Дистанційне навчання

05 листопада 2024 року здобувачі освіти четвертого курсу спеціальностей «Початкова освіта», «Середня освіта (Фізична культура)» під час вивчення вибіркового освітнього компонента «Основи наукових досліджень» мали можливість познайомитись з основними елементами наукового реферату, типами та вимогами до написання та оформлення рефератів. 

15 жовтня 2024 року здобувачі четвертих курсів спеціальностей «Початкова освіта», «Середня освіта (Фізична культура)» під час вибіркового освітнього компонента «Основи наукових досліджень» за темою «Методологія та методи наукового дослідження» пройшли контрольне тестування на освітній платформі «Всеосвіта».

24 вересня 2024 року здобувачі освіти четвертого курсу спеціальностей «Початкова освіта», «Середня освіта (Фізична культура)» під час вивчення вибіркового освітнього компонента «Основи наукових досліджень» мали можливість познайомитись з основними елементами наукового дослідження, визначали категоріальний апарат наукового дослідження.

07.11.2022 Група П-41, Ф-41 Методичні рекомендації до оформлення списку використаних джерел 

24.10.2022. Група П-41. Освіта у вимірах часу. Педагогічний брифінг. 

24.09.2022. Група П-41, Ф-41. 

Опрацювати терміни та поняття з питань організації освітнього процесу у закладах загальної середньої освіти. Скласти мініконспект.

drive.google.com/file/d/1bcHGJp3yBD0fZ7Gh5loAOGiYhDXzOsJZ/view?usp=sharing 

15 серпня 2022 року. Група Ф-41

Тема 2. Наукове дослідження як шлях вирішення педагогічних проблем 

Мета:

ознайомлення здобувачів освіти з методами наукового дослідження та їх видами; формування здатностей  вирішувати освітні завдання; до системної самостійної роботи; здатності виконувати самоаналіз, самоконтроль, самооцінку власної наукової роботи, прогнозувати власну траєкторію професійного зростання; здатностями поглиблення знань у певному науковому напрямі, формування вмінь виконання курсових робіт та дипломних проектів, підготовка наукових публікацій (тез, доповідей, статей) на науково-практичну конференцію, презентацію результатів наукового пошуку.

Тезаурус (ключові поняття і терміни):  наукове дослідження, класифікація наукових досліджень, теоретичні дослідження, експериментальні дослідження, науково-дослідна робота.

План лекції:

1.                  Поняття наукове дослідження, їх класифікація.

2.                 Види наукових досліджень.

3.                 Підготовка наукових кадрів.

Література:

1.   П'ятницька-Позднякова І.С. Основи науковик досліджень у вищій школі: Навч. посібник / І.С. П'ятницька-Позднякова. –  Київ, 2003. –  116 с.

2. Романчиков В. І. Основи наукових досліджень. Навчальний посібник/ В.І.Романчиков. – Київ: Центр учбової літератури, 2007. – 254 с.

3.  Філіпченко А.С. Основи наукових досліджень. Конспект лекцій: Посібник/ А.С.Філіпченко. – Київ: Академвидав, 2004. – 208 с.

Викладач: Монастирська О.В.

     1.      Поняття наукове дослідження, їх класифікація.

      Наукове дослідження - це цілеспрямоване вивчення об’єкта чи явища, в якому використовуються методи науки і яке, розкриваючи закономірності розвитку даного об’єкта (явища), формує нове знання про нього, пояснює закони його функціонування і вказує чи передбачає шляхи та форми використання одержаного знання в інтересах суспільства.

Класифікація наукових досліджень:

    1. За сферою використання:

   -  Фундаментальні (мають на меті  розкрити суть педагогічних явищ, знайти глибоко приховані основи педагогічної діяльності, дати їй наукове обґрунтування);

     -   прикладні (вирішують питання, що безпосередньо зв’язані з практикою).

     2. Залежно від джерел фінансування:

     -   держбюджетні (фінансуються з бюджету);

     -    спонсорські, госпрозрахункові (фінансуються за договорами із замовниками).

     3. За видами дослідження:

     -    пошукові;

     -     науково-дослідні;

     -     науково-виробничі.

     4. За тривалістю розробки:

      -       довгострокові (більше одного року);

      -       короткострокові (протягом одного року).

     5. За складом досліджуваних якостей об’єкта:

      -       комплексні;

     -       диференційовані.

      6. За методами дослідження:

    -       теоретичні (ґрунтуються на використанні логічних і математичних методів та засобів пізнання, його результатом є встановлення нових залежностей, якостей закономірностей);

     -       теоретико-експериментальні (теоретичне дослідження, яке пов’язане одночасно з дослідною перевіркою виявлених якостей, залежностей та закономірностей у конкретних об’єктах);

    -       експериментальні (дослідження, які проводяться в конкретних об’єктах з метою виявлення нових якостей, залежностей, закономірностей, або перевірки висунутих раніше теоретичних положень).

     7. За місцем проведення:

      -       лабораторні;

     -       виробничі.

     8. За ступенем важливості для економіки:

     -       на замовлення Міністерств, відомств, установ, підприємств;

     -       за планом або ініціативою інституту чи кафедри.

2.Види наукових досліджень

Науково-дослідна робота може поводитися з використанням таких основних видів наукових досліджень:

1. Колективне. Проводиться у двох формах:

1) як кооперація, коли кожний учасник веде свою тему, а одержані результати надходять у загальний фонд і використовуються колективом у практичній діяльності;

2) як інтеграція, коли всі учасники працюють над загальною темою, здійснюючи різні варіанти розробок чи експериментів на матеріалі різних навчальних предметів.

2. Комплексне. Таке дослідження спрямоване на різностороннє вивчення досліджуваного процесу в різноманітних аспектах. Проводиться, як правило, у співдружності із різнопрофільними науковими установами та спеціалістами. Таке дослідження забезпечує багатоаспектність вивчення досліджуваного процесу чи явища.

Колективні й комплексні дослідження характеризуються тим, що мають єдину провідну ідею та гіпотезу, загальну теоретичну платформу, єдині принципові підходи до методики дослідження та інтерпретації результатів.

Проведення комплексного дослідження ставить перед його учасниками такі вимоги :

-   ознайомлення з колективно розробленою концепцією про сутність освітнього процесу як цілісного явища;

-   чітке уявлення про основні компоненти та рушійні сили освітнього процесу;

-   визначення місця предмету в загальному комплексному об’єкті дослідження;

-   теоретичне обґрунтування структури основних понять, що досліджуються;

-   виявлення характеру взаємодії основних компонентів, що входять у досліджуваний предмет;

-   визначення рушійних сил досліджуваних процесів;

-   використання адекватних, поставленим завданням, методів дослідження;

-   проведення якісного та кількісного аналізу одержаних результатів, співставлення їх із результатами інших учасників комплексного дослідження;

-   обґрунтування висновків про кінцевий результат проведеного дослідження.

Види наукової діяльності:

1) науково-дослідницька;

2) науково-організаційна;

3) науково-інформаційна;

4) науково-педагогічна;

5) науково-допоміжна та ін.

Кожен із зазначених видів наукової діяльності має свої специфічні функції, завдання, результати роботи.

Основні соціальні функції наукової діяльності:

Пізнавальна – задоволення потреб людини у пізнанні законів природи і суспільства.

Культурно-виховна – розвиток культури, гуманізація виховання та формування нової людини.

Практично-діюча – удосконалення виробництва і системи суспільних відносин.

До основних видів науково-дослідних робіт, в яких відображені результати наукових досліджень належать:

-       наукові реферати;

-   наукові доповіді (повідомлення) на конференціях, нарадах, семінарах,симпозіумах;

-   курсові (дипломні, магістерські) роботи;

-   звіти про науково-дослідну (дослідно-конструкторську; дослідно-технологічну) роботу;

-   наукові переклади;

-   дисертації (кандидатські або докторські);

-   автореферати дисертацій;

-   депоновані рукописи;

-   монографії;

-   наукові статті;

-   аналітичні огляди;

-   авторські свідоцтва, патенти;

-   алгоритми і програми;

-   звіти про наукові конференції;

-   препринти;

-   підручники, навчальні посібники;

-   бібліографічні покажчики та ін.

Суб'єктами наукової діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, заклади вищої освіти, громадські організації у сфері наукової та науково-технічної діяльності.

Науково-дослідницькою діяльністю займається значне коло людей.

Тих, хто робить це постійно, називають дослідниками, науковцями

(науковими працівниками), вченими.

Дослідником називають людину, яка здійснює наукові дослідження.

Науковець – це той, хто має відношення до науки, виробляє нові знання, є

спеціалістом у певній галузі науки.

Вчений – фізична особа, яка провадить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження з метою здобуття наукових та (або) науково технічних результатів.

 Науковий працівник – вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно займається науковою, науково-технічною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію, підтверджену результатами атестації.

Люди науки мають відповідну спеціальність і кваліфікацію, працюють як самотужки, так і об'єднуючись у наукові колективи (постійні чи тимчасові), створюють наукові школи.

3. Підготовка наукових кадрів.

В українській системі освіти і науки існують наукові ступені:

– доктор наук, кандидат наук

вчені звання – професор, доцент, старший науковий співробітник.

Наукові ступені присуджуються (після захисту дисертацій), а вчені звання присвоюються спеціалістам з вищою освітою, визначають їх кваліфікацію, досягнення в розвитку науки, техніки і культури, в підготовці кадрів вищої кваліфікації. Присудження наукових ступенів та присвоєння вчених звань є державним визнанням рівня кваліфікації вченого.

