У 27 років написав «Самостійну Україну» — брошуру, з якої розпочався новітній український націоналізм. У ній вперше сформульована політична вимога утворення самостійної Української Держави. Все своє життя Міхновський залишався «білою вороною», змушений йти проти течії. Його ідеї були незручними і недоречними в добу повсюдної популярності соціалізму на початку минулого століття.  Міхновський як ніхто інший серед його сучасників випередив час. Через 91 рік після того, як «Самостійна Україна» побачила світ, його ідея стала реальністю.

• 1900 – бере участь у створенні першої української політичної партії – Революційної української партії (РУП) та видає у Львові брошуру «Самостійна Україна».

• 1904 – виходить із РУП і засновує Українську Народну Партію (УНП), що проголосила своєю метою боротьбу за незалежність України.

• 16 березня 1917 — створює товариство «Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка» з метою формування українських військових частин.

• 3 травня 1924 – загинув у Києві за загадкових обставин.

 «Українська національна думка мусить обнімати всіх українців, де б вони не проживали, на всій Україні, без огляду на державні кордони…, коли в кожному з нас до решти загине полтавський, галицький і т.д. провінціал, а в цілому зродиться та зросте Всеукраїнець, якого думи і змагання обнімають усю Україну зарівно і неподільно як нерозлучну і єдину цілість».

Микола Міхновський

 Читайте також: 

Україна для українців Миколи Міхновського

МУЛЬТИМЕДІЙНА ПОЛИЦЯ: МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ 

Кримський татарин із білоруським корінням народився у Володимирі-Волинському. Вчений, що здійснив внесок у розвиток майже всіх галузей української філології, а також етнології та фольклористики. Письменник і перекладач, що володів понад 60-ма мовами. Історик та сходознавець, що “будував мости” між українською та культурами народів Сходу. Один із творців Академії наук. Ім’я Агатангела Кримського – у переліку видатних діячів світу ЮНЕСКО. Вченого, який заперечував теорію про «колиску трьох братніх народів», радянська влада переслідувала з кінця 1920-х, але остаточно знищила у 1942-му. Місце поховання досі невідоме.

• 1889-1892 – Агатангел Кримський навчається в Лазаревському інституті східних мов у Москві, де готували перекладачів і чиновників для роботи на Сході. Після закінчення отримує дворічну стипендію для поїздки до Лівану й Сирії, а повернувшись, викладає, пише серію підручників, перекладає Коран на російську.

• 1918-1928 – під час гетьманату Скоропадського повертається до Києва, де стає секретарем Всеукраїнської академії наук, а фактично керує нею. Очолює історико-філологічний відділ Академії і кабінет арабо-іранської філології. Викладає в Київському університеті, створюючи українську школу орієнталізму.

• 1928 – більшовицький уряд не затверджує Кримського на посаді секретаря ВУАН, а невдовзі ліквідує всі установи, які очолює вчений.

• 1930-ті – Агатангела Кримського практично усунули від науково-викладацької роботи.

• 25 січня 1942 – офіційна дата смерті вченого в ув’язненні в Казахстані, у Кустанайській загальній тюрмі №7. Деякі дослідники дотримуються думки, що він не доїхав до Кустанаю, а загинув у дорозі.

 «Я тоді був зовсім закоханий в Україну. Україна мені навіть снилася. Я був тоді патріот до фанатизму… але ні, ці слова дуже слабі, щоб виразити мої тодішні почування! Це було якесь містичне кохання».

Агатангел Кримський

Читайте також: 

Сходознавець Агатангел Кримський знав до сотні мов 

За походженням Вільгельм-Франц Лотрінген Габсбург належав до однієї із найбільш знаменитих та могутніх династій старої Європи. Водночас він був серед тих багатих, впливових та перспективних людей ХХ століття, що обрали політичну приналежність до української нації. Користуючись походженням, авторитетом і знайомствами в імперських колах, ерцгерцог лобіював українські інтереси в Австро-Угорщині. З початком Української Революції взяв участь у збройній боротьбі за свободу українців. Після поразки Української Народної Республіки жив у Європі й майже відійшов від політики. Проте не уник переслідування з боку радянської влади за зв’язки з ОУН. Загинув у Лук’янівській в’язниці Києва.

• 1915 – служить у 13-му полку уланів, який формувався переважно з українців. Один із вояків подарував ерцгерцогу вишиванку, яку той часто одягав. За це отримав своє друге ім’я – Василь Вишиваний.

• 1916 – стає депутатом парламенту Австро-Угорщини, де знайомиться із депутатами-представниками українців та лобіює автономію для українських земель у складі імперії.

• 1918 – переймає командування легіоном Українських січових стрільців на Херсонщині.

• 1919 – очолює відділ закордонних зв’язків Генштабу армії УНР. За рік подає у відставку на знак протесту проти військової допомоги Польщі Україні в обмін на Галичину.

• 1921 – виходить збірка україномовних поезій Василя Вишиваного “Минають дні”  з присвятою “борцям, що впали за волю України”.

• 1947 – у радянській зоні окупації Відня Вільгельма Габсбурга заарештовує контррозвідка Союзу за звинуваченням у співпраці з ОУН та західними розвідками.

 «Я людина без батьківщини, без дому, покинутий і, як Габсбург, можливо зненавиджений. Я не маю і не мав би нічого більше для себе чекати, якби мене не стримувало моє «останнє»,
моє «все» - віра у вільний Український Нарід. Цією вірою я живу, і се
для мене моє «Все» і моє «Останнє».

