МУЛЬТИМЕДІЙНА ПОЛИЦЯ
ДО ДНЯ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІТВ'ЯЗНЯ
Електронна бібліотека Київського фахового коледжу зв'язку / Digital KKZ-Library
МУЛЬТИМЕДІЙНА ПОЛИЦЯ
ДО ДНЯ УКРАЇНСЬКОГО ПОЛІТВ'ЯЗНЯ
Це день шани тих, для кого переконання і цінності стали дорожчими за фізичну свободу. Традиція відзначення дня політв’язня запроваджена 1975 року з пропозиції В’ячеслава Чорновола, який закликав протистояти репресіям і жорстокості радянського режиму. Дату обрали невипадково. 12-14 січня 1972-го радянська влада провела найбільшу репресивну акцію проти українських дисидентів. Масові затримання та арешти були помстою за їх боротьбу за незалежність України та творчість, що доводила міфічність ідеології радянської людини.
День українського політв’язня відзначають в Україні щороку 12 січня на честь осіб, які були заарештовані через політичні переконання.
51 рік тому – 12 січня 1972 року – розпочався «генеральний погром» українського шістдесятництва. Тоді радянська влада одночасно заарештувала більшість відомих представників українського національно-демократичного руху.
Українська гельсінська спілка з прав людини називає цю подію найбільш репресивною акцією проти українських дисидентів.
Протягом двох днів у Києві і Львові були заарештовані всі відомі українські дисиденти:
Згодом був арештований Ігор Калинець. Невдовзі хвиля репресій прокотилася всією Україною, арешти пройшли в Галичині, Одесі, Харкові, Черкасах, Умані. Всього було заарештовано близько сотні осіб, а ще обшуки, допити, звільнення з роботи, переслідування.
Майже всі заарештовані були засуджені за одіозною статтею карного кодексу СРСР «антирадянська агітація та пропаганда» і відправлені відбувати свої терміни у табори Мордовії та Пермської області Росії.
Саме в неволі, у таборах, з ініціативи В’ячеслава Чорновола від 1975 року почав відзначатися День українського політв’язня – голодуваннями і протестами.
Наступна хвиля арештів відбулася у квітні-травні 1972 року. Після «генерального погрому» рух опору відродився у другій половині 70‑х років, коли основним засобом боротьби з системою став захист прав людини.
Страх був переможений, його знищили ті мужні люди в далекі 60-80-ті роки минулого століття. Шістдесятники зруйнували утопію про «нову» радянську культуру, про «нову» радянську людину і повернули словам і поняттям їх природне розуміння, вони повернули загальнолюдські цінності: віру в Бога, прагнення свободи.
ДОБІРКА КНИГ З ЕЛЕКТРОННОГО РЕПОЗИТОРІЮ БІБЛІОТЕКИ КФКЗ
Тоталітарна система тягнеться за нами, як кайдани, яких ми ще остаточно не позбулися, а тільки перепиляли ланцюги. Злюмпенізований народ ( це не вина його, а біда!) більше пам'ятає ковбасу по 2.10, як голодомор чи сталинщину. Важко врятувати свідомість народу спільними зусиллями інтелектуалів-політиків, економістів, бізнесменів, інтелігенції тому Демократична партія України звернулася через пресу до наших громадян, аби вони самі написали “Чорну книгу Україну” – про те, як тоталітарна система пройшлася по їх долях, долях їхніх родин у XX столітті.
Результату того звернення не сподівався ніхто із ініціаторів: таку унікальну, вбивчу книгу міг написати лише народ. Втім, ось вона перед вами: читайте, плачте, аби цього більше ніколи не повторилося.
Колишній в’язень сумління з майже 14-річним «стажем» пропонує півсотні статей, написаних за 20 років волі, — про співкамерників Василя Стуса та інших видатних особистостей.
Як сумлінний історик, автор пропонує суспільству інформацію про репресії 20–80-х років. Як відважний публіцист, дає яскраві оцінки своїм сучасникам — друзям і ворогам.
