Embedded Files
Кобзарство - унікальне явище національної культури, яке є символом української нації. Тоталітарний режим, намагаючись знищити українську культуру, влаштував репресії проти кобзарів та лірників.
Більшовицька влада під гаслом боротьби з буржуазним націоналізмом уже в 20-х роках минулого столiття почала кампанію винищення кобзарства через розпуск кобзарських гуртків, капел бандуристів, нападок у пресі.
На фото: Г. Я. Копан, 1925 р.
Кобзарі — мандрівні носії народних пісень і дум, високої моралі та духовності, будителі совісті народу, співці гіркої долі України, героїчного минулого українського народу. Українська революція 1917–21 рр. відкрила шлях до бурхливого розвитку кобзарського мистецтва, коли одинокі майстри гри на бандурі стали об’єднуватися в творчі колективи народних співців. До тих, хто взяв безпосередню участь у Визвольних змаганнях українського народу і своїм співом надихали на боротьбу оборонців рідного краю, були і кобзарі-бандуристи.
Кобзарі — мандрівні носії народних пісень і дум, високої моралі та духовності, будителі совісті народу, співці гіркої долі України, героїчного минулого українського народу. Українська революція 1917–21 рр. відкрила шлях до бурхливого розвитку кобзарського мистецтва, коли одинокі майстри гри на бандурі стали об’єднуватися в творчі колективи народних співців. До тих, хто взяв безпосередню участь у Визвольних змаганнях українського народу і своїм співом надихали на боротьбу оборонців рідного краю, були і кобзарі-бандуристи.
Раднарком Радянського Союзу 18 грудня 1920-го ухвалив постанову "Про облік музичних інструментів". Бандуристів і кобзарів зобов'язали протягом трьох днів з'явитися в органи влади.
Цей нормативний акт розглядався як репресивний метод проти культурного значення кобзарських інтструментів. Газети радянського часу глумилися над кобзою, нав'язуючи українському народові звичну для російських гармошку. Газета "Правда" назвала кобзу "музичною сохою".
Українців, які надавали перевагу бандурі, лірі та кобзі, називали націоналастіми та ворогами пролетаріату. Серед кобзарів найбільше було незрячих музикантів. Вони заробляли на життя грою на українських музичних інструментах.
Незрячих співців зобов'язали у триденний термін зареєструвати свої інструменти й отримати документ на право користування ними. Насправді кобзарям відмовляли в реєстрації й десятками розстрілювали без суду як "буржуазних націоналістів". У них відбирали інструменти й передавали в заклади освіти. Пізніше радянська влада з кобзарями боролася указами про заборону жебрацтва й антирадянського репертуару.
У грудні 1933 р. на пленумі Всеукраїнського комітету спілки працівників мистецтв комуністична верхівка назвала українські народні музичні інструменти кобзу і бандуру “класово-ворожими”. З цього пленуму розпочалося “узаконене” викорінення не просто музичних інструментів, а передусім самого явища кобзарства.
Але вінцем переслідування і цькування кобзарів став “покритий мороком таємничності і моторошної легендарності” так званий кобзарський з’їзд, що, за багатьма свідченнями, відбувся взимку 1934–1935 р. у Харкові. І в радянській пресі, і в архівах колишнього НКВС-КДБ марно шукати про цей з’їзд бодай побіжної згадки. Адже сліди своїх злочинів енкаведисти-кадебісти замітати вміли.
Є свідчення, що 1941-го харківській архів було спалено, а пізніше – 1960 року, за таємним наказом тогочасного голови КДБ СРСР Шелепіна, було знищено все, що могло б скомпрометувати органи. І все ж правда про цей з’їзд доходить до нас з уст сучасників чи випадкових свідків, бо такі злочини не можуть безслідно канути в безодню забуття.
«Харківська трагедія»...
«Харківська трагедія»...
... як був розстріляний з'їзд митців у першій половині 1930-х років.
