Наскільки на часі є бажання поповнити власну бібліотеку сучасною книгою? Дехто зауважить, що "минули часи паперової книги", "для чого намарне витрачатися, коли в інтернеті можна поживитися"?.. Автори слушно зауважать, що видати книгу "просто" нереально... Можна. Якщо дуже хочеться, то за тисячу кілометрів у книгарні можна знайти омріяну книгу (так було зі мною у 80-х); якщо є поштовх і підтримка спільноти, то можна омріяну книжечку гортати, нюхати, гладити (пам'ятаєте, так починали пізнавати "Світ навколо нас"!); якщо є підтримка рідних, то вдасться насолодитися "Кульбаба: дід чи баба?", а на День народження замість плаття (ковід же загнав на дистанційку!) вирішили збирати "Калинове намисто жіночої долі" (й таки зібрали!) - рясно жнивувалося на конкурсах; якщо є однодумці, то побувається й "На сьомому небі від щастя"  - як уміють запросити у видавництві "Підручники і посібники"! 

Якби не війна... То вже читали б оновлене "Калинове намисто жіночої долі", дискутували б над поведінкою "Лисички-комерсантки"... Якби не війна... Переможемо! Ми мусимо тримати стрій, щоб повернути в українські школи українське слово, українську історію, українську книжку... Повернемо! 

Про що я? Про те, як наразі необхідно докладати чимало зусиль, щоб продовжити життя українськомовної книги будь-якою підтримкою, щоб після Перемоги було що читати, щоб допомогти шкільним бібліотекам... Жовтень, 2022.

П.С. "Де живе щастя: міські історії" - видано! Збираймося  разом із Володею Задиракою на Різдво до Мізичинка на гостину...