Щорічно 20 жовтня своє професійне свято - День кухаря - відзначають кухарі та кулінари всього світу. Міжнародна дата була заснована в 2004 році з ініціативи Всесвітньої асоціації кулінарних співтовариств.
Embedded Files
ТОМАС КЕЛЛЕР (THOMAS KELLER)
Його увага до деталей, пристрасть до приготування страв, чуттєвість в кулінарному процесі надихають і зачаровують.
Він не є одним з тих шефів кухні які більше проводять часу красуючись собою на телебаченні, ніж на кухні. Він не хвалить себе на кожному кроці, як це роблять багато зоряних кулінарів і не намагається потрапити в медіа будь-яким способом. З усіх цих причин, можливо Ви навіть не чули про цього кулінара - самоука.
Його стиль приготування, кулінарна філософія - це те, що змусило мене купити всі його книги. Так як це не просто книги з рецептами - це історія, настанови, міркування і звичайно ж дуже точні, але не легкі рецепти.
Томас Келлер (нар. 14 жовтня 1955) - американський шеф-кухар, ресторатор і автор п'яти незрівнянних кулінарних книг. У 1997 році Томас Келлер був визнаний кращим кухарем в Америці вперше. Потім слідом було ще багато багато нагород і гучних звань. Його ресторан №1 "The French Laundry" (Французька пральня) є багаторічним переможцем у щорічному списку журналу "Ресторан" з 50 кращих ресторанів світу. Два його ресторани "The French Laundry" і "Per Se" мають по 3 зірки Мішлена.
Келлер почав свою кулінарну кар'єру в молодому віці, працюючи в ресторані в Палм Біч де керувала його мама. Він не відвідував кулінарні школи, не був студентом престижних академій, всього він вчився сам, старанно практикуючи класичні техніки приготування їжі знову і знову. 1983 він переїхав до Франції, щоб набратися досвіду. Там він працював у кількох мішленівських ресторанах, включаючи відомі Guy Savoy і Taillevent. Він відкрив свій перший ресторан, "Ракель", в Нью-Йорку в 1986 році, а потім переїхав на захід до Каліфорнії, щоб працювати в якості шеф-кухаря в Checker's hotel в Лос-Анджелесі.
У 1994 році Келлер відкрив свій ресторан "Французька Пральня" в місті Напа, який дуже швидко став популярним серед гурманів з усього світу. Його французьке бістро Bouchon було відкрито 1998 році, а через п'ять років і пекарня Bouchon Bakery. Тепер у нього є вісім ресторанів і дві пекарні в США.
Томас Келлер є людиною виключно високих особистих цінностей і стандартів, що дуже відчувається в тексті його книг. Його рецепти не прості, але страви завжди виходять ідеальними.
У його кулінарії дуже присутня великий сильний французький вплив і непереборний перфекціонізм. Авторські страви цього блискучого кулінара хоч і створені у великій частині на французьких основах, але носять модерністичний характер. Це як ковток свіжого повітря!
Чого вчить Томас Келлер у своїх книгах:
1) Повторення, повторення і ще раз повторення! Тільки постійна практика, відточування майстерності приносять бажаний результат;
2) Увага до деталей. Кілька маленьких помилок, кілька маленьких упущень, роблять страву невдалими;
3) Пристрасть до приготування. До приготування потрібно підходити з любов'ю, не поспішати, насолоджуватися процесом, зосереджуючись на процесі;
4) Повага до продуктів з яких готуються страви. Використання всього, що дає нам природа і приготування цього продукту найкращим чином, щоб було якомога менше відходів.
Його досить відома історія про кроликів дійсно змушує задуматись і поміняти підхід до продуктів. Опишу коротко: одного разу, Келлер попросив свого м'ясника щоб той навчив його розбирати кроликів. Він хотів ввести їх в меню і замовив 12 штук. М'ясник приніс 12 красивих кроликів. М'ясник показав як вбивати першого, де робити надріз, як знімати шкуру і як обробляти тушу, і пішов. Келлеру залишилося 11 кроликів щоб зробити те ж саме. Він дізнався що кролики також кричать. Робити справу було не легко.
