ПОРАДИ З НАПИСАННЯ ЕСЕ
Есе — це прозовий твір невеликого обсягу і вільної композиції, який виражає індивідуальні враження та міркування з конкретного приводу чи питання і явно не претендує на визначальне або вичерпне трактування предмета. Мета есе полягає у розвитку таких навичок, як самостійне творче мислення і письмовий виклад власних думок. Написання есе є надзвичайно корисним, оскільки це дозволяє автору навчитися чітко і грамотно формулювати думки, структурувати інформацію, використовувати основні поняття, виділяти причинно-наслідкові зв’язки, ілюструвати досвід відповідними прикладами, аргументувати свої висновки.
Рекомендовані структура і план есе
Структура есе визначається пропонованими до нього вимогами: - думки автора есе з проблеми викладаються у формі коротких тез; - думка повинна бути підкріплена доказами, тому за тезою слідують аргументи. Аргументи − це факти, явища суспільного життя, події, життєві ситуації і життєвий досвід, наукові докази, посилання на думку вчених та ін. Краще надавати два аргументи на користь кожної тези: один аргумент здається непереконливим, три аргументи можуть «перевантажити» виклад, виконаний в жанрі, орієнтованому на стислість і образність. Таким чином, есе набуває такої структури (кількість тез і аргументів залежить від теми, обраного плану, логіки розвитку думки): вступ теза, аргументи теза, аргументи теза, аргументи висновок. При написанні есе важливо також враховувати наступні моменти: 1. Вступ і висновок повинні зосередити увагу на проблемі (у вступі вона ставиться, у висновку — резюмується думка автора). 2. Необхідними є виділення абзаців, червоних рядків, встановлення логічного зв’язку між абзацами (так досягається цілісність роботи).
Стиль викладу: есе властиві емоційність, експресивність, художність. При написанні есе Вам необхідно досягти певних цілей. Коли Ваша розповідь готова, перевірте наступне: Чи відповів я на поставлене запитання? Наскільки зрозуміло і точно я виклав свої думки? Чи природно звучить те, що я написав, чи немає помилок? Переконайтеся також у тому, що Ви: Продемонстрували своє бажання будувати свою кар’єру в певному напрямку. Були «націлені» на побудову кар’єри в певній галузі. Включили у розповідь від однієї до трьох якостей, сильних сторін, характерних особливостей, які вирізнятимуть Вас з маси інших кандидатів.
Матеріал використано за посиланням http://csbc.edu.ua/documents/news/691_3.pdf
Війна в долі моєї родини
Есе
У мою країну прийшла війна. У це дуже важко повірити навіть сьогодні. Мені здається, що зовсім недавно я з друзями бігала щаслива до школи, а з 24 лютого бігала у сховище зі страху від виття сирен та вибухів. Я усвідомила увесь вже на третій день війни. Шукаючи щось позитивне в інтернеті, я бачила тільки фотографії мертвих людей та зруйновані будівлі. Коли до мене прийшло розуміння, що насправді відбувається, то навернулися сльози та я зламалася. До віри у краще мене повернули оптимістичні новини: наші ЗСУ тримають оборону!
Моє серце дуже сильно болить, я за всіх переживаю: за родину, друзів, сусідів, знайомих, українців, що потрапили в полон, та тих, хто боронить нашу землю. Чи винні ми у влаштованому росією геноциді? Не такого майбутнього я хотіла. Я мріяла про благополучне життя в моїй неньці-Україні. Мій університет, в який я хотіла вступати, пошкоджений; місто, де я планувала своє майбутнє, зруйноване; сподівання об’їздити цьогоріч славетні міста України – розтоптано черевиком недолугого карлика.
24 лютого о 5-ій годині ранку вся моя родина та, без сумніву, усі українці прокинулися від дзвінків родичів, які казали:”Почалося…”. Я навіть нічого не підозрювала і просто збиралася до школи. Але поглянула у вікно і побачила, що люди в паніці біжать до магазину та скупляють продукти, батарейки, ліхтарики, свічки та інші важливі під час воєнних дій речі. З того самого дня моє життя кардинально змінилося. Я нікуди не виїжджала, бо я не хотіла покидати моїх друзів, родичів та рідний Павлоград. Десь пів року я, тато й мама жили у бабусі та дідуся, тому що там був, на всяк випадок, підвал. Коли ми чули перші вибухи, то відразу бігли туди і молилися, щоб з нами й нашим будинком було все гаразд. Я пам’ятаю, як прокидалася і плакала від свисту ракет, які пролітати над нашим домом.
Я справді не розумію президента росії, який наказав наступати на Україну. Навіщо? Задля чиїх амбіцій гинуть люди? Що ми такого поганого зробили,чому втрачаємо своїх рідних? Чому помирають діти? Чому просто не можна жити мирно? Русня, взагалі, знає, що таке мир?
Для мене мир – це щось справді особливе, це стан спокою та гармонії, це насамперед щастя людей. Якщо над нашими головами буде мир, то ми зможемо жити повним життям, жити і не боятися, що прилетить ракета, не ховатися у підвалах, спокійно вчитися, ростити дітей, працювати і не телефонувати кожну годину рідним, переживаючи, що трапиться щось неминуче. Мир – це коли твоя країна процвітає економічно, культурно, де є шанс реалізувати свої можливості.
Я рада, що наш народ, як єдиний організм, запрацював, налаштувавшись на перемогу. Павлоградці згуртувались. Ми дружні як ніколи. Жителі допомагають переселенцям, надаючи усе потрібне. Є волонтерські організації для допомоги тим, хто залишився без домівки, можна сказати, ні з чим.
І майже всі донатять на ЗСУ. Навіть ми, старшокласники, плетемо маскувальні сітки. Я пишаюся нашими людьми. Ми незламний народ. «Ми-українці!» – ця фраза примушує серце тремтіти від гордості, сили, енергії, що враз прибуває.
Мирного неба над головою. Цінуймо наших рідних і те, що ми маємо зараз. Віримо в нашу перемогу!
Бузоверя Ксенія, учениця 11-Б класу,
Ліцей №17 Павлоградської міської ради