ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ №4

Тема: Методика індивідуальної виховної роботи з школярами.

Перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться:

загальні: здатність до самостійного навчання і професійного розвитку; здатність використовувати на практиці сучасні виховні інструменти; здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного освітнього середовища; здатність самостійно навчатися та розвивати особистісний потенціал;

фахові: володіння сучасними виховними системами та технологіями; здатність до ефективної взаємодії з учасниками освітнього процесу; здатність активізувати та організувати виховний процес  у закладі загальної середньої освіти; планувати та визначати зміст виховної роботи у школі; сприяти розвитку педагогічного мислення майбутніх педагогів

Тезаурус:  психолого-педагогічна характеристика.

Обладнання: схема вивчення учня, характеристика класу.

План лекції

1.    Вивчення індивідуальних особливостей дітей, їх поведінки, нахилів та інтересів.

2.    Особливості індивідуального підходу до дітей.

3.    Програма вивчення учня та учнівського колективу.

4.    Стиль стосунків вчителя з учнями.

Література:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: посібник для студентів вищих навчальних закладів/Н.П.Волкова// – Київ: Академія, 2001. –576 с.

2. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посіб. / С. Г. Карпенчук. – Київ: Вища школа, 2005.– 343с.

3.Кот М. З.  Теорія і методика виховної роботи: навч. посіб./ М. З. Кот .– Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – 216 с.

4. Методика виховної роботи: практикум: навч.-метод.  посіб. / за ред. О. О. Лаврентьєва. – Кривий Ріг:  КДПУ, 2011. – 102 с.

5.  Методика виховної роботи в школі: робочий зошит: навч. посіб. / уклад.: О. М. Акімова, О. О. Ільїна, Н. В. Самошіна; за ред. Т. Ф. Отрошко. – Харів : ХГПІ,  2010. – 88 с.

6. Пальчевський С. С. Педагогіка: навч.посіб. / С. С. Пальчевський.– Київ: Каравела, 2007. – 520 с.

9. Ягупов В.В. Педагогіка: навч.посіб. / В. В. Ягупов. – Київ: Либідь, 2003 .– 498 с.

Викладач Монастирська Олена Вікторівна

Орієнтовна схема вивчення учня

Анкетні відомості:

1. Прізвище, ім'я, по батькові учня, його вік, школа, клас.

2. Адреса учня, місце праці і посада батьків.

3. Склад сім'ї, її культурний та освітній рівень, умови проживання.

4. Стан здоров'я учня.

Умови сімейного виховання:

1. Морально-психологічний клімат сім'ї: взаємини у сім'ї (відкритість, замкненість), ставлення батьків та інших членів родини до учня, погляди батьків на виховання.

2. Становище учня в сім'ї: режим дня і дозвілля, контроль за його поведінкою з боку батьків, участь в обговоренні сімейних проблем.

3. Традиції сімейного виховання: допомога батькам, іншим членам сім'ї; наявність, постійних домашніх обов'язків; спільні свята; риси характеру, які проявляє учень в сім'ї (слухняність, вередливість, ледарство, працелюбність, покірність, впертість тощо). Стиль сімейних стосунків: авторитарний, демократичний, ліберальний, байдужий (нейтральний).

4. Організація навчальної діяльності школяра; створення умов для занять (своя кімната, навчальний куточок), допомога батьків під час вивчення уроків і контроль якості їхнього виконання, наявність додаткової навчальної літератури, персонального комп'ютера.

5. Організація дозвілля школяра: створення умов для відпочинку, проведення часу з друзями, наявність домашньої бібліотеки; вплив батьків на вибір книг для читання, телепрограм і кінофільмів для перегляду; вибір друзів, гуртків і секцій; контроль за часом і місцем проведення дозвілля.

Навчання та поведінка учня у класі:

1. Успішність: загальний рівень успішності класу, рівень успішності учня з окремих предметів, тенденції її зміни, вибірковість у вивченні предметів.

2. Ставлення до навчання: мотивація ставлення до окремих предметів, усвідомленість ставлення до навчання, ставлення до уроків, спізнення на уроки, увага змісту навчання на уроках; систематичність виконання домашніх завдань, ставлення до успіхів і невдач своїх однокласників у навчанні.

3. Рівень дисципліни: обізнаність з правилами поведінки учнів та їхнє виконання, наявність навичок культурної поведінки, організованість учня на уроках і поза ними, ввічливість, акуратність, чемність, повага до старших і менших, взаєморозуміння і повага у взаєминах з учителями і ровесниками.

4. Пізнавальна діяльність: особливості сприймання, спостережливість; особливості пам'яті, її типи; характеристика уваги (стійкість, довільність, зосередженість, співвідношення відтворюючої і творчої уваги); ступінь розвитку образного та абстрактного мислення, рівень розвитку логічного мислення; послідовність у викладенні власних думок, уміння міркувати і робити висновки, самостійність у висновках; ступінь розвитку усної і письмової мови.

5. Професійна орієнтація: надання переваги певним професіям, визначеність учня щодо вибору професії.

Духовний розвиток учня:

Людина – homo religicus.

Потреба духовного розвитку людини є свідома і несвідома. Завдання

вчителя допомогти розкрити і розвивати духовний потенціал особи.

1.рівень: учень байдужий до релігії. Середовище його сім'ї і друзів плекає матеріалістичні цінності, духовним питанням надають дуже мало уваги.

2.рівень: учень виявляє певне зацікавлення духовними питаннями. Батьки, духовні наставники прививають любов до християнських вартостей. Через релігійне виховання в сім'ї учень намагається жити згідно Божих заповідей. Проте релігійне середовище друзів сповільнює його духовний розвиток, відбувається повільна деградація особи.

3.рівень: учень свідомо живе християнським життям. Отримує ґрунтовне релігійне виховання від батьків та духовних наставників, радо відвідує церковні богослужіння, святкує релігійні свята, практикує щоденну молитву, читання духовної літератури, радо ділиться своїм духовним досвідом з друзями та однодумцями.

Громадська робота учня:

1.Характеристика класу, в якому навчається учень: ставлення до громадських обов'язків: рівень дисципліни, активність класу, міжособові стосунки у класі (симпатії, антипатії, дружба), наявність мікрогруп, традиції класу. Ставлення учня до класу: відчуває потребу бути членом класу, рахується з думкою класу. Авторитет школяра у класі. Ставлення класу до учня.

2. Виконання громадської роботи: наявність постійного доручення у класі та активність у його виконанні, тимчасові доручення, загальноосвітні громадські обов'язки. Участь у позашкільних дитячих і юнацьких організаціях.

3. Характер виконання громадської роботи (добровільність): існування організаторських здібностей, уміння довести розпочату справу до завершення, захопити роботою інших, запропонувати ту чи іншу роботу.

Схема складання психолого-педагогічної  характеристики особистості 

І. Загальні дані

1. Прізвище, ім’я учня. 

2. Вік.

3. Клас.

4. Загальний фізичний розвиток. 

5. Стан здоров’я. 

6. Умови життя.

ІІ. Навчальна діяльність

1. Рівень успішності (однаково чи неоднаково встигає навчатися із різних предметів).

2. Рівень загального розумового розвитку (світогляд, начитаність). 

3. Рівень розвитку мовлення (запас слів, емоційність мовлення, вміння висловити власну думку).

4. Здатність до навчання:

• Особливості уваги (ступінь розвитку довільної уваги, її зосередженість, стійкість, здатність до розподілу уваги).

• Рівень усвідомлення вивченого матеріалу, швидкість осмислення.

5. Індивідуальні властивості пам’яті (швидкість і міцність запам’ятовування легкість відтворювання).

• Розвиток мислення (здатність розрізняти істотні та другорядні ознаки предметів та явищ, рівень засвоєння загальних та абстрактних понять). 

• Рівень розвитку уяви.

6. Старанність у навчальній роботі.

7. Інтерес до занять і ставлення до навчання (сприйняття заохочування чи покарання з боку вчителів і батьків, основний мотив навчальної діяльності). 

8. Вміння вчитися (дотримання режиму дня, вміння самостійно працювати з книгою, контролювати себе, складати плани, конспекти).

ІІІ. Особливості характеру й темпераменту

1. Яскраво виражені позитивні й негативні риси характеру: спрямованість особистості у ставленні до людей, навчання, праці, самого себе (чуйність, доброта, колективізм, ретельність, бездушність).

2. Особливості темпераменту, рівень працездатності, товариськості. 

3. Переважний настрій (веселий, сумний, пригнічений), стійкість настрою, причини зміни настрою.

САМОСТІЙНА РОБОТА №2

Тема: Підготовка та проведення виховних годин класним керівником.

Перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться:

загальні: здатність до самостійного навчання і професійного розвитку; здатність використовувати на практиці сучасні форми проведення виховних заходів; здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного освітнього середовища; здатність самостійно навчатися та розвивати особистісний потенціал;

фахові: проведення виховних годин; здатність до ефективної взаємодії з учасниками освітнього процесу; здатність активізувати та організувати виховну роботу у закладі загальної середньої освіти; планувати та визначати зміст проведення виховних годин у школі.

Форма проведення: індивідуальне завдання.

Підготовка та хід роботи:

1.Опрацювати індивідуально літературу і дати визначення поняття «виховна година».

2. Проаналізувати алгоритм підготовки і проведення виховного заходу.

3. Розробити конспект виховної години за одним із напрямків виховання (за вибором).

Література:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів/Н.П.Волкова// – Київ: Видавничий центр «Академія», 2003. – 576 с.

2. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. Посібник/С.Г.Карпенчук// – К.: Вища шк., 1997. – 304 с.

3. Омеляненко В.Л., Кузьмінський А.І. Теорія і методика виховання: Навч. Посіб/В.Л.Омеляненко// – Київ: Знання, 2008. – 415 с.

4. Твердохліб Т. С. Педагогічна майстерність класного керівника в організації виховної роботи: навч.-метод. посіб. / Т. С. Твердохліб; за заг. ред. В. І. Лозової. – Харків: ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2017. – 156 с.

5. Фіцула М.М. Педагогіка: навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти/М.М.Фіцула//. – Київ: Видавничий центр «Академія», 2000. – 544 с.

Контроль конспект виховної години для учнів початкової школи.

Викладач Монастирська Олена Вікторівна

1.  «Виховна година – це одна з найпоширеніших форм організації фронтальної виховної роботи». (М.І. Болдирєв).

2.  «Виховну годину можна назвати спеціально організованою ціннісно-орієнтованою діяльністю, що сприяє формуванню у школярів системи ставлення до навколишнього світу» (Н. Е. Щуркова, Н.С. Фінданцевич).

3.  «виховна година – це час для спілкування класного керівника зі своїм колективом, коли він використовує різноманітні прийоми, засоби організації взаємодії». (Е.В. Титова).

4. «Виховна година у нашому розумінні це не якась певна форма роботи, а година класного керівника, та сама «клітинка» виховного процесу, що дає змогу шкільному педагогові знайти час для спілкування з вихованцями, відкрито проголосити й висвітити заплановане ставлення до певних цінностей, зробити виховний вплив систематичним і регулярним, а сам процес виховання – не хаотичним і випадковим, а керованим і цілеспрямованим» (Л.І. Маленкова).

5. «Виховна година є форма прямого спілкування вихователя зі своїми вихованцями». (В.П. Сазонов).

6. Година класного керівника – це форма виховної роботи, при якій  школярі під керівництвом педагога включаються у спеціально організовану діяльність, що сприяє формуванню в них системи ставлення до навколишнього світу». (Л.В. Байбородова).

Узагальненим визначенням години класного керівника, виховної години, опираючись на думку педагогів-практиків, можна вважати таке - це спеціально відведений класному керівникові час для проведення виховної роботи з учнями класу.

ВИХОВНА ГОДИНА – це

1.  форма позаурочної виховної діяльності, тому, на відміну від уроку, їй не повинні бути властиві академізм і повчальний тип педагогічної взаємодії;

2. форма організації фронтальної (масової) виховної роботи з дітьми, при організації і проведенні якої використовуються також групові та індивідуальні форми  роботи.

3. гнучка за складом і структурою форма виховної взаємодії класного керівника з класним колективом.

4. форма спілкування класного керівника і його вихованців, пріоритетну роль в організації якого відіграє педагог.

ТЕХНОЛОГІЯ ПІДГОТОВКИ ВИХОВНОГО ЗАХОДУ

Алгоритм підготовки і проведення виховного заходу

        1. Психолого-педагогічний аналіз колективу, необхідність проведення заходу та формулювання його мети.

        2.     Планування заходу.

       3.     Організація виховного впливу на колектив (особистість).

       4.     Безпосередній вплив на колектив (особистість). Проведення виховного заходу.

       5.     Аналіз виховного заходу.

І. Планування виховного заходу:

      1.    Визначити теми заходу та чітке формулювання його мети, завдань заходу; визначити на виховання яких якостей учнів спрямовано захід.

      2.    Врахувати рівень вихованості учнів під час визначення мети і завдань заходу, тактовно допомогати учням.

      3.    Визначити місце даного заходу в загальній системі виховної роботи.

     4.    Врахувати, що кожна дитина, яка бере участь у тому чи іншому заході має цілісну соціально-психологічну структуру, ім’я якої – особистість.

      5.    При підготовці заходу необхідно врахувати вік дітей та їх індивідуальні особливості.

    6.  Готуючи виховний захід, необхідно мати на увазі, що навіть при найкращій підготовці та майстерності учитель не досягне задуманої мети, якщо самі вихованці не братимуть активну участь у підготовці і проведенні заходу.

      7.    Проявляти творчість: виховний вплив на дітей, зацікавленість, поради та допомога вчителя.

      8.    Психологічно налаштувати учнів на виховну сутність заходу.

II. Процес підготовки:

     1.   Спрямовуюча роль класного керівника (педагога - організатора, керівника гуртка) у ході підготовки заходу, тактовна допомога учням.

      2.    Визначити роль органів самоврядування під час підготовки й проведення заходу.

     3.    Забезпечення в процесі підготовки згуртованої, злагодженої роботи колективу; формування стосунків співробітництва, взаємодопомоги, вимогливості;

    4. Організація діяльності учнів (вихованців): уточнення обов'язків і повноважень кожного учня (вихованця) та встановлення конкретних термінів виконання окремих завдань тощо.

III. Проведення заходу:

1. При організації заходу слід подбати про:

·         місце проведення, оформлення приміщення, обладнання, використання наочності, ТЗН;

·         своєчасність початку та організоване проведення;

·         дотримання регламенту, доцільність його використання;

·         участь представників громадськості, батьків у проведенні заходу; ефективність їхньої участі;

·         дотримання під час заходу санітарно-гігієнічних вимог, правил пожежної безпеки, ТБ;

·         запобігання перевтомі та врахування особливостей фізичного розвитку учнів;

·         зовнішній вигляд учнів;

·         дисципліна.

2. Зміст виховного заходу повинен відповідати вимогам:

·         Цілеспрямованість;

·         Чи доведено мету до учнів?;

·         Зв'язок із життям класу, школи, району, міста;

·         Обговорення під час проведення заходу питань, які хвилюють школярів;

·         Врахування вікових та індивідуальних особливостей;

·         Емоційна насиченість заходу;

·         Вплив заходу на розширення світогляду учнів, на розвиток пізнавальних інтересів.

3. Методика проведення виховного заходу:

·         Оптимально обрати форму проведення (бесіда, ранок, лекція, година спілкування, конференція, конкурс).

·         Визначити роль класного керівника (педагога - організатора, керівника гуртка) у проведенні заходу, врахувати рівень його педагогічної майстерності.

·         Передбачити наявність елементів обговорення, відкритого обміну думками в ході заходу.

·         Визначити рівень самостійності школярів в обговоренні проблем.

Основні вимоги до проведення виховного заходу

·         Чітка назва заходу та розуміння вихователем його мети.

·         Планування основних етапів заходу та визначення завдань кожного з них.

·         Організація підготовки заходу у відповідності до поставленої мети.

·         Визначення оптимального змісту виховного матеріалу з урахуванням основних принципів організації виховного процесу.

·         Вибір найбільш раціональних методів і прийомів виховного впливу на учнів на кожному етапі заходу.

·         Чіткість виховного заходу, оптимальний його темп і ритм.

·         Гнучкість та широта "виховного маневру".

·         Різноманітність і творчий характер діяльності учнів.

·         Взаємозв'язок заходу з попередніми та наступними формами виховної та навчальної роботи з учнями.

Орієнтовна схема аналізу виховного заходу

I. Аналіз готовності педагога (педколективу) до проведення виховного заходу:

     1.     постановка мети і завдань заходу, на виховання яких якостей школярів спрямовано захід;

     2.     урахування рівня вихованості учнів під час визначення мети і завдань заходу, тактовна допомога учням;

     3.     місце даного заходу в загальній системі виховної роботи.

II. Процес підготовки:

     1.     спрямовуюча роль класного керівника (педагога-організатора) у ході підготовки заходу, тактовна допомога учням;

     2.     роль органів самоврядування під час підготовки й проведення заходу;

     3.     забезпечення в процесі підготовки згуртованої, злагодженої роботи колективу; формування стосунків співробітництва, взаємодопомоги, вимогливості;

    4.     Організація діяльності учнів, уточнення обов’язків і повноважень кожного учня та встановлення конкретних термінів виконання окремих завдань тощо.

III. Проведення заходу:

     1.     Організація:

·         Місце проведення, оформлення приміщення, обладнання, використання наочності, ТЗН.

·         Своєчасність початку та організоване проведення.

·         Дотримання регламенту, доцільність його використання.

·         Участь представників громадськості, батьків у проведенні заходу; ефективність їхньої участі.

·         Дотримання під час заходу санітарно – гігієнічних вимог, правил пожежної безпеки, ТБ.

·         Запобігання перевтомі та врахування особливостей фізичного розвитку учнів.

·         Зовнішній вигляд учнів.

·         Дисципліна.

     2.     Зміст:

·         Цілеспрямованість; чи доведено мету до учнів (вихованців ).

·         Зв'язок із життям класу, школи, району, міста.

·         Використання під час проведення заходу питань, які хвилюють школярів.

·         Врахування вікових та індивідуальних особливостей.

·         Емоційна насиченість заходу.

·         Вплив на розширення світогляду учнів, на розвиток пізнавальних інтересів.

     3.     Методика проведення:

·         Чи оптимально обрано форму проведення ( бесіда, ранок, лекція, година спілкування, конференція, конкурс ).

·         Роль класного керівника ( педагога - організатора) у проведенні заходу, його педагогічна майстерність.

·         Наявність елементів обговорення, відкритого обміну думками в ході заходу.

·         Рівень самостійності школярів в обговоренні проблем.

IV. Результати:

     1.     Досягнення поставлених педагогом мети та завдань даного заходу.

     2.     Виконання плану заходу.

     3.     Аналіз ставлення школярів до змісту заходу, рівень їхньої активності.

     4.     Чи був захід цілісною системою, не об’єднаних між собою частин?

     5.     Що вдалося краще, що гірше?

Цікаві знахідки педагога.

Загальні висновки. Рекомендації

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ №3

Курс ІІ

Тема: Методичний інструментарій виховної діяльності педагога. 

Перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться:

загальні: здатність використовувати сучасні методи виховання для ефективної комунікативної взаємодії з учасниками освітнього процесу; здатність орієнтуватися в освітньому просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного освітнього середовища закладу загальної середньої освіти; здатність знаходити нові творчі підходи до вирішення професійних завдань в освітньому середовищі; здатність самостійно навчатися та розвивати особистісний потенціал;

фахові: активізувати ефективну комунікативну взаємодію з усіма учасниками освітнього процесу; вміння формувати у здобувача освіти здатність аналізувати, досліджувати та креативно мислити; здатність активізувати потенціал творчого інтелекту особистості в умовах реформування освіти; уміння застосовувати знання у фаховій діяльності.

Тезаурус: «методи виховання», «засоби виховання», «прийоми виховання», «класна година», «бесіда», «диспут», «конкурси», «усний журнал», «колективна творча діяльність»

Обладнання: зразки планів проведення виховної години, вікторини, сценарії свят.

План лекції

1.    Методи і форми виховання, їх класифікація.

2.   Форми виховної роботи:

2.1  Методика підготовки і проведення бесіди. Проведення фрагментів бесіди, їх аналіз.

2.2  Методика підготовки та проведення диспуту. Проведення фрагментів диспуту та їх аналіз.

2.3  Методика підготовки та проведення конкурсів. Проведення фрагментів конкурсних програм та їх аналіз.

2.4  Методика організації колективної діяльності молодших школярів. Види колективної діяльності школярів, їх особливості.

Література:

1.   Андрощук І.В.Методика виховної роботи: навчальний посібник / І.В. Андрощук, І.П. Андрощук. – Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2014. – 320 с.

2.  Волкова Н.П. Педагогіка: посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Н.П.Волкова – Київ : Видавничий центр «Академія», 2003. – 576с.

3.   Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посіб./ С.Г.Карпенчук – Київ : Вища школа, 1997.–304 с.

4. Теоретико-методичні засади виховної роботи у початковій школі: навч. посіб. для студ. / І. Червінська, С. Довбенко. – Івано-Франківськ : Видавництво Прикарпатського національного педагогічного університету імені В. Стефаника, 2012. – 515 с.

5. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних  закладів освіти/ М.М.Фіцула – Київ : Видавничий центр «Академія», 2000 – 544 с.

1. Методи і форми виховання, їх класифікація.

Методи виховання – шляхи і способи діяльності вихователів і вихованців з метою досягнення виховних цілей.

Прийом виховання – складова частина методу, що забезпечує застосування його в певних умовах.

Засоби виховання – те, за допомогою чого відбувається виховання: надбання матеріальної й духовної культури.

Класифікація (за В.Сластьоніним):

·    методи формування свідомості особистості (навіювання, переконання: бесіда, лекція, дискусія, розповідь, метод прикладу);

·   методи формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, вправи і привчання, доручення, створення виховних ситуацій);

·        методи стимулювання й корекції поведінки (заохочення, покарання, змагання);

·        методи самовиховання (самоспостереження, самоаналіз, самонаказ, самоконтроль).

Педагогічні умови використання методів виховання:

·        залежність методів виховання від мети, завдань і принципів виховання;

·   застосування в єдності методів формування свідомості особистості, формування досвіду суспільної поведінки, стимулювання й корекції поведінки, самовиховання;

·        урахування вікових особливостей вихованців; своєрідності педагогічної ситуації;

·   урахування індивідуальних особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку особистості вихованця; соціального середовища, в якому розвивається особистість;

·         аналіз впливу на особистість вихованця методів. які вже застосовувалися;

·         наявність і дієвість засобів виховного впливу;

·         особистість вихователя та рівень сформованості його професіоналізму;

·         рівень згуртованості учнівського колективу.

Методи формування свідомості особистості

(навіювання, переконання, бесіда, лекція, дискусія, розповідь, метод прикладу)

Суть цієї групи методів:

вплив певними засобами, прийоми на свідомість вихованців з метою формування у них понять, уявлень, поглядів, які вихованці розділяють і готові відстоювати, основа вчинків, ставлення до дійсності.

«Слово – найтонший дотик до серця; воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розпеченим залізом, і брудом… Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і посіяти зневіру, надихнути на працю і скувати сили душі…»

                                    В.О. Сухомлинський

Бесіда – метод, за допомогою якого здійснюється процес спілкування між об’єктом та суб’єктом виховання під час діяльності.

Мета: розширення коло уявлень і понять в галузі суспільства, життя, науки і техніки, фізкультури і спорту, етики і естетики; допомогти учням в оцінці подій, явищ, усвідомити правила і норми поведінки, осмислити і правильно підійти до оцінки своєї поведінки, поведінки товаришів, оцінити досвід взаємовідносин у колективі.

Види:

- фронтальні чи групові

- індивідуальні

- прогностичні і непередбачувані

Умова, що забезпечують успіх бесіди:

1.     Наявність у вихованців певних знань про предмет бесіди.

2.    Достатній запас знань і переконаність педагога, його вміння створювати невимушену доброзичливу атмосферу під час бесіди.

3.     Аргументованість, актуальність.

4.     Логічність, небагатослівність.

5.     Емоційність, образність.

6.      Вміння залучати учнів до пошуку правильних висновків і оцінок.

7.      Такт педагога.

Лекція – це інформативно-доказовий виклад великого за обсягом складного за логічною побудовою навчального чи виховного матеріалу.

Лекція – це розгорнутий, організований у доступній формі систематичний виклад сутності певної теми.

Відрізняє лекцію від інших методів її науковість, обсяг та тривалість.

У школі лекцію використовують тільки в старших класах з пізнавальною метою. Викладається лекція науково, логічно, послідовно, чітко, виразно, з використанням наукових термінів. У молодшій школі лекцію не використовують.

Методи викладу логічно розгорнутого матеріалу.

Дедуктивний метод – такий виклад матеріалу, коли від загального йдуть до часткового.

Індуктивний метод – це рух думки від часткового до загального, від знання поодиноких чи часткових фактів до узагальнень. 

Дискусія – це метод, за допомогою якого здійснюється публічне обговорення якого-небудь суперечного питання, проблеми.

 Її суттєвими рисами є зіткнення різних точок зору. Наприкінці дискусії має бути знайдено спільне рішення.

Варіанти дискусійного підходу до розв’язання різних питань: дебати, диспут, аргументація.

Сучасні види групових дискусій і техніки їх організації:

Панельна дискусія

Мета: організація обговорення проблеми в численній групі (понад 40 осіб). Учасники діляться на мікрогрупи по 6-8 чоловік, які розташовуються в аудиторії по колу; члени кожної групи вибирають представника або голову, який буде в процесі дискусії відстоювати їхню позицію; протягом 15-20 хв. у мікрогрупі обговорюється проблема і виробляється спільна точка зору; представники груп збираються в центрі кола і отримують можливість висловити думку групи, відстоюючи її позиції. Решта учасників стежать за ходом обговорення. Панельне обговорення завершується після закінчення відведеного часу або після прийняття рішення. Якщо дискусія проводиться в актовій залі, то обговорення представниками відбувається на сцені.

Форум-обговорення

Мета і механізм його проведення схожі з «панельної дискусією», але в кінці думками обмінюються всі учасники, а не тільки представники мікрогруп.

Симпозіум

Більш формалізоване, регламентоване (у порівнянні з перерахованими вище) обговореннями. Під час нього учасники виступають з повідомленнями, в яких розкривають свою точку зору на певну проблему, після чого відповідають на запитання присутніх. Обговорення, як правило, ведеться через ведучого.

Дебати

Формалізоване обговорення, яке будується на заздалегідь спланованих виступах учасників, що мають прямо протилежні думки щодо обговорюваної проблеми.

«Круглий стіл»

Бесіда, в якій на рівних беруть участь 15-25 осіб; в ході її відбувається обмін думками між усіма учасниками. Керує бесідою ведучий, який намагається не захоплювати змістовного лідерства. Характерна риса «круглого столу» – поєднання тематичної дискусії з груповою консультацією. Важлива умова проведення «круглого столу»: він дійсно повинен бути круглим, тобто процес комунікації повинен відбуватися «очі в очі».

«Техніка акваріуму»

Зміст її тісно визначено протиріччями, розбіжностями, а часом і конфліктами учасників з певного питання. Мета: надати учасникам можливість вільного включення в обговорення проблеми і виходу з нього. Проведення: 5-6 учасників разом з керівником сідають в коло. Вони - «риби». Навколо них стають інші учасники групи, вони - «рибалки». «Риби» активно беруть участь в обговоренні запропонованого керівником питання. «Рибалки» спостерігають і виступають тоді, коли будь-чия версія їх зацікавила, вони доповнюють, задають питання, конкретизують. При цьому «рибалка» повинен стати поруч з «рибою», яка його залучила своєю версією. Після обговорення проблеми учасники міняються місцями. Бажано, щоб всі побували в колі.

