26.10.20
Урок 13.
Тема уроку. Лірика Ф.М.Тютчева й А.А.Фета.Романси та вірші поетів.
Урок позакласного читання.
ЗАВДАННЯ
Тему запишіть в зошити.
Використовуючи інтернет-ресурси і за матеріалом вивченим на попередніх уроках письмово дайте відповідь на наступні запитання
-Чому лірика А.Фета близька до творчості художників-імпресіоністів. Назвіть вірші поета, які можна проілюструвати картинами імпресіоністів.
-Чому тема кохання в ліриці Ф.І.Тютчева має трагічне забарвлення. Обгрунтуйте свою думку.
02.11.20
Урок 14
Тема уроку. РОЗВИТОК РОМАНТИЗМУ В США.
ВОЛТ ВІТМЕН. ЗБІРКА "ЛИСТЯ ТРАВИ".
ЗАВДАННЯ
Використовуючи інтернет-ресурси складіть повідомлення за темою "Етапи розвитку американського романтизму."
Складіть візитівку за темою "Вітмен - один із найвпливовіших американських поетів доби романтизму".
09.11.20
Урок 15
Тема уроку. 19 століття - Золота доба літератури.
ЗАВДАННЯ
1.Тему запишіть в зошити.
2. Використовуючи інтернет-ресурси створіть повідомлення за темою "19 століття-Золота доба літератури."
16.11.20
Урок 16-17
Тема уроку. СТЕНДАЛЬ "ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ
"Червоне і чорне (фр. Le Rouge et le Noir) — роман, написаний Стендалем у 1830 році. Іноді його ще називають хронікою XIX ст. У романі розкривається трагічна історія Жульєна Сореля, «в душі якого йде боротьба між природною шляхетністю й небезпечними примарами честолюбства». Показуючи життя героя, автор одночасно змальовує три соціальні шари французького суспільства після революції 1793 року: буржуазію, духовенство, дворянство.
Роман складається з двох частин. Умовно їх можна поділити на чотири періоди, чи дії.
Вер'єр — мальовниче, спокійне, провінційне французьке містечко регіону Франш-Конте. Його мер — пан Реналь, власник цвяхової фабрики — типовий портрет пихатого дворянина, який всіма правдами й неправдами здобув собі місце під сонцем і тепер щосили зберігає його. У Реналя є жінка і троє дітей.
Мер містечка конкурує зі своїм давнім суперником — багачем паном Вальном, тому Реналь йому на заздрість хоче найняти своїм дітям гувернера. Він чує про Жюльєна Сореля — сина теслі, який чудово знає латину. Мер йде до його батька і «викупляє» його.
Жюльєн — біла ворона серед інших. Ще змалку він відрізнявся від братів крихкістю статури, він привчився ненавидіти всіх, для нього люди — це вороги, яких треба подолати назад в болото. Його єдиним спасінням були книжки, які йому залишив відставний лікар, який часто брав Жюльєна на цілі дні вивчати латину та історію. Лікар був палким бонапартистом, тому недивно, що серед книжок Жюльєна, його улюбленою був «Меморіал Святої Єлени». Жюльєн жив мріями про військову кар'єру, йому марилися гучні кампанії, успіхи у світі… проте раптом він заявив, що збирається стати священиком. З того дня він усюди носив з собою Біблію, яку, до речі, вивчив напам'ять.
Сорель потрапляє у дім пана Реналя і швидко здобуває блискучу репутацію. Молодий, двадцятирічний, з трохи жіночими рисами обличчя, він привертає до себе увагу пані Реналь. Недивно, що честолюбний Жюльєн вирішує звабити її. Врешті це йому вдається. Пані Реналь, яка ніколи до цього не кохала, палко віддається пристрасті. Його роман з жінкою мера просочується у місто: починають надходити анонімні листи.
У Жюльєна є його єдиний друг — сільський підприємець Фуке, який торгує лісом. Він робить Жюльєну пропозицію стати компаньйоном, але той відмовляється.
Йому доводиться залишити Вер'єр, він їде у Безансон, у семінарію.
Ілюстрація з видання 1884 року.
Жюльєн приїжджає у незнайоме місто. Він вже не думає про залишене кохання — попереду яскраве майбутнє, ціле нове місто. Він вступає до семінарії, ректором якої є суворий янсеніст абат Пірар. Абат бачить «священний вогонь» у юнакові. Тепер він — семінарист.
Проходять довгі, пекельні місяці. Жюльєн — чужак для інших; блискучі успіхи з усіх наук тільки віддаляють його від інших. Проте молодий семінарист і не бажає дружби — він бачить лише потвор, підлабузників. Він почуває себе вищим за всіх.
Сорель прив'язується до свого духівника, абата Пірара. Він — єдина чесна людина у семінарії, тому недивно, що інші намагаються скинути його з посади.
Абат Пірар знайомий з маркізом де Ла-молем по одній судовій справі. Вони листуються і з часом стають друзями. Маркіз пропонує абату добру парафію біля Парижа. Пірар їде до міста поговорити з паном де Ла-молем. Виявляється, що тому потрібен секретар. Абат пропонує на це місце Жюльєна. Маркіз погоджується.
Але перед цим Сорелю треба побачитися зі своєю коханою — пані Реналь. Він їде до Вер'єра, вночі пробирається до її кімнати. Пані Реналь за минулі місяці вдарилась у релігію. Кохана Жюльєна впевнила себе, що скоїла страшний гріх і тепер повинна карати себе усе життя. Проте варто їй тільки побачити коханого і всі довгі місяці ніби забуті — вона знову з вже більшою пристрастю віддається коханню. Жюльєн тікає з дому під пострілами рушниці, відчуваючи себе, як і його кохана, найщасливішою людиною на світі.
І так трапляється, що, пробувши усього лише десять місяців (замість трьох років), у семінарії, Жюльєн прямує до Парижа, міста нових здійснень, мрій і перемог, міста життя, серця Франції.
Життя Жюльєна Сореля перевертається догори дриґом. Він — секретар у одному з найпрестижніших домів Парижа. Колишній семінарист знову заробляє собі гарну репутацію. Йому доводиться кожного вечора сидіти на прийомах у салоні маркіза. Проте світське життя, яке тільки й може проштовхнути його у вищій світ не вабить Жюльєна; він вищий від цього.
Маркіз де Ла-Моль — дивакуватий дворянин з благородним серцем. Він має неабиякий вплив у світі і в першу чергу це пояснюється його надзвичайним розумом, а потім вже походженням. Його недолік в тому, що він підкорюється своїм примхам. В нього є дружина та двоє дітей: донька та син — граф Норбер, юнак дев'ятнадцяти років, який хоробро воював в Іспанії.
З часом маркіз прив'язується до свого секретаря. Жюльєн справляється з роботою відмінно: справи маркіза в ідеальному порядку. Пан де Ла-Моль, як виявляється, ще й причетний до нових революціонерів. Маркіз довіряється Сорелю і бере його з собою на одне з засідань. Жюльєн виконує з честю ще й деякі небезпечні завдання.
А тим часом бурхливо розвивається нове кохання Жюльєна — мадемуазель де Ла-Моль. Це кохання виявляється зовсім не таким, як з пані Реналь. Сорель проходить через всі кола пекла, і зрештою домагається справжнього пристрасного кохання Матільди, доньки маркіза.
Звичайно, що шлюб такої високородної дами з буржуа, сином тесляра, неможливий, адже її батько планував її одруження з паном де Круазнуа, герцогом. Матільда слухати про це не хоче — сенс її життя тепер у коханні до Жюльєна. Маркіз дізнається про все, він у розпачі, проте його любов до доньки виявляється занадто сильною, і він дає свою згоду. Пан де Ла-Моль дарує закоханим землі, ренту, назначає Сореля поручником у гусарський полк… Матільда тим часом наполягає на одруженні. Жюльєн щасливий, він досяг своєї мети.
Все руйнується в один день. Пан де Ла-Моль отримує листа, де з усіма подробицями розповідається про пані Реналь і Жюльєна. Маркіз їде з Франції, так і не давши згоди бути присутнім при одруженні.
А Жюльєн Сорель, майже втративши розум, їде до Вер'єра, купує пістолети, та іде до церкви, де повинна бути пані Реналь. Опинившись поруч, він стріляє в неї. Тут він втрачає свідомість, проте так і не дізнається найгіршого (а може й найкращого для нього) — пані Реналь не вбита.
Жюльєну загрожує страта, проте суд ще не відбувся. А поки він сидить у в'язниці у Вер'єрі. Згодом його переводять до фортеці Безансону. Там його навідують Матільда, Фуке. Вони роблять все для того, щоб запобігти смертній карі. Проте Жюльєн вже приготувався до смерті і не збирається тікати чи брехати на суді. Тільки тепер він розуміє, що єдине кохання в його житті — це пані Реналь, яку він убив. Жульєн дуже страждає від того, що вбив «святу людину». Але виявляється, що це не так — його кохана жива. Пані Реналь відвідує його й прощає йому його нерозважливий вчинок. Вони знову щасливі, і нічого більше їм не треба.
