ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ №3

Курс ІІ

Тема: Методичний інструментарій виховної діяльності педагога.

Перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться:

загальні: здатність використовувати сучасні методи виховання для ефективної комунікативної взаємодії з учасниками освітнього процесу; здатність орієнтуватися в освітньому просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного освітнього середовища закладу загальної середньої освіти; здатність знаходити нові творчі підходи до вирішення професійних завдань в освітньому середовищі; здатність самостійно навчатися та розвивати особистісний потенціал;

фахові: активізувати ефективну комунікативну взаємодію з усіма учасниками освітнього процесу; вміння формувати у здобувача освіти здатність аналізувати, досліджувати та креативно мислити; здатність активізувати потенціал творчого інтелекту особистості в умовах реформування освіти; уміння застосовувати знання у фаховій діяльності.

Тезаурус: «методи виховання», «засоби виховання», «прийоми виховання», «класна година», «бесіда», «диспут», «конкурси», «усний журнал», «колективна творча діяльність»

Обладнання: зразки планів проведення виховної години, вікторини, сценарії свят.

План лекції

1. Методи і форми виховання, їх класифікація.

2. Форми виховної роботи:

2.1 Методика підготовки і проведення бесіди. Проведення фрагментів бесіди, їх аналіз.

2.2 Методика підготовки та проведення диспуту. Проведення фрагментів диспуту та їх аналіз.

2.3 Методика підготовки та проведення конкурсів. Проведення фрагментів конкурсних програм та їх аналіз.

2.4 Методика організації колективної діяльності молодших школярів. Види колективної діяльності школярів, їх особливості.

Література:

1. Андрощук І.В. Методика виховної роботи: навчальний посібник / І.В. Андрощук, І.П. Андрощук. – Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2014. – 320 с.

2. Волкова Н.П. Педагогіка: посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Н.П.Волкова – Київ : Видавничий центр «Академія», 2003. – 576с.

3. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посіб./ С.Г.Карпенчук – Київ : Вища школа, 1997.–304 с.

4. Теоретико-методичні засади виховної роботи у початковій школі: навч. посіб. для студ. / І. Червінська, С. Довбенко. – Івано-Франківськ : Видавництво Прикарпатського національного педагогічного університету імені В. Стефаника, 2012. – 515 с.

5. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів освіти/ М.М.Фіцула – Київ : Видавничий центр «Академія», 2000 – 544 с.

1. Методи і форми виховання, їх класифікація.

Методи виховання – шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей.

Прийом виховання – складова частина методу, що забезпечує застосування його в певних умовах.

Засоби виховання – те, за допомогою чого відбувається виховання: надбання матеріальної й духовної культури.

Класифікація (за В.Сластьоніним):

· методи формування свідомості особистості (навіювання, переконання: бесіда, лекція, дискусія, розповідь, метод прикладу);

· методи формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, вправи і привчання, доручення, створення виховних ситуацій);

· методи стимулювання й корекції поведінки (заохочення, покарання, змагання);

· методи самовиховання (самоспостереження, самоаналіз, самонаказ, самоконтроль).

Педагогічні умови використання методів виховання:

· залежність методів виховання від мети, завдань і принципів виховання;

· застосування в єдності методів формування свідомості особистості, формування досвіду суспільної поведінки, стимулювання й корекції поведінки, самовиховання;

· урахування вікових особливостей вихованців; своєрідності педагогічної ситуації;

· урахування індивідуальних особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку особистості вихованця; соціального середовища, в якому розвивається особистість;

· аналіз впливу на особистість вихованця методів. які вже застосовувалися;

· наявність і дієвість засобів виховного впливу;

· особистість вихователя та рівень сформованості його професіоналізму;

· рівень згуртованості учнівського колективу.

Методи формування свідомості особистості

(навіювання, переконання, бесіда, лекція, дискусія, розповідь, метод прикладу)

Суть цієї групи методів:

вплив певними засобами, прийоми на свідомість вихованців з метою формування у них понять, уявлень, поглядів, які вихованці розділяють і готові відстоювати, основа вчинків, ставлення до дійсності.

«Слово – найтонший дотик до серця; воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом… Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і посіяти зневіру, надихнути на працю і скувати сили душі. (В .О. Сухомлинський)

Бесіда – метод, за допомогою якого здійснюється процес спілкування між об’єктом та суб’єктом виховання під час діяльності.

Мета: розширення коло уявлень і понять в галузі суспільства, життя, науки і техніки, фізкультури і спорту, етики і естетики; допомогти учням в оцінці подій, явищ, усвідомити правила і норми поведінки, осмислити і правильно підійти до оцінки своєї поведінки, поведінки товаришів, оцінити досвід взаємовідносин у колективі.

Види:

- фронтальні чи групові

- індивідуальні

- прогностичні і непередбачувані

Умова, що забезпечують успіх бесіди:

1. Наявність у вихованців певних знань про предмет бесіди.

2. Достатній запас знань і переконаність педагога, його вміння створювати невимушену доброзичливу атмосферу під час бесіди.

3. Аргументованість, актуальність.

4. Л огічність, небагатослівність.

5. Емоційність, образність.

6. Вміння залучати учнів до пошуку правильних висновків і оцінок.

7. Такт педагога.

Лекція – це інформативно-доказовий виклад великого за обсягом складного за логічною побудовою навчального чи виховного матеріалу.