«Сніжний ком»

Мета: опрацювання та узгодження думок усіх членів групи. Кількість – до 35. Проведення: учасникам роздають по 4-8 карток. Кожному пропонується написати по 4-8 варіантів вирішення питання. На кожній картці пишеться тільки 1 варіант. Потім учасники об'єднуються в пари. Відбирають узгоджені пропозиції-картки. Їх має бути трохи більше половини від загальної суми (наприклад, 6 з 10). На наступному етапі учасники об'єднуються в четвірки і також шляхом дискусії залишають трохи більше половини карток (наприклад, 7 з 12). Представник групи захищає спільні напрацювання, демонструючи картки аудиторії (їх можна розмістити на дошці на магніті або скотчі). Пропозиції систематизуються, виділяються схожі варіанти. Примітка: розміри букв повинні бути такими, щоб текст можна було прочитати з відстані 7 м. Бажано друкованими літерами

Методи сугестії (навіювання)

 В.М.Бехтєрєв вважав здатність піддаватись гіпнотизуючий силі людського слова, прикладу важливою особливістю людини. Психологи відносять її до специфічно людських якостей, тісно пов’язаних із можливостями дитини усвідомлювати і освоювати думки, способи поведінки і почуття інших людей.

Сугестивний метод – це психологічний вплив однієї особи на іншу чи групу осіб, розрахований на беззаперечне сприйняття і прийняття слів, висловлених думок і волі.

Метод прикладу – це метод виховання, який передбачає організацію взірця (ідеалу) для наслідування з метою оптимізації процесу соціального успадкування. 

Прикладом для вихованця можуть бути батьки, рідні і близькі дитини; учителя – вихователі; історичні національні персони; особистості, які оточують вихованців у щоденному житті; літературні персонажі, діячі і культури та ін. Важлива місія професійного вихователя у пошуках ідеального прикладу полягає у тому, щоб особа, персонаж, які мають послугувати прикладами для вихованця, були по-справжньому носіями морально-духовних цінностей, а не кон’юнктурними витворами біографів під впливом фальшивих ідей.

Завдання вчителя – спрямовувати схильність до наслідування на позитивний приклад, який зміг би захопити вихованця, був би по-справжньому носієм морально-духовних цінностей.

Молодший школяр у своєму прагненні стати дорослим бере як зразок наслідування приклад дорослих, симпатичних йому людей.

Умови, що забезпечують ефективність прикладу:

1.      Конкретність, близькість інтересам вихованців.

2.      Систематичний, ненав’язливий показ зразків позитивної поведінки, що постійно ускладнюється за змістом.

3.      Розширення кола знань учнів про мораль суспільства, ідеал людини.

4.      Залучення учнів до суспільно корисної роботи в спільній діяльності з позитивними людьми.

5.      Систематичні, всебічні контакти дитини з дорослими і однолітками, аналіз взаємин.

6.      Вчити оцінювати, аналізувати свої вчинки, вчинки дорослих і однолітків ž доброзичливо-критичний підхід до людей.

Виховна ефективність методів переконування і прикладу може бути достатньою за умов поєднання їх з методом вимог.

Методи формування суспільної поведінки:

педагогічна вимога, доручення, громадська думка, створення виховуючих ситуацій.

Методи привчання, тренування формують уміння, навички, звички, потребу.

Педагогічна вимога – це метод педагогічного впливу на свідомість учня з метою спонукання його до позитивної діяльності та гальмування негативних дій та чинників.

Педагогічні вимоги мають бути посильні, зрозумілі, доцільні, справедливі,чіткі у формулюванні, єдині до всіх учнів.

За формою висловлювання педагогічні вимоги бувають прямі та опосередковані.

Прямі вимоги містять чітку вказівку що до того що і як потрібно виконувати. Висловлюють їх у авторитарній формі, рішучим тоном. Це наказ, вказівка.

Опосередковані вимоги висловлюються в м’якій формі. Це прохання, порада, довіра.

Види педагогічних вимог:

1. Вимога-прохання

2. Вимога-довіра

3. Вимога-схвалення

4. Вимога-порада

5. Вимога-натяк (у формі жарту, погляду, жесту)

6. Вимога-осуд (у формі докору, гніву, обурення)

7. Вимога-погроза

Громадська думка – це система загальних суджень людей, яка виникає в процесі їх діяльності та спілкування та виражає ставлення до різних явищ, подій, що становлять загальний інтерес.

Основним завдання вчителя є формування думки особистості: це система поглядів та оцінних суджень. Громадська думка утверджує норми моралі.

Для формування здорової громадської думки вчитель залучає вихованців до колективного обговорення явищ , подій в житті класу поведінки учнів.

Метод прогнозування (проєктування) – це передбачення на перспективу, в основу покладено спрямованість

особистості до майбутнього, до здійснення мрій, досягнення мети, втілення ідей, проєкту.

Передбачення на перспективу: близьку, середню, далеку

Створення виховних ситуацій – це спеціально організовані педагогічні умови для формування в учнів мотивів позитивної поведінки та подолання недоліків.

Ситуація стає виховуючою тоді, коли набуває виховного спрямування. Виховуючі ситуації сприяють формування в учнів здатності уявляти себе на місці іншої людини.

Виховні ситуації є творчі і гальмуючі.

Творчі пробуджують гуманні почуття учня, гальмуючі спонукають до припинення негативних дій та чинників.

Види виховних ситуацій:

Вияв доброти, піклування, уважності

Вияв уміння учня

Активізація прихованих почуттів учнів.

Зміцнення впевненості в своїх силах

Залучення учня до цікавої діяльності

Паралельна педагогічна дія

Осуд

Удавана байдужість вчителя

Методи стимулювання й корекції поведінки

Стимулювати – значить збуджувати, давати поштовх до дій.

Методи стимулювання дають можливість задовольняти потреби дітей в оцінці їх вчинків і поведінки в цілому, тому що вони не володіють соціальним досвідом і мають низький рівень самооцінки.

Заохочення – це спосіб педагогічного впливу на особистість, що виражає позитивну оцінку вихователем поведінки вихованця з метою закріплення позитивних якостей і стимулювання до діяльності; це спосіб оцінки суспільно позитивної поведінки і діяльності окремого учня або колективу.

Значення: містить суспільне визначення образу дії, який обраний і проводиться учням у життя, поштовх до удосконалення. Закріплює позитивні навички й стимулює до кращої поведінки, виховує здоровий життєвий оптимізм, зміцнює віру у власні  можливості, викликає бадьорість, новий приплив енергії, гарний настрій і готовність до праці, загострює почуття відповідальності, власної гідності, сприяє створенню хороших взаємин між вихователями і вихованцями.

Заохочення є природним результатом позитивних вчинків. Використовуючи заохочення, слід дбати про об’єктивність, справедливість, враховувати вікові й індивідуальні особливості вихованців; переважаючими мають бути моральні, а не матеріальні заохочення; заохочення мають знаходити підтримку в громадській думці учнівського колективу.

Види заохочення: моральні і матеріальні. 

Повинне містити оцінку мотивів, результату і способу діяльності. Привчати дітей цінити сам факт схвалення, а не вагомість нагороди. Але нагороду не ігнорувати.

Покарання – це метод виховання, що передбачає вплив на окрему особистість чи на весь колектив, в основі якого є засудження дій і вчинків, що суперечать нормам поведінки і який змушує учнів дотриматися вимог, прийнятих у колективі, гальмує його негативні дії і вчинки.

А.С.Макаренко: Це особлива форма висунення суспільних вимог окремому учню або колективу.

Мета – формувати у дитини потребу змінити свою поведінку

Елементи:

 засудження негативних рис і дій;

прийняття мір для припинення негативних вчинків;

накладання покарання (зауваження, попередження, осуд, догана).

Види: осуд; обмеження в правах; зміна ставлення до дитини; метод природних наслідків; виключення.

Умови ефективності:

- керуватися принципами гуманізму, інтересами колективу;

- не спричиняти страждань ні фізичних, ні моральних;

- опора на громадську думку колективу;

- справедливість, об’єктивність;

- зв'язок з переконаннями;

- застосувавши покарання, не нагадувати про нього;

- не зловживати покараннями;

- право карати має вчитель, колектив;

- враховувати позицію учня в колективі, в сім’ї, взаємовідносини з товаришами: повага, байдуже ставлення, ізгой і т.д.

Головне завдання покарання – ліквідувати конфлікт, але не породжувати новий.

Педагогічне покарання має виступати як вид вимоги.

У процесі використання покарань треба виявити високу майстерність, тактовність, аби не ранити своїми діями душу вихованця. Тут доречний девіз лікаря «Не нашкодь». Покарання не повинні переважати над заохоченням. Потрібно виходити з об’єктивних реалій: дитина, не маючи достатнього соціального досвіду, вступає у відносини з іншими людьми і припускається помилок. Це природний характер дій. Насилля викликає зворотну реакцію і примножує зло. (Самозахист)

У школі традиційно використовується певний арсенал покарань: зауваження в усній формі; зауваження, догана в наказі директора; зниження оцінки за поведінку; обмеження в правах; вплив через природні наслідки дій. Можуть бути використані й інші види стягнень.

Поради А.С.Макаренка щодо використання покарання:

Покарання  не повинно заподіяти фізичного страждання;

має смисл тільки тоді, якщо покараний розуміє, що вся справа в тому, що колектив захищає спільні інтереси;

карати треба тільки тоді, якщо дійсно порушується інтереси колективу і якщо порушник відкрито і свідомо йде на порушення, нехтуючи вимогами колективу;

в деяких випадках покарання треба скасувати, коли порушник заявляє, що він підкоряється колективу;

в покаранні є важливим не стільки самий зміст накладання покарання, скільки сам факт його накладання і виражений в цьому факті осуд колективу;

покарання повинно виховувати. Покараний повинен точно знати, за що його карають, і розуміти суть покарання».

Висновок: В арсеналі вчителя значна кількість методів методів. Важливо оволодіти мистецтвом їх використання.

Закріплення:

Закінчить думку:

Метод виховання …

Інструмент дотику до особистості ….

Частковий спосіб роботи в структурі методу …

Засіб виховання ….

Методи виховання впливають на …

Методи формування свідомості ….

Заохочення, покарання,  - ….

Завдання для самопідготовки: скласти конспект-опору до питання «Методи самовиховання», скористатися матеріалом посібника  Андрощук, І.В.Методика виховної роботи [Текст]: навчальний посібник / І.В. Андрощук, І.П. Андрощук. – Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2014. – 320 с.  

2.Форми виховної роботи – це варіанти організації виховного процесу, композиційна побудова виховного заходу.

До них належать кл. години, етичні бесіди, зустрічі з відомими людьми, екскурсії, обговорення книг, читацькі конференції, диспути тематичні, розважальні, вечори і ранки, свята, змагання /спартакіади/, турніри, виставки, конкурси, колективні творчі справи та інше.

Класна година - передбачає створення оптимальних умов для продуктивного спілкування класного керівника з учнями з метою формування у них соціальної зрілості.

Дбаючи про ефективність класної години, класний керівник перед її проведенням має подумати над питанням: "Якою вона буде? Які можливі результати?".

Рекомендації до проведення класної години:

-   класні години мають бути систематичними;

-   на розгляд учнів бажано виносити цікаві, актуальні для них питання;

-   не влаштовувати педагогічний аналіз діяльності учнів;

-   проведення класної години за чітким планом, у мажорному тоні спілкування;

-   слід заохочувати учнів до вільного висловлювання думок, не дорікаючи їм за

помилковість суджень, враховувати їх соціально-психологічні особливості;

-   не допускати ігнорування запитань учнів, вислуховувати їх відповіді, залучати

всіх до розмови;

-   цікавитись інтересами учнів для визначення подальших тем класних годин,

проводити їх не тільки в школі, а в музеях, на природі, за місцем роботи батьків.

2.1Методика підготовки і проведення бесіди. Проведення фрагментів бесіди, їх аналіз.

Бесіда – це метод виховання, що передбачає цілеспрямовану організацію обміну думками.

Види бесіди:

1.     За формою проведення:

-         фронтальна;

-         індивідуальна.

2.     За плануванням:

-         запланована;

-         непередбачувана.

Вимоги до організації:

1.     Фронтальної бесіди:

-         вибір актуальної теми;

-         чіткість постановки мети;

-         урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;

-         моделювання можливих результатів відповідей;

-         унаочнення бесіди;

-         використання для повідомлення інформації у формі монологу не більше 40% часу бесіди;

-         наявність в учнів певного обсягу інформації з теми бесіди;

-         конкретизація основних питань;

-         продумування оптимальних прийомів підведення підсумку.

2.     Індивідуальної бесіди:

-         визначення тривалості бесіди, місця і часу її проведення;

-         чіткість постановки мети;

-         створення атмосфери взаємної довіри;

-         виявлення уваги та поваги до думок співбесідника;

-         спрямування бесіди в потрібне русло;

-         надання можливості учню вільно висловлювати свої думки;

-         стриманість, терплячість педагога;

-         закінчення бесіди після досягнення мети;

-         аналіз перебігу та результатів бесіди.

Етапи фронтальної бесіди:

1.     Вступ до теми бесіди.

2.     Подача матеріалу для обговорення (додатковий етап).

3.     Діалог з дітьми.

4.     Підведення підсумків.

Наприклад, методичні поради до проведення етичних бесід:

1.     бесіди проводить класний керівник;

2.      тривалість бесіди залежить від віку учнів:

1-4 класи - 25-30 хв.,  

5-7 класи - 30-40 хв.,

8-й клас - до 45хв.;

3.     підготовка до бесіди має тривати 5-6 днів;

4.    тема бесіди залежить від віку учнів, рівня підготовки колективу,

5.    взаємин у колективі, соціально-економічних умов у суспільстві;

6.    організація бесід відбувається за такими основними етапами:

підготовчий,

проведення бесіди,

наступна діяльність школярів,

оцінювання вчителем рівня сформованості в учнів моральних норм і навичок;

7. залучення усіх дітей до висловлення власних думок щодо певних моральних

понять;

8.     використовувати цікавий матеріал;

9.      продумати план бесіди, давати учням конкретні завдання на етапі підготовки до неї;

10.   аналізувати вплив бесіди на поведінку вихованців, класного колективу

загалом;

11.   продовжувати роботу над проблемами, що обговорювались під час бесід.

2.2 Методика підготовки та проведення диспуту. Проведення фрагментів диспуту та їх аналіз.

Слово «диспут» латинського походження, що означає «міркую», «суперечу».

Диспут – одна із форм роботи з учнями, яка допомагає розвивати їх самостійність, логічне мислення, соціальну та моральну зрілість; формувати погляди та переконання особистості.

Під час диспуту з'являються можливості впливу на інтелектуальну та емоційну сфери особистості учня; збудження його зацікавленості в пошуку істини.

Окрім цього, у процесі диспуту створюються умови для реалізації демократичних засад навчання.

Учителеві необхідно чітко визначити та сформулювати тему диспуту, поставити мету та завдання, розробити систему питань і контрольних питань, які найбільш повно розкривають зміст теми; провести інструктаж для учнів, тобто ознайомити їх із темою диспуту, змістом питань, з яких вони повинні висловлювати свої думки, літературою та іншими матеріалами; порадити звернутись до інших можливих джерел інформації (батьків, учених, журналістів, ветеранів війни, героїв праці, засобів масової інформації).

Технологія проведення диспуту:

·         повідомлення теми, цілей та завдань диспуту;

·         ознайомлення з наочністю, виставкою та іншими дидактичними матеріалами;

·         спрямування учнів на відвертість, уважне й шанобливе ставлення до інших думок;

·         обґрунтування своїх переконань, висновків.

Керівництво диспутом з боку вчителя вимагає тактовності, коректності, уміння спрямовувати виступ учнів на об'єктивне розкриття суттєвих сторін проблеми, формування вмінь учнів оперувати фактами, переконувати в істинності чи хибності висловлюваних суджень.

Підбиваючи підсумки диспуту, слід оцінювати не тільки зміст виступів, а й форму їх виголошення; звертати увагу на сформованість умінь учнів правильно відстоювати свої думки та переконання.

2.3Методика підготовки та проведення конкурсів. Проведення фрагментів конкурсних програм та їх аналіз.

Конкурси – це змагання на краще виконання завдання.

Вікторини – це різновид конкурсу, спрямований на закріплення теоретичних питань.

Мета проведення конкурсів:

-      виявлення і розвиток нахилів, здібностей, інтересів школярів;

-      розвиток мислення, пам’яті учнів;

-      розвиток умінь та навичок колективної діяльності, ініціативності й самостійності дітей.

Види конкурсів:

1.  Питання ставляться і завдання виконуються під час самого конкурсу. Учасники змагань ознайомлені лише з темою конкурсу чи вікторини.

2. Запитання й завдання до конкурсів та вікторин оголошуються заздалегідь, проводяться консультації, добирається література. Конкурсні завдання виконуються до визначеного терміну і подаються для перевірки журі.

Етапи проведення конкурсу, вікторини:

1. Переднє слово організатора.

2. Розподіл учнів на команди.

3. ознайомлення учасників з умовами і правилами вікторини.

4. Проведення вікторини.

5. Підбиття підсумків і визначення переможців.

2.4   Методика організації колективної діяльності молодших школярів. Види колективної діяльності школярів, їх особливості.

Колективна творча справа – це така форма  організації спільної діяльності дітей і дорослих при якій всі члени колективу беруть участь у плануванні, підготовці, проведенні та аналізі будь-якої суспільне важливої справи.

Ознаки КТС:

·        спрямованість справи на соціальне значущі цілі;

·         єдина діяльність;

·        атмосфера відповідальності, взаємодопомоги, загальної турботи;

·        дисципліна та самодисципліна;

·        чергування творчих доручень;

·        поділ колективу на міні-колективи (творчі групи);

·         різноманітність діяльності.

 Види КТС:

·        організаційні;

·        суспільні;

·        пізнавальні;

·        трудові;

·        художньо-естетичні;

·        спортивно-оздоровчі.

Етапи реалізації КТС:

·        попередня робота вихователя;

·        колективне планування справи;

·        колективна підготовка роботи;

·        реалізація КТС;

·        колективне підбиття підсумків КТС;

·         визначення найближчих КТС.

Приклади КТС:

·        турнір-вікторина;

·        творчий конкурс;

·        свято;

·        «атака», «трудовий десант».

Опис методики колективних творчих справ 

Колективна творча справа — це діяльність, що приносить радість і користь оточуючим і класному колективу, в процесі якої учні намагаються поліпшити життя, як своє, так і людей, що їх оточують.

Справа є колективною, оскільки її планують, готують, реалізують, оцінюють спільно вихованці та вихователі, разом здійснюючи пошук найкращих шляхів виконання життєво важливих завдань. Така діяльність, крім того, є творчою, бо її не можна організовувати відповідно до певної догми чи шаблону, слід завжди обирати різні варіанти її проведення, виявляти нові можливості учнів, бо ці заходи є частиною їхнього життя.

Колективна творча справа — це спосіб забезпечення яскравого, наповненого працею і грою, творчістю й дружбою, мрією та радістю життя й одночасно основний виховний засіб.

Змістом діяльності учнів є турбота про класний колектив, один про одного, про оточуючих людей, про далеких друзів.

Колективні справи можуть бути різними за тривалістю підготовки і про ведення, обсягом роботи, здійснюваної учасниками. За характером провідної діяльності їх поділяють на організаторські, трудові, пізнавальні, художні, спортивні.

Колективна творча справа — це динамічна система, процес реалізації якої проходить шість стадій.

1-й етап - попередня робота вихователя. Класний керівник визначає роль конкретної колективної творчої справи у загальній виховній роботі з класним колективом; комплексні виховні можливості колективної справи; конкретні цілі, завдання виховної роботи; розробляє 2—3 варіанти завдань для учасників колективної діяльності; доручення для творчих груп; аналізує можливості участі в колективній роботі батьків та інших представників класної спільноти.

2-й етап - колективне планування колективної творчої справи. Як правило, воно проходить у формі загального збору-старту, на якому керівник ставить перед учасниками проблемні питання-завдання:

Для кого хочемо провести справу?

На радість і користь кому?

Як краще її провести?

З ким разом? Кому брати участь?

Де і коли провести запланований захід?

Під час такого збору ведучий ставить питання для уточнення, порівняння різних думок, підтримує і розвиває найбільш цікаві пропозиції. Наприкінці обговорення всі пропозиції зводяться до загальних рекомендацій. У разі необхідності вибирають «раду справи» — збірний колектив представників усіх робочих підгруп, який уточнює, конкретизує план підготовки проведення заходів, розподіляє доручення, керує підготовкою, а потім і проведенням справи.

Крім загального збору-старту, можливі конкурси на найкращу пропозицію щодо плану, найкращий проект справи, заповнення анкети пропозицій; «розвідка» справи; виготовлення газети - «блискавки» з пропозиціями до плану (для обговорення); аукціон ідей; організація скарбнички (фонду, «банку», «поштової скриньки») ідей та пропозицій; заповнення журналу-естафети; дискусія, захист проектів плану тощо.

      3-й етап - колективна підготовка справи. Група, яка керує проведенням цієї колективної творчої справи, організує безпосереднє виконання плану її підготовки підгрупами спільно зі старшими друзями, дорослими, батьками, шефами.

      4-й етап - проведення колективної творчої справи. Реалізується конкретний план, розроблений керівним органом з урахуванням пропозицій учасників справи. Під час проведення колективної творчої справи допускаються імпровізація, відхилення від первинного задуму через непередбачені обставини і навіть помилки. Головне для керівника - забезпечити виникнення у вихованців бадьорості, життєрадісності, впевненості у власних силах, прагнення переборювати будь-які труднощі.

     5-й етап - колективне оцінювання творчої справи. На спеціально організованому зборі - «вогнику», присвяченому підбиттю підсумків робо ти за минулий період, обговорюються спочатку в підгрупах, а потім спільно з усіма учасниками позитивні й негативні моменти підготовки і проведення колективної творчої справи. (Наприклад, з’ясовуються питання: Що було добре? Що нам вдалося реалізувати і завдяки чому? Що не вдалося і чому? Як можна використати цю справу надалі? Як діяти інакше?)

     Можливе оцінювання проведеної справи за допомогою опитування чи анкетування, також випускається газета тощо. (Під час анкетування учні дають відповіді на такі питання: Що нового ти зробив? Про що дізнався? Чого навчився сам і навчив друзів?)

     Вихователі підбивають підсумки роботи й оцінюють виконання виховних завдань на нараді дорослих учасників справи.

      6-й етап - виконуються ті рішення, що були прийняті на зборах колективу вихованців за підсумками колективної творчої справи, розробляються нові справи чи зустрічі, вивчається новий матеріал, проводиться певна пошукова робота в конкретному напрямі тощо.

Тематика виховних справ

Сучасна педагогічна практика має чималий арсенал комплексних виховних справ. За домінуючою виховною метою вони поділяються на пізнавальні, соціально-орієнтовані, етичні, естетичні, екологічні, трудові, спортивні.

До пізнавальних належать: подорожі у Читай-місто, прес-конференції «За сторінками твоїх підручників», турніри ерудитів і знавців з предметів, усні журнали «За сторінками улюбленого журналу», конкурси «Захист улюбленої газети», аукціони народної мудрості (про знання, природу, працю і под.), пізнавальні ігри (кімната таємниць і загадкових явищ, академія невідомих наук, складання тлумачного словника за певним принципом, відкриття музею тощо); захисти фантастичних проектів «Людина 3000 року», «Міжгалактичні спілкування», «Роботи і робототехніка», «Школа майбутнього» та багато інших.

До соціально-орієнтованих належать: День Конституції України, свято на честь незалежності України, День перемоги, день Матері, свята народного календаря; круглі столи «Герої мого народу»; конференції «Історія мого села», «Сторінки козацької слави», «Скіфські кургани», «Історія державних символів»; акції «Я — громадянин своєї країни», «Ніщо не забуте, ніхто не забутий», вечори «Краса землі моєї України», «Дружба народів — це правда жива», конкурси «Край зелених дібров і золотих ланів», «Мово рідна, ти ж у нас одна», диспути «Що б я змінив у житті свого народу?», «Моя програма виходу країни з економічної кризи», ділові ігри «Засідання парламенту», «Відкритий мікрофон», «Шкільний референдум»; кінолекторій «Проблемний екран»; економічний вісник, гра-естафета «Економіка і ми», клуб «Юний менеджер», економічна гра «Юніор-бізнес», шкільна фондова біржа, шкільна адвокатура тощо.

До етичних: акції «Добро вернеться тобі сторицею», «Дітям Чорнобиля»; диспути: «Чи може бути щасливою непорядна людина?», «Конфлікт чи толерантність?», «У кого є совість?», «Краще гірка правда, ніж солодка брехня», «Що означає бути відповідальним за кохану?»; захист проекту «Школа співробітництва», гра «Словничок ввічливих слів»; круглі столи з батьками «Вибачте, ми були неправі», «Сучасне звучання проблеми «Батьки і діти»; збір-розмова «Себе як у дзеркалі я бачу», турнір лицарів, конкурс «Усміхайтеся, джентльмени», клуб «Немає межі удосконаленню» та ін.

До естетичних: виставка-продаж: «Ремесла України», «Українська вишиванка», акція «Калиновий вінок і вербова стрічка», конкурси «Козацькому роду нема переводу», умільців сучасного аранжування квітів «Фантазії осені», «Зимові сюжети», Українські вечорниці, вечір авторської пісні «Візьми гітару», «Пісні наших бабусь», «І пробуджується поезія у мені», аукціон знань про сучасну естраду, пісенний аукціон, музичний ринг, фестиваль мистецтв, фольклорний фестиваль, гуморина, Свято квітів, Свято весни тощо.

До екологічних: акції «Збережи природу», «Екологічними стежинами лісопарку», «День птахів», «День лісу», «Чисті озера», «Чисті джерела», «Біль Чорнобиля»; конкурси: проектів на захист навколишньої природи, природоохоронного плакату, творців екологічних казок, «Пори року»; прес-конференція «Природа — наше багатство»; КВК, що розкриває проблеми взаємовідносин людини і природи; аукціон народної мудрості про природу, турніри знавців природи та ін.

До трудових: ярмарки «Золоті руки», «Матусині пироги мого виконання», «Народні ремесла», «Українська народна страва»; «День підприємництва», «День урожаю»; ательє добрих послуг, шкільний кооператив, майстерня по виготовленню сувенірів; конкурс «Я майбутній господар», рейд «Благоустрій нашого села, міста», акція «Насадження саду» тощо.

До спортивних: свято «Сила грації», спортивні ігри «Козацькі забави», конкурси «Кращий бігун», «Кращий стрибун», «Кращий плавець»; спортивно-туристична гра «Слідопит», походи по вивченню рідного краю, круглі столи «Спорт — це сила і здоров’я», «Сам собі ворог» та ін.

Самостійна робота студентів за темою:

«Методичний інструментарій виховної діяльності педагога»

Теми для самостійного опрацювання форм виховної роботи:

1.Методика проведення гри

2. Методика проведення екскурсії

3. Методика проведення усних журналів

4.Методика проведення заочних подорожей

Методика проведення гри

Гра – вид діяльності людини, що спрямований на формування способів дій та досвіду взаємодії з навколишнім світом.

Ознаки гри як засобу всебічного розвитку дитини:

1.     Універсальні ознаки:

-         є активною формою пізнання навколишньої дійсності;

-         є важливою складовою свідомої й цілеспрямованої діяльності;

-         є засобом фізичного, розумового, морального, естетичного виховання дитини.

2.     Специфічні ознаки:

-         здійснюється за особистою ініціативою дитини;

-         сприяє реалізації творчих здібностей дитини;

-         передбачає емоційну насиченість.

Компоненти ігрової діяльності:

-         спонукальний (мотиви, інтереси, прагнення, що визначають бажання дитини брати участь у грі);

-         орієнтувальний (вибір засобів і способів ігрової діяльності);

-         виконавчий (дії, операції, які дають можливість реалізувати ігрову мету);

-         контрольно-оцінний (корекція й стимулювання активності ігрової діяльності).

Класифікація ігор (за С.Г. Карпенчук):

1.     Творчі ігри:

-         сюжетно-рольові;                         -     інтелектуальні;

-         конструкторські;                            - драматизація, інсценування;

-         гра-жарт.

2.     Ігри за встановленими правилами:

-         рухливі;

-         спортивні;

-         хороводні;

-         настільні.

Етапи гри:

1.     Підготовчий (передбачення моделі гри педагогом у власному уявленні: виховні завдання, сценарії, варіанти охоплення всіх дітей грою).

