3.1.4. Пожежно-технічні характеристики ГБП
Відповідно до вимог пожежної безпеки ГБП усіх типів належать до групи горючості Г1, до групи займистості В2, до групи димоутворювальної здатності Д1 і групи токсичності Т1 за ДБН В.1.1-7-2002 «Пожежна безпека об'єктів будівництва».
Група горючості – класифікаційна характеристика здатності речовин і матеріалів до горіння.
Горіння – екзотермічна реакція, яка протікає в умовах її прогресивного самоприскорення.
За горючістю речовини та матеріали діляться на три групи:
1) негорючі (неспалимі) – речовини та матеріали, не здатні до горіння у повітрі. Негорючі речовини можуть бути пожежовибухонебезпечними (наприклад, окислювачі або речовини, які виділяють горючі продукти при взаємодії з водою, киснем повітря або один з одним);
2) важкогорючі (важкоспалимі) – речовини та матеріали, здатні горіти у повітрі при дії джерела запалювання, але не здатні самостійно горіти після його вилучення;
3) горючі (спалимі) – речовини та матеріали, здатні самозайматися, а також займатися під дією джерела запалювання самостійно горіти після його видалення. Горючі рідини з температурою спалахування не вище 61 ºС в закритому тиглі або з температурою 66ºС у відкритому тиглі, зафлегматизованих сумішей, які не мають спалахування в закритому тиглі, відносять до легкозаймистих. Особливо небезпечними називають легкозаймисті рідини з температурою спалахування не вище 28 ºС.
В таблиці 3.2 наведені параметри горючості будівельних матеріалів.
Примітка. Для матеріалів групи горючості Г1-Г3 не допускається утворення крапель, що горять, розплаву при випробуванні.
Горючі будівельні матеріали в залежності від величини критичної поверхневої щільності теплового потоку (КПЩТП) розділяють на три групи займистості: В1, В2, В3 (табл. 3.3).
Кількість шкідливих речовин, які виділяються при застосуванні гіпсових плит, не повинна перевищувати допустих концентрацій, встановлених національними органами санітарно-епідеміологічного нагляду.
Питома ефективна активність природних радіонуклідів в гіпсових плитах не повинна перевищувати 370 Бк/кг. Питому ефективну активність природних радіонуклідів визначають по ДСТУ.
Додаткові вимоги до гіпсових плит типів Н1, Н2, Н3. Водопоглинання поверхні (поверхневе водопоглинання) лицевої сторони гіпсових плит типів Н1, Н2, Н3 та об'ємне водопоглинання не повинні перевищувати значень, наведених в табл. 3.4.
Додаткові вимоги до гіпсових плит типу Е. Гіпсові плити типу Е повинні відповідати вимогам, які пред’являються до плит типів Н1, Н2 або Н3. Паропроникність гіпсових плит типу Е визначена по ДСТУ Б В.2.7-253:2011, не повинна перевищувати 0,025 мг/(м·год·Па).
Додаткові вимоги до гіпсових плит типу F. При випробуванні на стійкість шести зразків гіпсових плит типу F при дії високих температур відповідно до ДСТУ EN 520:2018 ні один зразок не повинен зруйнуватися.
Додаткові вимоги до гіпсових плит типу D. Щільність гіпсових плит типу D, яка визначається відповідно до ДСТУ EN 520:2018, повинна бути не менше 800 кг/м.
Додаткові вимоги до гіпсових плит типу І. Твердість поверхні гіпсових плит типу І оцінюють по діаметру відбитку, утвореного на поверхні зразка при випробуванні відповідно до ДСТУ EN 520:2018. Діаметр заглиблення не повинен перевищувати 15 мм.
Рис. 3.1. Маркування транспортних пакетів
Маркування гіпсових плит, які відповідають вимогам ДСТУ EN 520:2018, повинне бути чітко нанесене на плиту або на етикетку, або на пакування, або в супроводжувальних документах (наприклад, в пакувальному листі).
Маркування повинне містити:
■ посилання на ДСТУ EN 520:2018;
■ найменування, логотип або інше позначення підприємства-виробника;
■ дату виготовлення;
■ можливість ідентифікації гіпсових плит і умовне позначення згідно з ДСТУ EN 520:2018.
Маркування транспортних пакетів проводять за допомогою ярликів, прикріплених до пакета будь-яким способом (рис. 3.1).
На ярлику повинно бути вказано:
■ найменування виробника і (або) його товарний знак;
■ умовне позначення листів;
■ номер партії та дата виготовлення;
■ кількість листів у квадратних метрах і (або) в штуках;
■ штамп служби технічного контролю.
Кожне вантажне місце повинне мати транспортне маркування по ДСТУ 14192-96 з нанесеними маніпуляційними знаками: «Крихке. Обережно» і «Берегти від вологи».
Транспортні пакети обв’язуються сталевою або синтетичною стрічкою і можуть бути запаковані в поліетиленову плівку.