Проходить суд, на якому, незважаючи на обіцянки, Жюльєна засуджують до смерті, через гільйотинування. Пані Реналь змушує його подати апеляцію, проте вона не допомагає. Останні дні Жульєн проводить у казематі разом із коханою.
Він помирає у сонячний день, спокійно і з честю. Мадемуазель де Ла-Моль, на зразок Королеви Маргарити, забирає голову страченого коханого та власноруч закопує її.
А пані де Реналь помирає через три дні після страти, обіймаючи своїх дітей.
Жюльєн Сорель — головний герой роману. Хоче бути єпископом, але жадає тільки одного — привілеїв, пов'язаних з цією посадою. Сам в Бога не вірить. Розумний, розважливий, затятий шанувальник Наполеона, хоче повторити його долю. Думає, що якби народився за часів Наполеона, то домігся б багато чого, а тепер доводиться лицемірити. Розуміє, що заради своїх цілей потрібно добре ставитися до людей, яких не любиш. Намагається лицемірити, але не завжди це виходить. Дуже емоційний, пихатий, женеться за становищем в суспільстві. Запальний. Хоробрий. Іноді його почуття переважають над розумом.
Пані де Реналь (Луїза де Реналь) — дружина мера міста Верьера Пана де Реналя. 30 років. Щира, простодушна, наївна., вона — втілення природності та легкості.
Матильда де Ла-Моль — 19 років, різка, емоційна, іронічна до своїх знайомих. Поводиться як дитина. Потихеньку читає книги батька (Вольтер, Руссо). І чим більше там протесту сучасності, тим цікавіше їй здається життя., не завжди здатна зрозуміти свої почуття, здатна на кохання.
Абат Пірар — Сорель зустрічається з ним в семінарії. Абат має симпатії до розумного учня, але намагається це не виявляти. Вони схожі з Сорелем. Більшість їх не любить за розум, начитаність, протиставлення іншим семінаристам. Як і Жульєн, він цілеспрямований і розумний. Кожен готовий донести на них при першій слушній нагоді. В результаті абата виганяють з семінарії. Перейти в інше місце йому допомагає пан де Ла-Моль.
Пан де Ла-Моль — бере участь в таємних зборах, схожий на ультрароялістів 1820-х. Має велику бібліотеку. Добре ставиться до Жульєна з самого початку, не відкидає його походження. Цінує його за роботу, допомогу у кримінальних справах. Проявляє совісність, об'єктивність. Відразу повірив в негативну характеристику Сореля. Вдячний абату за допомогу.
Пан де Реналь — Мер міста Верьера. Запрошує гувернера для того, щоб похвалитися перед Вально. Вально сам потім стає мером. Обидва турбуються про те, що про них подумають інші. Гонорові, багаті нечесними грошима, часом лицемірні. Доброзичливо розмовляють один з одним, але за очі будують підступи.
Головною ідеєю, після подій Бурбонської реставрації, є лицемірство. Ця проблема є вічною — потреба поводитись так, чи інакше, щоб здобути місце у світі. Потреба грати якусь роль. Кульмінацією лицемірства стають, м'яко кажучи, ненормальні стосунки Жюльєна та Матільди — Жюльєн, усвідомлюючи, що робить, змушував себе не показувати кохання; так він і змушував його показувати. Врешті, це так подіяло на його серце, що стало незрозуміло — де правда, справжнє кохання, а де лицемірство, його амбіції.
Попри те, що, у зверненні до читачів Стендаль пише, що цей роман написаний у 1827 році, це не відповідає дійсності. У романі згадуються події 1829 і першої половини 1830 років.
Безпосереднім джерелом роману був процес над Антуаном Берте (Antoine Berthet).
Багато сцен написано під власним враженням — наприклад, цвяхова фабрика. Деякі любовні сцени — власний досвід письменника.
До кожного розділу книги є епіграф. Проте більшість з них підписані фальшивими іменами (окрім Шекспіра, Байрона та деяких стародавніх поетів). Усе інше придумав сам Стендаль. Епіграфи визначають характер розділу, його проблематику.
Достеменно невідомо чому Стендаль обрав саме таку назву роману (Таємниця назви «Червоне і чорне»
Завдання
Використовуючи інтернет-ресурси створіть хронологічну таблицю за темою "Життя і творчість Стендаля."
Прочитайте роман "Червоне і чорне".
За матеріалом розміщеним вище і за текстом роману створіть характеристику головних героїв твору.
18.11.20
Урок 18
Тема уроку. Протистояння талановитої особистості суспільству.
Ідея відображається у назві "червоне" та "чорне".
Композиція: 2 розділи
Конфлікт роману: людина і суспільство
Головні герої: Жульєн Сорель, пані Реналь та її чоловік пан де Реналь, Матильда де ла Моль, її батько Маркіз де ла Моль, пан Вально, абат Пірар (ректор семінарії), абат Шелан (кюре), Фуке (друг Жульєна)
Місце дії: Вер’єр, Безансон, Париж
Життєва основа: життя Антуана Берта, якого було засуджено до страти за замах на життя колишньої коханки пані Мішу.
Символічність назви "Червоне і чорне":
червоне - жага, любов, пристрасть; чорне - символ зла, жалоби, смерті;
червоне - символ гільйотини, агресії, колір крові; чорне - колір повсякденного одягу Жульєна;
червоне - душевна чистота та щирість Жульєна Сореля; чорне - його честолюбство та холодний розрахунок;
червоне - колір мундира військовика армії Наполеона; чорне - колір сутани священика;
червоне - революція; чорне - реакція.
Ознаки реалізму у романі "Червоне та чорне":
всебічне змалювання розвитку внутрішнього світу головного героя;
герої не ідеалізовані, вони мають позитивні і негативні риси;
пошуки причин суспільних рухів;
панорама суспільно-історичного життя Франції доби Реформації.
Риси романтизму у реалістичному романі "Червоне та чорне":
проблема трагічного конфлікту самотньої гордої особистості;
символіка кольорів;
передбачення подій, пророцтва щодо подальшого життя та загибелі (Жульєн у церкві);
романтичне кохання Матильди;
авантюризм;
епатуючий фінал;
опис гірських пейзажів.
Психологізм роману "Червоне та чорне" проявляється у:
аналітизмі зображення суспільства;
психологічних деталях (відтворюють стан душі персонажів у конкретний момент);
монологах героїв (особливо внутрішніх);
авторських коментарях думок персонажів;
авторських коментарях вчинків персонажів.
«Червоне і чорне»
Жюльєн Сорель – головний герой роману “Червоне і чорне”. Хоче бути єпископом. Але він жадає тільки привілеїв цього одягу. Сам в Бога не вірить. Розумний, розважливий, не гребує в засобах, затятий шанувальник Наполеона, хоче повторити його долю. Думає, що якби народився в часи Наполеона, то домігся б багато чого, а тепер доводиться лицемірити. Розуміє, що заради своїх цілей потрібно добре ставитися до людей, яких не любиш. Намагається лицемірити, але не завжди це виходить. Дуже емоційний, пихатий, женеться за становищем у суспільстві. Запальний. Хоробрий. Іноді його почуття переважають над розумом.
Пані де Реналь – дружина мера міста Верьера Г-де Реналя (стане коханкою Жульєна). 30 років. Щира, простодушна і наївна.
Матильда де Ла-Моль – 19 років; різка, емоційна, іронічна до своїх знайомих, чи не лицемірить з друзями батька. Поводиться як дитина. Потихеньку читає книги батька (Вольтер, Руссо). І чим більше там протесту сучасності, тим цікавіше їй здається.
Абат Пірар – Сорель зустрічається з ним в семінарії. Абат живить симпатії до розумному учневі, але намагається їх не виявляти. Вони схожі з Сорелем. Більшість їх не любить за розум, начитаність, противопоставленность іншим семінаристам. Кожен готовий донести на них при першому зручному випадку. У підсумку абата виживають з семінарії. Перейти в інше місце йому допомагає пан де Ла-Моль. Пан де Ла-Моль – бере участь у таємних зборах, схожий на ультрароялістов 1820-х. Має велику бібліотеку. Добре ставиться до Сореля з самого початку, що не зневажає його походження. Цінує його по роботі, допомоги в справах. Відразу повірив в негативну характеристику Сореля. Вдячний абату за допомогу.
Граф де Талер – син єврея, простакуватий, через що піддається впливу суспільства і не має своєї думки. Вбив в дуелі Круазенуа, який захищав честь Матильди, спростовуючи чутки про причину її зникнення, не вірячи анонімним листам. Круазенуа був її прихильником.