2.     Розподіл ролей, ознайомлення з правилами гри, інструктаж.

3.     Власне гра.

4.     Завершення та підсумки гри.

Вимоги до підготовки і проведення гри:

-         відповідність віковим особливостям дітей;

-         урахування індивідуальних особливостей та бажань дітей;

-         побудова гри за схемою «піраміди»;

-         збереження стійкого інтересу в дітей до гри (елементи змагання, заохочення, вимога, введення романтичних ситуацій тощо);

-         оптимальна тривалість гри.

Методика проведення екскурсії

Екскурсія – форма організації виховного процесу, спрямована на вивчення учнями при керівній ролі педагога певних явищ, процесів, предметів шляхом безпосереднього їх сприймання.

Класифікація:

1.     За змістом:

-         оглядові;

-         тематичні (історичні, природничі, літературні, виробничі, естетичні).

2.     За складом:

-         для дорослих і для дітей;

-         для міських жителів і туристів;

-         для жителів міста і села.

3.     За місцем проведення:

-         міські;                                 -   у природу;

-         виробничі;                         -   музейні.

4.     За способом пересування:

-         пішохідні;

-         транспортні.

5.     За тривалістю:

-         короткотермінові;

-         тривалі.

Ознаки:

-         довго тривалість – від 1 години до 1 доби;

-         наявність екскурсійної групи;

-         наявність екскурсовода;

-         показ екскурсійних об’єктів;

-         пересування за раніше складеним маршрутом;

-         цілеспрямованість показу об’єктів, наявність визначеної мети.

Завдання:

-         збагачувати знання учнів;

-         установлювати зв’язки теорії з практикою;

-         розвивати спостережливість учнів;

-         розвивати естетичні смаки; пізнавальні інтереси;

-         формувати науковий світогляд;

-         сприяти професійній орієнтації вихованців.

Функції:

-         інформаційна;                       -   виховна;

-         організаційна;                       -   розвивальна.

-         пізнавальна (навчальна);

Етапи:

1.     Підготовчий етап.

2.     Проведення екскурсії.

3.     Заключний етап.

Методика проведення заочних подорожей

Заочна подорож – це комплексна творча гра, тобто комплекс взаємопов’язаних ігор, що підпорядковуються одній темі.

Функції заочної подорожі:

-         освітня функція;

-         виховна функція;

-         розвивальна функція.

Завдання заочної подорожі:

-         розвиток і збагачення світогляду школярів;

-         пробудження у школярів допитливості, інтересу до певної події, явища;

-         розвиток творчих здібностей дітей, мислення, уяви, пам’яті;

-         формування пізнавальної активності, самостійності учнів;

-         виховання моральних якостей особистості (товариські якості, відповідальність, взаємодопомога тощо).

Вимоги до організації та проведення заочної подорожі:

-         чітке формулювання виховної мети та підпорядкування їй змісту діяльності на всіх етапах проведення гри;

-         розробка умовного маршруту і складання карти гри-подорожі;

-         попередній добір і виготовлення необхідних атрибутів (ігрового реквізиту, маршрутних листків, художньо-ілюстративного матеріалу тощо);

-         варіативне використання різноманітних форм виховної роботи (бесід, конкурсів, ігор, театралізованих дійств, свят тощо) задля досягнення мети заочної подорожі;

-         узгодження складності завдань та часового регламенту з віковими можливостями учнів;

-         залучення до підготовки і проведення заочної подорожі всіх учнів класу.

Етапи організації та проведення заочної подорожі:

1.     Підготовчий етап;

2.     Визначення завдань, розподіл ролей;

3.     Виготовлення наочного матеріалу, підготовка повідомлень;

4.     Проведення заочної подорожі;

5.     Завершальний етап.

Методика проведення усного журналу

Усний журнал – це форма виховної роботи, призначена для висвітлення оперативної інформації про події внутрішнього і міжнародного життя, про новини науки і культури, спорту і мистецтва.

Види усних журналів:

-         оглядові (зміст журналу охоплює питання з різних галузей знань: «Ерудит», «Вікно у світ», «Хочу все знати» тощо).

-         тематичні (розкривають одне питання чи проблему з конкретних галузей знань – літературні, музичні, спортивні тощо).

Структура усного журналу:

Усний журнал має декілька сторінок:

-         перша сторінка – вступна – покликана підготувати школярів до сприймання журналу;

-         зміст наступних сторінок розкриває тему усного журналу в залежності від мети, змісту, віку та інтересів учнів;

-         остання сторінка призначена для підведення підсумку проблеми, що розглядалася на сторінках усного журналу.

Методика організації та проведення усного журналу:

1.     Визначення теми номера.

2.     Призначення виконавців – редакційна колегія з 5 – 7 осіб (до її складу входять: відповідальний редактор, художній та музичний редактор, редактор кожної сторінки).

3.     Редакційна колегія уточнює назву журналу, визначає емблему, девіз.

4.     Розмір усного журналу різний, але обов’язково такий, щоб його могли бачити всі присутні, щоб на його сторінках розмістилися фотографії, малюнки, текст до них тощо.

5.     Відкриває і веде усний журнал ведучий. Він готує переднє слово до всіх сторінок і заключне слово в кінці журналу.

Практичне заняття №2

Тема: Планування виховної роботи у ЗЗСО І ступеня

Перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться:

загальні: здатність до самостійного навчання і професійного розвитку; здатність використовувати на практиці зміст нормативних документів про освіту; здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного освітнього середовища; здатність самостійно навчатися та розвивати особистісний потенціал;

фахові: володіння змістом документів, що регламентую освітній процес у закладі освіти; здатність до планування виховної діяльності; здатність активізувати та організувати виховний процес  у закладі загальної середньої освіти; планувати та визначати зміст виховної роботи у школі.

Форма проведення: практична робота, складання плану виховної роботи у класі на місяць.

Частково-пошуковий рівень

1. Літопис цікавих думок

«Краще досконало виконати невелику частину справи, ніж зробити погано в десять разів більше» (Архімед).

«Чим більше вихователь учить свого вихованця виражати себе у праці, діяльності, тим більшим авторитетом він є для вихованця» (В.О.Сухомлинський).

«Без планування я не уявляю повноцінного виховання» (В.О.Сухомлинський).

Підготовка та хід роботи:

1.Проаналізувати завдання, вимоги, зміст , етапи, принципи планування.

2. Визначити змістовні орієнтири щодо  планування виховної роботи.

3. Створити мікрогрупи студентів і виконати завдання.

Завдання:

 1. Складіть план виховної роботи класного керівника для учнів початкових класів на півріччя.

2. Опрацюйте поради В.О.Сухомлинського «Як планувати виховну роботу» (книга «Сто порад учителеві», порада 97).

3. Проаналізуйте статтю 17 Закону України «Про освіту».

4. Ознайомтеся з різними підходами до планування виховної роботи.

5. Опрацюйте нормативно-правові документи з питань планування виховної роботи в початковій школі.

6. Складіть модель плану виховної роботи класного керівника для учнів 1, 2, 3, 4 класів (згідно з указаними варіантами).

Самостійна робота:скласти план виховної роботи класного керівника.

Література:

1. Трухін І.О.,Шпак О.Т. Основи шкільного виховання: Навчальний посібник. – Київ : ЦНЛ,2004. – 368с.

2. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – Київ : Вид. центр «Академія», 2000. – 544 с.

3. Червінська І.Б. Методика виховної роботи: Навчально-методичний комплекс. – Ч.І. – Івано-Франківськ, 2008. – 58 с.

4. Червінська І.Б. Методика виховної роботи: теорія і практика. Навчально-методичний комплекс. – Ч.І. Опорні конспекти лекцій. – Івано-Франківськ, Симфонія форте, 2013. – Івано-Франківськ, 2008. – 332 с.

5. Червінська І.Б., Довбенко С.Ю. Теоретико-методологічні засади виховної роботи в початковій школі. – Івано-Франківськ, Вид-во Прикарпатського нац. у-ту., 2013. –

Контроль практична робота.

Викладач Монастирська Олена Вікторівна

Планування виховної роботи

План виховної роботи – це документ, який визначає змістовні орієнтири діяльності, її порядок, обсяг, часове обмеження виховних заходів.

Завдання планування:

-         забезпечення всебічного гармонійного розвитку особистості школяра;

-         передбачення та відбір учителем важливих виховних заходів;

-         відкриття перспективи розвитку дитячого колективу;

-         об'єднання зусиль учителів, батьків і громадськості для виховання учнів;

-         забезпечення оптимізації виховного процесу.

Принципи планування:

-         принцип комплексного підходу;

-         принцип конкретності планування;

-         принцип перспективності й послідовності планування;

-         принцип узгодженості у плануванні.

 Етапи планування:

-         аналогічний;

-         підготовчий;

-         моделюючий;

-         заключний(аналіз ефективності запланованих заходів).

Вимоги до планування:

-         чітке визначення мети та завдання виховання;

-         орієнтація на реалізацію потреб, інтересів дітей;

-         передбачення умов для вибору школярами різних видів, форм діяльності, способів висловлення своєї позиції;

-         забезпечення наступної у змісті, формах діяльності, виключення дублювання;

-         урахування традицій класного колективу;

-         урахування можливостей школи, батьків, громадськості щодо участі їх у проведенні виховних заходів;

-         відображення у плані основних подій держави, національних свят, традицій школи;

-         урахування урядових матеріалів, рекомендацій педагогічних і методичних досліджень з питань роботи класного керівника.  

Класифікація планів:

-         за змістом (комплексний, тематичний, предметний);

-         за тривалістю(довготривалий, етапний, короткотерміновий, оперативний);

-         за суб’єктом планування (індивідуальний, колективний);

-         за масштабом планування (загальношкільний, творчої групи, класного керівника);

-         за формою складання (план-сітка, план за ключовими справами, план за видами діяльності).

Планування виховної роботи в школі.

Чітке конкретне планування виховної роботи школи  –  важлива умова її успішної діяльності.  Воно забезпечує цілеспрямоване функ­ціонування всіх підрозділів, створює умови для організованої роботи педагогічного та учнівського колективів,  раціонального використання часу та інших можливостей  і  резервів, дає змогу прогнозувати розвиток виховного процесу.

Існує декілька видів планів виховної роботи  в школі:

-  перспективний план виховної роботи школи;

-  річний план виховної роботи школи;

-  план роботи кожний семестр /можливий план-сітка/;

-  план роботи  об'єднань додаткової освіти /гуртків, секцій, клубів/

-  план роботи органів учнівського самоврядування;

-  план роботи  методичного об'єднання класних керівників;

 - план роботи класних керівників.

Плануючи  виховну роботу на рівні як школи, так і класних

керівників, вихователів, керівників гуртків, необхідно забезпечувати:

-  особистісну орієнтованість виховання;

-  науковість виховання, що передбачає систему науково обґрунтованих

завдань, змісту, методів, форм і засобів  роботи; 

-   реальність і оптимальність заходів, які  мають сприяти  виробленню 

рівномірного ритму роботи протягом року;

- соціальну детермінацію, яка передбачав формування в учнів потрібних 

  суспільству моральних, правових, естетичних та інших якостей;

- цілеспрямованість, конкретність, розумну насиченість виховання, 

  врахування в цьому інтересів учнів;

- урахування ювілейних і суспільно-політичних дат життя України;

- поєднання педагогічного керівництва і самостійної діяльності учнів.

Розділи річного плану виховної роботи школи:

І. Аналіз позаурочної виховної діяльності педагогічного колективу і класних керівників за минулий рік.

2. Цілі та завдання, проблема виховної роботи школи.

3. Робота з педагогічними кадрами, спрямована на вдосконалення педагогічної майстерності вчителя під час здійснення виховного процесу.

4. Діагностика професійної підготовленості педагогів із питань виховання.

5. Організація роботи семінарів, творчих груп, класних керівників, вихователів, керівників гуртків та об'єднань за інтересами.

6. Проведення різноманітних методичних заходів з педагогами.

7. Забезпечення педагогічних працівників необхідною інформацією про досягнення науки, досвід, новинки методичної літератури з проблем виховання.

Планування виховної роботи у школі

Національно-патріотичне виховання

Завдання виховної роботи:

-          виховання любові до своєї Вітчизни. Формування в учнів загальнолюдських цінностей;

-          виховання почуття гордості та вдячності до своєї держави, свого народу, історії;

-          виховання високого ідеалу служіння народові, готовності до трудового та героїчного подвигу в ім’я процвітання Батьківщини;

-          формування особистості учня як громадянина-патріота;

-          виховання моральної відповідальності за все, що робиться на рідній землі, непримиренність до недоліків, палке прагнення боротися за розквіт, велич і могутність Батьківщини;

-          глибоке розуміння громадянського обов’язку, готовності в будь-який час стати на захист Батьківщини, оволодіння військовими та військово-технічними знаннями;

-          забезпечення фізичного вдосконалення учнів, розвивати потребу в здоровому способі життя, спонукання до фізичного вдосконалення та зміцнення свого здоров’я;

-          вивчати вікові традиції та героїчні сторінки історії українського народу та його Збройних сил;

-          виховання розуміння героїчного минулого як ідеалу духовної готовності боротися за славу і честь Батьківщини.

 Громадянське виховання

Завдання виховної роботи:

-          ознайомлювати дітей із виникненням та становленням громадянської самосвідомості українського народу, показувати сучасні досягнення українського народу;

-          сприяти розвиткові та вдосконаленню власного «я» кожного учня;

-          допомагати кожній дитині знайти себе в колективі, самовизначитись;

-          здатність до критичного мислення і аналізу існуючих ситуацій;

-          виховувати почуття відповідальності за власні вчинки;

-          виховувати готовність до розв’язання конфліктів у ненасильницький спосіб, шляхом порозуміння і діалогу;

-          виховувати уміння захищати права людини, зокрема права дитини;

-          виховувати навички подолання неочікуваних соціальних ситуацій;

-          виховувати активну самостійну особистість, гідного патріота України;

-          формувати почуття колективізму, усвідомлення життя в суспільстві.

 Превентивне виховання

Завдання виховної роботи:

-          ознайомлювати та навчати учнів класу, як дотримуватися санітарно-гігієнічних вимог, як правильно орієнтуватись та діяти в екстремальних ситуаціях;

-          розвивати в дітей навички безпечної поведінки в суспільстві;

-          виховувати обачність, обережність у спілкуванні з природою;

-          виховувати практицизм і діловитість, розважливість, винахідливість, здатність до самодисципліни і самоорганізації;

-          формувати вміння спілкуватись із ровесниками та в різновікових колективах;

-          сприяти формуванню в дітей до самопожертви, при необхідності врятувати інших людей;

-          виховувати особистість із високим рівнем духовності, загальної культури, інтелектуального і творчого розвитку, чітко вираженої активної і громадянської позиції.

Планування виховної роботи у школі

Завдання виховної роботи:

-          ознайомлювати дітей із духовними надбаннями рідного народу, з прикладами взірцевих родинно-сімейних відносин в історії рідного народу, в творах літератури та мистецтва;

-          ознайомлювати батьків із методами народної педагогіки та з досягненнями сучасних педагогів-новаторів;

-          розвивати в учнів повагу та любов до батьків, людей похилого віку;

-          сприяти взаєморозумінню та довірі у відносинах між батьками та дітьми;

-          формувати в дітей високий ідеал родинно-сімейних відносин;

-          формування зацікавленості дітей та їхніх батьків через організацію спільних справ;

-          виховувати почуття особистої відповідальності за створення мікроклімату в сім’ї, колективі, де виховуються діти;

-          безпосередня участь батьків і дітей у класних починаннях.

Екологічне виховання

Завдання виховної роботи:

-          ознайомлювати учнів класу з географічним, економічним, екологічним становищем в регіонах нашої області;

-          розвивати в учнів здатність аналізувати свої вчинки та вчинки інших людей відносно до флори та фауни рідного краю;

-          виховувати бережливе ставлення до природи, домашнього та шкільного майна;

-          виховувати в дітей потребу в необхідності дотримання правил санітарії в класі, на подвір’ї, вдома;

-          виховувати почуття прекрасного в спілкуванні з природою;

-          допомагати учням у формуванні потреби в озелененні, прикрашенні свого класу, подвір’я школи та власних осель;

-          формувати навички екологічного самовиховання;

-          відчувати себе частинкою природи, відповідальною за гармонійне співіснування з нею людини;

-          бути раціональними і дбайливими господарями зі сформованою екологічною культурою, здатними передбачити наслідки діяльності у природі;

-          взаємодіяти на основі моралі, вміти сприймати красу світу і життя за законами краси.

Трудове виховання

Завдання виховної роботи:

-          виховання любові до праці та поваги до людей праці;

-          формування в учнів негативного ставлення до нероб та шахраїв;

-          ознайомлення дітей із географічними та екологічними особливостями своєї області;

-          виховання в дітей свідомого ставлення до вибору професії;

-          ознайомлювати школярів із прикладами трудової слави людей рідного краю;

-          виховувати в учнів цілеспрямованість, старанність та посидючість;

-          сприяти вихованню в колективі бережливого ставлення та економного використання природних ресурсів рідного краю, електроенергії, домашнього та шкільного майна, продуктів харчування;

-          формування в учнів потреби в виконанні трудової діяльності не тільки як джерела добробуту благополуччя своєї сім’ї, а й всієї нашої держави.

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ №6

Тема: Майстерність педагога у виховній взаємодії

Перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться:

загальні: здатність до самостійного навчання і професійного розвитку; здатність використовувати на практиці сучасні виховні інструменти; здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного освітнього середовища; здатність самостійно навчатися та розвивати особистісний потенціал;

фахові: володіння сучасними виховними системами та технологіями; здатність до ефективної взаємодії з учасниками освітнього процесу; здатність активізувати та організувати виховний процес  у закладі загальної середньої освіти; планувати та визначати зміст проєктної діяльності; сприяти розвитку педагогічного мислення майбутніх педагогів.

Тезаурус:  інтерактив,  проєкт,  проєктна діяльність

Обладнання: зразки учнівських презентацій.

План лекції

1. Методика підготовки і проведення інтерактивного виховного заняття.

2. Проведення інтерактивних вправ, їх аналіз.

3. Особливості організації проєктної діяльності учнів у позаурочний час.

4. Презентація учнівських проєктів.

Література:

1.                Волкова Н.П. Педагогіка: посібник для студентів вищих навчальних закладів/Н.П.Волкова// – Київ: Академія, 2001. –576 с.

2.                Зайченко І.В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів / І.В.Зайченко//– Київ: Освіта України, 2006.– 528с.

3.                Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посіб. / С. Г. Карпенчук. – Київ: Вища школа, 2005.– 344с.

4.                 Кот  М. З.  Теорія і методика виховної роботи: навч. посіб./ М. З. Кот .– Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – 216 с.

5.                Методика виховної роботи: практикум: навч.-метод.  посіб. / за ред. О. О. Лаврентьєва. – Кривий Ріг:  КДПУ, 2011. – 102 с.

6.                Фіцула М.М. Педагогіка: навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти/М.М.Фіцула//. – Київ: Видавничий центр «Академія», 2000. – 544 с. 

Викладач Монастирська Олена Вікторівна

1. Методика підготовки і проведення інтерактивного виховного заняття.

Критеріями готовності вчителів до інтерактивної взаємодії виступають:

·         знання психологічних особливостей віку учнів;

·         уміння встановлювати контакт з кожним учнем і класом;

·         уміння налагоджувати позитивну психологічну атмосферу;

·         уміння створювати дух співтовариства;

·         володіння методикою організації і проведення інтерактивного навчання та виховання.

Методичні рекомендації щодо організації інтерактивного навчання та виховання

1.     Звертати увагу на підготовку приміщення для роботи. Треба продумати, як розставити стільці і столи, щоб усі все бачили, вільно спілкувалися, легко, за необхідності, переміщались. Створити фізичний комфорт.

2.     Підготувати необхідне обладнання та ресурс заняття.

3.     Забезпечити психологічну підготовку учасників. Деякі учасники можуть бути сковані, невпевнені в собі, тому корисно перед початком заняття робити розминку, заохочувати учасників до активної участі в роботі, створювати умови психологічного комфорту, доброзичливості, можливості для творчого самовираження і самореалізації учасників.

4.     Учасників на інтерактивному занятті чи заході не повинно бути багато. Кількість учасник і якість інтерактивної діяльності повинні знаходитися у прямій залежності. Як правило, у роботі можуть брати участь не більше 30 учнів. Тільки за цієї умови можлива продуктивна робота в малих групах. Важливо, щоб кожен був почутий і кожна група мала змогу представити свої результати.

5.     У роботі задіяні всі учасники.

6.     Потрібно поставитись з увагою до питання процедури проведення і регламенту. Це необхідно обговорити на початку заняття чи заходу і намагатися не порушувати.

7.     Необхідно поставитися з увагою до створювання пар і малих груп. Їх можна створювати і основі добровільності і за бажанням учасників чи випадкового вибору.

8.     Обов'язково підводити підсумки, відмічати позитивні зміни в учнях, стимулювати їх і подальшу роботу. Здійснювати рефлексію.

2.     Проведення інтерактивних вправ, їх аналіз

Вправа «ПРАВИЛА»  (тривалість – 15 хв.)

Послідовність проведення:

Проведення вправи дисциплінує та полегшує у майбутньому роботу вчителя. Необхідною умовою вправи є послідовне подання правил з їхніми роз'ясненнями та їх позитивне спрямування. Перші правила пропонує вчитель, а інші – учні. Після запису кожного правила необхідно запитати: Чи всі погоджуються із цим правилом?

Чи всі розуміють, що означає це правило?

Приклади ПРАВИЛ:

1. приходити вчасно;

2. бути позитивними;

3. говорити від себе;

4. говорити по черзі;

5. дотримуватись добровільності;

6. бути конфіденційним.

Запропонуйте використовувати в разі порушення правил жест – «піднятих рук».

Питання для обговорення вправи :

1. Чи хочете Ви щось додати?

2. Навіщо ми робили цю вправу?

Поясніть, що ця вправа дає можливість навчитись дотримуватись правил не тільки під час занять, а й у повсякденному житті.

Вправа «ЗНАЙОМСТВО»

(тривалість –15-20 хв.)

Мета проведення вправи: створити доброзичливу, невимушену атмосферу для роботи; спробувати з'ясувати особистісні риси та професійні якості учасників групи, спрямувати роботу семінару на досягнення поставленої мети. Послідовність проведення: (оберіть один з варіантів):

ВАРІАНТ 1

попросіть учнів назвати своє ім'я та розповісти свою історію (чому батьки так назвали); назвати рису власного характеру, що починається з літер, які є в імені; вказати, за що його (її) поважають інші люди. Для проведення вправи скористайтеся методом незакінченого речення та уявного мікрофона. Щоб уникнути затягування часу, обов'язково наголосіть, що у представленні має бути лише 1 речення та для зразка розпочніть вправу.(«Мене звуть Наталія. Народившись у Полтаві, я за логікою своїх батьків, мала бути Наталкою-Полтавкою», «Моє ім'я Петро, я –толерантний»).

ВАРІАНТ  2

Поділіть аудиторію на пари й попросіть протягом 2 хв. розповісти один одному про себе (місце проживання, інтереси тощо). Представлення кожного учня у великому колі робить його партнер. Обмежте час для представлення (до 1 хв.)

Питання для обговорення вправи:

1. Навіщо ми робили цю вправу?

2. Які почуття вона у Вас викликала?

3. Чому Ви особисто навчилися?

4. Які труднощі можуть виникнути при проведенні цієї вправи?

Як працювати в малих групах

Робота в малих групах дозволить вам набути навичок спілкування та співпраці. Обговорення в малій групі – це діяльність, яка дозволяє слухачам обмінюватися досвідом та враженнями чи вирішувати проблему.  Учні об’єднуються у групи по 4-6 осіб і отримують завдання у вчителя. Встановлюється певний визначений учителем час для виконання цього завдання.

Організовується робота в групі так:

Учням слід швидко розподілити ролі у групі.

1. Спікер (керівник групи);

зачитує завдання групи;

організовує порядок виконання;

пропонує учасникам групи висловитися по черзі;

заохочує групу до роботи;

підводить підсумки роботи;

за згодою групи визначає доповідача.

2. Секретар:

веде коротко і розбірливо записи результатів роботи своєї групи;

як член групи має бути готовим висловити думку групи під час підведення підсумків або допомогти доповідачеві.

3. Посередник:

слідкує за часом;

заохочує групу до роботи.

4. Доповідач:

чітко висловлює спільну думку, до якої дійшла група;

доповідає про результати роботи групи.

Інструкції для учнів:

Починайте висловлюватися спершу за бажанням, а потім по черзі.  Дотримуйтесь одного з правил активного слухання, головне, – не перебивайте один одного. Обговорюйте ідеї, а не особи учнів, які висловили цю ідею. Утримуйтесь від оцінок та образ учасників групи. Намагайтесь у групі прийти до спільної думки, хоча в деяких випадках у когось з групи може бути особлива думка і вона має право на існування.

МАГІЧНІ ДРІБНИЧКИ

(рекомендації, які допоможуть вам побудувати навчання найефективнішим шляхом): Намагайтеся уникати слова «розподілятись», «розподіляти» дітей на пари, трійки, групи тощо. Пам'ятайте: учні об’єднуються! З об'єднаних учнів виростають дорослі, здатні об'єднуватися і працювати разом, виростає об'єднана країна, держава або нація. Все, що пропонують учні, має бути прийняте й обговорене. Не слід казати їм, що це «правильна чи неправильна відповідь», варто лише допомогти опанувати інформацію і прийняти власні рішення. Стежте, щоб ніхто з учнів не залишався поза обговоренням. Рішення учнів треба сприймати серйозно, якщо ви бажаєте налагодити процес навчання взаємодії й розвитку навичок критичного мислення. Деякі учні готові активно працювати й у великій групі, але по-справжньому ефективною групова робота буде в групі, що не перевищує 5-6 учасників. Великі групи потребують інших технологій!

«Мета план» (план обміну думками)

Цей метод обміну думками особливий у тому, що учасники не можуть спорити між собою. Робота виконується на невеликих листках паперу із чітким викладом думок. Цей метод використовується для проведення аналізу ситуації, якою у даний момент займається група. Організація роботи. Обирається певна проблема. Учасники об’єднуються у групи. У цих групах вони складаються відповіді на питання пов’язані із цією проблемою за 4-ма позиціями:

Реальний стан справ,

Як повинно бути,

Чому у дійсності саме так, а не як повинно бути,

Пропозиції.

Завдання виконується на плакаті за схемою (всі чотири поля заповнює кожна група):

Як працювати в парах

Робота в парах є різновидом роботи в малих групах. Вона дозволить учням оволодіти вміннями висловлюватися та активно слухати.  Робота учнів організовується таким чином (інструктаж вчителя):Разом прочитайте надане завдання та інформацію до його виконання.  Визначте, хто говоритиме першим.  Висловіть свої думки, погляди на проблему по черзі. Прийдіть до спільного рішення. Визначте, хто представлятиме результати роботи класу та підготуйтеся до представлення. Для ефективного спілкування в парах: Зверніть увагу на мову тіла: сідайте обличчям до того, з ким говорите, нахиляйтеся вперед, установіть контакт очима. Допомагайте співрозмовнику говорити, використовуючи звуки та жести заохочення: кивок головою, доброзичлива посмішка, слова «так-так». Якщо необхідно, ставте уточнювальні запитання (запитання, які допомагають прояснити ситуацію, уточнити дещо з того, що вже відомо. Наприклад, такі: «Ти маєш на увазі, що ...?», «Чи я правильно зрозуміла, що...?»).

Під час висловлювання говоріть чітко, по суті справи, наводячи приклади і пояснюючи свої думки.

Під час активного слухання не слід:

-     давати поради;

-     змінювати тему розмови;

-     давати оцінки людині, яка говорить;

-     перебивати;

-     розповідати про власний досвід.

Кожна пара обмінюється своїми ідеями й аргументами з усім класом, що допомагає провести дискусію.

