Урок  27.

 Основи композиції і архітектоніки багатострінкового видання

Багатосторінкові видання та їх формат.

Обкла́динка

Зовнішнє покриття вида́ння, що з’єднується з книжковим блоком без фо́рзаців.

Палітурка

Зовнішнє покриття вида́ння, що з’єднується з книжковим блоком за допомо­гою двох фо́рзаців і, можливо, корінцевого матеріалу.

Фо́рзац

Подвійний аркуш цупкого папе­ру, що з’єднує блок з палітуркою. Може бути частиною оформлення книжки.

Початкова сторінка

Перша сторінка видання чи його рубрики.

Кінцева сторінка

Остання сторінка видання чи його рубрики.

Шпа́льта

Частина сторінки вида́ння, відо­кремлена від іншої шпальти по вертикалі проміжками чи лініями.  Рядки, розташовані один під одним так, що вони становлять вертикальну смугу на сторінці.

Гарнітура шрифта

Комплект однакових за рисунком, але різних за накресленням і кег­лем шрифтів.

Кегель шрифта

Розмір шрифта в друкарській си­стемі вимірювання, що визнача­ється відстанню між верхньою і нижньою стінками літери.

Основні поняття в поліграфії

Кегль, 

або розмір шрифту, визначається його висотою, виміряною в типографських пунктах: 12 пунктів = 1 піці або 4,23 мм, 6 пік = 1 дюйму або 25.4 мм. Оскільки поняття кегля склалося в епоху металічного набору, кеглем вважається величина майданчика, на якій розміщується буква. Наприклад, кегль 10 пунктів становить 3,76 мм, але сам розмір букви трошки менший, бо необхідно передбачити місце для підрядкових і надрядкових елементів.

Шпація

 – величина пробілу між словами рядків, в абзацних відступах, при виділенні тексту розрядкою та ін.. Шпації можуть мати товщину від 1 до 20 пунктів. Кругла шпація, напівкругла шпація, тонка шпація дорівнюють ширині великих букв M, N і маленької букви t відповідно.

Інтерліньяж 

– відстань між базовими лініями сусідніх рядків. Звичайно інтерліньяж становить 120% від кегля. Символи в рядку розташовані в межах заданої лінії (базова лінія), а самі рядки можуть бути вирівняні вліво, вправо або центровані. Таке вирівнювання називається виключнка. Таким чином, виключка буває по правому краю, по лівому краю, по формату, повна і по центру.

Кернінг

 – процес зміни відстані між окремими парами букв з невеликим кроком, величина якого залежить від кегля шрифту. Звичайно кернінг роблять в бік зменшення пробілу таким чином, що частини однієї букви, що виступають, заходять в простір другої букви. В результаті розміщення символів стає більш рівномірним в зоровому сприйнятті. Кернінг є одним із самих ефективних способів підвищити якість тексту.

Трекінг

 – відстань між буквами, використовується для зміни густини текстового блоку. Чим більша розрядка між буквами, тим світліший текст. Зменшення трекінгу підвищує густину тексту і робить публікацію затемненою.

Добавлення нового кольору покращує типографський дизайн видання. Але навіть колір тексту надрукованого чорною фарбою на білому фоні, виглядає неоднорідно. Це пояснюється різною насиченістю шрифту. Таким чином, ще однією характеристикою шрифту є його насиченість.

Насиченість шрифту

 визначається відношенням товщини основного штриха знаків до висоти великих букв. Наприклад, для світлих штрихів 10-го кегля це відношення має бути не більше 23%.

Число знаків в рядку одного формату змінюється залежно від шрифту, навіть якщо використовується один кегль.

Шрифт, при наборі яким в рядку розміщується відносно багато знаків, називається густим.

Густина шрифту

 визначається відношенням ширини знаків типу «н», «п», «и» великих до їх висоти у відсотках. Для нормальних шрифтів десятого кегля це відношення становить від 60% до 85%.