Пан де Реналь – Мер міста Верьера. Запрошує гувернера для того, щоб похвалитися перед Вально. Вально сам потім стає мером. Обидва турбуються про те, що про них подумають інші. Гонорові, багаті нечесними грошима. Дружелюбно розмовляють один з одним, але позаочі
ЗАВДАННЯ
ПРОЧИТАТЬ РОМАН
ОЗНАЙОМИТИСЬ З МАТЕРІАЛОМ ВИКЛАДЕНИМ ВИЩЕ.
СТВОРІТЬ ПОВІДОМЛЕННЯ ЗА ТЕМОЮ "ХАРАКТЕРИСТИКА ЖУЛЬЄНА СОРЕЛЯ"
13.01.21
Урок 29
Тема уроку. ЗМІНИ В ДРАМАТУРГІЇ НА МЕЖІ 19 - 20 СТ. ОСОБЛИВОСТІ "НОВОЇ ДРАМИ"
Протягом багатох століть театр був і місцем для спілкування та виховання, і виставкою моди, нагород та статків, і місце побачень. Про драматургів і їхні п’єси говорили, їх лаяли й хвалили, вони спонукали до роздумів, захоплювали ідеями, вели до рішучих дій.
Поступово у глядачів виникає потреба побачити в театрі справжнє життя, нові ідеї та драматургічні рішення. Тому, коли в кінці ХІХ ст. з’являються п’єси Г. Ібсена, Б. Шоу, А. Чехова, М. Метерлінка, К. Гамсуна та інших, сучасники назвали це оновленням драматургії, або «новою драмою». Вона докорінно перебудувала застарілу театральну систему. З’являється інше розуміння завдань режисури, інші декорації, інша акторська гра, нова мова театру.
«Нова» драма (рубіж ХІХ-ХХ ст.) — течія у драматургії, що пов’язана з іменами Г. Ібсена, М. Метерлінка, А. Чехова. Характеризується наближення до реального життя; своєрідність конфлікту (неможливість розв’язання зовнішнього конфлікту призводить до того, що внутрішній конфлікт стає центром дії); широке використання підтексту в мові персонажів п’єси; відчуття впливу різноманітних літературних шкіл і течій (особливо натуралізму та символізму); звернення до античності; усвідомлення вагомої ролі режисера; розробляння нових жанрів (соціальна драма, психологічна драма, інтелектуальна «драма ідей»).
4. Складання блок-схеми «Відмінності „старої" та „нової" драми»
«Стара драма»
Загальні ознаки
«Нова драма»
У житті героїв
Трагедія
У житті особистості в суспільстві
Конфлікт героїв між собою (зовнішній характер)
Центр уваги
Конфлікти духовні, ідейні (внутрішній психологізм)
Узагальнений тип людей
Герой
Неординарна особистість
Головні й другорядні, позитивні та негативні, неоднозначні
Персонажі
Важливі всі, характерні
Відображає дійсність, зображує духовні пошуки, моралізує, дає власну оцінку, спонукає усвідомити проблему
Автор
Не дає одностайної відповіді
Вирізнялася підкресленістю, пафосністю у відтворенні емоцій, виконавці ролей промовляли добре поставленими голосами, гучно, особливо часто зі співучими штучними інтонаціями
Акторська гра
У новому театрі їхня вимова, інтонації наблизилися до розмовних, стали природнішими, простішими, що мало також створювати ефект живого реального життя на сцені.
Зав’язка — розвиток дії — кульмінація — розв’язка
Будова
Зав’язка — розвиток дії — кульмінація — дискусія
Завершений розв’язкою
Фінал
Відкритий, незавершений, спонукає до суперечок, роздумів
Трагедія, комедія, драма
Жанр
Синкретичний — трагікомедія
Споглядає
Глядач
Переживає разом з героєм, продовжує думати над проблемою й після спектаклю
Есхіл, В. Шекспір, Мольєр
Представ
ники
Г. Ібсен — Норвегія, М. Метерлінк — Бельгія, А. Чехов — Росія, Б. Шоу — Англія
— «Нова драма» відрізняється від драми попередніх періодів розвитку драматургії тим, що в центрі уваги «нової драми» постала особистість не як соціальний тип, а як індивідуальність, переживання й відчуття якої визначають загальну атмосферу епохи. Показавши «трагедію життя», а не «трагедію в житті», дратурги закликали до осмислення дійсності, звільнення людського духу, пошуку шляхів відновлення гармонії світу.
ЗАВДАННЯ
1 ТЕМУ ЗАПИШІТЬ В ЗОШИТИ.
2 ОЗНАЙОМТЕСЬ З МАТЕРІАЛОМ ВИКЛАДЕНИМ ВИЩЕ
3 СТВОРІТЬ І ЗАПИШІТЬ ПОРІВНЯЛЬНУ ТАБЛИЦЮ "СТАРА" І "НОВА" ДРАМА"
4 ВИКОРИСТОВУЮЧИ ІНТЕРНЕТ - РЕСУРСИ СТВОРІТЬ І ЗАПИШІТЬ ПОВІДОМЛЕННЯ НА ТЕМУ "ЗМІНИ В ДРАМАТУРГІЇ НА МЕЖІ 19-20 СТ."
18.01.21
Урок 30
Тема уроку. МОРІС МЕТЕРЛІНК. "СИНІЙ ПТАХ"
«Синій птах» — одна з найвідоміших п’єс М. Метерлінка — належить до жанру феєрії. Ознаками цього жанру є химерно-казковий сюжет; фольклорні та міфологічні образи; умовність простору і часу; символістичність ситуацій і образів; ліризм; узагальнювальний зміст; наявність яскравих сценічних ефектів. П’єса «Синій птах» цілком відповідає законам цього жанру.
Словникова робота
Драма-феєрія — це п’єса з казково-фантастичним сюжетом і персонажами.
Феєрія — театральна чи циркова вистава, побудована на фантастично-казковому сюжеті, у якій із метою вразити глядача використовують різноманітні сценічні ефекти
Сюжетно-композиційні особливості драми-феєрії
В основі сюжету — казкова подорож дітей бідного дроворуба в пошуках Синього птаха, який принесе здоров’я і щастя хворій дівчинці — онучці феї Берилюни. Фольклорний мотив пошуків цілющого зілля дає авторові змогу провести своїх героїв — дівчинку Мітіль і хлопчика Тільтіля — через багато випробувань, що допоможуть їм відкрити вічні цінності і сенс життя, а саме: за Синім птахом (символом щастя) не потрібно ходити далеко, щастя поруч. Однак його потрібно побачити в реальному повсякденному житті — у батьківській любові, у турботі про ближніх, милосерді та безкорисливості. Образ Синього птаха багатозначний. Він також символізує пошуки істини, пізнання таємниць природи. Це споконвічне прагнення людства вимагає мужності, оскільки природа не хоче віддавати свої таємниці, а істину не можна відкрити раз і назавжди — вона нескінченна. У такий спосіб фантастично-казковий сюжет, властивий жанру феєрії, наповнюється філософським змістом. Автор зображує блукання людської душі у Всесвіті, її зустріч з добром і злом у пошуках істини та гармонії.
Реальне і фантастичне у казці
Образи п’єси. У сюжеті п’єси переплітаються два пласти — реальний і фантастичний. Реальне життя в сім’ї дроворуба, обстановка в їхній бідній, але не убогій хатині, час, коли відбувається дія — ніч напередодні Різдва. Різдвяний мотив — чекання чуда і народження людини — так само дістає реального втілення. Діти після фантастичної подорожі уві сні прокинулися мудрими і щасливими, оскільки здійснилося диво народження в них душі. Згадаймо: на початку п’єси Тільтіль на запитання феї Берилюни, чому він не хоче розставатися зі своєю горлицею, відповідає: «Тому що вона — моя». Тепер, після довгих пошуків, випробувань, труднощів і поневірянь, що випали на їхню долю на цьому нелегкому шляху, він готовий одразу і безкорисливо її віддати. Милосердя і любов до ближнього — умова цього дива.
Фантастичний план сюжету, крім подорожі, містить персонажів, які розділяють з дітьми їхнє повсякденне існування, а тепер оживають. Це Хліб, Молоко, Вода, Кішка і Пес. Їхню казковість підкреслено традиційними характерами й описом костюмів. Однак і вони символізують сили добра і зла. Пес Тіло виступає в ролі вірного Санчо Панси. Хліб залежно від обставин допомагає або шкодить дітям. Кішка — втілення зрадництва і підступництва, уособлює ворожі людині демонічні сили, разом з Ніччю вона охороняє таємниці Буття. Скориставшись довірливістю дітей, Кішка приводить їх у ліс на загибель від дерев і тварин, що страждають від «жорстокості і дивовижної несправедливості людини». У такій алегоричній формі автор стверджує, що природа неохоче відкриває таємниці Буття, і людина може це зробити лише шляхом гармонійної взаємодії з нею.