Лекція – це розгорнутий, організований у доступній формі систематичний виклад сутності певної теми.

Відрізняє лекцію від інших методів її науковість, обсяг та тривалість.

У школі лекцію використовують тільки в старших класах з пізнавальною метою. Викладається лекція науково, логічно, послідовно, чітко, виразно, з використанням наукових термінів. У молодшій школі лекцію не використовують.

Методи викладу логічно розгорнутого матеріалу.

Дедуктивний метод – такий виклад матеріалу, коли від загального йдуть до часткового.

Індуктивний метод – це рух думки від часткового до загального, від знання поодиноких чи часткових фактів до узагальнень.

Дискусія – це метод, за допомогою якого здійснюється публічне обговорення якого-небудь суперечного питання, проблеми.

Її суттєвими рисами є зіткнення різних точок зору. Наприкінці дискусії має бути знайдено спільне рішення.

Варіанти дискусійного підходу до розв’язання різних питань: дебати, диспут, аргументація.

Сучасні види групових дискусій і техніки їх організації:

Панельна дискусія

Мета: організація обговорення проблеми в численній групі (понад 40 осіб). Учасники діляться на мікрогрупи по 6-8 чоловік, які розташовуються в аудиторії по колу; члени кожної групи вибирають представника або голову, який буде в процесі дискусії відстоювати їхню позицію; протягом 15-20 хв. у мікрогрупі обговорюється проблема і виробляється спільна точка зору; представники груп збираються в центрі кола і отримують можливість висловити думку групи, відстоюючи її позиції. Решта учасників стежать за ходом обговорення. Панельне обговорення завершується після закінчення відведеного часу або після прийняття рішення. Якщо дискусія проводиться в актовій залі, то обговорення представниками відбувається на сцені.

Форум-обговорення

Мета і механізм його проведення схожі з «панельної дискусією», але в кінці думками обмінюються всі учасники, а не тільки представники мікрогруп.

Симпозіум

Більш формалізоване, регламентоване (у порівнянні з перерахованими вище) обговореннями. Під час нього учасники виступають з повідомленнями, в яких розкривають свою точку зору на певну проблему, після чого відповідають на запитання присутніх. Обговорення, як правило, ведеться через ведучого.

Дебати

Формалізоване обговорення, яке будується на заздалегідь спланованих виступах учасників, що мають прямо протилежні думки щодо обговорюваної проблеми.

«Круглий стіл»

Бесіда, в якій на рівних беруть участь 15-25 осіб; в ході її відбувається обмін думками між усіма учасниками. Керує бесідою ведучий, який намагається не захоплювати змістовного лідерства. Характерна риса «круглого столу» – поєднання тематичної дискусії з груповою консультацією. Важлива умова проведення «круглого столу»: він дійсно повинен бути круглим, тобто процес комунікації повинен відбуватися «очі в очі».

«Техніка акваріуму»

Зміст її тісно визначено протиріччями, розбіжностями, а часом і конфліктами учасників з певного питання. Мета: надати учасникам можливість вільного включення в обговорення проблеми і виходу з нього. Проведення: 5-6 учасників разом з керівником сідають в коло. Вони - «риби». Навколо них стають інші учасники групи, вони - «рибалки». «Риби» активно беруть участь в обговоренні запропонованого керівником питання. «Рибалки» спостерігають і виступають тоді, коли будь-чия версія їх зацікавила, вони доповнюють, задають питання, конкретизують. При цьому «рибалка» повинен стати поруч з «рибою», яка його залучила своєю версією. Після обговорення проблеми учасники міняються місцями. Бажано, щоб всі побували в колі.

«Сніжний ком»

Мета: опрацювання та узгодження думок усіх членів групи. Кількість – до 35. Проведення: учасникам роздають по 4-8 карток. Кожному пропонується написати по 4-8 варіантів вирішення питання. На кожній картці пишеться тільки 1 варіант. Потім учасники об'єднуються в пари. Відбирають узгоджені пропозиції-картки. Їх має бути трохи більше половини від загальної суми (наприклад, 6 з 10). На наступному етапі учасники об'єднуються в четвірки і також шляхом дискусії залишають трохи більше половини карток (наприклад, 7 з 12). Представник групи захищає спільні напрацювання, демонструючи картки аудиторії (їх можна розмістити на дошці на магніті або скотчі). Пропозиції систематизуються, виділяються схожі варіанти. Примітка: розміри букв повинні бути такими, щоб текст можна було прочитати з відстані 7 м. Бажано друкованими літерами

Методи сугестії (навіювання)

В.М.Бехтєрєв вважав здатність піддаватись гіпнотизуючий силі людського слова, прикладу важливою особливістю людини. Психологи відносять її до специфічно людських якостей, тісно пов’язаних із можливостями дитини усвідомлювати і освоювати думки, способи поведінки і почуття інших людей.

Сугестивний метод – це психологічний вплив однієї особи на іншу чи групу осіб, розрахований на беззаперечне сприйняття і прийняття слів, висловлених думок і волі.

Метод прикладу – це метод виховання, який передбачає організацію взірця (ідеалу) для наслідування з метою оптимізації процесу соціального успадкування.

Прикладом для вихованця можуть бути батьки, рідні і близькі дитини; учителя – вихователі; історичні національні персони; особистості, які оточують вихованців у щоденному житті; літературні персонажі, діячі і культури та ін. Важлива місія професійного вихователя у пошуках ідеального прикладу полягає у тому, щоб особа, персонаж, які мають послугувати прикладами для вихованця, були по-справжньому носіями морально-духовних цінностей, а не кон’юнктурними витворами біографів під впливом фальшивих ідей.

