони Інтернет-сторінок і тисячі найменувань журналів. Більше того, сьогодні, нарешті, взагалі можна уникнути телевізійної реклами, використовуючи відеомагнітофон. Природно, що така ситуація вимагає від маркетологів створення оригінальних варіантів реклами продукту, які могли б зацікавити покупців.

Інтернет — прекрасний засіб для поширення реклами й антиреклами. Чати й спеціальні сайти, на які будь-який бажаючий може викласти негативну інформацію щодо товарів та послуг, що не виправдали його очікувань, дозволяють швидко виявити несумлінні компанії, які викидають на ринок товари низької якості. Однак для тих, хто дійсно може запропонувати щось особливе, маркетинг через Інтернет пропонує нові можливості для розширення бізнесу, не пов'язані зі значними витратами;

Це цікаво

Рекламний «шум» особливо важливий для впливу на свідомість молоді, яку більшість маркетологів уважають пріоритетною цільовою групою. Установлено, що для людей, які народилися між 1979 і 1994 роками, інформації, отриманої від знайомого, цілком достатньо для того, щоб прийняти рішення щодо нової покупки («Анатомія шуму» Еммануель Розен).

Компанії, що займаються дослідженнями у сфері маркетингу, з'ясували, що сьогодні молоді жінки, які купили якийсь предмет одягу, рекомендують придбати такий самий удвічі більшій кількості своїх знайомих, аніж це зробили б їхні матері. Стратегія, що нею користується компанія Kibu.com для розкручування свого сайту, одержала назву «маркетинг рівності». Kibu.com наймає велику кількість школярок, які відвідують місця, де збирається молодь, роздають там усіляку дрібну парфумерію й розповідають про сайт. Ця стратегія має переконати споживачів у тому, що ті люди, які стоять за брендом, можуть бути їхніми друзями.

4. Прямі продажі.

Прямі продажі - це просування (англ. promotion) товару від виробника до споживача «без крамниці », оминаючи роздрібну мережу.

Розрізняють три основні способи прямих продажів:

♦ торгівля розносна (у тому числі мережева);

♦ торгівля поштою;

♦ торгівля через крамниці, що належать виробникові (наприклад «BergHOFF»).

При прямих продажах продавець сам шукає клієнта й сам вступає з ним у контакт. Реалізація товарів кінцевому споживачеві відбувається як результат індивідуальної або групової презентації товару з рекомендаціями щодо його використання. Це дає можливість клієнтам детально ознайомитися із продукцією в зручному для них місці й у зручний час. Покупець може протестувати продукцію й при бажанні замовити її з доставкою додому. Простіше кажучи, прямі продажі — це безпосередній прямий контакт продавця з покупцем.

Саме так працюють мережеві компанії «Avon», «Faberlic», «Amwey», «Rainbow», «Oriflame» та інші. Такі компанії беруть на себе розробку, удосконалення продукції, розширення асортименту, доставку й зберігання продукції, забезпечують розробку навчальних посібників, проведення тренінгів та семінарів, видання довідкової й рекламної продукції.

Торговельні агенти виступають як незалежні підприємці, тобто беруть на себе всі ризики свого бізнесу, можуть поєднувати його зі своєю основною роботою або зробити повноцінну кар'єру в компанії. Торговельні агенти одержують доходи від продажу продуктів безпосередньо споживачам, тобто від роздрібної націнки, а також у вигляді премій від індивідуального та групового обігу.

ЗАВДАННЯ.1. ОПРАЦЮВАТИ МАТЕРІАЛ ВИКЛАДЕНИЙ ВИЩЕ. В ЗОШИТИ ДАТИ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ

1. Яка мета маркетингових досліджень?

2. Перелічіть складові маркетингового дослідження.

3. Які цілі й можливості реклами?

4. Охарактеризуйте види прямих продажів.

5. Розкажіть про особливості прямих продажів.

6. Усім відомо, що «покупець завжди правий». Як ви вважаєте, чи виправдане це твердження в сучасному житті?

7. Як ви вважаєте, чи є маркетингова діяльність обов'язковою для кожного підприємства на сучасному ринку товарів і послуг?

8. Поясніть різницю між адміністративно-командною й ринковою економічними системами.

9. Охарактеризуйте три основних питання економіки.

10. Як вирішуються три основнйх питання економіки в умовах ринкової системи?

11. Охарактеризуйте суть якісних методів маркетингових досліджень.

12. Яка сфера застосування кількісних методів маркетингових досліджень?

13. Виберіть із наведеного переліку кількісні методи маркетингових досліджень:

а) спостереження;

б) анкетування;

в) інтерв'ю;

г) метод експертних оцінок;

д) опитування.

14. Охарактеризуйте різницю між торгівлею через магазини й торгівлею шляхом прямих продажів.

15. Збільшення споживаная дешевих продуктів харчування свідчить про:

а) зниження рівня життя;

б) підвищення рівня життя;

в) підвищення заробітної плати;

г) зниження цін.

16. Який метод маркетингових досліджень ви вважаєте найбільш ефективним? Чому?

ЗАВДАННЯ 2. Підготувати реферат на тему «Плюси й мінуси прямих продажів».

22.10.20

Технології

Урок 25-26.

Тема уроку ПОНЯТТЯ ПРО КОЛІР. ПІДБІР КОЛЬОРІВ ДЛЯ ВЛАСНОГО ПРОЄКТУ.

Колір відіграє велику роль у нашому житті і діяльності, оточує і супроводжує нас усюди. Художники, архітектори, дизайнери розв’язують композиційні задачі, пов’язані з кольором виробничого і суспільного інтер’єрів, виставкового ансамблю тощо. Текстильники розуміють під цим терміном засіб, який застосовується для фарбування. Колір – це властивість тіл викликати те чи інше зорове відчуття згідно зі спектральним

складом відбитого або випромінюваного ними світла. Кольори поділяють на дві важливі групи: ахроматичні й хроматичні (рис. 39). До групи ахроматичних належать білий, сірий і чорний кольори. Вони характеризуються лише кількістю відбитого світла або неоднаковим

Коефіцієнтом відбиття. Ахроматичні кольори відрізняються один від одного тільки яскравістю, тобто вони відбивають різну кількість світла, що падає на тіло.

Між найяскравішими – білими – і найтемнішими – чорними – поверхнями є різні відтінки

сірого кольору: світло-сірі, темно-сірі. Людське око розрізняє в гамі ахроматичних кольорів близько 3 тис. відтінків.

Хроматичні кольори – це ті кольори та їхні відтінки, які ми розрізняємо в спектрі (червоний, жовтогарячий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий). Хроматичний колір визначається трьома фізичними поняттями: колірний тон, насиченість і яскравість.

Колірний тон і насиченість є якісними характеристиками кольору. Кількісний бік кольору визначає яскравість, тобто кількість кольору, відбитого від певної пофарбованої поверхні. Якість хроматичного кольору залежить від загального світлового потоку, що падає на зображуваний образ

I

Колір відіграє важливу рольу нашому житті та діяльності. У природі немає нічого безколірного. Людина живе у різноманітному кольоровому світі. Одні кольори дуже яскраві й чисті, інші бліді й настільки невизначені, що деколи важко підібрати їм назву.

Колір це властивість тіл викликати визначені зорові відчуття у відношенні із спеціальним спектральним складомта інтенсивністю відображеного або випроміненого видимого випромінювання. Кольори спектру чергуються в такій послідовності: червоний, оранжевий, зелений, голубий, синій, фіолетовий.

1866 рік Ньютон пропустив сонячні промені через тригранну призму і побачив спектральну смугу, яка складалася із гамми (сім) різних кольорів.

Існує три основні кольори: червоний, жовтий, синій.

Кольори, які втрачають при поєднанні між собою притаманне їм забарвлення, називаються доповнюючими або додатковими.

У колірному колі доповнюючими вважаються кольори, що протилежні один одному: жовтий і фіолетовий, синій та оранжевий, червоний і зелений. При їх змішуванні в однакових пропорціях отримується сірий колір.

Незважаючи на те, що в колірному спектрі виділено лише сім кольорів, у природі їх є значно більше. Це пояснюється тим, що колір може мати різні відтінки або бути змішаним з іншим. Крім того, в сонячному спектрі немає чорних, білих і сірих кольорів.

Якщо покласти на білий папір кілька листків з дерев різних порід, то можна побачити, що всі листки зелені, але відрізняються тоном. Людське око може відрізнити майже 150 кольорових тонів.

Всі кольори поділяються на дві групи:

ахроматичні хроматичні

До ахроматичних відноситься білий, чорний і всі сірі кольори. До хроматичних відносяться всі спектральні кольори: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голубий, синій,фіолетовий, пурпуровий зі всіма відтінками й переходами.

Хроматичних кольорів велика кількість, проте людське око здатне відрізняти один від одного лиш обмежену кількість, приблизно 300.

Ахроматичні кольори відрізняються один від одного тільки світлотою.

Коло кольорів зазвичай поділяють на дві частини – теплу і холодну.

Теплі кольори: червоний, жовтий, оранжевий і всі кольори, в яких міститься хоч частинка цих кольорів. Теплі кольори нагадують колір сонця, вогню, того, що в природі справді дає тепло.

Холодні кольори: синій, блакитний, зелений, синьо-фіолетовий, синьо-зелений і кольори, які можна отримати при змішуванні з цими кольорами. Холодні кольори асоціюються в нашому уявленні з чимось справді холодним – кригою, снігом, водою, місячним сяйвом і т.п.

У творчості будь-якого художника існують періоди в яких він віддає перевагу тій чи іншій кольоровій гамі. Так, відомий іспанських художник П. Пікассо деякий час працював з холодними кольорами, інший період – теплими. Одні художники працюють фарбами теплого відтінку ( Рембрандт, Рубенс, Д. Левицький, Тиціан, В. Тропінін), інші відають перевагу холодним кольорам (Э. Греко, Мурільо, В. Борисов-Мусатов).

Характеристики кольору.

Хроматичний колір володіє трьома властивостями:

- кольоровим тоном;

Будь-який хроматичний колір може бути віднесеним до певного спектрального кольору. Відтінки, що схожі з одним і тим самим кольором спектру (але розрізняються, наприклад, насиченістю і яскравістю), належать до одного і того же тону. При зміні тону, наприклад, синього кольору в зеленому напрямку спектру він змінюється на блакитний, в зворотньому — на фіолетовий.

- світлотою;

Ступінь близькості кольору до білого називають ясністю (або світлотою)

- насиченістю;

Два відтінки одного тону можуть розрізнятися ступенем насиченості. Наприклад, при зменшенні насиченості синій колір наближається до сірого.

- яскравістю

Однаково насичені відтінки, що відносяться до одного й того ж кольору спектру, можуть відрізнятися один від одного ступінню яскравості. Наприклад, при зменшенні яскравості синій колір поступово наближається до чорного.

Змішування кольорів.

У технічній естетиці, архітектурі широко використовують змішування кольорів. Основні факти в області змішування кольорів формулюються у вигляді трьох законів.

1-ий закон: для кожного хроматичного кольору можна знайти інший хроматичний колір, який при змішуванні у певній пропорції з першим дає ахроматичний колір. Така пара хроматичних кольорів називається додатковими кольорами. Наприклад: до червоних кольорів додатковими кольорами будуть голубовато-зелені; до оранжевих – голубі; до жовтих – сині;зелених-пурпурові; до жовто-зелених – фіолетові.На кольоровому крузі додаткові кольори лежать на кінцях одного діаметра.

2-й закон: змішування двох не додаткових кольорів хроматичних різних кольорових тонів дає завжди новий тон, який лежить у кольоровому крузі між кольоровими тонамизмішуваних кольорів. Наприклад: змішуючи червоний і жовтий кольори одержимо оранжевий колір, змішуючи червоний і синій – фіолетовий або пурпуровий. З другого закону випливає, що ізбудь-яких трьох кольорів (наприклад, червоний, зелений, синій) розміщених на кольоровому крузі приблизно на однаковій віддалі один відносно одного, можна одержати, змішуючи увизначених пропорціях, всі можливі кольорові тони.

3-ий закон: результат змішування залежить від змішуваних кольорів, а не від спектрального складу світлових потоків, які викликають ці кольори. Завжди можна замінитиспектральний оранжевий сумішшю червоного з жовтим і колір суміші від цього не зміниться.

Наслідком цього закону є те, що при змішуванні трьох і більше кольорів результат буде таким самим, якщо б по черзі змішати кольори парами, а потім скласти результатизмішування цих пар. Промені, які йдуть із різних джерел ніби складаються один з одним. Такий вид змішування кольорів називають складальним або адитивним.

Таким чином, можна зробити два висновки:

ü при змішуванні двох кольорів, розміщених у кольоровому крузі поряд, дістанемо новий кольоровий тон, який міститься між ними. Кольоровий тон при цьому залежатиме від переваги того чи іншого кольору в суміші;

ü при змішуванні двох кольорів, розміщених у кольоровому крузі навпроти один одного, дістанемо ахроматичний сірувато-білий колір.

Важливе значення має кольоровий та яскравий контрасти.

Кольоровим контрастом називається зміна кольору, яка відбувається внаслідок його сусідства з іншими кольорами.

Яскравим контрастом називається зміна яскравості або світлоти кольору під дією сусідніх кольорів.

Психофізіологічний вплив кольору.

Кольорові гармонії.

Психофізіологічний вплив на людину в емоціональному плані дуже великий. Колір може заспокоювати, хвилювати, радувати, печалити, пригнічувати й веселити. Викликати відчуттятеплоти й холоду, бадьорості й втоми, розширювати та звужувати простір, стимулювати зір, мозок, нерви; допомагати лікуванню хворих.

Червоний колір – збуджуючий, гарячий, енергійний, життєрадісний. Має саму довшу хвилю, стимулююче впливає на мозок, сприяє збільшенню мускульної напруги, підвищенню тиску кровіта ритму дихання. Сильно впливає на настрій людей.

Оранжевий – яскравий, викликає радість, заспокоює або подразнює. Сприяє покращенню перетравлення їжі та прискорення руху крові.

Жовтий – стимулює зір, мозок, нерви, створює веселість, заспокоює деякий нервовий стан.

Зелений – колір природи, спокою, свіжості, заспокоює нервову систему. Сприяє пониженню тиску крові за рахунок розширених капіляр.

Голубий – світлий, свіжий і прозорий. Впливає так само як і зелений. Лікувальний колір, полегшує хворобливий стан.

Фіолетовий – пишний і благородний: позитивно діє на серце і легені. Колір втоми та смутку.

Коричневий – теплий; створює спокійний настрій, виражає стійкість та міцність предметів.

Сірий – холодний, діловий, смутний, створює апатію та сум.