Елементи художнього оформлення видання

З перших друкованих видань склалася певна побудова книги та почали використовуватися елементи художнього оформлення видання:

Колофон – вихідні данні у кінці книги. В яких розповідається про рік видання, вказується імя замовника та друкаря/видавця (уперше зафіксовано у 1457 р – «Псалтирь» Фауста Шьоффера).

Сигнети - фірмовий герб видавництва (там же, у вигляді двох щитів. У подальшому розміщувались на титульній сторінці)

Еррата – листок-перелік помилок у тексті (від лат. Errata) розміщувався у кінці видання (уперше у 1457 р – там же)

Титульний лист – перша сторінка видання з назвою, колофоном та сігнетами.(уперше у 1476 р. в «Астрологічному або астрономічному календарі» Ерхарда Ратольда з Аугсбурга)

Регістр – аналог оглавлення але для друкарів-складальників(палітурників) книги, розміщувався у кінці книги та складався з початкових слів зошитів.

Кустоди – друк малими літерами на останній сторінці зошиту перших слів першої сторінки наступного зошиту.

Нумерація листів (філіація) – колонцифри у теперішньому розумінні. (вперше у книзі Миколи Гету з Кьольна, 1470 р)

Ілюстрації (друковані) – вперше зафіксовані в книгах друкаря Пастера А. у 1461 р. Формати (долі паперового аркушу) – 1/2 - in folio; 1/4 - in kvarto; 1/8 – in octavo.

Елементи графічного оформлення видання

Художній редактор особливу увагу приділяє зображальному ряду видання. У книжкових виданнях складається план ілюстрування, для чого вибираються фрагменти твору, які слід посилити зображеннями. Також визначається кількість сторінок, повністю або наполовину зайнятих зображеннями, наприклад, оновити фронтиспис і шмуцтитули або заставки на спускні сторінки. Значення має й вид ілюстраційного оригіналу: однокольоровий чи багатокольоровий, штриховий чи півтоновий.

Книжкова ілюстрація – зображення, що пояснює чи доповнює текст. Ілюстрація в книзі несе інформацію, але не самостійну, а пов'язану з текстом; відбиває явища дійсності в зорово сприйманій, образній, документальній і умовній формі. Роль ілюстрації у різних видах літератури відрізняється: у виданнях художньої літератури – це художньо-образні ілюстрації, що зорово відтворюють літературні образи; у наукових, навчальних, науково-популярних, довідкових виданнях – це науково-пізнавальні ілюстрації предметного характеру, які максимально точно подають необхідну для розуміння тексту інформацію.

Фотографія або малюнок у періодичних виданнях – це перше, на що дивиться читач при перегляді сторінок. Їхнє значення не обмежується лише ілюструванням текстового матеріалу – зміст зображального матеріалу, підготовленого фотографом або художником, має нести власний зміст, який не завжди збігається зі змістом тексту, бути чітким і привабливим. Робота фотографів та фотокореспондентів у періодичних виданнях пов'язана також із сенсацією, є засобом привернення уваги читача до відомої інформації, але з незнайомого боку. Іноді яскрава робота фотографа відіграє більшу роль, ніж значний за обсягом текстовий матеріал.

Характер роботи редактора над зображеннями у виданнях різних видів неоднаковий. У літературно-художніх виданнях художній редактор обирає потрібні ілюстрації або фрагменти тексту, які вважає за потрібне проілюструвати, і замовляє ілюстрації художнику. Потім оцінює їх якість і робить текстівки. Науково-пізнавальні ілюстрації бувають реальні (фотографія, малюнок), формальні (утрируване передання дійсності, збільшення фрагмента), інфографіка (креслення, графік, схема, карта) та монтаж. Художній редактор повинен чітко усвідомлювати значення ілюстрацій у наукових виданнях і обережно ставитися до редагування їх сюжетів.

У навчальних виданнях ілюстрації сприяють засвоєнню матеріалу, зацікавлюють темою, візуально демонструють складні поняття. Саме тому в навчальних виданнях ілюстрації мають бути чіткими, зрозумілими, не обтяженими деталями. Крім того, вони можуть заміняти, доповнювати, розкривати чи пояснювати текст.