Завдання вчителя – спрямовувати схильність до наслідування на позитивний приклад, який зміг би захопити вихованця, був би по-справжньому носієм морально-духовних цінностей.

Молодший школяр у своєму прагненні стати дорослим бере як зразок наслідування приклад дорослих, симпатичних йому людей.

Умови, що забезпечують ефективність прикладу:

1. Конкретність, близькість інтересам вихованців.

2. Систематичний, ненав’язливий показ зразків позитивної поведінки, що постійно ускладнюється за змістом.

3. Розширення кола знань учнів про мораль суспільства, ідеал людини.

4. Залучення учнів до суспільно корисної роботи в спільній діяльності з позитивними людьми.

5. Систематичні, всебічні контакти дитини з дорослими і однолітками, аналіз взаємин.

6. Вчити оцінювати, аналізувати свої вчинки, вчинки дорослих і однолітків ž доброзичливо-критичний підхід до людей.

Виховна ефективність методів переконування і прикладу може бути достатньою за умов поєднання їх з методом вимог.

Методи формування суспільної поведінки:

педагогічна вимога, доручення, громадська думка, створення виховуючих ситуацій.

Методи привчання, тренування формують уміння, навички, звички, потребу.

Педагогічна вимога – це метод педагогічного впливу на свідомість учня з метою спонукання його до позитивної діяльності та гальмування негативних дій та чинників.

Педагогічні вимоги мають бути посильні, зрозумілі, доцільні, справедливі,чіткі у формулюванні, єдині до всіх учнів.

За формою висловлювання педагогічні вимоги бувають прямі та опосередковані.

Прямі вимоги містять чітку вказівку що до того що і як потрібно виконувати. Висловлюють їх у авторитарній формі, рішучим тоном. Це наказ, вказівка.

Опосередковані вимоги висловлюються в м’якій формі. Це прохання, порада, довіра.

Види педагогічних вимог:

1. Вимога-прохання

2. Вимога-довіра

3. Вимога-схвалення

4. Вимога-порада

5. Вимога-натяк (у формі жарту, погляду, жесту)

6. Вимога-осуд (у формі докору, гніву, обурення)

7. Вимога-погроза

Громадська думка – це система загальних суджень людей, яка виникає в процесі їх діяльності та спілкування та виражає ставлення до різних явищ, подій, що становлять загальний інтерес.

Основним завдання вчителя є формування думки особистості: це система поглядів та оцінних суджень. Громадська думка утверджує норми моралі.

Для формування здорової громадської думки вчитель залучає вихованців до колективного обговорення явищ , подій в житті класу поведінки учнів.

Метод прогнозування (проєктування) – це передбачення на перспективу, в основу покладено спрямованість

особистості до майбутнього, до здійснення мрій, досягнення мети, втілення ідей, проєкту.

Передбачення на перспективу: близьку, середню, далеку

Створення виховних ситуацій – це спеціально організовані педагогічні умови для формування в учнів мотивів позитивної поведінки та подолання недоліків.

Ситуація стає виховуючою тоді, коли набуває виховного спрямування. Виховуючі ситуації сприяють формування в учнів здатності уявляти себе на місці іншої людини.

Виховні ситуації є творчі і гальмуючі.

Творчі пробуджують гуманні почуття учня, гальмуючі спонукають до припинення негативних дій та чинників.

Види виховних ситуацій:

Вияв доброти, піклування, уважності

Вияв уміння учня

Активізація прихованих почуттів учнів.

Зміцнення впевненості в своїх силах

Залучення учня до цікавої діяльності

Паралельна педагогічна дія

Осуд

Удавана байдужість вчителя

Методи стимулювання й корекції поведінки

Стимулювати – значить збуджувати, давати поштовх до дій.

Методи стимулювання дають можливість задовольняти потреби дітей в оцінці їх вчинків і поведінки в цілому, тому що вони не володіють соціальним досвідом і мають низький рівень самооцінки.

Заохочення – це спосіб педагогічного впливу на особистість, що виражає позитивну оцінку вихователем поведінки вихованця з метою закріплення позитивних якостей і стимулювання до діяльності; це спосіб оцінки суспільно позитивної поведінки і діяльності окремого учня або колективу.

Значення: містить суспільне визначення образу дії, який обраний і проводиться учням у життя, поштовх до удосконалення. Закріплює позитивні навички й стимулює до кращої поведінки, виховує здоровий життєвий оптимізм, зміцнює віру у власні можливості, викликає бадьорість, новий приплив енергії, гарний настрій і готовність до праці, загострює почуття відповідальності, власної гідності, сприяє створенню хороших взаємин між вихователями і вихованцями.

Заохочення є природним результатом позитивних вчинків. Використовуючи заохочення, слід дбати про об’єктивність, справедливість, враховувати вікові й індивідуальні особливості вихованців; переважаючими мають бути моральні, а не матеріальні заохочення; заохочення мають знаходити підтримку в громадській думці учнівського колективу.

Види заохочення: моральні і матеріальні.

Повинне містити оцінку мотивів, результату і способу діяльності. Привчати дітей цінити сам факт схвалення, а не вагомість нагороди. Але нагороду не ігнорувати.

