ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ НАСТІЛЬНОГО ТЕНІСУ
Більшість фахівців вважає, що настільний теніс з'явився в Англії, як різновид великого тенісу.
Можливо, що настільний теніс виник у США, Індії або Південній Африці (передбачається, що в останніх двох країнах у настільний теніс почали грати відряджені туди британські офіцери).
Незабаром гра з відкритого повітря перейшла в приміщення – грали на підлозі. Пізніше з'явилася гра на столах. Простий інвентар, а головне невеликі розміри площадки дозволяли грати де завгодно.
Тоді не було визначених правил. М'ячі робилися з ниток, книги, розставлені на столі, були сіткою, а шматки товстого картону були ракетками. Досить довго гра використовувався не як вид спорту, а тільки як засіб для проведення вільного часу й активного відпочинку.
Наприкінці вісімдесятих років XIX століття гра стало популярною багато в чому через конкуренцію серед виробників інвентарю, що сприяла удосконалюванню ракеток і м'ячів. Основним їхнім виробником була американська фабрика братів Паркер, штат Массачусетс. Ця фабрика робила й експортувала в Англію усе для гри в "Теніс для приміщень". Однак і англійські компанії, такі як Ayres Ltd. (вони рекламували цей вид спорту як "Мініатюрна гра в лауніверситетеніс у приміщеннях"), одержали власні патенти.
М'ячі виготовляли з гуми або пробки, їх часто зашивали в тканину. Ракетки не були стандартизовані. Безсумнівно, головним удосконаленням був порожній м'яч. От одна з версій його виникнення: У 1900 році гравець по імені Джеймс Гібб в Америці натрапив на маленькі порожні кольорові кульки – дитячі іграшки. Після повернення до Англії він спробував подібну порожню кульку на столі і знайшов, що вона має величезну перевагу перед цільною.
Поступово стала змінюватися форма ракетки. З'явилися фанерні, вага зменшилася майже втроє. Стали застосовуватися і нові матеріали для обклеювання ігрової поверхні: пергамент, шкіра, велюр та ін. Мінялися й правила гри.
В Англії пінг-понг як спорт визнали ще на початку 1900 року, коли було проведено перше офіційне змагання. З Англії гра прийшла в Австро-Угорщину, потім у Німеччину.
У 1901 році офіційний турнір відбувся в Індії. Його можна вважати першим міжнародним змаганням. Переміг один із кращих гравців того часу індійський спортсмен Нандо. Назву "пінг-понг" було зареєстровано у 1901 році Джоном Джаквесом і продано братам Паркер. Вона вийшло зі сполучення двох звуків: Пінг – звук м'яча, коли він вдаряється в ракетку, і Понг – коли м'яч відскакує від столу.
Особливо помітний поштовх розвитку настільного тенісу дала поява пористої, губчатої гуми (губки), яку стали застосовувати як накладку на ракетку. У 1902 році Е. К. Гуд обклеїв свою ракетку гумою, що дозволило йому закручувати м'яч.
З 1904 по 1921 рік популярність настільного тенісу в Європі й Америці знижується, багато в чому через монополію братів Паркер і Джона Джаквеса на інвентар і правила гри.
У 1926 році заснована Міжнародна Федерація Настільного Тенісу (ITTF).
З появою губки (1930 р.) гра стала різноманітніше, бо завдяки щільному зчепленню ракетки з м'ячем стало можливим додавати йому сильні обертання. Змінилася траєкторія польоту м'яча, відкрилася можливість грати активно і тоді, коли він вже опускався нижче сітки. Спортсмени, що грають у захисному стилі, тепер повинні були далеко відходити від столу і швидко повертатися до нього. Гра ставала динамічнішою. Інтерес глядачів до змагань значно виріс, змагання на першість світу в Лондоні у 1935 році щодня спостерігали до 10 тисяч чоловік. У 1936 році конгрес ITTF прийняв рішення змінити назву гри. Замість старої назви пінг-понг з'явився настільний теніс.
Головною зміною в правилах гри можна вважати зниження висоти сітки (з 17 до 15,25 сантиметрів), а також встановлення визначеної висоти ігрової поверхні столу – 76 сантиметрів від підлоги. Було також заборонено при подачі підкручувати м'яч пальцями.