Науковий ступінь – це кваліфікаційний рівень, який присуджується особам, що мають повну вищу освіту, глибокі фахові знання та значні досягнення в певній галузі науки.

Питання присудження наукових ступенів доктора наук і кандидата наук, а також присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника належить до компетенції Департамента атестації кадрів Міністерства освіти та науки України (ДАК МОН України). 

Наукові ступені доктора та кандидата наук присуджують спеціалізовані вчені ради на підставі прилюдного захисту дисертацій. Спеціалізовані вчені ради утворюються за рішенням ДАК у вищих закладах освіти, науково-дослідних, науково-технічних установах та інших організаціях, що проводять фундаментальні та прикладні наукові дослідження.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук є кваліфікаційною науковою працею визначеного обсягу, яка повинна містити наукові положення та науково обґрунтовані результати у певній галузі науки, що розв’язують важливу наукову або науково-прикладну  проблему.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук є кваліфікаційною науковою працею визначеного обсягу, яка повинна містити нові науково обґрунтовані результати проведених здобувачем досліджень, які розв’язують конкретне наукове завдання, що має істотне значення для певної галузі науки.

Існує чіткий перелік спеціальностей, встановлений ДАК України, згідно якому аспіранти, докторанти та здобувачі можуть захищати кандидатські та докторські дисертації по педагогічним наукам.

Контроль за науковим рівнем дисертацій, їх науковою та практичною

цінністю, роботою спеціалізованих вчених рад, дотриманням єдиних вимог

до здобувачів наукових ступенів, а також експертизу дисертацій здійснює ДАК за участю експертних рад. Остаточно рішення про присудження наукових ступенів приймає ДАК України після проведення експертизи дисертаційних робіт, розгляду атестаційних справ здобувачів.

Підтвердженням присудження наукового ступеня є диплом кандидата

або доктора наук, який видається ДАК України на підставі рішень спеціалізованих вчених рад та затвердження атестаційного висновку МОН

України.

Вчені звання – це кваліфікаційний рівень, що присвоюють особам,

які мають вищу освіту, глибинні професійні та наукові досягнення у визначеній галузі науки, широкий науковий та культурний світогляд, позитивно проявили себе в науковій, виробничій та суспільній роботі.

Розрізняють такі вчені звання: професор; доцент; старший науковий

співробітник. Вчене звання професора, доцента та старшого наукового співробітника присвоюється, як правило, особам, що мають наукові ступені

та виявляють достатню кваліфікацію у процесі виконання педагогічної та

науково-дослідної роботи у вищому закладі освіти чи науковій установі.

Підготовка наукових кадрів в Україні

Академічні, наукові ступені та професійні кваліфікації, які присуджуються на

n-році навчання випускникам програм вищої освіти в Україні

*СНВО Бакалавр

Магістр Кандидат наук Доктор наук

*СНВО – свідоцтво про неповну вищу освіту

Аспірант – особа, яка має повну вищу освіту й кваліфікаційний рівень магістра або спеціаліста, навчається в аспірантурі ВНЗ або наукової установи для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук.

Докторант – особа, яка має науковий ступінь кандидата наук і зарахована до докторантури для підготовки дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук.

Доктор філософії (лат. Philosophiæ Doctor, Ph.D., PhD) – вчений ступінь, що присуджується в багатьох країнах Заходу. Фактичним аналогом вченого ступеня «доктор філософії» в українській системі освіти є вчений ступінь «кандидат наук».

Кваліфікаційною роботою здобувача ступені є докторська дисертація (англ.Ph.D.Thesis)

Тема 1. Мета і завдання курсу. Значення і роль навчально-дослідницької роботи здобувачів освіти.

План-конспект лекції

Кількість годин: 2

Тема: Мета і завдання курсу. Значення і роль навчально-дослідницької роботи здобувачів освіти

Мета:

знайомство з поняттям «наука» як особлива форма людської діяльності; формування суті змісту основних наукових понять;

здатність до  системної самостійної роботи з пошуку наукової інформації..

Тезаурус (ключові поняття і терміни):  наука, система наукових знань, наукова діяльність, мета, функції науки, види наукових знань, науково-дослідна робота.

План лекції:

1.                Суть та зміст поняття «наука».

2.                Види наукових знань. Основні ознаки науки.

3.                Законодавчо-нормативне регулювання науки в Україні.

4.                Завдання освітнього компонента «Основи наукових досліджень», зміст та необхідність в оволодінні елементами науково-теоретичного пошуку.

Література:

1.   П'ятницька-Позднякова І.С. Основи науковик досліджень у вищій школі: Навч. посібник / І.С. П'ятницька-Позднякова. – Київ, 2003. – 116 с.

2.     Романчиков В. І. Основи наукових досліджень. Навчальний посібник/ В.І.Романчиков. – Київ: Центр учбової літератури, 2007. – 254 с.

3.   Філіпченко А.С. Основи наукових досліджень. Конспект лекцій: посібник/ А.С.Філіпченко. – Київ: Академвидав, 2004. – 208 с.

Викладач: Монастирська О.В.

 1.     Суть та зміст поняття «наука»

Поняття науки ґрунтується на її змісті та функціях у суспільстві.

Виділяється дві сфери людського інтересу:

-   матеріальна (прагнення до комфорту).  До трудової діяльності відноситься виробнича діяльність людини, яка спрямована на отримання матеріального продукту;

-   духовна (прагнення задовольнити цікавість). До духовної сфери діяльності відноситься мистецтво, сфера послуг і наука. Вони забезпечують інтелектуальне (духовне) багатство суспільства. 

НАУКА – особлива форма людської діяльності, яка склалася історично і має своїм результатом цілеспрямовано відібрані      

факти, гіпотези, теорії, закони і методи дослідження, на основі яких виявляються суттєві, найбільш важливі сторони та 

закономірності розвитку природи, суспільства і мислення.

      СИСТЕМА НАУКОВИХ ЗНАНЬ:

·                   Теорія

·                   Закони

·                   Гіпотези

·                   Поняття

·                   Наукові методи

НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ:

·        Постановка (виникнення) проблеми

·        Побудова гіпотез

·        Створення і впровадження нових методів дослідження

·        Узагальнення результатів

ГОЛОВНА МЕТА НАУКИ – отримання нових знань і використання їх у практичному освоєнні світу;  пізнання законів   

природи і суспільства, відповідний вплив на природу й отримання корисних суспільству результатів.

ПРЕДМЕТОМ НАУКИ є пов´язані між собою форми руху матерії або особливості їх відображення у свідомості людей.

Наука йде по шляху: збирання фактів; вивчення фактів; розкриття зв'язків і відносин між фактами; установлення закономірностей (або законів);

створення теорії, що пояснює «старі» факти і прогнозує «нові» (приклад: астрономія, де відбувається відкриття нових планет або супутників).

НАУКОЗНАВСТВО – галузь знань, що розкривають різні сторони науки  як цілісної динамічної системи. Наукознавство розглядає науку в єдності її аспектів – як систему знань, як сферу людської діяльності, як соціальний інститут.

Наукознавство складається з таких розділів:

·        соціологія науки,

·        економіка науки,

·        логіка науки,

·        методологія науки,

·        психологія наукової

·        творчості,

·        наукове прогнозування і та ін.

ФУНКЦІЇ НАУКИ – призначення, роль наукового пізнання:

·        Описова

·        Прогностична

·        Технологічна та інші.

Відповіді на запитання зумовлюють безпосередні ЦІЛІ НАУКИ – описування, пояснення і передбачення процесів та явищ об'єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває, тобто у широкому значенні – теоретичне відтворення дійсності.

НАУКА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ

ОСНОВНИМ СУБ’ЄКТОМ НАУКИ є вчений.

Вся ця мережа контактів поміж вченими охоплюється поняттям організація наукової діяльності (науки).

Її (організації) основним компонентом в Україні є сукупність наукових установ, які мають статус юридичних осіб,    

фінансову та господарську самостійність, та добровільних асоціацій вчених, які функціонують як громадські організації.

Нормативно-правове регулювання наукової діяльності та атестацію кадрів науки здійснює Міністерство освіти і науки 

України.

Українська академія наук 1918-1921

Всеукраїнська академія наук 1921-1936

Академія наук УРСР 1936-1991

Академія наук України 1991-1993

Національна академія наук України 1994 – до сьогодні  Головних науковим центром в Україні вважається Національна академія наук (НАН України). Вона забезпечує фундаментальні дослідження у різних галузях. НАН України має складну структуру, провідним елементом якої виступають науково-дослідні інститути.

В ділянці гуманітарних наук такими є:

  Інститут історії України,

        Інститут археології,

        Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського,

         Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського,

        Інститут літератури ім. Т. Шевченка,

        Інститут філософії,

        Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича,

        Інститут етнонаціональних і політичних досліджень ім. І. Кураса тощо.

На проведення як фундаментальних, так і прикладних досліджень спрямована діяльність таких типів наукових установ, як галузеві академії наук (Академія правових наук України, Академія мистецтв України, Академія педагогічних наук України, Академія медичних наук України та ін.) та заклади вищої освіти України.

2. Види наукових знань. Основні ознаки науки.

Всі людські пізнання спрямовані на досягнення достовірних знань, що відображають дійсність. Вони існують у вигляді законів науки, теоретичних положень, висновків, вчень, підтверджених практикою і існуючих об'єктивно, незалежно від праці та відкриття вчених. Але разом з тим наукові знання можуть бути відносні, абсолютні та апріорні.