Покарання – це метод виховання, що передбачає вплив на окрему особистість чи на весь колектив, в основі якого є засудження дій і вчинків, що суперечать нормам поведінки і який змушує учнів дотриматися вимог, прийнятих у колективі, гальмує його негативні дії і вчинки.

А.С.Макаренко: Це особлива форма висунення суспільних вимог окремому учню або колективу.

Мета – формувати у дитини потребу змінити свою поведінку

Елементи:

засудження негативних рис і дій;

прийняття мір для припинення негативних вчинків;

накладання покарання (зауваження, попередження, осуд, догана).

Види: осуд; обмеження в правах; зміна ставлення до дитини; метод природних наслідків; виключення.

Умови ефективності:

-керуватися принципами гуманізму, інтересами колективу;

-не спричиняти страждань ні фізичних, ні моральних;

-опора на громадську думку колективу;

-справедливість, об’єктивність;

-зв'язок з переконаннями;

-застосувавши покарання, не нагадувати про нього;

-не зловживати покараннями;

-право карати має вчитель, колектив;

-враховувати позицію учня в колективі, в сім’ї, взаємовідносини з товаришами: повага, байдуже ставлення, ізгой і т.д.

Головне завдання покарання – ліквідувати конфлікт, але не породжувати новий.

Педагогічне покарання має виступати як вид вимоги.

У процесі використання покарань треба виявити високу майстерність, тактовність, аби не ранити своїми діями душу вихованця. Тут доречний девіз лікаря «Не нашкодь». Покарання не повинні переважати над заохоченням. Потрібно виходити з об’єктивних реалій: дитина, не маючи достатнього соціального досвіду, вступає у відносини з іншими людьми і припускається помилок. Це природний характер дій. Насилля викликає зворотну реакцію і примножує зло. (Самозахист)

У школі традиційно використовується певний арсенал покарань: зауваження в усній формі; зауваження, догана в наказі директора; зниження оцінки за поведінку; обмеження в правах; вплив через природні наслідки дій. Можуть бути використані й інші види стягнень.

Поради А.С.Макаренка щодо використання покарання:

Покарання не повинно заподіяти фізичного страждання;

має смисл тільки тоді, якщо покараний розуміє, що вся справа в тому, що колектив захищає спільні інтереси;

карати треба тільки тоді, якщо дійсно порушується інтереси колективу і якщо порушник відкрито і свідомо йде на порушення, нехтуючи вимогами колективу;

в деяких випадках покарання треба скасувати, коли порушник заявляє, що він підкоряється колективу;

в покаранні є важливим не стільки самий зміст накладання покарання, скільки сам факт його накладання і виражений в цьому факті осуд колективу;

покарання повинно виховувати. Покараний повинен точно знати, за що його карають, і розуміти суть покарання».

Висновок: В арсеналі вчителя значна кількість методів методів. Важливо оволодіти мистецтвом їх використання.

Закріплення:

Закінчить думку:

Метод виховання …

Інструмент дотику до особистості ….

Частковий спосіб роботи в структурі методу …

Засіб виховання ….

Методи виховання впливають на …

Методи формування свідомості ….

Заохочення, покарання, - ….

Завдання для самопідготовки: скласти конспект-опору до питання «Методи самовиховання», скористатися матеріалом посібника Андрощук, І.В.Методика виховної роботи [Текст]: навчальний посібник / І.В. Андрощук, І.П. Андрощук. – Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2014. – 320 с. –

2.Форми виховної роботи – це варіанти організації виховного процесу, композиційна побудова виховного заходу.

До них належать кл. години, етичні бесіди, зустрічі з відомими людьми, екскурсії, обговорення книг, читацькі конференції, диспути тематичні, розважальні, вечори і ранки, свята, змагання /спартакіади/, турніри, виставки, конкурси, колективні творчі справи та інше.

Класна година - передбачає створення оптимальних умов для продуктивного спілкування класного керівника з учнями з метою формування у них соціальної зрілості.

Дбаючи про ефективність класної години, класний керівник перед її проведенням має подумати над питанням: "Якою вона буде? Які можливі результати?".

Рекомендації до проведення класної години:

- класні години мають бути систематичними;

- на розгляд учнів бажано виносити цікаві, актуальні для них питання;

- не влаштовувати педагогічний аналіз діяльності учнів;

- проведення класної години за чітким планом, у мажорному тоні спілкування;

- слід заохочувати учнів до вільного висловлювання думок, не дорікаючи їм за

помилковість суджень, враховувати їх соціально-психологічні особливості;

- не допускати ігнорування запитань учнів, вислуховувати їх відповіді, залучати

всіх до розмови;

- цікавитись інтересами учнів для визначення подальших тем класних годин,

проводити їх не тільки в школі, а в музеях, на природі, за місцем роботи батьків.

2.1Методика підготовки і проведення бесіди. Проведення фрагментів бесіди, їх аналіз.

Бесіда – це метод виховання, що передбачає цілеспрямовану організацію обміну думками.

Види бесіди:

1. За формою проведення:

- фронтальна;

- індивідуальна.

2. За плануванням:

- запланована;

- непередбачувана.

Вимоги до організації:

1. Фронтальної бесіди:

- вибір актуальної теми;

- чіткість постановки мети;

- урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;

- моделювання можливих результатів відповідей;

- унаочнення бесіди;

- використання для повідомлення інформації у формі монологу не більше 40% часу бесіди;

- наявність в учнів певного обсягу інформації з теми бесіди;

- конкретизація основних питань;

- продумування оптимальних прийомів підведення підсумку.