Композиція драми-феєрії
Підпорядкована розкриттю її філософського змісту. П’єса поділяється на п’ять дій, дванадцять картин, що є досить самостійними епізодами. ці картини об’єднані авторською ідеєю і наскрізними персонажами, відбивають етапи духовного розвитку дітей — майбутнього людства. Зустрічі з алегоричними персонажами в символічних ситуаціях, кожний з яких несе свою мораль, збагачує досвід і виховує душу Тільтіля і Мітіль. Так, у Країні Спогадів (дія II, картина 3) серед померлих родичів вони усвідомлюють благородну потребу поважати пам’ять предків. У садах Блаженств (дія IV, картина 9) діти дізнаються про різні цінності в людському житті. Одні Блаженства уособлюють плотські насолоди, убогі радості — це «гладкі земні Блаженства» (бути багатим, віддаватися лінощам, надмірностям у їжі й питві, багато спати, бути пихатим і т. ін.). Їм протистоять інші Блаженства (тобто цінності). Порівняно з першими вони непомітні і навіть сірого кольору (наприклад, Блаженство любити батьків). Але саме Блаженство чистих Радощів, Безневинних Думок, Зимового Вогнища, Блаженство милуватися красою природи і — найголовніше — відчувати Материнську любов сповнюють життя людей високим змістом і духовністю. Зустріч дітей із Материнською любов’ю є психологічною кульмінацією п’єси. Таким чином, в алегоричних і символічних образах п’єси стверджуються моральні цінності: перевага добра над злом, духовності над ситою вульгарністю, чеснот над пороком. ці істини відкриваються дітям і створюють духовний світ Тільтіля і Мітіль.
Умовність простору і часу
Царство Майбутнього — заключний етап у подорожі дітей. Його головна дійова особа — Час — бородатий старий з косою і пісочним годинником. Зовнішність персонажа, його характер і функція традиційні — він невблаганний, байдужий до сліз і умовлянь, строго дотримує порядку. У такий спосіб автор стверджує думку про покірність людини часу і долі, але поряд із цим він переконаний у високому покликанні людей: «на землю голіруч не пускать».
Час у феєрії подано не тільки в алегоричному образі, але й в інших проявах: у його конкретному прояві (дія п’єси — вечір напередодні Різдва, одна ніч — час сну); у властивому жанру умовному вимірі. Цей потік часу долає межі життєвого досвіду дітей. Так, подорож за Синім птахом відбувається уві сні. Час сну і сновидіння не збігається. Наприкінці п’єси на це вказано: минула і «тільки одна ніч», і цілий рік.
Драму-феєрію М. Метерлінка можна порівняти з п’єсами Лесі Українки («Лісова пісня»), яка також зверталась до цього жанру.
ЗАВДАННЯ
ВИКОРИСТОВУЮЧИ ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ СТВОРІТЬ І ЗАПИШІТЬ ХОНОЛОГІЧНУ ТАБЛИЦЮ ЗА ТЕМОЮ "МОРІС МЕТЕРЛІНК ЯК ТЕОРЕТИК І ПРАКТИК "НОВОЇ ДРАМИ"
ЗА МАТЕРІАЛОМ РОЗМІЩЕНИМ ВИЩЕ СТВОРІТЬ ТАБЛИЦЮ "Композиція казки-феєрії М. Метерлінка "Синій птах"
Короткий зміст
Експозиція драми
Діти бідного дроворуба Тільтіль і Мітіль мріють про те, щоб Санта Клаус щось приніс їм у Різдвяний вечір, та цього не стало, і голодні діти дивляться у вікно на сусідній багатий будинок, куди потрапили всі подарунки
Зав’язка драми
Поява Феї. Фея пропонує дітям вирушити на пошуки Синього птаха для її хворої онучки, яка хоче бути щасливою
Розвиток дії драми
Пов’язаний із розгортанням у наступних картинах її основного мотиву — всемогутності людини. Він вперше прозвучав у другій картині, коли Собака, вірний друг людини, проголосив, що «людина — це все». У третій картині, дія якої відбувається у Країні Спогадів, де Тільтіль і Мітіль побачилися зі своїми дідусем і бабусею, братиками і сестричками, розроблено мотив пам’яті.
Четверта картина глибоко символічна. Дія її розгортається в палаці Ночі, де зберігаються сили зла — Війни, Хвороби, Жахи, Привиди.
У п’ятій картині («Ліс») письменник протиставляє людині природу. Шоста картина виконує допоміжну роль: за наказом Феї діти повинні йти на цвинтар.
У сьомій картині, дія якої відбувається вночі на сільському цвинтарі, розвивається мотив радості буття.
Восьма картина готує до перебування у Садах Блаженства. Гладкі Блаженства — це символ людських вад і спокус: розкошів, лінощів, пияцтва, розпусти
Кульмінація драми
Збагачені духовно у пошуках Синього птаха, Тільтіль і Мітіль потрапляють до Царства Майбутнього — щасливу країну дітей, які ще не народилися
Розв’язка драми
Одинадцята картина — «Прощання».
У символічній формі письменник висловлює думку про те, що жодну істину не можна вважати абсолютною, а процес пізнання — завершеним. Зупинка — смерть пізнання. Синій птах у клітці — символ такої зупинки. А щастя можна досягти лише впродовж постійного пізнання світу, у невтомних пошуках істини
Епілог
Дванадцята картина. В останній картині п’єси драматург підкреслює зв’язок казкових ідеалів і повсякденного життя. Процес пізнання — нескінченний. Істину не можна пізнати раз і назавжди
Висновки. Особливості композиції казки-феєрії — зустрічі з алегоричними персонажами в символічних ситуаціях, кожний з яких несе свою мораль, збагачує досвід і виховує душу Тільтіля і Мітіль.
(Запис у зошити)
Синій птах — це символ щастя, істини, добра.
Сюжет драми — пошуки героями загадкового птаха.
Конфлікт — боротьба сил добра і зла, світла і пітьми, долання героями всього, що стоїть на перешкоді досягнення мети.
Герої філософської п’єси-казки «Синій птах» — це образи-символи, які втілюють панівні на землі сили. Це людина, рослини, тварини, стихії Світла, Вогню і Води, Душі, Хліба, Молока, Годин — усе те, з чого утворено людський світ. Виявляється, людина живе на землі, не помічаючи навколо нікого і нічого, крім таких, як сама. Їй здається, що лише вона наділена душею, і всі таємниці світу нею розгадані. Але це не так. За допомогою чарівного каменя, який відкриває істинний зір, Тільтіль і Мітіль, герої п’єси, бачать світ таким, яким він є насправді — одухотвореним, прекрасним (а інколи — страшним), сповненим таємниць, ще не звіданих людством. У цьому світі минуле, сучасне і майбутнє перебувають поряд і пронизують одне одного: Тільтіль і Мітіль зустрічають і своїх давно померлих рідних, і ще не народженого брата. Виявляється, людина відповідає не лише за себе, а й за усіх своїх предків і нащадків, тому що увесь її рід — єдине ціле, одна нескінченна лінія
ДОДАТОК ДО УРОКУ
«Бути сміливим, щоб бачити приховане». У цих словах феї Берилюни — одна з основних ідей філософської п’єси-казки «Синій птах» лауреата Нобелівської премії Моріса Метерлінка (1862-1949). П’єсу написано 1908 року, невдовзі її поставив у МХТі Костянтин Станіславський. Театральний світ нещодавно відзначив 150-річчя видатного режисера, і в Луганську, в театрі ляльок, з цієї нагоди відбулася прем’єра «Синього птаха». Художник-постановник — Віра Задорожня, балетмейстер — заслужений артист України Володимир Онищенко, композитор — Катерина Карпенко.
Розповідає режисер-постановник, заслужений діяч мистецтв України Олексій Кравчук, який чимало літ присвятив театру імені Леся Курбаса у Львові, створив кілька неординарних постановок у луганських театрах, а віднедавна працює головним режисером луганського академічного обласного театру ляльок:
«Образ птаха пов’язаний зі стародавньою традицією. В Індії в давні часи люди ворожили, спостерігаючи за польотом птаха. Політ — це подорож, і динаміка щастя, напевно, полягає в самій подорожі, в дорозі.
