Читаємо, міркуємо...

Колосок

Самітній колосок несміливо озирався від ледь уловимого доторку вітру на свіжовикошеному полі. Здавалося, він відчував провину за те, що залишився жити, щоб подарувати життя зерняткам, які щедро наповнювали його тіло життєдайністю. Нарешті визначившись, кому передати свій скарб, він із щедрим усміхом та із почуттям виконаної місії піддався подиху вітру й гордо віддав своє багатство землі-матінці, яка дбала про нього з осені. Радіючи прийнятому рішенню, Колосок застиг в очікуванні дива. Й не помилився. Рука людини ніжно підібрала його й ув’язала у сніпок, який на Святвечір прикрашатиме Червоний Кут у хаті. Колосок стане своїм серед своїх, а Дідух, вив’язаний сподіваннями на радість і мир у новому році, гордовито всадиться серед святкових атрибутів.                            Потрібність.

Літній образок

Липневий вечір опускався на плечі села запахом матіоли. Дзвеніло, брязкало по обійстях прожитим днем і втомою. Давалася взнаки спекотня, яка дошкуляла всьому живому своєю непроханою літньою люб'язністю. Найбільше дісталося землі, яка безсоромно не прикривала власну наготу, бо не було чим. Всюди виднілися тільки сліди вигорілої трави. Навіть Просьо, наділений котячою мудрістю, сьогодні поліз шукати прихистку під стріхою…

Раптом надвечірню тишу різонули звуки ластівки, яка тривожно кликала на допомогу. Мить, і  сімейство  з-під стріхи кинулося у тривожний танок. Ластівки кружляли низько над землею, виводячи тільки їм зрозумілі па. Таке дійство зачаровувало, притягувало. Водночас ластів'ячий танок змінився  музикою дощу, яка захопила все єство: барабанило, дзюркотіло, лилося... Спраглі сподівання накрилися живильною дощовою пеленою… Продовження...

Літність... 

Макове диво

Зачервоніло при дорозі ніжно-ніжно. По-особливому краплинки дива зібралися в чарівний килим і манять своєю незайманістю. І чим ближче наближаєшся до цього природнього дивотвору, тим дужче відчуваєш ніжний подих життя квітки, яка, трепетно піддається настирливому поцілунку вітру. Нахиляюся, заглядаю в її лоно і спостерігаю, як все єство польової красуні виграє від настирливості вітру. Зеленувате її серце дихає в ритм, а ворсисті цяточки душі розмірено, в унісон природі, наповнюють дивовитвір життям...

Трепетність… 

Пробудження

Узбережжя, окутане серпанковою свіжістю, заклопотано входило у звичний ритм буденщини. Прибиралося,  відчинялося, готувалося до зустрічі знайомих і незнайомих. Тільки море, від ледь уловимого доторку вітру й ніжного вранішнього сонячного пещення не переймалося його клопотами, бо усвідомлювало власну місію й упевненість у своїх діяннях. Узбережжя було для нього лишень тим дивовижним другом, який спонукав до розміреності, спокою, який підставляв плече в будь-яку погоду й вірно захищав від необдуманих помислів. Здавалося, червневий ранок, який ніжно усміхався й вигравав на морському тілі сонячними промінчиками, вів звичні для нього літні перемовини й обіцяв відпочивальникам насолоду й блаженство. Поспішали на сніданок чайки, з надією наближаючись до рибалок, які, розсікаючи морську прохолоду, безжально встромляли в тіло моря гачки наживи...                                           Розміреність...        

Замальовка з моря

Море стогнало... Хвилі раз по раз докочувалися до берега, пінилися й відступали... Чайки, притаївшись на прибережних скалах, очікували, що стихія відступить і вони вирушать на гостину до рибалок. Останні з надією вдивлялися в морську далечінь, очікуючи природного примирення. Однак грозові хмари нависали над людськими сподіваннями, заступаючи шлях сонцю. Вітер підтанцьовував у такт морю, інколи зачіпав його за живе, а потім, нахизувавшись, а може і втомившись, перебирався на узбережжя і вступав у діалог із усіма, хто ставав на путі. Він створював нервозність, безлад, вносив суєту в літню розміреність і спекотню. Узбережжя метушилося, гуділо, покрикувало... Від безсилля щось змінити, ховалося в кав’ярнях і від настирливості вітру, й від перших прохолодних дощових краплин. Такі бажані у спекотню, вони тепер викликали роздратування у відпочивальників, які втрачали надію на морську насолоду.  Продовження...                           Справжність... 