Ротаційні (змінювані) трійки

Діяльність учнів у цьому разі подібна до роботи в парах. Цей варіант кооперативного навчання сприяє активному, ґрунтовному аналізу й обговоренню нового матеріалу з метою осмислення, засвоєння, закріплення його. Як організувати роботу. Розробіть різноманітні питання, аби допомогти учням почати обговорення нового або роз'ясненого матеріалу. Використовуйте переважно питання, що потребують неоднозначної відповіді. Об'єднайте учнів у трійки. Розмістіть трійки так, щоб кожна з них бачила трійку праворуч і трійку ліворуч. Разом усі трійки мають утворити коло. Поставте кожній трійці відкрите питання (однакове для всіх). Кожен у трійці має відповісти на це питання по черзі. Після короткого обговорення запропонуйте учасникам розрахуватися від 0 до 2. Учні з номером 1 переходять до наступної трійки за годинниковою стрілкою, а учні з номером 2 переходять через дві трійки проти годинникової стрілки. Учні з номером 0 залишаються на місці й є постійними членами трійки. Результатом буде зовсім нова трійка. Ви можете змінювати трійки стільки разів, скільки у вас є питань. Так, наприклад, коли проходить три ротації, кожен учень зустрічається із шістьма іншими учнями.

«Пошук інформації»

Різновидом роботи в малих групах є командний пошук інформації (зазвичай тієї, що доповнює раніше прочитану вчителем лекцію або матеріал попереднього уроку, домашнє завдання), а потім відповіді на запитання. Використовують з метою пожвавлення сухого, іноді нецікавого матеріалу. Для груп розробляють запитання, відповіді на які можна знайти в різних джерелах інформації. Ними можуть слугувати:

роздатковий матеріал;

документи;

підручники;

довідкові видання;

доступна інформація на комп'ютері;

артефакти (пам'ятки матеріальної культури);

прилади.

Учнів об'єднують у групи. Кожна група отримує запитання з теми уроку. Визначають час на пошук та аналіз інформації. Наприкінці уроку заслуховують повідомлення від кожної групи, які потім повторюються або доповнюються всім класом.

«Мозковий штурм»

Це – ефективний метод заохочення творчої активності швидкого генерування великої кількості ідей. Він спонукає учнів розвивати уяву і творчість, відверто висловлювати думки, знаходити кілька рішень конкретної проблеми. Його слід застосовувати саме для вирішення конкретних проблем або пошуку відповіді на якесь питання.

Порядок проведення: Запропонуйте учням сісти так, щоб вони почувалися зручно і невимушено. Визначте основні правила (див. нижче). Повідомте їм проблему, яку треба вирішити. Запропонуйте учасникам висловити свої ідеї. Записуйте їх в порядку надходження. Не вносьте в ідеї жодних коректив. Спонукайте учасників до висування нових ідей. Додаючи при цьому свої власні. Намагайтеся уникати глузування, коментарів або висміювання будь-яких ідей. Продовжуйте доти, доки надходитимуть нові ідеї. Наостанку обговоріть та оцініть запропоновані ідеї. Правила проведення  «мозкового штурму», які варто запропонувати учням:

Почніть висувати ідеї щодо розв'язання проблеми. Ідеї можуть бути будь-якими, навіть фантастичними. Один з вас записуватиме їх на дошці.  Коли кожен і кожна вважатимуть кількість поданих ідей достатньою, їх висування припиняється.  Після того як ідеї зібрано, вони групуються, аналізуються, розвиваються всім класом.  Відбираються ті ідеї, що, на думку класу, допоможуть вирішенню поставленої проблеми.

Під час  «мозкового штурму»:

намагайтеся зібрати якомога більше ідей;

заставте працювати свою уяву: не відкидати ніяку ідею тільки тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

можете подавати скільки завгодно ідей або розвивати ідеї інших;

не обговорюйте і не критикуйте висловлення інших.

Займи позицію

Цей метод допоможе вам обговорення чи дискусію зі спірного питання, надасть можливість висловитися кожному і кожній, продемонструвати різні думки з теми, обґрунтувати свою позицію або навіть перейти на іншу в будь-який час, якщо аргументи протилежної сторони були переконливими. Слід використовувати дві протилежні думки, які не мають однозначної (правильної) відповіді.

Порядок проведення: Розмістіть плакати в протилежних кінцях кімнати. На одному з них написано «Згоден (згодна)», на іншому – «Не згоден (не згодна)», на третьому – «Не визначився (не визначилася)». Як інший варіант , – на плакатах можна викласти протилежні позиції щодо проблеми: наприклад «пробувати наркотики заборонено» і «пробувати наркотики дозволено всім»...Вивісьте (розкажіть) правила проведення вправи (див. нижче) з можливим обговоренням.  Після того як учитель назве тему учні стають біля відповідного плакату, залежно від їхньої думки з обговорюваної проблеми.  Дається кілька хвилин для підготування до обґрунтування своєї позиції.  Вислуховуються різні точки зору по кілька учасників від кожної позиції (учні обираються довільно, за власним бажанням).  Вислухавши різні точки зору, запитайте чи не змінив хтось із учасників своєї думки, чи не бажає перейти до іншого плакату? Якщо такі учні є, слід попросити їх обґрунтувати причини свого переходу.  Попросіть учнів назвати найпереконливіші аргументи своєї та протилежної сторони.

Правила проведення вправи, що пропонується учням: Говорити по черзі, не переривати. Одночасно говорить тільки одна людина. Не сперечатися між собою. Наводити нові причини або ідеї. Перейти від одного плакату до іншого можна у будь-який час. Будьте готові пояснити причини зміни своєї позиції. Вислухайте аргументи й ідеї інших. Якщо вас запитають, будьте готові сказати, які аргументи або ідеї вам сподобалися найбільше.

Шкала думок

Різновидом методу «займи позицію» є метод «шкала думок». Підготувавши аргументи щодо проблеми, яка обговорюється, розташуйтеся однією лінією у будь-якому вільному місці класу (наприклад, біля дошки). Визначити вам ваше місце допоможуть плакати, що розміщуватимуться на початку, посередині та у кінці шкали («згодна, згоден на 100%», «згодна, згоден на 50%», «згодна, згоден на 0%»). Після аргументації всіма, хто вишикувався по шкалі, ви можете змінити свою позицію, пояснивши, які саме аргументи вплинули на ваше рішення.

Навчаючи – вчуся

Цей метод надасть учням можливість взяти участь у навчанні та передачі знань своїм однокласникам.

Порядок організації роботи:

Після того як учитель роздасть учням картки із завданням, слід ознайомитися з інформацією, що міститься на них. Якщо учневі щось незрозуміле, слід запитати про це в учителя, перевіривши, чи правильно він розуміє інформацію. Учень ознайомлює зі своєю інформацією у доступній формі інших однокласників. Слід говорити тільки з однією особою. Переказавши їй свою інформацію, та уважно вислухавши інформацію від неї; Коли час виконання вправи сплине, учні розказують у класі, про що вони дізналися від інших.

Мікрофон

Метод «мікрофон» надасть можливість кожному й кожній сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

Правила проведення:

Вчитель учням:  «уявіть, що у вас в руках мікрофон і вам потрібно висловити думку». Говорить тільки той або та, у кого «уявний» мікрофон; Подані відповіді не коментуються і не оцінюються.

Незакінчені речення

Цей прийом часто поєднують із «мікрофоном». Він дає змогу ґрунтовніше працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати їх з іншими Робота за такою методикою дає присутнім можливість долати стереотипи, вільніше висловлюватися стосовно запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити стисло, але по суті й переконливо. Як організувати роботу. Визначивши тему, з якої учні будуть висловлюватися в колі ідей або використовуючи уявний мікрофон, учитель формулює незакінчене речення і пропонує учням закінчувати його. Кожен наступний учасник обговорення має починати свій виступ із запропонованої формули. Учасники працюють із відкритими реченнями, наприклад: «на сьогоднішньому уроці для мене найважливішим відкриттям було...»; або: «ця інформація дає нам підстави для висновку, що...»; або: «це рішення було прийнято, бо...»тощо.

Метод «прес»

Метод «прес» використовується у випадках, коли виникають суперечливі питання і вам потрібно зайняти й аргументувати чітко визначену позицію з суспільної проблеми, що обговорюється. Метою застосування цього методу є надання учням та ученицям можливості під час уроків навчитися формулювати й висловлювати свою думку з дискусійного питання аргументовано в чіткій та стислій формі.

Метод «прес» має таку структуру та етапи (слід роздати (написати на дошці, на плакаті) учням матеріали, в яких зазначені чотири етапи методу):

1. ПОЗИЦІЯ Я вважаю, що ...

(висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваш погляд)

2.  ОБГРУНТУВАННЯ ...тому, що...

(наведіть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази на підтримку вашої позиції)

3. ПРИКЛАД ... наприклад...

(наведіть факти, які демонструють ваші докази, вони підсилять вашу позицію)

4. ВИСНОВКИ Отже ( тому}, я вважаю...

(узагальніть свою думку, зробіть висновок про те, що необхідно робити; тобто, це е заклик прийняти вашу позицію)

Захищаючи свою позицію, намагайтесь дотримуватися структури методу «прес».

Розігрування ситуації за ролями

Рольова гра – це невеличка п’єса, яку можна поставити на уроці. В її основі лежить імпровізація. Учні інсценують запропоновані вчителем ситуації. Метою розігрування конкретної життєвої ситуації за ролями є визначення учнями власного ставлення до неї, набуття ними досвіду шляхом гри, подальший розвиток уяви й навичок критичного мислення; сприяння висловленню суджень та думок; виховання здатності находити і розглядати альтернативні можливості дій; співчування іншим.

Порядок підготовки й реалізації:

Якщо рольову гру використовують у навчальному процесі, вона потребує ретельної

підготовки. Початкові вправи мають бути простими, з подальшим складенням.

Є чотири основні елементи:

- попереднє планування і підготовка вчителя,

- підготовка і тренування учнів,

- активна участь класу в проведенні вправи,

- ретельний аналіз і обговорення з приводу вправи.

Не очікуйте відшліфованої гри від самого початку. Дайте учням змогу провести рольову гру й імітувати історичні та сучасні ситуації. Змінюйте види діяльності. Такі вправи треба проводи в обстановці довіри, щоб учні не почувалися ніяково. Учні мають розуміти, що реагувати можна по-різному. Практика допоможе учням почуватися впевненіше під час проведення цих вправ. Після завершення вправи учасники та  «спостерігачі» ретельно і поглиблено аналізують набутий досвід, власні думки і почуття. Після проведення гри необхідно вивести дітей із ролей. Для цього проводять детальне обговорення ситуації. Пам’ятайте, що кожен (кожна) мають відповісти на запитання:

Як ви почувалися в тій чи іншій ролі?

Що подобалося під час гри, а що ні?

Яким чином цей досвід може вплинути на ваше подальше життя?

Рекомендації вчителя для учнів-виконавців:

-     чітко дотримуйтеся своєї ролі;

-     слухайте інших "акторів" і вчителя;

-     не коментуйте дій інших, перебуваючи в ролі;

-     ставтесь до своєї ролі як до реальної життєвої ситуації, в яку потрапили

Аналіз ситуації

Учні можуть аналізувати:

нормативно-правові акти (закони, постанови ...),

статті із періодики (газет, журналів...),

статистичні данні,

історичні джерела,

художню літературу, тощо...

Цей метод є надзвичайно важливим при правильному та ефективному його застосуванні. У процесі його використання учні здійснюють самостійний пошук і добір інформації; критично її аналізують, оцінюють достовірність; аналізують специфіку конкретної доби, ситуації за якої був створений певний текст, а також погляди його автора.

Аналіз ситуації відбувається за схемою:

- факти: Що відбулося? Хто є учасниками справи? Що ми про них знаємо? Які факти є важливими? Які є другорядними?

- проблеми: В чому полягає конфлікт? Яке питання ми повинні вирішити для розв'язання ситуації?

- аргументи: Якими є ваші аргументи на захист кожної зі сторін ситуації?

- рішення: Яким буде рішення зі справи? Якими є причини вашого рішення? Якими можуть бути його наслідки?

Дискусія

Дискусія дає прекрасну нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або з суперечливого питання. Обговорення в ході дискусії навчить учнів слухати свого співрозмовника та подавати переконливі аргументи. Для того щоб вона була відвертою, необхідно створити в класі атмосферу довіри та взаємоповаги. При проведенні дискусії слід дотримуватись таких правил:

Говорити по черзі, а не всі одночасно.

Не перебивати того, хто говорить.

Критикувати ідею, а не особу, яка її висловила.

Поважати всі висловлені думки (позиції).

Не сміятися, коли хтось говорить, за винятком хіба що жарту.

Не змінювати тему дискусії.

Намагатися заохочувати до участі в дискусії інших.

У класі ви можете доповнити ці правила, прийняти Їх після обговорення та дотримуватися під час проведення дискусій.

Ток-шоу

Метою «ток-шоу» є набуття навичок публічного виступу та дискутування.

Учитель на такому уроці є ведучим на «ток-шоу».

Робота зорганізується таким чином:

Оголошується тема дискусії,запрошуються «гості» висловитися із запропонованої теми. Слово надається глядачам, які можуть висловити свою думку або поставити запитання «запрошеним» за одну хвилину. «Запрошені» мають відповідати якомога коротше і конкретніше. Ведучий може ставити своє запитання або переривати промовця через ліміт часу. Ця форма роботи допоможе учням навчитися брати участь у загальних дискусіях, висловлювати й захищати власну позицію.

Ажурна пилка

Метод дозволяє учням працювати разом, щоби вивчити значну кількість інформації за короткий відтинок часу, а також заохочує учнів допомагати один одному вчитися, навчаючи. Під час роботи за методом «ажурна пилка» учні повинні бути готовими працювати в різних групах.  Спершу кожен учень працюватимете в «домашній» групі. Завданням для кожного учня у домашній групі є аналіз та засвоєння певної порції інформації на такому рівні, щоб він був здатний чітко і зрозуміло викласти її з метою навчання інших учнів. Потім в іншій групі, яка називається експертною, такі учні виступатимуть в ролі «експертів» із питання, над яким вони працювали в домашній групі, вчитимуть цій інформації інших та відповідатимуть на їхні питання. В експертній групі учні також повинні отримати інформацію від представників інших груп. Завдання експертної групи – здійснити обмін інформацією.  В останній частиш уроку учні знову повертаються до своєї «домашньої» групи, щоби поділитися тією новою інформацією, яку їм надали учасники та учасниці інших груп. Їхнім завданням тепер буде знов обмінятись інформацією, узагальнити її та виробити спільні рішення разом з учасниками домашньої групи.

Порядок роботи в домашніх групах такий: кожна група отримує завдання, вивчає його та обговорює свій матеріал;  бажано обрати в групі головуючого, тайм-кіпера (той, хто слідкує за часом); та особу, яка ставить запитання, аби переконатися, що кожний (кожна) розуміє зміст матеріалу.

Порядок роботи в експертних групах буде таким: після того як учитель об'єднав вас у нові групи, ви стаєте експертами з тієї теми, що вивчалась у вашій «домашній» групі; почережно кожний або кожна мають за визначений вчителем час якісно і в повному обсязі донести інформацію членам інших груп і сприйняти нову інформацію від представників інших груп.

Під час повернення до «домашніх груп»:  учні мають поділитися інформацією з членами своєї "домашньої" групи про нову інформацію, яку вони отримали від представників інших груп, узагальнюють її;  учні виробляють спільні висновки та рішення.  Таким чином, за допомогою методу «ажурна пилка» за короткий відтинок часу можна отримати велику кількість інформації.  

Коло ідей

Цей метод є ефективним щодо вирішення гострих суперечливих питань і корисним для створення списку ідей. Цей метод дозволяє залучити усіх учнів до дискусії. Він добрий, коли відбувається загально класне обговорення питання або виступають доповідачі від малих груп.  Метою методу є залучення всіх до обговорення поставленого питання. Він дозволяє уникнути ситуації, коли перша група, що, виступає, подає всю інформацію з проблеми.

Порядок проведення:  учитель висуває дискусійне питання та пропонує обговорити його в кожній групі;  після того як вичерпався час на обговорення, кожна група, представляє лише один аспект того, що ви обговорювали;  групи висловлюються почережно (по колу), поки не буде вичерпано всі відповіді; під час обговорення теми на дошці складається список зазначених ідей.

Цей метод можна застосовувати й при створенні списку ідей. Попросіть кожного подавати по одній ідеї по черзі.

Цей метод є ефективним також під час вирішення гострих проблем. Попросіть учнів написати свою думку або ідею на аркуші паперу без імені. Вчитель збирає усі відповіді і складає список зазначених у них ідей на дошці або починає дискусію, користуючись інформацією з карток.

Суд від свого імені

Цей метод дозволить учням отримати уявлення про спрощену процедуру винесення судового рішення та провести рольову гру – судовий процес із мінімальною кількістю учасників від трьох осіб: судді, що слухатиме обидві сторони і винесе остаточне рішення, позивача та відповідача (якщо йтиметься про розгляд кримінальної справи, то учасниками будуть обвинувач та обвинувачений).

Після того як учитель об'єднав вас у три групи – судді, позивачі та відповідачі, протягом відведеного часу:

судді – знайомляться зі судовою процедурою та готують запитання до обох сторін;

позивачі – обговорюють зміст вступної промови та можливі аргументи;

відповідачі готують зміст заяви-відповіді та аргументи захисту.

Після того як сплине час, відведений учителем, учні об’єднуються в групи по три особи – суддя, позивач, відповідач. Відтепер можна починати судовий розгляд справи у кожній групі за таким порядком:

Суддя викладає суть справи.

Заслуховується заява позивача.

Позивач викладає аргументацію, суддя ставить йому запитання.

Відповідач викладає аргументи захисту, суддя ставить йому запитання.

Суддя виносить рішення.

«Судді» оголошують свої рішення після об'єднання груп у велике коло.

Різновидом методу «суд від свого імені» є такий спосіб, коли «судове засідання» відбувається за участю трьох груп одночасно:  групи «суддів», групи «захисників», групи «прокурорів». Кожна група по черзі має слово під час процедури: спочатку «прокурори», потім «захисники», нарешті «судді» – вони приймають та мотивують рішення.

Пущений по колу лист паперу

Цю техніку слід використовувати для збору максимальної кількості інформації. Організація роботи. Клас ділиться на групи. Кожна група отримує окреме завдання, наприклад, визначити фактори, причини, наслідки тощо. Всі групи сидять у формі кола. Кожна група (одночасно працюють всі групи) визначає у своєму колі одну причину (наслідок, фактор, тощо), записуючи її на листку. Цей листок вона передає наступній груп, і таким чином, листок ходить по колу до тих пір, поки дана тема не буде вичерпаною. Слід звернути увагу на те щоб учасники заняття не дублювали вже записаних думок.

Акваріум

Цей метод є ефективним для розвитку вмінь дискутування в малих групах.  Після того як учитель об'єднав учнів у три-чотири групи (4-6 учнів) і надав кожній із них завдання та необхідну інформацію, одна з груп сідає в центр кола (класу), утворивши внутрішнє коло. Поки група займає місце в центрі, вчитель знайомить клас із цим завданням і нагадує правила дискусії у малих групах.  Учасники та учасниці цієї групи обговорюють запропоновану вчителем проблему таким чином: один з групи прочитує вголос ситуацію,  група обговорює ситуацію у ході дискутування;  приймається спільне рішення, або підсумовується дискусія.  На цю роботу групі відводиться 3-5 хвилин. Усі інші учні класу не втручаються в обговорення, а лише спостерігають за ходом дискусії — вони знаходяться начебто за товстим склом акваріума.

Після цього група повертається на свої місця, а вчитель ставить класу запитання:

Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?

Чи була ця думка достатньо аргументованою, доведеною?

Який аргумент ви вважаєте найпереконливішим?

Така бесіда триває 2-3 хв., а місце першої групи в «акваріумі» займає інша група та обговорює наступну ситуацію.

Усі групи почережно мають побувати в «акваріумі», і діяльність кожної з них мусить бути обговорена класом.

Наприкінці вчитель має прокоментувати ступінь володіння навичками дискусії у малих групах і звернути увагу на необхідність та напрями подальшого вдосконалення цих навичок – 2-3 хв. У межах «Акваріуму» можна підсумувати весь урок, або, за браком часу, обмежитись обговоренням роботи кожної групи.

«Діалог Ривіна»

Робота за методикою Ривіна передбачає читання або вивчення тексту абзацами. Під абзацом слід розуміти частину тексту, до 12 лінійок, яка має закінчену думку і зміст якої можна передати і реченням (до 10 слів). Для вивчення абзацу необхідно спочатку з’ясувати його суть. Для виокремлення головної думки кожного абзацу пропонується:Знайдіть у тексті нові слова і словосполучення. Поясніть їх значення своїми словами чи прочитайте за текстом. При необхідності користуйтеся додатковою літературою.  Складіть речення з новими словами, переконайтеся чи правильно їх зрозуміли. Знайдіть ключове (головне) слово чи словосполучення абзацу. Усно поясніть чому ви вважаєте його ключовим. Складіть речення з ключовим словом, щоб передати ідею абзацу. Придумайте друге речення. Виберіть на ваш погляд краще. Краще речення запишіть у зошит. Ключового слова в абзаці може не бути. Назвіть основні об'єкти (предмети, явища, персонажі, події), про які йде мова в цьому абзаці. Встановіть зв'язки, залежність між цими об'єктами. Складіть речення, яке виражає суть абзацу. Придумайте друге. Виберіть краще. Підготуйте відповіді на питання, запропоновані вчителем, учнями чи подані в підручнику. Складіть запитання для товариша. Придумайте опору для пояснення змісту абзацу молодшому учневі. Виясніть перспективу розвитку ідеї, проблеми, ознаки, сферу застосування нових понять. Пов'яжіть засвоєну інформацію з раніше вивченим чи прочитаним матеріалом. Ця методика розцінюється педагогами-науковцями як місток для формування більш складних умінь: читання пункту, сторінки, розділу.

«Діалог Сократа»

На сьогоднішній день одним з найважливіших методів навчання є «Діалог Сократа», у рамках якого учні самостійно формулюють проблеми суспільного життя та пропонують альтернативні шляхи їх розв'язання. Цей метод покликаний допомогти молодим людям сформувати своє ставлення до важливих юридичних, етичних та соціальних проблем. Сократівський стиль характеризується використанням аналогії як способу виявлення суперечності в учнівських висловлюваннях. Однією з причин виникнення соціальних конфліктів (учнівських в тому числі) є існування різних поглядів на те чи інше суспільне явище. Для того, щоб їх подолати, людям необхідно обмінюватись своїми думками і прагнути долати суперечки, займаючи певні позиції, в яких відображаються справедливість та людська гідність — дві фундаментальні цінності демократичного суспільства. З допомогою «Діалога Сократа» учня можна змусити перевірити логічність та послідовність своєї позиції і визначити сферу її застосування.  Для проведення сократівського діалогу слід визначити суспільну проблему – об'єкт обговорення. Це можуть бути різноманітні питання, що стосуються управління державою чи суспільством, котрі потребують прийняття офіційними особами рішення або певних дій громадян. Вивчаючи ці питання, учні вчаться знаходити шляхи їх вирішення. Суспільна проблема може бути сформульована у вигляді запитань такого типу: Чи треба забороняти смертну кару? Чи є корисним для людства використання атомної енергії? Чи можу я звернутися до представників влади із протестом проти обов'язкової військової служби?  Усвідомлення суспільних цінностей дає змогу учням об'єктивно аналізувати суперечливі ситуації суспільного життя. Переважно конфлікт виникає унаслідок різних етичних настанов. Учасники дискусії повинні ознайомитися і зрозуміти визначення, цінності та фактичний матеріал, що його використовують їхні опоненти. Основною перешкодою під час обговорення проблеми є неоднозначне трактування термінів. Для того, щоб уникнути ускладнень, учасникам обговорення слід визначитись в термінах (спробувати використати загальноприйняте визначення терміну, звернувшись до словника, прийти до згоди стосовно значення поняття; визначити на конкретних прикладах відповідність поняття своєму визначенню). Найголовніше у запропонованій навчальній моделі – з'ясування позиції учнів. Вона

передбачає такі етапи:  Ознайомлення із сутністю справи. Вчитель зачитує завдання учням, яке треба опрацювати. Вони обговорюють, як певний випадок стосується школи, громади чи їх особисто: виділяють основні моменти випадку, аналізують, хто як діяв і чому.  Визначення завдання. Учні вибудовують факти в єдину систему, пояснюючи, які цінності опрацьовуватимуть (свобода слова, захист спільного добробуту, місцева автономія, рівність можливостей тощо). Вибирається питання для обговорення. Прийняття позиції. Учням пропонується визначити позицію та обґрунтувати її. Дослідження мотивів для визначення позиції. Детальне дослідження та аргументація різних позицій учнів. Перегляд і утвердження позиції. Відбувається визначення позицій учнів, її підґрунтя; аналізуються аналогічні ситуації. Перевірка позицій за допомогою фактичного матеріалу, уважне опрацювання фактів. Учитель допомагає учневі з'ясувати, чи втримає він свою позицію за будь-яких умов. Тут доцільно виділити два під етапи: аналіз та аргументацію. Аналіз дій відбувається у вигляді обговорення цінностей та питань. Це дає матеріал для подальшого дослідження. Аргументація, побудована на протиставленні, повинна сприяти утвердженню позиції учня. Допоможуть в роботі учителю такі запитання:

Чи достатньо обґрунтованою є ваша (твоя) позиція?

Чи доказовими є ваші (твої) аргументи?

Чи доведеним є фактичний матеріал, що використовуєте?

Якими є (будуть) наслідки пропонованих позицій?

При яких обставинах ви (ти) зможете змінити вашу позицію?

Очікуваний результат: оволодіння учнями навичками визначення суспільних проблем, аналізу питання, визначення позицій на основі цінностей; набуття умінь розв'язувати термінологічні, фактичні та ціннісні суперечності, вести діалог. Така модель сприяє розвитку плюралізму та поваги до думки інших людей.

Метод «Снігова куля»

(«Два – чотири – вісім») Використовується, коли необхідно, щоб учасники обговорили якесь питання спершу в парах, потім у квартетах, пізніше в октетах тощо. Важливим для навчання як викладення так і вислуховування поглядів, аргументів, характеристики речей, ознайомлення з різними підходами. Переваги методу в тому, що навчає вести переговори і робити вибір. Проте слід пам'ятати, що його використання (багаторазове повторення) буде ефективним тоді, коли проблема цього варта. Організація роботи: Задайте учням питання для обговорення, дискусії тощо. Об'єднайте учнів у пари і дайте час для обговорення завдання і прийняття узгодженого рішення. Попередьте, що пари обов'язково мають досягти згоди (консенсусу) щодо відповіді або рішення. Об'єднайте пари в четвірки і обговоріть попередньо досягненні рішення щодо поставленої проблеми. Прийняття спільного рішення є обов'язковим. Об'єднайте четвірки в більші групи і дайте час на обговорення питання, узгодження позицій і вироблення спільного рішення.

Метод «Карусель»

Ефективний для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами (групами). Передбачає:  підбір аргументів кожним учасником на задану тему;  вислуховування одним учнем достатньо великої кількості однокласників; пошук нових аргументів, прикладів для підсилення власної позиції, результатів роботи групи. Організація роботи:

А) 1. Розставте стільці для учнів у два кола.

2. Учні, що сидять у внутрішньому колі, розташовані спиною до центру, а в зовнішньому — обличчям. Таким чином, кожен сидить навпроти іншого, висловлює і вислуховує свої ідеї (аргумент, приклад).

3.Внутрішнє коло нерухоме, а зовнішнє — рухливе: за сигналом ведучого всі його учасники пересуваються на один стілець вправо і виявляються перед новим партнером з яким повторюють ту саму процедуру. Мета — пройти все коло, виконуючи поставлене завдання.

Б) При організації роботи в групах, необхідно "пускати по колу" результати роботи кожної групи (заповнений аркуш, створена таблиця, намальований сюжет тощо) для поповнення новими ідеями, поглиблення новим змістом тощо.

Метод «Броунівський рух» Метод, який дозволяє кожному учневі виступити у «ролі учителя», передаючи свої знання однокласникам. Використання «Броунівського руху» дає можливість багаторазового повторення одним учнем «своєї частини навчального матеріалу», ознайомлення з іншими і систематизації загальної картини теми.

