Хрещення Київської Русі - України

Інформаційні матеріали до Дня хрещення Київської Русі - України

За християнською православною традицією 28 липня відзначається День пам’яті рівноапостольного князя Київського Володимира Святославовича. Указом Президента України від 25 липня 2008 року № 668/2008 у цей день встановлено державне свято – День хрещення Київської Русі - України.

В історичній науці вважається, що саме за часи правління великого князя київського Володимира Святославовича (980-1015), відбулося прийняття християнства як державної релігії Київської Русі – України. Підставою для цього висновку є літописні оповідання про хрещення мешканців Києва у 988 р. після повернення князя Володимира Святославовича з походу 987 р. до Криму, що входив до володінь тогочасної Візантійської імперії.

Найбільш детально про обставини хрещення Русі – України розповідається в літопису «Повість временних літ» («Повість минулих літ»). Також збереглися кілька варіантів житій князя Володимира Святославовича.

Хоча візантійські автори не згадують про хрещення Київської Русі - України, але вони розповідають про захоплення Володимиром Святославовичем Херсонеса Таврійського, або Корсуня (Лев Діакон, Х ст.), про одруження великого князя київського з візантійською принцесою Анною (Михаїл Пселл, ХІ ст.; Іоанн Скіліца і Георгій Кедрин, ХІІ ст.). Про одруження князя Володимира Святославовича на царівні Анні, його хрещення згадується у творах східних істориків: араба Ях’я Антіохійського та вірменина Асохіка Таронаці.

Історичні умови прийняття християнства як державної релігії Київської Русі - України

Сучасні українські історики розглядають хрещення Русі – України 988 р. як завершальний етап тривалого процесу поширення християнства у Східній Європі, що зайняв понад 100 років.

Деякі дослідники пов’язують згадку візантійських авторів про «народ Рос», який охрестився після набігу на Константинополь 860 р., із київським князем Аскольдом. На їхню думку, правдивою є легенда про хрещення Аскольда під враженням бурі, яка нібито виникла та розметала лодії язичників – русів після опускання до морських вод ризи святої Богородиці, що зберігалася в церкві у Влахернах. Аргументом на користь легенди є окружне послання патріарха Константинопольського Фотія до Східних Церков 867 року, де говориться: «Не лише болгари звернулися до Христа, а й руси. Вони підняли руку на Ромейську імперію, але тепер і вони змінили еллінську й безбожну віру, у якій раніше перебували, на чисте життя у Христі. І в них запалала така спрага віри й наснага на праведне життя, що вони прийняли пастиря і з великим сумлінням приступають до Христових таїнств». Однак у 882 р. київський князь Аскольд був убитий варягами за наказом Олега Віщого, язичника за вірою.

Точно відомо, що княгиня Ольга (945-964), дружина Ігоря Старого, була християнкою. За «Повістю временних літ» вона хрестилася під час візиту до Константинополя (957 р.). Згідно із «Записками» візантійського імператора Костянтина Багрянородного, літописного хресного батька Ольги, київська княгиня приїхала до Константинополя вже християнкою. До складу її пошту входив християнський священник. Син Ольги князь Святослав Хоробрий відмовився хреститися, «бо його дружина цього не прийме». Однак досвід та традиція хрещення (Аскольд, Ольга), пов'язані з Константинополем, зумовили прийняття християнство внуком Ольги князем Володимиром Святославовичем. Іншими факторами прийняття християнства в якості державної релігії Київської Русі-України були:

1. Південний вектор цивілізаційної орієнтації, який визначився для Подніпров’я ще за часи існування античних міст-держав у Північному Причорномор’ї.

2. Домінування світської влади над релігійною відповідно до візантійської моделі християнства, що відповідало інтересам великого князя київського.

3. Візантійське православ'я знайомило Русь з християнським віровченням рідною мовою, що значно прискорювало і спрощувало процес поширення та утвердження нової релігії.