Частина 1. –
1–516 с.
Це видання є результатом 10-річної праці Харківської правозахисної групи і репрезентує українську частину Міжнародного біоґрафічного словнику дисидентів Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР.
517–1020 с.
Частина 3. — 2011. — 1021–1380 с.; іл.
Василь Стус повернувся на Україну... Через чотири роки по смерті. Його прах перевезено з табірного цвинтаря, що за Уралом, до Києва, на Байкове кладовище. Усе життя йшов він до свого народу, ніс на плечах тяжкий хрест правди і сумління, ішов, знаючи, що сходить — на Голгофу.
До книги увійшли спогади друзів поета, товаришів по ув’язненню, уривки з листів, вірші, фотодокументи.
Упорядник О.Ю. Орач Редактори: В.І. Міщенко, Д.В. Стус
Опубліковано: Мюнхен, 1978
Сторінок: 183 с.
Видавництво:
Видавництво “Шлях перемоги”
У третьому томі вибраних праць Івана Дзюби подано низку літературних портретів українських письменників ХІХ і ХХ століть, спогади про діячів культури таких як Л. Костенко, В. Симоненко, В. Стус та ін.
Книжку відомого літературознавця складають своєрідні літературні портрети і добірки з творчої спадщини українських письменників, яких через ідеологічне свавілля було викреслено з національного культурного життя або й розстріляно, репресовано:
П. Куліша, Б. Лепкого, О. Олеся,
Г. Чупринки, В. Винниченка,
П. Савченка, М. Драй-Хмари,
П. Филиповича, Г. Михайличенка,
М. Хвильового, В. Поліщука,
Є. Плужника, І. Сенченка,
Б.-І. Антонича, В. Симоненка,
В. Стуса та ін.
Видання адресується шанувальникам українського художнього слова.
Серія «Розстріляна й заборонена творчість діячів української культури», ч. 1.
Автор: Упоряд. О.Зінкевич, М.Француженко
Опубліковано: Балтимор-Торонто, 1987
Сторінок: 463 с.
Видавництво: Українське Видавництво “Смолоскип” ім. В. Симоненка
вірші, написані в таборі і засланні в 1976-1979 р.р., видані 1986 р. за кордоном як "Палімпсести"
вірші, що не увійшли до збірки "Полімпсести"
Із збірок віршів, статей, щоденникових записів, епістолярної спадщини Василя Стуса, лауреата Державної премії імені Т.Г.Шевченка (посмертно), постане перед читачем повнокровний образ полум'яного сина України. Поета страдницької долі, нездатного на компроміси, максималіста в почуттях і оцінках, який завжди ішов шляхом правди і заплатив за це життям.
Стус Василь. Дорога болю. (djvu-1.3 МВ)
Протягом довгого часу вилучена з літературного життя, сьогодні поезія Василя Стуса повертається до читачів, її публікують газети й журнали, надроджуються пісні на вірші поета, його твори входять до сценічних вистав... Книгу «Дорога болю» складено з уцілілих рукописів і списків поезій В. Стуса, які збереглися в рідних та друзів поета.
Усе, що він пережив і вистраждав у боротьбі за свободу й незалежність України, стало назвою поетичної збірки «Дорога болю», за яку Василя Стуса 1991 року було удостоєно посмертно Державної премії імені Тараса Шевченка.
До збірки увійшли твори Василя Стуса, чиє життя обірвалося по багатьох роках тюремних поневірянь за колючими дротами ГУЛАГу. Лицарськи вірний непроминущим ідеалам, він не спасував перед реченцем, бо ж дорогу боротьби і страждань обрав свідомо. Написане вилучали й нищили, а він з вірою, що переможе у двобої, не переставав творити, допоки пронизливі сибірські вітри не видули із кволого тіла роз'ятреної душі. Уціліле ж слово промовляє до кожного з нас, утверджуючи на думці: всі ми залишаємося в'язнями сумління доти, доки не зійде над стужілою Вітчизною заблукане сонце волі.
