Парк розташований на площі 400,67 гектарів на березі річки Рось. Площа декоративних водойм парку (ставки та р. Рось) становить 21 га. Загальна довжина алей і доріжок становить понад 20 км. Парк є зразком пейзажної паркової композиції, основу якої складають рослини, архітектурні споруди, скульптури, водна гладь річки Рось та ставків.
Зиму Браницькі проводили при дворі Катерини II у Петербурзі, а влітку переїжджали у свої маєтки в Україні, найчастіше — у Білу Церкву. Згодом, 1784 року, О. В. Браницька отримала цей маєток у дарунок від свого чоловіка й почала наводити в ньому лад. За характером графиня була вольовою, цілеспрямованою жінкою, яка вміла самостійно вирішувати питання керівництва маєтком. Попри величезні статки, вона була дуже ощадливою господаркою.
Парки європейських столиць, де вона неодноразово бувала, надихнули Олександру Браницьку на створення не менш вишуканого парку у своїй головній резиденції. Спочатку вона мала намір збудувати парк у Шкарівському лісі (за 10 км на південь від Білої Церкви)[джерело?], але згодом, детальніше ознайомившись з навколишньою місцевістю, зупинилася на ділянці віковічної діброви у західному напрямку, за 3 км від Білої Церкви, в урочищі Гайок. Назву парку дала на свою честь — «Олександрія».
1791 року помер князь Григорій Потьомкін. Після його смерті графиня, за підтримки Катерини II отримала більшу частину спадщини князя. Зважаючи на ту роль, яку зіграв у її житті Г. Потьмкін, Браницька вирішила присвятити будівництво майбутнього парку його пам'яті, а також збудувати в парку його мавзолей. Проект мавзолею виконав у 1795 році відомий архітектор, автор Таврійського палацу Г. Потьомкіна у Петербурзі — Іван Старов. Мавзолей мав стати домінантою всієї нової композиції парку «Олександрія». Він мав розповідати про життя та велич Г. О. Потьомкіна.Після смерті Катерини II, російський трон успадкував Павло І, який вкрай негативно ставився до всього, що пов'язано з ім'ям князя Таврійського. Браницьких перестали приймати при дворі, за ними було встановлено таємний нагляд. Через це графиня вимушена була відмовитись від будівництва мавзолею. Замість нього, спираючись на композиційні частини проекту І.Старова, було збудовано декілька інших споруд. Для будівництва парку з Європи було запрошено спеціалістів-паркобудівників.