Вільгельм Габсбург

Читайте також: 

Василь Вишиваний слідчим НКВС відповідав українською 

Микола Леонтович (1877-1921)

Композитор, хоровий диригент, піаніст, педагог, збирач музичного фольклору, громадський діяч

Завдяки Миколі Леонтовичу весь світ на Різдво співає український «Щедрик», в англомовному варіанті відомий як «Carol of the Bells». Його обробку композитор обмірковував протягом усього життя – відомі п'ять редакцій хорових розспівів пісні. Всесвітньовідома мелодія «Щедрик», яку Микола Леонтович написав за мотивами української народної щедрівки, стала символом Різдва у багатьох країнах. Склалося так, що його люблять і пам’ятають не стільки завдяки створеній ним музиці, як за те, що зафіксував і вдихнув нове життя у старовинні народні пісні. 

Син священика з Поділля, він отримав музичну і духовну освіту у семінарії Кам'янця-Подільського. Потім працював учителем співу у селі Чуків (зараз Немирівський район Вінницької області). Там він і став композитором, створив самодіяльний симфонічний оркестр, який виконував оброблені їм народні мелодії.

У 1904 році композитор їде працювати вчителем в Донбас на залізничну станцію Гришине (нині Покровськ Донецької області). Тут він створює хор з робітників, для якого пише свої перші твори.

У 1917 році з проголошенням Української Народної Республіки (УНР) Леонтович переїздить до Києва. Тут він створює свої перші симфонічні твори, починає писати оперу «На русалчин Великдень».

А після приходу до влади більшовиків виїжджає в Тульчин (нині – райцентр Вінницької області), де засновує музичну школу. У 1921 році його життя трагічно обривається. За підтримку української державності та за те, що відроджував усну народну творчість, Миколу Леонтовича застрелив у батьківському домі чекіст, який попросився переночувати у композитора, пограбував будинок і застрелив господаря.

Кадровим військовим Марко Безручко став у вишах та армії Російської імперії. Під час Української революції в 1917—1921 рр. долучився до визвольного руху. Талант полководця повною мірою проявив у 1920 році, коли українці спільно з поляками дали відсіч більшовикам. 6-та стрілецька дивізія під командуванням Безручка отримує низку блискучих перемог в боях з червоними. Найбільшу славу їм приносить героїчна оборона Замостя. Захисникам міста вдалося на два дні зупинити кінноту Семена Будьоного. Відтак розпочався контрнаступ, який увійшов в історію як «диво над Віслою». «Українець, який врятував Варшаву від більшовизму» – так називають Марка Безручка історики. Поляки хотіли нагородити його найвищим орденом Vіrtutі Міlіtarі. Та генерал відмовився від нагороди зі словами: «Я воював за Україну, а не за Польщу». 

• 1914 – закінчує Миколаївську військову академію.

• Березень 1918 – службовець Головного управління Генерального штабу армії УНР.

• Лютий 1920 – з інтернованих у Польщі українських вояків формується 6-та стрілецька дивізія.

• 21 квітня 1920  – Марка Безручка підвищують до рангу полковника, а 5 травня – генерал-хорунжого армії Української Народної Республіки.

• 1921 – 1924 – військовий міністр в уряді УНР, член Вищої військової ради УНР.

 «Це був скромний, поважний «вояк з крови й кости», добрий психолог, знаменитий тактик, приязно ввічливий супроти кожного, турботливий за вояцтво. Щирий, «непідфарбований обставинами» визнавець незалежности України».

Зі спогадів сотника Дмитра Герчанівського

Читайте також: 

Українець, який урятував Варшаву. Бойовий шлях генерала Марка Безручка

У 22 роки ця дівчина вже стала живою легендою в Галичині. Із початком І світової війни вона добровільно записалася до легіону Українських січових стрільців. Як хорунжа та командирка стрілецької чоти УСС брала участь у запеклих боях із росіянами. У бою під Лісовичами потрапила в полон... Її вивозять до Ташкенту. Драматична історія жінки-військовополоненої набуває розголосу. За перипетіями ув’язнення стежили не тільки українці-галичани, для яких вона стала національною героїнею, а й західноєвропейська преса. Повернення із заслання через Фінляндію, Швецію, Німеччину до Галичини вітали численні делегації жіночих рухів цих країн. Згодом Олена Степанів ще візьме участь в організації Листопадового зриву 1918-го. Потім аж до арешту та заслання у табори Мордовії присвятить себе викладанню та науковій роботі. А ще вона подарує Україні чудового сина — відомого історика Ярослава Дашкевича. 

• Листопад 1919 – Олена Степанів виїжджає до Відня, де закінчує університет зі ступенем доктора філософії.

• 1922–1936 – викладає географію та історію в гімназії сестер василіянок у Львові, а також географію на філософському факультеті Українського таємного університету.

• 1944–1946 – старша наукова співробітниця і завідуюча сектором економіки промисловості львівського відділу економіки Академії наук; доцентка Львівського університету.

• 29 грудня 1949  – заарештована й засуджена до 10-ти років ув’язнення в таборах Мордовії.

 “Величаєте мене героїнею і тому ніяко мені. Не сповнила я досі нічого геройського. Я сповняю лише обов’язок свій... Я з любові до України взяла кріс та пішла у поле фізичною силою бити ворога. От і все”.