Але через цей досвід Томас Келлер вирішив що вкладе всю свою майстерність, щоб приготувати цих кроликів найкращим способом, що використає кожну можливу частину туші, бо викидання неякісно приготованого м'яса, або субпродуктів, - говорило б про те, що смерть цих кроликів була марною.
Ось така сумна, але повчальна історія ...
5) Найважливіша майстерність в кулінарії - це вміння солити. Без солі страва не проявляє себе в найкращому світлі, а надмірна кількість солі вбиває смак. Важливо не тільки скільки солі додати, а й як і коли солити. Без цієї майстерності, всі інші навички вже не так важливі.
Так як у своїй скромній бібліотеці я зібрала всі книги Томаса Келлера, в розділі "Книги", я розповім про кожну детально і спочатку представлю по 3 рецепта з кожної. (З часом, рецептів з книг може бути більше).
Які ж ці книги Томаса Келлера:
"The French Laundry Cookbook" "Кулінарна книга" Французької пральні "". Книга з бездоганними, але складними рецептами, рецептами тих страв, які подаються в перлині ресторанів Томаса Келлера "Французька пральня" в Каліфорнії. Томас Келлер один з небагатьох шефів кухні, який не боїться розкривати свої секрети і рецепти. Він просто переконаний, що нема чого приховувати, його практика і майстерність і так створять іншу страву, ніж вийде у тих, хто буде готувати її по книзі.
"Bouchon" Кулінарна книга рецептів з його мережі бістро в французькому стилі (зараз їх три). Рецепти простіші, але також бездоганні. Як завжди, у книзі не тільки докладні рецепти, але і повчання, історії та красиві фотографії. В основному - це класичні рецепти французької кухні відпрацьовані до досконалості.
"Ad Hoc at Home" Напевно найцікавіша книга для домашнього кулінара. Рецепти американської, французької, іспанської кухні з безліччю докладних описів, розкриттям основних технік приготування їжі, яскраві апетитні фото і море задоволення!
"Bouchon Bakery" Книга рецептів мережі американських пекарень Томаса Келлера (зараз їх 5). Просто дивовижні рецепти випічки, як класичної французької, так і американської. Від ідеальних маффінів і еклерів, до хліба на заквасці і багетів. Як завжди дуже якісні рецепти, з докладним описом і точною технологією приготування.
"Under Pressure: Cooking Sous Vide" Сама незвичайна книга Томаса Келлера, присвячена технології приготування їжі під назвою "су від". Це процес приготування їжі в вакуум-запакованому пакеті при дуже низьких температурах. Цей метод дозволяє отримати дуже ніжну текстуру і багатий смак знайомих продуктів, так як їжа безпосередньо не вступає в контакт з гарячою поверхнею, а приготування відбувається при відносно низьких температурах, тривалий час, що повністю вбиває шкідливі бактерії, але не пересушує продукт. Келлер став ініціатором цієї нової кулінарної області, і це книга є першою в своєму роді.
ХЕСТОН БЛЮМЕНТАЛЬ (HESTON BLUHMENTHAL)
Хестон Блюменталь (Heston Bluhmenthal) відомий у всьому світі британський кулінар, який вражає уяву своїми екстравагантними стравами.
Це той кулінар, який дослівно "зробив себе сам". У нього немає ніякого кулінарної освіти, за винятком декількох незначних кулінарних курсів, але у нього хочуть вчитися і практикуватися при ньому випускники найпрестижніших кулінарних шкіл.
Народився Блюменталь у Лондоні 27 травня 1966, ріс і виховувався в містечку Бакінгхампшір. Закінчував звичайну школу, ріс звичайним хлопчиком, поки у віці 16 років не поїхав з батьками до Франції. А там потрапив в Мішеленівській ресторан, який його настільки зачарував своїми стравами, сервіруванням та всією помпезністю атмосфери, що він неодмінно захотів стати справжнім кулінаром.