З 1930 по 1951 рік серед переможців змагань переважають представники Угорщини. З 1951 року кращі результати показують представники Азіатських країн (Японія, Корея, Китай).
З 1952 року, з першості світу в Бомбеї, почалася нова епоха настільного тенісу, пов'язана з виходом на міжнародну арену японських спортсменів. Японці ввели не тільки новий вид покриття ракетки але й своєрідний хват. Система ведення гри виявилася незвичайною, вони виконували один основний елемент техніки – накат праворуч, який був доведений до віртуозної точності. Інший елемент – відмінне володіння подачами. Безпосередньо на подачах японські гравці в кожній партії вигравали від 4 до 10 очків. Японських гравців відрізняла висока фізична підготовленість, що дозволяла стрімко переміщатися, миттєво наносити удари. У Бомбеї чемпіоном світу серед чоловіків став Сато. Чоловічі парні змагання виграли Фуджі і Хаясі. У жіночих парних змаганнях – Нарахара і Нісімура.
З 1954 по 1957 рік гідний опір японським тенісистам робили тільки представники жіночої команди Румунії. Стиль європейських спортсменів став мінятися. Правда, більшість гравців ще дотримувалась захисної манери, але гра стає усе більш енергійною, винахідливою.
У ITTF зареєстровано близько 130 країн. Чемпіонати світу з настільного тенісу почали проводитись щороку з 1926 (за винятком 1940—1946 років), а з 1957 року – раз у два роки. Чемпіонати Європи проводяться з 1958. У 1988 році настільний теніс стає Олімпійським видом спорту (Сеул, Південна Корея). Сьогодні більш ніж 40 мільйонів гравців щорічно беруть участь в офіційних турнірах в усьому світі.
НЕОБХІДНИЙ ІНВЕНТАР
Інвентар для гри в настільний теніс нескладний. Стіл можна виговити власними силами з добре висушених дощок (ялини чи сосни) або з дикту.
Довжина стола – 274 см, ширина – 152,5 см, висота від підлоги до рівня ігрової поверхні – 76 см, товщина дощок 2,5 – 3,5 см. Підставки для сітки можна придбати в магазині спорттоварів або зробити з дерева. Дерев’яні щічки підставки охоплюють кришку стола, а в два конічних отвори в них встановлюються дерев’яні кілочки. У вільний кінець бруска забивається шпеник з дроту або гвіздка так, щоб він виступав на 1,5 – 2 см. Таким чином, саморобні підставки легко можуть бути зняті після гри.
Ракетки разом з ручкою випилюють з фанери завтовшки 3–5 мм, яка склеюється з 3–5 шарів. На обидва боки голівки наклеюють мікропористу гуму, а поверх неї – спеціально виготовлену пухирчасту гуму. Загальна товщина двох шарів гуми не повинна перевищувати 4 мм на кожному боці ракетки. Сітку можна сплести або придбати в магазині.
При виборі м’яча слід звернути увагу на його круглість. Обидві половинки м’яча мають бути однакової товщини. Перевірити якість м’яча можна двома способами:
1) Стиснути м’яч між вказівним і великим пальцями (якщо ода половина тонша, вона легше придушується);
2) Злегка обернути м’яч, що лежить на столі, двома пальцями (м’яч з нерівномірною поверхнею обов’язково покотиться).
УЧБОВІ ТА ПІДГОТОВЧІ ІГРИ
Гра "Хто більше"
Ракеткою, повернутою долонною стороною вверх, гравець підбиває м’яч у повітрі, не даючи йому впасти на підлогу. Виграє той, хто набере більшу кількість очок, не випустивши м’яча.
Гра "зустрічна естафета"
Гравці поділяються на дві команди. Кожна команда розбиває на дві групи, які шукаються одна проти одної на відстані 10 – 20 м. За сигналом керівника гравці однієї шеренги починають бігти до другої, підбиваючи м’яч на ракетці. Підбігши до одного з партнерів по команді, вони повинні передати йому м’яч ударом ракетки. Прийнявши м’яч на ракетку, той, у свою чергу біжить до протилежної шеренги і т. д. За кожне падіння м’яча команда дістає штрафне очко. Перемагає та команда, котра першою закінчить естафету, маючи при цьому меншу кількість штрафних очок.