Олена Степанів

Читайте також:

 Життя й легенда Олени Степанів

Селянин за походженням та вчитель за професією. Перша світова війна зробила його кадровим офіцером; Українська революція – одним із перших отаманів Холодноярської республіки. Під проводом Чучупаки гайдамаки Холодного Яру упродовж двох років воювали за свободу проти більшовиків та білогвардійців. Волю Василь Чучупак цінував більше за життя. Потрапивши в оточення, останню кулю залишив для себе… 

• 1916 – Василя Чучупака мобілізують до царської армії, він закінчує військову школу та служить у званні прапорщика.

• 1918 – жителі села Мельники – столиці Холодноярської республіки — обирають його отаманом.

• 1919 – гайдамаки під проводом Чучупаки беруть участь у великому повстанні проти більшовиків.

• 1920 – гайдамаки під проводом Чучупаки беруть участь у вигнанні білогвардійців з Черкас.

• 12 квітня 1920 – на хуторі Кресельці потрапляє в оточення більшовиків й приймає свій останній бій.

 «Лише одна родина Чучупаків склала на жертовник Батьківщини життя п'ятьох синів. Холодний Яр дав десятки вогненних прикладів героїзму, якими не кожна нація може похвалитися».

Юрій Горліс-Горський

«Апостол релігійно-національного відродження» — так називав його  Агатангел Кримський. Сам Липківський вважав духовне відродження основою відродження національного. Тому присвятив життя боротьбі за автокефалію – самостійність православної церкви в Україні. Українська Автокефальна Православна Церква постала завдяки його зусиллям у 1921 році. Втім ненадовго. Радянська репресивна машина поглинула її через 6 років, а митрополита Липківського – у 1937-му. 

• • 1884 – Василь Липківський закінчує Київську духовну семінарію, а згодом Київську духовну академію.

  • Серпень 1903 – стає директором Київської єпархіальної церковно-вчительської школи, але через два роки його звільняють із посади через «українофільство».

  • 12 липня 1919 – уперше в Софійському соборі Липківський відправляє літургію повністю українською мовою.

  • 21 жовтня 1921 – Перший Всеукраїнський православний церковний собор утверджує автокефалію православної церкви в Україні та обирає Василя Липківського Митрополитом Київським і всієї України.

  • 22 жовтня 1937 – Липківського заарештовує НКВД за звинуваченням у керівництві «націоналістичною фашистською організацією українських церковників, що ставила за мету відторгнення України від СРСР і створення самостійної держави фашистського типу».

 «Щоб відродити нашу Церкву, щоб вдихнути в неї душу живу, ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади».

Василь Липківський

 Читайте також:

• "Ми мусимо вискочити з-під московської церковної влади"

• Народний митрополит

• Василь Липківський. Діалог Сергія Грабовського та Максима Стріхи

Театральний режисер-реформатор, він  зумів вийти за межі форматів, усталених у 1920 роках в українському театрі й культурі в цілому. Метою було повернення «до Європи і до самих себе». Для цього закликав відкинути російські культурні стилі, критично оцінити звичні штампи, подолати обмеження свободи самовираження й не боятися виходити до світу. Цей рух до оновлення культури насильно припинили 1937-го – за допомогою револьверів Нагана у Сандармосі. Курбаса та співзвучне йому покоління українських митців нарекли «розстріляним відродженням». Завдання так влучно сформульовані Курбасом все ще залишаються невиконаними і напрочуд актуальними. 

• 1907–1912 – навчається у Віденському та Львівському університетах.

• 1916 – починає грати у найвідомішому на Наддніпрянській Україні театрі Миколи Садовського.

• Березень 1917 – засновує Молодий театр у Києві.

• Березень 1922 – засновує театр «Березіль».

• 1925 — Курбас знайомиться із драматургом Миколою Кулішем, з яким вони створили неперевершений творчий тандем.

• 1934 – режисера засуджують до 5 років ГУЛАГу, а через три роки, в 1937-му, розстрілюють в урочищі Сандармох на Соловках.

Мрія Курбасова полягала у створенні українського театру як театру якости, кругозору, європейського охоплення, ба навіть світового. Він хотів повнотою й без сліду знищити інстинкт національної меншости.

Валерій Інкіжинов

 Читайте також:

• Революціонер театру: новаторство Леся Курбаса суперечило канонові соцреалізму

• Курбас: комунізм несумісний з природою людини

• Лесь Курбас / Енциклопедія історії України 

• 1887, народився Лесь Курбас - uinp.gov.ua 

• Історія життя неперевершеного Леся Курбаса -  suspilne.media 

• Із сузір’я «розстріляного відродження»: Лесь Курбас - tsdavo.gov.ua

• Довга дорога на схід Леся Курбаса - localhistory.org.ua

• Лесь Курбас: з кулею у серці - На скрижалях / na-skryzhalyah.blogspot.com

• Коломієць, Ростислав. Лесь Курбас [Електронна копія] / Ростислав Коломієць. — Електрон. текст. дані (1 файл : 34,9 Мб). — Харків : Фоліо, 2020 (Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2022). —(Знамениті українці).

Завдяки йому український визвольний рух продовжив боротьбу після поразки Української Революції 1917-1921 років, діяв у новому підпільному форматі 1930-х та з новою силою повстання розгорівся у 1940-х. Постать полковника є “містком” між двома поколіннями учасників боротьби за незалежність: тими, хто боровся в 1917-1921 і тими, хто повстав у 1940-ві. Євген Коновалець створив та очолив одне з найбоєздатніших військових формувань доби Української Народної Республіки — Корпус січових стрільців, згодом Організацію українських націоналістів — чи не найуспішніший політичний проект українців минулого століття. 

• 1914 – із початком І світової війни Євгена Коновальця мобілізують до австрійської армії. Як кадет-аспірант бере участь у боях із росіянами у Галичині.