Білий – легкий, холодний, благородний. Символ чистоти, добре поєднується з іншими кольорами.

Чорний – темний, важкий, різко понижує настрій. Він дуже красивий, у невеликій кількості застосовується для контрасту

ЗАВДАННЯ

1. Матеріал розміщений вище опрацюйте

2. Складіть кросворд із десяти слів за темою

3. Напишіть повідомлення на тему " ХАРАКТЕРИСТИКА КОЛЬОРІВ

27.10.20

Урок 27

Тема уроку. Підбір кольорів для власного поєкту.

Завдання

1. За матеріалом який був розглянутий на попередніх уроках письмово дайте відповідь на наступні запитання

-Як виявляється дія різних кольорів на людину.

-Що таке кольоровий контраст.

-Які чинники впливають на вибір кольору для оформлення виробничих приміщень.

-Що таке функцціональне фарбування.

29.10.20

Урок 28-29

Тема уроку. Технологія створення дизайн-проєкту.

Створення дизайн-проекту починають із виконання проектної пропозиції. Успішне її виконання — це запорука вдалого майбутнього проекту, створення якісної продукції, що буде мати попит і з часом буде реалізованою в серійне виробництво.

Роботу над дизайн-проектом потрібно починати з ознайомлення із завданням та збору інформації про об’єкт технологічної діяльності, який потрібно розробити. На даному етапі потрібно зібрати та проаналізувати всю інформацію, яка відноситься до даного типу об’єкта проектування.

Робота починається з вивчення теми та основного художньо-конструкторського завдання. Завдання художника-конструктора полягає в тому, щоб за мінімально відведений термін зібрати максимальну кількість інформації про об’єкт проектування — основні характеристики, загальний вигляд та форми конструкції найкращих зразків виробів аналогічного типу об’єкта проектування. Джерелом інформації можуть бути публікації у вітчизняних та закордонних виданнях, каталоги промислових фірм та відомих виставок, зразки асортименту різноманітних фірм, інформація з Інтернету тощо. Уся зібрана про об’єкт технологічної діяльності інформація систематизується.

Прототипи об’єкта проектування ретельно і критично оцінюються з точки зору сучасних вимог та всіх особливостей їх художньо-конструкторського рішення. Слід уважно та ретельно переглянути всі зразки виробів, зробити аналіз позитивних та негативних якостей діючої моделі прототипу, яка, з точки зору внутрішньої конструкції, може бути обраною основною базою для проекту — проектної пропозиції.

Проектування сучасних об’єктів технологічної діяльності — це процес вирішення складного комплексу пов’язаних між собою завдань, з одного боку, — техніко‑економічними, інженерними вимогами, з другого — споживчими потребами людини. Дослідження споживчих властивостей об’єктів, а також, урахування соціальних вимог, що до них ставляться, дозволяють визначити конкретні вимоги до якості виробів, які проектуються.

Вироби, як об’єкти проектування, в якості матеріальних тіл повинні відповідати законам природи, а в якості суспільних речей — законам соціальної дійсності. До природних відносяться фізичні, хімічні, енергетичні властивості речовин, а до суспільних — користь, зручність, краса. Художнє конструювання — не мета, а засіб, що забезпечує зв’язок між виробництвом та споживанням. Проміжними моментами даної системи є сфера розподілу та торгівля. Тому, загальна модель предметної дійсності включає чотири взаємозв’язані між собою сфери діяльності — проектування, виробництво, розподіл, споживання.

Функції речей у суспільних процесах різноманітні. Кожна річ, як об’єкт технологічної діяльності, може виступати, як мінімум, у чотирьох якостях: як проект-ідея, продукт виробництва, товар та предмет споживання. Річ народжується у вигляді проекту, створеного конструктором спільно з художником-конструктором; набуває матеріальної форми, стає промисловим виробом унаслідок співпраці дизайнера, інженера, працівника, а потім, перетворившись на товар, потрапляє до споживачів та стає предметом споживання.

Таким чином, продукт праці перестає бути простим природним тілом, обробленим засобами праці, він стає предметом споживання, який володіє сукупністю корисних властивостей.

У сфері товарообміну ведучу роль відіграє споживчий попит, який безпосередньо залежить від асортименту та якості товарів. Орієнтація дизайнерів на рішення економічних завдань — найважливіша умова їх успішної діяльності. У даному розумінні, художньо-конструкторську та інженерну практику можна вважати сферою виробництва якості об’єктів технологічної діяльності.

Виходячи з інтересів економічності та конкурентоспроможності, дизайнери в процесі проектування повинні забезпечити новизну та оригінальність форм виробів. Новизна форми, відповідно, вимагає появи нових конструктивно-інженерних рішень, які мусять сприяти впровадженню прогресивних технологічних процесів виготовлення об’єктів виробництва. У процесі проектування виробів, дизайнер зобов’язаний ураховувати реальні можливості промисловості, сприяючи, у той же час, її вдосконаленню, ставлячи, тим самим, перед промисловістю більш складні, продиктовані часом завдання.

Сучасні показники якості виробів та споживчі властивості сучасних об’єктів технологічної діяльності різноманітні: анатомічні, фізіологічні, психологічні, естетичні тощо. Тому дуже важливим є проведення ергономічного аналізу прототипів.

На даний час, ергономіка — це достатньо розвинена наука, яка має свій предмет та методи дослідження. На основі ергономічних досліджень розробляються вимоги до об’єктів технологічної діяльності, з урахуванням так званого «людського фактора».

Дана наука ергономіки спираються на дані фізіології, психофізіології і психології та визначають деякі вимоги до форми об’єктів проектування та особливостей технологічних процесів їх виготовлення. Більш за все, ці вимоги стосуються об’єктів, які функціонують у сфері виробничої діяльності людей, тобто станків, верстатів, пультів керування тощо.

Ергономічні вимоги безпосередньо пов’язані з естетичними вимогами, а тотожно — з вимогами економіки та технології. Тому ергономічне дослідження об’єктів технологічної діяльності є вагомою частиною процесу дизайн-проектування. Існують чотири групи ергономічних показників, за якими здійснюються ергономічні дослідження технологічних об’єктів та оцінюється якість продукції: гігієнічні, антропометричні, фізіологічні і психофізіологічні, психологічні.

Гігієнічні показники визначаються рівнями освітленості, вентиляції, вологості, запиленості, температури, радіації, токсичності, шуму, вібрації тощо.

Антропометричні показники визначаються відповідністю об’єкта розмірам та формі тіла людини, розподілу маси тіла, урахуванням розмірів голови і кисті руки. Антропометрична відповідність характеризується довільним визначенням параметрів конструкції відносно анатомічних особливостей тіла людини, його розмірів, можливостей руху, з урахуванням робочого положення та принципами користування виробами в процесі експлуатації.

Фізіологічні та психофізіологічні показники визначаються відповідністю конструкції об’єктів проектування наступним можливостям людини: силовим, енергетичним, фізіологічним і психофізіологічним (зоровим, слуховим, нюховим, дотиковим та смаковим).

Психологічні показники конструкції виробу визначаються відповідністю навиків людини (уже закріплених та тих, що вперше формуються) із сприйняття та переробки інформації. Психологічна відповідність визначається особливостями відчуттів людини.

На стадії виконання проектної пропозиції виконується попередній ергономічний аналіз об’єктів. Стадія ескізного проекту характеризується пошуковим етапом ергономічної обробки конструкції, на якому, як правило, розглядають декілька варіантів рішень.

На даному етапі дизайнер повинен провести ретельний ергономічний аналіз аналогів та прототипів об’єктів проектування, а також детальний аналіз конкретних специфічних умов його функціонування (див. попередній параграф).

На пошуковому етапі дизайнер визначає перші варіанти кольорового рішення об’єктів технологічної діяльності. Тому ергономічне дослідження включає узгодження кольорового рішення з психофізіологічними даними сприйняття людиною кольору та кольорової гармонії, з урахуванням умов мікроклімату приміщень різного призначення (виробничого, суспільного, навчального, побутового тощо). Корекція кольорового рішення здійснюється з метою створення позитивного емоційного стану людини. Ергономічне дослідження на даному етапі тісно пов’язане з формоутворенням об’єкта проектування.

На етапі художньо-конструкторського компонування враховуються та використовуються всі дані, які були отримані в процесі аналізу прототипів та в результаті пошукового етапу. Крім того, враховуються попередні варіанти кольорового рішення та їх зв’язок із формою об’єкта проектування, тому що колір дозволяє відокремити або згладити деякі функціональні елементи форми.

Єдність ергономічних та художньо-конструкторських рішень — найважливіша умова успіху процесу проектування, створення засобів виробництва та предметного середовища, яке відповідає вимогам «людського фактора».

Матеріал і конструкція, технологія перетворення одне в друге — це дуже важливий аспект художнього проектування. Усі основні матеріали, що використовуються в сучасному промисловому виробництві, можна об’єднати в три групи. Це деревина, метал та пластичні матеріали (до останніх, крім пластмаси, відносяться бетон та залізобетон).

У різних промислових виробах матеріал та конструкція по-різному впливають на форму об’єкта проектування. Перш за все, це вплив властивостей матеріалу на конструкцію виробу і навпаки. В об’єктах, де конструкція є елементарною, матеріал використовується в моноліті, наприклад, у посуді з пластмаси та металевих інструментах. У найпростіших конструкціях форма об’єктів у основному залежить від «роботи» самого матеріалу. У більшості випадків матеріал впливає на форму не безпосередньо, а через конструкцію.

Наприклад, у формоутворенні меблів останнім часом з’явили-ся нові тенденції впливу, які безпосередньо пов’язані з появою нових матеріалів, що у свою чергу впливає на конструкцію виробів. Меблі, в яких метал використовується в якості основного конструкційного матеріалу, відрізняються більш вільною просторовою організацією та можливістю складної трансформації (сучасний стиль «Хайтек»).

Можна виділити деякі типові конструктивні системи, що виконуються з різноманітних матеріалів, що надають формам споруд та виробів характернних ознак, які впливають на їх пластику та тектоніку (тектоніка — наука про вплив матеріалу на форму та роботу конструкції). Існують два основних типи конструкції — просторово-відкриті (монолітні або решітчасті) та конструкції, які виконуються в єдиному об’ємі.

Із розвитком виробництва та попиту, в об’єктів технологічної діяльності заявляються, як правило, нові робочі функції, а нова техніка та технологія (це особливо стосується електроніки, комп’ютерної техніки тощо) дають можливість використовувати нові конструкції, що відповідно, змінює не лише габарити виробів, але і їх форму.

Необхідно відзначити, що вплив нових матеріалів та конструкцій на форму не здійснюється автоматично, іноді деякий час зберігається традиційне рішення зовнішнього вигляду виробів та машин (деякі моделі автомобілів, засобів пересування, прасок тощо). У даному випадку форма знаходиться в протиріччі до конструкції, функціональні та виразні можливості яких використовуються частково. Перетворення зовнішнього вигляду об’єкта технологічної діяльності можливе завдяке творчому впливу дизайнера на процес проектування. Але дизайнер повинен ураховувати деякі аспекти.

У процесі формоутворення об’єктів проектування використовуються різні конструктивні системи, тому важливим є те, що дизайнер повинен виявити у зовнішній формі виробу, визначити основну конструкційну особливість. Якщо ж за основу конструкції вибирається другорядний конструктивний елемент, то цілісність форми руйнується.

За використання старої, діючої форми для нового за функціями об’єкта технологічної діяльності не обов’язково прив’язуватися до всіх елементів форми старої конструкції. Тобто — новим функціям повинна відповідати нова конструктивна основа.

Характер зовнішньої форми сучасного об’єкта проектування тісно пов’язаний із технологією його виготовлення. У більшості випадків, кожна сучасна технологія (литво, зварювання, штамповка тощо) надає нові можливості, з точки зору нового формоутворення, тому для отримання нової повноцінної форми виробу потрібно шукати та використовувати нові технологічні методи. Від дизайнера вимагається не тільки володіння знаннями в галузі сучасних технологій, а також постійне вивчення та пошук нових способів вирішення технологічних завдань. Упровадження нових технологічних методів часто пов’язане з організаційними труднощами, але дизайнер повинен відстоювати своє рішення, якщо це економічно виправдовується та сприяє створенню нових якісних виробів. (Відомо, що за хорошим проектом іноді виготовляються погані вироби).

Коло питань, які повинен вирішувати дизайнер у галузі технології, дуже поширене. По-перше, це врахування трудомісткості виготовлення виробів та значення найбільш раціональних методів його відпрацювання. Тут вагоме значення мають два аспекти — правильне поєднання різних матеріалів та вміння виключати технологічні процесі, пов’язані з ручною обробкою матеріалів. Друге, яке безпосередньо відноситься до технології та якості форми, — це питання про можливість укрупнення деталей — заміна декількох деталей однією, або використання меншої кількості різних деталей. Однак, таке укрупнення елементів об’єктів проектування має бути в межах розумного, оскільки іноді збільшений елемент може вступати в протиріччя з усією формою конструктивного рішення.

Трете питання — про використання стандартних або раніше спроектованих вузлів, агрегатів та елементів, з яких може складатися конструкція виробу, тобто питання уніфікації елементів конструкції.

Останнє питання — упровадження нової техніки. Прослідковується прямий зв’язок між новими прогресивними технологічними рішеннями, які можуть іноді докорінно змінювати форму об’єкта проектування та тим, як це відбивається на економіці та культурі виробництва. Урахування нових технологічних досягнень дає підвищення працездатності виробництва, сприяє формуванню культурних цінностей працівників. Але, слід остерігатися захоплення перенесенням модних форм із однієї галузі проектування до іншої. Наприклад, модна тенденція в машинобудуванні — обтічність форми, за механічного впровадження у станкобудівництво набагато ускладнила конструкцію основних деталей і відповідно процес виробництва станків.

Указані етапи розробки дизайн-проекту можна умовно враховувати послідовними, але іноді вони проходять паралельно, що добре видно з таблиці. У таблиці вказані етапи розробки дизайн-проектів об’єктів технологічної діяльності (графа — «результати роботи художника-конструктора») та п’ять стадій інженерного проектування промислових виробів (графа — «стадії інженерного проектування»): технічне завдання, технічна пропозиція, ескізний проект, технічний проект, розробка робочої документації. Етапи дизайн-проектування, по суті, зливаються в єдиний процес з інженерним, і починаються ще до складання технічного завдання, а закінчуються доведенням дослідного зразка до виробництва. Інженерне та дизайн-проектування створюють процес розробки виключно корисних виробів, які є зручними в експлуатації, технічно досконалими, економічними та гарними. Але художнє конструювання має власні особливі завдання, тому процес розробки дизайн-проекту здійснюється відокремлено від процесу інженерного технічного проектування.