Понад 10 років знадобилося Хестону щоб здійснити свою мрію. Він навчався вдома, вивчав різні кулінарні книги, які читав "від скоринки до скоринки" і практикував приготування одних і тих же страв, доводячи їх до досконалості, як і свою кулінарну майстерність.
Але не бути Хестону таким відомим кулінаром, якби не попалася йому в руки книга On Food and Cooking by Harold McGee ("Про їжу і приготування страв" автор Гарольд МакГі), де описується наукова сторона кулінарії, розвіюються багато міфів і пояснюються багато процесів в кулінарії, грунтовно даючи відповідь на запитання, чому так, а не інакше. З тих пір його підхід до кулінарії змінився. І тепер, всі свої страви Хестон Блюменталь засновує на науковому підході, отримуючи незвичайні смакові поєднання й ідеально приготовані страви. Хестон Блюменталь, самоучка з маленького містечка став найвидатнішим кулінаром молекулярної кухні, так можна в наш час, поступаючись в цьому, мабуть одному лише гуру молекулярної кухні, її творцю, іспанцеві Феррану Адріа.
У 1995 здійснилася мрія Блюменталя. Він відкрив свій перший ресторан "Fat duck" (жирна качка), викупивши 450-ти річний паб, перебудувавши його повністю. Саме в своєму ресторані він почав шефствувати, до цього, у нього була лише тиждень практики в ресторані відомого Реймонда Бланка. Спочатку було дуже багато труднощів, в ресторані панував хаос через нестачу досвіду в цій сфері, Блюменталю доводилося працювати по 20 годин на добу, спати лише крадькома на купі брудних кухонних рушників, скатертин та серветок. Але ентузіазм, важка праця і завзятість перетворили недоліки ресторану в досягнення й у 2004 Хестон Блюменталь отримав першу зірку Мішелін. Через 2 роки він отримав і другу, а ще через 2 і третю. А ресторан досі є культовим місцем паломництва кулінарів і гурманів з усього світу, щоб покуштувати таких страв як "Звуки моря" або "Палаючий сорбет".
Далі були ще два паби, які тут же були нагороджені по заслугах і ресторан "Diner" ("Обідаючий") в Лондоні, в якому подають історичні британські страви.
Після успіху ресторану "Fat duck", Хестон зайнявся публікацією своїх книг, а також почав вести різні кулінарні програми на британському телебаченні. Книги, як і програми звичайно ж не стандартні, що збирають армію прихильників у всьому світі.
Першою книгою Блюменталя була "Family food: new approach" ("Сімейна їжа: новий підхід"). Далі були: Heston Blumenthal: In Search of Perfection ("Хестон Блюменталь: у пошуках ідеалу") і Heston Blumenthal: Further Adventures in Search of Perfection ("Хестон Блюменталь: подальші пригоди в пошуках ідеалу"). У цих книгах Хестон за допомогою дослідження історії страв, застосовуючи науковий підхід до приготування їжі, пробує готувати ідеальні класичні страви, як Шварцвальдський торт, гамбургери, чилі кон карне і т.д. Дуже цікава книга, неймовірне задоволення читати її як збірку цікавих, захоплюючих оповідань, які відкривають очі на багато процесів та й самі страви.
Потім на світ з'явилася книга "The Big Fat Duck Cookbook" ("Велика куховарська книга" Жирній качки "") у 3-х томах, де представлені страви, які подаються в ресторані Блюменталя "Жирна качка", історія ресторану і страв, а також наукові кулінарні есе Блюменталя. Безцінний екземпляр для любителів молекулярної кухні. А не так давно, всього в 2011 році, вийшла книга, яку я дуже люблю "Heston Blumenthal at Home" (Хестон Блюменталь вдома). Як завжди захоплюючі тексти, багато інформації на тему кулінарних процесів з наукового боку і багато незвичайних рецептів, не надто складних страв для приготування вдома, без наявності хімічної лабораторії, про що іноді замислюєшся, читаючи рецепти Блюменталя з інших книг.