• Грудень 1917 – засновує Галицько-буковинський курінь (згодом – курінь та корпус січових стрільців), що відіграє важливу роль у придушенні більшовицького заколоту в Києві у січні 1918-го та у відстоюванні незалежності УНР.

• Листопад 1921 – започатковує Українську військову організацію.

• 28 січня – 3 лютого 1929 – у Відні на I великому зборі Організації українських націоналістів Євгена Коновальця обирають головою Проводу ОУН.

• 23 травня 1938 – у Роттердамі гине від вибухового пристрою, підсунутого агентом НКВД.

 “У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю”.

Євген Коновалець

Читайте також:

• Прецедент Коновальця

• "Важко було нам збагнути фаталізм полковника"

Одне з найкоротших, але і найяскравіших життів у списку видатних українців – доля Олени Теліги, розстріляної німцями у 34 роки в київському Бабиному Яру. 

Провівши більшу частину життя в еміграції (сім'я Теліги виїхала з України після поразки національної революції в 1920-х), вона стала однією з головних активісток національного руху за кордоном.

Українська поетеса народилася під Москвою. Росла в російському середовищі. Активність в Організації українських націоналістів, приїзд в окуповану нацистами Україну, перебування у застінках гестапо і навіть смерть від нацистської кулі були наслідками життєвого вибору – віднайдення себе як українки. Олена Теліга присвятила боротьбі за Україну своє життя. Її безвідмовною зброєю стало слово. 

Зі своєю блискучою вольовою поезією, літературно-критичними й публіцистичними текстами Теліга увійшла в число провідних авторів «Вістника» Дмитра Донцова – популярного періодичного видання української інтелігенції тих років. Крім того, поетеса приєдналася до Організації українських націоналістів, відповідаючи за культурний фронт діяльності організації.

Саме з цією місією в 1941 році вона не побоялася вирушити в окупований Київ, де організувала та очолила Спілку письменників України, а також випуск літературної газети «Літаври».

• 1918 – сім’я Шовгеневих переїздить до Києва. Батько Олени викладає в Київському політехнічному університеті. Олена ж навчається у жіночій гімназії.

• Липень 1922 – Олена Теліга виїздить до Чехії та оселяється у Подєбрадах. Вступає на історико-філологічне відділення Українського педагогічного інституту.

• Грудень 1939 – переїжджає до Кракова, вступає в ОУН. Працює в культурній референтурі, готує тексти листівок і відозв, які надсилаються до України.

• 1941 – Олена Теліга вирушає до окупованої нацистами України. Кінцева зупинка – Київ. Тут вона очолює спілку українських письменників та редагує літературно-мистецький додаток до газети “Українське слово” – журнал “Літаври”.

• 21 лютого 1942 – разом із чоловіком Михайлом Телігою та соратниками Олену розстріляли у Бабиному Яру.

«Україну може врятувати новий тип українця, який вміє жити, творити і вмирати для своєї нації», – писала Теліга.

«Держави стоять не на династії, а на внутрішній єдності і силі народу»

«Коли ми, поети, пишемо про відвагу, твердість, шляхетність посвяти й цими творами запалюємо та шлемо на небезпеки інших, то як можемо ми самі цього не робити?… Коли я загину, то знатиму й іншим покажу, що жила так, як хотіла й як повинна була жити, коли ж сидітиму в безпечнім запіллі – це вже буде зрада мене самої!»

Олена Теліга

Читайте також: 

• Олена Теліга: "Життя - це боротьба, а боротьба - це справжнє життя"

• "Вона загинула за національну ідею, а він – за неї" . Поетесу Олену Телігу стратили в Бабиному Яру

• Телігу погубило місто її першої любові

Йосиф Сліпий (1892-1984)

Український церковний діяч, єпископ Української греко-католицької церкви, кардинал католицької церкви

Очолив Українську Греко-Католицьку Церкву в час, коли її намагалася знищити радянська тоталітарна машина. На долю митрополита випало 18 років концтаборів. Але й там він залишався із вірянами та не покинув піклуватися про довірену йому Церкву. За звільнення митрополита клопотали американський президент Джон Кеннеді і Святіший Отець Іван ХХІІІ. Коли врешті опинився на Заході на волі, він продовжив боротьбу за права переслідуваної Церкви та єднав українські громади в різних країнах світу. 

Йосиф Сліпий зумів врятувати Українську греко-католицьку церкву (УГКЦ) у найважчі роки її існування. 

Перший ректор Львівської богословської академії, який здобув освіту і ступінь доктора в австрійському Інсбруку, Сліпий у 1944 році очолив УГКЦ після померлого митрополита Андрея Шептицького. А вже через рік церкву було примусово ліквідовано в СРСР.

Сліпого, як і інших ієрархів УГКЦ, радянська влада репресувала: в ув'язненні та засланнях він провів 18 років. Лише завдяки зусиллям міжнародної дипломатії і папи Івана XXIII Сліпому дозволили виїхати з Радянського Союзу в Рим.

І хоча за останні 20 років свого життя він так і не дочекався ні повернення додому, ні легалізації УГКЦ в Україні, Сліпий не тільки зберіг, але і помітно активізував життя своєї церкви в діаспорі. Він заснував і очолив Український католицький університет в Римі, а потім відкрив його філії в США, Канаді, Аргентині і Великобританії.

• 1911 – вступає до Львівської греко-католицької духовної семінарії.

• 1928 – стає ректором Львівської богословської академії.