З урахуванням цих особливостей, розглянемо етапи дизайн-проектування.

І. Попередній аналіз та складання технічного завдання

Дизайнер повинен брати участь у складані технічного завдання на проектування, тому що в технічному завданні повинні бути вказані вимоги дизайну, які пред’являються до об’єкта проектування. У ряді випадків, складання технічного завдання включає попередній аналіз виробів. На цьому етапі дизайнер вивчає прототипи та формулює загальні завдання на основі проведення попереднього аналізу прототипів. Крім того дизайнер повинен знати та враховувати: технічні можливості підприємства, перспективи техніки та технології, прогресивні сучасні методи промислового виробництва.

Проведені дослідження допомагають дизайнеру у формулюванні художньо-конструкторської проблеми та визначенні можливих шляхів їх реалізації. На цьому етапі дизайнер спільно з інженерами формулює необхідні вимоги, які пов’язуються основними функціями об’єкта проектування.

ІІ. Попередній аналіз та розробка художньо-конструкторської пропозиції

Після одержання технічного завдання на проектування дизайнер починає розробляти попередню художньо-конструкторську пропозицію. Даний процес проходить паралельно з поглибленим аналізом вихідних проектних даних. Варіанти пропозицій оцінюються за наслідками аналізу.

Велике значення, на даному етапі проектування, надається ефективному збору інформації. Тут можна використовувати різноманітні методи вирішення творчих завдань (метод мозкової атаки, метод фантастичних аналогій, біоніка тощо). На основі зібраної інформації складається перелік умов, які безпосередньо впливають на якість об’єкта проектування. Ці умови об’єднуються в групи — відповідно до проблемних напрямків роботи. Результатом даного етапу роботи дизайнера є обґрунтовані варіанти художньо-конструкторських пропозиції.

ІІІ. Ескізний проект

Етап ескізного проектування — один із найважливіших моментів художнього конструювання. Ескізний проект — кінцевий варіант творчої пропозиції художника-конструктора, який повинен повністю визначити всі характеристики виробу, що проектується.

Вивчаючи конструктивні схеми виробів-аналогів, дизайнер повинен ретельно дослідити ступінь раціональності компонування вузлів, зв’язків з енергетичними джерелами та наступними показниками виробів: вага, габарити, міцність, потужність, продуктивність, вартість виготовлення з урахуванням ремонту, ідповідність споживчим вимогам тощо.

На заключному етапі процес остаточного компонування виробу (прототипу виробу) здійснюється одночасно дизайнером та інженером-конструктором, який уточнює складові частини основних вузлів, що входять у виріб, їх габарити і схематичне компонування.

Компонування — один із найвідповідальніших моментів розробки художньо-конструкторських пропозиції та ескізів. Вузли робочого механізму та елементи форми компонуються в різних варіантах, здійснюється пошук найбільш раціональних і композиційно-цілісних рішень. Дизайнер повинен визначити можливі варіанти компонування та відповідні композиційні рішення, і тільки після цього інженер обробляє обрані варіанти, здійснює приблизний розрахунок конструкції.

Під час ескізного проектування застосовують дві спеціальних проектних мови, які доповнюють евристичні можливості одна одної, тобто можливості, пов’язані з творчим пошуком найкращого рішення проектної задачі. Це мова проектної графіки та мова так званого об’ємного проектування — макетування і моделювання. Ескізи виконуються на папері у чорно-білому зображенні або в кольорі. Основним методом пошуку дизайнера є макетування та моделювання. Модель створює найбільш реальну уяву про об’єкт проектування, допомагає краще розуміти зв’язок виробу з людиною та середовищем.

Для визначення варіанта (варіантів) ескізного художньо-конструкторського проекту необхідно мати наступну інформацію:

а) короткий опис варіантів з обґрунтуванням кожного;

б) перелік інформаційного та наукового матеріалів, які були використані;

в) макети та моделі, які були виконані на етапі художньо-конструкторського ескізування;

г) схеми ергономічних обґрунтувань;

д) кольорові таблиці тощо.

Кінцевий варіант художньо-конструкторської пропозиції повинен відповідати всьому комплексу вимог та умов проектного завдання.

ІV. Художньо-конструкторський проект

Характерна особливість даного етапу — обсяг роботи, що виконує інженер-конструктор, значно більший, ніж у дизайнера — обраний варіант художньо-конструкторської пропозиції, у першу чергу, проробляється в технічному відношенні.

При цьому велика частина часу відводиться об’ємному моделюванню виробу та його окремих елементів, уточненню загальної композиції, компоновці елементів промислової графіки (тестування, цифрові таблички, щити керування та контролю, шкали тощо). Макети виконуються в натуральному розмірі.

На даному етапі художнього конструювання дизайнер повинен виконати креслення загального вигляду у відповідності з останнім, затвердженим варіантом, надати схему фарбування та рекомендації щодо використання оздоблювальних матеріалів. Процесс затвердження проекту вимагає ретельного аналізу всієї проектної документації.

У склад художньо-конструкторського проекту входять наступні матеріали:

1. Пояснювальна записка, яка включає: інформацію про завдання, яке будо поставлено перед дизайнером; вимоги до художньо-конструкторської розробки; характеристика основних тенденцій формоутворення виробу; ретельний опис художньо-конструкторського проекту, його техніко‑економічне та ергономічне обґрунтування, аналіз перспективного економічного ефекту; порівняльні компонувальні схеми; вимоги щодо технології виготовлення об’єкта проектування; характеристика оздоблювальних матеріалів.

2. Виписка з протоколу про затвердження художньо-конструкторської пропозиції.

3. Креслення загального вигляду виробу та вузлів, перспективне або аксонометричне зображення об’єкта проектування, малюнки.

4. Фотознімки або комп’ютерні варіанти зображень макетів виробів і малюнків відповідно різним етапам розробки.

5. Фотознімки або комп’ютерні варіанти зображень прототипів.

6. Еталон зовнішнього вигляду об’єкта технологічної діяльності або макет.

V. Робоче проектування та авторський нагляд

Після затвердження художньо-конструкторського проекту дизайнер обробляє креслення і принципи систематизації складних поверхонь виробу, складає супроводжувальну документацію, розробляє робочі креслення, за якими будуть виготовляти виріб.

При розробці робочих креслень відповідальність дизайнера дуже велика. Він повинен слідкувати за виконанням робочих креслень тих деталей та вузлів, які можуть впливати на зручність експлуатації та зовнішній вигляд виробу.

Дизайнер бере активну участь у процесі виготовлення дослідного зразка та його випробуванні. Якість дослідного зразка перевіряється в реальних умовах експлуатації з урахуванням вимог, які є основою проектування. Дизайнер та інженер-конструктор здійснюють авторський нагляд за реалізацією проекту в умовах виробництва. Нагляд є також вважливою частиною процесу створення нового виробу.

VІ. Експертиза

Унаслідок проведеного комплексного врахування всіх вимог та узгодження окремих вимог між собою, дизайнер повинен внести в проект такі якості об’єкта, які зроблять його оптимальним для споживання.

Виникає питання — як одночасно відповідати усім вимогам дизайну та всім іншім, що були вказані раніше? Як же практично ці вимоги можуть бути реалізовані в процесі художнього проектування? Як ці вимоги втілюються в результат проектної діяльності в нову форму існування — у нову річ?

Для того, щоб уявити майбутній виріб або комплекс виробів, дизайнеру потрібно знати, як ці об’єкти будуть комплектуватися між собою. Тобто, у кожному конкретному проектному завданні повинно бути враховано не лише вимоги до конкретних об’єктів технологічної діяльності, але й вимоги, що ставляться до групи однотипних виробів. У даному випадку виникає проблема створення так званої оптимальної номенклатури виробів та оптимального асортименту виробів.

У ході розробки оптимальної номенклатури виробів з’являється необхідність оцінювання тих виробів, які в даний час виготовляються, та ті, що є новими об’єктами технологічної діяльності. Тому експертиза промислових виробів та об’єктів проектування, яка здійснюється на основі багатогранного вивчення моделей, що виготовляються, та порівняння їх із кращими вітчизняними і закордонними зразками — це необхідна ділянка в процесі уточнення загальних вимог, що ставляться до них. Отже, експертиза повинна проводитися комплексно (рис. 12).

У процесі експертизи об’єкт оцінюється за різними аспектами в плані технологічного удосконалення, зручності користування, оптимальності ринкової вартості, оцінки користувача з точки зору доцільності та краси. Одночасно визначається, наскільки даний об’єкт проектування за своїми показниками є раціональним із точки зору інтересів розвитку сучасного господарства.

Результати експертизи та картина загальних тенденції розвитку, а також вимоги до даної групи виробів уточнюється шляхом експериментального проектування та за допомогою вивчення споживчих поглядів та пропозицій. Результатом виявлення вимог дизайну, що ставляться до об’єктів технологічної діяльності, є те, що може мати назву передпроектна пропозиція, та визначати ведучій напрям у процесі дизайн-проектування.

Завдання

1. Тему запишіть в зошити.

2. Ознайомтесь з матеріалом розміщеним вище. Складіть і запишіть повідомлення на тему "Як знайти матеріал для майбутнього проєкту"

3. Використовуючи інтернет-ресурси запишіть в зошити етапи презентації майбутнього проєкту.

03.11.20

Урок 30

Тема уроку. ЕКСПЕРТИЗА МАЙБУУТНЬОГО ВИРОБУ.

Частково питання експертизи ми розглядали в попередньому розділі, коли йшлося про основи дизайну в створенні виробу. Насправді, експертиза виробу нерозривно пов’язана з економікою виробництва, і має достатньо складну структуру. Це пояснюється тим, що виріб має багато характеристик, не лише з точки зору дизайнера, а й технолога, інженера, соціолога, маркетолога. Їх необхідно враховувати не лише під час виготовлення дослідного зразка, а й після випуску виробу в серійне виробництво. Однак провідною в експертизі є його економічна частина, тому коротко розглянемо економічне обґрунтування виробу з позицій основ сучасного виробництва.

В основу розвитку людського суспільства покладене матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Виробництво матеріальних благ у кожній суспільно‑економічній формації має свої специфічні особливості, здійснюється за допомогою знарядь праці.

Процес праці включає три основні моменти:

• праця людини;

• предмети праці;

• засоби праці.

Праця людини — це змістовна, цілеспрямована діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередкують, регулюють і контролюють обмін речей між собою й одночасно змінюють власну природу.

Предмети праці — це речі (об’єкти) природи, на які людина впливає в процесі праці, піддаючи їх обробці.

Предмети праці бувають двох видів:

• дані самою природою (наприклад деревина);

• ті, що підлягають наступній обробці (руда), їх називають сирим матеріалом або сировиною.

Засоби праці — це речі чи комплекс речей, якими людина впливає на предмети праці.

Виробничі сили — це фактори, які забезпечують перетворення речей природи у відповідності з потребами людей, створюючи матеріальні і духовні блага, і визначають ріст продуктивності суспільної праці.

До структури виробничих сил належать:

• людина (головна виробнича сила);

• засоби праці;

• предмети праці (засоби виробництва);

• сили природи, які використовуються людьми;

• форми і методи організації виробництва;

• наука;

• інформація.

Оскільки виробничі сили відтворюють відношення людини до природи, то, з однієї сторони, вони повернуті до сил природи, а з іншої — до системи суспільних, перш за все, економічних відносин, у складі яких виділяють техніко‑економічні, організаційно‑економічні, соціально‑економічні, тобто виробничі відносини.

Виробничі відносини — це суспільна форма розвитку виробничих сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.

Такою ж суспільною формою є і відношення власності.

Власність можна розглядати як виробничі відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання, послуг, об’єктів інтелектуальної власності у всіх сферах суспільного відтворення.

Відносини власності за своїм економічним змістом охоплюють усю сукупність виробничих відносин, є їх системною сутністю.

Економічна система — це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованих на виробництво, обмін, розподіл і споживання товарів і послуг, а також на регулювання такої діяльності у відповідності з метою суспільства.

Основними елементами економічної системи, її підсистемами, є:

• виробничі сили;

• техніко‑економічні відносини;

• організаційно‑економічні відносини;

• виробничі відносини, чи відношення до власності;

• господарський механізм, так як регулювання економічної діяльності здійснюється за його допомогою.

Витрати використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, вивчення результатів діяльності окремих підрозділів і підприємства в цілому.

При плануванні, обліку й аналізі витрати класифікуються за ознаками і поділяються:

• за місцем виникнення — на витрати виробництва підрозділу, дільниці, служби;

• за видами продукції, робіт, послуг — на витрати на вироби,групи однорідних виробів, одноразові замовлення, реалізовану продукцію;

• за видами витрат — на витрати за економічними елементами, статтями калькуляції;

• за способом перенесення витрат на продукцію — на прямі та непрямі;

• за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат — на умовно-змінні й умовно-постійні або змінні чи постійні;

• за календарними періодами — на поточні та одноразові.

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражена в грошовій формі витрата на виробництво і збут продукції. Собівартість об’єднує дві частини вартості — вартість використаних засобів виробництва і частину вартості необхідного продукту.

Вартість використаних засобів виробництва об’єднує витрати на використання предметів праці (сировини, матеріалів, енергії, тари тощо) та частину вартості засобів праці, перенесену на продукцію у вигляді амортизаційних відрахувань.

Вартість необхідного продукту являє собою сукупність витрат для відтворення робочої сили і складається не тільки з коштів на оплату праці, а ще й з грошових виплат і безплатних послуг із суспільних фондів споживання, які в собівартості промислової продукції відображені частково, у вигляді відрахувань на соціальне страхування.

Обидві ці частини забезпечують просте відтворення виробництва.

Третя частина вартості — додатковий продукт суспільства — використовується для розширення виробництва, виплат та безплатних послуг із суспільних фондів споживання.

Таким чином, собівартість є основою вартості.

Собівартість продукції визначається індивідуальними затратами праці в умовах досягнутого на конкретному підприємстві технічного рівня виробництва (індивідуальна собівартість), тимчасом як вартість продукції (робіт, послуг) — затратами суспільно необхідної праці.

Собівартість продукції, як найважливіший інструмент виміру рівня затрат суспільної праці, є основою для формування та вдосконалення цін, визначення доходу, прибутку, рентабельності та інших фінансових показників.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

• прямі матеріальні витрати;

• прямі витрати на оплату праці;

• інші прямі витрати;

• загальновиробничі витрати.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних ділянок, амортизація тощо.

Серед економічних категорій, що використовуються в ринковому механізмі господарювання, є ціна.

Ціна — це грошовий вираз вартості товару. За її допомогою порівнюють витрати і результати господарської діяльності, обґрунтовують вибір найефективніших напрямків капітальних вкладень і розвиток нової техніки, стимулюють виробництво та споживання високоякісних видів продукції.

