Декларація про державний суверенітет України

Інформаційні матеріали до 29-ї річниці

прийняття Декларації про державний суверенітет України

16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР було прийнято Декларацію про державний суверенітет України.

Декларація про державний суверенітет України була прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року як державно-правовий акт, покликаний гарантувати інтереси Українського народу.

Історичні умови прийняття Декларації про державний суверенітет України:

Наростання кризових явищ в економічному та політичному житті Радянського Союзу.

«Революція згори», яку задумували ініціатори «перебудови» на чолі з генеральним секретарем ЦК КПРС не привела до прискорення соціально-економічного розвитку радянського суспільства. . У 1990 р. в Україні валовий суспільний продукт знизився на 2,4% порівняно з 1989 p.; національний доход відповідно зменшився на 3,6%. Водночас грошові доходи населення республіки 1990 р. зросли на 15,7% порівняно з 1989 p., що спричинило небувалий тиск на товарний ринок, загострення проблеми дефіциту товарів народного споживання, інфляцію.

Розвиток політичного плюралізму, який привів до пожвавлення соцального, національно-демократичного рухів, розгортання багатопартійності.

Непослідовне, половинчасте реформування народного господарства, невміння партії вести політичну боротьбу в умовах конкуренції, втрата партійним керівництвом контролю за процесом перебудови зумовлювали, з одного боку, посилення антикомуністичних настроїв у суспільстві, з іншого — появу руйнівних процесів у самій КПРС. Про кризовий стан Комуністичної партії України – частини КПРС – свідчать статистичні дані: якщо за 1989 р. кількісний склад республіканської парторганізації зменшився на 0,25%, то за 1990 р. — на 10%.

Активізація українського національно-демократичного руху привела до створення Установчого з'їзду «Народного Руху України за перебудову», делегати якого репрезентували майже 280 тис. громадян України. Під час з’їзду, що відбувся у вересні 1989 року в Києві, поряд з гострою критикою пануючої радянської тоталітарної системи звучали міркування про її демонтаж, скасування 6 статті Конституції СРСР, яка закріплювала керівну роль КПРС у суспільств, створення умов для вільного підприємництва, запровадження в обіг власної грошової одиниці, формування власних армії, флоту і служби безпеки. У лавах НРУ об’єдналися краще представники української національної інтелігенції (В. Яворівський, І. Драч, Д. Павличко та ін.), колишні в’язні радянських тюрм – дисиденти (В. Чорновіл, Л. Лук'яненко, М. Горинь та ін.).

Одночасно в Україні виник незалежний масовий робітничий рух, якого живило невдоволення соціально-економічним становищем в індустріальних районах республіки. Першими застрайкували гірники шахти «Ясинуватська—Глибока» (15 липня 1989 р.) в Макіївці. Потім центр подій перемістився в Донецьк. У липні 1989 р. шахтарський страйк підтримали, припинивши роботу, 182 шахти. Їхні робітники вимагали надання економічної самостійності підприємствам вугільної галузі, підвищення заробітної плати, вирішення в шахтарських містах і селищах соціальних та житлово-побутових проблем. Страйк завершився 30 липня 1989 p., після того, як уряд спеціальною постановою пообіцяв задовольнити майже всі вимоги страйкарів. Однак матеріальний стан робтників продовжував погіршуватися. У червні 1990 р. в Донецьку відбувся перший з'їзд шахтарів СРСР (58% делегатів становили представники з України), який головною причиною застою в економіці визнав існуючу систему господарювання та управління на чолі з КПРС. Рішення та вимоги з'їзду були підтримані одноденним попереджувальним страйком, що прокотився Україною 11 липня 1990 р. Участь у ньому взяло 256 підприємств республіки. На мітингах висували вимоги щодо відставки діючого уряду та створення уряду національної довіри, деполітизації правоохоронних органів, виведення парткомів з підприємств, націоналізації майна КПРС.

3. Проведення виборів до Верховної Ради Української РСР та формування парламентської опозиції.

Центральною подією в суспільному житті були вибори в березні 1990 р. народних депутатів до Верховної Ради України та місцевих Рад народних депутатів. Вихід на політичну арену значної кількості нових громадських формувань суттєво змінив характер виборів, які вперше за радянських часів були альтернативними (на 450 мандатів до Верховної Ради УРСР претендувало майже 3 тис. кандидатів).

У новообраній Верховній Раді України окрім парламентської більшості («група 239»), яка об’єднувала прихильників комуністичної ідеології, сформувалася парламентська опозиція – Народна рада (125 депутатів). Опозиція з перших днів роботи Верховної Ради відігравала помітну роль. Її представники (І. Юхновський, О. Ємець, Д. Павличко, Л. Танюк, В. Яворівський та ін.) очолили 7 з 23 постійних комісій. Саме з ініціативи Демократичного блоку 16 липня 1990 р. було прийнято Декларацію про державний суверенітет України.