Метерлінк будує п’єсу абсолютно не за канонами європейської драматургії, яка бере початок від Давньої Греції. Мені здається, він іде від містерії, де існують різні картини. Наприклад, першу картину він називає «Дивна кімната» — тобто місце, де діти, для непосвячених, засинають, а для посвячених — прокидаються. Так само, як наступна картина — «Країна Спогадів». Що це за спогади? Напевно, щось важливе, що ми забули. Або Палац Ночі — велика містифікація, палац ілюзій. Метерлінк вибудовує драматургію за окремими маленькими виставами, кожна картина — це окрема вистава. І коли людина проходить крізь усі ці кола, вона удостоюється певного посвячення. Оскільки містерія завжди служила для того, щоб людина отримала посвячення, Метерлінк, мені здається, писав п’єсу саме з такою метою».
10.03.21
Тема уроку. Г. Ібсен "Ляльковий дім"
Нора - протагоніст п'єси і дружина Торвальда Хельмера. Нора спершу здається грайливою, наївною дитиною, якій бракує знань про світ за межами її дому. Однак вона має невеликий життєвий досвід, а її незначні спроби бунтувати показують, що жінка не така вже й безневинна та життєрадісна, якою здається на перший погляд. Вона усвідомлює свою нікчемну позицію у шлюбі та знаходить в собі силу втекти із тої гнітючої ситуації.
Торвальд Хельмер - чоловік Нори. Торвальд задоволений своєю новою посадою в банку, так само як і своїм авторитетом у сім'ї. Він поводиться з Норою, мов з дитиною - сердечно і поблажливо. Він не вважає Нору рівнею. Для нього вона мов іграшка чи лялька, якою можна гратися і милуватися. Загалом, Торвальд дуже переймається своїм місцем і статусом у суспільстві. Він дає вихід своїм емоціям, коли боїться, що втратить повагу людей і його почнуть зневажати.
Крогстад - юрист, який вчився разом із Торвальдом та займає підлеглу посаду в банку, де той працює. Постать Крогстада суперечлива. Він поводиться як останній покидьок, але його погані вчинки пояснюються прагненням захистити власних дітей. Для досягнення власних цілей він навіть готовий піти проти моралі. Те, як він завдає Норі страждань, викликає огиду, але водночас він співчуває жінці. Складна життєва ситуація Крогстада викликає симпатію до цього персонажа.
Фру Лінде - подруга дитинства Нори. Крістіне Лінде - практична розсудлива жінка, її чутливе світосприйняття контрастує з дитячою наївністю Нори. Фру Лінде живе у бідності, на відміну від Нори, яка займає привілейовану позицію у суспільстві. Крім цього, ми взнаємо, що Фру Лінде дбала про своїх хворих батьків, в той час як Нора покинула свого батька, коли той занедужав.
Доктор Ранк - найкращий друг Торвальда. Доктор Ранк виділяється на фоні інших персонажів п'єси, бо йому байдуже, що про нього думають інші. Крім цього, відзначається те, як він незворушно приймає свою долю. На відміну від Торвальда і Нори, доктор Ранк визнає хворобливу сутність свого життя (правда, в цьому випадку хвороба фізична). Він уникає розмов з Торвальдом про свою неминучу смерть, оскільки поважає неприязнь Торвальда до потворного боку життя.
Боб, Еммі та Івар - троє малих дітей Нори і Торвальда. Нора грається з дітьми, з чого зрозуміло, що вона любляча матір. Але згодом вона відмовляється бачитися з дітьми, бо не хоче погано на них впливати. Нора переконана, що виховання батьків має великий вплив на розвиток дитини.
Анна-Марія - няня Хельмерів. Ібсен майже не розвинув її персонажа, але Анна-Марія здається доброю жінкою, яка прихильно ставиться до Нори. Роботу няні їй запропонував батько Нори, й їй довелося покинути власну доньку, щоб прийняти цю пропозицію. Анна-Марія розповідає Норі та Фру Лінде про те, як їй довелося пожертвувати власним щастям, щоб якось зарадити скрутному фінансовому становищу.
Батько Нори - на момент початку подій у п'єсі батько Нори вже помер, але про нього згадують упродовж всієї п'єси. Нора любила й захоплювалася батьком, але водночас звинувачує його у своєму підлеглому становищі у сім'ї.
ЗАВДАННЯ
1Створити хронологічну таблицю за темою "Життя і творчість Г. Ібсена"
2Прочитать твір "Ляльковий дім"
3 Написати характеристику героїв твору.
17.03.21
Урок 40
Тема уроку Література першої половини 20 століття
Характеристика літератури першої половини 20 століття
Західноєвропейська та американська літератури впродовж першої половини ХХ ст. розвивались під знаком двох світових війн, пов’язаної з ними кризи культури і моральних засад західного суспільства. Передчуття кризи з’явилося вже наприкінці ХІХ ст., визнаного золотою добою літератури. Про неї сигналізували деградація буржуазного ідеалу, заміна просвітницької концепції культури концепцією підприємницькою. На межі ХІХ—ХХ ст. у художнє письменство входить новий персонаж — «антигерой», філістер, позбавлений принципів дрібний «крамар», комерсант. Усі вони далекі від романтичного світосприйняття героїв ХІХ ст. Такими були герої англійського драматурга Дж. Б. Шоу, американського прозаїка Т. Драйзера, французького романіста Р. Роллана, німецького — Т. Манна і багатьох інших. «Антигероєві» протистоять мрійники: митець — художник, музикант, скульптор, письменник; просто «маленька людина», здатна сприймати світ витончено-хворобливо, крізь призму самоаналізу, котрий здебільшого робить її жертвою сильної, жорстокої і безпринципної особистості диктатора. Ця тема хвилювала Ф. Кафку, Г. Ібсена, Г. Гессе і багатьох інших. Психологічна проза продовжувала традиції Ф. Достоєвського, якого вважав своїм учителем ідеолог культури занепаду і війни Ф. Ніцше. На питання Ф. Достоєвського про існування Господнє Ф. Ніцше зухвало заявляв про «смерть Бога», котра розв’язує руки злочину, адже якщо «Бог помер, значить, все дозволено» (Ф. Достоєвський). Та якщо Бога нема, хтось має зайняти його місце. На місце Бога Ф. Ніцше намагається поставити Людину, спроможну взяти на себе всі проблеми людства, — Надлюдину.
В умовах радянського тоталітаризму впродовж багатьох десятиліть у літературознавстві панував погляд, згідно з яким у світовому художньому письменстві найбільш важливими та знаковими були митці, що поділяли соціалістичні переконання або принаймні симпатизували ідеалам соціалізму, підтримували комуністичний рух. В останні роки на пострадянському просторі превалює діаметрально протилежна тенденція: найбільшу популярність мають «антирадянські» письменники, автори антисоціалістичного спрямування.
Справжні витвори мистецтва, у т. ч. й літератури, ніколи не вкладалися в політико-ідеологічні категорії. Література звернена до людського, певною мірою і до вселенського буття в його цілісності. Сприймати творчість «батьків модернізму» в зарубіжній літературі — М. Пруста, Д. Джойса чи Ф. Кафки в межах політико-ідеологічних категорій — значить, втратити найсуттєвіше в її творах. У такому разі варто оперувати «вічними» категоріями — Любові й Ненависті, Добра і Зла, Правди і Брехні тощо.
Замість мистецтва, що реалістично відтворювало дійсність, на початку ХХ ст. з’явилося мистецтво, що вивчало та оспівувало винятково внутрішній світ художника, його рефлексуюче Я, котре ставало центром художнього всесвіту.
Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. на Заході сформувався новий напрям у мистецтві й літературі — модернізм.
Модернізм (франц. moderne — сучасний) — сукупність мистецьких течій, які своїми естетичними програмами і творчою практикою заперечували реалізм, традиційні форми творчості, орієнтували на пошук нових естетичних принципів.
Знамените «бачити, відчувати, виражати» братів Гонкурів — таке завдання митця, що опановував нові можливості відтворення світу зовнішнього в безкінечних вібраціях, мінливості, переливах, лексичній грі і світу внутрішнього, що оголював потік свідомості, емоційне, несвідоме з опорою на інтуїцію.
У багатьох національних літературах тоді різноманітні модерністські напрями і течії були найбільш представницькими. Так, в російській літературі це був символізм.
Символізм (франц. symbole — символ) — течія модернізму, у творчій практиці представників якої переважають інтуїтивне осягнення й асоціативне мислення.
В основу поетики було покладено символ (звідси назва модерністського напряму), який розуміли як умовний знак, натяк на певну таємну сутність, протиставлену об’єктивному Джеймс Джойс
світові (К. Бальмонт, О. Блок, Ф. Сологуб, Д. Мережковський та ін.).
У надрах символізму, а точніше — у перші роки XX ст. сформувалася літературна течія — акмеїзм.
Акмеїзм (грец. akme — вершина) — модерністська течія, естетична програма якої заперечувала абстрактні форми, орієнтувалася на філігранну майстерність та формально-раціональні прийоми зображення.