Ціна виступає важливим інструментом конкурентного процесу. Конкурентне ціноутворення є основою саморегулювання ринку та еквівалентного обміну товарами.

Суть ціни найбільш наочно проявляється в її функціях: розподільчій, урівноважуючій, інформаційній, стимулюючій та збереження доходності підприємства.

За характером обслуговуваного обігу продукції всі ціни поділя­ються на відпускні, оптові та роздрібні.Залежно від розмірів купівлі-продажу товарів існують біржові, внутрішньофірмові, трансферні, роздрібні ціни.

Ціни за впливом на них конкуренції поділяють на конкурентні, монопольні, регульовані, індикативні.

Ціни відрізняються за територією дії — поясні, національні, світові.

Існують також базові ціни, ціни пропозиції, прейскурантні, виробництва, пільгові.

Завдання економічного обґрунтування проекту. Після обґрунтування прототипу виробу, чим підтверджується принципова можливість його виготовлення, на конструкторському етапі необхідно дати: обґрунтування витрат необхідних матеріалів, засобів енергії, грошових коштів на оплату праці при виготовленні виробу; визначення собівартості виробу, що виготовляється; величини запланованого прибутку і договірної ціни виробу; визначення рівня рентабельності виготовленого виробу; планування випуску виробу: кошторис доходів і витрат. Тобто необхідно зробити попередню економічну оцінку доцільності постановки розробленого проекту на виробництво, її випуску й продажу.

На цьому етапі розробки проекту слід одержати відповіді на такі питання:

• яким має бути розмір коштів для здійснення випуску першої продукції;

• чи буде отримано прибуток від реалізації проекту і якщо так, то чи буде він достатнім для повернення грошей;

• через який термін будуть повернуті гроші;

• наскільки ємним за платоспроможним попитом, перспективами і конкуренцією буде прогнозований ринок нової продукції;

• якою є планова собівартість продукції, яку розробляють;

• яким є обсяг випуску продукції на ринок;

• скільки років триває реалізація товару на ринку тощо.

У процесі попереднього економічного аналізу корисно визначити дійсну вартість майбутніх грошових потоків, яку генерує інноваційна продукція.

Питання прибутку може бути вирішальним для багатьох видів інноваційної продукції. Якщо неможливо продати продукцію за ці­ною, що перекриває очікувані виробничі витрати і будь-які пов’язані з цим платежі (виробничі накладні витрати, торговельні витрати тощо), то немає сенсу братися за розробку. Економічна оцінка спроектованого виробу здійснюється на підставі його порівняння з відомими зразками-аналогами і включає оцінку наявності недорогих матеріалів, можливості використання відходів.

Процедура оцінки вартості виробництва проекту. Економічне оцінювання об’єкта й процесу технологічної діяльності доцільно здійснювати у такій послідовності:

• визначити витрати матеріалів (Мз)

визначити вартість витрат на електроенергію (Це) під час роботи:

Е = Р × t,

де Е — спожита електроенергія (кВт/год);

Р — потужність споживача електроенергії (Вт);

t — тривалість роботи споживача електроенергії (год);

Це = 0,25 × Е,

де Це — вартість спожитої електроенергії;

0,25 — вартість тарифу на електроенергію (грн / кВт);

• здійснити розрахунок оплати праці (Роп) на підставі, що оплата працівника 3‑го розряду здійснюється погодинно:

Роп = tрд × 500 грн / міс / (8 год / рд × 22 рд),

де tрд — тривалість виконання робіт з виготовлення виробу (год);

• визначити величину податку на заробітну плату (Оп), який складає 15 % від заробітної плати

Оп = 0,15,

• визначити амортизаційні відрахування на інструменти та обладнання за табл.

Аоб = 0,1×В / N,

де Аоб — величина амортизаційних відрахувань на 1 робочу зміну (6 год), (грн);

0,1 — коефіцієнт, що враховує 10 % від собівартості обладнання;

В — вартість обладнання, (грн);

N — час зносу обладнання в днях;

• визначити загальну собівартість виготовлення виробу:

С = Мз + Це + Роп + Аоб + Оп,

• визначити величину прибутку (П) внаслідок реалізації виробу в межах 10–25 % від собівартості виробу:

П = (0,1 – 0,25) × С,

• визначити договірну ціну (Дц) реалізації виробу:

Дц = С + П,

• визначити рентабельність проектованого виробу:

Р = (П / Дц) × 100 %.

Загальний підхід полягає у створенні електронної таблиці в комп’ютерному табличному редакторі, яка дасть можливість досліджувати вплив ключових параметрів на вартість проекту, починаючи з простої моделі та поступово її ускладнюючи. Це дослідження рекомендується проводити в такому порядку:

• визначити вартість елементів виробництва;

• створити електронну таблицю для визначення вартості виготовлення продукції;

• розрахувати розмір усіх витрат на комерціалізацію проекту;

• доповнити електронну таблицю відсутніми витратами по проекту;

• дослідити чутливість вартості проекту до ключових параметрів.

Слід пам’ятати, що за допомогою сучасного програмного забезпечення легко розробити доволі складні моделі, здатні давати конкретний результат навіть за суперечливих даних. Майстерність полягає в тому, щоб дати реалістичні оцінки й виявити області невизначеності.

Основними джерелами даних можуть бути:

• відомості про аналогічні вироби. Зібрана по крихтах інформація може стосуватися матеріалів, компонентів, вузлів, дизайну, характеристик продуктивності;

• виробники та постачальники обладнання, які, зазвичай, із готовністю надають інформацію про його ціни й робочі характеристики. Іноді така інформація доступна через рекламні матеріали та Інтернет-сторінки компаній;

• компанії, що постачають матеріали й обладнання, є природнім джерелом інформації про склад, специфікацію, ціни, знижки тощо. Коли вимоги до матеріалів не відповідають зазначеним даним у прайс-листах, постачальники часто можуть надати розцінки або надійні калькуляції на ці матеріали.

Загалом, підхід до оцінки собівартості виробництва проекту можна здійснити шляхом послідовних дій:

1. Скласти виробничу схему проекту, позначивши на ній зв’язки між етапами.

2. Для кожного етапу перерахувати всі чинники, які можуть вплинути на вартість. Вирішити, що відомо, а про що потрібно довідатися з інших джерел.

3. Там, де можливо, потрібно знайти інформацію про вартість, зробити обґрунтоване припущення, переконатися, що не вводите себе в оману, недооцінюючи реальну вартість.

4. Створити комп’ютерну великомасштабну таблицю (наприклад, в Microsoft Excel, щоб змоделювати виробничу схему та витрати) Переконайтеся, що вона дає розумні відповіді.

5. Якщо собівартість трохи вища або дуже близька до очікуваної ціни продажу, то це є підставою для продовження роботи.

6. Якщо вартість набагато нижча за очікувану ціну продажу, можливо щось не враховано або недооцінено. Необхідно повторно перевірити розрахунки.

7. Продовжити аналіз виробничої схеми, ускладнюючи її відповідно до збільшення знань про процес. Там, де можливо, варто замінити оцінки реальними даними.

Джерела та шляхи економії матеріальних ресурсів проекту. Раціональне та економне витрачання окремих елементів проекту має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів дає змогу з тієї самої кількості сировини і матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.

Для вимірювання ступеня ефективності використання матеріалів існує відповідна система техніко‑економічних показників.

1. На підприємствах, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, кольорова металургія — коефіцієнт видобутку міді з руди, цукровий завод — вихід цукру з буряків.

2. На окремих підприємствах використовують витрати сировини на одиницю готової продукції. Наприклад, підприємства чорної металургії — витрати залізної руди, коксу на 1 тону чавуну, на підприємстві мінеральних добрив — витрати сірчаної кислоти на 1 тону суперфосфату.

3. На підприємствах обробної промисловості використовують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ваги до норми.

4. На окремих підприємствах розраховують коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра).

5. Коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина).

Ефективніше використання обігових фондів передбачає розв’язання завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії.

Джерела показують, за рахунок чого можна досягти економії, шляхи показують, як саме, за допомогою яких заходів можна заощадити ті чи інші види матеріальних ресурсів.

Джерела економії матеріальних ресурсів:

Ø зниження ваги виробів;

Ø зменшення питомої витрати матеріалів;

Ø скорочення витрат і відходів сировини і матеріалів;

Ø використання відходів та побічних продуктів;

Ø утилізації вторинних ресурсів;

Ø заміна натуральних видів сировини та матеріалів штучними їх видами.

Шляхи економії матеріальних ресурсів:

І. Виробничо-технічні заходи

Ø первинна обробка та збагачення сировини;

Ø комплексна переробка сировини;

Ø застосування ресурсно-зберігаючої техніки;

Ø запровадження маловідходної та безвідходної технології.

ІІ. Організаційно‑економічні заходи

Ø удосконалення матеріальних нормативів;

Ø поліпшення організації матеріального забезпечення виробництва;

Ø упорядкування системи ціноутворення;

Ø застосування дійової системи економічного стимулювання.

Серед джерел та шляхів економії матеріальних ресурсів найбільше уваги можна приділити:

комплексній переробці сировини — це процес промислової переробки, результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних її компонентів та їх повне використання, включаючи і технологічні відходи;

вторинні матеріальні ресурси — це залишки сировини, відходи виробництва і споживання, які можуть бути використані у виробництві;

відходи виробництва — залишки сировини і матеріалів, які втратили первісну споживчу вартість (обривки, стружка, технічне масло, жом);

відходи споживання — виробничого споживання (брухт, гума, тара); побутового споживання (ношені речі, одяг, макулатура).

VІ Практична робота «Економічне оцінювання проекту»

Обладнання та матеріали: проектно-технологічна документація, комп’ютер, доступ до мережі Інтернет.

Завдання. Пошук інформації в тематичних каталогах та пошукових машинах за допомогою ключових слів.

Послідовність виконання роботи

1. Відберіть проекти для проведення економічної оцінки.

2. Визначте вартість матеріалів.

3. Визначте вартість спожитої електроенергії.

4. Здійсніть розрахунок оплати праці, визначте величину податку на заробітну плату.

5. Визначте амортизаційні відрахування та обладнання під час виготовлення проекту.

6. Визначте загальну собівартість виготовлення виробу, очікуваний прибуток, ціну, рентабельність.

7. Підведіть підсумки проведеного аналізу

05.11.20

Урок 31-32

Тема уроку. СКЛАДАННЯ ПРЕКТНО-ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ

Складання проектно- конструкторської документації На цьому етапі проектування відбувається складання креслярської документації – робочі креслення необхідні для виготовлення запланованого виробу. На виробництві або в проектно-конструкторському бюро робочі креслення виконуються після затвердження ескізного або художньо-конструкторського проекту.

Види технічної документації • сукупність конструкторських документів, які містять потрібні у загальному випадку дані, згідно з якими розробляють, виготовляють, контролюють, приймають, постачають, експлуатують та ремонтують виріб конструкторська документація • сукупність документів, які визначають технологічний процес виготовлення виробу технологічна документація • сукупність документів, що містять відомості, необхідні для розробки, виготовлення, супроводу та експлуатації програм програмна документація

Конструкторська документація Комплекс державних стандартів, що встановлюють взаємопов'язані правила, вимоги і норми по розробці, оформленню і обігу конструкторської документації, яка застосовується при проектуванні, розробці, виготовленні, контролі, прийманні, експлуатації, ремонті, утилізації, має назву «Єдина система конструкторської документації» (ЄСКД). Конструкторська документація включає в себе графічні документи і текстові документи. До графічних документів відносяться: креслення деталі, складальне креслення, креслення загального виду, електромонтажні креслення, схеми (принципові, структурні, функціональні) тощо. До текстових документів відносяться: пояснювальна записка; таблиця, розрахунок, інструкція, технічні умови, експлуатаційні та ремонтні документи, специфікації тощо.

Технологічна документація Комплекс стандартів і керівних нормативних документів, що встановлюють взаємопов'язані правила і положення щодо порядку розроблення, комплектації, оформлення та обігу технологічної документації, що застосовується при виготовленні та ремонті виробів, має назву «Єдина система технологічної документації» (ЄСТД). Технологічна документація поділяється на основні документи і допоміжні. Основні документи містять зведену інформацію, необхідну для вирішення однієї або комплексу інженерно-технічних, планово- економічних і організаційних задач і повністю і однозначно визначають технологічний процес виготовлення виробу (складових частин виробу). Допоміжні документи застосовуються при розробці, впровадженні окремих технологічних процесів і операцій.

Програмна документація Комплекс державних стандартів, що встановлюють взаємопов'язані правила розробки, оформлення та звернення програм і програмної документації називається «Єдина система програмної документації» (ЄСПД). До програмних відносять документи з відомостями, необхідними для розробки, виготовлення, супроводу та експлуатації програм: • специфікація, • текст програми, • опис програми, • програма і методика випробовувань, • технічне завдання, • пояснювальна записка • експлуатаційні документи.

Технічне креслення Технічне креслення — умовне графічне зображення якогось об'єкта (машини, споруди, виробу тощо), виконане за допомогою креслярських інструментів на папері, кальці тощо або з допомогою комп’ютера.

Аксонометричні проекції Аксонометричні проекції передають одним зображенням просторову форму предмета. Таке зображення створює у людини враження, близьке до того, яке виходить при розгляданні предмета в натурі. Косокутна проекція Ізометрична проекція з розрізом

Технічний малюнок Для спрощення роботи з виконання наочних зображень часто користуються технічними малюнками. Технічний малюнок - це зображення, виконане від руки, за правилами аксонометрії з дотриманням пропорцій на око. Часто на технічних малюнках для відображення об'ємності предмета наносять штрихування.

Робоче креслення Робочі креслення деталей повинні містити всі необхідні дані для їх виготовлення і контролю; зображення форми, вказівки про конструкцію, необхідні розміри, граничні відхилення розмірів, вимоги до шорсткості поверхонь, відомості про матеріали, термічну обробку й інші вимоги, яким повинна відповідати деталь перед виконанням операції збирання складальної одиниці, що містить дану деталь.

Складальне креслення Складальне креслення – конструкторський документ, що містить зображення складальної одиниці, що складається з двох і більше деталей та інші дані, необхідні для її складання (виготовлення) і контролю. Складальне креслення повинно давати повну уявлення про призначення даної складальної одиниці; про те, які деталі і в якій кількості в неї входять, про взаємне розташування всіх деталей і спосіб їх з'єднання між собою; про відносний рух чи взаємодію окремих деталей; про послідовність складання.