• 22 грудня 1939 – митрополит Андрей Шептицький висвячує Йосипа Сліпого на єпископа з правом наслідування митрополичого престолу.

• Листопад 1944  – Йосип Сліпий очолює Українську Греко-Католицьку Церкву.

• 10 квітня 1945  – Сліпого заарештовує НКВД.

• 26 січня 1963 – виходить на свободу завдяки міжнародному тиску на радянську владу.

 «Без жодного захисту перед морозом, що доходив до 40 градусів нижче нуля, одягнений у лахміття, з ногами, обвитими деревною корою, що прив’язана була до колін і кісток шматтям. А проте завжди погідний, повний зрозуміння для всіх, благородний навіть у стосунках з наглядачами і таборовими шпигунами».

Франц Гробауер

 Читайте також:

• Патріарх Йосип Сліпий у минулому столітті потряс усім світом 

• Патріарх, визнаний народом, не визнаний Ватиканом

Присвятила життя боротьбі за свободу народу. Більше дев’яти років пробула в підпіллі. Життя в криївках та сутички з ворогом, втрата рідних і близьких, арешти і тортури не притупили її чуйності. Вона була одним із останніх борців і свідків збройної боротьби за незалежність. Вирвавшись із радянської в’язниці в емоційних мемуарах «Тисяча доріг» “Марічка” розповіла світові про звитягу і життя у підпіллі, про ціну, яку за волю України сплатила сама і тисячі її побратимів. 

• 1940-ві – Марія Савчин – провідниця підпільного юнацтва ОУН у Львові, надрайонова керівниця українського Червоного Хреста та зв'язкова референтури служби безпеки крайового проводу ОУН.

• 1947 – її затримують польські чекісти у Кракові. Під час цього затримання Марія втрачає кількамісячного сина Зенона.

• 1953 – наступний арешт разом із чоловіком, полковником УПА Василем Галасою. Подружжя утримували в київській в’язниці та запропонували піти на співпрацю із МҐБ: відрядити кур’єра до США для встановлення контакту із Українською головною визвольною радою. Галаса погодився лише на кандидатуру дружини, якій беззастережно довіряв. Заручниками в Україні залишалися їхні родичі, син та він сам.

• 1954 – “Марічка” від’їжджає до США. Перед від’їздом їй дали змогу побачити з вікна автомобіля 6-річного сина Петра. За домовленістю із чоловіком Марія Савчин розкриває перед УГВР наміри радянських спецслужб й більше не повертається до СРСР.

 «Було одне задумане діло, яке тримало мене при житті. Цей задум я виношувала в серці крізь увесь маршрут, він вів мене на Захід провідною зорею. Я почувала, що доля недаремне привела мене, останнього живого свідка, у вільний світ. Вона наклала на мене великий обов'язок – зберегти пам'ять про нашу визвольну боротьбу, особливо її кінцевий період».

Марія Савчин

Ніл Хасевич (1905-1952)

Український громадський та політичний діяч, член ОУН та УПА, видатний художник та графік, відомий своїми численними карикатурами та малюнками патріотичного змісту

Ніл Хасевич – є одним із ключових героїв українського національно-визвольного руху, хоч він і не боронив нашу державність зі зброєю в руках, він робив це інакшим способом – мистецтвом.

Цікаво, що на початку 30-х років Хасевич уже був відомим художником. Займався різними видами образотворчого мистецтва – графікою, олійним живописом, різьбою по дереву. Його ім’я було відоме за кордоном, а його роботи виставлялися в салонах США та Західної Європи.

Тим не менш він присвятив себе боротьбі. Працював в повстанських друкарнях, малював ілюстрації до журналів та агітаційних листівок, розробляв проекти прапорів, печаток, бланків, є автором ілюстрацій до повстанської валюти – бофонів.

Художник-графік, який замість всесвітнього визнання обрав шлях митця-повстанця. Підтримав боротьбу Української повстанської армії з радянською владою своїм талантом і життям. Його графіка стала ефективною зброєю в руках підпілля. Дереворити, створені Нілом Хасевичем у криївках й віддруковані у підпільних типографіях, творили графічний стиль УПА. Копії гравюр розповсюджувалися серед іноземних посольств та делегатів сесії Асамблеї ООН. 

• 1930 – Ніл Хасевич стає студентом Варшавської академії мистецтв.

• 1931 – 1942 – його роботи експонуються на 35-ти міжнародних виставках у Варшаві, Празі, Берліні, Чикаго, Нью-Йорку, Лос-Анджелесі.

• 1942 – Хасевич вступає до УПА (псевдо «Бей», «Зот», «Старий») та створює підпільну мистецьку школу для повстанців.

• 1942 – 1952 – у підпіллі створює дереворити, листівки, плакати. Бере участь у виданні підпільних часописів. Малює серію портретів бійців і командирів УПА. Виготовляє печатки для головного командування та випускає повстанські гроші (бофони).

• Загинув у 1952 році, застрелившись під час облави радянських спецслужб.

• 1952 – вже після загибелі Ніла Хасевича у криївці на Рівненщині, у Філадельфії вийшов альбом його робіт «Графіка в бункрах УПА».

 «Поки буде залишатися бодай одна краплина моєї крові, я буду битися з ворогами свого народу. Я не можу битися з ними зброєю, але я б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся у той час, коли багато сильних і здорових людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива».