Правда про кримінальну справу, життя і смерть Василя Стуса. У книжці зібрано архівні документи з кримінальної справи Василя Стуса, покази свідків, листи поета з тюрми, спогади його рідних та друзів. Ознайомившись із наведеними матеріалами, читачі дізнаються про невідомі факти щодо життя, ув’язнення та загибелі Стуса, які досі охороняли під грифом «Секретно».
До книги включені обрані спогади різних людей про одну з центральних постатей руху за права людини в неіснуючому СРСР. Це — ветеран Другої світової війни, генерал, громадський діяч, правозахисник та публіцист Петро Григорович Григоренко (1907–1987). Покійний генерал здобув широку міжнародну популярність у другій половині ХХ століття, став єдиним радянським генералом, позбавленим радянського громадянства та найвідомішим у світі українським патріотом. Його діяльність та публіцистика залишаються багато в чому актуальними й сьогодні.
Спитай книгу в читальній залі бібліотеки КФКЗ
Непримиренний борець з більшовизмом
Валентин Мороз - український дисидент, історик та науковець.
Під час навчання в інституті зійшовся з українськими колами дисидентів, поширював самвидав - статті Михайла Грушевського, документи Центральної Ради, деякі сучасні твори дисидентів.
Під час покосу інтелігенції в 1965 році, Валентина Мороза заарештовують та ув'язнюють на 4 роки мордовських таборів.
Після звільнення продовжує займатися дисидентською діяльністю, шляхом поширення самвидаву, з’являються і його антирадянські твори "Серед снігів", "Хроніка опору", "Мойсей і Датан”. Через це його заарештовують вдруге та засуджують вже на 14 років таборів.
Відбуваючи другий термін, неодноразово влаштовував голодівки, одна із яких тривала більше 5 місяців, після чого його та ще декількох дисидентів обміняли на двох агентів кдб, засуджених у США.
У подальшому викладав у Гарвардському університеті, видавав свій журнал та вів радіопередачу в Торонто. У 90-ті роки повернувся в Україну.
У монографії висвітлено основні аспекта громадсько-політичної та наукової діяльності українського дисидента, історика Валентина Мороза. Охарактеризовано чинники, що впливали на формування світогляду В. Мороза, проаналізовано етапи і напрями його боротьби проти радянського тоталітарного режиму в рамках українського руху спротиву. Досліджено публіцистичну діяльність дисидента, його роль у поширенні самвидаву, умови перебування в ув’язненні. Розкрито феномен міжнародних кампаній 1970-х рр. на захист політв’язня. З’ясовано роль діяча у громадському житті української діаспори в країнах Заходу протягом 1979-1991 рр., а також суспільну діяльність у період існування незалежної України. Висвітлено основні напрямки наукової діяльності В. Мороза, визначено та значення його діяльності в українському національно- визвольному русі та новітній історії України.
Твір віддзеркалив широку дискусію у колах українських патріотів і дисидентів про зміст, характер, тактику самооборони нашого народу проти тиску русифікації та грубого топтання природних прав українців бути господарями на своїй землі. До написання автора підштовхнула заява Івана Дзюби на засіданні президії правління Спілки письменників України в Києві 26 грудня 1969 р., виголошена з приводу поширення на Заході його праці “Інтернаціоналізм чи русифікація?”.
Пропоноване видання побачило світ за кордоном, як багато тогочасної самвидавівської літератури. На момент виходу цієї книги Мороз перебував у Володимирській в'язниці. Книга містить найвідоміші твори В. Мороза, а також низку документів та матеріалів, що висвітлюють його арешти та допити. Разом з тим, уміщено різноматітні матеріали у його підтримку зі сторони тогочасної української інтелігенції.
«Україна в двадцятому столітті» — спроба дати об’єктивний аналіз недавньої, але фальсифікованої більшовицькими ідеологами історії нашої держави. Видання, що містить багато недоступної раніше інформації, буде корисним викладачам, студентам, усім, хто хоче більше знати про минуле країни. Текст подається із збереженням особливостей мови, стилю і правопису автора.