Специфікація Зміст складальної одиниці, комплексу та комплекту визначає специфікація, що є їхнім основним конструкторським документом, її виконують на аркушах формату А4. Загалом специфікація містить таку послідовність розділів: документація, комплекси, складальні одиниці, деталі, стандартні вироби, інші вироби, матеріали, комплекти.

Технологічна карта Технологічна карта - це основний документ технологічної документації, в якому плануються технологія виробництва, обсяги робіт, засоби виробництва і робоча сила, необхідна для їхнього виконання, а також розмір матеріальних витрат. В.М.Данилюк, 2015

ПРАКТИЧНА РОБОТА

Використовуючи результати естетичного аналізу виробу, розробіть інформаційно-рекламний проспект виробу у вигляді буклету або в іншій цікавій формі.

При цьому необхідно враховувати наступні фактори:

а) основні характеристики виробу (вага, габаритні розміри, специфічні характеристики);

б) можливості використання; в) економічні показники (ціна, вартість обслуговування, гарантії в роботі, переваги перед існуючими аналогами);

г) урахування людського фактору (безпека, зручність обслуговування і ремонту, відсутність негативного впливу на людину); д) зовнішній вигляд (фотографія чи малюнок); е) форма подачі відомостей (текст 1–2 сторінки);

ж) композиційне рішення проспекту (показують у вигляді макета проспекту);

к) ілюстрації (малюнки, фотографії, символи, товарний знак тощо); л) грамотність та літературність (стандартна термінологія, логічність, простота); м) оригінальність (творчо і дотепно подані аргументи).

Виконайте інформаційно-рекламний проспект у кольорі.

10.11.20

Урок 33 - 34

Тема уроку. ЕРГОНОМІКА.

.Ергономіка (від гр.ergon — робота, nomos — закон) — наукова дисципліна, що комплексно вивчає проблеми взаємодії людини й техніки в конкретних умовах трудової діяльності з метою оптимізації знарядь, умов й організації праці. Ергономіка вивчає рухи людського тіла під час роботи, витрати енергії та продуктивність конкретної праці людини.

Джерела ергономіки сходять до часів первісного суспільства, що навчилося свідомо виготовляти знаряддя праці, надаючи їм зручної для певної роботи форми й розширюючи тим самим можливості людських органів. У доісторичні часи зручність і точна відповідність знаряддя потребам людини були питанням життя і смерті. Колись кожний новий варіант знаряддя праці сторіччями перевірявся в роботі й поступово зазнавав змін. Зараз немає часу для такого відбору. Розвиток техніки висуває підвищені вимоги до людини, нерідко змушуючи її працювати на межі психофізіологічних можливостей.

Термін «ергономіка» виник в Англії в 1949 p., коли група англійських учених, очолювана К. Марреллом, започаткувала організацію «Ергономічного дослідницького товариства». Пізніше з'ясувалося, що цей термін був запропонований у 1857 р. польським натуралістом В. Ястшембовським. У деяких країнах ця наукова дисципліна має інші назви: у США — «дослідження людських факторів» (HumanFactors (HF)), у ФРН — «антропотехніка».

У 1921 р. на 1-й Всеросійській ініціативній конференції з наукової організації праці й виробництва в доповідях В. М. Бехтерева і його учня В. М. М'ясищева була висунута ідея створення наукової дисципліни ергології, назву якої рік по тому уточнили як ергонологія. У 1920-1930-х pp. А. А. Бернштейн, С. Г. Геллерштейн, Н. М. Добротворський, М. В. Зімкін, Н. А. Еппле та інші вчені розвивали ідеї ергономічного змісту й одними з перших у світовій практиці виконали прикладні роботи в цій галузі. Друге народження ергономіки в Росії відбулося на початку 1960-х pp. У ці роки в промислово розвинених і багатьох країнах, що розвиваються, почали утворюватися національні ергономічні асоціації або товариства, а в 1961 р. була створена Міжнародна ергономічна асоціація, що видає в Англії журнал «Ергономіка» й ін.

Ергономіка зазнала істотних змін за ці десятиліття. Так, якщо 20 років тому основні роботи проводилися в галузях антропометрії, фізіології праці, проектування праці, біомеханіки, психології, то в останнє десятиліття пріоритети ергономіки істотно змістилися в галузь безпеки, проектування праці, біомеханіки, напруженості праці, інтерфейсу «людина — комп'ютер». Біомеханіка й фізіологія праці не домінують, як у минулому, але виник їхній новий аспект, пов'язаний із розладами опорно-рухового апарату, зумовленими збільшенням кількості людей, які працюють на комп'ютеризованих місцях.

У зв'язку із цілями досліджень розвиток ергономіки характеризують за десятиліттями XX ст.:

1950-ті роки— військова ергономіка;

1960-ті роки— промислова ергономіка;

1970-ті роки— ергономіка товарів широкого вжитку;

1980-ті роки— інтерфейс «людина — комп'ютер» і ергономіка програмного забезпечення;

1990-ті роки— когнітивна й організаційна ергономіка.

До кінця XX ст. виділилися три головних напрямки всередині ергономіки:

1. Ергономіка фізичного середовища, що розглядає питання, пов'язані з анатомічними, антропометричними характеристиками людини, які мають відношення до фізичної праці. Найбільш актуальні проблеми включають робочу позу, обробку матеріалів, розлади опорно-рухового апарату, компонування робочого місця, надійність і здоров'я.

2. Когнітивна ергономіка пов'язана з психічними процесами, такими як сприйняття, пам'ять, прийняття рішень, оскільки вони впливають на взаємодію між людиною й іншими елементами системи. Відповідні проблеми включають розумову працю, прийняття рішень, кваліфіковане виконання, взаємодію людини й комп'ютера, акцент робиться на підготовці й безперервному навчанні людини при проектуванні соціотехнічної системи.

3. Організаційна ергономіка розглядає питання, пов'язані з оптимізацією соціотехнічних систем, включаючи їхні організаційні структури й процеси керування. Проблеми включають розгляд системи зв'язків між індивідуумами, керування груповими ресурсами, розробку проектів, кооперацію, групову роботу й керування.

2010 р. Міжнародною асоціацією ергономіки (ІЕА) було прийнято більш широке визначення ергономіки, що сформульовано так: «Наукова дисципліна, яка вивчає взаємодію людини й інших елементів системи, а також сфера діяльності щодо застосування теорії, принципів, даних і методів цієї науки для забезпечення благополуччя людини й оптимізації загальної продуктивності сис­теми».

2. Загальні питання ергономіки

Ергономіка — міждисциплінарна наука, що виникла на стику технічних наук, психології, фізіології й гігієни праці. Вона тісно пов'язана з інженерною психологією, кібернетикою, системотехнікою, технічною естетикою й науковою організацією праці, а також із дизайном, метою якого є формування гармонійного виробничого середовища.

Ергономіка має дві мети у своїх дослідженнях, що тісно переплітаються:

підвищення ефективності виробництва;

створення людині кращих умов праці.

Результатом ергономічних досліджень є розробка форм предметів і системи взаємодії з ними, які були б максимально зручними для людини при їх використанні. В остаточному підсумку це підвищує продуктивність праці, а відповідно й ефективність виробництва в цілому. Галузь застосування ергономіки досить широка: вона охоплює організацію робочих місць, як виробничих, так і побутових, а також промисловий дизайн.

Залежно від цілей і завдань, розв'язуваних ергономікою, розрізняють такі розділи ергономіки.

Макроергономіка займається дослідженням і проектуванням систем «людина — суспільство», «організація — система організацій».

Мідіергономіка досліджує й проектує системи «людина — ко­лектив», «колектив — машина», «людина — мережа», «колектив — організація». Мідіергономіка досліджує взаємодії на рівні робочих місць і виробничих завдань. До сфери інтересів мідіергономіки входять:

проектування організацій;

планування робіт;

населеність робочих приміщень;

гігієна праці;

проектування інтерфейсів мережних програмних продуктів тощо.

Мікроергономіка займається дослідженням і проектуванням систем «людина — машина». Людино-машинна система — система, в якій людина-оператор або група операторів взаємодіє з технічним пристроєм у процесі виробництва матеріальних цінностей, керування, обробки інформації тощо.

У сучасному світі у зв'язку з ускладненням технічних засобів і глибоких змін у змісті праці на виробництві одним із центральних розділів ергономіки стає вивчення проблем, пов'язаних із розвитком системотехніки. Створення й експлуатація складних машинних систем досліджуються ергономікою з метою оптимального розподілу функцій між людиною й машиною. При цьому також оцінюються надійність, точність і стабільність роботи людини-оператора з урахуванням її функціональних можливостей.

Ергономічні вимоги висуваються до тих елементів знаряддя праці, що сполучені з людиною при виконанні нею трудових дій у процесі експлуатації, монтажу, ремонту, регулювання, транспортування й зберігання.

Ергономічні вимоги до знарядь праці встановлюють їх відповідність до антропометричних, фізіологічних, психофізіологічних і психологічних властивостей людини, а також санітарно-гігієнічних вимог із метою збереження здоров'я людини й досягнення високої ефективності праці.

Виробнича обстановка — це взаємозалежний комплекс факторів і елементів середовища, що оточують людину в процесі праці та впливають на її здоров'я, величину енергетичних витрат у цілому й на виконання конкретних дій, працездатність і продуктивність, самопочуття та емоційний стан.

Відповідно до класифікації НДІ праці всі елементи виробничої обстановки розподіляються на три групи:

санітарно-гігієнічні, що зумовлені ергономічними вимогами до знарядь праці в комплексі, включаючи природно-кліматичні умови зовнішнього середовища, особливо в будівництві, сільському й лісовому господарстві, видобувних галузях;

естетичні, що формують у людини ставлення до трудової діяльності на основі культури виробництва, зовнішньої будови, виразності й цілісності композиції виробів, знарядь праці й інтер'єрів і створюють для людини функціональний, психологічний і побутовий комфорт;

соціально-психологічні, зумовлені соціально-психологічним кліматом у колективі, дисципліною праці, формою керування й обсягом інформації про результати трудової діяльності. Дотримання ергономічних вимог до знарядь праці та створен­ня сприятливої виробничої обстановки безпосередньо спричиняють більш ефективне використання робочого часу, зростання продуктивності праці.

Відповідно до цього можна виділити такі групи вимог до знарядь праці:

1. Антропометричні й фізіологічні вимоги (відповідність конструкції знарядь праці антропометричним і фізіологічним параметрам людини, що забезпечує комфортні умови праці, простота конструкції, зручна форма, зручна робоча поза при використанні знаряддя праці, зона досяжності, вплив знаряддя на ефективність діяльності людини тощо).

2 Естетичні вимоги (гарний зовнішній вигляд, приємний колір, зовнішні властивості матеріалу, з якого виготовлене знаряддя праці, м'якість, гладкість і т. ін.).

Гігієнічні вимоги (застосування безпечних матеріалів, барвників, легкість догляду тощо).

Ергономічні властивості — це здатність товарів створювати відчуття зручності, комфортності, найбільш повного задоволення потреб відповідно до антропометричних і психологічних характеристик споживача. Зручність користування виробом зумовлюється його відповідністю комплексу ергономічних вимог: до робочої пози, зон досяжності, розмірів, умов взаємодії меблів і людини, характеру впливу середовища на використання виробу й самого виробу на середовище й ефективність діяльності людини. Дотримання ергономічних вимог до знарядь праці спричиняє більш ефективне використання робочого часу, зростання продуктивності праці, створює приємний настрій під час роботи, сприяє досягненню поставлених цілей

ЗАВДАННЯ

1.Тему записати в зошити.

2.Зробити конспект.

3. Сторити кросворд де ключове слово-ЕРГОНОМІКА.

Надіслати електронною поштою

Опублікувати в блозі

Опублікувати у Twitter

12.11.20

Урок 35

Тема уроку. ЕРГОНОМІКА

Результатом ергономічних досліджень є розробка форм предметів і системи взаємодії з ними, які були б максимально зручними для людини при їх використанні. В остаточному підсумку це підвищує продуктивність праці, а відповідно й ефективність виробництва в цілому. Галузь застосування ергономіки досить широка: вона охоплює організацію робочих місць, як виробничих, так і побутових, а також промисловий дизайн.

Залежно від цілей і завдань, розв'язуваних ергономікою, розрізняють такі розділи ергономіки.

Макроергономіка займається дослідженням і проектуванням систем «людина — суспільство», «організація — система організацій».

Мідіергономіка досліджує й проектує системи «людина — ко­лектив», «колектив — машина», «людина — мережа», «колектив — організація». Мідіергономіка досліджує взаємодії на рівні робочих місць і виробничих завдань. До сфери інтересів мідіергономіки входять:

проектування організацій;

планування робіт;

населеність робочих приміщень;

гігієна праці;

проектування інтерфейсів мережних програмних продуктів тощо.

Мікроергономіка займається дослідженням і проектуванням систем «людина — машина». Людино-машинна система — система, в якій людина-оператор або група операторів взаємодіє з технічним пристроєм у процесі виробництва матеріальних цінностей, керування, обробки інформації тощо.

У сучасному світі у зв'язку з ускладненням технічних засобів і глибоких змін у змісті праці на виробництві одним із центральних розділів ергономіки стає вивчення проблем, пов'язаних із розвитком системотехніки. Створення й експлуатація складних машинних систем досліджуються ергономікою з метою оптимального розподілу функцій між людиною й машиною. При цьому також оцінюються надійність, точність і стабільність роботи людини-оператора з урахуванням її функціональних можливостей.

Ергономічні вимоги висуваються до тих елементів знаряддя праці, що сполучені з людиною при виконанні нею трудових дій у процесі експлуатації, монтажу, ремонту, регулювання, транспортування й зберігання.

Ергономічні вимоги до знарядь праці встановлюють їх відповідність до антропометричних, фізіологічних, психофізіологічних і психологічних властивостей людини, а також санітарно-гігієнічних вимог із метою збереження здоров'я людини й досягнення високої ефективності працІ

ЗАВДАННЯ

1. Повторити тему Ергономіка.

2. Підготуватись до контрольної роботи.

17.11.20

Урок 36

Тема уроку. Ергономіка. Підсумковий урок.

Запитання 1

Що з наведеного не є правилом ергономіки?

варіанти відповідей

Використання читабельного шрифту

Інформація чітко структурована

Використання великої палітри кольорі

Всі сторінки мають посилання на головну

Запитання 2

Ергономіка - це...

варіанти відповідей

дисципліна, що вивчає найбільш загальні суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносини людини і світу, про найзагальніші суттєві характеристики людського ставлення до природи, суспільства та духовного життя у всіх його основних проявах.

дизайн сайту.

наповнення сайту

(від грец. еrgon - робота, nomos - закон) наука, яка вивчає робочі процеси з метою створення оптимальних умов праці, що сприяє підвищенню її продуктивності праці.