По всій Україні офіційно було оголошено, що кобзарів з усіх областей запрошують до Харкова на Всеукраїнський кобзарський з'їзд.
Всі повинні були з'явитися з бандурами, тому що крім власне з'їзду, будуть і творчі змагання.
30 грудня 1934 - день відкриття з'їзду. У кожного в руках інструмент, кожен одягнений у святкову вишиванку!
Делегатів (337 людей) утримували в залі до вечора, потім, під суворим наглядом, стали виводити у двір до вантажівок накритих брезентом. Вже через годину всi делегати були в залізничних вагонах для тварин.
Їх привезли до околиць станції Козача Лопань, вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї...
Вишикували незрячих кобзарів i їхніх малолітніх поводирів в одну шеренгу.
(...Раніше кобзарів, навмисно, було осліплено, щоб ті перестали грати і співати. Також кобзарями були покалічені в битвах козаки, які не просто грали та співали пісень, а були хранителями історичної пам'яті України...)
Загін особливого відділу нквс урср почав poзстpiл. Коли все було закінчено, тіла закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд.
Це вбивство увійшло в історію як «Харківська трагедія»...
комуністична більшовицька верхівка назвала українські народні музичні інструменти «класово-ворожими».
Влада зобов'язала музичні фабрики виготовляти гармошки, баяни і балалайки навіть не сотнями, а мільйонами...
Художник Микола Якимець: "Остання пісня кобзарів".
1939 року в Лондоні вийшла книжка спогадів російського білоемігранта композитора Дмитра Шостаковича.
«У середині 1934-35х років, — пише він, — Перший всеукраїнський конгрес лірників та бандуристів було проголошено, і всі народні співці змушені були разом збиратися і дискутувати про своє майбутнє. «Життя стало кращим, стало веселішим», — говорив Сталін. Ці сліпці йому повірили.
Вони приїхали на конгрес з усієї України, із маленьких забутих сіл. Було кількасот їх присутніми на конгресі. Це був живий музей, жива історія України, всі її пісні, її музика, її поезія. І ось майже всіх їх застрелили, майже всі ці жалібні співці були вбиті».
Після цієї події почали друквати тільки “викривальні” матеріали про кобзарів. Наприклад, таке:
Після цієї події почали друквати тільки “викривальні” матеріали про кобзарів. Наприклад, таке:
“Сумнівні бандуристи…під виглядом народної творчості протягають старий націоналістичний мотлох” або “… треба прийняти найрішучіші заходи щодо викорінення кобзарського націоналізму”.
“Сумнівні бандуристи…під виглядом народної творчості протягають старий націоналістичний мотлох” або “… треба прийняти найрішучіші заходи щодо викорінення кобзарського націоналізму”.
До цькування кобзарів підключають і українських радянських письменників – Юрій Смолич писав:
До цькування кобзарів підключають і українських радянських письменників – Юрій Смолич писав:
“Кобза таїть в собі небезпеку, бо надто міцно пов’язана з націоналістичними елементами української культури, з козацькою романтикою Запорозької Січі. Це минуле кобзарі намагалися неодмінно воскресити. На кобзу тисне середньовічний хлам жупана й шароварів”.
“Кобза таїть в собі небезпеку, бо надто міцно пов’язана з націоналістичними елементами української культури, з козацькою романтикою Запорозької Січі. Це минуле кобзарі намагалися неодмінно воскресити. На кобзу тисне середньовічний хлам жупана й шароварів”.
Кобзарство в Україні
Кобзарство в Україні
схожі матеріали по темі:
схожі матеріали по темі:
І все ж таки з наукової точки зору, наявних документальних підтверджень події немає, "Розстріляний з'їзд кобзарів" - поки-що тільки міф, легенда, що передається з вуст в уста і грунтується на усних свідченнях. Наукові пошуки доказів і дослідження історичного факту цієї події тривають.
Google Sites
Report abuse