Організація роботи: Кожний учень повинен отримати свій „навчальний блок" з теми (пункт параграфу, текст на окремому листочку, витяг з документу тощо). Протягом декількох хвилин учні читають інформацію. Важливим є переконатися, чи розуміють вони прочитане. Запропонуйте їм почати ходити по класу і знайомити зі своєю інформацією інших однокласників. Учень може одночасно спілкуватися тільки з однією особою. Завдання полягає в тому, щоб поділитися своїм фактом і самому отримати інформацію від іншого учня. Протягом відведеного часу треба забезпечити спілкування кожного учня з максимальною кількістю інших для отримання якомога повної інформації з теми. Після того, як учні завершать цю вправу, запропонуйте їм розповісти, відтворити отриману інформацію. Проаналізуйте та узагальніть отримані ними знання. Відповіді можуть записуватись на дошці.

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ №5

Тема: Виховна робота з педагогічно занедбаними дітьми.

Перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться:

загальні: здатність до самостійного навчання і професійного розвитку; здатність використовувати на практиці сучасні виховні інструменти; здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного освітнього середовища; здатність самостійно навчатися та розвивати особистісний потенціал;

фахові: володіння сучасними виховними системами та технологіями; здатність до ефективної взаємодії з учасниками освітнього процесу; здатність активізувати та організувати виховний процес  у закладі загальної середньої освіти; планувати та визначати зміст виховної роботи у школі; сприяти розвитку педагогічного мислення майбутніх педагогів

Тезаурус:  педагогічно занедбані діти, важковиховувані діти, реабілітаційна педагогіка.

Обладнання: презентація до теми, відео.

План лекції

1. Поняття педагогічно занедбані діти, типи сімей.

2. Шляхи роботи вчителя.

3. Реабілітаційна педагогіка.

4. Принципи, шляхи і засоби перевиховання.

Література:

1.                Волкова Н.П. Педагогіка: посібник для студентів вищих навчальних закладів/Н.П.Волкова// – Київ: Академія, 2001. –576 с.

2.                Зайченко І.В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів / І.В.Зайченко//– Київ: Освіта України, 2006.– 528с.

3.                Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посіб. / С. Г. Карпенчук. – Київ: Вища школа, 2005.– 344с.

4.                 Кот  М. З.  Теорія і методика виховної роботи: навч. посіб./ М. З. Кот .– Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – 216 с.

5.                Методика виховної роботи: практикум: навч.-метод.  посіб. / за ред. О. О. Лаврентьєва. – Кривий Ріг:  КДПУ, 2011. – 102 с.

Викладач Монастирська Олена Вікторівна 

1.ПОНЯТТЯ ПЕДАГОГІЧНО ЗАНЕДБАНІ ДІТИ, ТИПИ СІМЕЙ

Педагогічно занедбані діти –  це такі діти, які успішно не навчаються, а то й зовсім не відвідують школу, недисципліновані, невиховані, не дотримуються норм і правил суспільно-соціального буття.

Причин такого явища багато. Але чи не вирішальна з них – це недоліки сімейного виховання.

Вихованням дітей часто займаються непідготовлені люди, це приво­дить до помилок, трагедій, в результаті з’являються "важкі", педаго­гічно занедбані важковиховувані діти.

Важковиховувані - категорія осіб, в яких під впливом несприятливих для розвитку соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних умов з'являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, відбува­ється зниження або втрата почуття відповідаль­ності за свої вчинки.

Таким дітям властиві:

-                   неправильно сформовані потреби: матеріальні переважають над мораль­ними; більшість матеріальних потреб мають аморальний характер; для

-                   їх задоволення вони використовують засоби, як не завжди відповідають нормам моралі /вживання алкоголю, наркотиків, крадіжки/, що приво­дить до деградації особистості;

-                   нерозвиненість соціально-політичних потреб;

-                   прагнення до спілкування з подібними до себе, перебування поза зв'язками з постійними учнівськими колективами;

-                   нерозвинена потреба пізнання навколишнього світу; незадовільне нав­чання, ігнорування методів пізнавальної діяльності;

-                   спотворені естетичні потреби;

-                   мова не розвинена, вульгарна, жаргонна лексика;

-                   брак уявлень про норми поведінки, обмежені почуття відповідальності за свої вчинки;

-                   приховування своїх вчинків.

За ступенем педагогічної занедбаності «важких» дітей поділяють на чотири групи:

1. Важковиховувані діти.

Байдуже ставлення до навчання періодично порушують правила поведінки і дисципліну, їм властиві грубощі, брехливість, нечесність.

2. Педагогічно занедбані підлітки.

Негативне ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну, правила поведінки, постійно проявляють негативні моральні якості особистості.

3. Підлітки-правопорушники.

Перебувають на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх або на­правлені до спецшкіл і спеціальних професійно-технічних училищ.

4. Неповнолітні злочинці

Скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми й направлені судом до виправно-трудових колоній.

Негативні чинники, що зумовлюють появу важковиховуваних дітей:

1. Неблагополуччя в сім’ї: неповна сім’я, батьки – п’яниці, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; безвідповідальність батьків; прояви насильства; матеріальні нестатки.

2.Низька педагогічна культура в благополучній сім’ї: батько й мати  працюють, освічені, є матеріальний достаток, що проявляється у створенні для дітей «парникових» умов, призводить до ослаблення внутрішніх сил особистості, вседозволеності.

3.Недостатній виховний рівень роботи загальноосвітніх закладів: проявляться у перевантаженості програм навчальним матеріалом, який учень не може засвоїти. Це породжує негативізм, опір, намагання "втекти" від навчальної діяльності. Важливим завданням є перевиховання педагогічно занедбаних дітей.

Можна виділити кілька типів сімей:

Сім’я однодітна може сформувати і «збаловану дитину» з безмежно зростаючими потребами і, врешті, неможливістю їх задоволення та конфліктними стосунками з суспільством; і одиноку людину з комплексом неповноцінності, уразливу, невпевнену в собі, невдачливу; і «узурповану» батьківською безмежною любов'ю, яка прагне якомога швидше вирватися з цього гіперопікування.

Сім’я багатодітна може виховати не лише дітей – колективістів, але й дітей педагогічно занедбаних, з асоціальною і навіть антисоціальною поведінкою, якщо батьки постійно зайняті добуванням засобів до існування, а життя і виховання дітей не організовані, пущені на самоплив.

Сім’я з низьким рівнем матеріального забезпечення, яка перебуває за межею бідності з різних причин (безробіття, низька зарплата, алкоголізм батьків, невміння правильно організувати сімейний бюджет тощо), може мати різноманітні наслідки для дітей: позбавлення дітей найнеобхіднішого в задоволенні матеріальних і духовних потреб (гальмується розвиток дитини); експлуатація дітей як здобувачів матеріальних благ (залучення до торгівлі, трудової діяльності, яка не відповідає віку і підготовці дитини, шкодить фізичним силам, розтліває душу, створює ризик для життя дитини, відриває від навчальних занять у школі і систематичного виховання в сім'ї); допущення, а, інколи й стимулювання аморальної і анти правової діяльності з боку батьків і дітей, яка приносить доход у сім'ю.

Сім’я неповна, у зв’язку з  відсутністю материнського чи батьківського впливу, може сприяти формуванню такого явища як маскулунузацію дівчаток і фемінізацію хлопчиків.

Сім’я з нерідними дітьми може сприяти появі неприязні, навіть ворожих стосунків дітей між собою і оточуючими їх людьми.

Сім’я з порушеними стосунками, підвищеною конфліктністю між членами сім'ї. Причому, конфліктність і драматизм стосунків у деяких сім’ях зростають зі зростанням дитини, досягаючи апогею у старшому підлітковому і молодшому юнацькому віці. Результатом може бути позбавлення сприятливого впливу сім'ї і школи.

Сім’я, яка свідомо чи несвідомо допускає бездоглядність дітей, сприяє тому, що дитина знаходить себе поза домівкою і школою в компаніях ровесників, у неформальних об’єднаннях молоді (різноманітних: соціально – корисних, асоціальних і антисоціальних). На жаль, в Україні через економічні, соціально – політичні і моральні умови з року в рік зростає дитяча безпритульність.

Сім’ї з жорстоким поводженням з дітьми існують з різних причин: нервозність батьків у зв’язку з тяжким матеріальним становищем, безробіттям; відхилення у психіці; надмірне незадоволення своїми дітьми; деспотизм батька чи вітчима через невиконання завищених вимог до них; стомленість і депресія батьків. В усіх випадках жорстокість батьків породжує жорстокість дітей, їх невміння мирно жити з ровесниками і педагогами.

І, нарешті, велика кількість варіантів сімей, у яких батьки фактично не займаються вихованням дітей, забезпечуючи їх лише матеріальними умовами існування.

Можливі й інші, добре відомі класному керівнику варіанти негативних умов і тенденцій сімейного виховання, які потребують допомоги і корекції з боку педагогів.

Зовнішній вияв поведінки дітей з таких сімей може бути найрізноманітнішим: фізична і словесна агресивність, руйнівність, гарячковість, розлюченість, неслухняність і загальна неконтактність, неуважність і пасивність, страхи, фобії та інші проблеми.

Якщо своєчасно не здійснити коригування виховного впливу з боку школи, класного керівника, то доведеться мати справу з неблагополучними сім’ями і педагогічно занедбаними дітьми. Поняття неблагополучна сім’я є досить відносним. Але в даному випадку мова йде про неблагополучну сім'ю стосовно даної дитини і, отже, мова може йти про те:

1.   які бувають неблагополучні сім'ї;

2.   які бувають діти зі своїми психологічними і психопатологічними особливостями, що надмірно реагують на сімейне неблагополуччя;

3.   як відображається сімейне неблагополуччя на дитину, яка схильна до загостреної реакції на різноманітні несприятливі фактори;

4.   як хвора дитина може порушувати спокій сім'ї, викликати у батьків роздратування, злість, нетерпимість тощо, перетворюючи, таким чином, сім'ю в неблагополучну, що в свою чергу, ще більше може поглибити психічний стан дитини;

5.   що повинні зробити педагоги, щоб хоч якось допомогти дитині, - адже вона не винна, що живе в неблагополучній сім'ї

2.ШЛЯХИ РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ

Переконавшись, що дитина живе в тяжких умовах, класний керівник повинен:

1.  пояснити батькам, що через конфлікти страждає, перш за все, дитина, що хлопчик чи дівчинка не можуть бути розмінною монетою у складних стосунках між дорослими, які суперничають, а не співробітничають між собою;

2.  якщо не вдається роз'яснити батькам, які створюють своїй дитині психотравмуючі обставини, здатні зіпсувати її душу, то потрібно якимось чином ізолювати її від подібних батьків: влаштувати її в інтернат, санаторій, порадити передати тимчасово іншим родичам; варіантів тут багато і в кожному конкретному випадкові оптимальним з них буде суто індивідуальний;

3.  якщо у школяра вже з'явилися аномалії на ґрунті сімейного розладу, то варто проконсультуватися у дитячого психіатра, а потім вирішити, що потрібно робити.

Класний керівник повинен систематично й постійно стежити за соціально-психологічним кліматом у сім'ї школяра, зберігати спокій, мужність і почуття власної гідності незалежно від соціального престижу батьків, їх зарозумілості і тиску на нього.

І як би добре не жили школярі, які б високі чини не займали їхні батьки, класний керівник, вчителі ніколи не повинні пасувати перед ними, якщо є очевидним, що неблагополуччя сім'ї обумовило неблагополуччя школяра.

Роботу з сім'ями педагогічно занедбаних дітей необхідно здійснювати диференційовано.

З урахуванням особливостей сім'ї необхідно здійснювати педагогічний всеобуч батьків (диференційовано, по групах), індивідуальні і групові зустрічі з батьками, вплив батьківської громадськості. Принципово важливою є позиція класного керівника, яку він повинен зайняти в усіх контактах з батьками педагогічно занедбаних дітей: він повинен стати не звинувачувачем батьків і їхньої безпорадності, а співучасником у подоланні спільних труднощів. При цьому спільні зусилля мають бути спрямовані не проти учня (як це часто буває), а проти тих труднощів, які виникають у процесі його розвитку.

Тому методично будь-яка зустріч, розмова з батьками педагогічно занедбаних дітей передбачає дотримання наступних вимог:

1.  що доброго я можу сказати про дитину (з метою психологічного налаштування до себе батьків, залучення їх до однодумців);

2.  що мене турбує в ній (саме те, що сприяло виклику батьків до школи, відвідування учня вдома, обговорення на батьківських зборах);

3.  які, на нашу спільну думку, причини цього негативного явища, факту (це викликає відвертість, а отже, дозволяє з'ясувати причини);

4.  які заходи необхідно вжити і з боку батьків, і школи (вироблення спільної стратегії і тактики виховання й перевиховання);

5.  яких спільних вимог, загальних принципів підходу до дитини необхідно дотримуватися, щоб накреслені заходи були ефективними. У такому випадку батьки відверто підтримують класного керівника і активно йому допомагають.

3.  РЕАБІЛІТАЦІЙНА ПЕДАГОГІКА

Ще один важливий аспект роботи класного керівника – це хворі діти, – фізично й духовно. В сучасних умовах поглиблення кризового стану у всіх сферах життя українського суспільства, втрати інтересу різних державних і громадських інституцій до проблем виховання і дитинства, погіршення соціальної ситуації, збільшення кількості дітей, що живуть у винятково тяжких соціальних умовах, різкого погіршення здоров'я підростаючого покоління, особливо після згубних наслідків Чорнобильської катастрофи, військових подій у зоні АТО, в педагогічній науці викристалізувався новий напрямок теоретичної думки – реабілітаційна педагогіка, ідеї якої набувають стрижневого значення не лише в роботі з хворими дітьми в спеціальних лікувальних закладах, а й для масової середньої школи, для поглиблення її реабілітаційної функції, оскільки вона покликана допомогти учневі зорієнтуватися у складному й суперечливому світі, знайти вихід із кризової ситуації, допомогти відновити й набратися фізичного, психічного, морального, духовного здоров'я дітей.

Реабілітаційна педагогіка – це система педагогічних, медико-психологічних, соціальних заходів, спрямованих на відновлення, корекцію або компенсацію порушених психо-фізіологічних функцій, станів, особистісного й соціального статусу хворих дітей, дітей-інвалідів, а також тих, хто переніс хворобу, отримав психічну травму внаслідок різкої зміни соціальних обставин, умов життя.

      Актуальним завданням реабілітаційної педагогіки є розробка ефективних методів педагогічної терапії і корекції, компенсації, ігротерапії, спрямованих на відновлення фізичного, психічного, морального та духовного здоров'я дитини.

4.  ПРИНЦИПИ, ШЛЯХИ І ЗАСОБИ ПЕРЕВИХОВАННЯ

Педагоги, батьки, всі, хто спілкується із занедбаними дітьми повинні звернути увагу на перевиховання.

Перевиховання – складний тривалий виховний процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості ґрунтується на загальних принципах виховання, виконує відновну, компенсаційну, виправну, стимулюючу функції.

Принципи роботи з педагогічно недбалими дітьми:

1.  зв’язок перевиховання з цікавою продуктивного працею;

2.  організація дитячого колективу, який забезпечує позитивний вплив на вихованця;

3.  єдність і систематичність педагогічних впливів;

4.  опора на позитивні якості вихованця і позитивний соціальний досвід.

Шляхи перевиховання:

1. Діагностичний. Вивчають, аналізують позитивні й негативні фактори виховання, умови, що їх зумовила. Учитель мусить мати детальну характеристику педагогічне занедбаних вихованців.

2. Планування і визначення змісту роботи. Класний керівник розробляє детальний план перевиховання, визначає місце і роль у процесі перевиховання кожного вихователя.

3. Цілеспрямованої педагогічної діяльності. Передбачає реалізацію планів перевиховання.

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ №4

Тема: Методика індивідуальної виховної роботи з школярами.

Перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться:

загальні: здатність до самостійного навчання і професійного розвитку; здатність використовувати на практиці сучасні виховні інструменти; здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного освітнього середовища; здатність самостійно навчатися та розвивати особистісний потенціал;

фахові: володіння сучасними виховними системами та технологіями; здатність до ефективної взаємодії з учасниками освітнього процесу; здатність активізувати та організувати виховний процес  у закладі загальної середньої освіти; планувати та визначати зміст виховної роботи у школі; сприяти розвитку педагогічного мислення майбутніх педагогів

Тезаурус:  психолого-педагогічна характеристика.

Обладнання: схема вивчення учня, характеристика класу.

План лекції

1.     Вивчення індивідуальних особливостей дітей, їх поведінки, нахилів та інтересів.

2.     Особливості індивідуального підходу до дітей.

3.     Програма вивчення учня та учнівського колективу.

4.     Стиль стосунків вчителя з учнями.

Література:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: посібник для студентів вищих навчальних закладів/Н.П.Волкова// – Київ: Академія, 2001. –576 с.

2. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посіб. / С. Г. Карпенчук. – Київ: Вища школа, 2005.– 343с.

3.  Кот  М. З.  Теорія і методика виховної роботи: навч. посіб./ М. З. Кот .– Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – 216 с.

4. Методика виховної роботи: практикум: навч.-метод.  посіб. / за ред. О. О. Лаврентьєва. – Кривий Ріг:  КДПУ, 2011. – 102 с.

5.  Методика виховної роботи в школі: робочий зошит: навч. посіб. / уклад.: О. М. Акімова, О. О. Ільїна, Н. В. Самошіна; за ред. Т. Ф. Отрошко. – Харів : ХГПІ,  2010. – 88 с.

6. Пальчевський С. С. Педагогіка: навч.посіб. / С. С. Пальчевський.– Київ: Каравела, 2007. – 520 с.

9. Ягупов В.В. Педагогіка: навч.посіб. / В. В. Ягупов. – Київ: Либідь, 2003 .– 498 с.

Викладач Монастирська Олена Вікторівна

Орієнтовна схема вивчення учня

Анкетні відомості:

1.           Прізвище, ім'я, по батькові учня, його вік, школа, клас.

2.           Адреса учня, місце праці і посада батьків.

3.          Склад сім'ї, її культурний та освітній рівень, умови проживання.

4.           Стан здоров'я учня.

Умови сімейного виховання:

1.           Морально-психологічний клімат сім'ї: взаємини у сім'ї (відкритість, замкненість), ставлення батьків та інших членів родини до учня, погляди батьків на виховання.

2.           Становище учня в сім'ї: режим дня і дозвілля, контроль за його поведінкою з боку батьків, участь в обговоренні сімейних проблем.

3.           Традиції сімейного виховання: допомога батькам, іншим членам сім'ї; наявність, постійних домашніх обов'язків; спільні свята; риси характеру, які проявляє учень в сім'ї (слухняність, вередливість, ледарство, працелюбність, покірність, впертість тощо). Стиль сімейних стосунків: авторитарний, демократичний, ліберальний, байдужий (нейтральний).

4.           Організація навчальної діяльності школяра; створення умов для занять (своя кімната, навчальний куточок), допомога батьків під час вивчення уроків і контроль якості їхнього виконання, наявність додаткової навчальної літератури, персонального комп'ютера.

5.           Організація дозвілля школяра: створення умов для відпочинку, проведення часу з друзями, наявність домашньої бібліотеки; вплив батьків на вибір книг для читання, телепрограм і кінофільмів для перегляду; вибір друзів, гуртків і секцій; контроль за часом і місцем проведення дозвілля.

 Навчання та поведінка учня у класі:

1.           Успішність: загальний рівень успішності класу, рівень успішності учня з окремих предметів, тенденції її зміни, вибірковість у вивченні предметів.

2.           Ставлення до навчання: мотивація ставлення до окремих предметів, усвідомленість ставлення до навчання, ставлення до уроків, спізнення на уроки, увага змісту навчання на уроках; систематичність виконання домашніх завдань, ставлення до успіхів і невдач своїх однокласників у навчанні.

3.           Рівень дисципліни: обізнаність з правилами поведінки учнів та їхнє виконання, наявність навичок культурної поведінки, організованість учня на уроках і поза ними, ввічливість, акуратність, чемність, повага до старших і менших, взаєморозуміння і повага у взаєминах з учителями і ровесниками.

4.           Пізнавальна діяльність: особливості сприймання, спостережливість; особливості пам'яті, її типи; характеристика уваги (стійкість, довільність, зосередженість, співвідношення відтворюючої і творчої уваги); ступінь розвитку образного та абстрактного мислення, рівень розвитку логічного мислення; послідовність у викладенні власних думок, уміння міркувати і робити висновки, самостійність у висновках; ступінь розвитку усної і письмової мови.

5.           Професійна орієнтація: надання переваги певним професіям, визначеність учня щодо вибору професії.

Духовний розвиток учня:

Людина – homo religicus.

         Потреба духовного розвитку людини є свідома і несвідома. Завдання вчителя допомогти розкрити і розвивати духовний потенціал особи.

1.     рівень: учень байдужий до релігії. Середовище його сім'ї і друзів плекає матеріалістичні цінності, духовним питанням надають дуже мало уваги.

2.     рівень: учень виявляє певне зацікавлення духовними питаннями. Батьки, духовні наставники прививають любов до християнських вартостей. Через релігійне виховання в сім'ї учень намагається жити згідно Божих заповідей. Проте релігійне середовище друзів сповільнює його духовний розвиток, відбувається повільна деградація особи.

3.     рівень: учень свідомо живе християнським життям. Отримує ґрунтовне релігійне виховання від батьків та духовних наставників, радо відвідує церковні богослужіння, святкує релігійні свята, практикує щоденну молитву, читання духовної літератури, радо ділиться своїм духовним досвідом з друзями та однодумцями.

Громадська робота учня:

1.     Характеристика класу, в якому навчається учень: ставлення до громадських обов'язків: рівень дисципліни, активність класу, міжособові стосунки у класі (симпатії, антипатії, дружба), наявність мікрогруп, традиції класу. Ставлення учня до класу: відчуває потребу бути членом класу, рахується з думкою класу. Авторитет школяра у класі. Ставлення класу до учня.

2.     Виконання громадської роботи: наявність постійного доручення у класі та активність у його виконанні, тимчасові доручення, загальноосвітні громадські обов'язки. Участь у позашкільних дитячих і юнацьких організаціях.

3.     Характер виконання громадської роботи (добровільність): існування організаторських здібностей, уміння довести розпочату справу до завершення, захопити роботою інших, запропонувати ту чи іншу роботу.

Схема складання психолого-педагогічної  характеристики особистості 

І. Загальні дані

1. Прізвище, ім’я учня. 

2. Вік.

3. Клас.

4. Загальний фізичний розвиток. 

5. Стан здоров’я. 

6. Умови життя.

ІІ. Навчальна діяльність

1. Рівень успішності (однаково чи неоднаково встигає навчатися із різних предметів). 

2. Рівень загального розумового розвитку (світогляд, начитаність). 

3. Рівень розвитку мовлення (запас слів, емоційність мовлення, вміння висловити власну думку). 

4. Здатність до навчання:

• Особливості уваги (ступінь розвитку довільної уваги, її зосередженість, стійкість, здатність до розподілу уваги). 

• Рівень усвідомлення вивченого матеріалу, швидкість осмислення.

5. Індивідуальні властивості пам’яті (швидкість і міцність запам’ятовування легкість відтворювання).

• Розвиток мислення (здатність розрізняти істотні та другорядні ознаки предметів та явищ, рівень засвоєння загальних та абстрактних понять). 

• Рівень розвитку уяви.

6. Старанність у навчальній роботі.

7. Інтерес до занять і ставлення до навчання (сприйняття заохочування чи покарання з боку вчителів і батьків, основний мотив навчальної діяльності). 

8. Вміння вчитися (дотримання режиму дня, вміння самостійно працювати з книгою, контролювати себе, складати плани, конспекти).

ІІІ. Особливості характеру й темпераменту

1. Яскраво виражені позитивні й негативні риси характеру: спрямованість особистості у ставленні до людей, навчання, праці, самого себе (чуйність, доброта, колективізм, ретельність, бездушність). 

2. Особливості темпераменту, рівень працездатності, товариськості. 

3. Переважний настрій (веселий, сумний, пригнічений), стійкість настрою, причини зміни настрою.

docs.google.com/document/d/198B13NdX0fvafsAVniEsiMxFLRTj1sCA/edit 

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ №6

Тема: Майстерність педагога у виховній взаємодії

Перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться:

загальні: здатність до самостійного навчання і професійного розвитку; здатність використовувати на практиці сучасні виховні інструменти; здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного освітнього середовища; здатність самостійно навчатися та розвивати особистісний потенціал;

фахові: володіння сучасними виховними системами та технологіями; здатність до ефективної взаємодії з учасниками освітнього процесу; здатність активізувати та організувати виховний процес  у закладі загальної середньої освіти; планувати та визначати зміст проектної діяльності; сприяти розвитку педагогічного мислення майбутніх педагогів

Тезаурус:  інтерактив,  проєкт,  проєктна діяльність

Обладнання: зразки учнівських презентацій.

План лекції

1. Методика підготовки і проведення інтерактивного виховного заняття.

2. Проведення інтерактивних вправ, їх аналіз.

3. Особливості організації проєктної діяльності учнів у позаурочний час.

4. Презентація учнівських проєктів.

Література:

1.                Волкова Н.П. Педагогіка: посібник для студентів вищих навчальних закладів/Н.П.Волкова// – Київ: Академія, 2001. –576 с.

2.                Зайченко І.В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів / І.В.Зайченко//– Київ: Освіта України, 2006.– 528с.

3.                Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посіб. / С. Г. Карпенчук. – Київ: Вища школа, 2005.– 344с.

4.                 Кот  М. З.  Теорія і методика виховної роботи: навч. посіб./ М. З. Кот .– Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – 216 с.

5.                Методика виховної роботи: практикум: навч.-метод.  посіб. / за ред. О. О. Лаврентьєва. – Кривий Ріг:  КДПУ, 2011. – 102 с.

6.                Фіцула М.М. Педагогіка: навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти/М.М.Фіцула//. – Київ: Видавничий центр «Академія», 2000. – 544 с. 

1. Методика підготовки і проведення інтерактивного виховного заняття.

Критеріями готовності вчителів до інтерактивної взаємодії виступають:

·         знання психологічних особливостей віку учнів;

·         уміння встановлювати контакт з кожним учнем і класом;

·         уміння налагоджувати позитивну психологічну атмосферу;

·         уміння створювати дух співтовариства;

·         володіння методикою організації і проведення інтерактивного навчання та виховання.

Методичні рекомендації щодо організації інтерактивного навчання та виховання

1.     Звертати увагу на підготовку приміщення для роботи. Треба продумати, як розставити стільці і столи, щоб усі все бачили, вільно спілкувалися, легко, за необхідності, переміщались. Треба створити фізичний комфорт.

2.     Підготувати необхідне обладнання та ресурс заняття.

3.     Потрібно забезпечити психологічну підготовку учасників. Деякі учасники можуть бути сковані, невпевнені в собі, тому корисно перед початком заняття робити розминку, заохочувати учасників до активної участі в роботі, створювати умови психологічного комфорту, доброзичливості, можливості для творчого самовираження і самореалізації учасників.

4.     Учасників на інтерактивному занятті чи заході не повинно бути багато. Кількість учасник і якість інтерактивної діяльності повинні знаходитися у прямій залежності. Як правило, у роботі можуть брати участь не більше 30 учнів. Тільки за цієї умови можлива продуктивна робота в малих групах. Важливо, щоб кожен був почутий і кожна група мала змогу представити свої результати.

5.     У роботі повинні бути задіяні всі учасники.

6.     Потрібно поставитись з увагою до питання процедури проведення і регламенту. Це необхідно обговорити на початку заняття чи заходу і намагатися не порушувати.

7.     Необхідно поставитися з увагою до створювання пар і малих груп. Їх можна створювати і основі добровільності і за бажанням учасників чи випадкового вибору.

8.     Обов'язково підбивати підсумки, відмічати позитивні зміни в учнях, стимулювати їх і подальшу роботу.

2.     Проведення інтерактивних вправ, їх аналіз.

Вправа „ПРАВИЛА"

(тривалість - 15 хв.)