Репрезентувала його творчість група «Цех поетів» — М. Гумільова, С. Городецького, Анни Ахматової, О. Мандельштама та ін. Проголошуючи себе оновлювачами й реформаторами символізму з його надзвичайною метафоричною ускладненістю, акмеїсти пропагували класичну ясність і простоту, повернення до реального світу речей. Один з основних їхніх постулатів пов’язаний з утвердженням культу первіснобіологічного начала в людині, протиставленого соціальності сучасного світу. Звідси — інші варіанти назви цієї літературної течії: адамізм (від імені біблійної першої людини — Адама) тощо.
Активно культивувався імпресіонізм як мистецтво передачі безпосередніх вражень.
Імпресіонізм (франц. impression — враження) — мистецький напрям, найхарактерніші ознаки якого — витончене відтворення особистісних вражень і спостережень, мінливості життєвих передчуттів і переживань.
Ця модерністська течія виявилася передовсім у малярстві та літературі (назва походить від назви картини французького живописця К. Моне «Імпресія. Схід сонця», 1873), відзначалась ушляхетненим відтворенням особистісних переживань, миттєвих відчуттів, настроїв та емоційних вихлюпів. Для французького художнього письменства, зокрема для братів Ж. та Е. Гонкурів, А. Доде, Гі де Мопассана, П. Верлена, імпресіонізм став порубіжним явищем, з’єднувальною ланкою між класичним реалізмом другої половини XIX ст., з його вірою в можливість раціонального пізнання й пояснення світу, і періодом активного утвердження на переломі століть суб’єктивних стилів і напрямів, добою модернізму. Саме імпресіонізм від своїх вершинних досягнень С. Цвейга, А. Шніцлера (Австрія), С. Жеромського (Польща) був зразком нового, модерного.
В історичному аспекті ХХ ст. найрадикальнішим відгалуженням модернізму літературознавці вважають авангардизм.
Авангардизм (франц. avant-gardisme — передова сторона) — антитрадиційний напрям у літературі і мистецтві ХХ ст., зорієнтований на руйнування звичних художніх форм і канонів.
Його представляли італійський футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, французький «новий роман», абстракціонізм, конструктивізм та ін. Щоправда, авангардистська література значно цікавіша в своїх теоретичних пошуках, ніж у реальних здобутках. Авангардисти безапеляційно заперечували традиції, афішували епатаж, що найбільше виявилося в поезії та драматургії. Категоричне заперечення унормованої естетики супроводжувалося вимогами негайно розмити її «береги», розчинити у речах або в соціальній дійсності.
Авангард розпочався з «Першого маніфесту футуризму» (1909) італійця Ф. Марінетті, з пристрасних закликів «вирватися з прогнилої мушлі Здорового Глузду», наповнитись «відразою до Розуму», «раз і назавжди плюнути на Алтар Мистецтва й сміливо зробити крок у неозору далечінь інтуїтивного сприйняття!» («Технічний маніфест футуристичної літератури», 1912).
Філософське та формотвірне новаторство авангардизму найповніше і найяскравіше було втілено в поезії італійських футуристів П. Буцці, Дж. Лучіні, Л. Фольгоре, К. Каррі та інших. Для їхньої творчості характерне захоплення звуконаслідуваннями, руйнуванням канонічного образу, сюжету, синтаксису з метою вираження «завихреного життя сталі, гордості, лихоманки та швидкості», застосування різноманітних шрифтів, шпалер, обгорткового паперу тощо. На відміну від експресіонізму та кубізму, представники яких досить мінорно, песимістично сприймали цивілізацію, футуризм привертав увагу мажорним тонусом, поривом у машинізоване майбутнє, задля якого руйнувалося минуле та сучасне.
Крім Італії, футуризм найбільше поширився в Росії: егофутуризм І. Северянина («Пролог егофутуризму», 1911), Г. Іванова, П. Широкова та кубофутуризм Д. Бурлюка, В. Маяковського, В. Хлєбнікова та ін. Ще в 1914 р. М. Асєєв та Г. Петніков оприлюднили збірку «Літорей», а в 1916 р. В. Хлєбніков, Г. Петніков, М. Асєєв і Божидар опублікували в Харкові маніфест «Сурма марсіан», пронизаний передчуттям революції, ненависті до «дикого полону війни».Російські футуристи, як і італійські, відмежовувалися від минулого, скидали з «пароплава сучасності» Рафаеля та Пушкіна, проголошували себе єдиними представниками мистецтва майбутнього. Так, російськомовний поет із Криму Г. Петніков іменувався «головою Земної кулі», належав до організованого В. Хлєбніковим «Товариства 317». Товариство ставило перед собою утопічне завдання — зусиллями поетів, художників, учених, політичних діячів домогтися всесвітнього братерства народів, говорити від імені всіх чесних людей планети. Та вже Філіппо Марінетті Г. Петніков від утопічних декларацій і закликів остаточно перейде на позиції поезії більшовизму. Поступово російський футуризм видозмінювався у запрограмоване ним квазімистецтво. І все-таки належним до нього авторам удалося розкрити драматизм особистості, яку історичні обставини відчужують від світоглядних, моральних, естетичних основ буття і яка неспроможна повністю прийняти нову дійсність.
Вираженням абсолютного бунту творчої особистості митця став сюрреалізм («надреалізм»).
Сюрреалізм (франц. surrеalisme — надреалізм) — авангардистська течія, представники якої наголошували на важливості у творчій практиці підсвідомого та несвідомого, використовували прийоми автоматичного письма, правила випадковості, сновидіння тощо.
Цей напрям був проголошений його ідеологом А. Бретоном у «Маніфесті сюрреалізму», в якому висловлювалися сподівання на відкриття шляху звільнення мистецтва від знедуховленої дійсності крізь призму «надреального», спроможного не тільки оновити художню діяльність, а й життя. Вперше термін «сюрреалізм» використав французький поет Г. Аполлінер в одному із своїх творів, вкладаючи в нього значення «нового реалізму». Вплив сюрреалізму доволі відчутний у ранній творчості Л. Арагона та П. Елюара, малярських полотнах С. Далі. Естетичну платформу цієї течії поділяли чеський поет В. Незвал, іспанський лірик Ф. Г. Лорка та ін. Проте в 30-ті роки вони відійшли від сюрреалізму, а сама течія припинила своє існування.
Експерименти авангардистів не завжди були вдалими. І все ж італійські та російські футуристи, німецькі експресіоністи, французькі сюрреалісти зробили помітний внесок в оновлення й збагачення зображувально-виражальних засобів мистецтва. Зокрема, поети-футуристи, розвиваючи тонічне віршування, збагатили систему версифікації, знайшли нові поетичні структури і жанри, омолодили кров поезії свіжою лексикою та оригінальними метафорами.
Упродовж наступних десятиліть усі шокуючі експерименти авангардизму стали нормою. Напади на ідеали та форми традиційного мистецтва починалися з молодечого виклику, зі спроби матеріалізувати ідею, зробити її такою самою наочною та реальною, як запах квашеної капусти чи смаженої картоплі (молодий конструктивіст М. Ушаков нарочито оспівував не цвітіння троянди, а картоплі: «На понизовье картофель цвел, // Губерния пахла патокой…»). Проте всі спроби розчинити літературу в реальному житті виявилися безперспективними, бо за певною гранню спрощення форми, застосування «автоматичного письма» літературне слово втрачає свій естетичний вплив і навіть комунікативне значення. А література, яка є насамперед осмисленням і перетворенням у художніх образах реальної дійсності, просто розпадається, перестає існувати. Отже, спроби авангардистів перетворити літературу на чисту практику з плином часу утворюють своєрідну традицію нігілістичного заперечення, а тотальне заперечення не може бути плідною основою для творчості, воно веде «в Нікуди».
Модернізм утверджувався на Заході у боротьбі з реалізмом.
Реалізм (лат. realis — речовий, дійсний) — напрям у літературі та мистецтві, основні засади якого зводились до об’єктивного розкриття явищ дійсності, впливу соціально-історичних обставин на духовний світ, характер особистості.