2. Індивідуальної бесіди:

- визначення тривалості бесіди, місця і часу її проведення;

- чіткість постановки мети;

- створення атмосфери взаємної довіри;

- виявлення уваги та поваги до думок співбесідника;

- спрямування бесіди в потрібне русло;

- надання можливості учню вільно висловлювати свої думки;

- стриманість, терплячість педагога;

- закінчення бесіди після досягнення мети;

- аналіз перебігу та результатів бесіди.

Етапи фронтальної бесіди:

1. Вступ до теми бесіди.

2. Подача матеріалу для обговорення (додатковий етап).

3. Діалог з дітьми.

4. Підведення підсумків.

Наприклад, методичні поради до проведення етичних бесід:

1. бесіди проводить класний керівник;

2. тривалість бесіди залежить від віку учнів:

1-4 класи - 25-30 хв.,

5-7 класи - 30-40 хв.,

8-й клас - до 45хв.;

3. підготовка до бесіди має тривати 5-6 днів;

4. тема бесіди залежить від віку учнів, рівня підготовки колективу,

5. взаємин у колективі, соціально-економічних умов у суспільстві;

6. організація бесід відбувається за такими основними етапами:

підготовчий,

проведення бесіди,

наступна діяльність школярів,

оцінювання вчителем рівня сформованості в учнів моральних норм і навичок;

7. залучення усіх дітей до висловлення власних думок щодо певних моральних понять;

8. використовувати цікавий матеріал;

9. продумати план бесіди, давати учням конкретні завдання на етапі підготовки до неї;

10. аналізувати вплив бесіди на поведінку вихованців, класного колективу загалом;

11. продовжувати роботу над проблемами, що обговорювались під час бесід.

2.2 Методика підготовки та проведення диспуту. Проведення фрагментів диспуту та їх аналіз.

Слово «диспут» латинського походження, що означає «міркую», «суперечу».

Диспут – одна із форм роботи з учнями, яка допомагає розвивати їх самостійність, логічне мислення, соціальну та моральну зрілість; формувати погляди та переконання особистості.

Під час диспуту з'являються можливості впливу на інтелектуальну та емоційну сфери особистості учня; збудження його зацікавленості в пошуку істини.

Окрім цього, у процесі диспуту створюються умови для реалізації демократичних засад навчання.

Учителеві необхідно чітко визначити та сформулювати тему диспуту, поставити мету та завдання, розробити систему питань і контрольних питань, які найбільш повно розкривають зміст теми; провести інструктаж для учнів, тобто ознайомити їх із темою диспуту, змістом питань, з яких вони повинні висловлювати свої думки, літературою та іншими матеріалами; порадити звернутись до інших можливих джерел інформації (батьків, учених, журналістів, ветеранів війни, героїв праці, засобів масової інформації).

Технологія проведення диспуту:

· повідомлення теми, цілей та завдань диспуту;

· ознайомлення з наочністю, виставкою та іншими дидактичними матеріалами;

· спрямування учнів на відвертість, уважне й шанобливе ставлення до інших думок;

· обґрунтування своїх переконань, висновків.

Керівництво диспутом з боку вчителя вимагає тактовності, коректності, уміння спрямовувати виступ учнів на об'єктивне розкриття суттєвих сторін проблеми, формування вмінь учнів оперувати фактами, переконувати в істинності чи хибності висловлюваних суджень.

Підбиваючи підсумки диспуту, слід оцінювати не тільки зміст виступів, а й форму їх виголошення; звертати увагу на сформованість умінь учнів правильно відстоювати свої думки та переконання.

2.3Методика підготовки та проведення конкурсів. Проведення фрагментів конкурсних програм та їх аналіз.

Конкурси – це змагання на краще виконання завдання.

Вікторини – це різновид конкурсу, спрямований на закріплення теоретичних питань.

Мета проведення конкурсів:

- виявлення і розвиток нахилів, здібностей, інтересів школярів;

- розвиток мислення, пам’яті учнів;

- розвиток умінь та навичок колективної діяльності, ініціативності й самостійності дітей.

Види конкурсів:

1. Питання ставляться і завдання виконуються під час самого конкурсу. Учасники змагань ознайомлені лише з темою конкурсу чи вікторини.

2. Запитання й завдання до конкурсів та вікторин оголошуються заздалегідь, проводяться консультації, добирається література. Конкурсні завдання виконуються до визначеного терміну і подаються для перевірки журі.

Етапи проведення конкурсу, вікторини:

1. Переднє слово організатора.

2. Розподіл учнів на команди.

3. ознайомлення учасників з умовами і правилами вікторини.

4. Проведення вікторини.

5. Підбиття підсумків і визначення переможців.

2.4 Методика організації колективної діяльності молодших школярів. Види колективної діяльності школярів, їх особливості.

Колективна творча справа – це така форма організації спільної діяльності дітей і дорослих при якій всі члени колективу беруть участь у плануванні, підготовці, проведенні та аналізі будь-якої суспільне важливої справи.

Ознаки КТС:

· спрямованість справи на соціальне значущі цілі;

· єдина діяльність;

· атмосфера відповідальності, взаємодопомоги, загальної турботи;

· дисципліна та самодисципліна;

· чергування творчих доручень;

· поділ колективу на міні-колективи (творчі групи);

· різноманітність діяльності.