Послідовність проведення:

Проведення вправи дисциплінує та полегшує у майбутньому роботу вчителя,

Необхідною умовою вправи є послідовне подання правил з їхніми роз'ясненнями та їх позитивне спрямування.

Перші правила пропонує вчитель, а інші - учні. Після запису кожного-правила необхідно запитати: Чи всі погоджуються із цим правилом? Чи всі розуміють, що означає це правило?

Приклади ПРАВИЛ:

1. приходити вчасно;

2. бути позитивними;

3. говорити від себе;

4. говорити по черзі;

5. дотримуватись добровільності;

6. бути конфіденційним.

Запропонуйте використовувати в разі порушення правил жест - „піднятих рук".

Питання для обговорення вправи :

1. Чи хочете Ви щось додати?

2. Навіщо ми робили цю вправу?

Поясніть, що ця вправа дає можливість навчитись дотримуватись правил не тільки під час занять, а й у повсякденному житті.

Вправа „ ЗНАЙОМСТВО"

(тривалість —15-20 хв.)

Мета проведення вправи: створити доброзичливу, невимушену атмосферу для роботи; спробувати з'ясувати особистісні риси та професійні якості учасників групи, спрямувати роботу семінару на досягнення поставленої мети.

Послідовність проведення: (оберіть один з варіантів):

ВАРІАНТ -1

попросіть учнів назвати своє ім'я та розповісти свою історію (чому батьки так назвали);

назвати рису власного характеру, що починається з літер, які є в імені;

вказати, за що його (її) поважають інші люди.

Для проведення вправи скористайтеся методом незакінченого речення та уявного мікрофона. Щоб уникнути затягування часу, обов'язково наголосіть, що у представленні має бути лише 1 речення та для зразка розпочніть вправу. ("Мене звуть Наталія. Народившись у Полтаві, я за логікою своїх батьків, мала бути Наталкою-Полтавкою", "Моє ім'я Петро, я - толерантний").

ВАРІАНТ - П

Поділіть аудиторію на пари й попросіть протягом 2 хв. розповісти один одному про себе (місце проживання, інтереси тощо). Представлення кожного учня у великому колі робить його партнер.

Обмежте час для представлення (до 1 хв.)

Питання для обговорення вправи:

1. Навіщо ми робили цю вправу?

2. Які почуття вона у Вас викликала?

3. Чому Ви особисто навчилися?

4. Які труднощі можуть виникнути при проведенні цієї вправи?

Як працювати в малих групах

Робота в малих групах дозволить вам набути навичок спілкування та співпраці. Обговорення в малій групі - це діяльність, яка дозволяє слухачам обмінюватися досвідом та враженнями чи вирішувати проблему.

Учні об’єднуються у групи по 4-6 осіб і отримують завдання у вчителя. Встановлюється певний визначений учителем час для виконання цього завдання.

Організовується робота в групі так:

Учням слід швидко розподілити ролі у групі.

1. Спікер (керівник групи);

зачитує завдання групи;

організовує порядок виконання;

пропонує учасникам групи висловитися по черзі;

заохочує групу до роботи;

підводить підсумки роботи;

за згодою групи визначає доповідача.

2. Секретар:

веде коротко і розбірливо записи результатів роботи своєї групи;

як член групи має бути готовим висловити думку групи під час підведення підсумків або допомогти доповідачеві.

3. Посередник:

слідкує за часом;

заохочує групу до роботи.

4. Доповідач:

чітко висловлює спільну думку, до якої дійшла група;

доповідає про результати роботи групи.

Інструкції для учнів:

Починайте висловлюватися спершу за бажанням, а потім по черзі.

Дотримуйтесь одного з правил активного слухання, головне, — не перебивайте один одного.

Обговорюйте ідеї, а не особи учнів, які висловили цю ідею.

Утримуйтесь від оцінок та образ учасників групи.

Намагайтесь у групі прийти до спільної думки, хоча в деяких випадках у когось з групи може бути особлива думка і вона має право на існування.

МАГІЧНІ ДРІБНИЧКИ

(рекомендації, які допоможуть вам побудувати навчання найефективнішим шляхом):

Намагайтеся уникати слова "розподілятись", "розподіляти" дітей на пари, трійки, групи тощо. Пам'ятайте: учні об’єднуються! З об'єднаних учнів виростають дорослі, здатні об'єднуватися і працювати разом, виростає об'єднана країна, держава або нація.

Все, що пропонують учні, має бути прийняте й обговорене. Не слід казати їм, що це „правильна чи неправильна відповідь”, варто лише допомогти опанувати інформацію і прийняти власні рішення. Стежте, щоб ніхто з учнів не залишався поза обговоренням.

Рішення учнів треба сприймати серйозно, якщо ви бажаєте налагодити процес навчання взаємодії й розвитку навичок критичного мислення.

Деякі учні готові активно працювати й у великій групі, але посправжньому ефективною групова робота буде в групі, що не перевищує 5 - 6 учасників. Великі групи потребують інших технологій!

„Мета план”

(план обміну думками)

Цей метод обміну думками особливий у тому, що учасники не можуть спорити між собою.

Робота виконується на невеликих листках паперу із чітким викладом думок. Цей метод використовується для проведення аналізу ситуації, якою у даний момент займається група.

Організація роботи. Обирається певна проблема. Учасники об’єднуються у групи. У цих групах вони складаються відповіді на питання пов’язані із цією проблемою за 4-ма позиціями:

Реальний стан справ,

Як повинно бути,

Чому у дійсності саме так, а не як повинно бути,

Пропозиції.

Завдання виконується на плакаті за схемою (всі чотири поля заповнює кожна група):

Як працювати в парах

Робота в парах є різновидом роботи в малих групах. Вона дозволить учням оволодіти вміннями висловлюватися та активно слухати.

Робота учнів організовується таким чином (інструктаж вчителя):

Разом прочитайте надане завдання та інформацію до його виконання.

Визначте, хто говоритиме першим.

Висловіть свої думки, погляди на проблему по черзі.

Прийдіть до спільного рішення.

Визначте, хто представлятиме результати роботи класу та підготуйтеся до представлення.

Для ефективного спілкування в парах:

Зверніть увагу на мову тіла: сідайте обличчям до того, з ким говорите, нахиляйтеся вперед, установіть контакт очима.

Допомагайте співрозмовнику говорити, використовуючи звуки та жести заохочення: кивок головою, доброзичлива посмішка, слова "так-так".

Якщо необхідно, ставте уточнювальні запитання (запитання, які допомагають прояснити ситуацію, уточнити дещо з того, що вже відомо. Наприклад, такі: "Ти маєш на увазі, що ...?", "Чи я правильно зрозуміла, що...?").

Під час висловлювання говоріть чітко, по суті справи, наводячи приклади і пояснюючи свої думки.

Під час активного слухання не слід:

- давати поради;

- змінювати тему розмови;

- давати оцінки людині, яка говорить;

- перебивати;

- розповідати про власний досвід.

Кожна пара обмінюється своїми ідеями й аргументами з усім класом, що допомагає провести дискусію.

Ротаційні (змінювані) трійки

Діяльність учнів у цьому разі подібна до роботи в парах. Цей варіант кооперативного навчання сприяє активному, ґрунтовному аналізу й обговоренню нового матеріалу з метою осмислення, засвоєння, закріплення його.

Як організувати роботу.

Розробіть різноманітні питання, аби допомогти учням почати обговорення нового або роз'ясненого матеріалу. Використовуйте переважно питання, що потребують неоднозначної відповіді.

Об'єднайте учнів у трійки. Розмістіть трійки так, щоб кожна з них бачила трійку праворуч і трійку ліворуч. Разом усі трійки мають утворити коло.

Поставте кожній трійці відкрите питання (однакове для всіх). Кожен у трійці має відповісти на це питання по черзі.

Після короткого обговорення запропонуйте учасникам розрахуватися від 0 до 2. Учні з номером 1 переходять до наступної трійки за годинниковою стрілкою, а учні з номером 2 переходять через дві трійки проти годинникової стрілки. Учні з номером 0 залишаються на місці й є постійними членами трійки. Результатом буде зовсім нова трійка.

Ви можете змінювати трійки стільки разів, скільки у вас є питань. Так, наприклад, коли проходить три ротації, кожен учень зустрічається із шістьма іншими учнями.

„Пошук інформації”

Різновидом роботи в малих групах є командний пошук інформації (зазвичай тієї, що доповнює раніше прочитану вчителем лекцію або матеріал попереднього уроку, домашнє завдання), а потім відповіді на запитання.

Використовують з метою пожвавлення сухого, іноді нецікавого матеріалу.

Для груп розробляють запитання, відповіді на які можна знайти в різних джерелах інформації. Ними можуть слугувати:

роздатковий матеріал;

документи;

підручники;

довідкові видання;

доступна інформація на комп'ютері;

артефакти (пам'ятки матеріальної культури);

прилади.

Учнів об'єднують у групи. Кожна група отримує запитання з теми уроку. Визначають час на пошук та аналіз інформації. Наприкінці уроку заслуховують повідомлення від кожної групи, які потім повторюються або доповнюються всім класом.

„Мозковий штурм”

Це – ефективний метод заохочення творчої активності швидкого генерування великої кількості ідей. Він спонукає учнів розвивати уяву і творчість, відверто висловлювати думки, знаходити кілька рішень конкретної проблеми. Його слід застосовувати саме для вирішення конкретних проблем або пошуку відповіді на якесь питання.

Порядок проведення:

Запропонуйте учням сісти так, щоб вони почувалися зручно і невимушено.

Визначте основні правила (див. нижче).

Повідомте їм проблему, яку треба вирішити.

Запропонуйте учасникам висловити свої ідеї.

Записуйте їх в порядку надходження. Не вносьте в ідеї жодних коректив.

Спонукайте учасників до висування нових ідей. Додаючи при цьому свої власні.

Намагайтеся уникати глузування, коментарів або висміювання будь-яких ідей.

Продовжуйте доти, доки надходитимуть нові ідеї.

Наостанку обговоріть та оцініть запропоновані ідеї.

Правила проведення „мозкового штурму”, які варто запропонувати учням:

Почніть висувати ідеї щодо розв'язання проблеми. Ідеї можуть бути будь-якими, навіть фантастичними.

Один з вас записуватиме їх на дошці.

Коли кожен і кожна вважатимуть кількість поданих ідей достатньою, їх висування припиняється.

Після того як ідеї зібрано, вони групуються, аналізуються, розвиваються всім класом.

Відбираються ті ідеї, що, на думку класу, допоможуть вирішенню поставленої проблеми.

Під час "мозкового штурму":

намагайтеся зібрати якомога більше ідей;

заставте працювати свою уяву: не відкидати ніяку ідею тільки тому, що вона суперечить загальноприйнятій думці;

можете подавати скільки завгодно ідей або розвивати ідеї інших;

не обговорюйте і не критикуйте висловлення інших.

Займи позицію

Цей метод допоможе вам обговорення чи дискусію зі спірного питання, надасть можливість висловитися кожному і кожній, продемонструвати різні думки з теми, обґрунтувати свою позицію або навіть перейти на іншу в будь-який час, якщо аргументи протилежної сторони були переконливими. Слід використовувати дві протилежні думки, які не мають однозначної (правильної) відповіді.

Порядок проведення:

Розмістіть плакати в протилежних кінцях кімнати. На одному з них написано „Згоден (згодна)”, на іншому – „Не згоден (не згодна)”, на третьому – „Не визначився (не визначилася)”. Як інший варіант , - на плакатах можна викласти протилежні позиції щодо проблеми: наприклад „пробувати наркотики заборонено” і „пробувати наркотики дозволено всім”......

Вивісьте (розкажіть) правила проведення вправи (див. нижче) з можливим обговоренням.

Після того як учитель назве тему учні стають біля відповідного плакату, залежно від їхньої думки з обговорюваної проблеми.

Дається кілька хвилин для підготування до обґрунтування своєї позиції.

Вислуховуються різні точки зору по кілька учасників від кожної позиції (учні обираються довільно, за власним бажанням).

Вислухавши різні точки зору, запитайте чи не змінив хтось із учасників своєї думки, чи не бажає перейти до іншого плакату? Якщо такі учні є, слід попросити їх обґрунтувати причини свого переходу.

Попросіть учнів назвати найпереконливіші аргументи своєї та протилежної сторони.

Правила проведення вправи, що пропонується учням:

Говорити по черзі, не переривати.

Одночасно говорить тільки одна людина.

Не сперечатися між собою. Наводити нові причини або ідеї.

Перейти від одного плакату до іншого можна у бідь0який час. Будьте готові пояснити причини зміни своєї позиції.

Вислухайте аргументи й ідеї інших. Якщо вас запитають, будьте готові сказати, які аргументи або ідеї вам сподобалися найбільше.

Шкала думок

Різновидом методу "займи позицію" є метод "шкала думок". Підготувавши аргументи щодо проблеми, яка обговорюється, розташуйтеся однією лінією у будь-якому вільному місці класу (наприклад, біля дошки). Визначити вам ваше місце допоможуть плакати, що розміщуватимуться на початку, посередині та у кінці шкали ("згодна, згоден на 100%", "згодна, згоден на 50%", "згодна, згоден на 0%"). Після аргументації всіма, хто вишикувався по шкалі, ви можете змінити свою позицію, пояснивши, які саме аргументи вплинули на ваше рішення.

Навчаючи — вчуся

Цей метод надасть учням можливість взяти участь у навчанні та передачі знань своїм однокласникам.

Порядок організації роботи:

Після того як учитель роздасть учням картки із завданням, слід ознайомитися з інформацією, що міститься на них.

Якщо учневі щось незрозуміле, слід запитати про це в учителя, перевіривши, чи правильно він розуміє інформацію.

Учень ознайомлює зі своєю інформацією у доступній формі інших однокласників.

Слід говорити тільки з однією особою. Переказавши їй свою інформацію, та уважно вислухавши інформацію від неї;

Коли час виконання вправи сплине, учні розказують у класі, про що вони дізналися від інших.

Мікрофон

Метод "мікрофон" надасть можливість кожному й кожній сказати щось швидко, по черзі, відповідаючи на запитання або висловлюючи свою думку чи позицію.

Правила проведення:

Вчитель учням: „уявіть, що у вас в руках мікрофон і вам потрібно висловити думку”.

Говорить тільки той або та, у кого "уявний" мікрофон;

Подані відповіді не коментуються і не оцінюються.

Незакінчені речення

Цей прийом часто поєднують із „мікрофоном". Він дає змогу ґрунтовніше працювати над формою висловлення власних ідей, порівнювати їх з іншими Робота за такою методикою дає присутнім можливість долати стереотипи, вільніше висловлюватися стосовно запропонованих тем, відпрацьовувати вміння говорити стисло, але по суті й переконливо.

Як організувати роботу.

Визначивши тему, з якої учні будуть висловлюватися в колі ідей або використовуючи уявний мікрофон, учитель формулює незакінчене речення і пропонує учням закінчувати його. Кожен наступний учасник обговорення має починати свій виступ із запропонованої формули. Учасники працюють із відкритими реченнями, наприклад: „на сьогоднішньому уроці для мене найважливішим відкриттям було..."; або: „ця інформація дає нам підстави для висновку, що..."; або: „це рішення було прийнято, бо..."тощо.

Метод „прес”

Метод "прес" використовується у випадках, коли виникають суперечливі питання і вам потрібно зайняти й аргументувати чітко визначену позицію з суспільної проблеми, що обговорюється. Метою застосування цього методу є надання учням та ученицям можливості під час уроків навчитися формулювати й висловлювати свою думку з дискусійного питання аргументовано в чіткій та стислій формі.

Метод "прес" має таку структуру та етапи (слід роздати (написати на дошці, на плакаті) учням матеріали, в яких зазначені чотири етапи методу):

І. ПОЗИЦІЯ Я вважаю, що ...

(висловіть свою думку, поясніть, у чому полягає ваш погляд)

2. ОБГРУНТУВАННЯ ...тому, що...

(наведіть причину появи цієї думки, тобто на чому ґрунтуються докази на підтримку вашої позиції)

3. ПРИКЛАД ... наприклад...

(наведіть факти, які демонструють ваші докази, вони підсилять вашу позицію)

4. ВИСНОВКИ Отже ( тому}, я вважаю...

(узагальніть свою думку, зробіть висновок про те, що необхідно робити; тобто, це е заклик прийняти вашу позицію)

Захищаючи свою позицію, намагайтесь дотримуватися структури методу "прес".

Розігрування ситуації за ролями

Рольова гра — це невеличка п'єса, яку можна поставити на уроці. В її основі лежить імпровізація. Учні інсценують запропоновані вчителем ситуації. Метою розігрування конкретної життєвої ситуації за ролями є визначення учнями власного ставлення до неї, набуття ними досвіду шляхом гри, подальший розвиток уяви й навичок критичного мислення; сприяння висловленню суджень та думок; виховання здатності находити і розглядати альтернативні можливості дій; співчування іншим.

Порядок підготовки й реалізації:

Якщо рольову гру використовують у навчальному процесі, вона потребує ретельної підготовки. Початкові вправи мають бути простими, з подальшим складенням.

Є чотири основні елементи: а) попереднє планування і підготовка вчителя, б) підготовка і тренування учнів, в) активна участь класу в проведенні вправи, г) ретельний аналіз і обговорення з приводу вправи.

Не очікуйте відшліфованої гри від самого початку. Дайте учням змогу провести рольову гру й імітувати історичні та сучасні ситуації. Змінюйте види діяльності.

Такі вправи треба проводи в обстановці довіри, щоб учні не почувалися ніяково. Учні мають розуміти, що реагувати можна по-різному. Практика допоможе учням почуватися впевненіше під час проведення цих вправ.

Після завершення вправи учасники та „спостерігачі” ретельно і поглиблено аналізують набутий досвід, власні думки і почуття.

Після проведення гри необхідно вивести дітей із ролей. Для цього проводять детальне обговорення ситуації. Пам’ятайте, що кожен (кожна) мають відповісти на запитання:

Як ви почувалися в тій чи іншій ролі?

Що подобалося під час гри, а що ні -?

Яким чином цей досвід може вплинути на ваше подальше життя?

Рекомендації вчителя для учнів-виконавців:

чітко дотримуйтеся своєї ролі;

слухайте інших "акторів" і вчителя;

не коментуйте дій інших, перебуваючи в ролі;

ставтесь до своєї ролі як до реальної життєвої ситуації, в яку потрапили

Аналіз ситуації

Учні можуть аналізувати:

нормативно-правові акти (закони, постанови ...),

статті із періодики (газет, журналів......),

статистичні данні,

історичні джерела,

художню літературу, тощо.....

Цей метод є надзвичайно важливим при правильному та ефективному його застосуванні. У процесі його використання учні здійснюють самостійний пошук і добір інформації; критично її аналізують, оцінюють достовірність; аналізують специфіку конкретної доби, ситуації за якої був створений певний текст, а також погляди його автора.

Аналіз ситуації відбувається за схемою:

А) факти: Що відбулося? Хто є учасниками справи? Що ми про них знаємо? Які факти є важливими?

Які є другорядними?

Б) проблеми: В чому полягає конфлікт? Яке питання ми повинні вирішити для розв'язання ситуації?

В) аргументи: Якими є ваші аргументи на захист кожної зі сторін ситуації?

Г) рішення: Яким буде рішення зі справи? Якими є причини вашого рішення? Якими можуть бути його наслідки?

Дискусія

Дискусія дає прекрасну нагоду виявити різні позиції з певної проблеми або з суперечливого питання. Обговорення в ході дискусії навчить учнів слухати свого співрозмовника та подавати переконливі аргументи. Для того щоб вона була відвертою, необхідно створити в класі атмосферу довіри та взаємо-поваги.

При проведенні дискусії слід дотримуватись таких правил:

Говорити по черзі, а не всі одночасно.

Не перебивати того, хто говорить.

Критикувати ідею, а не особу, яка її висловила.

Поважати всі висловлені думки (позиції).

Не сміятися, коли хтось говорить, за винятком хіба що жарту.

Не змінювати тему дискусії.

Намагатися заохочувати до участі в дискусії інших.

У класі ви можете доповнити ці правила, прийняти Їх після обговорення та дотримуватися під час проведення дискусій.

Ток-шоу

Метою "ток-шоу" є набуття навичок публічного виступу та дискутування.

Учитель на такому уроці є ведучим на "ток-шоу".

Робота організується таким чином:

Оголошується тема дискусії.

Запрошуються "гості" висловитися із запропонованої теми.

Слово надається глядачам, які можуть висловити свою думку або поставити запитання "запрошеним" за одну хвилину.

"Запрошені" мають відповідати якомога коротше і конкретніше.

Ведучий може ставити своє запитання або переривати промовця через ліміт часу.

Ця форма роботи допоможе учням навчитися брати участь у загальних дискусіях, висловлювати й захищати власну позицію.

Ажурна пилка

Метод дозволяє учням працювати разом, щоби вивчити значну кількість інформації за короткий відтинок часу, а також заохочує учнів допомагати один одному вчитися, навчаючи.

Під час роботи за методом "ажурна пилка" учні повинні бути готовими працювати в різних групах.

Спершу кожен учень працюватимете в "домашній" групі. Завданням для кожного учня у домашній групі є аналіз та засвоєння певної порції інформації на такому рівні, щоб він був здатний чітко і зрозуміло викласти її з метою навчання інших учнів.

Потім в іншій групі, яка називається експертною, такі учні виступатимуть в ролі "експертів" із питання, над яким вони працювали в домашній групі, вчитимуть цій інформації інших та відповідатимуть на їхні питання. В експертній групі учні також повинні отримати інформацію від представників інших груп. Завдання експертної групи — здійснити обмін інформацією.

В останній частиш уроку учні знову повертаються до своєї "домашньої" групи, щоби поділитися тією новою інформацією, яку їм надали учасники та учасниці інших груп. Їхнім завданням тепер буде знов обмінятись інформацією, узагальнити її та виробити спільні рішення разом з учасниками домашньої групи.

Порядок роботи в домашніх групах такий:

кожна група отримує завдання, вивчає його та обговорює свій матеріал;

бажано обрати в групі головуючого, тайм-кіпера (той, хто слідкує за часом); та особу, яка ставить запитання, аби переконатися, що кожний (кожна) розуміє зміст матеріалу.

Порядок роботи в експертних групах буде таким:

після того як учитель об'єднав вас у нові групи, ви стаєте експертами з тієї теми, що вивчалась у вашій "домашній" групі;

почережно кожний або кожна мають за визначений вчителем час якісно і в повному обсязі донести інформацію членам інших груп і сприйняти нову інформацію від представників інших груп.

Під час повернення до "домашніх груп":

учні мають поділитися інформацією з членами своєї "домашньої" групи про нову інформацію, яку вони отримали від представників інших груп, узагальнюють її;

учні виробляють спільні висновки та рішення.

Таким чином, за допомогою методу "ажурна пилка" за короткий відтинок часу можна отримати велику кількість інформації.

Коло ідей

Цей метод є ефективним щодо вирішення гострих суперечливих питань і корисним для створення списку ідей. Цей метод дозволяє залучити усіх учнів до дискусії. Він добрий, коли відбувається загально класне обговорення питання або виступають доповідачі від малих груп.

Метою методу є залучення всіх до обговорення поставленого питання. Він дозволяє уникнути ситуації, коли перша група, що, виступає, подає всю інформацію з проблеми.

Порядок проведення:

учитель висуває дискусійне питання та пропонує обговорити його в кожній групі;

після того як вичерпався час на обговорення, кожна група, представляє лише один аспект того, що ви обговорювали;

групи висловлюються почережно (по колу), поки не буде вичерпано всі відповіді;

під час обговорення теми на дошці складається список зазначених ідей.

Цей метод можна застосовувати й при створенні списку ідей. Попросіть кожного подавати по одній ідеї по черзі.

Цей метод є ефективним також під час вирішення гострих проблем. Попросіть учнів написати свою думку або ідею на аркуші паперу без імені. Вчитель збирає усі відповіді і складає список зазначених у них ідей на дошці або починає дискусію, користуючись інформацією з карток.

Суд від свого імені

Цей метод дозволить учням отримати уявлення про спрощену процедуру винесення судового рішення та провести рольову гру — судовий процес із мінімальною кількістю учасників від трьох осіб: судді, що слухатиме обидві сторони і винесе остаточне рішення, позивача та відповідача (якщо йтиметься про розгляд кримінальної справи, то учасниками будуть обвинувач та обвинувачений).

Після того як учитель об'єднав вас у три групи — судді, позивачі та відповідачі, протягом відведеного часу:

судді — знайомляться зі судовою процедурою та готують запитання до обох сторін;

позивачі — обговорюють зміст вступної промови та можливі аргументи;

відповідачі - готують зміст заяви-відповіді та аргументи захисту.

Після того як сплине час, відведений учителем, учні об’єднуються в групи по три особи – суддя, позивач, відповідач. Відтепер можна починати судовий розгляд справи у кожній групі за таким порядком:

Суддя викладає суть справи.

Заслуховується заява позивача.

Позивач викладає аргументацію, суддя ставить йому запитання.

Відповідач викладає аргументи захисту, суддя ставить йому запитання.

Суддя виносить рішення.

"Судді" оголошують свої рішення після об'єднання груп у велике коло.

Різновидом методу "суд від свого імені" є такий спосіб, коли "судове засідання" відбувається за участю трьох груп одночасно:

групи "суддів", групи "захисників", групи "прокурорів". Кожна група по черзі має слово під час процедури: спочатку "прокурори", потім "захисники", нарешті "судді" — вони приймають та мотивують рішення.

Пущений по колу лист паперу

Цю техніку слід використовувати для збору максимальної кількості інформації.

Організація роботи. Клас ділиться на групи. Кожна група отримує окреме завдання, наприклад, визначити фактори, причини, наслідки тощо. Всі групи сидять у формі кола. Кожна група (одночасно працюють всі групи) визначає у своєму колі одну причину (наслідок, фактор, тощо), записуючи її на листку. Цей листок вона передає наступній груп, і таким чином, листок ходить по колу до тих пір, поки дана тема не буде вичерпаною.

Слід звернути увагу на те щоб учасники заняття не дублювали вже записаних думок.

Акваріум

Цей метод є ефективним для розвитку вмінь дискутування в малих групах.

Після того як учитель об'єднав учнів у три-чотири групи (4-6 учнів) і надав кожній із них завдання та необхідну інформацію, одна з груп сідає в центр кола (класу), утворивши внутрішнє коло. Поки група займає місце в центрі, вчитель знайомить клас із цим завданням і нагадує правила дискусії у малих групах.

Учасники та учасниці цієї групи обговорюють запропоновану вчителем проблему таким чином:

один з групи прочитує вголос ситуацію,

група обговорює ситуацію у ході дискутування;

приймається спільне рішення, або підсумовується дискусія.

На цю роботу групі відводиться 3-5 хвилин. Усі інші учні класу не втручаються в обговорення, а лише спостерігають за ходом дискусії — вони знаходяться начебто за товстим склом акваріума.

Після цього група повертається на свої місця, а вчитель ставить класу запитання:

Чи погоджуєтесь ви з думкою групи?

Чи була ця думка достатньо аргументованою, доведеною?

Який аргумент ви вважаєте найпереконливішим?

Така бесіда триває 2-3 хв., а місце першої групи в "акваріумі" займає інша група та обговорює наступну ситуацію.

Усі групи почережно мають побувати в "акваріумі", і діяльність кожної з них мусить бути обговорена класом.

Наприкінці вчитель має прокоментувати ступінь володіння навичками дискусії у малих групах і звернути увагу на необхідність та напрями подальшого вдосконалення цих навичок – 2-3 хв. У межах „Акваріуму" можна підсумувати весь урок, або, за браком часу, обмежитись обговоренням роботи кожної групи.

"Діалог Ривіна"

Робота за методикою Ривіна передбачає читання або вивчення тексту абзацами. Під абзацом слід розуміти частину тексту, до 12 лінійок, яка має закінчену думку і зміст якої можна передати і реченням (до 10 слів). Для вивчення абзацу необхідно спочатку з’ясувати його суть. Для виокремлення головної думки кожного абзацу пропонується:

Знайдіть у тексті нові слова і словосполучення.

Поясніть їх значення своїми словами чи прочитайте за текстом. При необхідності користуйтеся додатковою літературою.