Процес руху людської думки від незнання до знання називають пізнанням, в основі якого лежить відбиття і відтворення у свідомості людини об'єктивної дійсності.

ПІЗНАННЯ – це взаємодія суб'єкта й об'єкта, результатом якого є нове знання про світ. Процес пізнання ґрунтується на емпіричних і теоретичних знаннях, які існують в тісній взаємодії.

НАУКОВЕ ПІЗНАННЯ – це дослідження, яке характерне своїми особливими цілями і задачами, методами отримання і перевірки нових знань. Воно виявляє сутність явищ, розкриває закони їх існування та розвитку, тим самим вказуючи практиці можливості, шляхи і способи  впливу на ці явища та зміни згідно з їхньою об'єктивною природою.

Наукове пізнання є теоретичною основою для вирішення практичних

проблем людства. Основою і рушійною силою пізнання є практика, вона дає науці

фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення. Теоретичні знання створюють надійну основу розуміння сутності явищ об'єктивної дійсності.

Основні ознаки науки:

·               наявність систематизованих знань (ідей, теорій, концепцій, законів, принципів, гіпотез, основних понять, фактів);

·               наявність наукової проблеми, об'єкта і предмета дослідження;

·               практична значущість процесу, що вивчається.

Знання зводяться до відповідей на декілька запитань, які схематично

можна зобразити таким чином:

Що? Скільки? Чому? Яке? Як? – на ці запитання дає відповідь наука.

Як зробити? — на це запитання дає відповідь методика.

Що зробити? — це сфера практики.

Разом з тим наукове знання може бути відносним або абсолютним.  Відносне знання – це знання, яке, будучи в основному адекватним відображенням дійсності, відрізняється певною неповнотою збігу образу з об'єктом.

Абсолютне знання – це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолютний збіг образу з об'єктом.

Апріорні знання – не ґрунтуються на досвіді, а передують йому і вказують шлях здобуття наукових знань.

Сучасна класифікація наук виражає взаємозв’язок природничих, технічних, гуманітарних наук і філософії. В основі такої класифікації лежать специфічні особливості вивчення різними науками об’єктів матеріального світу. Класифікація відображає закономірні зв’язки між  об’єктами, визначає їх місце і основні властивості в цілісній системі, є засобом збереження та пошуку інформації.

Метою класифікації наук є розкриття взаємного зв’язку між науками на основі певних принципів і відображення цих зв’язків у вигляді логічно аргументованого розміщення, групування сукупності наук в єдину систему знань.

Департаментом атестації кадрів (ДАК) України за згодою Міністерства освіти і науки України затверджена така НАЦІОНАЛЬНА КЛАСИФІКАЦІЯ НАУК:

       1. Фізико-математичні 14. Медичні

       2. Хімічні 15. Фармацевтичні

       3. Біологічні 16. Ветеринарні

      4. Геологічні 17. Мистецтвознавство

       5. Технічні 18. Архітектура

      6. Сільськогосподарські 19. Психологічні

      7. Історичні 20. Воєнні

     8. Економічні 21. Національна безпека

       9. Філософські 22. Соціологічні

      10. Філологічні 23. Політичні

      11. Географічні 24. Фізичне виховання й спорт

      12. Юридичні 25. Державне управління

       13. Педагогічні

       3.  Законодавчо-нормативне регулювання науки в Україні

Законодавчо-нормативне регулювання науки в Україні складається як із законодавчих, так і підзаконних актів, а також включає внутрішні нормативні документи суб’єктів наукової діяльності. Їх характеристика наведена нижче.

Конституція України, прийнята на V сесії ВРУ 28.06.96 р. В ній визначено, що кожен має право на освіту (ст.53); громадянам гарантується свобода наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності; держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв’язків України зі світовим співтовариством (ст.54).

Закон України «Про вищу освіту» від 2014 року. В ньому розкриваються засади підготовки наукових та науково-педагогічних працівників, зокрема, в аспірантурі, асистентурі-стажуванні та докторантурі; наукової та науково-технічна діяльність у вузі.

Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність» визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку науково-технічної сфери, створює умови для наукової і науково-технічної діяльності, забезпечення потреб суспільства і держави у технологічному розвитку.

Закон України «Про інноваційну діяльність»  визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів i спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.

4. Завдання освітнього компонента «Основи наукових досліджень», зміст та необхідність в оволодінні елементами науково-теоретичного пошуку

Предметом курсу є основні аспекти та принципи наукової роботи студентів закладів передвищої та вищої освіти в Україні з наголосом на специфіці такої діяльності студентів.  Підготовка висококваліфікованих фахівців для різних ділянок суспільного та культурного життя в сучасних умовах вимагає здатності тримати руку на пульсі новацій, які «постачає» наука, та уміння самостійно здійснювати науковий пошук. Це, звичайно, не означає, що всі студенти мусять стати науковцями, це лише означає те, що від сучасного інтелектуала вимагається такий рівень фахової компетентності, який не можливий без відсилання до результатів найновіших наукових розробок.

Метою курсу є ознайомлення студентів із знаннями, необхідними для самостійної науково-дослідної роботи, та здобуття елементарних навичок практичного характеру.

Відповідно до названих завдань побудовано лекційний курс.

Розглянемо основні поняття на яких побудований навчальний курс.

Програма вибіркового освітнього компонента «Основи наукових досліджень» враховує логіку цієї дисципліни та вирішує сучасні завдання:

        – отримання студентами відомостей про основні засади наукової діяльності взагалі і в Україні зокрема.

       – Оволодіння знаннями з методології наукових досліджень.

        – Ознайомлення з логікою та змістом наукового пошуку.

     – Отримання знань, які стосуються написання тексту студентського наукового дослідження, зокрема такого його обов’язкового для виконання різновиду, як курсова робота.

     – Оволодіння знаннями, необхідними для грамотного оформлення (технічного, бібліографічного) студентського наукового дослідження.

       – Знайомство з принципами оцінювання такого типу робіт.

Контрольні запитання

1.      Дайте визначення змісту науки залежно від ролей, які вона виконує в суспільстві.

2.      Які функції науки? Яка з них, на Вашу думку, є головною?

3.        Що є об’єктом науки? На які блоки вона поділяється залежно від об’єкта, що досліджується?

4.         Дайте визначення науковій діяльності і перелічите її форми.

5.        В чому полягає наукознавство? Дайте характеристику його розділам.

6. Які напрямки наукової інтеграції України у світове співтовариство в умовах глобалізації науки?

7.        Перелічите форми міжнародного наукового співробітництва.

8.  В чому полягає зміст наступних понять: науковий закон, науковий факт, категорія, принцип, постулат, правило, теорія?

9.      Наведіть діючу в Україні класифікацію наук, затверджену ВАК.

10.     Дайте характеристику організації наукової діяльності в Україні.

11.     Які законодавчо-нормативні акти регулюють наукову діяльність в Україні?

28.09.2021. Група Ф-41

Опрацювати текст лекціїї   Методологія та методи наукового дослідження     docs.google.com/document/d/1NFhPUxK1Cr1Fk1DEgUIusib9ODLTAMQ_/edit?usp=sharing&ouid=104437232532006534141&rtpof=true&sd=true 

10.11.2020. Група ВШ-41

1. Терміново подати тези до Дня науки. Обов'язково до виконання усіх студентів. 

2. Завершується прийом проєктів ("Лесині джерела")

09.11.2020. Група Ф-41

Терміново подати тези на День науки. Обов'язково до виконання усіх студентів. Очікування протягом дня.  

03.11.2020. Група ВШ-41. 

1. Терміново!!! Подати на електронну адресу metod_kk@ukr.net тези до дня науки. 

2. Опрацювати третє питання лекції "Загальна схема наукового дослідження"  

02.11.2020. Група Ф-41. 

1. Терміново!!! Подати на електронну адресу metod_kk@ukr.net тези до дня науки. 

2. Опрацювати третє питання лекції "Загальна схема наукового дослідження"  

27.10.2020. Група ВШ-41

1. Опрацювати перше питання лекції "Загальна схема наукового дослідження".

2. Подати проєктні роботи "Лесиними стежками"

3. Підготувати зразки оформлення змісту та вступу до курсової роботи  

Вказані завдання подавати на електронну пошту

26.10.2020. Група Ф-41.

Опрацювати друге питання лекції "Загальна схема наукового дослідження". 

Підготувати та надіслати тези до Дня науки (вимоги додаються). 

19.10.2020. Група Ф-41

Опрацювати перше питання лекції "Загальна схема наукового дослідження". (Лекція додається)

План-конспект лекції

Курс: ІV

Кількість годин: 6

Тема:  Логіка наукового  дослідження.

Мета:

надати студентам знання з основних напрямів, закономірностей, змісту і форм наукової діяльності;

забезпечити оволодіння методами планування та організації наукової творчості;

вдосконалити практичні навички й уміння виконувати наукові дослідження;

ознайомити з методами роботи з фаховою літературою, засобами пошуку та обробці наукової інформації;

сформувати у студентів уявлення щодо наукового етносу, прав і обов’язків учених як суб’єктів інтелектуальної творчості;

допомогти студентам поєднати загальне світоглядне та філософське знання зі знанням своєї фахової дисципліни.

Тезаурус (ключові поняття і терміни): реферат, педагогічне дослідження, види науково-дослідної роботи.  

ТЗН, наочність: таблиця, зразки науково-дослідних робіт, тез статей, публікацій.

План лекції:

1.  Загальна схема наукового дослідження.

2.          Організація і планування наукового дослідження.