Самвидавче видання Валентина Мороза, історика та дисидента, якого звинуватили у критиці радянської влади та засудили до 4-х років таборів суворого режиму. У творі викрито сваволю КДБ та адміністрації мордовського табору, антилюдяність комуністичного режиму, загалом.
До збірника включено й деякі твори, що вже були публіковані поза межами Батьківщини, але — на нашу думку — не були достатньо поширені, або загубились, на сторінках часописів. А всі вони повинні бути у коусного з нас «під рукою», щоб черпати з них свіжу думку, фактичні дані, чи мистецьке вдоволення., Збірник цей приносить чотирнадцять творів восьми авторів і коли на них поглянути пильніше, то ствердимо, що нема в них нічого політичного, нічого протидержавного й навіть нічого, що порушувало б закон режиму, якщо мати на увазі закон писаний. І саме в цьому вага збірника, зокрема в час широких репресій на України Матергяли його доводять, що ворог переслідує письменників та критиків, вчених і поетів ні за що. Бож коли їхні твори розходяться не з писаними законами, а практикою, то вина тут режиму, який насилує закон в ім’я своїх імперіялістичних інтересів та нелюдської доктрини, в іп’я зведення України до ролі духової провінції колоніяльного простору, а людей — до ролі послушних потакайлів партійних єфрейторів., Збірник поможе вивчити цей, основний, момент сьогоднішнього положення на Україні. З цієї точки погляду, його зміст повинен би бути доведений до відома міжнародньої опінії: дослідників і навіть найширших кіл нашого оточення., Наведені тут матеріяли друкуються без відома й згоди авторів. Видавництво вважало відповідним вжити правопис, що прийнятий у всіх виданнях, які появляються поза межами УРСР.
Параджанов і Україна — ось тема цієї книги. Це перша спроба розповісти про радісні, гіркі, а часом трагічні сторінки життя геніального режисера, чия творчість впродовж двох десятиліть була пов’язана з Україною. На сторінках видання вперше друкуються унікальні архівні матеріали, які розповідають про драматичний перебіг його долі. Вперше читач ознайомиться з документами вражаючої трагедійної сили — листами Сергія Параджанова, написаними рідним і друзям з таборів, куди він був кинутий за брехливим доносом. Широко представлені рідкісні фотоматеріали, репродукції картин, малюнків, колажів Параджанова. І знову-таки вперше зібрані спогади людей, які близько знали митця, що став гордістю українського поетичного кіно і всього світового кіномистецтва.
Інтерв'ю з Є.Сверстюком, І.Дзюбою, М.Коцюбинською, М.Горинем, М.Рябчуком.
Книжка польської журналістки Богуміли Бердиховської та польського літературознавця, перекладачки й популяризаторки української літератури Олі Гнатюк є першою спробою запису розмов з найвідомішими представниками руху шістдесятництва в Україні: Євгеном Сверстюком, Іваном Дзюбою, Михайлиною Коцюбинською, Михайлом Горинем. Остання розмова - з Миколою Рябчуком - показує неперервність розвитку української незалежної думки й спадкоємність поколінь української культури. Завдяки цій книжці читач може відчути атмосферу шістдесятих, ознайомитися з громадянською позицією, яку займали українські дисиденти у той час, дізнатися про обставини, в яких формувалися українські дисиденти як особистості
книжка культуролога, наукового працівника Інституту східноєвропейських студій філософського факультету Карлового університету Радомира Мокрика, присвячена історії українського шістдесятництва.
У ґрунтовному дослідженні, що містить унікальні архівні матеріали, загадки безпосередніх учасників «культурного коловороту», автор відтворив шлях формування, а потім й спротиву «когорти молодих інтелектуалів, які увійшли в історію під назвою “шістдесятники”».
100 років тому народився видатний український та вірменський митець, режисер Сергій Параджанов. Слава спіткала його фільми по більшій частині після смерті режисера, проте найголовнішим своїм надбанням він вважав чесність та служіння мистецтву кіно. Згадуємо, як попри радянський опір, світ побачив талант Сергія Параджанова.