Гра "вертушка"
У грі беруть участь 10 – 12 гравців. Усі учасники поділяються на дві однакові групи і стають по обидва боки стола за порядком номерів. Одна з груп за жеребом починає гру. Коли гравець якому випало починати, виконує подачу, а його партнер на протилежній стороні стола відбиває м’яч, решта гравців, рухаючись проти годинникової стрілки, перебігають і стають у такому ж порядку в чергу. Коли один з гравців не влучить у м’яч або якщо м’яч не попаде на стіл чи двічі відскочить від стола, гравець дістає штрафне очко або зовсім вибуває з гри. Гра триває доти, поки залишаться два гравці, які й розігрують між собою перше місце.
Гра "всі грають"
Усі гравці поділяються на дві рівні за силою і за кількістю учасників групи. Гравці кожної групи розподіляються за порядком номерів, перший номер стає позаду задньої лінії. Перший номер однієї з групи починає подачу, той, хто приймає, відбиває м’яч. Після цього обидва займають місця в кінці шеренги. Гру продовжують інші гравці до першої помилки. Право подавати дістає протилежна група і т. д.
Виграє та команда, яка має менше помилок. Грають три або п’ять партій.
Як тримати ракетку?
Ракетку рекомендується тримати так, щоб її ручка була притиснута трьома пальцями до внутрішнього боку долоні. На голівку ракетки спереду (на долонну поверхню) кладеться великий палець, а ззаду (на тильну поверхню) – вказівний. Поверхня долоні між великим і вказівними пальцями притиснута до ребра голівки і шийки ракетки.
Для удару справа кистьовий суглоб ледь розгинають, ракетка лежить на вказівному пальці.
Для удару зліва кистьовий суглоб розгинають з напруженням, ракетка лежить на великому пальці.
Існує ще один спосіб тримання ракетки – хватка "пером". Вказівний та великий пальці охоплюють ручку, причому вказівний палець надає хватці кліщоподібної форми. На тильній стороні ракетки всі пальці стулені і зігнуті – середній щільно прилягає до ракетки.
Подача м’яча
Кожний тенісист одночасно з усіма прийомами повинен оволодіти подачею м’яча. Вдала подача має велику значення, оскільки дає змогу гравцеві захопити ініціативу або одразу виграти очко. Треба навчити спортсмена подавати як справа, так і зліва ударом знизу вверх та зверху.
Подачу можна виконувати відкритим, або долонним, боком ракетки, а також закритим, або тильним, боком ракетки.
Подачі бувають довгі, коли м’яч на протилежній стороні попадає майже на край стола, та короткі, коли м’яч падає поблизу сітки.
Кручений удар справа
Спортсмен, виконуючи удар, підносить ракетку ледь відкритим кутом вперед – вверх. Торкаючись м’яча, ракетка рухається вверх, а м’яч в той же час відлітає на ігрову поверхню стола, обертаючись знизу вверх – вперед. Відскочивши від стола, м’яч продовжує свій політ вперед – вверх, обертаючись навколо горизонтальної осі. Такий прийом, виконаний досить повільно, деякі тренери та спортсмени називають "накатом" справа. Правильно вивчений кручений удар справа більш доступний для початківців, ніж інші активні прийоми, настільного теніса.
Кручений удар справа виконується так званою відкритою стороною ракетки, на якій постійно перебуває великий палець. Вказівний палець залишається на тильній стороні, а інші три пальці вільно утримують ручку, причому сильніше за всіх притискує п’ятий палець, за ним четвертий і третій.
Удар справа виконується на ледь зігнутих ногах. Таке положення дає змогу зберігати стійкість тіла, швидко пересуватись вправо і вліво. Ноги стоять паралельно лінії, що йде з правого кута своєї сторони до протилежного кута сторони противника. Таке положення полегшує спортсменові спостереження за діями суперника, польот м’яча та своєю ракеткою.
Спортсмен повинен зафіксувати "малюнок" прийом в пам’яті за допомогою зорового сприйняття і м’язово – суглобового відчуття, а також прагнути виконувати його з різних положень під час гри.
Громадському інструкторові слід пам’ятати, що, демонструючи прийом, треба спочатку показати рух руки в цілому. Далі цей рух слід показати в уповільненому темпі з наголошенням початкової фази, моменту зіткнення ракетки з м’ячем і заключної фази.