Види КТС:

· організаційні;

· суспільні;

· пізнавальні;

· трудові;

· художньо-естетичні;

· спортивно-оздоровчі.

Етапи реалізації КТС:

· попередня робота вихователя;

· колективне планування справи;

· колективна підготовка роботи;

· реалізація КТС;

· колективне підбиття підсумків КТС;

· визначення найближчих КТС.

Приклади КТС:

· турнір-вікторина;

· творчий конкурс;

· свято;

· «атака», «трудовий десант».

Опис методики колективних творчих справ

Колективна творча справа — це діяльність, що приносить радість і користь оточуючим і класному колективу, в процесі якої учні намагаються поліпшити життя, як своє, так і людей, що їх оточують.

Справа є колективною, оскільки її планують, готують, реалізують, оцінюють спільно вихованці та вихователі, разом здійснюючи пошук найкращих шляхів виконання життєво важливих завдань. Така діяльність, крім того, є творчою, бо її не можна організовувати відповідно до певної догми чи шаблону, слід завжди обирати різні варіанти її проведення, виявляти нові можливості учнів, бо ці заходи є частиною їхнього життя.

Колективна творча справа — це спосіб забезпечення яскравого, наповненого працею і грою, творчістю й дружбою, мрією та радістю життя й одночасно основний виховний засіб.

Змістом діяльності учнів є турбота про класний колектив, один про одного, про оточуючих людей, про далеких друзів.

Колективні справи можуть бути різними за тривалістю підготовки і про ведення, обсягом роботи, здійснюваної учасниками. За характером провідної діяльності їх поділяють на організаторські, трудові, пізнавальні, художні, спортивні.

Колективна творча справа — це динамічна система, процес реалізації якої проходить шість стадій.

1-й етап - попередня робота вихователя. Класний керівник визначає роль конкретної колективної творчої справи у загальній виховній роботі з класним колективом; комплексні виховні можливості колективної справи; конкретні цілі, завдання виховної роботи; розробляє 2—3 варіанти завдань для учасників колективної діяльності; доручення для творчих груп; аналізує можливості участі в колективній роботі батьків та інших представників класної спільноти.

2-й етап - колективне планування колективної творчої справи. Як правило, воно проходить у формі загального збору-старту, на якому керівник ставить перед учасниками проблемні питання-завдання:

Для кого хочемо провести справу?

На радість і користь кому?

Як краще її провести?

З ким разом? Кому брати участь?

Де і коли провести запланований захід?

Під час такого збору ведучий ставить питання для уточнення, порівняння різних думок, підтримує і розвиває найбільш цікаві пропозиції. Наприкінці обговорення всі пропозиції зводяться до загальних рекомендацій. У разі необхідності вибирають «раду справи» — збірний колектив представників усіх робочих підгруп, який уточнює, конкретизує план підготовки проведення заходів, розподіляє доручення, керує підготовкою, а потім і проведенням справи.

Крім загального збору-старту, можливі конкурси на найкращу пропозицію щодо плану, найкращий проект справи, заповнення анкети пропозицій; «розвідка» справи; виготовлення газети - «блискавки» з пропозиціями до плану (для обговорення); аукціон ідей; організація скарбнички (фонду, «банку», «поштової скриньки») ідей та пропозицій; заповнення журналу-естафети; дискусія, захист проектів плану тощо.

3-й етап - колективна підготовка справи. Група, яка керує проведенням цієї колективної творчої справи, організує безпосереднє виконання плану її підготовки підгрупами спільно зі старшими друзями, дорослими, батьками, шефами.

4-й етап - проведення колективної творчої справи. Реалізується конкретний план, розроблений керівним органом з урахуванням пропозицій учасників справи. Під час проведення колективної творчої справи допускаються імпровізація, відхилення від первинного задуму через непередбачені обставини і навіть помилки. Головне для керівника - забезпечити виникнення у вихованців бадьорості, життєрадісності, впевненості у власних силах, прагнення переборювати будь-які труднощі.

5-й етап - колективне оцінювання творчої справи. На спеціально організованому зборі - «вогнику», присвяченому підбиттю підсумків робо ти за минулий період, обговорюються спочатку в підгрупах, а потім спільно з усіма учасниками позитивні й негативні моменти підготовки і проведення колективної творчої справи. (Наприклад, з’ясовуються питання: Що було добре? Що нам вдалося реалізувати і завдяки чому? Що не вдалося і чому? Як можна використати цю справу надалі? Як діяти інакше?)

Можливе оцінювання проведеної справи за допомогою опитування чи анкетування, також випускається газета тощо. (Під час анкетування учні дають відповіді на такі питання: Що нового ти зробив? Про що дізнався? Чого навчився сам і навчив друзів?)

Вихователі підбивають підсумки роботи й оцінюють виконання виховних завдань на нараді дорослих учасників справи.

6-й етап - виконуються ті рішення, що були прийняті на зборах колективу вихованців за підсумками колективної творчої справи, розробляються нові справи чи зустрічі, вивчається новий матеріал, проводиться певна пошукова робота в конкретному напрямі тощо.

Тематика виховних справ

Сучасна педагогічна практика має чималий арсенал комплексних виховних справ. За домінуючою виховною метою вони поділяються на пізнавальні, соціально-орієнтовані, етичні, естетичні, екологічні, трудові, спортивні.