3.          Форми та види навчально-дослідницьких робіт. 

Література:

1.     Білуха М.Г. Основи наукових досліджень: Підручник для студ. екон. спец. вузів / М.Г. Білуха. – Київ: Вища школа, 1997. – 271 с.

2.     Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: навч. посібник / О.В. Крушельницька. – Київ: Кондор, 2003.– 192 с.

3.     П'ятницька-Позднякова І.С. Основи наукових досліджень у вищій школі: навч. посібник / І.С. П'ятницька-Позднякова. – Київ, 2003. – 116 с.

Викладач:  Монастирська О.В.

1. Загальна схема наукового дослідження.

Як правило, наукове дослідження здійснюють за такою логічною схемою:

1.     Вибір (постановка) теми або проблеми дослідження.

Вдало і обґрунтовано обрана тема значною мірою визначає доцільність і результативність усього дослідження. Вона може бути складовою наукової проблеми, а сама проблема – розглядатись у межах наукового напряму.

Науковий напрям – сфера наукових досліджень наукового колективу, спрямованих на вирішення значних завдань у певній галузі науки.

Структурними одиницями наукового напряму можуть бути проблеми (у тому числі й комплексні), теми, питання. Комплексна проблема об'єднує декілька менш суттєвих проблем.

Наукова проблема – конкретне питання, яке виникає, коли наявних знань не достатньо для вирішення конкретного завдання і спосіб, за допомогою якого можна здобути відсутні знання, невідомий.

Проблема об'єднує кілька тем. Часто вона постає як складна, суперечлива ситуація, у розумінні якої співіснують різні погляди.

Тема – наукове завдання, що належить до конкретної галузі наукового дослідження.

Теми і проблеми досліджень зумовлені потребами розвитку суспільства. Часто вони пов'язані з необхідністю усунення певних протиріч у громадському житті. Тому для вибору теми чи проблеми дослідження такі протиріччя аналізують за літературою, практичним досвідом і в загальних рисах передбачають майбутні результати дослідження. Мотивом вибору теми дослідження можуть бути необхідні для розв'язання проблеми досвід, творчий потенціал дослідника. При цьому враховують і наявність потрібної для майбутнього дослідження матеріальної бази, відповідних технічних засобів тощо.

Вибір теми (проблеми) дослідження передбачає уточнення в процесі дослідження обраної і сформульованої на першому етапі назви теми, проблеми. Розпочинають дослідження з ознайомлення зі станом проблеми. Адже для успішного її розв'язання дослідник повинен мати якнайповніше уявлення про зроблене його попередниками. Для цього він ретельно аналізує:

-                   нормативні (постанови, накази, інструкції) документи,

-                   вивчає літературні джерела (книги, журнали, наукові збірники, архівні документи), 

-                   статистичні матеріали (результати соціологічних опитувань, успішності, тестувань тощо).

Цю роботу слід починати з опрацювання ґрунтовнішої публікації (монографії, дисертації, тематичного збірника наукових праць тощо).

Під час ознайомлення можна отримати інформацію про інші потрібні для дослідження праці. Інформація про них, як правило, міститься в тексті, підрядкових посиланнях, списку використаної літератури.

Результатом цього етапу дослідження повинен стати бібліографічний перелік опрацьованих літературних джерел, нотатки використаних матеріалів, конспект чи реферат.

2. Уточнення проблеми (теми) і складання програми дослідження. Попереднє формулювання проблеми наукового дослідження не завжди остаточне. Під час вивчення обраної для дослідження проблеми з'ясовуються її аспекти, розв'язані раніше, що дає змогу конкретизувати питання, які потребують свого вирішення. Відповідно до цього формулювання проблеми може звужуватись або розширюватись, а її назва – уточнюватись.

Після уточнення проблеми складають програму (план) дослідження, мета якої полягає в забезпеченні систематичності й послідовності робіт у процесі дослідження. Програма передусім передбачає конкретну методику дослідження — сукупність і взаємозв'язок дослідницьких способів, методів і прийомів. У ній обґрунтовують вибір теми, розкривають її актуальність і наукову новизну, визначають мету й завдання дослідження, складають календарний план робіт, формулюють гіпотезу дослідження.

Обґрунтування теми дослідження має переконувати в актуальності  міркувань, на підставі яких обрано проблему дослідження, розкривати чинники, які зумовлюють його необхідність. Ними можуть бути розвиток науки, суспільні потреби, необхідність узагальнення певного досвіду та ін.

Актуальність дослідження залежить від того, на скільки його результати сприятимуть вирішенню конкретних практичних завдань або усуненню протиріч суспільного життя, виробництва, сфери освіти тощо.

Мета дослідження здебільшого міститься у формулюванні теми. Чітке бачення наукової мети дослідження є передумовою цілеспрямованої діяльності дослідника, активізує його творчий потенціал. Вона може стосуватися різноманітних теоретичних, прикладних питань. Як правило, її вбачають у виявленні залежностей між певними факторами, з'ясуванні зв'язків між явищами, встановленні умов усунення недоліків у процесах, розкритті можливостей удосконалення процесів, пізнанні закономірностей і тенденцій розвитку та ін.

Мета дослідження конкретизується в його завданнях, які дають уявлення про його спрямованість. Завдання розкривають мету дослідження, і в сукупності повинні бути адекватними їй.

Наявність мети й завдань є передумовою для обґрунтованого вибору методів, засобів (анкет, тестів, приладів тощо) дослідження, методів оброблення результатів дослідження, способів, за допомогою яких вони будуть інтерпретовані й відповідно оформлені. У програмі робіт також відображають шляхи впровадження результатів дослідження (усні виступи, публікації тощо).

Важливим елементом дослідження є гіпотеза – можлива (передбачувана) відповідь на питання, яке ставить перед собою дослідник. Складається вона з передбачуваних зв'язків між досліджуваними фактами. Формулювання гіпотези починається під час роздумів над метою і завданнями дослідження. Аналізуючи стан обраної для дослідження проблеми, дослідник розмірковує над необхідністю з'ясувати передусім актуальніші питання, сформувати попередні уявлення про зв'язки, які можуть існувати між відомими фактами. На цій основі поступово виникає уявлення про гіпотезу дослідження.

Необхідність гіпотези у науковому дослідженні зумовлена такими причинами:

-              гіпотеза є своєрідним компасом, який визначає напрям діяльності дослідника;

-              вдало сформульована гіпотеза запобігає невизначеності майбутніх результатів дослідження;

-              гіпотеза спрямовує думки дослідника і чітко окреслює коло матеріалів, які повинні бути зібрані в процесі дослідження.

Переконливість гіпотези визначають і доводять експериментально. Щоб правильно сформулювати гіпотезу, необхідно мати широкий кругозір у сфері, до якої належить досліджувана проблема, добре знати її історичні передумови, теоретичні засади.

3.Систематичне накопичення матеріалів. 

Для їх збирання застосовують різноманітні методи наукового дослідження. їх вибір залежить від мети і завдання дослідження. Усі методи повинні бути спрямовані на перевірку переконливості висунутих у гіпотезі передбачень. Важливу роль у підтвердженні гіпотези відіграє експеримент.

Експеримент як складова частина наукового дослідження є одним із способів отримання нових наукових знань. Головною метою експерименту може бути виявлення властивостей досліджуваних об'єктів, перевірка справедливості гіпотез і на цій основі всебічне і глибоке вивчення теми наукового дослідження.

Основою експерименту є науково поставлений дослід, у процесі якого вивчення явищ відбувається за допомогою доцільно вибраних або штучно створених умов. Вони забезпечують виникнення процесів, спостереження яких необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами. Поняття «експеримент» означає дію, спрямовану на створення умов задля вивчення певного явища. У науковій мові і в дослідницькій діяльності експериментом називають низку споріднених понять: дослід, цілеспрямоване спостереження, відтворення об'єкта пізнання, організацію особливих умов його здійснення, перевірку прогнозу. Загалом експериментом вважають науково поставлений дослід, спостереження досліджуваного явища У спеціальних умовах, які дають змогу відтворювати його щоразу при повторенні цих умов.

4. Зведення (опрацювання) результатів дослідження. На цьому етапі упорядковують, систематизують, перевіряють на достовірність або здійснюють статистичну оцінку зібраних матеріалів. Надалі їм надають зручної для аналізу форми (таблиці, графіки, математичні формули, рівняння тощо).

Зведені результати дослідження можуть виявитися недостатньо достовірними чи статистично значущими. З огляду на це виникає необхідність зібрати додатковий дослідний матеріал, провівши дослідження (спостереження, вимірювання, експеримент тощо) за тих самих умов, що й основні.

5. Теоретичний аналіз результатів дослідження. Зведені результати дослідження всебічно вивчають й аналізують, приділяючи увагу усвідомленню і встановленню сутності й зв'язків між досліджуваними факторами, процесами, явищами. Визначальними при обробленні результатів дослідження є методи аналізу і синтезу, індукції й дедукції. Окремо їх застосовують тільки під час вивчення поодиноких явищ чи процесів. Для аналізу чисельних результатів, пов'язаних із складними процесами, явищами, використовують їх комбінування.