Релігійна реформа великого князя київського Володимира Святославовича

Із літопису «Повість временних літ» відомо, що внук Ольги, син великого князя київського Святослава Володимир після перемоги в усобиці над братом Ярополком почав приділяти велику увагу релігійному питанню. Очевидно, він намагався за допомогою релігії ідеологічно зміцнити свою владу. На початку свого правління, у 980 р., князь Володимир Святославич запровадив державний язичницький культ, створив пантеон язичницьких богів на чолі з богом грому та блискавки Перуном. Цей культ передбачав людські жертви: у літописі згадується про вбивство киянами варяга-християнина, який не дозволяв принести в жертву за жеребом язичницьким ідолам свого сина.

Проте модернізована стара релігія не відповідала потребам часу: вона гальмувала процес державотворення; ускладнювала розвиток зв’язків із християнськими країнами.

Вирішенню проблеми посприяв збіг обставин. У 986 р. візантійський імператор Василь II, проти якого розпочалося повстання на чолі з Вардом Фокою в Малій Азії, попросив у князя Володимира Святославовича військової допомоги для придушення заколотників. Князь погодився, але висунув вимогу — одруження із сестрою імператора Анною. Це була надзвичайно висока ціна, адже відповідно до існуючих тоді канонів, візантійські принцеси могли виходити заміж лише за рівних собі або хоча б за представників родини німецьких імператорів. Проте обставини були сильніші за традиції: реальна загроза Константинополю змусила Василя II піти на поступки. Шеститисячне руське військо допомогло візантійському імператору розбити сили заколотників. Проте, опанувавши ситуацією, імператор зрікся своїх обіцянок і відмовив князю віддати за нього сестру. Намагаючись досягти поставленої мети, Володимир здійснив блискавичний похід до Криму і захопив важливий пункт візантійського панування на півострові, головну житницю імперії — Херсонес (Корсунь). Імператору нічого не залишилось, як виконати умови угоди. Саме в Корсуні у 987 р. (за іншими даними – восени 989 р.) князь Володимир Святославович взяв шлюб з Анною і, за церковною легендою, хрестився.

Мовою документа

Похід князя Володимира на Корсунь. Хрещення князя Володимира

«Пішов Володимир з військом на Корсунь, город грецький. Та заперлися корсуняни в городі, і став Володимир з одного боку города в гавані, на віддалі одного польоту стріли од города, і боролися кріпко городяни з ними. Володимир обложив город, і знемагали люди в городі. І сказав Володимир городянам: «Якщо ви не здастеся,— буду стояти хоч три роки.

…І от [один] муж, на ім’я Анастас, корсунянин, стрілив, написавши на стрілі: «За тобою, зі сходу, є колодязі 1, з яких іде вода по трубі. Перекопавши [їх], ви переймете воду». Володимир же, це почувши [і] глянувши на небо, сказав: «Якщо збудеться се — охрещусь». І тут одразу звелів він перекопати труби, і перейняли вони воду, і люди знемагали від спраги і здалися.

І ввійшов Володимир у город, і дружина його. І послав Володимир [послів] до цесаря Василія і Костянтина, говорячи так: «Осе город ваш славний я взяв. Та чую ось я, що сестру ви маєте, дівчину. Тож якщо її не оддасте за мене, то вчиню вашому городу [те], що й сьому вчинив». І, це почувши, опечалились цесарі, [і] послали [йому] вість, так говорячи: «Не належить християнам заміж виходити за поган і оддавати за них. Якщо ж ти охрестишся, то візьмеш її, і дістанеш царство небесне, і з нами єдиновірцем будеш. Якщо ж сього не вчиниш — не зможемо ми віддати сестри своєї за тебе». І, це почувши, Володимир мовив посланим цесарями: «Скажіте обом цесарям так: «Я охрещусь, тому що раніше від сих днів іспитав я закон ваш, і він мені єсть до вподоби, і віра ваша, і служба. Бо мені розповіли послані нами мужі.