Прихильники реалізму прагнули зберегти класичну літературу ХІХ ст. (передовсім Стендаля, Г. Флобера, О. де Бальзака, Ч. Діккенса, В. Теккерея, Ф. Достоєвського, Л. Толстого) як еталон. Однак уже німецький драматург Б. Брехт порушує питання про зміну характеру реалізму, про право митця-реаліста використовувати будь-які художні засоби у своїй творчості. Авторитет реалістичного прозописьма, насамперед у царині романістики, підтримали у першій половині ХХ ст. Т. Манн, Дж. Голсуорсі, Р. Роллан, Максим Горький, Т. Драйзер та багато інших письменників. Усупереч розмовам про занепад роману, які виникли з певного часу, він усе-таки був основним літературним жанром усього ХХ ст. Зарубіжний роман першої його половини — твір поліфонічний, що єднає в монолітну художню цілість розвиток сюжету, в якому розгортаються й переплітаються долі героїв з авторськими філософськими роздумами над безліччю актуальних проблем життя. Постійний розвиток і видозміна, здатність зберігати й розширювати можливості художнього пізнання світу — ознаки життєздатності жанру, а не його приреченості. З’являються нові жанрові різновиди роману: роман-казка, або казкова історія людства («Острів пінгвінів» Анатоля Франса); роман-ріка («Жан-Крістоф» Р. Роллана); інтелектуальний роман («Чарівна гора» Т. Манна); філософсько-сатиричний роман («Вірнопідданий» Г. Манна, «Майстер і Маргарита» М. Булгакова); модерністський роман («Улісс» Дж. Джойса) тощо.
Найцікавіші зрушення в історії зарубіжної літератури першої половини ХХ ст. відбулися якраз під знаком модернізму. Довго будучи дивним літературним явищем, модернізм поступово завойовував прихильність читачів та критичне визнання науковців, а вже із 60-х років ХХ ст. твори письменників-модерністів почали вивчати в університетських курсах літератури, а тексти М. Пруста, Дж. Джойса, Ф. Кафки, А. Камю та багатьох інших друкувати без купюр.
ЗАВДАННЯ
1.Ознайомтесь з матеріалом викладеним вище
2.Створіть повідомлення за темою. Запищіть.
24.03.21
Урок 41
Тема уроку.ФРАНЦ КАФКА - ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ.
ЗАВДАННЯ
1.Тему запишіть в зошит.
2.Використовуючи інтернет-ресурси та сучасні енциклопедії складіть повідомлення за темою.
3. Прочитайте твір Ф.Кафки "Перевтілення".
29.03.21
Урок 42
Тема уроку. ФРАНЦ КАФКА НОВЕЛА "ПЕРЕВТІЛЕННЯ"
Тема твору: відчуття самотності людини серед соціуму, невдячність людей, що поряд.
Ідея новели: пропаганда людяності, уважного ставлення, підтримки та поваги один до одного.
Сюжет та композиційна будова.
Новела має три розділи:
перетворення чоловіка у комаху;
сутичка з батьком;
передсмертний час та, власне, відхід Ґреґора.
В новелі розповідається про життя звичайного трудяги, Ґреґора Замзи, який своїм заробітком на службі комівояжера забезпечує всю родину: батьків та сестру, які відверто та безсоромно сидять на шиї у чоловіка. Але одного ранку Ґреґор прокинувся і з жахом усвідомив, що він став комахою, тобто голос, розум і думки у нього лишилися, а замість людського тіла він опинився в бридкому комашиному. Родина відчуває до свого сина та брата спершу огиду, а згодом ще й образу, оскільки її члени розуміють, що утримувати тепер їх ніхто не буде і доведеться самим працювати. Щоправда, спершу сестра намагалася приділяти увагу братові у новому образі, але її запалу вистачило зовсім на трішки.
Ґреґора зачиняють у кімнаті, щоб нікому не стало відомо про його новий образ, бо це було б незручно та соромно для його родичів. Батько, відчуваючи до нього відразу намагається убити свого сина, кидає у нього яблуками, чим наносить шкоду і неабияк засмучує чоловіка, який весь час жив для своєї родини, але навіть не підозрював про їхні корисливі цілі стосовно нього.
У третьому розділі головний герой помирає. Його родина щиро радіє, скидаючи камінь з душі, адже тепер у будинку не буде тієї бридоти, тягаря, за яким ще треба було б доглядати. Здається, що вони всі забули, що ця комаха — їхній син та брат.
Проблеми, порушені у творі:
стосунки в сім’ї;
надмірна відданість роботі, яка не приносить задоволення;
самопожертва заради інших.
Франц Кафка новелою «Перевтілення» показує, що кожен з нас має бути готовим прийти на допомогу рідній людині, мати терпіння доглядати за нею, можливо, й тривалий термін, пам’ятаючи про допомогу та попередні вчинки рідної людини, спрямовані у ваш бік, навіть, якщо зараз вона вже не може приносити користі, відкидати думки чи криві погляди сторонніх людей, якщо вони шкодять члену твоєї родини чи тобі. Також не варто забувати, що кожен з нас також може опинитися і в безпорадному стані, у ролі Замзи.
ЗАВДАННЯ
Ознайомтесь з матеріалом викладеним вище.
Використовуючи інтернет - ресурси сторіть і запишіть повідомлення за темою.
06.04.21
Урок 43
Тема уроку. ГРЕГОР ЗАМЗА І ЙОГО РОДИНА .
УРОК НА ПЛАТФОРМІ ЗУМ
Образ Грегора Замзи “Перевтілення”
Тип літературного героя, втілений в образі Грегора Замзи маленька людина. Прізвище головного героя це криптограма прізвища Кафка.
Образ Грегора Замзи в новелі “Перевтілення” – уособлює в собі «маленьку людину», безсилу перед жорстокістю світу і його абсурдністю, але герой до кінця зберігає шляхетність, гідність та інші найкращі людські якості.
Головний герой новели Франца Кафки «Перевтілення» Грегор Замза був комівояжером. Особистого життя у нього не було. Одного ранку герой стає комахою. Це перетворення Грегора Замзи на комаху в його рідних і управителя фірми, де служив Замза, викликало непідробний жах і огиду. Єдиний, хто поставився до Грегора наприкінці його страдницького шляху більш-менш співчутливо це служниця-вдова. Єдиний розумний вихід, який знайшов Грегор Замза з безглуздого становища, у якому він опинився – це смерть.
Наприкінці новели Грегор помер на самотині від голоду, хвороби, знущань і зневаги рідних. Коли героя не стало, батьки й сестра не звернули уваги на те, що «воно здохло».
Внутрішній світ Ґреґора навколишній світ
прагнення допомогти, бажання творити добро, бути корисним уособлення зла, жорстокості
Страшним є не саме перетворення, а реакція на нього.
Людина-комаха в новелі «Перевтілення» є символом крайньої людської самотності, відчуження людини від усього світу.
Грегор Земза: риси характеру
любов до рідних, альтруїзм
працьовитий, сумлінний, відповідальний,
має гідність, покірний,
чутливий до прекрасного
Причини перетворення Грегора в комаху:
нерозуміння родини, самотність у сім’ї;
зубожіння духовного світу героя;
абсурдні закони життя;
жорстокий світ без мети й духовного розвитку підштовхує людей до загибелі;
життя героя позбавлене будь-яких духовних зв’язків.
метушливе життя протягом багатьох років.
Як змінювався світ Грегора Замзи? Світосприйняття Грегора у процесі перевтілення
Ставлення Грегора до сімї
Грегор був прекрасним сином і братом, турботливим, люблячим. Коли він, уже втративши людську подобу, згадує своє минуле життя, то з гордістю усвідомлює, що зумів домогтися для своїх батьків і сестри такого життя і такої ( родина не просто проживає у прекрасній квартирі, а ніхто, крім Грегора, не працює, однак сім’я почувається комфортно через допомогу прислуги ). Таким чином, Грегор фактично повністю присвятив себе сім’ї, забувши про власні потреби.Герой дуже любить свою матір, навіть голос її викликає у нього хвилювання. Батька Грегор боїться, по відношенню до нього він вживає слова «обов’язок, борг»: адже саме для погашення батьківського боргу так напружено працює Грегор.
До сестри Грегор ставиться особливо трепетно, ніжно, мріючи через рік назбирати грошей і відправити її навчання до консерваторії: він пишається її грою на скрипці.
Ставлення Грегора до роботи
Як службовець, комівояжер Грегор Замза дуже сумлінний, обов’язковий, старанний, працьовитий. Саме йому довіряють серйозні доручення, через які Грегор так рідко буває вдома.
Однак Грегор відчуває прискіпливе, принизливе ставлення свого шефа до себе і розуміє його несправедливість, адже інші службовці фірми можуть дозволити собі байдикувати і їм ніхто зауважень не робить, а Грегор нічого подібного собі ніколи не дозволяв, він навіть жодного разу за п’ять років не був на лікарняному. Крім того, Грегор почувається страшенно змученим постійними відрядженнями, що змушують його підніматися о четвертій годині ранку, проводити весь час у дорозі.А тому Грегор не любить своєї роботи і тримається на ній тільки заради відпрацювання батьківського боргу.
Очевидно, що Грегор почувається надто зацькованим, пригніченим і самотнім, щоб почуватися щасливим. Життя його збіднене й безрадісне: навіть у сім’ї, яка звично користується результатами його праці, Грегор не відчуває справжнього тепла і затишку, всі надто звикли добре жити і збайдужіли один до одного.