Ніл Хасевич

Читайте також: 

Ніл Хасевич. Людина, яка створила візуальний образ УПА

Патріарх політв’язнів – так його називали в радянських концтаборах. Із 60-ти років життя 34 він провів в неволі. Хоча після навчання у Празькій політехніці міг зробити кар’єру архітектора в Європі. Спершу його поневолила польська влада за те, що привозив до Західної України літературу, яка пропагувала незалежну Українську Державу. А радянська заслала до ГУЛАГу. У найважчих умовах табірної системи Михайло знаходив для інших добре слово, ділився хлібом, підпільно організовував літературні вечори й релігійні свята, готував повстання. Помер в ув’язненні. Та в різних куточках світу його пам’ятають як людину волі, що перемогла тоталітарну систему. 

• 1937 – польська влада засуджує Михайла Сороку на 5 років за підозрою в причетності до ОУН. Ув’язнення відбував у Березі Картузькій, Ґродно, Станиславові.

• 1940 – засуджений радянською владою за причетність до ОУН до 8-ми років у таборах ГУЛАГу. 1 вересня того ж року дружина Михайла Катерина Зарицька народила сина Богдана у львівській тюрмі.

• 1948 – у Воркуті створює підпільну організацію «ОУН-Північ», що боролася за права політичних в'язнів. За це в 1952 році засуджений до смертної кари. Згодом її замінили на 25 років неволі.

• 1954 – Михайло Сорока долучається до організації Кенгірського повстання політв’язнів у Казахстані.

• 1971 — смерть в ув'язненні.

“Якби світське суспільство наділяло своїх лицарів духу титулом святих, як це робить Церква, то серед жертв червоного людоловства першим, гідним цього звання я б назвав Михайла Сороку”.

Святослав Караванський

Читайте також:

Михайло Сорока у Воркуті створив "ОУН-Північ"

Німець за походженням, американець за паспортом, всесвітньовідомий український славіст Юрій Шевельов все своє життя відстоював право української мови на незалежність від «великоросійської». Професор Гарвардського і Колумбійського університетів, автор близько 900 праць, які видавалися українською, німецькою та англійською мовами, він вивів українську мову в коло світових наукових інтересів. Перебуваючи в еміграції, ніколи не поривав зв’язку з Україною і брав активну участь у житті української діаспори. Шевельов був президентом Української Вільної Академії Наук в Нью-Йорку, одним із фундаторів Мистецького Українського Руху, товариства “Друзі Харкова” та об’єднання українських письменників “Слово”; редактором журналів “Арка” та “Сучасність”. 

• 1908 – Юрій Шевельов народився у Харкові в родині етнічних німців. Його батько був монархістом і генерал-майором армії Російської імперії.

• 1939 - 1940-ві –  захищає кандидатську дисертацію. Під час окупації України гітлерівськими військами займався наукою.

• 1952 – після тривалого періоду в еміграції у Західній Європі виїжджає до Сполучених Штатів. Стає найвідомішим славістом на Заході. Викладає в Гарвардському і Колумбійському університетах.

• 1979 – у Гейдельберзі виходить фундаментальна праця Юрія Шевельова «Історична фонологія української мови», в якій він спростовує існування східнослов’янської «братньої колиски трьох мов: російської, білоруської й української».

• 2002 – помер у 94-річному віці у Нью-Йорку. 

«Шлях до майбутнього лежить через уміння мислити й розуміти, не через начотництво, сліпу віру і завжди обмежений фанатизм».

Юрій Шевельов

Читайте також:

• Оксана Забужко: Юрій Шевельов є амбасадором культури "Розстріляного Відродження"

• Вулиці та будинки Харкова «розповідають» про український період Юрія Шевельова

Український конструктор космічних кораблів у 31-річному віці  заарештований НКВД за звинуваченням у шкідництві. Пройшов випробування сталінського ГУЛАГу. Табірне пекло не вбило у ньому прагнення до реалізації мрії життя — зробити космос досяжним. Режим не зламав його свободу думки. Корольов керував колективами, що зробили вирішальний внесок у підкорення космосу. 

• 1924 – вступає до Київського політехнічного інституту.

• 1938–1945 – ув’язнений в таборах і «шарашках» ГУЛАГу.

• 1946 – стає головним конструктором балістичних ракет.

• 21 серпня 1957 – запуск першої у світі міжконтинентальної балістичної ракети.

• 4 жовтня 1957 – запуск першого в історії штучного супутника Землі.

• 12 квітня 1961 — Корольов керує першим польотом людини в космос.

 «Те, що здавалося нездійсненним протягом століть, що ще вчора було лише сміливою мрією, сьогодні стає реальним завданням, а завтра — звершенням. Немає перешкод людській думці!»

Сергій Корольов

Катерина Білокур (1900 – 1961)

 Сільська дівчина з Полтавщини. Самотужки опанувала буквар — до школи батьки не пустили. Попри категоричну батьківську заборону малювати, нерозуміння з боку односельчан та матеріальні труднощі, стала визнаною художницею. «Велика любов до святого малювання» та відчуття внутрішньої свободи допомогли їй створити на полотні світ неймовірної краси, чи радше відтворити довколишній, як вона його бачила.

• 1924 – невдала спроба вступити до Миргородського художньо-керамічного технікуму.

• 1928 – невдала спроба вступити до Київського театрального технікуму.

• 1940 – почула пісню у виконанні Оксани Петрусенко «Чи я в лузі не калина була», під враженням намалювала калину і надіслала малюнок співачці. Петрусенко так сподобався малюнок, що попросила Павла Тичину розшукати художницю. У тому ж році роботи Білокур експонуються на обласній виставці у Полтаві, згодом – на республіканській у Києві.