Складіть речення з новими словами, переконайтеся чи правильно їх зрозуміли.

Знайдіть ключове (головне) слово чи словосполучення абзацу.

Усно поясніть чому ви вважаєте його ключовим.

Складіть речення з ключовим словом, щоб передати ідею абзацу. Придумайте друге речення. Виберіть на ваш погляд краще.

Краще речення запишіть у зошит.

Ключового слова в абзаці може не бути. Назвіть основні об'єкти (предмети, явища, персонажі, події), про які йде мова в цьому абзаці.

Встановіть зв'язки, залежність між цими об'єктами.

Складіть речення, яке виражає суть абзацу. Придумайте друге. Виберіть краще.

Підготуйте відповіді на питання, запропоновані вчителем, учнями чи подані в підручнику.

Складіть запитання для товариша.

Придумайте опору для пояснення змісту абзацу молодшому учневі.

Виясніть перспективу розвитку ідеї, проблеми, ознаки, сферу застосування нових понять.

Пов'яжіть засвоєну інформацію з раніше вивченим чи прочитаним матеріалом.

Ця методика розцінюється педагогами-науковцями як місток для формування більш складних умінь: читання пункту, сторінки, розділу.

"Діалог Сократа"

На сьогоднішній день одним з найважливіших методів навчання є "Діалог Сократа", у рамках якого учні самостійно формулюють проблеми суспільного життя та пропонують альтернативні шляхи їх розв'язання. Цей метод покликаний допомогти молодим людям сформувати своє ставлення до важливих юридичних, етичних та соціальних проблем.

Сократівський стиль характеризується використанням аналогії як способу виявлення суперечності в учнівських висловлюваннях. Однією з причин виникнення соціальних конфліктів (учнівських в тому числі) є існування різних поглядів на те чи інше суспільне явище. Для того, щоб їх подолати, людям необхідно обмінюватись своїми думками і прагнути долати суперечки, займаючи певні позиції, в яких відображаються справедливість та людська гідність — дві фундаментальні цінності демократичного суспільства. З допомогою "Діалога Сократа" учня можна змусити перевірити логічність та послідовність своєї позиції і визначити сферу її застосування.

Для проведення сократівського діалогу слід визначити суспільну проблему — об'єкт обговорення. Це можуть бути різноманітні питання, що стосуються управління державою чи суспільством, котрі потребують прийняття офіційними особами рішення або певних дій громадян. Вивчаючи ці питання, учні вчаться знаходити шляхи їх вирішення. Суспільна проблема може бути сформульована у вигляді запитань такого типу: Чи треба забороняти смертну кару? Чи є корисним для людства використання атомної енергії? Чи можу я звернутися до представників влади із протестом проти обов'язкової військової служби?

Усвідомлення суспільних цінностей дає змогу учням об'єктивно аналізувати суперечливі ситуації суспільного життя. Переважно конфлікт виникає унаслідок різних етичних настанов. Учасники дискусії повинні ознайомитися і зрозуміти визначення, цінності та фактичний матеріал, що його викори-стовують їхні опоненти. Основною перешкодою під час обговорення проблеми є неоднозначне трактування термінів. Для того, щоб уникнути ускладнень, учасникам обговорення слід визначитись в термінах (спробувати використати загальноприйняте визначення терміну, звернувшись до словника, прийти до згоди стосовно значення поняття; визначити на конкретних прикладах відповідність поняття своєму визначенню).

Найголовніше у запропонованій навчальній моделі — з'ясування позиції учнів. Вона передбачає такі етапи:

Ознайомлення із сутністю справи. Вчитель зачитує завдання учням, яке треба опрацювати. Вони обговорюють, як певний випадок стосується школи, громади чи їх особисто: виділяють основні моменти випадку, аналізують, хто як діяв і чому.

Визначення завдання. Учні вибудовують факти в єдину систему, пояснюючи, які цінності опрацьовуватимуть (свобода слова, захист спільного добробуту, місцева автономія, рівність можливостей тощо). Вибирається питання для обговорення.

Прийняття позиції. Учням пропонується визначити позицію та обґрунтувати її.

Дослідження мотивів для визначення позиції. Детальне дослідження та аргументація різних позицій учнів.

Перегляд і утвердження позиції. Відбувається визначення позицій учнів, її підґрунтя; аналізуються аналогічні ситуації.

Перевірка позицій за допомогою фактичного матеріалу, уважне опрацювання фактів. Учитель допомагає учневі з'ясувати, чи втримає він свою позицію за будь-яких умов. Тут доцільно виділити два під етапи: аналіз та аргументацію. Аналіз дій відбувається у вигляді обговорення цінностей та питань. Це дає матеріал для подальшого дослідження. Аргументація, побудована на протиставленні, повинна сприяти утвердженню позиції учня.

Допоможуть в роботі учителю такі запитання:

Чи достатньо обґрунтованою є ваша (твоя) позиція?

Чи доказовими є ваші (твої) аргументи?

Чи доведеним є фактичний матеріал, що використовуєте?

Якими є (будуть) наслідки пропонованих позицій?

При яких обставинах ви (ти) зможете змінити вашу позицію?

Очікуваний результат: оволодіння учнями навичками визначення суспільних проблем, аналізу питання, визначення позицій на основі цінностей; набуття умінь розв'язувати термінологічні, фактичні та ціннісні суперечності, вести діалог. Така модель сприяє розвитку плюралізму та поваги до думки інших людей.

Метод "Снігова куля"

("Два — чотири — вісім")

Використовується, коли необхідно, щоб учасники обговорили якесь питання спершу в парах, потім у квартетах, пізніше в октетах тощо. Важливим для навчання як викладення так і вислуховування поглядів, аргументів, характеристики речей, ознайомлення з різними підходами. Переваги методу в тому, що навчає вести переговори і робити вибір. Проте слід пам'ятати, що його використання (багаторазове повторення) буде ефективним тоді, коли проблема цього варта.

Організація роботи:

Задайте учням питання для обговорення, дискусії тощо.

Об'єднайте учнів у пари і дайте час для обговорення завдання і прийняття узгодженого рішення. Попередьте, що пари обов'язково мають досягти згоди (консенсусу) щодо відповіді або рішення.

Об'єднайте пари в четвірки і обговоріть попередньо досягненні рішення щодо поставленої проблеми. Прийняття спільного рішення є обов'язковим.

Об'єднайте четвірки в більші групи і дайте час на обговорення питання, узгодження позицій і вироблення спільного рішення.

Метод " Карусель"

Ефективний для одночасного включення всіх учасників в активну роботу з різними партнерами (групами). Передбачає:

підбір аргументів кожним учасником на задану тему;

вислуховування одним учнем достатньо великої кількості однокласників;

пошук нових аргументів, прикладів для підсилення власної позиції, результатів роботи групи.

Організація роботи:

А) 1. Розставте стільці для учнів у два кола.

2. Учні, що сидять у внутрішньому колі, розташовані спиною до центру, а в зовнішньому — обличчям. Таким чином, кожен сидить навпроти іншого, висловлює і вислуховує свої ідеї (аргумент, приклад).

3.Внутрішнє коло нерухоме, а зовнішнє — рухливе: за сигналом ведучого всі його учасники пересуваються на один стілець вправо і виявляються перед новим партнером з яким повторюють ту саму процедуру. Мета — пройти все коло, виконуючи поставлене завдання.

Б) При організації роботи в групах, необхідно "пускати по колу" результати роботи кожної групи (заповнений аркуш, створена таблиця, намальований сюжет тощо) для поповнення новими ідеями, поглиблення новим змістом тощо.

Метод "Броунівський рух"

Метод, який дозволяє кожному учневі виступити у „ролі учителя", передаючи свої знання однокласникам. Використання „Броунівського руху" дає можливість багаторазового повторення одним учнем „своєї частини навчального матеріалу", ознайомлення з іншими і систематизації загальної картини теми.

Організація роботи:

Кожний учень повинен отримати свій „навчальний блок" з теми (пункт параграфу, текст на окремому листочку, витяг з документу тощо).

Протягом декількох хвилин учні читають інформацію. Важливим є переконатися, чи розуміють вони прочитане.

Запропонуйте їм почати ходити по класу і знайомити зі своєю інформацією інших однокласників.

Учень може одночасно спілкуватися тільки з однією особою. Завдання полягає в тому, щоб поділитися своїм фактом і самому отримати інформацію від іншого учня. Протягом відведеного часу треба забезпечити спілкування кожного учня з максимальною кількістю інших для отримання якомога повної інформації з теми.

Після того, як учні завершать цю вправу, запропонуйте їм розповісти, відтворити отриману інформацію. Проаналізуйте та узагальніть отримані ними знання. Відповіді можуть записуватись на дошці.

 Практичне заняття №6

Тема: Майстерність педагога у виховній взаємодії

Перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться:

загальні: здатність до самостійного навчання і професійного розвитку; здатність використовувати на практиці сучасні виховні інструменти; здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного освітнього середовища; здатність самостійно навчатися та розвивати особистісний потенціал;

фахові: володіння змістом інтерактивних технологій виховної роботи з учнями; здатність до ефективної взаємодії з учасниками освітнього процесу; здатність активізувати та організувати інтерактивний виховний процес  у закладі загальної середньої освіти; планувати та визначати зміст інтерактивної виховної діяльності; знайомство з організацією проєктної діяльності; готувати презентації до виховних заходів.

Підготовка та хід роботи:

1.                 Завдання для індивідуальної роботи. Опрацювати теоретичні питання:

Сутність проєктної технології виховання

Вимоги до організації проєктної діяльності у позакласний час.

Особливості проєктів за методом та видом діяльності.

Особливості проєктів за змістовним аспектом.

Етапами роботи над проектом.

Теми позакласних проектів.

2. Розробіть проєкт для учнів початкової школи з теми за вибором.

Контрольні питання:

1. Чим відрізняються позакласні проєкти від класних?

Література:

1.                 Ковалик К. В. Проектна діяльність як важливий аспект виховної роботи / К. В. Ковалик // Виховна робота в школі .– 2015.– № 10.– С.2-7.

2.                 Пономарьова  Г. Ф. Нові педагогічні технології : навч.-метод. посіб. / Г. Ф. Пономарьова, О. О. Бабакіна, С. Б. Бєляєв. – Харків: СПД-ФО Захаренко В.В., 2013. – 282 с.

3.                 Твердохліб Т. С. Педагогічна майстерність класного керівника в організації виховної роботи: навч.-метод. посіб. / Т. С. Твердохліб; за заг. ред. В. І. Лозової. – Харків: ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2017. – 156 с.

      Контроль:  підготувати проєкт

Проєктна технологія виховання

Метод проєктів – це не алгоритм,

що складається із чітких етапів,

а модель творчого мислення й

прийняття рішень

Дж. Пітт

Одним із системоутворюючих підходів, який дозволяє формувати особистість сучасного учня, є проєктна діяльність, яку можна розглядати як самостійну структурну одиницю освітнього процесу. Проєктна діяльність особистості, що необхідна суспільству майбутнього і сьогоденню, виробляється у процесі виконання позакласних проєктів.

Проєктна діяльність дозволяє учням:

–         вивчати не тільки засоби, але й способи конкретної діяльності;

–         розвивати пізнавальні навички та вміння самостійно конструювати свої знання;

–         розвивати критичне та творче мислення;

–         розвивати вміння орієнтуватися в інформаційному просторі;

–         організувати змістовне проведення позакласного часу;

–         усвідомлювати де і яким чином вона може бути використана на практиці.

Виконання учнівських проєктів – це складна самостійна діяльність учнів під керівництвом вчителя. Позиція вчителя під час реалізації методу проєкту на практиці переходить із носія готових знань до перетворення в організатора пізнавальної, дослідницької діяльності учнів.

Змінюючи психологічний клімат у класі, вчитель переорієнтує свою виховну роботу і роботу учнів на різноманітні види самостійної діяльності учнів, на пріоритет діяльності дослідницького, пошукового, творчого характеру.

Таким чином, організовуючи проєктну діяльність учнів в умовах сучасної школи, вчитель повинен досконало знати основи проєктної технології та дотримуватися вимог щодо виконання, оцінювання і захисту учнівських проєктів.

Останнім часом, наприкінці XX століття та на початку XXI століття, у педагогіці значну увагу приділяють методу проєктів. Для того щоб розібратися у поняттях «проєкт», «проєктна діяльність», «метод проєкту» необхідно звернутися до історії педагогіки.

В основі методу проєктів лежать ідеї Джона Дьюї, який створив концепцію прагматичного навчання. В основі цієї ідеї концепції є методи, що забезпечують власні відкриття тих, хто навчає і вчиться, та які орієнтовані на наукове дослідження як зразок створення стратегії навчання межах гуманістичного напрямку філософи. У педагогічних поглядах та експериментальних роботах Джона Дьюї започатковані ідеї побудови навчання на активній основі через доцільно-мотивовану діяльність учня у співвідношенні з його особисто-визначеним інтересом. Надзвичайно важливо було показати дитині її особисту зацікавленість у здобутті цих знань, де і яким чином вони можуть їй знадобитись у житті. У центрі освітньої філософії Дьюї ставить поняття дослідження, інтегрованого пошук, як засобу і як мету. Дьюї був прихильником використання дослідження як методу самокорекції, експериментальної перевірка гіпотез, створених на основі вже наявного в людини досвіду. «Табу» на проєктну діяльність у вітчизняній школі існувало до 90-х років минулого століття, а з навчального процесу було вилучено все цінне, що мав цей метод.

У наш час проєктна діяльність все більше привертає увагу вітчизняних педагогів, як одна із активних форм розвитку пізнавальних, творчих навичок учнів, умінь самостійно конструювати свої знання, орієнтуватися в інформаційному просторі, практично мислити.

Для того, щоб розпочати роботу над проєктом і зрозуміти сутність проєктної діяльності розглянемо детально поняття «проєкт – проєктна діяльність – метод проєкту».

«Проєкт» у перекладі з латинської мови означає «кинутий уперед». Проєкт – це прототип, ідеальний образ передбаченого або можливого об’єкта, стану. Проєкт сьогодні розуміють як ідею, за якою суб’єкт може і має право розпоряджатися власними думками. Це досить тривала і послідовна діяльність, що виконується людиною для досягнення реальної мети та розв’язання життєвої проблеми. В основі слова «проєкт» лежить декілька значень:

-              розроблений план споруди, виготовлення реконструкції чогось;

-              попередній текст документа, задум чогось;

-              певна організація великих та відносно самостійних починань;

-              форма побудови цілеспрямованої діяльності.

Проєкт же в школі припускав «конструкцію», тобто конструювання моделей будинків, залізниць, виготовлення машин та інше. У XIX столітті були визначені ще дві моделі методу проєктів, що використовуються і сьогодні. Перша, більш рання модель Вудворта, припускає, що учні спочатку вивчають матеріали, набувають знань і навичок, які їм знадобляться для конструювання проєктів. Друга, більш сучасна модель Річардса, припускає «занурення» у проблему, її фундаментальне дослідження.

В основу методу проєктів покладена ідея про спрямованість навчально-виховної діяльності на результат, що отримується під час вирішення тієї або іншої практичної або теоретично значущої проблеми [14, с.77-81].

      Сутність проєкту І. Сергєєв визначає як «п’ять П»: Проблема – Проєктування (планування) – Пошук інформації – Продукт – Презентація + «шосте П» проекту – його Портфоліо, тобто папка, у якій зібрані усі робочі матеріали проекту, у тому числі чернетки, денні плани, звіти тощо.

Сьогодні існує безліч трактувань поняття «проєктування». В. Слободчиков розглядає проєктування як механізм розвитку освіти – вищу форму інноваційної діяльності в освіті, яка не зводиться ні до оновлення, ні до нововведення.

Проєктування в освіті – це процес створення нових форм спільності педагогів, учнів, педагогічної громадськості, нового змісту та технологій освіти, нових способів і технік педагогічної діяльності та мислення. Предметом проєктування є створення умов розвитку освіти в цілому, переходу її з одного стану в інший.

Дослідження доводять, що виконуючи проєкт суб’єкт навчання розвиває:

–                   операції мислення;

–                   навички пошуку інформації;

–                   аналіз, експериментування;

–                   прийняття рішення;

–                   вміння самостійної роботи та роботи в групах;

–                   навички застосування та поглиблення знань;

–                   творчість, активність, ініціативу тощо.

Проєктна діяльність розглядається як частина навчальної діяльності, що включає ціннісно-орієнтаційну, перетворюючу, творчу та практичну діяльності. Проєктна діяльність – це така діяльність, при якій під керівництвом та за підтримки вчителя здійснюється активна творча самодіяльність учня у процесі навчання.

Поняття «метод проєктів» має в науковій літературі декілька визначень.

Метод проєктів – це система навчання, за якою учні набувають знання, уміння і навички у процесі, планування та виконання практичних завдань-проєктів, що постійно ускладнюються. Під час роботи за методом проєктів на перший план виходять самостійність, активність, ініціативність та захопленість учнів. В основу методу покладено ідею здійснення навчання на активній основі через самостійну і практичну діяльність учнів, з урахуванням їхніх особистих інтересів. На думку А. Лебедєва, метод проєктів – це сукупність певних дій, документів, попередніх текстів; задум для створення реального об’єкта, предмета; створення різного роду теоретичного продукту; це творча діяльність.

Сутність та особливості організації проєктної діяльності

Для того, щоб зрозуміти сутність проєктної діяльності, необхідно знати, що проєктування є виміром культури, яка розглядається в якості основи гармонічної взаємодії людини з природою, суспільством, світом. Проєктність пронизує всі галузі нашого життя і стає значною вирішальною рисою мислення сучасних учнів. Саме проєктність є однією із найважливіших ознак сучасної культури, пов’язаної з творчою діяльністю людини, з наукою, мистецтвом, психологією тощо.

Процес створення проєкту має назву – проєктування. Проєктна діяльність – це процес створення нового, раніше не існуючого об’єкта, процес пошуку всебічно узгоджених складних рішень та створення і розвиток деяких об’єктів. Проєктування завжди направлене на створення об’єктивно і суб’єктивно нового цінного продукту, який потім втілюється в реальне життя.

Робота над проєктом – практика особистісно орієнтовного навчання, коли у процесі конкретної праці учня на основі його вільного вибору, з урахуванням його інтересів, отримується конкретний результат. Головним девізом проєктної діяльності школяра є: «Все, що я пізнаю, я знаю для чого це мені треба і де я можу ці знання застосовувати». Проєктування орієнтовані перш за все на самостійну діяльність учнів: індивідуальну, парну або групову, яку учні виконують упродовж визначеного відрізку часу. Технологія проєктування передбачає розв’язання учнем (або групою) якої-небудь проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з другого – інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, творчості. З боку вчителя проєктна технологія передбачає використання педагогом сукупності дослідницьких, пошукових, творчих за своєю суттю методів, прийомів, засобів. Метою проєктування для вчителя є створення таких умов під час освітнього процесу, за яких його результатом є індивідуальний досвід проєктної діяльності учня, його продуктивна діяльність.

Отже, під час використання проєктної технології вирішується ціла низка різнорівневих дидактичних, виховних, розвивальних завдань, а саме:

-         розвиваються пізнавальні навички учнів;

-                   формуються вміння самостійно конструювати свої знання, вміння орієнтуватися в інформаційному просторі;

-                   активно розвивається критичне мислення, сфера комунікації.

Вимоги до організації проєктної діяльності у позакласний час:

1.   Наявність значущої у дослідницькому, творчому плані проблеми (завдання), що потребує інтегрованих знань, дослідницького пошуку для її розв’язання.

2.   Практична, теоретична, пізнавальна значущість передбачуваних результатів.

3.   Самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів.

4.   Структурування змістової частини проєкту (із зазначенням поетапних результатів).

5.   Використання дослідницьких методів: визначення проблеми досліджуваних завдань, що випливають з неї, висування гіпотези їх розв’язання, обговорення методів дослідження, оформлення кінцевих результатів, аналіз отриманих даних, підбиття підсумків, коригування, висновки.

Особливості проєктів за методом та видом діяльності

Дослідницькі проєкти мають чітку структуру, визначається об’єкт, предмет, мета, завдання дослідження для всіх учасників, соціальної значущості. Важливою ознакою є продуманість методів, у тому числі експериментальних методів обробки результатів [21, с.192-195].

Творчі проєкти. На відміну від дослідницьких проєктів творчі проєкти характеризуються тим, що не мають детально опрацьованої, продуманої структури спільної діяльності учасників, вона розвивається, підпорядковуючись кінцевому результату, прийнятій групою логіці спільній діяльності, інтересам учасників проєкту. Вони заздалегідь домовляються про заплановані результати і форму їх представлення – рукописний журнал, колективний колаж, відеофільм, вечір, свято тощо. І тоді з’являються сценарій фільму, програма свята, макет журналу, альбому, газети.

Пригодницькі, ігрові проєкти – учасники беруть собі визначені ролі, обумовлені характером і змістом проєкту. Це можуть бути як літературні персонажі, реально існуючі особистості чи імітуються їх соціальні і ділові стосунки, які ускладнюються вигаданими учасниками, ситуаціями. Ступінь творчості учнів дуже високий, але домінуючим видом діяльності є гра.

Інформаційні проєкти спрямовані на збирання інформації про який-небудь об’єкт, явище, на ознайомлення учасників проєкту з цією інформацією, її аналіз і узагальнення фактів. Такі проєкти потребують добре продуманої структури, можливості систематичної корекції під час роботи над проєктом. Структуру такого проєкту можна позначити таким чином: мета проєкту, його актуальність; методи отримання (літературні джерела, засоби масової інформації, бази даних, у тому числі й електронні, інтерв’ю, анкетування тощо) та обробки інформації (її аналіз, узагальнення, зіставлення з відомими фактами, аргументовані висновки); результат (стаття, реферат, доповідь, відеофільм); презентація (публікація, утому числі в електронній мережі, обговорення у телеконференції). Такі проєкти можуть бути органічною частиною дослідницьких проєктів, їхнім модулем.

Практико-орієнтовні проєкти результат діяльності учасників чітко визначено з самого початку, він орієнтований на соціальні інтереси учасників (документ, програма, рекомендації, проєкт закону, словник, проєкт шкільного саду). Проєкт потребує складання сценарію всієї діяльності його учасників з визначенням функцій кожного з них. Особливо важливими є правильна організація координаційної роботи у вигляді поетапних обговорень та презентація одержаних результатів і можливих засобів їх упровадження у практику.

Особливості проєктів за змістовним аспектом:

Літературно-творчі. Найбільш розповсюджені типи спільних проєктів. Діти різних вікових груп, різних країн світу, різних соціальних груп, різного культурного розвитку різної релігійної орієнтації об’єднуються у бажанні творити. Іноді координатором проєкту під час сюжету, що розігрується, вчаться логічно і творчо викладати свої думки.

Природничо-наукові. Часто такі проєкти бувають дослідницькими, які мають чітко визначену дослідницьку мету.

Екологічні. Як правило, такі проєкти потребують використання дослідницьких, наукових методів, інтегрований знань і різних галузей. Частіше вони бувають практико-орієнтованими одночасно.

Мовні (лінгвістичні) – популярні проєкти оскільки вони вивчають проблеми вивчення іноземних мов. Це є актуальним в міжнародних проєктах та на сучасному етапі викликають інтерес учасників проєктів. У співвідношенні із зазначеними можна запропонувати таку типологію проєктів, пов’язаних із іноземними мовами:

-         навчальні проєкти – спрямовані на оволодіння мовним матеріалом, формування певних мовних навичок та вмінь;

-         лінгвістичні – спрямовані на вивчення мовних особливостей, мовних реалій (ідіом, неологізмів, приказок і т. ін.), фольклору;

-         філологічні – спрямовані на вивчення етимології слів, літературні дослідження, дослідження історично-фольклорних проблем тощо.

Культурологічні. Вони пов’язані з історією та традицією різних країн. Потрібно розібратися в особливостях національних і культурних традиціях, особливостях фольклору. Такі проєкти дозволяють ознайомитися із культурою, історією, етнографією, географією, економікою, політикою, суспільним ладом, мистецтвом, літературою, архітектурою, традиціями і побутом різних народів.

Культурологічні проєкти поділяються на:

-                   історико-географічні, присвячені історії країни, міста, місцевості, географічні країни (міста, місцевості);

-                   етнографічні, націлені на вивчення традицій і побуту народів, народної творчості, етнічного складу народу, що проживає на певній території, національних особливостей культури різних народів;

-                   політичні, метою яких є ознайомлення із суспільним устроєм країн, з політичними партіями і суспільними організаціями, із засобами масової інформації та їхнім впливом на суспільну державну політику, із законодавством країни тощо;

-                   присвячені питанням мистецтва, літератури, архітектури, культури країни, мова якої вивчається;

-                   економічні, присвячені проблемам фінансової і грошової системи, оподаткуванню тощо.

Рольово-ігрові – дуже популярні проєкти, які з’єднуються із якимось з іншим напрямком проєкту, наприклад, пригодницьким, літературно-творчим чи культурологічним. Рольово-ігрові та ігрові, а також культурологічні проєкти розвивають мовні навички володіння мовою. Такі проєкти розподіляються на:

-                   мандрівки, які переслідують різноманітні цілі навчання мовним структурам, кліше, специфічним термінам, діалоговим висловлюванням, описом, розмірковуванням, вміннями, навичками з інших галузей знань;

-                   імітаційно-ділові, моделюючі, професійні, комунікативні ситуації, які максимально наближають ігрову ситуацію до реальної;

-                   драматизовані – націлені на вивчення літературних творів в ігрових ситуацій, де в ролі персонажів чи авторів цих творів виступають учні;

-                   імітаційно-соціальні, де учні виконують різні соціальні ролі (політичних лідерів, журналістів, учителів і т. ін.).

Спортивні проєкти об’єднують дітей, які захоплюються яким-небудь видом спорту. Часто під час таких проєктів обговорюють майбутні змагання методики тренувань, враження про якісь нові спортивні ігри, обговорюють підсумки міжнародних змагань.

Географічні проєкти можуть бути дослідницькими, пригодницькими, присвячені вивченню країни, міста, місцевості, географічним особливостям тощо.

Історичні проєкти дозволяють учасникам досліджувати різноманітні історичні проблеми, прогнозувати розвиток подій політичних, соціальних, аналізувати історичні лодії, факти тощо.

Музичні проєкти дозволяють їх учасникам об’єднатися за музичними інтересами. Це можуть бути аналітичні проєкти, творчі, коли діти можуть створювати якісь музичні твори, аранжування, музичне оформлення тощо.

Особливості проєктів за характером координації.

Проєкти із відкритою явною координацією. Координатор в них виступає в своїй власній функції, не нав’язуючи він направляє роботу учасників, організовує (за необхідності) різні етапи проєкту, діяльність окремих його учасників. Наприклад, договір про зустріч в якомусь офіційному закладі, інтерв’ю зі спеціалістами, збір репрезентаційних даних тощо.

Проєкти із прихованою координацією. У таких проєктах координатор не показує себе у діяльності груп учасників, у своїй функції він виступає як повноправний учасник проєкту (є одним із них). Наприклад, у літературному проєкті вчитель намагається навчити дітей грамотно і літературно висловлювати свої думки з різних питань, чи в економічному проєкті бізнесмен підказує ефективні рішення конкретних фінансових, торгових операцій, або для досліджень історичних фактів професійний археолог виступає у ролі некваліфікованого спеціаліста, що направляє «експедицію» тощо.

Кількість учасників проєкту, характер контактів, час виконання проєкту визначається учасниками і повністю залежить від типу проєктів.

Особливості організації проєктної діяльності у позакласний час. Урізноманітнити проведення змістовного позакласного часу дозволяє у значній мірі організація позакласних учнівських проєктів.

Позакласні проєкти відрізняються від класних насамперед такими якостями:

-         тематикою проєктів, яка спрямована на урізноманітнення дозвілля та задоволення інтересів дітей у тих сферах науки, техніки, мистецтва, що не входять до шкільної програми;

-         кількістю учасників проєкту, бо саме позакласні проєкти допомагають охопити не тільки клас, паралель, але й увесь учнівський колектив;

-         зростання дружніх, творчих стосунків між учнями школи, які беруть участь у виконанні проєктів;

-          контакти із позашкільними установами, підприємцями, організаціями, що значно розширює ефективність їх взаємодії, встановленню нових ділових контактів тощо;

-         можливість використання проєктів різного типу, особливо творчих, пригодницьких, ігрових, рольово-ігрових, спортивних, музичних тощо.

