Embedded Files
Потічок
День у день він жебонів, створюючи власну життєдайну мелодію. Ні нарікань, ні розпачу, ні незадоволеного бурмотіння. Він наспівував свою життєву пісеньку, дякуючи Богу й людям за щасливі миті свого існування. Йому пощастило більше, ніж сотням таких струмочків, які від людської бездушності загубилися в зарослях, очеретах. Він щасливчик, бо народився з криниці, яка була на обійсті, й в особі дядька Романа знайшов надійного друга, який господарською рукою щоріч розчищав йому дорогу у світи. Найбільше Потічок любив літо.
Продовження...
Життєдайність.
Page updated
Google Sites
Report abuse