Дуна́йський біосфе́рний запові́дник — самостійна природоохоронна та науково-дослідна установа. Більша частина території Дунайського біосферного заповідника (далі ДБЗ) розташована у північно-східній частині дельти Дунаю в межах України в околицях м. Вилкове, Кілійського району Одеської області. На сході ДБЗ межує з Чорним морем, а на півдні — з Румунією. Складовими природно-територіальними частинами ДБЗ є вторинна (морська) дельта Кілійського рукава, Жебриянське пасмо, Стенцівсько-Жебриянівські плавні (СЖП) та острів Єрмаків. Окрім того Указом Президента України № 117/2004 від 2 лютого 2004 р. до складу ДБЗ увійшли досить автономні території — верхів'я оз. Сасик та Джантшейський лиман. Загальна площа ДБЗ разом з протоками, внутрішніми водоймами, 2-х кілометровою смугою акваторії Чорного моря та включеними у 2004 році ділянками становить 50252,9 га. Рішенням Міжнародного координаційного комітету програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» від 9 грудня 1998 р. заповідник включений до складу світової мережі біосферних резерватів у складі білатерального румунсько-українського біосферного резервату «Дельта Дунаю».
Територія та історія створення
Створення заповідного об'єкту в українській частині дельти Дунаю розпочалося в 60-х роках минулого століття. Вченими Інституту гідробіології (м. Київ) та Інституту зоології ім. Шмальгаузена (м. Київ) НАН України було запропоновано створення зоологічного заказника в дельті Дунаю. У 1964 р. міжвідомчою нарадою з питань комплексного використання природних ресурсів дельти Дунаю, яка проходила під егідою Академії наук України, було рекомендовано створити заповідник в українській частині дунайської дельти. І вже у 1967 р. Постановою Ради Міністрів УРСР № 490 от 24 липня в дельті річки Дунай створена природоохоронна зона з режимом пам'ятника природи республіканського значення. До нього увійшли смуга плавневих земель вздовж прибережної частини Чорного моря шириною 1 км вглиб материка (всього 3 тис. га) та однокілометрова смуга морської акваторії.
У 1973—1978 рр. Радою Міністрів УРСР створюється Дунайська філія Чорноморського державного заповідника в системі Академії наук України на площі 7758 га, та згодом розширюється заповідна територія до 14851 га. Дельту Дунаю урядовим рішенням відносять до Рамсарських водно-болотних угідь, що мають міжнародне значення, головним чином як місця перебування водоплавних птахів
23 квітня 1981 року Рада Міністрів УРСР приймає постанову "Про організацію державного заповідника «Дунайські плавні» у віданні Академії наук України. Структурно заповідник був підпорядкований Одеському відділенню Інституту біології південних морів ім. О. О. Ковалевського.
В 1994 року природний заповідник «Дунайські плавні» підпорядковується Президії Національної академії наук України та стає самостійною юридичною особою. В цьому ж році Урядом України був підписаний договір зі Світовим Банком «Збереження біологічної розмаїтості в українській частині дельти Дунаю», який передбачав виділення фінансів на створення Дунайського біосферного заповідника. У виконанні робіт з цього проекту брало участь більше 60 наукових співробітників з багатьох наукових установ НАН України, вузів та інш., в тому числі заповідника. Результати цих досліджень за проектом висвітлені в численних наукових публікаціях і, насамперед, у монографії «Біорізноманітність Дунайського біосферного заповідника, збереження та управління» (1999 рік). Проект експонувався Україною на всесвітній виставці в Ганновері (2000 рік) в числі найуспішніших екологічних проектів.
Дунайський біосферний заповідник створено Указом Президента України «Про створення Дунайського біосферного заповідника» № 861 від 10 серпня 1998 року на базі природного заповідника «Дунайські плавні» загальною площею 46402,9 га.
Рішенням ЮНЕСКО від 2 лютого 1999 року ДБЗ включено до світової мережі біосферних заповідників у складі білатерального румунсько-українського біосферного резервату «Дельта Дунаю», завдяки чому одна із найбільших дельт світу стала практично повністю заповідною.
У 2004 році відповідно до Указу Президента України «Про розширення території Дунайського біосферного заповідника» № 117 від 2 лютого площу земель, що передаються ДБЗ у постійне користування, збільшено на 1295 га (за рахунок земель Кілійського району) та загальну територію розширено на 3850 га (землі Татарбунарського району), які надані без вилучення у землекористувачів.
Відповідно до зазначених Указів, а також з урахуванням результатів проведення землевпорядкувальних робіт, загальна площа ДБЗ складає 50252,9 га. Враховуючи процеси безперервного дельтоутворення до складу території ДБЗ автоматично входять всі новоутворення (острови, коси тощо) авандельти. Цей унікальний природний процес формування в дунайській дельті нової суші України та Європи, яка з самого початку отримує статус заповідної, є особливою рисою ДБЗ.