Що стосується телебачення, Хестон Блюменталь випустив 6-ти серійну програму "Kitchen Хестон Блюменталь (Heston Bluhmenthal) Chemistry with Heston Blumenthal" ("Кулінарна хімія з Хестон Блюменталь"). Потім були: "Heston Blumenthal: In Search of Perfection (" Хестон Блюменталь: у пошуках ідеалу ") і Heston Blumenthal: Further Adventures in Search of Perfection (" Хестон Блюменталь: подальші пригоди в пошуках ідеалу "), після яких з'явилися однойменні книги. однією з останніх серій передач є "Heston's Feast" ("Святкування Хестона"), де Блюменталь відтворює атмосферу свята Вікторіанських часів, середньовіччя, епохи Тюдорів і т.д з різними знаменитостями в якості гостей.
Завдяки своєму науковому підходу до кулінарії й невгасаючим ентузіазму та працьовитості, Хестон Блюменталь удостоївся багатьох нагород, у тому числі й від самої королеви Англії, та різних університетів, за вкладення в дослідження хімічних процесів в кулінарії. Не кажучи вже про численних кулінарних нагороди, якими нагороджували його, його книги, ресторани та кулінарні програми.
Любите Ви молекулярну кухню або є шанувальником традиційної, як я, не можна не захоплюватися такою людиною. Його життєва енергія, прагнення до пізнання, кулінарний ентузіазм є доказом того, що не обов’язково закінчити кулінарну академію. Хестон Блюменталь "втер носа" усім снобі стичним шефам кухні, що пишаються своїми престижними дипломами, але так і залишилися на другорядних кухнях. Блюменталь був наймолодшим шефом кухні в історії, отримав зірку Мішелін.
ДЖОРДЖІО ЛОКАТЕЛЛІ (GIORGIO LOCATELLI)
Джорджіо Локателлі народився і виріс в Італії, неподалік озера Комаббіо в селищі Коргено. Його сім'я керувала рестораном, що заслужив не одну зірку Мішлен. Це допомогло Локателлі особливо розвинути притаманну кожному італійцю любов до їжі настільки, що він сам став кулінаром, на якого тепер рівняються. Помічником у ресторані він був з 5-ти років. Але досягнути досконалості на цьому шляху його підштовхнув дядько, який у розпалі ресторанної суєти, на допомогу 16-ти річного Локателлі, котрий через хвилювання кинув креветки у воду, яка ще не встигла закипіти, сказав "Тобі ніколи не стати шефом кухні". У Локателлі, як у справжньому італійця, закипіла кров і він почав наполегливо вчитися, здобувати кулінарну практику де тільки можна: в Італії, Франції, Швейцарії. Але за іронією долі успіх прийшов не в Італії. Життя занесла його до Англії, де він і став знаменитим.
Деякий час Джорджіо працював в ресторані готелю Savoy, потім в ресторані Zafferano (який незабаром отримав зірку Мішлена і який не дуже добре згадує Локателлі). А потім разом з дружиною Плаксій відкрив власний ресторан - Locanda Locatelli, що швидко завоював зірку Мішлен і звання кращого італійського ресторану за межами Італії. Біля ресторану завжди товпляться папараці, оскільки його облюбувало багато знаменитостей: Мадонна, Стінг, Кейт Мосс, Тоні Блер та інші. У ресторані Джорджіо раді всім. Там є страви особливі: страви для дітей, вегетаріанців і навіть для алергіків.
Поштовхом в кулінарній кар'єрі Локателлі стала участь у телевізійних програмах британського телебачення про італійську кухню. Програми користувалися великим успіхом, як і сам Джорджіо Локателлі. Не можна не захоплюватися його пристрастю до кулінарії, чистою любов'ю до італійської кухні та самої Італії.
