Млинці були принесені в нашу слов’янську кухню завойовниками-варягами (вікінгами) в IX столітті. З тих пір це один з найпопулярніших виробів української народної кулінарії. Налічується до сотні їх різновидів: здобні, пісні, червоні, селянські, царські, боярські . Вважають, що млинці старші від хліба. Готують їх із різних видів борошна - пшеничного, кукурудзяного, вівсяного, гречаного. Начинки також різноманітні - це як солодкі ( сирна, фруктова, макова) так і несолодкі ( м'ясна, овочева, комбінована).
У нас млинці готують, в основному, на масляну та поминки. Колись, за часів Київської Русі, цю страву давали їсти роженицям відразу після народження дитини. На думку господарок, для того, щоб млинці були «на славу», потрібно випікати їх в повній самотності, а перший млинець класти на підвіконня на згадку про пращурів. В Європі та Америці млинчики їдять дуже часто, і вважають такою ж повсякденною їжею як сандвіч. За розміром у Європі лідирують болгарські паланчики, які печуть на величезних сковорідках. Паланчиками млинчики називають в Угорщині, Югославії, Чехії, Словаччині.
У Франції млинці називають крепами, французи придумали цілу дюжину варіантів цієї страви. Серед них почесне місце займають млинчики ”фламбе”. Тісто готують по стародавньому рецепту, але після приготування на сковорідку кладуть декілька обчищених часточок апельсина, поливають ромом або коньяком і підпалюють прямо на сковорідці, млинці фламбе подають з морозивом.
Ні одна датська кухня не обходиться без спеціальної сковорідки для приготування млинчиків-аблесківер. Вона схожа на тару для яєць. В заглиблення заливають рідке тісто з додаванням фруктів.
В Норвегії в лефсу загортають сосиску.
Американські і Канадські млинці відрізняються від європейських. Основна відмінність - в них додають соду, жирне молоко і корицю.
В Японії млинчики називаються окономіяки або дораяки. «Окономі» по-японськи означає «те, що ти любиш», а «які» - приготовлено. Вони являють собою два млинчики, між якими знаходиться начинка(паста з червоної квасолі).