…Охрестився ж він [Володимир] у церкві святої Софії. І єсть церква тá в городі Корсуні, стоїть вона на [високому] місці посеред города, де ото чинять торг корсуняни… По охрещенні ж привів він цесарицю [Анну] на обручення. А сього не відаючи, [деякі] неправильно говорять, ніби він охрестився в Києві, інші ж — кажучи, [що] у Василеві, а другі, говорячи, [ще] інакше кажуть. Коли ж охрестили Володимира в Корсуні, [то] передали йому віру християнську, кажучи так: «Хай не спокусять тебе деякі з єретиків»»

Слід зазначити, що за літописом «Повість временних літ» князь Володимир Святославович прийняв рішення про хрещення не через події, пов’язані з повстанням Варда Фоки, а через свідомий «вибір віри». Літописне оповідання показує, що князь Володимир Святославович активно цікавився вірами сусідніх країн: не тільки східним християнством, але й ісламом, юдаїзмом, західним християнством.

Згідно з літописом після того, як князь Володимир Святославович повернувся з корсунського походу, у Києві було повалено язичницьких ідолів, а священики, які прибули з Константинополя й Херсона, провели масове хрещення киян у водах р. Почайни. Згода охреститися стала для мешканців Києва випробуванням на персональну лояльність своєму князеві: «аще не обрящеться кто заоутра на рѣцѣ ... противникъ мнѣ да будеть».

Разом із християнською релігією з Візантії Русь запозичила й церковну організацію. Імовірно, за правління князя Володимира Святославовича було створено Київську митрополію, підпорядковану Константинопольському патріархату.

Мовою документа

Хрещення киян

«І коли [Володимир] прибув, повелів він поскидати кумирів — тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями

…Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з’явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб,— то мені той противником буде». І, це почувши, люди з радістю йшли, радуючись, і говорили: «Якби се не добре було, князь і бояри сього б не прийняли». А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду, і стояли — ті до шиї, а другі — до грудей. Діти ж [не відходили] од берега, і а інші немовлят держали. Дорослі ж бродили [у воді], а попи, стоячи, молитви творили.

…І, це сказавши, повелів він [Володимир] робити церкви і ставити [їх] на місцях, де ото стояли кумири. І поставив він церкву святого Василія [Великого] на пагорбі, де ото стояли кумири Перун та інші і де жертви приносили князь і люди. І почав він ставити по городах церкви, і попів [настановляти], і людей на хрещення приводити по всіх городах і селах. І, пославши [мужів своїх], став він у знатних людей дітей забирати і оддавати їх на учення книжне. А матері ж дітей своїх оплакували, бо іще не укріпилися вони були вірою і, як померлого, вони оплакували».

Історичне значення прийняття християнства в якості державної релігії Київської Русі-України

Упровадження християнства в якості державної релігії Київської Русі – України значно вплинуло на історичний розвиток українського народу:

1. Християнство стало надійним ґрунтом для створення могутньої централізованої держави. До кінця 80-х років X ст. Київська Русь - Україна була слабоконсолідованою, поліцентричною державою, що зберігала єдність тільки завдяки мечам великокнязівської дружини. Одночасне проведення адміністративної та релігійної реформ князем Володимиром Святославовичем: було зламано сепаратизм місцевих князів та племінних вождів, утверджене єдиновладдя київського князя як основу політичної моделі управління Руссю (християнське єдинобожжя стало своєрідним ідеологічним підґрунтям утвердження особистої влади верховного правителя).

2. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави. Хрещення Русі та одруження на багрянородній сестрі візантійського імператора ввели Володимира до кола християнської сім'ї європейських правителів, а Київській державі відкрили шлях до її визнання європейською християнською спільнотою. З того часу великий князь ставав повноцінним суб'єктом міжнародного права: кордони його держави вважалися недоторканими; на полі бою княжих воїнів брали в полон, а не в рабство та ін. Це підтверджують тісні контакти нащадків князя Володимира Святославовича не тільки з Візантією, а також із Німеччиною, Польщею, Швецією, Римом. Протягом X—XIII ст. представники династії Рюриковичів уклали 83 шлюби з правлячими західноєвропейськими родинами.

3. Християнська віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла розвиткові писемності, літератури, архітектури та мистецтва.