Запитання 3

Колористика — це

варіанти відповідей

наповнення сайту.

наука про дизайн сайту.

наука про правила розміщення інформації на сайті.

наука про кольори.

Запитання 4

Ким була розроблена мова HTML?

варіанти відповідей

Тімом Бернерс-Лі

Біллом Гейтсом

Стівом Джобсом

Джоном фон Нейманом

Запитання 5

Які функції має система керування вмістом?

варіанти відповідей

Редагування контенту

Відстеження й усунення різних збоїв і вірусів

Створення веб-сайту

Управління контентом

Запитання 6

Виберіть системи керування вмістом.

варіанти відповідей

WordPress

Joomе

YouTube

Incskap

Запитання 7

Виберіть необхідні властивості сайта.

варіанти відповідей

Зрозумілість

Спрямованість на користувача

Зручність використання

Затримка в завантаженні

Запитання 8

Контент - це...

варіанти відповідей

Динамічна мова програмування, що використовується для організації взаємодії з користувачем, обміну даними з сервером, зміни структури та зовнішнього вигляду веб-сторінки

Інформаційне наповнення сайта

Спеціальна мова, що використовується для опису зовнішнього вигляду сторінок, написаних мовами розмітки даних

Стандартна мова розмітки документів у Всесвітній павутині

Запитання 9

HTML - це...

варіанти відповід

Динамічна мова програмування, що використовується для організації взаємодії з користувачем, обміну даними з сервером, зміни структури та зовнішнього вигляду веб-сторінки.

Стандартна мова розмітки документів у Всесвітній павутині

Інформаційне наповнення сайта

Спеціальна мова, що використовується для опису зовнішнього вигляду сторінок, написаних мовами розмітки даних.

19.11.20

Урок 37-38

Тема уроку. Узагальнення знань з теми "Художнє конструювання технеологічної діяльності.

Дайте відповідь на запитання

12 запитань

Запитання 1

Під час створення будь – якого технічного промислового виробу, в будь – якій сфері людської життєдіяльності, де соціально – культурно зумовлене спілкування між людьми застосовують … .

варіанти відповідей

технічну естетику

художнє конструювання

художній дизайн

дизайн;

Запитання 2

Фахівець, що відповідає за функціональний та естетичний рівень предметів і компонентів, створюючи певне середовище.

варіанти відей

конструктор;

дизайнер;

інженер;

програміст;

Запитання 3

Однією з умов виразності об’єктів художнього конструювання є композиційна якість, яка складається … .

варіанти відповідей

пропорційності, масштабу, контрасту;

ажурності, пластики, текстури;

симетрії, асиметрії, статики;

гармонійності, розмірності, цілісності.

Запитання 4

Узгодженість та відсутність в композиції протиріч між різними геометричними та фізичними характеристиками називають … .

варіанти відповідей

гармонійністю;

розмірністю;

цілісністю;

об’ємністю;

Запитання 5

Серед об’єктів художнього конструювання трапляється багато предметів, які мають однакову форму але різні розміри. Відповідно до закону масштабу сувеніри виготовляють:

варіанти відповідей

у зменшеному масштабі;

у антропометричному масштабі;

у збільшеному масштабі;

у масштабі натуральної величини;

Запитання 6

Гармонійне поєднання пропорцій частин, елементів у єдине ціле відображає:

варіанти відповідей

закон контрасту;

закон пропорційності;

закон масштабу;

закон цілісності;

Запитання 7

В об’ємно-просторовій формі композиційні контрасти виражають співвідношенням протилежних пар. До якого контрасту можна віднести співвідношення низька-висока, вузька-широка:

варіанти відповідей

контраст матеріалу;

пластичний контраст;

метричний контраст;

контраст конструктивної ідеї;

Запитання 8

Композиційний прийом художнього конструювання у вигляді повторення елементів об’ємно-просторової і площинно-орнаментальної форми та інтервалів між ними називають … .

варіанти відповідей

симетрія;

ритм;

асиметрія;

динаміка;

Запитання 9

Природний візерунок на поверхні розрізу деревини, деяких мінералів, рогу, утворений різноманітними шарами матеріалу називають … .

варіанти відповідей

текстура

фактура;

графічність;

ажурність;

Запитання 10

Художній засіб літературного походження, що ґрунтується на подібності явищ і предметів дійсності, вживається для підсилення смислу художнього образу виробу за допомогою схожого предмету, зображувального мотиву називається:

варіанти відповідей

символ;

емблема;

алегорія

метафора;

Запитання 11

Семантичний засіб композиції, що з часом замінює символ. Зображає предмети, знаки або постаті символічного характеру:

варіанти відповідей

символ;

емблема;

алегорія;

метафора;

Запитання 12

Відповідно до положення про гармонію кольорів підберіть гармонійні кольори до червоного кольору:

варіанти відповідей

блакитний, кремовий;

жовтий, пісочний, оранжевий, рожевий;

зелений, сірий;

фіолетовий, блідо-блакитний, світло-синій;

01.12.20

Урок 43-44

Тема уроку. ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА

Термін «глобальні проблеми людства» з'явився в 1960-ті роки завдяки діяльності Римського клубу. Римський клуб — міжнародна громадська організація, створена італійським промисловцем Ауреліо Печчеї та генеральним директором з питань науки ОЕСР Александром Кінгом 6-7 квітня 1968 р. Римський клуб поєднує представників світової політичної, фінансової, культурної й наукової еліти. Членство в Римському клубі обмежене (100 осіб). У різний час дійсними членами клубу були академіки Д. М. Гвішіані, С. П. Капіца, Є. К. Федоров, Є. М. Примаков, Ч. Айтматов, В. А. Садовничий, почесними членами — М. С. Горбачов, Б. Є. Патон. На початку 2008 р. міжнародний секретаріат Римського клубу був передислокований із Гамбурга (Німеччина) у Вінтертур, Швейцарія (кантон Цюріх). Римський клуб у травні 2008 р. розробив нову трирічну програму «Новий шлях світового розвитку» (A New Path for World Development), у якій визначені основні напрямки діяльності до 2012 р.

Глобальні проблеми людства — це проблеми, що стосуються всього людства, взаємин між країнами світового співтовариства, відносин між суспільством і природою, питань спільного розв'язання проблеми ресурсозабезпеченості.

Розрізняють такі глобальні проблеми:

Демографічна проблема породжена швидким зростанням кількості населення в країнах, що розвиваються. Ці країни внаслідок своєї економічної,соціальної й культурної відсталості найменше здатні забезпечити своє населення, що подвоюється кожні 20- 30 років, продовольством, а також іншими матеріальними благами, дати хоча б елементарну освіту підростаючому поколінню й надати роботу населенню в працездатному віці. Крім того, швидке зростання кількості населення супроводжується специфічними проблемами, однією з яких є зміна його вікової структури: частка дітей до 15 років протягом останніх трьох десятиліть збільшилася в більшості країн, що розвиваються, до 40-50 % їхнього населення. У результаті значно зросло економічне навантаження непрацездатного населення На працездатне, котре нині в цих країнах майже в 1,5 разу перевищує відповідний показник у промислово розвинених країнах. А з урахуванням більш низької загальної зайнятості працездатного населення в країнах, що розвиваються, і величезного відносного аграрного перенаселення в більшості з них працездатне населення зазнає фактично ще більш значного економічного перевантаження. Таким чином, потенційна небезпека сучасної демографічної ситуації полягає не просто й не стільки в тому, що в майбутні два десятиліття населення земної кулі збільшиться майже в 1,5 разу, скільки в тому, що з'явиться новий мільярд голодуючих, мільярд людей у містах, що не знаходять застосування своїй праці, півтора мільярда знедолених людей, які живуть за «рисою бідності». Таке положення було б здатне викликати глибокі економічні, соціальні й політичні потрясіння як усередині окремих країн, так і на міжнародній арені.

Розв'язання цієї глобальної проблеми впирається в складний комплекс соціально-економічних завдань сучасності (регулювання стрімкого зростання кількості населення, подолання розриву в розвитку між багатими й бідними країнами, усунення вбогості, голоду й неграмотності; необхідність перемоги над старінням людини, а також радикального подовження життя людей; проблема онкологічних, серцево-судинних захворювань і СНІДу).

Це цікаво

За даними ООН, при задоволенні запитів, що відповідають сучасному західному суспільству, сировини й енергії вистачить тільки на 1 млрд. людей, саме на населення США, Західної Європи й Японії. Тому ці країни стали називати «золотим мільярдом». Решта населення Землі перебувають за бортом «золотого мільярда». Але якби воно зуміло дійти в зростанні споживання мінеральних ресурсів до рівня США, то відомі запаси нафти виснажилися б за 7 років, природного газу — за 5 років, вугілля — за 18 років. Залишається сподіватися на нові технології, але всі вони здатні до ефективних результатів при стабільній, а не такій, що подвоюється кожні кілька десятків років, кількості населення.

Екологічна проблема пов'язана з руйнуванням природного середовища. Вона постала дуже гостро, тому що людина все більше , й більше втручається в природу, забуваючи про необхідність підтримувати в ній біологічну рівновагу. Екологічна проблема — глобальна проблема людства, що виникла з початком індустріальної діяльності людства й особливо загострилася в другій половині XX ст. Крім індустріалізації, поглибленню екологічної проблеми сприяли ядерні випробування, проведені в трьох середовищах географічної оболонки Землі (повітря, вода, земля). Екологічна проблема багатогранна, оскільки вона виявляється практично в усіх галузях діяльності людини.

До екологічної проблеми належить:

скорочення площі лісів у помірному й тропічному поясах, наслідком чого є скорочення джерел надходження кисню в атмосферу;спустелення територій у результаті нераціональної господарської діяльності;зменшення біологічної розмаїтості рослин і тварин Землі через руйнування середовища їхнього перебування тощо;водна й вітрова ерозія ґрунту зменшує площу ріллі, знижує родючість ґрунту, утрудняє обробку полів, руйнує дороги та інші спорудження, замулює канали й водоймища;машинна деградація ґрунтів під впливом руху тракторів і впливів сільськогосподарської техніки призводить до руйнування структури й погіршення якостей ґрунту;забруднення ґрунту в результаті застосування великої кількості добрив (пестицидів) знижує здатність бактерій розкладати органічний матеріал ґрунту й виробляти необхідні рослинам живильні речовини;забруднення водойм небезпечними забруднювачами промислового походження (важкими металами: кадмієм, свинцем і цинком, які потрапляють у водойми зі стічними водами). Інше серйозне джерело забруднення прісних вод — кислотні дощі, спричинені транспортно-промисловими викидами.Завдання (індивідуально). Заповніть таблицю «Екологічні проблеми».

Назва проблеми

Причини

Руйнування родючого шару Землі

Забруднення водойм

Забруднення ґрунту

Забруднення повітряного океану

Зменшення видової розмаїтості рослин і тварин

Енергетична проблема відображає завдання надійного забезпечення людства паливом. Обмеженість ресурсів і їх вичерпуваність ставить людство перед необхідністю твердої економії енергії, використання нових енергозберігаючих технологій. Можна виділити низку загальних тенденцій і особливостей у розвитку енергетики світу в сторіччі, що почалося. У XXI ст. неминучим є значне зростання світового споживання енергії, у першу чергу в країнах, що розвиваються. У промислово розвинених країнах енергоспоживання може, стабілізуватися приблизно на сучасному рівні або навіть знизитися до кінця століття. За найнижчим прогнозом, світове споживання енергії може скласти в 2050 р. 350 млн. ТДж/рік, у 2100 р.— 450 млн. ТДж/рік (при сучасному споживанні близько 200 млн. ТДж/рік). Людство достатньою мірою забезпечене енергетичними ресурсами на XXI ст., але подорожчання енергії є неминучим. Щорічні витрати на світову енергетику зростуть у 2,5- 3 рази, до середини століття й у 4-6 разів до кінця його порівняно з 1990 р. Середня вартість одиниці кінцевої енергії збільшиться відповідно на 20-30 і 40-80 % (збільшення цін на паливо й енергію може бути ще значнішим).

Немає підстав очікувати, що темпи виробництва й споживання енергії в найближчій перспективі істотно зміняться, тому важливо одержати відповіді на такі запитання:

який вплив на біосферу й окремі її елементи чинять основні види сучасної (теплової, водної, атомної) енергетики і як змінюватиметься співвідношення цих видів в енергетичному балансі в найближчій перспективі;чи можна зменшити негативний вплив на середовище сучасних (традиційних) методів одержання й використання енергії;

які можливості виробництва енергії за рахунок альтернативних (нетрадиційних) ресурсів, таких як сонячна, вітрова енергії тощо. Робота в малих групах

ЗАВДАННЯ

1. Ознайомтесь з матеріалом викладеним вище.

2. Використовуючи інтернет-ресурси створіть повідомлення ШЛЯХИ РОЗВЯЗАННЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ.

03.01.20

Урок 45-46

Тема уроку ПРИРОДООХОРОННІ ТЕХНОЛОГІЇ

Екологічний моніторинг — це комплексна система спостережень за станом навколишнього середовища, оцінюванням і прогнозом змін стану довкілля під впливом природних і антропогенних факторів.

Основні завдання екологічного моніторингу:

· спостереження за джерелами антропогенного впливу; спостереження за факторами антропогенного впливу;

· спостереження за станом природного середовища й процесами, що відбуваються в ньому, під впливом факторів антропогенного впливу; оцінювання фактичного стану природного середовища;

· прогноз зміни стану природного середовища під впливом факторів антропогенного впливу й оцінювання прогнозованого стану природного середовища.

Слід взяти до уваги, що власне система моніторингу не включає діяльність із керування якістю середовища, а лише є джерелом інформації, необхідної для прийняття екологічно значимих розв’язань.

Технологія переробки побутових відходів

Переробка відходів — одна з найактуальніших тем екології. Споживання продуктів з роками тільки підвищується, зростають темпи виробництва, разом із ними підвищується й кількість вироблених відходів. Екологічний моніторинг останніх років показує, що рівень забруднення наших міст різко підвищився. Не останню роль у цьому, як відомо, відіграє людина. Сьогодні сміття, що заповнило лісові масиви, водойми, схили, пустирі, уже не викликає здивування й стало для більшості з нас нормою життя. Ми вже не обурюємося виробами з поліетилену, що лежать на узбіччях, а тим часом на розпад одного поліетиленового пакета або пластикової пляшки припадає не один десяток років. Сміття, що потрапляє у воду, ставить під загрозу популяцію багатьох видів тварин. Будь-яка сировина, що ми споживаємо, на 97 % відсотків в остаточному підсумку перетворюється на відходи. Екосистема припускає постійний кругообіг речовин, але як бути з тими відходами, процес розкладання яких є надто тривалим?