До пізнавальних належать: подорожі у Читай-місто, прес-конференції «За сторінками твоїх підручників», турніри ерудитів і знавців з предметів, усні журнали «За сторінками улюбленого журналу», конкурси «Захист улюбленої газети», аукціони народної мудрості (про знання, природу, працю і под.), пізнавальні ігри (кімната таємниць і загадкових явищ, академія невідомих наук, складання тлумачного словника за певним принципом, відкриття музею тощо); захисти фантастичних проектів «Людина 3000 року», «Міжгалактичні спілкування», «Роботи і робототехніка», «Школа майбутнього» та багато інших.

До соціально-орієнтованих належать: День Конституції України, свято на честь незалежності України, День перемоги, день Матері, свята народного календаря; круглі столи «Герої мого народу»; конференції «Історія мого села», «Сторінки козацької слави», «Скіфські кургани», «Історія державних символів»; акції «Я — громадянин своєї країни», «Ніщо не забуте, ніхто не забутий», вечори «Краса землі моєї України», «Дружба народів — це правда жива», конкурси «Край зелених дібров і золотих ланів», «Мово рідна, ти ж у нас одна», диспути «Що б я змінив у житті свого народу?», «Моя програма виходу країни з економічної кризи», ділові ігри «Засідання парламенту», «Відкритий мікрофон», «Шкільний референдум»; кінолекторій «Проблемний екран»; економічний вісник, гра-естафета «Економіка і ми», клуб «Юний менеджер», економічна гра «Юніор-бізнес», шкільна фондова біржа, шкільна адвокатура тощо.

До етичних: акції «Добро вернеться тобі сторицею», «Дітям Чорнобиля»; диспути: «Чи може бути щасливою непорядна людина?», «Конфлікт чи толерантність?», «У кого є совість?», «Краще гірка правда, ніж солодка брехня», «Що означає бути відповідальним за кохану?»; захист проекту «Школа співробітництва», гра «Словничок ввічливих слів»; круглі столи з батьками «Вибачте, ми були неправі», «Сучасне звучання проблеми «Батьки і діти»; збір-розмова «Себе як у дзеркалі я бачу», турнір лицарів, конкурс «Усміхайтеся, джентльмени», клуб «Немає межі удосконаленню» та ін.

До естетичних: виставка-продаж: «Ремесла України», «Українська вишиванка», акція «Калиновий вінок і вербова стрічка», конкурси «Козацькому роду нема переводу», умільців сучасного аранжування квітів «Фантазії осені», «Зимові сюжети», Українські вечорниці, вечір авторської пісні «Візьми гітару», «Пісні наших бабусь», «І пробуджується поезія у мені», аукціон знань про сучасну естраду, пісенний аукціон, музичний ринг, фестиваль мистецтв, фольклорний фестиваль, гуморина, Свято квітів, Свято весни тощо.

До екологічних: акції «Збережи природу», «Екологічними стежинами лісопарку», «День птахів», «День лісу», «Чисті озера», «Чисті джерела», «Біль Чорнобиля»; конкурси: проектів на захист навколишньої природи, природоохоронного плакату, творців екологічних казок, «Пори року»; прес-конференція «Природа — наше багатство»; КВК, що розкриває проблеми взаємовідносин людини і природи; аукціон народної мудрості про природу, турніри знавців природи та ін.

До трудових: ярмарки «Золоті руки», «Матусині пироги мого виконання», «Народні ремесла», «Українська народна страва»; «День підприємництва», «День урожаю»; ательє добрих послуг, шкільний кооператив, майстерня по виготовленню сувенірів; конкурс «Я майбутній господар», рейд «Благоустрій нашого села, міста», акція «Насадження саду» тощо.

До спортивних: свято «Сила грації», спортивні ігри «Козацькі забави», конкурси «Кращий бігун», «Кращий стрибун», «Кращий плавець»; спортивно-туристична гра «Слідопит», походи по вивченню рідного краю, круглі столи «Спорт — це сила і здоров’я», «Сам собі ворог» та ін.

Самостійна робота студентів за темою:

«Методичний інструментарій виховної діяльності педагога»

Теми для самостійного опрацювання форм виховної роботи:

1.Методика проведення гри

2. Методика проведення екскурсії

3. Методика проведення усних журналів

4.Методика проведення заочних подорожей

Методика проведення гри

Гра – вид діяльності людини, що спрямований на формування способів дій та досвіду взаємодії з навколишнім світом.

Ознаки гри як засобу всебічного розвитку дитини:

1. Універсальні ознаки:

- є активною формою пізнання навколишньої дійсності;

- є важливою складовою свідомої й цілеспрямованої діяльності;

- є засобом фізичного, розумового, морального, естетичного виховання дитини.

2. Специфічні ознаки:

- здійснюється за особистою ініціативою дитини;

- сприяє реалізації творчих здібностей дитини;

- передбачає емоційну насиченість.

Компоненти ігрової діяльності:

- спонукальний (мотиви, інтереси, прагнення, що визначають бажання дитини брати участь у грі);

- орієнтувальний (вибір засобів і способів ігрової діяльності);

- виконавчий (дії, операції, які дають можливість реалізувати ігрову мету);

- контрольно-оцінний (корекція й стимулювання активності ігрової діяльності).