Отже, самотність і безрадісність існування перетворюють Грегора на метушливу комаху, яка тільки існує, а не живе й радіє життю, як це має бути при повноцінному людському бутті.
Цитатна характеристика Грегора Замзи “Перевтілення”
« О, Боже, – подумав він, який важкий фах я собі вибрав! День у день дорога».
« Якби я не тримався місця…, то давно б кинув його; пішов би просто до шефа й сказав би йому геть усе, що думаю».
У першу ніч Грегор – комаха «трохи дрімав – але щоразу прокидався від голоду, а то сушив собі голову гіркими думками…»
«…Грегор щоразу пускався дверей і кидався на холодне, оббите шкірою крісло, що стояло поряд, бо йому було гаряче від сорому й горя»
« Щоб вона його зовсім не бачила, Грегор одного дня приніс на спині простирадло , поморочившись чотири години, прилаштував його так, що тепер зовсім ховався під канапу».
«,,, по кількох квадратних метрах підлоги багато не налазишся, лежати нерухомо набридло, їжа теж скоро перестала давати йому хоч якесь задоволення , тож врешті він знайшов собі іншу розвагу – лазив уздовж і впоперек по стінах та по стелі»
«Сестра відразу зауважила, яку розвагу знайшов для себе Грегор…і тоді їй спало на думку забрати з кімнати меблі»
« І коли він… напружував усю силу, щоб бігти далі, – несподівано щось пролетіло перед ним , легенько впало і покотилося по підлозі».
« А сестра грала чудово . Вона схилила на бік голову і уважно й сумно перебігала по рядках нот. Грегор підліз іще ближче …Хіба він тварина, коли його так причаровує музика».
« – Любі тату й мамо, почала сестра і стукнула кулаком по столу. – далі так діло не піде…Я не хочу називати цю потвору своїм братом, а кажу лише одне – треба якось здихатися її».
« У тім наше й лихо, що ми й досі віримо, ніби це Грегор. Але ж хіба це може бути він? Якби це був Грегор, то він давно б уже зрозумів, що неможливо жити з такою потворою. І сам би пішов собі геть».
« Скоро він виявив, що вже взагалі не може й поворухнутися …Про свою сім»ю він згадував зворушено й любовно, …думки його були чисті й лагідні».
Анкета Грегора Замзи
Сім′я батько, мати, сестра
Освіта народне, реальне училище, торговельна академія
Військова служба лейтенант
Ставлення до рідних щиро любить рідних, піклується про них
Робота комівояжер ( багато їздить, пропонує зразки тканин клієнтам), працює, щоб сплатити батьківський борг після банкрутства, підтримує рідних. Ще після армії він почав працювати у фірмі. Його кар’єра була стрімкою – майже одразу з маленького прикажчика зробився комівояжером і зміг купити батькам квартиру, це було його гордістю.
Служба тягар, боїться шефа; професійне спілкування обмежене
Захоплення випилювання всяких дрібничок, читання газет і іноді спілкування з двома-трьома приятелями.
Мрія дати можливість сестрі навчатися у консерваторії
Сімейний стан одинокий. Особистого життя у нього не було
Злиденність духовного інтелекту журнал, портрет на стіні
-ПРЕЗЕНТАЦІЯ
-
14.04.21
Урок 44
Тема уроку КОНТРОЛЬНА РОБОТА
.22 запитання
Запитання 1
Як звати головного героя твору "Перевтілення" Франца Кафки
варіанти відповідей
Франц Кафка
Грегор Замза
Олександр Камю
Григір Тютюнник
Запитання 2
Вкажіть жанр твору
варіанти відповідей
оповідання
роман
повість
комедія
Запитання 3
Хто автор твору "Перевтілення"
варіанти відповідей
Пауло Коельо
Габріель Маркес
Олександр Пушкін
Франц Кафка
Запитання 4
Коли Грегор Замза побачив, що він не є людиною?
варіанти відповідей
"одного вечора, прокинувшись од неспокійного сну"
"одного ранку, прийшовши з роботи"
"одного ранку, прокинувшись од неспокійного сну"
"одного вечора, прийшовши з роботи"
Запитання 5
На кого обернувся Грегор Замза?
варіанти відповідей
страхітливу комаху
птицю
ангела
тигра
Запитання 6
Ким працював Грегор?
варіанти відповідей
державним службовцем
вчителем
комівояжером
лікарем
Запитання 7
Продовжіть речення: "Отак щодня вставати вдосвіта, то можна зовсім ..."
варіанти відповідей
вмерти
отупіти
заснути під час роботи
заробити багато грошей
Запитання 8
Коли Грегор глянув на будильник, що цокав на скрині, було ...
варіанти відповідей
пів на четверту
пів на п'яту
пів на шосту
пів на сьому
Запитання 9
Що це за страви: залежані пригнилі овочі; кістки, що залишилися від вечері, покриті білим застиглим соусом; трохи родзинок і мигдалю; шматок сиру, який два дні тому .... оголосив неїстивним; скибка сухого хліба, намазаного маслом і посипаного сіллю?
варіанти відповідей
харчі, що залишилися після званої вечері у сім'ї Грегора
щоб узнати смак Грегора, сестра принесла йому ці харчі
харчі, які необхідно було викинути у смітник
харчі про які забули під час сватання
Запитання 10
Хто приносив їжу Грегору?
варіанти відповідей
мати
батько
сестра
прислуга
Запитання 11
Коли головний герой отримував їжу?
варіанти відповідей
щоденно - одного разу вранці, коли батько та прислуга ще спали, а другого разу після загального обіду, коли батьки знову-таки лягали поспати, а прислугу відсилали з дому з якимось дорученням
щоденно - одного разу вночі, коли батько та прислуга ще спали, а другого разу після загального обіду, коли батьки знову-таки лягали поспати, а прислугу відсилали з дому з якимось дорученням
щоденно - одного разу вранці, коли батько та прислуга ще спали, а другого разу після загальної вечері, коли батьки знову-таки лягали поспати, а прислугу відсилали з дому з якимось дорученням
щоденно - одного разу вранці, коли батько та прислуга ще спали, а другого разу після загального обіду, коли батьки знову-таки лягали поспати, а сестру відсилали з дому з якимось дорученням
Запитання 12
За що дякувала прислуга, прощаючись із сім'єю?
варіанти відповідей
за те, що її навчили робити
за добре відношення до неї
за хорошу роботу та гарну зарплатню
за звільнення як за найбільшу милість
Запитання 13
На яку хворобу страждала стара мати?
варіанти відповідей
мігрень
болі в шлунку
астма
подагра
Запитання 14
Скільки років сестрі Грегора Замзи?
варіанти відповідей
17
18
19
20
Запитання 15
На якому інструменті грала сестра?
варіанти відповідей
віолончель
скрипка
баян
гармошка
Запитання 16
Скільки часу батьки не могли змусити себе ввійти до Грегора?
варіанти відповідей
один день
два дні
перші два тижні
перший місяць
Запитання 17
Яку придбав Грегор Замза звичку після того, як повзати йому по декількох квадратних метрах підлоги довго не вдавалося, лежати, не рухаючись, було йому вже й ночами важко, їжа перестала приносити задоволення?
варіанти відповідей
повзати задля розваги по стінах і по стелі
повзати задля розваги по підлозі і по стелі
повзати задля розваги по стінах і по підлозі
лежати в ліжку, піднявши догори щупальця
Запитання 18
Кому належать слова: ""По-моєму, краще постаратися залишити кімнату такою ж , якою вона була раніше, щоб Грегор, коли він до нас повернеться, не знайшов у ній ніяких змін і пошвидше забув цей час".
варіанти відповідей
сестрі
матері
батькові
наймичкі
Запитання 19
Як звати сестру Грегора?
варіанти відповідей
Грета
Сільвія
Орнела
ім'я не зазначено
Запитання 20
Чим шпурляв батько в сина?
варіанти відповідей
сливами
помидорами
яблуками
м'ячем
Запитання 21
Скільки страждав Грегор від тяжкого поранення?
варіанти відповідей
декілька днів
тиждень
більше двох тижнів
більше місяця
Запитання 22
Про що нагадало тяжке поранення Грегора?
варіанти відповідей
що сім'я розпалася
що необхідно говорити правду
що Грегор усе-таки член сім'ї, що з ним не можна поводитися, як з ворогом, а потрібно в ім'я сімейного обов'язку притлумитись відразу й терпіти
що Грета усе-таки член сім'ї, що з нею не можна поводитися, як з ворогом, а потрібно в ім'я сімейного обов'язку притлумитись відразу й терпіти
21.04.21
Урок45
Тема уроку Підсумки. Узагальнення і систематизація навчального матеріалу.
Виконайте тест за посиланням
https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=5785540