При цьому необхідно звернути увагу учнів на те, що ракетка являє собою немовби продовження передпліччя, а голівка її в момент зіткнення з м’ячем не повинна утворювати кут з передпліччям.
Кручений удар справа виконується з повною амплітудою руху плечового суглоба. Кут між плечем і тулубом становить 45 градусів і менше. Лікоть руки одночасно спрямований вперед і вверх, рух руки з ракеткою нагадує виконання піонерського салюту. М’яч під час удару повинен попасти на середину ракетки. В момент зіткнення ракетки з м’ячем рука зігнута в лікті, а ракетка залишається перпендикулярною до поверхні стола. У заключній фазі удару рука, зігнута в кистьовому суглобі, перебуває вище голови, ракетка повернута долонною стороною більш вперед.
Коли гравець відбиває підрізаний м’яч суперника, він ледь напружує руку, ракетка відкрита трохи більше і утворює тупий кут з поверхнею стола.
Кручений удар зліва
Багато гравців і тренерів вважають, що, засвоївши техніку удару зліва, спортсмен може вигравати у противника, який грає лівою рукою, а також у тих, котрі взяли на озброєння хватку ракетки "пером".
Слід проте пам’ятати, що для влучного удару зліва важливе правильне розміщення пальців на ракетці.
Великий палець лежить на долонній поверхні ракетки і, пересуваючись по ній знизу вверх, трохи розгинається. Водночас вказівний палець на тильній поверхні ракетки пересувається ближче до ручки, майже перпендикулярно до неї і так, що кінець пальця дістає край голівки. Ноги розставлені на ширину плечей або ширше.
Ракетка удержується ненапруженою напівзігнутою рукою перед тулубом. Відбив м’яча здійснюється середньою частиною ракетки, поставленою перпендикулярно або під відкритим тупим кутом до стола.
Виконання крученого удару зліва починається з розгинання в ліктьовому суглобі і одночасним поворотом руки у плечовому суглобі. Після того як м’яч торкнувся ракетки, плечова кістка піднімається на рівень плеча, а передпліччя і кисть, розгинаючись (але не до кінця), продовжують рух. У заключній фазі удару ракетка повертається тильною стороною вперед і трохи праворуч.
Підрізний удар справа
Якщо гравцеві потрібно змінити темп гри, виконати інший прийом і одночасно поставити у скрутне становище суперника, він може застосувати удари, які мають назву підрізні. В цьому разі м’ячі з невеликою швидкістю і невисоко відскакують від поверхні стола суперника і обертаються у напрямі, протилежному тому, що буває при крученому ударі. Підрізним ударом користуються, перебуваючи далеко від стола.
Вихідне положення для підрізного удару справа: ноги на ширині плечей або трохи ширше, вага тіла перенесена на праву ногу, ліва розслаблена і стоїть на носку, тулуб нахилений у бік правої ноги.
У першій, підготовчій фазі цього прийому права рука відведена вбік, трохи зігнута в лікті і трохи розігнута у променево- зап’ясному суглобі. У другій фазі починає рух всередину плечова частина руки, за нею передпліччя і кисть рухаються всередину – вперед до зіткнення з м’ячем, ракетка перебуває під кутом 45 – 50 градусів до поверхні стола. Під час руху долонна сторона ракетки повернута до стола. Рухом кисті невеликої амплітуди м’ячеві надається горизонтальний обертальний рух спереду.
Підрізний удар зліва
Ноги на ширині плечей, всю вагу тіла перенесено на ліву ногу, права розслаблена, ледве торкається підлоги
У першій фазі ракетка піднята на рівень плеча. При наближенні м’яча рука починає рухатись трохи вперед, розгинаючись у ліктьовому суглобі. Ракетка перебуває під кутом 40 – 50 до поверхні стола. Після зіткнення з м’ячем рука розгинається у ліктьовому і променево – зап’ясному суглобах.
Поштовховий удар
Гравці східних країн, зокрема китайські спортсмени з цього удару починають вивчати прийом настільного теніса. Використовують цей прийом для зміни темпу або з метою укорочення довжини польоту м’яча. Виконувати його слід напівзігнутою в лікті та плечовому суглобі трохи розслабленою рукою, розгинаючи обидва суглоби з невеликою силою. Для виконання поштовхового удару справа необхідно руку з ракеткою, повернутою тильною стороною до стола, винести назустріч м’ячу. Сила розмаху і удару невелика.