Дослідні дані аналізують, порівнюючи з гіпотезою дослідження. Результати порівняння охоплюють такі можливі випадки:

-                   сформульовані в гіпотезі передбачення цілком узгоджуються з результатами дослідження. Завдяки цьому уможливлюється формулювання нових підтверджених дослідними даними теоретичних положень чи закономірностей;

-                   результати дослідження лише частково узгоджуються з висунутими у гіпотезі передбаченнями, а іноді суперечать деяким з них. Унаслідок цього виникає необхідність змінити формулювання основних положень гіпотези, щоб вони відповідали одержаним дослідним даним. Для підтвердження правомірності зміни гіпотези проводять додаткові корегуючи дослідження, і тільки після них роблять остаточні узагальнення;

-                   гіпотеза не підтверджується дослідними даними. Це є підставою для критичного аналізу, перегляду, проведення нових досліджень.

Навіть негативні результати дослідження мають свою цінність, тому не слід недооцінювати їхнє значення. У багатьох випадках вони допомагають правильно змінити уявлення дослідника про досліджувані об'єкти, процеси чи явища.

На основі аналізу формулюють висновки або пропозиції. Результативність такої роботи значною мірою залежить від рівня кваліфікації й ерудиції дослідника, його уміння стисло, чітко і зрозуміло розкрити, оцінити нове і суттєве, що є результатом дослідження, визначити шляхи подальших пошуків. Висновки не повинні бути надто обширними. Оптимальний їх обсяг – не більше 5-10 положень.

6. Літературне оформлення результатів дослідження. Всі матеріали дослідження систематизують і готують для узагальнення й літературного оформлення.

7. Упровадження результатів дослідження в практику. Результати дослідження стають науковою продукцією тоді, коли їх починають застосовувати на практиці (в освіті, на виробництві, в державному управлінні, охороні здоров'я тощо).

8. Оцінювання значущості результатів дослідження. Наслідки впровадження результатів дослідження в практику можуть бути найрізноманітнішими: забезпечувати економічний (скорочення грошових витрат на виробництво продукції), соціальний ефект (зростання продуктивності праці, підвищення рівня освіченості, працездатності, поліпшення умов навчання чи праці, збереження здоров'я людей). Оцінюють ефективність результатів наукових досліджень на основі спеціальних методик.

2. Організація і планування наукового дослідження

Результати наукового дослідження, ефективність затраченого на нього часу залежать від того, наскільки продумано воно сплановано й організовано. Не менш важливою є раціональна реалізація і таких його аспектів:

1. Накопичення наукової інформації з теми. Бажано, щоб література з теми була вивчена якнайповніше. Для виявлення джерел та посібників необхідно звернутись до спеціальних довідково-бібліографічних, реферативних та інших інформативних видань.

2. Оволодіння методами дослідження. У науці не існує універсального методу дослідження. Кожен дослідник обирає найзручніший метод, зважаючи на особливість своєї теми.

3. Написання перших фрагментів роботи. Ними часто є перші спостереження над текстом, мовним явищем, картки, конспектування.

4. Організація власного науково-довідкового апарату. Вже на перших етапах роботи слід подбати про організацію і збереження наукової інформації, первинної документації. Надалі це допоможе заощадити сили й час, полегшить пошук і використання матеріалів. Дослідники формують власні каталоги, папки з конспектами й нотатками, чорновими планами, ведуть нотатники, у яких відображають хід роботи, свої спостереження, міркування тощо.

5. Підготовка наукових рефератів з теми. Їх доцільно обговорювати в колі спеціалістів і зацікавлених осіб з метою узагальнення накопиченого матеріалу з проблематики, з'ясування суперечливих моментів, нових аспектів, перспектив дослідження.

6. Робота над рукописом наукового твору. Оформлення результатів наукового дослідження (реферат, доповідь, курсова робота, дипломний твір та ін.) проходить ряд стадій: збір і нагромадження інформації; систематизація й узагальнення первинних матеріалів; підготовка чорнового варіанта рукопису; редагування рукопису; відбір і оформлення таблиць, схем, малюнків, ксерокопій; підготовка остаточного варіанта рукопису; консультації зі спеціалістами; оформлення остаточного варіанта рукопису.

Під час цієї роботи необхідно дотримуватися певних правил структурування тексту, цитування, посилання на джерела тощо.

Загальна характеристика джерел і посібників. Кожному досліднику доводиться обирати принципи й методи вивчення літературного, лінгвістичного текстів. Для правильної і всебічної оцінки літературного, лінгвістичного явища необхідне знання допоміжних дисциплін (джерелознавство, текстологія, історіографія і бібліографія). Джерелознавство допомагає у вивченні творчості письменника, лінгвістичного явища. Текстологія пояснює, як зароджувався твір, формувався текст. Бібліографія надає інформацію про роботи з певної тематики. Історіографія містить відомості про науковців, які вже досліджували порушену проблему. Ці науки доповнюють і конкретизують одна одну.

Особливо важлива робота з джерелами. Ними можуть бути літературні твори, лінгвістичні тексти, твори ділового характеру, що належать письменнику або його сучасникам. Інтерес можуть викликати листи письменників, різні біографічні документи, твори мемуарного характеру, фотодокументи та ін. Неоціненну інформацію містять посібники, критичні, теоретико-літературні та лінгвістичні статті, монографії, бібліографії творів і літератури, які стосуються теми дослідження. Друковані джерела зберігаються в бібліотеках, рукописні – в архівах, рукописних відділах бібліотек та музеїв.

Будь-яке наукове дослідження є довгою і копіткою роботою, що вимагає неабиякого терпіння виконавця. До важливих елементів особистісної культури дослідника належить ретельне застосування прочитаного під час роботи з книжкою та архівними матеріалами. Залежно від мети використовують відповідні форми запису:

1. Бібліографічна довідка (у ній зазначають автора тексту, заголовок, видавництво, рік видання, загальну кількість сторінок).

2. План викладених у статті, монографії основних тем, питань.

3. Тези (стислий виклад прочитаного).

4. Конспект (послідовний виклад змісту книги, статті). Завдання конспектування полягає у глибокому осягненні прочитаного й викладенні його своїми словами.

5. Виписки (дослівні цитати з тексту джерела). Особливо зручні під час роботи в архіві.

6. Анотація (короткий виклад основних положень джерела, який розкриває його зміст).

Від наукової кваліфікації, особистої культури дослідника залежатиме точність виокремленої в текстах і занотованої головної інформації, адекватність міркувань щодо неї і її коментування, класифікація зібраних матеріалів, що суттєво впливає на їх використання.

Науковий пошук характеризується різними рівнями глибини і складності. Його здійснюють люди різної кваліфікації та дослідницьких можливостей. Елементи його використовують під час навчального процесу в загальноосвітніх школах. Значно вищі вимоги пред'являють до наукового пошуку студентів (як правило, він постає як навчально-дослідницька діяльність), найобдарованіші з яких поповнюють різні галузі науки.

Вимоги до складання тез

-                   формулювання думок повинно бути чітким і стислим, але зі збереженням самобутності форми;

-                   викладання основних авторських думок у вигляді послідовних пунктів, записуючи тези, нумерують кожну, в кожній тезі варто виокремлювати ключове слово;

-                   якщо текст великий за обсягом, то в кінці кожної тези вказують номер сторінки джерела.

Оригінальні тези створюють як первинний текст. Вони можуть бути:

ключовими елементами майбутньої наукової розвідки (планом, начерком основних положень);

стислою формою презентації результатів наукових досліджень під час виступу на науковій конференції.

Оригінальні тези – предметно-логічне ціле, об'єднане спільною думкою, що відображено у заголовку, призначення якого – зорієнтувати читача у змісті наукового тексту. На відміну від розгорнутого плану, який тільки називає питання, тези розкривають розв'язання цих питань. Прагнення автора тез до стислості обумовлює відсутність прикладів, цитат. Загальну норму жанру тез – високу насиченість висловлювання предметно-логічним змістом – реалізовано в оптимальному поєднанні складності думки з ясністю і доступністю викладу.

Тези мають чітко регламентовану змістово-композиційну структуру, в якій виокремлюють такі складові:

1. Преамбула (1-2 тези);

2. Основний тезовий виклад (3-6 тез);

3. Висновками теза/тези (1-2).

У преамбулі стисло формулюють проблему дослідження і обґрунтовують актуальність теми з погляду сучасного стану науки і практики.

Основний тезовий виклад передбачає розв'язання таких завдань: 

-              сформулювати мету дослідження, схарактеризувати об'єкт і матеріал дослідження;

-                                                  описати перебіг дослідження;

-                                                  визначити критерії оцінювання і технологію оброблення результатів,

Висновками теза презентує результати і загальний висновок, перспективи подальшого дослідження.

Друкують тези у спеціальних збірниках, матеріалах конференцій тощо.

Оформлення тез у вигляді публікації передбачає дотримання таких вимог:

-                   у правому верхньому куті аркуша зазначають прізвище та ім'я автора і необхідні відомості про нього;

-                   формулювання кожної тези починають з нового рядка, акцентують увагу на актуальності проблеми, стані її розроблення в науці, положеннях, висновках дослідження:

-                   обсяг тез становить 2-3 сторінки друкованого тексту через 1,5-2 інтервали.

Реферат. Є найпростішим видом навчально-дослідної роботи студента.

Реферат– доповідь на певну тему, що передбачає огляд відповідних літературних та інших джерел; виклад змісту наукової роботи, книжки, статті.

Кожне із значень цього поняття передбачає певний різновид дослідної роботи: у першому значенні – серйозну самостійну роботу, засновану на аналітичному та описовому методах дослідження (роботи, з якими студенти виступають на наукових конференціях); у другому – короткий письмовий виклад. Базується він на описовому методі дослідження. Використовують його для засвоєння й оцінки наявної наукової інформації з конкретної тематики на семінарських заняттях, при підготовці до екзамену, заліку. Такий реферат може бути монографічним (за одним джерелом) або оглядовим (за кількома джерелами).