Тверді побутові відходи (ТПВ) — це товари, що втратили споживчі властивості, найбільша частина відходів споживання. До ТПВ належать відходи, що утворюються в житлових і громадських будівлях, торговельних, видовищних, спортивних й інших підприємствах (включаючи відходи від поточного ремонту квартир), відходи від опалювальних пристроїв місцевого опалення, опале листя, що збирають на територіях подвір’їв, і великогабаритні відходи.

Утилізація (знешкодження) сміття й відходів — Це спеціальна обробка сміття з метою перетворення його в інертний (нейтральний) стан, що не спричиняє шкідливого впливу на екологію. Поки що людство винайшло три принципово різних шляхи утилізації сміття:

1. організація смітників, поховання на полігонах;

2. вторинне використання відходів (брикетування, термообробка);

3. спалювання відходів (перетворення на засклені гранули).

Найбільш перевірений і популярний метод — поховання на смітниках — класика утилізації відходів. Але з ними тоді нічого не відбувається. У більшості держав світу саме так і відбувається. На підземних смітниках США спочиває 84 % від усього сміття країни, 90 % — в Англії, у Японії поховано 57 %. У середньому виходить 74 % від середньої кількості ТПВ у світі. Смітник, як професійне спорудження, має свої ідеальні стандарти якості. Днище смітника має бути вкрите поліетиленовою плівкою. Кожний новий шар відходів необхідно ущільнювати, накривати глиною й піском, а потім — новими шарами плівки. Спеціальний збирач знизу приймає всю рідину, яка надходить зі сміття, що зберігається. Рідина відправляється на переробку. Після заповнення котловану смітника його засипають ґрунтом, висаджують траву й розміщують зверху поле для гольфу. Така традиція існує у Великобританії й США. Зазвичай більшість світових смітників до таких стандартів не дотягують.

Спалюють сміття у Франції (35 % від загальної кількості), у Японії — 40 %. У спалюванні сміття є свої плюси: обсяг відходів можна зменшити у 2-10 разів; можна використовувати тепло від вогню; менше загрози заразити навколишнє середовище. Але дим і продукти згоряння забруднюють навколишнє середовище — це теж факт. Мінусами є те, що у такий спосіб утворюється більше шлаків, ніж від вулканічної діяльності планети. Крім того, золу також необхідно якось використовувати або зберігати. Синтетика при горінні виділяє токсичні матеріали. (Це велика проблема: діоксини спричиняють серйозні мутації, вони канцерогенні й дуже отруйні, 6-10 г діоксину є смертельними для людини.)

Обидва шляхи апробовувалися в США у 80-х pp. XX ст. З’ясувалося, що збудувати сміттєспалювальний завод зовсім не простіше, ніж організувати смітник, а за вартістю теж різниця невелика. Наприклад, середні капітальні витрати на будівництво сміттєспалювального заводу продуктивністю 500 тис. т на рік у США склали 200 млн доларів. У Росії такий завод коштував близько 100 млн доларів.

При сортуванні ТПВ можливе вторинне використання відходів як сировини. Наприклад, вторинне використання паперової макулатури зменшує витрати сировини, заощаджує паливо. Приклади плюсів вторинного використання відходів: 1 млн.т макулатури збереже 60 га лісів від вирубування, перероблена пластмаса підійде для виробництва поруччя або огородження. У Японії на переробленій макулатурі друкують понад 65 % періодики.

Це цікаво

1. Про що нам розповість маркування?

«Der Grüne Punkt».

«Зелена крапка». З 1990 року ставиться на пакувальних матеріалах і означає, що компанія-виробник надає гарантію прийому і вторинної переробки маркірованого пакувального матеріалу. Використовується в Німеччині, Франції, Бельгії, Ірландії, Люксембурзі, Австрії, Іспанії, Португалії й інших країнах.

2. Останні розробки у галузі переробки побутових відходів

Учені з Нідерландів представили останні розробки у сфері переробки відходів — поліпшену технологію, що без попереднього сортування, у рамках однієї системи, розподіляє й очищає всі відходи, які туди надходять, до первісної сировини. Система повністю переробляє всі види відходів (медичні, побутові, технічні) у закритому циклі, без залишку. Сировина повністю очищається від домішок (шкідливих речовин, барвників тощо), пакується й може бути використана вдруге. При цьому система є екологічно нейтральною.

3. У Києві співтовариство «Соціально відповідальний бізнес» впроваджує в українських офісах програму «Клуб A4», спрямовану на зменшення кількості паперових відходів. Ідея полягає в тому, щоб усі зацікавлені організації могли регулярно віддавати на переробку паперові й картонні відходи зі своїх офісів. Для цього їм надають спеціальні контейнери, а згодом безкоштовно вивозять всі непотрібні папери, з яких виготовлять пакувальні матеріали. Уже понад 50 офісів погодилися взяти участь у програмі. Контейнери установили в офісах агентств ООН, деяких посольств, екологічних організацій і в освітніх установах.

Сучасні технології безвідхідного виробництва продукції

Безвідхідна технологія — це такий метод виробництва продукції, коли вся сировина й енергія використовуються найбільш раціонально й комплексно в циклі: сировинні ресурси — виробництво — споживання — вторинні ресурси,— і будь-які впливи на навколишнє середовище не порушують її нормального функціонування.

Це формулювання не слід сприймати абсолютно, тобто не слід вважати, що виробництво можливе без відходів. Уявити собі абсолютно безвідхідне виробництво просто неможливо, такого й у природі не існує. Проте відходи не мають порушувати нормального функціонування природних систем. Інакше кажучи, ми зобов’язані виробити критерії непорушеного стану природи. Створення безвідхідних виробництв належить до досить складного й тривалого процесу, проміжним етапом якого є маловідхідне виробництво. Під маловідхідним виробництвом слід розуміти таке виробництво, результати якого, впливаючи на навколишнє середовище не перевищують рівня, припустимого санітарно-гігієнічними нормами. При цьому з технічних, економічних, організаційних або інших причин частина сировини й матеріалів може переходити у відходи й направлятися на тривале зберігання або поховання.

На сучасному етапі економічного розвитку є нагальною необхідність переходу до замкнутих систем виробництва, що припускає можливо більшу вбудованість виробничих процесів у загальний кругообіг речовин у природі.

При замкнутій системі виробництво організовується, спираючись на такі фундаментальні принципи:

· можливе більш повне використання вихідної природної речовини;

· можливе більш повне використання відходів (регенерація відходів і перетворення їх у вихідну сировину для наступних щаблів виробництва);

· створення кінцевих продуктів виробництва з такими властивостями, щоб використовувані відходи виробництва й споживання могли бути асимільовані екологічними системами.

ЗАВДАННЯ

1.Використовуючи інтернет-ресурси створіть повідомлення або презентацію на тему "Збережемо річку"

12.01.21

Урок 57-58

Тема уроку. ПРОЕКТУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ.

Професійне самовизначення — це самостійний стійкий, осмислений вибір майбутніх професій.

Професійне самовизначення є початком професійного розвитку особистості.

Обираючи майбутню професію, кожна молода людина повинна чітко, усвідомлено й самокритично визначатись, якою їй потрібно бути, щоб оволодіти певною професією. Значну роль у процесі професійного самовизначення відіграє особисте Я, що має дві складові: Я-реальне, і Я-ідеальне.

Я-реальне має якості, які в людині є. Я-ідеальне — це якості, які людина хотіла б мати. Я-реальне постійно порівнюється з Я-ідеальне; різниця між ними є незначною для самовиховання. Якщо вимоги майбутньої професії переважно збігаються з Я-ідеальним людини, то процес професійного самовизначення йтиме інтенсивно і результативно. Тоді, коли Я-ідеальне не збігається з Я-реальним, то слід скорегувати Я-ідеальне, або відмовитися від професійного вибору.

Якщо людина вважає, що вона не може опанувати комп’ютерну техніку, то їй потрібно змінити думку про себе і поглибити знання з комп’ютеризації й інформатики, або відмовитись від кар’єри програмувальника.

Ситуація вибору професії.

Професійна діяльність — це діяльність людини в межах своєї професії; спеціальності в певній галузі виробництва. Успіх у роботі безпосередньо залежить від того, наскільки людина готова до своєї професійної діяльності. Професійна діяльність завжди переслідує певну мету і передбачає виконання конкретних завдань.

Ціль професійної діяльності передбачає результат розвитку особистості, її життєдіяльності.

Завдання професійної діяльності — це стан досягнення певних цілей.

Наприклад, ціль педагогічної діяльності — це забезпечення для молоді певного рівня освіти (початкового, середнього, професійного, вищого).

Завдання педагогічної діяльності — навчання, виховання й розвиток особистості.

Основні функції професійної діяльності:

1) створення матеріальних і духовних благ;

2) отримання засобів для життя;

3) сприяння загальному і професійному розвиткові людини.

Професійна діяльність характеризується певними умовами (обставинами, умови роботи і відпочинку, об’єктом і предметом праці). Щоб оволодіти певною професією, слід здобути знання з цієї професії і набути певний досвід роботи за цією професією. Тимчасову роботу без ґрунтовних теоретичних знань не можна вважати професійною діяльністю.

Ми не можемо називати професіоналом людину, яка обрізає дерева у своєму садку. Ця людина не займається професійною діяльністю. Вона може правильно обрізати дерева, а може і зашкодити садові. Втім, ця робота буде виконана краще, якщо за неї візьметься садівник-професіонал.

Професійна діяльність з’явилася разом з виникненням товарно-грошових відносин.

Раніше (у натуральному господарстві) отримані продукти йшли тільки на задоволення власних потреб. Це відбувалось тому, що не було розділення праці. Кожна людина робила все потроху, але дуже добре робити не вміла нічого.

Розвиток професійної діяльності викликав розподіл праці. Професійна діяльність вимагає від особистості певних якостей, необхідних у конкретній професії. Оволодіння професійними навиками залежить здебільшого від вибору професії і професійної спрямованості. Проте в кожній професійній діяльності є певні обмеження з огляду на стан здоров’я.

Професійна діяльність тісно пов’язана з технологічною культурою, тому, чим вищий рівень технологічної культури, тим успішніша професійна діяльність.

Сфери професійної діяльності людини.

За результатами трудової діяльності розрізняють дві сфери економіки:

- сферу матеріального виробництва;

- невиробничу сферу.

У сфері матеріального виробництва отримують два основні продукти: засоби виробництва і предмети споживання.

Невиробнича сфера — це галузі і види професійної діяльності з обслуговування населення, інших галузей економіки і управління.

Сфера матеріального виробництва і невиробнича сфера тісно взаємозв’язані. Стан і розвиток невиробничої сфери активно впливає на соціально-економічний прогрес і є найважливішим його показником.

У міру соціально-економічного розвитку суспільства кількість працівників у сфері матеріального виробництва зменшується, а в невиробничій — збільшується.

Сфера матеріального виробництва. Невиробнича сфера.

Сфери професійної діяльності можна класифікувати за предметами праці (на що саме спрямована людська праця). Тут виокремлюють п’ять сфер:

- людина—природа;

- людина—техніка;

- людина—знакові системи;

- людина—людина;

- людина—художній образ.

ЛЮДИНА-ПРИРОДА

Предмет праці: ґрунт, вода, ліс, атмосфера, насіння, рослини, тварини, мікроорганізми, корисні копалини.

Галузі праці: рослинництво, тваринництво, лісове господарство, мікробіологія.

Професійно-важливі якості: любов до тварин, рослин; спостережливість; вміння спостерігати зміну природних явищ; точність рухів; терплячість і наполегливість; оперативне наглядно-образне мислення; фізична витривалість.

ЛЮДИНА-ТЕХНІКА

Предмет праці: машини, механізми, технічні системи, агрегати.

Об’єкти праці: техніка, прилади, обладнання, апарати, ґрунти, гірські породи, деревина, пластмаси, будівельні матеріали, тканини, сільськогосподарська продукція, енергія.

Галузі праці: обробка ґрунтів, добування та обробка гірських порід, обробка матеріалів, збирання і налагодження техніки, споруди і будинки, переробка сільськогосподарської продукції.

Професійно важливі якості: любов до техніки, технічне мислення, координація рухів, швидкість реакції, технічний слух, схильність до технічної творчості.

ЛЮДИНА-ЗНАКОВІ СИСТЕМИ

Предмет праці: знаки, символи, формули, слова, цифри, тексти, коди.

Об’єкти праці: ЕОМ, індикатори, друкарські машини, вимірювальні пристрої, рисунки, схеми, графіки, креслення, ноти, карти, гроші, фотографії, письмова і усна мова, документи.

Галузі праці: створення й оформлення документів, аналіз і переклад тексту, діловодство, зв’язок, бухгалтерія, фінанси, економіка, банківська справа, поліграфія, картографія, геодезія, креслення, конструювання, музейна й архівна справа, статистика, робота на ПК.

Професійно важливі якості: зорове сприйняття й аналіз, оперативна пам’ять, логічне мислення, здоровий опорно-руховий апарат, концентрування уваги, координація рухів, емоційна стійкість.

ЛЮДИНА-ЛЮДИНА

Предмет праці: люди, колективи, групи людей.

Об’єкти праці: методи, засоби, умови виховання, обслуговування та керування людьми.

Галузі праці: керування людьми, навчання і виховання, медичне, соціально-побутове, інформаційне обслуговування людей.

Професійно важливі якості: любов до людей, спостережливість, винахідливість, чесність, чуйність, емоційна стійкість, організаторські здібності.

ЛЮДИНА-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ

Предмет праці: художній образ і закономірності його створення.

Об’єкти праці: фарби, ноти, букви, слова, художня мова, пластика тіла, матеріали.

Галузі праці: декоративно-прикладне мистецтво, скульптура, фотографія, музичне, хореографічне мистецтво, архітектура, література, телебачення.

Професійно важливі якості: твори, образне мислення, образна пам’ять, спостережливість, художній смак, художні здібності.

Сфери професійної діяльності можна також класифікувати за цілями праці.

- гностичні, пов’язані з пізнавальною працею (контролер, водій);

- перетворювальні, пов’язані з активним перетворенням якостей предметів (будівельних, сільськогосподарських);

- пошукові, пов’язані з пошуком найкращого варіанту вирішення завдання (програмувальний, науковець, конструктор).

За засобами праці професії поділяються на:

- ручну працю;

- механізовану працю;

- автоматизовану працю;

- працю з використанням функціональних особливостей людини (голосу, сили, пластики тіла).

За умовами праці професії розділяють на:

- працю на відкритому повітря (лісник, робітник сільського господарства);

- працю в нормальних побутових умовах (будівельник);

- працю в незвичайних умовах (під землею, водою);

- працю з підводною матеріальною і моральною відповідальністю за життя, здоров’я, виховання людей (військовий командир, лікар, машиніст електропотягу, пілот літака).