Укорочені удари
Коли противник перебуває далеко від стола і користується підрізними ударами, у відповідь здебільшого застосовують укорочених ударів. Залежно від удару ракетка ставиться під різним кутом до поверхні стола. Так, відповідаючи на підрізний удар, ракетку слід ставити під більш тупим кутом, а для крученого удару – під прямим або меншим кутом. М’яч відбивається одразу, саме тоді, коли починається його відскок від ігрової поверхні стола. При цьому слід не бити по м’ячу, а тільки використовувати залишкову силу польоту м’яча, підставивши під нього ракетку.
Тактика – це вміння вести планомірну і цілеспрямовану гру з метою виграшу очка, партії або одержання остаточної перемоги. Гравець, котрий добре володіє усіма технічними прийомами і тактикою гри, швидше вдосконалюватиме свою майстерність.
Наводимо найбільш уживані тактичні елементи в порядку наростання їх складності.
1. Тактикою лівого бою. .гравець подає м’яч у лівий, більш вразливий бік противника. Під час гри м’яч так само спрямовується в цей бік (якщо противник лівша – навпаки).
2. Тактика ударів по кутах стола. Чергування ударів у правий і лівий кути половини стола противника.
3. Тактика використання "довгих" і "коротких" ударів. Чергування сильних ударів, які примушують противника відійти далеко від краю стола (на відстань 2 – 3 м), з укороченими ударами.
4. Тактика ударів у бік, протилежний місцезнаходженню противника, вимагає пильнування за переміщенням противника і відповідної зміни напрямку власних ударів.
Якщо гравець добре виконує прийоми та елементи тактики, він може грати як проти "захисника", так і проти гравця атакуючи силою. Проти гравця нападаючого силою треба застосовувати контрудари, підставки, кручені свічки, а іноді підрізні удари, а в подачах – складні кручені м’ячі.
Граючи проти спортсменів, що користуються підрізними ударами, слід вживати надкручені удари, а при нагоді – укорочені удари, посилаючи у відповідь м’яч у лівий бік противника (якщо він не лівша).
Для того, щоб виконати надкручений удар (або "топспінбол"), спортсмен присідає, ставлячи ракетку під прямим кутом до поверхні стола. При наближенні м’яча гравець, напружуючи м’язи надпліччя, різко випростовує ноги і, ледь торкаючись м’яча, піднімає кінець ракетки вгору. Кисть зігнута і фіксує ракетку під прямим кутом до ліктя.
Плече помітно розслаблюється, ноги випрямлені. М’яч, відлітаючи на сторону противника, відскакує від поверхні стола вперед або вбік.
26 квітня 2001 року
11 очок
Партію виграє гравець або пара, які першими набрали 11 очок за умови, що обидва гравці (пари) не набрали по 10 очок; в цьому випадку партія буде виграна гравцем (парою), який першим набере на два очки більше суперника.
Після кожних двох очок гравець (пара), який приймав, буде подавати і т. д. до кінця партії або до моменту, коли гравець (пара) не набере 10 очок, або не буде введено правил прискорення гри.
Якщо обидва гравці (пари) набрали по 10 очок, або введено правило прискорення гри, черговість подачі та прийом залишається така сама, але кожен гравець до кінця партії повинен подавати лише до розіграшу тільки одного очка.
Правило прискорення гри вводиться в разі, якщо партія не закінчилася на протязі 10 хвилин гри, при умові, що обидва гравці (пари) не обрали 9 очок.
Одного разу введено правило прискорення гри діє до кінця зустрічі.
Гравець (пара) має право на перерву між партіями на протязі однієї хвилини, а також – на короткочасну перерву для витирання рушником через 6 очок після початку партії та в перервах між ними.
У вирішальній партії зміни сторін та гравця, який приймає, проводяться після того, коли один з гравців (пара) набере 5 очок. Всі командні змагання та змагання пар проводяться на більшість з 5 партій, особисті змагання – з 7 партій.
Правило вводиться з 1 серпня 2001 року.
Подача
Під час подачі між м’ячем та сіткою не повинно бути нічого.
М’яч повинен бути видний гравцю, який приймає, на протязі всієї подачі.
Правило вводиться з 1 вересня 2001 року.