Особу, яка складає реферат, називають референтом, а сам процес – реферуванням.

Реферат викладають своїми словами, використовуючи при цьому особливо значущі визначення, цитати, а також висловлювання, з якими референт не згоден. Цитування зумовлює посилання на джерело із зазначенням сторінок. Аналогічними є вимоги і до викладених думок авторів наукових робіт, якщо вони містять важливі положення, висновки.

План реферату дослідник складає особисто. Композиція реферату повинна охоплювати такі обов'язкові компоненти:

1. Вступ. Містить короткі відомості про автора, назви і стислу оцінку робіт, що реферуються, формулювання мети реферату.

2. Головна частина. Її завдання полягає у вичерпному викладенні суті наукової інформації з теми. Може складатися з кількох глав або під глав, що залежить від теми, проблематики та обсягу матеріалу реферату.

3. Висновки. Їх викладають у формі міркувань, узагальнень, зауважень референта щодо порушених у рефераті питань, підсумовування результатів виконаної роботи.

Обсяг реферату залежить від значущості проблеми, опанованого матеріалу. Як правило, він сягає 10—15 сторінок машинописного тексту, надрукованого через 2 інтервали.

Робота над рефератом відбувається з дотриманням такого порядку:

1. Вибір або формулювання теми. З'ясування форми реферату, яка б відповідала його меті.

2. Обмірковування теми, складання попереднього плану реферату.

3. Ознайомлення з науковою літературою, що відповідає темі роботи. Вибір джерела (джерел), що розкривають тему.

4. Формулювання мети реферату, коригування первинного плану.

5. Виклад матеріалу відповідно до складеного плану. У процесі вивчення матеріалу, написання реферату можуть з'ясуватися факти, аналіз яких спонукає до перегляду первинних елементів структури, основних смислових акцентів. Отже, навіть найдосконаліший план є не закостенілою догмою, а орієнтиром творчого пошуку.

Кожний реферат має бути індивідуальною роботою, у ньому простежуватимуться особливості мислення, творча манера автора. Водночас він повинен відповідати таким вимогам до його оформлення:

1. Використання паперу типового формату.

2. Скріплення і нумерація сторінок.

3. Правильне оформлення титульної сторінки.

4. Подання списку літератури в алфавітному порядку з дотриманням правил наукового апарату (відкриває список посилання на текстуальне джерело твору, що вивчається).

5. Недопустимість жодних надмірностей в оформленні (рамочок, малюнків тощо), які не стосуються змісту роботи.

При написанні рефератів нерідко виникають труднощі з вибором мовних структур, оволодіння якими за певних старань є справою часу. Мовностильові особливості наукової, навчально-дослідної роботи залежать від володіння їх авторами лексикою, іншими виражальними засобами. Наприклад, в історіографічній частині реферату, як і будь-якої іншої наукової роботи, доцільне використання таких мовних структур:

1. Структури, які використовують для акцентування на основних проблемах і питаннях, що аналізуються автором:

-       автор розглядає питання (чого)?

-       окреслює питання, пов'язані (з чим?)

-       аналізує проблеми (чого? )

-       розкриває своє розуміння (чого?)

-       викладає основні положення (чого?)

2. Конструкції, які використовують для фіксації проблем, що виокремлюються автором:

-       автор підкреслює, зазначає важливість (чого?)

-       вказує (на що?)

-       приділяє особливу увагу (чому? )

-       концентрує особливу увагу (на чому?)

-       зосереджує увагу (на чому?)

3. Звороти, які вживають при переліку питань, що одночасно розглядаються автором:

-       автор торкається (чого? )

-       згадує (про що?)

-       зазначає (що?)

-       (крім того) автор торкається (чого?)

4. Структури, які використовують при викладенні системи авторської аргументації, що передбачають ілюстративний та фактичний матеріал, посилання на інші джерела:

-       автор протиставляє (що чому?)

-       зіставляє (що з чим?)

-       аргументує свою думку (чим?)

-       наводить приклади, цифри,

-       які свідчать (про що? )

-       ілюструє свої висновки (чим? )

-       підтверджує (що? чим?)

-       спирається на класифікацію,

-       запропоновану (де? ким?)

-       посилається на статті (чиї? )

5. Якщо автор неодноразово повертається до концептуально важливих для нього ідей у різних розділах своєї роботи, то відображення цього в тексті реферату може відбуватись через використання таких мовних структур:

-       автор спеціально, декілька разів зупиняється (на чому?)

-       постійно повертається до думки (про що?)

-       неодноразово звертає увагу (на що?)

-       особливо акцентує на тому, що...

6. У заключній частині реферату наводять основні висновки, які зробив автор першоджерела, узагальнюють головні ідеї реферованої роботи. Найчастіше при цьому використовують такі мовні структури:

-       Підбиваючи підсумки, автор підкреслює важливість (чого?)

-       На завершення, автор стверджує, що...

-       Автор робить висновок про те, що... доходить висновку, що...

-       Отже, основна думка (ідея) статті полягає в тому, що ...

Безперечно, цими мовними моделями не обмежується виражальна палітра реферату, курсової, дипломної роботи. Кожен автор може суттєво розширити й урізноманітнити мовний спектр своєї роботи. Головне, щоб мовні засоби адекватно виражали думку і відповідали найхарактернішим особливостям наукового стилю.

Курсова робота. Є одним із видів навчально-дослідної, наукової роботи студента, складовою навчального процесу в середніх і вищих навчальних закладах. Її автор має виявити здібності до дослідної роботи, осмислення зібраного матеріалу, вміння його систематизувати, робити правильні висновки. Участь у ній засвідчує ступінь самостійності, уміння застосовувати здобуті знання та набуті навички, розвиває дослідницькі вміння та здібності. Підготовка до написання курсової роботи вирішує одночасно навчальне (автор виявляє рівень засвоєння поточного навчального матеріалу, ознайомлення з відповідною літературою) і дослідницьке (засвідчує уміння автора аналізувати, узагальнювати, робити висновки) завдання.

З огляду на реалізацію особистісної ролі автора курсові роботи умовно поділяють на реферативні та дослідницькі. Реферативні курсові роботи покликані навчити студентів критично користуватися науковою літературою, правильно оцінювати її, глибоко осмислювати певні питання, зіставляти висловлювання різних учених з одного і того самого питання, коментувати їх, мотивувати правильність або помилковість окремих теоретичних положень, робити теоретичні узагальнення. Особливо важливе вміння автора виокремити головні аспекти, чітко, систематизовано викласти весь матеріал. Успішне виконання таких робіт залежить передусім від ретельного вивчення наявної літератури, уміння знайти нові джерела. Реферативні теми зобов'язують також до самостійного розв'язання поставлених проблем, завдяки чому такі роботи набувають наукового, творчого характеру.

Дослідницькі курсові роботи вимагають від студента вміння спостерігати факти, самостійно досліджувати проблеми, аналізувати і відповідно тлумачити їх, робити висновки та узагальнення. Такі курсові формують у студентів навички дослідницького пошуку, самостійного дослідження конкретного матеріалу.

Зміст курсової роботи зумовлюється передусім її темою. Існують, крім того, і загальні вимоги, які стосуються всіх видів робіт. Однією з них є свідоме розуміння природи питання. Тому розпочинати роботу слід з вивчення матеріалу, що стосується зазначеної тематики. Це допоможе глибше зорієнтуватись при виборі теми, всебічно обґрунтувати свій вибір, полегшить процес виконання курсової роботи. При підготовці курсової роботи необхідно:

-       підібрати літературу (бібліографування), вивчити її, законспектувати найважливіші положення і скласти уявлення про існуючі в науці позиції щодо проблематики, яка стосується курсової роботи;

-       підібрати приклади, виписати їх на картки (файли) із зазначенням джерела, сторінки, проаналізувати ілюстративний матеріал (етап накопичення і оброблення фактичного матеріалу);

-       ретельно обміркувати формулювання теми, враховуючи, що близькі за змістом теми відрізняються певними особливостями, які потребують осмислення;

-       скласти план роботи (послідовний перелік основних питань, які буде необхідно висвітлити; центральні питання слід деталізувати).

Заключний етап написання курсової роботи полягає у цілеспрямованому викладі зібраного й вивченого матеріалу з позицій її автора.

Структура курсової роботи охоплює вступ, основну частину, висновки. У вступі слід обґрунтувати вибір теми, її актуальність, значущість для науки і практики, визначити мету роботи й підпорядковані їй завдання; вказати, який фактичний матеріал використаний як джерело спостережень, запропонувати лаконічний огляд літератури, який містив би узагальнення й оцінку, а не переказ прочитаного.

В основній (найбільшій за обсягом) частині необхідно на конкретному матеріалі послідовно розкрити тему. Викладаючи свої спостереження, міркування, кожне теоретичне положення слід підтверджувати самостійно дібраними прикладами, кількість яких має бути достатньою для висновків та узагальнень. Усі приклади слід прокоментувати.

У заключній частині подають стислі висновки, які іноді формулюють у вигляді тез.

Обов'язковим елементом курсової роботи є зміст, який, передуючи тексту, повинен представити послідовний перелік її складових частин із зазначенням сторінок. Зміст логічно організує роботу, надає їй композиційної стрункості, науковості.

Завершує текст курсової роботи бібліографічний список.

Головне для курсової роботи – глибина та повнота розкриття теми, творчий підхід, обґрунтованість висновків й узагальнень. Вона має відзначатися композиційною довершеністю, логічністю викладу інформації, вправністю літературної мови.