Зміст Декларації про державний суверенітет України

Державний суверенітет визначався як верховенство, самостійність, повнота і неподільність республіканської влади в межах території Української РСР, незалежність і рівноправність у міжнародних відносинах. Територія Української РСР в існуючих кордонах проголошувалася недоторканною. Верховна Рада постановляла, що віднині від імені народу України може виступати тільки вона.

Мовою документа

«Верховна Рада Української РСР,

виражаючи волю народу України,

прагнучи створити демократичне суспільство,

виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини,

шануючи національні права всіх народів,

дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України,

визнаючи необхідність побудови правової держави,

маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України,

П Р О Г О Л О Ш У Є

державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

Декларація утверджувала виключне право українського народу на володіння, користування та розпорядження національним багатством своєї країни. В ній ішлося про те, що УРСР має створити власні банки, включно із зовнішньо-економічними, а також самостійно формувати цінову, фінансову, митну та податкову системи, свій державний бюджет та контролювати використання його коштів, а в разі потреби запровадити власну грошову одиницю. Говорилося також про проблеми екологічної безпеки, які набули особливої актуальності для тогочасного українського суспільства після аварії на Чорнобильській АЕС.

Мовою документа

«IV. ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНСЬКОЇ РСР

…Українська РСР забезпечує рівність перед законом усіх громадян Республіки незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Українська РСР регулює імміграційні процеси.

Українська РСР виявляє турботу і вживає заходів щодо охорони і захисту інтересів громадян Української РСР, які перебувають за межами Республіки».

У Декларації про державний суверенітет України проголошувалося право на власні Збройні Сили, внутрішні війська, органи державної безпеки. Українська держава перебрала право самостійно визначати порядок проходження військ. служби громадянами республіки.

Було задекларовано намір України в майбутньому стати нейтральною державою, яка не братиме участі у військових блоках і дотримуватиметься трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Зазначимо, що у 1990 р. Українська РСР у складі Радянського Союзу була членом Організації Варшавського договору –військового союзу європейських соціалістичних держав за провідної ролі СРСР. Протистояння між ОВД та НАТО часів «холодної війни» сприяло розповсюдженню в українському суспільстві побоювань, що через членство в ОВД наш народ буде втягнутий у третю (атомну) війну.

Мовою документа

«X. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права»

У Декларації визнавався обов'язок державних органів влади забезпечувати національно-культурне відродження українського народу, запровадження та функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя. Україна зарезервувала за собою право на повернення у власність її народу національно-культурних та історичних цінностей, які тимчасово знаходяться за її межами.

Мовою документа

«VIII. КУЛЬТУРНИЙ РОЗВИТОК

Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.

Українська РСР забезпечує національно-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і традицій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя.

Українська РСР виявляє піклування про задоволення національно-культурних, духовних і мовних потреб українців, що проживають за межами Республіки».

Історичне значення прийняття Декларації про державний суверенітет України

Україна одною з перших серед республік СРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет.

На думку науковців, світова конституційна практика свідчить, що деклараціями встановлюються найбільш важливі положення, які визначають вигляд майбутньої держави та суспільства, характер відносин між громадянином та державою. Такі документи завжди приймаються на переломних етапах розвитку суспільства і, як правило, увага акцентувалась на правах людини (Декларація незалежності США, 1776 р.; Декларація прав людини і громадянина у Франції, 1789 р.). Саме таким документом для українського народу стала Декларація про державний суверенітет 1990 р., у ІІ розділі якої проголошувалося: «Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України. Народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці. Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР».

Отже, Декларація започаткувала процес новітнього державотворення в Україні на демократичних засадах. Прийняття Декларації створило правові передумови для ухвалення 24 серпня 1991 року Акта проголошення незалежності України. За своїм змістом Декларація про державний суверенітет відіграла роль малої Конституції, її основні принципи та положення були враховані під час прийняття Основного Закону держави 28 червня 1996 р.

Література

1.Декларація про державний суверенітет України (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1990, N 31, ст.429). – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/55-12 (останній перегляд: 26.06.2019).

2.Історія України : Навчальний посібник / О. Д. Бойко. – К.: Академвидав, 2006.- 686 c. – Режим доступу: https://history.vn.ua/book/boyko/110.html (останній перегляд: 26.06.2019)

3.Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во «Наукова думка», 2004. – 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Deklaraciya_pro_derzh_suverenitet (останній перегляд: 26.06.2019)