Класифікація ігор (за С.Г. Карпенчук):

1. Творчі ігри:

- сюжетно-рольові; - інтелектуальні;

- конструкторські; - драматизація, інсценування;

- гра-жарт.

2. Ігри за встановленими правилами:

- рухливі;

- спортивні;

- хороводні;

- настільні.

Етапи гри:

1. Підготовчий (передбачення моделі гри педагогом у власному уявленні: виховні завдання, сценарії, варіанти охоплення всіх дітей грою).

2. Розподіл ролей, ознайомлення з правилами гри, інструктаж.

3. Власне гра.

4. Завершення та підсумки гри.

Вимоги до підготовки і проведення гри:

- відповідність віковим особливостям дітей;

- урахування індивідуальних особливостей та бажань дітей;

- побудова гри за схемою «піраміди»;

- збереження стійкого інтересу в дітей до гри (елементи змагання, заохочення, вимога, введення романтичних ситуацій тощо);

- оптимальна тривалість гри.

Методика проведення екскурсії

Екскурсія – форма організації виховного процесу, спрямована на вивчення учнями при керівній ролі педагога певних явищ, процесів, предметів шляхом безпосереднього їх сприймання.

Класифікація:

1. За змістом:

- оглядові;

- тематичні (історичні, природничі, літературні, виробничі, естетичні).

2. За складом:

- для дорослих і для дітей;

- для міських жителів і туристів;

- для жителів міста і села.

3. За місцем проведення:

- міські; - у природу;

- виробничі; - музейні.

4. За способом пересування:

- пішохідні;

- транспортні.

5. За тривалістю:

- короткотермінові;

- тривалі.

Ознаки:

- довго тривалість – від 1 години до 1 доби;

- наявність екскурсійної групи;

- наявність екскурсовода;

- показ екскурсійних об’єктів;

- пересування за раніше складеним маршрутом;

- цілеспрямованість показу об’єктів, наявність визначеної мети.

Завдання:

- збагачувати знання учнів;

- установлювати зв’язки теорії з практикою;

- розвивати спостережливість учнів;

- розвивати естетичні смаки; пізнавальні інтереси;

- формувати науковий світогляд;

- сприяти професійній орієнтації вихованців.

Функції:

- інформаційна; - виховна;

- організаційна; - розвивальна.

- пізнавальна (навчальна);

Етапи:

1. Підготовчий етап.

2. Проведення екскурсії.

3. Заключний етап.

Методика проведення заочних подорожей

Заочна подорож – це комплексна творча гра, тобто комплекс взаємопов’язаних ігор, що підпорядковуються одній темі.

Функції заочної подорожі:

- освітня функція;

- виховна функція;

- розвивальна функція.

Завдання заочної подорожі:

- розвиток і збагачення світогляду школярів;

- пробудження у школярів допитливості, інтересу до певної події, явища;

- розвиток творчих здібностей дітей, мислення, уяви, пам’яті;

- формування пізнавальної активності, самостійності учнів;

- виховання моральних якостей особистості (товариські якості, відповідальність, взаємодопомога тощо).

Вимоги до організації та проведення заочної подорожі:

- чітке формулювання виховної мети та підпорядкування їй змісту діяльності на всіх етапах проведення гри;

- розробка умовного маршруту і складання карти гри-подорожі;

- попередній добір і виготовлення необхідних атрибутів (ігрового реквізиту, маршрутних листків, художньо-ілюстративного матеріалу тощо);

- варіативне використання різноманітних форм виховної роботи (бесід, конкурсів, ігор, театралізованих дійств, свят тощо) задля досягнення мети заочної подорожі;

- узгодження складності завдань та часового регламенту з віковими можливостями учнів;

- залучення до підготовки і проведення заочної подорожі всіх учнів класу.

Етапи організації та проведення заочної подорожі:

1. Підготовчий етап;

2. Визначення завдань, розподіл ролей;

3. Виготовлення наочного матеріалу, підготовка повідомлень;

4. Проведення заочної подорожі;

5. Завершальний етап.

Методика проведення усного журналу

Усний журнал – це форма виховної роботи, призначена для висвітлення оперативної інформації про події внутрішнього і міжнародного життя, про новини науки і культури, спорту і мистецтва.

Види усних журналів:

- оглядові (зміст журналу охоплює питання з різних галузей знань: «Ерудит», «Вікно у світ», «Хочу все знати» тощо).

- тематичні (розкривають одне питання чи проблему з конкретних галузей знань – літературні, музичні, спортивні тощо).

Структура усного журналу:

Усний журнал має декілька сторінок:

- перша сторінка – вступна – покликана підготувати школярів до сприймання журналу;

- зміст наступних сторінок розкриває тему усного журналу в залежності від мети, змісту, віку та інтересів учнів;

- остання сторінка призначена для підведення підсумку проблеми, що розглядалася на сторінках усного журналу.

Методика організації та проведення усного журналу:

1. Визначення теми номера.

2. Призначення виконавців – редакційна колегія з 5 – 7 осіб (до її складу входять: відповідальний редактор, художній та музичний редактор, редактор кожної сторінки).

3. Редакційна колегія уточнює назву журналу, визначає емблему, девіз.

4. Розмір усного журналу різний, але обов’язково такий, щоб його могли бачити всі присутні, щоб на його сторінках розмістилися фотографії, малюнки, текст до них тощо.

5. Відкриває і веде усний журнал ведучий. Він готує переднє слово до всіх сторінок і заключне слово в кінці журналу.