Захист курсової роботи є не менш відповідальною справою, ніж її підготовка. Часто він відбувається у присутності кількох викладачів, студентів, які мають право ставити питання та висловлювати зауваження щодо роботи. Процес захисту протоколюється, протокол подають на кафедру разом із текстом курсової роботи.

Вдало обрана тема, успішно виконана курсова робота з часом може бути трансформована в дипломну роботу і навіть у значно масштабніше наукове дослідження.

Дипломна (бакалаврська) робота . Є завершальним етапом освіти випускника. Як одна із спеціальних форм наукової роботи вона має свої кваліфікаційні ознаки. У науковій практиці поняття «диплом» означає робота, дослідження, проект, що виконується студентом-випускником для отримання свідоцтва про закінчення навчального закладу. Синонімічними до нього є поняття «дипломна робота», «дипломний проєкт», «дипломний твір» та ін. Написання дипломних робіт має на меті систематизувати, закріпити, розширити теоретичні та практичні знання зі спеціальності, виявити навички застосування Цих знань при вирішенні конкретних наукових завдань. Майбутнім спеціалістам важливо розвивати навички самостійної роботи, опановувати методику дослідження та експериментування, з'ясовувати підготовленість до самостійної роботи.

В університетах, інших закладах вищої освіти виконання дипломних робіт є обов'язковим елементом процесу навчання, фінальною формою підготовки спеціалістів. Як правило, у дипломних роботах повинні бути реалізовані такі вимоги:

-                   актуальність, новизна тематики, відповідність сучасному стану і перспективам розвитку науки, практичним завданням і загальним цілям дипломної роботи;

-                   вивчення й критичний аналіз монографічної та періодичної літератури згідно з темою дипломної роботи;

-                   вивчення й характеристика історії та сучасного стану проблематики дослідження;

-                   характеристика предмета, цілей і методів дослідження, опис та аналіз проведених автором експериментів;

-                   узагальнення результатів, обґрунтованість висновків і практичних рекомендацій.

Підготовку до виконання дипломних робіт забезпечують випускаючі кафедри вищих навчальних закладів. Тематика дипломних робіт щорічно заздалегідь визначається кафедрою і затверджується радою факультету. При виборі теми бажано враховувати її відповідність рівню розвитку сучасної науки, актуальним напрямам наукових досліджень, з яких спеціалізується кафедра, можливостям забезпечення студентів-дипломників науковим керівництвом.

Допущена кафедрою до захисту дипломна робота направляється деканом факультету або завідувачем кафедри на рецензію. Склад рецензентів затверджує декан факультету на підставі рекомендацій завідувача кафедри. Нерідко до рецензування залучають викладачів з інших кафедр, які мають необхідну підготовку, досвід наукового дослідження з відповідної тематики. Практикується і зовнішнє рецензування. Рецензентами у таких випадках виступають кваліфіковані спеціалісти наукових закладів, спеціалісти виробництва, викладачі інших вищих навчальних закладів.

Структурні особливості дипломної роботи. Якість дипломної роботи залежить не лише від вдалого добору необхідних матеріалів, а й від умілого використання їх, чіткої організації, систематичності й послідовності викладу, правильного оформлення наукового апарату. Тому важливим етапом підготовки дипломної роботи є складання її плану, продумування композиції та ін.

До написання роботи можна приступати лише після завершення добору й вивчення фактичного матеріалу, необхідного для розв'язання обраної проблеми. Значний за обсягом і різноманітний за змістом матеріал має бути чітко систематизований, послідовно викладений. При цьому вирішення основних питань не повинно залишити поза увагою деталі.

Саме такій меті служить складання розгорнутого, логічно розгалуженого плану. План має передбачати порядок і послідовність викладу матеріалу. Він дисциплінує студента й одночасно є достатньою підставою для обговорення роботи з керівником. Розгорнутий і чіткий план полегшує сприйняття при читанні написаної роботи. Необхідний він у всіх видах творчих робіт. У ньому мають бути відображені її основні структурні частини (розділи), позначені римськими або арабськими цифрами. Кожен розділ може містити підрозділи (параграфи), позначені відповідно до їх обсягу арабськими цифрами.

Кожна композиційно виокремлена частина наукової роботи має свої цілі та зміст.

У вступі визначають мету і завдання, об'єкт і предмет дослідження, обґрунтовують вибір та актуальність теми, відзначають новизну, теоретичну цінність і практичну значущість роботи, описують принципи, методи та прийоми дослідження, особливості композиції, характеризують матеріал і джерела дослідження. За можливості наводять дані про апробацію проблеми.

Перший розділ найчастіше буває оглядовим, у ньому розкривають історію питання. Здебільшого він є своєрідним реферативним викладом (оцінного характеру) наукових досліджень у конкретній сфері з одночасним окресленням кола нерозв'язаних проблем, меж явища, яке досліджує автор роботи, розкриттям теоретичних передумов вивчення проблеми. У другій і в наступних розділах автор описує процес, висвітлює методику й техніку дослідження, досягнутий результат. Висновки призначені для підсумків дослідження: формулювання узагальнення, передбачення перспектив подальшої роботи в межах зазначених проблем.

Середній обсяг дипломної роботи обмежується 60-80 сторінками друкованого тексту.

Дипломна (магістерська) робота. Покликана засвідчити відповідний рівень фахової освіти студента. Вимоги щодо її змісту, творчого характеру, теоретичної і практичної значущості результатів є значно вищими, ніж вимоги до бакалаврської роботи. Теми магістерських робіт визначає вищий навчальний заклад. Однак студент-магістрант має право запропонувати свою тему роботи, належно обґрунтувавши її доцільність.

Вибір теми має винятково велике значення. її необхідно визначити і затвердити на початку магістерської підготовки. Найчастіше їх обирають, послуговуючись рекомендованим відповідними профілюючими кафедрами вищого навчального закладу переліком. При виборі теми враховують тривалість пошуків у відповідній сфері знань, досвід виступів з науковими повідомленнями, можливо, публікації. Певну роль відіграє психологічна налаштованість дослідника-початківця. Одні з них сміливо готуються долати перешкоди, усвідомлюючи, що входження в науку вимагає значного напруження творчих сил, ініціативи, фантазії, організаторських здібностей, належних загальнонаукових і спеціальних знань. Інші стверджують, що в природі та суспільстві все вже вивчено, а тому навіть найнаполегливіші їх старання очікуваних результатів не дадуть. Одні автори магістерських робіт виходять з міркувань, пов'язаних із необхідністю отримати магістерський ступінь, інші розглядають їх як можливість реалізувати власні наукові ідеї та задуми. Саме такі дослідники працюють цілеспрямовано, часто досягаючи значних результатів.

Досвід переконує, що раціональніше обрати вужчу тему, оскільки це є однією з передумов глибокого її опрацювання. Багато вчених пропонують магістрантам досліджувати найактуальніші теми сучасної науки і техніки. Такі рекомендації часто мають неабияку цінність для молодих людей, які збираються присвятити себе науковій праці. Обрати тему магістерської роботи здобувачеві можуть допомогти такі процедури:

-              Ознайомлення з новітніми результатами досліджень у суміжних галузях науки і техніки, оскільки на межі різних галузей знань можна знайти нові, часом не очікувані рішення.

-              Перегляд каталогів захищених робіт, ознайомлення з уже виконаними на кафедрі роботами.

-              Оцінка методів дослідження в конкретній галузі науки, передбачення можливості застосування методів, які засвідчили свою ефективність у суміжних галузях.

-              Перегляд відомих наукових рішень за допомогою нових методів, з нових теоретичних позицій, із застосуванням нових суттєвих фактів. Вибір теми з нових позицій, на більш високому рівні.

Істотно допомагають при виборі теми ознайомлення з аналітичними оглядами, статтями в спеціальній періодиці, консультації зі спеціалістами-практиками, у процесі яких можна виявити маловивчені важливі питання.

Обравши тему, магістрант повинен визначити мету, конкретні завдання та аспект її розроблення. Для цього йому необхідно з'ясувати, в чому полягають суть запропонованої ідеї, її теоретична новизна й актуальність, практична цінність теми.

Науковим керівником магістерської роботи призначають, як правило, професора чи доцента кафедри, у сфері наукової компетенції якої спеціалізується магістрант, а для робіт, що виконуються на межі наукових напрямів, – одного чи двох наукових консультантів. Науковий керівник допомагає магістрантові оцінити можливі варіанти рішень. Проте прийняття рішення є прерогативою дослідника. Тільки автор роботи відповідає за прийняті рішення, за правильність отриманих результатів та їх інтерпретацію.

Складання робочих планів. У науці можливі і випадкові відкриття, але наукове дослідження не повинно орієнтуватися на випадковості. Лише чітко сплановане дослідження забезпечує пізнання нових об'єктивних закономірностей дійсності. Важливу роль відіграє і планування творчого процесу студента-магістранта. Розпочинається воно зі складання робочого плану, який можна вважати своєрідною наочною схемою дослідження. Його використовують на перших стадіях дослідження, маючи можливість ескізно уявити проблематику дослідження в різних варіантах, що суттєво полегшує науковому керівнику оцінку загальної композиції та рубрикації майбутньої роботи.

Розробляють робочий план за безпосередньої участі наукового керівника, розпочинаючи його з визначення теми, тобто задуму майбутнього наукового дослідження. Основою такого задуму нерідко може бути гіпотеза (припущення). Але навіть за таких умов є можливість систематизувати й узгодити всю роботу.