Потім були книги. Спочатку в 2006 "Made in Italy" ("Зроблено в Італії"), потім "Made in Sicily" ("Зроблено на Сицилії"). Книги написані з такою любов'ю до Італії та італійської кухні, що мимоволі й сам починаєш це все, про що він пише, пристрасно любити. Книги повні цікавих автентичних та авторських рецептів, розповідей про італійські продукти, регіони і їх кулінарні особливості, сповнені особистими, душевними біографічними даними автора.
Джорджіо Локателлі вже давно став одним з найбільш визнаних італійських шефів, на його ресторан рівняються, а його здавалося б простими стравами за рецептами бабусі, але відточеними до ідеалу, з сучасними нотками, захоплюються.
Чого ж вчить Локателлі у своїх книгах:
1) Простота, але увага до деталей. Можна створити страву з невеликої кількості складників, але відпрацювати техніку приготування до ідеалу.
2) Чим дорожчий і смачніший продукт, тим простіше його треба готувати. Локателлі часто з огидою згадує дні роботи у французьких ресторанах, коли кожного дня ретельно відбирали, відварювали та очищували лобстерів, щоб потім м'ясо збити до однорідності, приготувати ні на що не схожий суп-пюре, мус або щось подібне, де через безліч маніпуляцій і великої кількості інших інгредієнтів, навряд чи відчувається смак лобстера...
3) Свіжість продуктів-це ключовий момент в його кулінарії. Всі продукти повинні бути свіжими й відмінної якості. Краще заощаджувати на кількості, але не на якості.
4) Використовувати максимум з того що у Вас є з повагою до продукту. Купуючи птицю, насолодіться м'ясом, приготуйте щось із субпродуктів і не забудьте про наваристий бульйон з кісток. Це майже вже кулінарна філософія ...
Хоч італійська кухня і б'є рекорди популярності, саме Джорджіо Локателлі за його діяльність можна вважати послом італійської гастрономії. Навіть якщо Ви вже любите італійську кухню, Локателлі змусить Вас полюбити її ще більше!
Саме завдяки його двом книгам, я пристрасно люблю італійську кухню та й просто цю країну, поїздки в Італію лише зміцнили ті почуття, прищепленні захоплючими текстами книг Джорджіо Локателлі ...
Марта Стюарт
Марта Стюарт, американка польського походження з дівочим прізвищем Костира, народилася в 1941 році в бідній родині польських мігрантів де крім неї було ще п'ятеро дітей. Саме дома вона навчилась вести домашнє господарство, готувати, шити та займатись садівництвом.
Після закінчення школи Марта Стюарт отримала часткову стипендію в коледжі Барнарда в Нью-Йорку, де вона працювала в якості моделі та з'явилася в телевізійній рекламі.
У 1961 році вона вийшла заміж за Енді Стюарта, з яким пізніше вона розлучилася в 1989 році, залишаючи собі прізвище. У 1965 році народився їх дочка Алексіс.
Марта Стюарт, на шляху до успіху, працювала і біржовим маклером і керувала магазином продуктів на винос для гурманів в містечку Вестпорт, США. Також займалася організацією вечірок та різноманітних святкових заходів, обслуговуючи навіть тогочасного президента США, Біла Клінтона. Крім того, писала статті для однієї з найвідоміших газет The New York Times та була редактором журналу House Beautiful. Весь цей досвід допоміг їй видати свою першу книгу "Entertainment", про організацію вечірок. Після того були ще десятки книг, настільки продуктивно працює ця жінка!