Морський ескіз

Море шаленіло... Пінилося. Здавалося, воно випльовувало всю свою лють на берег, доводячи відпочивальникам власну всемогутність. Вітер, зібравши в кулак власну міць, ненаситно пестив, доторкався, зривав капелюхи, виривав парасолі з піску, куйовдив волосся й летів назустріч морській стихії. Тільки сонце, ніжно торкаючись тіла, залишало на ньому сліди поцілунків.

Подекуди подавали голос чайки. Вони зливалися з душею моря, жалібно кигикали, виражали незадоволення й поверталися назад від безсилля перед стихією. На мить здалося, море почуло, відчуло й почало змінювати гнів на милість. Однак не сьогодні. Відкриваючи обійми для спраглих, воно водночас лякало, виштовхувало, пінилося...

Безцеремонність.

Синичка

Синичка виспівувала. Так радісно впивалася власним голосом, що запічала кожного, хто проходив повз мокре зимове дерево. Білі «щоки», облямовані чорним оксамитом, чітко вирізнялися серед сірості й сирості. Зеленувато-жовтий жупанчик вигравав на птасі різнобарвними пір’їнками-переливами. Додавало привабливості яскраво-жовте черевце, на якому виднілася сіра смужка-краватка. Синичка, хвацько перестрибуючи з гілки на гілку, лукаво споглядала за перехожими. Здавалося, вона на когось очікувала. Однак, не марнуючи часу, шукала поживу. Очі-намистинки, цілячись у ціль, заставляли реагувати дзьобик, який здобував живність із тріщини в дереві...                             Продовження...

Добрість.

Хатній

Він вів звичний спосіб життя: то в курей поживиться пшеничкою, а то від дідуся Романа перепаде шматочок хліба. Сіра шапочка вирізняла його з-поміж інших, які зграйкою зліталися на поживу. Біда заставила прижитися з каштаноголовими. Рудувато-бурий піджачок, сірі щоки та груди, темно-коричневий хвіст були доказом того, що він з іншого роду. З хатніх. Однак серед польових він став своїм, здружився й уже не один день ділить із ними і хліб, і зернята.

Дідусь спостерігав, як птахи підзбирували зерно, яке недодзьобали кури. Хатній зачищав територію біля хазяйських чобіт, не боячись заробити на горіхи. Польові каштанами розсипалися по весняному подвір’ю, однак, не втрачали пильності. Ні, з Проськом вони по-дружилися. Той знав, що то друзі сіроголового найди, а ось сусідського Рудого треба було остерігатися, щоб не потрапити в його пазурі.    Продовження... 

Дружелюбність. 

Зозулька

Червневі вранішні промінчики ніжно торкалися листочка горіха, на якому погойдувалася Зозулька. Замилувався цим дійством Вітерець. Ледь уловим подихом виколихував її, вкладаючи в ці порухи всю свою старанність. Люлі-люлі... Вона, хизуючись червоненьким платтячком у чорний горошок, насолоджувалася тим колисанням. Здавалося, ніщо не може їй зашкодити отримувати природну насолоду. Я зачаровано спостерігала за дійством. Раптом голос подала зозуля: «Ку-ку! Ку-ку!» Від несподіванки Зозулька втратила рівновагу й опинилася на моїй долоні. «Ой зозулько золота, покажи ми ворота», – відгукнулося дитинством. І Зозулька, стрепенувшись, взяла курс на мою малу батьківщину, яка притягує дитячими споминами.

Щемливість. 

Кульбаба: дід чи баба?

Галявина вкривалася жовтогарячим килимом. Здавалося, сонце опустилося на землю й позолотило все навколо. Найбільше таке видовище вражало вранці, коли спадала роса, а квітка-сонечко розплющувала оченята й випромінювала радість власного існування. Однак, як тільки на землю опускалося надвечір’я або на гостину напрошувалися хмаринки, кульбаба, ніяковіючи, ховала погляд від людей.

З кожним днем вона міцніла, наливалася красою й силою, щоб потім підживити кожного, хто вірив у її життєдайність. Її вітамінна місія брала свій початок навесні, коли вона ставала джерелом енергії, здоров’я, а про цілющі властивості складали легенди...

Однак недовгий вік кульбаби. Проте вона не засмучувалася, бо вміла дивувати протягом свого рослинного життя. З часом позолоту змінювала хмаринка й диво-парашутики вкривали землю. Вони насолоджувалися в товаристві вітру, який ледь уловимим доторком ткав літній диво-серпанок.      

 Продовження...                                                                Майбутність.