На перших етапах робочий план лише в загальних аспектах характеризує предмет дослідження, надалі він може зазнати уточнень, проте основне завдання роботи загалом повинно залишатися незмінним.

Робочий план може мати довільну форму. Складається він з переліку вертикально розташованих рубрик, пов'язаних внутрішньою логікою дослідження конкретної теми. Розташування рубрик вказує на їх доцільність і значущість. З огляду на це часто механічно переставляють рубрики, намагаючись знайти найточнішу для конкретного дослідження схему їх розташування. До складу робочого плану бажано включати заголовки, не лише виділені в окремий рядок, а й набрані в підбір із текстом, заголовки – текстові виділення (слова та словосполучення тексту, що визначають тему фрагмента). Це дозволяє зорієнтуватися, чи однакове підпорядкування невеличких заголовків у різних розділах, параграфах магістерського дослідження.

На пізніших стадіях дослідження складають план-проспект –  реферативний виклад розташованих у логічному порядку питань, за якими в майбутньому буде систематизовано зібраний фактичний матеріал. План-проспект є основою для оцінки науковим керівником відповідності роботи магістранта меті й завданням майбутнього дослідження. На його підставі можна буде робити висновки про основні положення магістерської роботи, принципи розкриття теми, побудову та співвідношення обсягів її частин. Практично план-проспект становить чорновий варіант роботи з реферативним розкриттям змісту її розділів і параграфів. Доцільність плану-проспекту зумовлюється і можливістю систематичного включення в нього нових даних, завдяки чому він набуває необхідної структурно-фактологічної завершеності.

Після складання плану роботи магістранту необхідно з'ясувати логічну послідовність передбачених процесів. Залежно від можливостей їх порядок може змінитись. Головне, щоб за певний період часу вони всі були здійснені.

Розкриття проблеми повинно відбуватися у певній логічній послідовності: поки не опрацьовано, наприклад, перший розділ, не можна переходити до другого. Важливо навчитись дошукуватися в будь-якій роботі головного, вирішального. На основі такого методичного підходу слід розглядати стратегію і тактику наукового дослідження. Це означає, що досліднику необхідно визначити генеральну мету своєї роботи, сформулювати центральне завдання, виявити всі доступні резерви для реалізації задуму та ідеї, обрати необхідні методи і прийоми дій та знайти найзручніший час для здійснення кожної операції.

Це аж ніяк не дає права ігнорувати другорядні завдання. Навпаки, стратегія і тактика наукового дослідження вимагає, щоб, концентруючись на виконанні основних розділів плану, дослідник не забував про додаткові його аспекти, те, що інколи необачно називають « деталями», «дрібницями».

У творчому дослідженні план завжди має динамічний, рухливий характер. Він не може і не повинен обмежувати розвиток ідеї, задумів дослідника за збереження наукового напряму дослідження. План має бути гнучким, відкритим для доповнень. При складанні його магістранту необхідно ретельно обміркувати те, що йому вже відомо з теми, і те, що необхідно з'ясувати, і на цій основі визначити початок і послідовність пошукових дій.

3. Форми й види науково-дослідної роботи студентів

У закладах вищої освіти впродовж десятиріч склалися певні форми науково-дослідної роботи студентів:

-      участь у різних видах навчальної аудиторної роботи (лекції, семінари, лабораторні заняття) з елементами наукових досліджень;

-      індивідуальна робота викладачів зі студентами, які займаються науковими дослідженнями;

-      науково-дослідна робота студентів у наукових гуртках, конструкторських бюро тощо;

-      участь студентів-дослідників у постійних наукових проблемних групах;

-      участь студентів у науково-практичних конференціях, наукових читаннях, семінарах та ін.;

-      проведення наукових пошуків у процесі виконання різних видів практики в навчально-виховних закладах та на виробництві.

Кожна із зазначених форм науково-дослідної роботи є своєрідною і потребує творчого підходу до її організації. Бажано, щоб більшість студентів на засадах власного інтересу була охоплена тими чи тими формами науково-дослідної роботи.

Види науково-дослідної роботи студентів:

-  аналіз наукової літератури;

-  систематизація матеріалів опрацювання літературних джерел;

-  добір наукової літератури, складання бібліографій з визначених тем;

-  підготовка наукових повідомлень і рефератів;

-  наукові доповіді, тези, статті;

-  методичні розробки з актуальних питань професійної діяльності;

-  наукові звіти про виконання елементів досліджень під час практики;

-  курсові, дипломні, магістерські роботи та ін.

До кожного із зазначених видів наукових досліджень ставляться певні вимоги.

Наукові гуртки

Частіше всього науково-дослідницька робота спрямована на творчу та пошукову діяльність, це підготовка доповідей і рефератів, які потім заслуховують на засіданнях гуртка або на науковій конференції. Гурток може об'єднувати студентів з різних схожих секцій. Робота гуртків, як правило, виглядає таким чином:

На організаційному занятті, що проходить приблизно в жовтні, відбувається розподіл тим доповідей і рефератів виборним шляхом, після чого викладач указує на наявність для кожної теми основної і додаткової літератури і рекомендує найближчим часом продумати план роботи.

Після розподілу тем  починається головна і основна робота гуртка. На перших заняттях основна роль належить його керівнику. Саме від його досвіду, таланту і терпіння залежить, чи змінить первинний запал дослідників вдумлива робота, або все так і залишиться в зачатковій стадії. Необхідно спостерігати за кожним учнем, прагнути передбачити проблеми, які можуть виникнути у нього в процесі роботи. Може трапитися так, що молода людина посоромиться задати питання, вважаючи себе достатньо дорослим для його самостійного вирішення, а потім, так і не прийшовши до відповіді, відмовиться від дослідження взагалі, ухваливши рішення про власну наукову неспроможність.

Якщо початковий період роботи гуртка пройшов успішно, і велика частина тем прийнята в роботу, то складається графік виступів, і починається заслуховування готових доповідей. Як правило, на одному засіданні гуртка заслуховує не більше двох виступів, оскільки тільки в даному випадку можна детально обговорити кожну доповідь, задати питання і отримати розгорнуті відповіді на них. Окрім цього, велика кількість доповідей важко сприймається, і може знизитися активність і зацікавленість членів гуртка.

 Формами підведення підсумків роботи гуртка можуть стати конкурс доповідей, участь в наукових конференціях і заочних олімпіадах, проведення круглих столів, зустрічі з ученими та цікавими людьми, а також публікація кращих матеріалів досліджень на сторінках краєзнавчих журналів.

Проблемні гуртки

Все сказане про наукові гуртки можна віднести і до проблемних, але слід врахувати деякі відмінності.

*    Проблемний гурток може об'єднувати членів різних наукових секцій

Спільна тема дослідження додає засіданням гуртка велику різносторонність і привертає в нього нових членів. Крім того, що важливо, це сприяє зміцненню зв'язків між учнями різного віку і спеціальностей, підтримує відчуття єдиного колективу. Проблемний гурток може поєднувати в собі елементи наукового гуртка, лабораторії.

Проблемні студентські лабораторії

Лабораторія не є школою наукової роботи, заняття в ній припускають певний запас знань і навиків. В рамках лабораторії здійснюються різні види моделювання, вивчення і аналіз реальних документів, програм, ділових ігор. Робота в такій лабораторії припускає не стільки вивчення і аналіз літератури, скільки постановку експерименту, створення чогось нового. Ще однією відмінністю проблемної учнівської лабораторії від гуртка є більше значення здатності студента до колективної роботи. Якщо в гуртку кожний учень відповідає, як правило, тільки за себе, то проблемній учнівській лабораторії, де теми досліджень набагато більш глобальні, однією самостійною роботою обійтися практично неможливо. Керівник лабораторії повинен допомогти учням розділити тему на окремі питання, рішення яких приведе до рішення головної проблеми. Важливо увага до інтересів кожного учня, до його схильностей і можливостей. Досвід колективної роботи приходить не відразу, і дозвіл суперечок і конфліктів, що виникають в процесі роботи, так само багато в чому лежить на плечах викладача.

В процесі цієї роботи студент може отримані за час навчання і роботи знання реалізувати в дослідженнях, що мають практичне значення.

Таким чином, така робота - наступний важливий крок до повноцінної науково-дослідної роботи і цінний досвід для подальшої наукової і практичної діяльності.

Участь в наукових і науково-практичних конференціях.

На конференції молоді дослідники дістають можливість виступити з своєю роботою перед широкою аудиторією. Це примушує студентів (учнів) більш ретельно опрацьовувати майбутній виступ, відточує його ораторські здібності. Крім того, кожний може порівняти, як його робота виглядає на загальному рівні і зробити відповідні висновки. Це є дуже корисним результатом наукової конференції, оскільки на ранньому етапі багато учнів вважають власні думки непогрішимими, а свою роботу - найглибшої і найціннішої в науковому плані. Часто навіть зауваження викладача сприймаються як прості причіпки. Але слухаючи доповіді інших учнів, кожний не може не помітити недоліків своєї роботи, якщо такі є, а так само виділити для себе свої сильні сторони.

Крім того, якщо в рамках конференції проводиться творче обговорення прослуханих доповідей, то з питань і виступів кожний доповідач може черпнути оригінальні ідеї, про розвиток яких в рамках вибраної ним теми він навіть не замислювався. Включається своєрідний механізм, коли одна думка породжує декількох нових. Науково-практичні конференції, вже виходячи з самої назви, включають не тільки і не стільки теоретичні наукові доклади, скільки обговорення шляхів рішення практичних задач.