Організація вечірок не йде в розріз з кулінарією, яка найбільше з усіх занять поглинула Марту Стюарт і вона наполегливо, довгими годинами на кухні муштрує кулінарну науку з книжок про французьку та італійську кухню й практикує приготування різноманітних рецептів, перфекціоністськи працюючи над ідеальним виглядом та смаком приготовлених страв. Перфекціонізм - це та риса яка домінує у Марти Стюарт. Риса яка безперечно вплинула на досягнення нею успіху і на те, що зробила їй славу жахливого працедавця, що не одноразово призводила працівників до сліз через надмірну придирливість та тотальний контроль.
А ще, ця жінка-оркестр, фінансовий геній та просто невтомна працівниця, заснувала свій журнал "Martha Stewart Living" та однойменне телешоу, яке довгі роки тішилось надзвичайною популярністю. Крім того, це дозволило створювати Марті Стюарт свої іменні продукти, посуд, канцелярські вироби, і навіть меблі та фарби для стін й продавати все в мережі магазинів KMART.
Але як майже у кожної успішної людини і в її біографії є темні сторони життя, які викликають менше захоплення, так як 5-ти місячне ув'язнення за звинувачення у інсайдерській торгівлі на фондовій біржі. Також розлучення з чоловіком, який зраджував Марту Стюарт з її ж асистенткою, дорікаючи, що у його успішної дружини ніколи немає часу для нього. Напруженні стосунки з донькою, якій не вистачало справжньої матері і яка страждала при "ідеальній домогосподині на екрані" й навіть випустила біографічну книгу про не легке життя доньки зіркової матері. Все це лиш показує - що все в житті дається певною ціною, стрімкий зліт та фанатична праця, хоч приносять фінансовий та медіальний успіх, але спустошують життя в інших сферах.
Попри все те, Марта Стюарт, жінка в якої є чому вчитися, головне не забувати про життєвий баланс.
Перед усім, це прагнення все робити якнайкраще, невгамовна енергія та працьовитість, бажання постійно вчитись та пізнавати нове, а також не зважати на те, що про тебе кажуть інші.
В самій Америці люди діляться на тих, хто її любить і тих, хто її ненавидить, але і ті й інші однозначно стверджують, що у неї є чому повчитись, тому і я хочу запрезентувати Вам кілька її кулінарних книг з чудовими, допрацьованими рецептами та ідеями.
Успіху Вам та натхнення!
ДАРІЯ ЦВЄК
Дарія Цвєк, найславетніший кулінар України, - це легендарна жінка, якою захоплююсь і я. У ті часи сірого, русифікованого, радянського дитинства її книга "Солодке печиво" українською мовою, поруч з книгою Ольги Франко "Практична кухня", вдало виділялись серед решти російськомовної літератури. Такі часи були, що рідною українською важко було щось знайти у друку. А які рецепти там були! В часи тотального дефіциту, довжелезних черг, навіть за вершковим маслом, Дарія Цвєк у своїй випічці використовувала цукати, мигдаль, апельсини з лимонами, ром та справжній шоколад які були нечуваною рідкістю у більшості українських домівках радянських часів. Щодо шоколаду, напевно не я одна пам'ятаю що таке "плитка":-)?! Дотепер робиться погано від одних спогадів... Тож її книга зачаровувала, змушувала мріяти та фантазувати і готувати хотілось навіть мені, попри те, що я до років 19, м'яко кажучи, не любила готувати, поки не закохалась по справжньому...
Дарія Цвєк, дівоче прізвище Маркевич, родилась у 1909 році у містечку Гримайлів, на Тернопільщині. Її батько, Яків Маркевич, що у свій час працював інспектором фінансів в Міністерстві Фінансів Польщі у Варшаві, часто брав доньку із собою на великосвітські заходи та прийоми. Там вона могла показати своє чудове виховання та поринути у вишукану атмосферу світської верхівки тих часів. Після закінчення гімназії, Дарія Маркевич вступила до педагогічного семінару Українського педагогічного товариства у Коломиї, що давав можливість після закінчення займатись педагогічною діяльністю. Оскільки, попри бажання здобути вищу освіту, у ті часи, на території зайнятої поляками, українцям не дозволялось навчатись в університетах. Далі, перед тим як зайнятись кулінарною діяльністю, пані Дарія 35 років пропрацювала вчителем біології, спочатку в одній зі шкіл під Львовом, а потім, познайомившись у Львові зі своїм чоловіком Левом Цвєком, філологом за освітою, й вийшовши заміж, працювала у містечку Чорткові на Тернопільщині, а згодом у Станіславові (тепер Івано-Франківськ), куди переїхала зі своїм чоловіком.