Але, яку б ви професію не обрали, потрібно прагнути її виконувати добросовісно, постійно підвищуючи свій професійний рівень.

З життєвого досвіду вам відомо, що одну і ту саму роботу можна зробити по-різному.

Одна людина виконує роботу якісно, швидко й отримує ще й моральне задоволення від якісно і швидко зробленої роботи. Інша людина витратить багато часу, втомиться, знервується, і робота буде зроблена неякісно. Це виникає тому, що кожна людина по-різному ставиться до своєї праці, її організації, планування, використання різних технологій, техніки безпеки, ставлення до роботи — це все складає культуру праці.

Культура праці включає технологічну дисципліну, раціональну організацію робочого місця, дотримання безпеки праці і виробничої естетики, бережливе ставлення до обладнання, матеріалів, енергії, вміння аналізувати економічну ефективність своєї праці.

У процесі професійної діяльності відбувається професійне становлення особистості.

Професійне становлення особистості — це процес формування ставлення до професії, ступінь емоційно-особистісного входження в професію, накопичення досвіду практичної діяльності, професійне вдосконалення й набуття майстерності. Так коротко можна схарактеризувати етапи професійного становлення.

До закінчення середньої школи молода людина повинна визначитись з вибором професії. Потім формується професійна компетентність.

Професійна компетентність — це оволодіння глибокими і ґрунтовними знаннями, вільне володіння ними, повна відповідність людини її професії, що дає змогу їй сприймати свою працю як радість, отримувати задоволення від виконаної роботи.

Професійна компетентність — високий рівень професійних знань і вмінь, діловитість, вихованість і реальна самооцінка. Професійна компетентність залежить від рівня теоретичних знань і практичних умінь, а також технологічної культури.

Етапи професійної майстерності

Професійна майстерність — найвищий рівень оволодіння професійною діяльністю. Професійна майстерність — це не тільки професійні навички, вміння і знання.

Процес оволодіння професією також є процесом формування особистості людини, її інтересів, духовних цінностей, ідеалів. Високий рівень технологічної культури, професійна мобільність, самостійність, постійне прагнення вдосконалення, творчий підхід до праці зміцнюють і розвивають професійну майстерність. Професійна майстерність тісно пов’язана з професійною творчістю. Найкраще професійна творчість проявляється у винахідництві та раціоналізації.

Професійна творчість — це створення людиною чогось нового, неповторного, оригінального під час професійної діяльності.

Професійне становлення є складовою професійної кар’єри.

Професійна кар’єра — досягнення людиною успіху в професійній діяльності.

Поняття «професійна кар’єра» включає професійний ріст, майстерність, високу оплату праці, поліпшення житлових і побутових умов, підвищення по службі, отримання свободи в своїх рішеннях, відповідну оцінку своїх заслуг, особисте задоволення професійною діяльністю.

Цікаво знати.

Раніше професійні навички, уміння та досвід передавалися з покоління в покоління усно і за допомогою практичних навичок. Хто хотів оволодіти певною професією, йшов до майстра в учні, переймаючи його майстерність на практиці і спілкуючись з майстром. Селяни, що оволоділи однаковим ремеслом, селилися поряд, утворюючи свій ремісничий цех, або кущ. У кожної групи сіл був свій центр — велике торгове село, куди ремісники приїздили щонеділі на базар продавати свою продукцію. Кожне ремесло мало свою специфіку, але об’єднуючим для всіх була ручна праця. Велику роль у відділені ремесла від землеробства відіграло гончарство. Спочатку глиняний посуд ліпили руками. Зі створенням гончарного круга, відбувається становлення гончарного ремесла.

Це дало змогу отримувати глиняний посуд правильної форми та різної конфігурації.

Гончарний круг був розповсюджений скрізь, де жили ремісники. Ремесла, що розвивались у містах, ставали все більш і більш економічно доходними. Міське населення складалося переважно з ремісників і купців, що давало змогу не обробляти землю, а заробляти на життя ремеслом.

СЛОВНИК НОВИХ ТЕРМІНІВ

Професійна діяльність — це діяльність людини в межах своєї професії. Професійне самовизначення — це процес формування ставлення до професії, сутність емоційно-особистісного входження в професію. Професійна кар’єра — досягнення людиною успіху в певній професійній діяльності.

Культура праці — дотримання технологічної дисципліни, раціональна організація робочого місця, дотримання безпеки праці, виробничої етики, бережливе ставлення до обладнання, матеріалів, енергії, вміння аналізувати екологічну ефективність своєї праці.

ЗАВДАННЯ

1. Тему записати в зошити.

2. Ознайомтесь з матеріалом викладеним вище.

3. Створіть і запишіть повідомлення на тему "Основи прфесійного самовизначення".

14.01.21

Урок 59-60

Тема уроку. ПОРТФОЛІО В ПРОФЕСІЙНІЙ ТА ОСВІТНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ.

Портфоліо ( італ.portfolio – портфель, папки для документів,- анг. – зібрання зразків робіт. Фотографій ) що дають уявлення про пропоновані послуги.

У більш широкому розумінні – професійне портфоліо – це впорядкований, грамотно оформлений набір досягнень організації, або ділової активності в різних сферах професійної діяльності.

Цікаво знати – історія портфоліо бере свій початок у ХУ – ХУІ столітті в країнах Західної Європи. Першими стали використовувати його архітектори того часу, які представляли своїм замовникам вже реалізовані проекти, а також креслення нових робіт. З історії відомо, що цей період становить епоху Відродження, яка характеризувалась утвердженням персонального стилю в архітектурі, коли архітектори свої проекти документували і підписували. Дещо пізніше під терміном портфоліо стали називати папку з малюнками, ескізами або альбом з фотографіями. Завдяки портфоліо замовник або будь який бажаючий міг оцінити якість робіт автора, а також подивитися на вже реалізовані проекти.

Однією з різновидностей портфоліо вважають рекомендовані листи, які мають свою історію розвитку. Як кілька століть тому,так і нині працівник, який приходить влаштуватися на нове (престижне) місце роботи, вручає майбутньому роботодавцю документ, в якому відображається характеристика його професійної діяльності, досягнення та особистісні якості. Без такого листа влаштуватися на престижну роботу в серйозну сферу надзвичайно важко, особливо в сфері бізнесу

. Нині ідея портфоліо поширена в усьому світі. Воно є своєрідною візиткою, сукупністю відомостей про людину, організацію. або своєрідним досьє – зібраними документами, зразками робіт, фотографій, які дають уявлення про досягнення, можливості і послуги в певній сфері діяльності. 12 Методична розробка уроку з технологій «Портфоліо в професійній діяльності людини»

Отже, портфоліо – це спосіб фіксування, накопичення, оцінки і самооцінки особистих досягнень за певний проміжок часу. Сутністю використання портфоліо є демонстрація потенційних можливостей спеціаліста в тій чи іншій сфері діяльності, його досвіду роботи і якості реалізованих проектів. У світі ділових стосунків портфоліо відіграє важливу роль

Воно успішно використовується для пошуку професійного шляху – через профільне навчання у світ зайнятості. Процес працевлаштування розглядається нині як рух від оформлення портфоліо, яке демонструє компетентності й кваліфікацію власника до отримання статусу професійного працівника. Зміст портфоліо формує імідж потенційного працівника в очах роботодавця, який оцінює його досягнення в професійній діяльності, його особисті якості і цінності.

Існують різні види портфоліо, залежно від сфери їх використання – професійної чи освітньої, від конкретних цілей і вимог на які вони орієнтовані.

Професійне портфоліо – це впорядкований, грамотно оформлений набір досягнень організації, або ділової активності в різних сферах діяльності

. Освітнє портфоліо – це форма організації освітніх продуктів навчальної діяльності учнів. До речі у 1980 році в США вперше виникла ідея застосування портфоліо в сфері освіти, звідки вона моментально поширилася по всьому світу, але найбільшого поширення вона отримала в Канаді, Японії та ряді європейських країн

. МОДЕЛІ ПОРТФОЛІО: Портфоліо досягнень ( для себе і для інших, коли акцент робиться на документах. які підтверджують успіх у певному виді діяльності). Мета створення: оцінити прогрес в дослідницькій, професійній і творчій діяльності.

Портфоліо тематичне (для себе. коли в основу поставлено демонстрацію творчих робіт). Мета створення: показати прогрес чи регрес в якихось видах чи окремих аспектах професійної діяльності.

Портфоліо презентаційне ( створюється для презентацій при влаштуванні на роботу, вступі на навчання). Мета створення: показати успішність і доказати прогрес навсальної, професійної і творчої діяльності.

Портфоліо комплексне – містить всі елементи вище згаданих портфоліо і поєднує мету їх створення.

Електронне портфоліо – це звичайне портфоліо, але подане в цифровому ( електронному) виді інформації. Воно в свою чергу може зберігатися локально ( бути доступним лише визначеному колу людей) та глобальне ( бути доступним всьому світу – для користувачів інтернету).

Глобально доступне портфоліо інакше називається веб-портфоліо.

Складаючи власне портфоліо, потрібно дати відповідь на запитання:

Для чого воно мені потрібно? Оскільки необхідно чітко визначити функцію майбутнього портфоліо: Діагностична – фіксує зміни за певний проміжок часу;

Змістовна – розкриває спектр виконуваних робіт;

Розвиваюча – забезпечує безперервний процес освіти і самоосвіти;

Мотиваційна – відзначає результати діяльності;

Рейтингова – дозволяє виявити кількісні та якісні досягнення.

Кожне портфоліо може містити орієнтовну структуру портфоліо: Портрет – паспорт –персональний блок. Колектор – індивідуальна освітня карта. Робочі матеріали. Досягнення, офіційні документи. Відгуки.

Освітнє портфоліо – це форма організації освітніх продуктів навчальної діяльності учнів, а також відповідних організаційних матеріалів, які підлягають аналізу, всебічному оцінюванню.

Портфоліо в галузі освіти сприяє самоорганізації навчальної діяльності, допомагає планувати, відстежувати й коригувати індивідуальну освітню траєкторію, аналізувати набутий досвід в різних сферах діяльності – освітній, творчій, соціальній.

Використовувати особисте портфоліо учні зможуть: під час вибору навчатися в профільній школі, під час вступу до ВНЗ як додатковий документ; під час працевлаштування на роботу, як свідоцтво практичного і соціального характеру.

Головна мета створення портфоліо учнями – допомогти в самореалізації й самовизначенні учнів як особистостей, здатних до професійної адаптації, самостійного прийняття відповідальних рішень в ситуації вибору, постановки цілей та їх досягнення.

Портфоліо в галузі освіти дає можливість вирішити наступні питання:

Простежити динаміку освітнього процесу кожного учня, досягнутого в процесі реалізації індивідуального підходу.

Сформувати оцінку і самооцінку освітніх досягнень, яка може бути додатковою до традиційних( залік, екзамен, тест)

Крім того ваше власне портфоліо допоможе продемонструвати:

Ступінь власного інтелектуального розвитку;

Володіння різними методами представлення матеріалу;

Рівень досягнень з обраного профілю;

Уміння алізувати свою діяльність. Визначати мету та шляхи досягнення її.

До речі. Останнім часом в освітній практиці (Данія, Норвегія) поширюється модель освітнього портфоліо в вигляді проекту. Ця модель пов»язана із заміною випускних екзаменів, виконанням міждисциплінарного проекту з обов»язковим його публічним захистом. 15 Методична розробка уроку з технологій «Портфоліо в професійній діяльності людини»

Ідея випускного проект-портфоліо виникла на основі компетентістного й міждисциплінарного підходів до навчання. Вона ґрунтується на актуалізації і систематизації попереднього досвіду. участі учнів у виставках. конкурсах, курсах відповідно до специфіки навчання.

Розробка проект-портфоліо передбачає:

по-перше, виконання міждисциплінарного проекту;

по друге, створення конкретного продукту діяльності, який проектується, виготовляється і оцінюється кожним учнем;

по третє, офіційну публічну презентацію ( захист).

Отже, портфоліо, сформоване в галузі освіти є популярною і затребуваною технологією, яка постійно розвивається.

ЗАВДАННЯ

1. Тему запишіть в зошити.

2. Ознайомтесь з матеріалом викладеним вище

3. Створіть повідомлення за темою. Запишіть.

19.01.21

Урок 61-62

Тема уроку. Портфоліо. Контрольна робота.

10 запитань

Запитання 1

1. Якою мовою термін «портфоліо» звучить як «портфель»

варіанти відповідей

a) англійською

b) італійською;

c) французькою;

d) українською.

Запитання 2

2. Портфоліо — це…

варіанти відповідей

a) спосіб фіксування, накопичення, оцінки і самооцінки особистих досягнень за певний проміжок часу;

b) фотоальбом;

c) оцінка і самооцінка особистих досягнень за певний проміжок часу;

d) спосіб фіксування особистих досягнень за певний проміжок часу.

Запитання 3

3. Електронне портфоліо може зберігатись…

варіанти відповідей

a) локально (бути доступним лише визначеному колу людей);

b) індивідуально (бути доступним лише собі);

c) глобально (бути доступним для всього світу — для користувачів інтернету);

d) колегіально(бути доступним лише визначеному колу людей);

Запитання 4

4. Діагностична функція портфоліо –

варіанти відповідей

a) розкриває спектр виконуваних робіт;

b) забезпечує безперервний процес самоосвіти;

c) фіксує зміни за певний проміжок часу;

d) дозволяє виявити якісні індивідуальні досягнення.

Запитання 5

5. Рейтингова функція портфоліо –

варіанти відповідей

a) дозволяє виявити кількісні зміни індивідуальних досягнень;

b) дозволяє виявити кількісні і якісні індивідуальні досягнення;

c) відзначає результати діяльності;

d) розкриває спектр виконуваних робіт.

Запитання 6

6. Портфель-самооцінка створюється…

варіанти відповідей

a) для себе;

b) для показу на загал

c) для успіху;

d) для інших.

Запитання 7

7. Портфель-звіт створюється…

варіанти відповідей

a) для себе;

b) для показу на загал;

c) для успіху;

d) для інших.

Запитання 8

8. Портфоліо документів включає в себе

варіанти відповідей

a) дипломи;

b) грамоти;

c) посвідчення;

d) свідоцтва.

Запитання 9

9. Ці елементи можуть бути складовими портфоліо

варіанти відповідей

a) бібліотека

b) проекти;

c) документи;

d) дослідження.

Запитання 10

10.В професійному портфоліо бажано відобразити такі останні роки

варіанти відповідей

a) 8-10 років;

b) 6-9 років;

c) 3-5 років;

d) 1-3роки.