Собор Святої Софії

Собор Святої Софії — найдревніший зі збережених Київських храмів, унікальний пам'ятник архітектури та історичний центр, створений у 988 році Київською митрополією Константинопольського патріархату. Є кілька версій того, коли почалося будівництво Софії Київської: за офіційною, це сталося 4 листопада 1011 року, а її засновником вважається князь Володимир Великий.

Збудований у візантійському стилі п’ятинавний хрестово-купольний храм із 13 главами був видатною будовою навіть за мірками Візантійської імперії. "Будівництво собору заклало основу архітектурної школи, яка вплинула на культову архітектуру та монументальне мистецтво Київської Русі, а потім і Східну Європу", — йдеться в описі Софійського собору на сайті ЮНЕСКО. У 1990 році його внесли до списку Всесвітньої спадщини.

У кінці XVII — початку XVIII століть храм пережив кілька перебудов і набув барокових рис, з'явилися нові конструкції, що стали частиною загальної архітектурної групи. Так, у 1706 році звели дзвіницю, а профінансував її будівництво, як і ремонт усього собору гетьман Іван Мазепа.

Сучасна побілка стін храму приховує їх початковий колір: Софійський собор був зведений із граніту, рожевого кварцу та плінфи — широкої плоскої цегли, будівельний розчин також був рожевуватого кольору.

Втім, зовнішні перетворення майже не торкнулися інтер'єру: в Софії Київській збереглися 3 тис. кв. м фресок і 260 кв. м мозаїк першої половини XI століття. Також на стінах Софійського собору виявили понад 7000 графітів XI–XVIII століть. Серед них — покаянні зізнання, молитви, згадки історичних особистостей та подій, любовні послання, малюнки та навіть автографи членів князівських сімей — наприклад, напис Ана на фресці св. Пантелеймона ймовірно залишила юна дочка Ярослава Мудрого.