Хто не знає свого минулого, той не вартий і майбутнього. Хто не шанує визначних людей свого народу, той сам не годен пошани. - М. Рильський
До збірки “На перехресті думок” увійшли всі, знайдені на цей час, педагогічні статті Олекси Тихого – талановитого педагога й публіциста, філософа, мужнього патріота, правозахисника, члена-засновника Української Гельсінкської групи. Жодна з цих статей не була надрукована ані за життя автора, ані по його смерті.
Для української діаспори межі 1970–1980-х Юрій Шухевич був справжнім мучеником. І справжньою зіркою. Син командира УПА не вчинив жодного злочину проти системи — проте режим призначав йому тюремні терміни один за іншим. На його підтримку за океаном влаштовували багатотисячні мітинги й голодування. А його портрет друкували на футболках і значках.
віртуальна виставка бібліотеки КФКЗ
***
«Терпи, терпи, терпець тебе шліфує» — цей вірш авторства Василя Стуса, видатного поета, публіциста та дисидента, знає кожен українець. І саме ці рядки надихнули молодого артиста NIKITIN на запис треку «Терпи», в якому лірика Стуса зазвучала абсолютно по-новому.
У записі взяли участь лідерка гурту “ONUKA” Ната Жижченко, співачка Саша Кольцова, головна редакторка видання “Українська правда” Севгіль Мусаєва та телеведучий Олег Панюта.
Національний історико-меморіальний заповідник
Через 42 роки після тих трагічних подій 1972 року ми бачимо, як дуже подібний за своєю сутністю російський режим в 2014 році окупував український Крим і розв’язав криваву війну на сході України, яка 24 лютого 2022 року переросла в повномасштабну російсько-українську війну. Але українська нація, яка виросла з тих паростків громадянського суспільства, змогла дати відсіч агресору. Проте на окупованих територіях розгорнувся терор проти українців і кримських татар. Сьогодні процес історичного ревізіонізму радянського тоталітарного режиму в Росії проявляється не тільки в заявах політиків і в галасливих святах з вивішуванням портретів «вождів». У сталінському стилі відбуваються викрадення, затримання, арешти, обшуки і катування затриманих, яким інкримінують вигадані злочини. Режим Володимира Путіна, особливо в окупованому Криму, перевершив навіть радянський тоталітаризм доби «застою». Старі радянські методи набули нової сили: створення атмосфери страху, безсилля і безнадії, терор проти інакодумців, воєнні злочини, брутальні порушення прав і свобод, презирство до людської гідності, підміна непорушних цінностей доктриною «русского мира», тотальна пропаганда. Ось коротка характеристика політики Росії в окупованому Криму.
І ми знову з сумом відзначаємо День українського політв’язня, день невдалої спроби придушити вільний український дух, який, як фенікс, щоразу відроджується з попелу і стає міцнішим. І ми подумки з тими, хто сьогодні перебуває в неволі.
Український кінорежисер, сценарист та письменник, громадський активіст
За звільнення Олега Сенцова, найвідомішого російського політв'язня-українця, протягом п’яти років боролася світова еліта – від голлівудських зірок до релігійних авторитетів.
Його, активіста Автомайдану під час Революції гідності, після окупації Криму РФ заарештували російські спецслужби. А потім «суд» дав йому 20 років колонії суворого режиму за сфабрикованою справою про тероризм. Свободу Сенцов здобув лише в межах обміну полоненими.
Після звільнення він близько року розповідав про Україну на авторитетних світових майданчиках. І вже встиг закінчити перервану роботу над фільмом про 1990-ті «Носоріг», який вийшов у прокат напередодні повномасштабного вторгнення росії в в Україну.
«Дракони теж вмирають. Я сподіваюся, що Крим ми повернемо»
упорядник віртуальної виставки бібліотекар 2 категорії бібліотеки КФКЗ - Т.А. Повхліб