Неприємні обставини змусили Дарію Цвєк повернути свою професійну стежку у бік кулінарії, коли у післявоєнні роки, радянська влада дослівно викинула сім'ю Пані Дарії на вулицю, позбавляючи житла, як і велику кількість інших галицьких родин, щоб звільняти найкращі помешкання для партійної верхівки. Люди часом навіть не встигали не те що меблі, а й особисті речі позабирати. І що для іншого було б причиною розпачу та поневірянь, пані Дарію змусило до подальшого руху. Щоб прогодувати сім'ю у ті голодні радянські важкі часи, вона влаштовується куховарити у лікарню для "високопоставлених осіб". Там її страви та спосіб приготування їжі і приглянувся партійній верхівці і її починають запрошувати готувати страви для важливих прийомів. Тодішнім місцевим керівникам настільки подобалися її страви, що з часом вона навіть почала вести курси кулінарії для дружин радянських офіцерів.
І хто знає чи побачили б світ кулінарні книги Дарії Цвєк якби не її хороша давня подруга, українська письменниця Ірина Вільде. Саме вона, полюбляючи ласощі, які готувала її подруга, у 1958 році взяла пані Дарку, як та любила, щоб її називали, за руку, повела до директора видавництва “Каменяр” і сказала йому: “Примусьте її писати книжку з куховарства”. 1960 року вийшла в друк перша книга Дарії Цвєк “Солодке печиво”, яка потім перевидавалась 9 разів!!! Саме ця книга була улюбленою кулінарною книгою мого дитинства!
Та сама Ірина Вільде до старості спонукала пані Дарію писати, своєю фразою яку часто згадувала Дарія Цвєк: "Дарко, ти пишеш? Пиши, пиши".
Потім були наступні книги: «До святкового столу», «У будні та свята», «Для гостей і сім'ї», «Нашим найменшим», «На добрий вечір», «Дітям і батькам» тощо.
Дарія Цвєк мала у собі величезну кількість енергії, любові, завзяття та доброти. Вона була невтомною трудівницею та невиправною, життєрадісною оптимісткою, попри не завжди легкі обставини життя. Вона продовжувала працювати навіть у 90-річному віці, пішовши з життя на 95-му році життя. Може це і є певний секрет довголіття, попри незгоди, бути оптимістом у постійному русі...
А щоб краще зрозуміти якою була особистістю пані Дарія Цвєк, хочу поділитись з Вами її цитатами, які знайшла у різних джерелах, інтерв'ю її подруги, біографічних матеріалах тощо:
- "Жінки, свято ви маєте не кожен день, і тут уже економити не треба";
- "Люблю дуже молодь. То, що я пишу, то для наших молодих. Бо бабці давно це все вміють, а молодість не знає. Не мала, коли навчитися і від кого навчитися";
- "Як вам часом щось підгорить, то не переживайте. Бо то значить, що то за вами хтось "горить"";
- "Жінка не буває стара, є дуже молода, молода і ще молода";
- "Щастя це квітка любові. Треба її вирощувати і передавати з покоління у покоління".
Сподіваюсь, кожен, хто прочитає про цю чудову жінку, надихнеться та погляне на життя трішки оптимістичніше. Коли любиш й готуєш з любов'ю та смачно, а коли їси смачно, то й стаєш трішечки щасливішим.
Не відмовляймо ж собі у маленькому щасті щодня!
Google Sites
Report abuse