• 1954 – три картини Білокур: «Цар-Колос», «Берізка» і «Колгоспне поле» включені до експозиції радянського мистецтва на Міжнародній виставці в Парижі.

• 1956 – за 5 років до смерті Катерина Білокур одержує звання “Народний художник України”.

«Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ».

Пабло Пікассо

Її називали совістю українського шістдесятництва. Народилася у зросійщеній родині в Ялті, до 14 років жила у Ленінграді. Та обрала для себе Україну. У монументальному мистецтві Алла Горська втілювала традиції знищеної школи бойчукістів. Створювала вітражі, мозаїки, писала картини, була художником костюмів у театрі Леся Танюка. Горська відкрито говорила про злочини сталінізму, викривала незаконні арешти дисидентів. Листувалася з в’язнями концтаборів, допомагала їхнім родинам та розповсюджувала самвидав.  Відмовилася співпрацювати з КГБ. Ціною за вибір і позицію стало її життя.       

• 1962 – Алла Горська та однодумці засновують Клуб творчої молоді у Києві. Разом із Василем Симоненком та Лесем Танюком виявляють місця поховання розстріляних НКВД на Лук’янівському цвинтарі та у Биківні й роблять заяву до міської ради.

• 1964 – її виключають зі Спілки художників за «ідейно хибний» вітраж «Шевченко. Мати» до 150-річчя поета у вестибюлі Київського університету. Вітраж  знищено.

• 1968 – художниця підписує громадського листа Леоніду Брежнєву з вимогою припинити політичні переслідування дисидентів, після чого її вдруге виключають зі Спілки художників.

• 28 листопада 1970 – Аллу Горську вбито у Василькові поблизу Києва.  

«Я працюю, щоб було мистецтво сучасне, українське, яке представляє свій народ. Народ незламний».

Алла Горська

Читайте також:

• 18 вересня день народження Алли Горської: вона насміхалася із КДБ

• 1929 – народилася Алла Горська, художниця - УІНП / uinp.gov.ua 

• АЛЛА ГОРСЬКА: ЛІДЕРКА ШІСТДЕСЯТНИКІВ - marieclaire.ua

• Алла Горська - treasures.ui.org.ua/horska_ua 

• Алла Горська – вбита за любов до України -- Український інтерес /uain.press 

• 50 років тому убили українську художницю-шістдесятницю Аллу Горську: вона насміхалася із тоталітаризму - radiosvoboda.org 

• Сергій БІЛОКІНЬ - Алла ГОРСЬКА (спогади) - boryviter.etnoua.info 

• Душа шістдесятництва Алла Горська та лицар незалежності Євген Сверстюк: невідомі факти про відомих українців у програмі "Код ідентичності" - kanaldim.tv

• МУЛЬТИМЕДІЙНА ПОЛИЦЯ Digital KKZ-Library: ДУША УКРАЇНСЬКОГО ШІСТДЕСЯТНИЦТВА

Талант зробив його відомим спершу в рідному Кіцмані, згодом – у Чернівцях, а в 20 років автора «Червоної рути» знав увесь Радянський Союз. Пісні «Водограй», «Я піду в далекі гори» ставали переможницями пісенних конкурсів. Він – один із тих композиторів і виконавців, що започаткували українську естрадну пісню. Принципова відмова писати музику на російськомовні тексти та прославити 325-ту річницю «возз’єднання» України з Росією коштувала 30-річному композиторові життя. Прощання з ним тисяч людей у Львові стало виявом того, що навіть під товстим льодом “застою” зріють паростки свободи.

• 1964 – Володимир Івасюк створює шкільний ансамбль «Буковинка», для якого пише перші пісні.

• 1966 – вступає до Чернівецького державного медичного інституту і відразу ж відрахований за те, що повалив пам’ятник Леніну в Кіцмані.

• 1971 – пісня «Червона рута» стає піснею року на Всесоюзному пісенному конкурсі «Пісня-71».

• 1974 – Софія Ротару з піснею «Водограй» стає лауреаткою естрадної пісні «Сопот-74». Тоді українська пісня вперше прозвучала на міжнародному конкурсі.

• 24 квітня 1979 – Володимир Івасюк пішов з дому і не повернувся. 18 травня у лісі неподалік Львова знайшли його повішеним.

 “Французи, італійці, росіяни і всі інші народи співають своїми мовами, і їх ніхто не називає націоналістами. А ми, українці, вже з самої колиски стаємо націоналістами, якщо матері співають нам українські колискові. Тому нас перевиховують у концтаборах. Українець перестає бути націоналістом аж тоді, коли зневажає свою мову, пісню, свої національні традиції, любить усе, крім свого рідного”.

Володимир Івасюк

Читати також:

• Феномен Володимира Івасюка - radiosvoboda.org  

• Таємниці спецслужб: "З Івасюком розправився КДБ!" - lifestyle.segodnya.ua

• Феномен Володимира Івасюка: невідомі факти про великого композитора та співака у проєкті "Код ідентичності" - kanaldim.tv

Радянський генерал, що став дисидентом. Ідейний комуніст, що став одним із найактивніших борців за права людини. Правозахисна діяльність коштувала йому чину, керівництва кафедрою, соціальних благ, врешті батьківщини. Петро Григоренко блискуче поєднав відстоювання прав людини в СРСР із боротьбою за національне визволення. Будучи українцем, став на захист усіх пригноблених національностей: євреїв, кримських татар, месхів, вірмен, німців Поволжя, чеченців. Безстрашність і почуття гідності Григоренка запалювали людей до протистояння тоталітарній системі. 