Вже за часи правління князя Володимира Святославовича, біля 989-996 рр., у Києві було побудовано храм, присвячений Богородиці. Цей храм відомий як Десятинна церква, тому що на його утримання князь Володимир віддав десяту частину своїх багатств. Саме при християнських церквах, збудованих після хрещення Русі – України, було влаштовано школи для навчання грамоти.

Відеоматеріали

1. Серія «Невідома Україна. Нариси нашої історії», фільм 16 «Чому погас вогонь Перуна…» (режисер: Л. Удовенко; автори сценарію: Л. Федорова, Л. Удовенко; оператор: О. Максимовський, «Київнаукфільм», 1993 р.): https://www.youtube.com/watch?v=Wm_JUGTadQM

2. Серія «Історична правда з Вахтангом Кіпіані», фільм «Хрещення Русі. Володимир Великий» (телеканал Zik, 2017 р.): https://www.youtube.com/watch?v=nojiygs9CUM

Література

1.Аркас М. М. Історія України-Русі / М. М. Аркас. – К.: Вища школа, 1990. – 456 с.

2.Бойко О. Д. Історія України : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закладів / О. Д. Бойко. - К. : Академія, 2002. - 656 с. – Режим доступу: https://history.vn.ua/book/boyko/24.html

3.Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі / М. Ю. Брайчевський – К.: Наук. думка, 1988. – 260 c. – Режим доступу: http://www.bibliotekar.ru/rusHristianstvo/index.htm .

4. Видатні постаті в історії України (ІХ–ХІХ ст.) : короткі біогр. нариси, іст. та худож. портрети. – К. : Вища шк., 2002. – С. 25–29.

5. Гай-Нижник П. П., Батрак О. П. Хрещення Русі великим князем Київським Володимиром: обрання віри і цивілізаційно-політичного поступу // Гілея. – 2015. – Вип.102 (№11). – С.7–22. – Режим доступу: http://www.hai-nyzhnyk.in.ua/doc/2015doc.baptism.php

6. Галушка А.А. Хрещення Русі 987–989 // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во «Наукова думка», 2013. - 688 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Khreschennia_Rusi

7. Грушевський М. С. Історія України-Руси : в 11 т., 12 кн. / М. С. Грушевський – Репр. вид. – К. : Наук. думка, 1991. – Т. 1 : (До початку XI віку). – 648 c. – (Пам'ятки історичної думки України). – Режим доступу : http://litopys.org.ua/hrushrus/iur1.htm .

8. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; відп.ред О. В. Мишанич. – К., 1989 – 591 с. – Режим доступу : http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=ELIB&P21DBN=ELIB&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=elib_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=ID=&S21STR=0006367

9. Полонська-Василенко Н. Д.. Історія України : у 2 т. / Н. Д. Полонська-Василенко. – К. : Либідь, 1992. – Т. 1 : До середини ХVII століття. – 640 с. – Режим доступу: http://www.infoukes.com/ukremb/history/POLONSKA/Title.htm.

10.Ричка В. М. Київська Русь: проблеми, пошуки, інтерпретації / В. М. Ричка // Український історичний журнал. - 2001. - № 2. - С. 23-33. - Режим доступу: http://resource.history.org.ua/publ/journal_2001_2_23

11. Ричка В.М. Anni Mundi: народження християнської країни / В. М. Ричка // Український історичний журнал. - 2013. - С. 24-39. - Режим доступу: http://resource.history.org.ua/publ/journal_2013_5_24

12. Ричка В. Хрещення Русі 988 р.: ідейний зміст літописного сюжету / В. М. Ричка // RUTHENICA. - 2004. - 3. - С. 93-102. - Режим доступу: http://resource.history.org.ua/publ/ruthenica_2004_3_93

13. Рудницький Ю. Володимир Великий: від байстрюка до імператора / Ю.Рудницький // Дзеркало тижня. – 2008. – 15-21 берез. (№ 10). – C. 21. – Електрон. версія: режим доступу: http://ukrhist.at.ua/publ/11-1-0-185.