• 1943 – Петра Григоренка переводять із Далекого Сходу на німецько-радянський фронт. Під час війни він очолював штаб дивізії, був поранений.

• 1958 – заснував кафедру військової кібернетики у Військовій академії ім. Фрунзе у Москві.

• 1961 – першим серед представників правлячого класу виступає проти правління в СРСР однієї – комуністичної – партії. З цього виступу розпочинається його шлях дисидента.

• 1964 – за правозахисну діяльність Петра Григоренка ув'язнюють у психіатричній лікарні та позбавляють усіх військових звань і нагород. Вийшовши звідти, він очолює спротив каральній психіатрії.

• 1968 – у промові перед кримськими татарами закликає їх боротися за повернення на батьківщину.

• 1976 – член-засновник Московської гельсінської групи за дотримання прав людини та ініціатор створення Української гельсінської групи.

 «Мені важко було мовчки терпіти лицемірство правителів, але в той же час я розумів, що виступ буде коштувати мені усталеного способу життя, що цілком мене влаштовував… І тут з особливою силою охопила думка, що вже давно переслідувала мене: «Треба виступати. Не можна мовчати».

Петро Григоренко

Читайте також:

Петро Григоренко - радянський генерал, який став дисидентом

Петро Григоренко. Діалог Сергія Грабовського і Максима Стріхи

Генерал Петро Григоренко: Спогади, статті, матеріали

Поет рідкісного таланту, якому обрав долю борця. Із 47-ми років життя 14 Василь Стус провів у слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й психічно. “То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям”, – писав про нього Євген Сверстюк. Тому значення Василя Стуса більше, аніж талановитого поета, публіциста, перекладача й літературознавця. Він був і залишається “голосом сумління у світі розхитаних і розмитих понять честі, правди, порядності”.

• 1959 – «Літературна Україна» друкує перші вірші Василя Стуса.

• Вересень 1965 – під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у Києві Василь Стус протестує проти арештів української інтелігенції.

• 12 січня 1972 – поета арештовують. Київський обласний суд звинувачує Василя Стуса в антирадянській агітації й пропаганді й засуджує до 5-ти років позбавлення волі і 3-х років заслання.

• 14 травня 1980 – другий арешт. Його визнають особливо небезпечним рецидивістом й у вересні засуджують до 10-ти років примусових робіт і 5-ти років заслання.

• 3 вересня 1985  – Василь Стус гине під час голодування в карцері.

 «Поет повинен бути людиною. Такою, що, повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється од неї, як од скверни. Поет – це людина. Насамперед. А людина – це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав, а робив би коло землі...»

Василь Стус

Мультимедійна полиця "Василь Стус: із змерті до життя" 

Журналіст, правозахисник, політик. Після навчання в Київському університеті міг зробити успішну кар’єру. Проте обрав шлях дисидента. Отримав вирок 15 років ув’язнення та заслання. Його книга «Лихо з розуму» розповіла для світу про репресії в Радянському Союзі у 1960-ті. Чорновіл став лідером національно-демократичного руху, одним із тих, хто привів цей рух до перемоги — відновлення незалежності України 24 серпня 1991 року .

• Листопад 1967 – Чорновола засуджують до шести років у колонії суворого режиму за книгу про шістдесятників «Лихо з розуму».

• 1975 – стає лауреатом Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна за праці «Правосуддя чи рецидиви терору» (1966) та «Лихо з розуму» (1967).

• 22 травня 1979 – вступає до Української гельсінської групи.

• Вересень 1989 – В’ячеслав Чорновіл один із тих, хто створює «Народний Рух України за перебудову».

• 25 березня 1999 – загинув в автокатастрофі за нез’ясованих обставин.

 «Я у своїй неволі вільніший за вас, і життя моє ніби цікавіше й змістовніше. І це більш ніж компенсує всякі невигоди й фізичні труднощі».

В’ячеслав Чорновіл

Читайте також:

• В’ячеслав Чорновіл

• Документальне кінодослідження. Чи можна між Чорноволом і Україною поставити знак дорівнює?

• Є довідка про ознаки вбивства Чорновола. Треба піднімати матеріали справи 

• В’ячеслав Чорновіл спішив працювати і жити

• В’ячеслав Чорновіл: 20 років із дня загибелі

• Чорновола визнають мільйони, але наслідують одиниці – із вшанування 80-річчя дисидента у Львові

• В’ячеслав Чорновіл: без апологетики

“Його образ – світлий. Така в нього й душа була”. Так згадує Назара Василь Оверко, директор травневської школи. У цьому селі на Тернопільщині мешкав Назар Войтович. Він цікавився історією й колекціонував старовинні речі, які знаходив під час численних походів. Остання книга, яку так і недочитав, – “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського. Захоплювався малюванням. Своє захоплення прагнув перетворити у професію. Але йому судилося стати наймолодшим героєм Небесної сотні. 19 лютого Назар Войтович вперше вирушив на київський Майдан. 20-го – його життя забрала куля снайпера. На батьківській хаті залишилася створена Назаром мозаїка у вигляді калини.

Матусю, пам’ятай мене живого,

Бо навіть спам’ятатися не встиг,

Від кулі снайпера мені чужого

Я наймолодший з тих, хто в землю ліг...

Світлана Бояркевич

Читайте також:

• Назар Войтович | НЕБЕСНА СОТНЯ /nebesnasotnya.com 

• Войтович Назар - Музей Революції Гідності 

ВІДЕО: Характери Гідності / Герой Небесної Сотні Назарій Войтович