У позакласний час, коли закінчились заняття і учні мають вільний час, проєктну діяльність учнів можуть організовувати не тільки вчителі-предметники, але й класні керівники, педагоги-організатори та заступники директорів з виховної роботи.

Класні керівники можуть вирішувати питання:

-         змістовного проведення дозвілля класу;

-         налагодження встановлення дружніх стосунків у дитячому колективі;

-         залучення до проєктної діяльності всіх членів класного колективу та активне залучення батьків до співпраці;

-         вирішення психологічних проблем, особистісних стосунків між учнями, пошук нових лідерів класу;

-         зростання активності, ініціативи, творчості, пошуку в учнівському колективі;

-         виховання таких важливих якостей, як взаємодопомога, взаємодія, самовдосконалення, самореалізація у кожного учня класного колективу тощо.

Учні школи при виконанні позакласних проєктів набувають досвіду вирішення реальних проблем у майбутньому самостійному житті, що у наш час стає однією із цілей соціалізації сучасних підлітків. Організатору позакласних проєктів необхідно пам’ятати про основні принципи проєктної діяльності:

-         добровільність вибору виду діяльності кожним школярем;

-         врахування інтересів та психологічних особливостей певної вікової групи учнів;

-         посильність роботи, доведення її до логічного кінця;

-         формування основ культури праці, якісне виготовлення та естетичне оформлення об’єктів;

-         корисна значимість виконаних проєктів;

-         дотримання правил безпеки праці тощо.

Останнім часом у зв’язку із встановленням парадигми особистісно орієнтованої освіти метод проєктів переживає друге народження як ефективне доповнення до інших педагогічних технологій, що сприяють становленню особистості учня як суб’єкта доцільності, доповнюють соціальні відносини та значно урізноманітнюють виховний процес закладу освіти. Сьогодні є очевидним те, що реалізувати принципи особистісно орієнтованого виховання при традиційних підходах неможливо. Для включення кожного учня в активний пізнавальний та пошуковий процес, який застосовується на практиці отриманих знань, повинно бути створено адекватне освітнє середовище, яке забезпечувало б можливість вільного доступу до різних джерел інформації, спілкування з однолітками, сумісна праця під час вирішення різних життєвих і важливих проблем. Найбільш перспективним у цьому відношенні є метод проєктів.

Для того щоб зацікавити дітей до проєктної позакласної діяльності керівнику проєктів необхідно знати:

-         найважливішою умовою участі дітей у виконанні проєкту є їх зацікавленість та високий ступінь інтересу;

-         значну, майже вирішальну роль відіграє тематика самого проєкту, яка повинна обиратися самими дітьми;

-         свою роль, у проєктній діяльності учні вирішують самостійно, без наполягання вчителя;

-         кожен учасник проєкту повинен чітко знати значущість, корисність та доцільність виконаної роботи;

-         розподіл дітей на проєктні групи та планове виконання завдань повинно проходити на добровільних засадах, без стороннього натиску дорослих тощо.

За виконання цих умов проєктну позакласну діяльність проводить керівник учнівського проєкту, користуючись технологією та дотримуючись правил і етапів виконання проєктних робіт.

Будь-який проект, незалежно від типу, має практично однакову структуру, що може бути представлена у вигляді укрупненої циклограми проведення проєкту. Етапами роботи над проєктом є такі:

1.       Вихідний. Відбувається розробка основних ідей, констатація вивченої проблеми, аналіз даних,визначення масштабів роботи, засобів і методів досягнення мети, меж інтеграції, дедлайнів.

2.       Етап розробки. Вибір виконавців, формування команди, розподіл обов’язків, планування роботи, розробка етапів.

3.       Реалізація проєкту. Забезпечення гласності й відкритості ходу проєкту.  Контроль і корекція проміжних результатів, координація роботи учнів.

4.       Завершення проєкту. Захист, представлення на виставці, конкурсі тощо. Підводяться остаточні підсумки [14, с.77-79].

Тематика позакласних проєктів може бути самою різноманітною, виходячи із проблем і потреб конкретного контингенту учнів та закладу освіти в цілому.

Темою позакласних проєктів можуть стати:

-         школа (її історія, минуле і майбутнє, комфортні умови для навчання, оформлення школи кабінетів, музеїв тощо);

-         шкільний двір, шкільний сад, майстерні;

-         шкільна форма, шкільна газета, інформаційний центр (прес-центр), радіовузол тощо;

-         обов’язки школяра, пам’ятки активу, шкільне законодавство;

-         шкільні гуртки, секції, клуби (історія та майбутнє);

-         шкільні традиції, династії, дозвілля;

-         мої батьки, мій родовід, моя країна, моя родина;

-         проблеми спілкування, дружби, кохання, взаємовідносин між однолітками;

-         мода та зовнішність людини (одяг, зачіска, косметика, парфуми тощо);

-         світ навколо мене (хто я, я і дорослі, я і вчителі, я і мої друзі);

-         екологічні проблеми міста, району, країни;

-         флора і фауна міста, країни, регіону;

-         історичні та культурні пам’ятки рідного краю;

-         народознавство, звичаї та традиції українського народу, народні ремесла та промисли;

-         народний майстер мого краю;

-         ким бути? – світ професій;

-         шкільні звички та їхній вплив на організм людини;

-         культурні традиції мого міста, села;

-         чи можемо ми бути милосердними, як допомогти ветеранам;

-         історія мистецтв: театральне, музичне, образотворче та кіномистецтво;

-         світ фантастики, мої фантастичні мрії;

-         школа майбутнього, місто майбутнього;

-         твої можливості «людина»;

-         історичні, мистецтвознавчі подорожі до країн світу (тощо).

Найважливішим для педагога є питання про ступінь самостійності учнів, які працюють над проєктом. Які завдання виникають перед проєктною групою, повинен вирішувати вчитель, які питання вирішують самі учні, а які вирішуються у співробітництві. Сутність самостійності залежить від більшості чинників: вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх досвіду проєктної діяльності, складності теми проєкту, характеру відносин у групі.

Проєктна діяльность молодших школярів передбачає:

1. Чітке формулювання мети проєкту, завдань та планування дій.

2. Покрокова розробка проєкту, з переліком конкретних дій, з вказівкою виходів, термінів, відповідальних.

3. Вибір форми проєктної діяльності: індивідуальна, групова, колективна.

4. Пошук інформації, яка потім буде оброблятися, систематизуватися, узагальнюватися, адаптуватися для подальшого використання.

5. Результат роботи над проєктом – певний кінцевий продукт.

6. Презентація кінцевого продукту. З’ясування практичного використання отриманих знань під час підготовки та захисту проєкту.

Аналізуючи наукову літературу, Державний стандарт початкової загальної освіти, звертаємо увагу, що для розв’язання життєвих та навчальних завдань необхідно оволодівати практичними навичками користування сучасними інтерактивними та інформаційно-комунікаційними технологіями.

Результатом діяльності у проєкті може бути:

–                   газета (міні-книжечка, брошура, буклет);

–                   фотовиставка;

–                                мультимедійна презентація.

Завдання:

1.    Зробити мініконспект лекції у лекційний зошит.

2.    Практична робота №6. Методика роботи класного керівника «Сучасні проблеми сімейного виховання». Підготувати лекцію для батьків. Оформити на форматі А-4, 14 шрифт, титульна сторінка. Текстовий варіант вислати на електронну пошту викладача.

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ №5

Тема: Виховна робота з педагогічно занедбаними дітьми.

Перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться:

загальні: здатність до самостійного навчання і професійного розвитку; здатність використовувати на практиці сучасні виховні інструменти; здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного освітнього середовища; здатність самостійно навчатися та розвивати особистісний потенціал;

фахові: володіння сучасними виховними системами та технологіями; здатність до ефективної взаємодії з учасниками освітнього процесу; здатність активізувати та організувати виховний процес  у закладі загальної середньої освіти; планувати та визначати зміст виховної роботи у школі; сприяти розвитку педагогічного мислення майбутніх педагогів

Тезаурус:  педагогічно занедбані діти, важковиховувані діти, реабілітаційна педагогіка.

Обладнання: презентація до теми, відео.

План лекції

1. Поняття педагогічно занедбані діти, типи сімей.

2. Шляхи роботи вчителя.

3. Реабілітаційна педагогіка.

4. Принципи, шляхи і засоби перевиховання.

Література:

1.                Волкова Н.П. Педагогіка: посібник для студентів вищих навчальних закладів/Н.П.Волкова// – Київ: Академія, 2001. –576 с.

2.                Зайченко І.В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів / І.В.Зайченко//– Київ: Освіта України, 2006.– 528с.

3.                Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посіб. / С. Г. Карпенчук. – Київ: Вища школа, 2005.– 344с.

4.                 Кот  М. З.  Теорія і методика виховної роботи: навч. посіб./ М. З. Кот .– Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – 216 с.

5.                Методика виховної роботи: практикум: навч.-метод.  посіб. / за ред. О. О. Лаврентьєва. – Кривий Ріг:  КДПУ, 2011. – 102 с.

1.Поняття педагогічно занедбані діти, типи сімей.

Педагогічно занедбані діти –  це такі діти, які успішно не навчаються, а то й зовсім не відвідують школу, недисципліновані, невиховані, не дотримуються норм і правил суспільно – соціального буття. Причин такого явища багато. Але чи не вирішальна з них – це недоліки сімейного виховання.

Вихованням дітей часто займаються непідготовлені люди, це приво­дить до помилок, трагедій, в результаті з’являються "важкі", педаго­гічно занедбані важковиховувані діти.

Важковиховувані - категорія осіб, в яких під впливом несприятливих для розвитку соціальних, психолого-педагогічних та медико-біологічних умов з'являється негативне ставлення до навчання, норм поведінки, відбува­ється зниження або втрата почуття відповідаль­ності за свої вчинки.

Таким дітям властиві:

- неправильно сформовані потреби: матеріальні переважають над мораль­ними; більшість матеріальних потреб мають аморальний характер; для

їх задоволення вони використовують засоби, як не завжди відповідають нормам моралі /вживання алкоголю, наркотиків, крадіжки/, що приво­дить до деградації особистості;

- нерозвиненість соціально-політичних потреб;

- прагнення до спілкування з подібними до себе, перебування поза зв'язками з постійними учнівськими колективами;

- нерозвинена потреба пізнання навколишнього світу; незадовільне нав­чання, ігнорування методів пізнавальної діяльності;

- спотворені естетичні потреби;

- мова не розвинена, вульгарна, жаргонна лексика;

- брак уявлень про норми поведінки, обмежені почуття відповідальності за свої вчинки;

- приховування своїх вчинків.

За ступенем педагогічної занедбаності «важких» дітей поділяють на чотири групи:

1. Важковиховувані діти.

Байдуже ставлення до навчання періодично порушують правила пове­дінки і дисципліну, їм властиві грубощі, брехливість, нечесність.

2. Педагогічно занедбані підлітки.

Негативне ставляться до навчання й суспільно корисної діяльності. Вони систематично порушують дисципліну, правила поведінки, постійно проявляють негативні моральні якості особистості.

3. Підлітки-правопорушники.

Перебувають на обліку в інспекціях у справах неповнолітніх або на­правлені до спецшкіл і спеціальних професійно-технічних училищ.

4. Неповнолітні злочинці

Скоїли кримінальні злочини, порушили правові норми й направлені судом до виправно-трудових колоній.

Негативні чинники, що зумовлюють появу важковиховуваних дітей:

1. Неблагополуччя в сім’ї: неповна сім’я, батьки – п’яниці, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя; безвідповідальність батьків; прояви насильства; матеріальні нестатки.

2. Низька педагогічна культура в благополучній сім’ї: батько й мати  працюють, освічені, є матеріальний достаток, що проявляється у створенні для дітей "парникових" умов, призводить до ослаблення внутрішніх сил особистості, вседозволеності.

3. Недостатній виховний рівень роботи загальноосвітніх закладів: проявляться у перевантаженості програм навчальним матеріалом, який учень не може засвоїти. Це породжує негативізм, опір, намагання "втекти" від навчальної діяльності.

Важливим завданням є перевиховання педагогічно занедбаних дітей.

Можна виділити кілька типів сімей:

Сім’я однодітна може сформувати і «збаловану дитину» з безмежно зростаючими потребами і, врешті, неможливістю їх задоволення та конфліктними стосунками з суспільством; і одиноку людину з комплексом неповноцінності, уразливу, невпевнену в собі, невдачливу; і «узурповану» батьківською безмежною любов'ю, яка прагне якомога швидше вирватися з цього гіперопікування.

Сім’я багатодітна може виховати не лише дітей – колективістів, але й дітей педагогічно занедбаних, з асоціальною і навіть антисоціальною поведінкою, якщо батьки постійно зайняті добуванням засобів до існування, а життя і виховання дітей не організовані, пущені на самоплив.

Сім’я з низьким рівнем матеріального забезпечення, яка перебуває за межею бідності з різних причин (безробіття, низька зарплата, алкоголізм батьків, невміння правильно організувати сімейний бюджет тощо), може мати різноманітні наслідки для дітей: позбавлення дітей найнеобхіднішого в задоволенні матеріальних і духовних потреб (гальмується розвиток дитини); експлуатація дітей як здобувачів матеріальних благ (залучення до торгівлі, трудової діяльності, яка не відповідає віку і підготовці дитини, шкодить фізичним силам, розтліває душу, створює ризик для життя дитини, відриває від навчальних занять у школі і систематичного виховання в сім'ї); допущення, а, інколи й стимулювання аморальної і анти правової діяльності з боку батьків і дітей, яка приносить доход у сім'ю.

Сім’я неповна, у зв’язку з  відсутністю материнського чи батьківського впливу, може сприяти формуванню такого явища як маскулунузацію дівчаток і фемінізацію хлопчиків.

Сім’я з нерідними дітьми може сприяти появі неприязні, навіть ворожих стосунків дітей між собою і оточуючими їх людьми.

Сім’я з порушеними стосунками, підвищеною конфліктністю між членами сім'ї. Причому, конфліктність і драматизм стосунків у деяких сім’ях зростають зі зростанням дитини, досягаючи апогею у старшому підлітковому і молодшому юнацькому віці. Результатом може бути позбавлення сприятливого впливу сім'ї і школи.

Сім’я, яка свідомо чи несвідомо допускає бездоглядність дітей, сприяє тому, що дитина знаходить себе поза домівкою і школою в компаніях ровесників, у неформальних об’єднаннях молоді (різноманітних: соціально – корисних, асоціальних і антисоціальних). На жаль, в Україні через економічні, соціально – політичні і моральні умови з року в рік зростає дитяча безпритульність.

Сім’ї з жорстоким поводженням з дітьми існують з різних причин: нервозність батьків у зв’язку з тяжким матеріальним становищем, безробіттям; відхилення у психіці; надмірне незадоволення своїми дітьми; деспотизм батька чи вітчима через невиконання завищених вимог до них; стомленість і депресія батьків. В усіх випадках жорстокість батьків породжує жорстокість дітей, їх невміння мирно жити з ровесниками і педагогами.

І, нарешті, велика кількість варіантів сімей, у яких батьки фактично не займаються вихованням дітей, забезпечуючи їх лише матеріальними умовами існування.

Можливі й інші, добре відомі класному керівнику варіанти негативних умов і тенденцій сімейного виховання, які потребують допомоги і корекції з боку педагогів.

Зовнішній вияв поведінки дітей з таких сімей може бути найрізноманітнішим: фізична і словесна агресивність, руйнівність, гарячковість, розлюченість, неслухняність і загальна неконтактність, неуважність і пасивність, страхи, фобії та інші проблеми.

Якщо своєчасно не здійснити коригування виховного впливу з боку школи, класного керівника, то доведеться мати справу з неблагополучними сім’ями і педагогічно занедбаними дітьми. Поняття неблагополучна сім’я є досить відносним. Але в даному випадку мова йде про неблагополучну сім'ю стосовно даної дитини і, отже, мова може йти про те:

2) які бувають неблагополучні сім'ї;

3) які бувають діти зі своїми психологічними і психопатологічними особливостями, що надмірно реагують на сімейне неблагополуччя;

4) як відображається сімейне неблагополуччя на дитину, яка схильна до загостреної реакції на різноманітні несприятливі фактори;

5) як хвора дитина може порушувати спокій сім'ї, викликати у батьків роздратування, злість, нетерпимість тощо, перетворюючи, таким чином, сім'ю в неблагополучну, що в свою чергу, ще більше може поглибити психічний стан дитини;

6) що повинні зробити педагоги, щоб хоч якось допомогти дитині, - адже вона не винна, що живе в неблагополучній сім'ї

2.Шляхи роботи вчителя.

Переконавшись, що дитина живе в тяжких умовах, класний керівник повинен:

1) пояснити батькам, що через конфлікти страждає, перш за все, дитина, що хлопчик чи дівчинка не можуть бути розмінною монетою у складних стосунках між дорослими, які суперничають, а не співробітничають між собою;

2) якщо не вдається роз'яснити батькам, які створюють своїй дитині психотравмуючі обставини, здатні зіпсувати її душу, то потрібно якимось чином ізолювати її від подібних батьків: влаштувати її в інтернат, санаторій, порадити передати тимчасово іншим родичам; варіантів тут багато і в кожному конкретному випадкові оптимальним з них буде суто індивідуальний;

3) якщо у школяра вже з'явилися аномалії на грунті сімейного розладу, то варто проконсультуватися у дитячого психіатра, а потім вирішити, що потрібно робити.

Класний керівник повинен систематично й постійно стежити за соціально – психологічним кліматом у сім'ї школяра, зберігати спокій, мужність і почуття власної гідності незалежно від соціального престижу батьків, їх зарозумілості і тиску на нього.

І як би добре не жили школярі, які б високі чини не займали їхні батьки, класний керівник, вчителі ніколи не повинні пасувати перед ними, якщо є очевидним, що неблагополуччя сім'ї обумовило неблагополуччя школяра.

Роботу з сім'ями педагогічно занедбаних дітей необхідно здійснювати диференційовано.

З урахуванням особливостей сім'ї необхідно здійснювати педагогічний всеобуч батьків (диференційовано, по групах), індивідуальні і групові зустрічі з батьками, вплив батьківської громадськості. Принципово важливою є позиція класного керівника, яку він повинен зайняти в усіх контактах з батьками педагогічно занедбаних дітей: він повинен стати не звинувачувачем батьків і їхньої безпорадності, а співучасником у подоланні спільних труднощів. При цьому спільні зусилля мають бути спрямовані не проти учня (як це часто буває), а проти тих труднощів, які виникають у процесі його розвитку.

Тому методично будь – яка зустріч, будь – яка розмова з батьками педагогічно занедбаних дітей передбачає дотримання наступних вимог

1)                          що доброго я можу сказати про дитину (з метою психологічного налаштування до себе батьків, залучення їх до однодумців);

2)                          що мене турбує в ній (саме те, що сприяло виклику батьків до школи, відвідування учня вдома, обговорення на батьківських зборах);

3)                          які, на нашу спільну думку, причини цього негативного явища, факту (це викликає відвертість, а отже, дозволяє з'ясувати причини);

4)                          які заходи необхідно вжити і з боку батьків, і школи (вироблення спільної стратегії і тактики виховання й перевиховання);

5)                          яких спільних вимог, загальних принципів підходу до дитини необхідно дотримуватися, щоб накреслені заходи були ефективними. У такому випадку батьки відверто підтримують класного керівника і активно йому допомагають.

3.     Реабілітаційна педагогіка.

Ще один важливий аспект роботи класного керівника – це хворі діти, - фізично й духовно. В сучасних умовах поглиблення кризового стану у всіх сферах життя українського суспільства, втрати інтересу різних державних і громадських інституцій до проблем виховання і дитинства, погіршення соціальної ситуації, збільшення кількості дітей, що живуть у винятково тяжких соціальних умовах, різкого погіршення здоров'я підростаючого покоління, особливо після згубних наслідків Чорнобильської катастрофи, в педагогічній науці викристалізувався новий напрямок теоретичної думки – реабілітаційна педагогіка, ідеї якої набувають стрижневого значення не лише в роботі з хворими дітьми в спеціальних лікувальних закладах, а й для масової середньої школи, для поглиблення її реабілітаційної функції, оскільки вона покликана допомогти учневі зорієнтуватися у складному й суперечливому світі, знайти вихід із кризової ситуації, допомогти відновити й набратися фізичного, психічного, морального, духовного здоров'я дітей.

Стратегічним орієнтиром в експериментально – пошуковій діяльності науковців і практиків є Національна програма «Діти України», яка дала новий імпульс у вирішенні складних проблем профілактики захворюваності та забезпечення дітей найдосконалішими видами медичної допомоги, засобами лікування і відновлення здоров'я.

Реабілітаційна педагогіка – це система педагогічних, медико – психологічних, соціальних заходів, спрямованих на відновлення, корекцію або компенсацію порушених психо – фізіологічних функцій, станів, особистісного й соціального статусу хворих дітей, дітей – інвалідів, а також тих, хто переніс хворобу, отримав психічну травму внаслідок різкої зміни соціальних обставин, умов життя.

      Актуальним завданням реабілітаційної педагогіки є розробка ефективних методів педагогічної терапії і корекції, компенсації, ігротерапії, спрямованих на відновлення фізичного, психічного, морального та духовного здоров'я дитини.

4.     Принципи, шляхи і засоби перевиховання.

Педагоги, батьки, всі, хто спілкується із занедбаними дітьми повинні звернути увагу на перевиховання.

Перевиховання - складний тривалий виховний процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості ґрунтується на загальних принципах виховання, виконує відновну, компенсаційну, виправну, стимулюючу функції.

Принципи роботи з педагогічно недбалими дітьми:

І) зв’язок перевиховання з цікавою продуктивного працею;

2) організація дитячого колективу, який забезпечує позитивний вплив

на вихованця;

З) єдність і систематичність педагогічних впливів;

4) опора на позитивні якості виховуваного і позитивний соціальний досвід.

Шляхи перевиховання:

1. Діагностичний.

Вивчають, аналізують позитивні й негативні фактори виховання, умови, що їх зумовила. Учитель мусить мати детальну характеристику педагогічне занедбаних вихованців.

2. Планування і визначення змісту роботи.

Класний керівник розробляє детальний план перевиховання, визначає місце і роль у процесі перевиховання кожного вихователя.

3. Цілеспрямованої педагогічної діяльності.

Передбачає реалізацію планів перевиховання.

23.03.2021 ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ №2.

ПЛАН-КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ №4

Тема: Методика індивідуальної виховної роботи з школярами.

Перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться:

загальні: здатність до самостійного навчання і професійного розвитку; здатність використовувати на практиці сучасні виховні інструменти; здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного освітнього середовища; здатність самостійно навчатися та розвивати особистісний потенціал;

фахові: володіння сучасними виховними системами та технологіями; здатність до ефективної взаємодії з учасниками освітнього процесу; здатність активізувати та організувати виховний процес  у закладі загальної середньої освіти; планувати та визначати зміст виховної роботи у школі; сприяти розвитку педагогічного мислення майбутніх педагогів

Тезаурус:  психолого-педагогічна характеристика.

Обладнання: схема вивчення учня, характеристика класу.

План лекції

1.     Вивчення індивідуальних особливостей дітей, їх поведінки, нахилів та інтересів.

2.     Особливості індивідуального підходу до дітей.

3.     Програма вивчення учня та учнівського колективу.

4.     Стиль стосунків вчителя з учнями.

Література:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: посібник для студентів вищих навчальних закладів/Н.П.Волкова// – Київ: Академія, 2001. –576 с.

2. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: навч. посіб. / С. Г. Карпенчук. – Київ: Вища школа, 2005.– 343с.

3.  Кот  М. З.  Теорія і методика виховної роботи: навч. посіб./ М. З. Кот .– Київ: Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2011. – 216 с.

4. Методика виховної роботи: практикум: навч.-метод.  посіб. / за ред. О. О. Лаврентьєва. – Кривий Ріг:  КДПУ, 2011. – 102 с.

5.  Методика виховної роботи в школі: робочий зошит: навч. посіб. / уклад.: О. М. Акімова, О. О. Ільїна, Н. В. Самошіна; за ред. Т. Ф. Отрошко. – Харів : ХГПІ,  2010. – 88 с.

6. Пальчевський С. С. Педагогіка: навч.посіб. / С. С. Пальчевський.– Київ: Каравела, 2007. – 520 с.

9. Ягупов В.В. Педагогіка: навч.посіб. / В. В. Ягупов. – Київ: Либідь, 2003 .– 498 с.

Викладач Монастирська Олена Вікторівна

І. Орієнтовна схема вивчення учня

Анкетні відомості:

1.           Прізвище, ім'я, по батькові учня, його вік, школа, клас.

2.           Адреса учня, місце праці і посада батьків.

3.          Склад сім'ї, її культурний та освітній рівень, умови проживання.

4.           Стан здоров'я учня.

Умови сімейного виховання:

1.           Морально-психологічний клімат сім'ї: взаємини у сім'ї (відкритість, замкненість), ставлення батьків та інших членів родини до учня, погляди батьків на виховання.

2.           Становище учня в сім'ї: режим дня і дозвілля, контроль за його поведінкою з боку батьків, участь в обговоренні сімейних проблем.

3.           Традиції сімейного виховання: допомога батькам, іншим членам сім'ї; наявність, постійних домашніх обов'язків; спільні свята; риси характеру, які проявляє учень в сім'ї (слухняність, вередливість, ледарство, працелюбність, покірність, впертість тощо). Стиль сімейних стосунків: авторитарний, демократичний, ліберальний, байдужий (нейтральний).

4.           Організація навчальної діяльності школяра; створення умов для занять (своя кімната, навчальний куточок), допомога батьків під час вивчення уроків і контроль якості їхнього виконання, наявність додаткової навчальної літератури, персонального комп'ютера.

5.           Організація дозвілля школяра: створення умов для відпочинку, проведення часу з друзями, наявність домашньої бібліотеки; вплив батьків на вибір книг для читання, телепрограм і кінофільмів для перегляду; вибір друзів, гуртків і секцій; контроль за часом і місцем проведення дозвілля.

 Навчання та поведінка учня у класі:

1.           Успішність: загальний рівень успішності класу, рівень успішності учня з окремих предметів, тенденції її зміни, вибірковість у вивченні предметів.

2.           Ставлення до навчання: мотивація ставлення до окремих предметів, усвідомленість ставлення до навчання, ставлення до уроків, спізнення на уроки, увага змісту навчання на уроках; систематичність виконання домашніх завдань, ставлення до успіхів і невдач своїх однокласників у навчанні.

3.           Рівень дисципліни: обізнаність з правилами поведінки учнів та їхнє виконання, наявність навичок культурної поведінки, організованість учня на уроках і поза ними, ввічливість, акуратність, чемність, повага до старших і менших, взаєморозуміння і повага у взаєминах з учителями і ровесниками.

4.           Пізнавальна діяльність: особливості сприймання, спостережливість; особливості пам'яті, її типи; характеристика уваги (стійкість, довільність, зосередженість, співвідношення відтворюючої і творчої уваги); ступінь розвитку образного та абстрактного мислення, рівень розвитку логічного мислення; послідовність у викладенні власних думок, уміння міркувати і робити висновки, самостійність у висновках; ступінь розвитку усної і письмової мови.

5. Професійна орієнтація: надання переваги певним професіям, визначеність учня щодо вибору професії.

ІІ. СХЕМА СКЛАДАННЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ  ХАРАКТЕРИСТИКИ ОСОБИСТОСТІ

І. Загальні дані

1. Прізвище, ім’я учня. 

2. Вік.

3. Клас.

4. Загальний фізичний розвиток. 

5. Стан здоров’я. 

6. Умови життя.

ІІ. Навчальна діяльність

1. Рівень успішності (однаково чи неоднаково встигає навчатися із різних предметів). 

2. Рівень загального розумового розвитку (світогляд, начитаність). 

3. Рівень розвитку мовлення (запас слів, емоційність мовлення, вміння висловити власну думку). 

4. Здатність до навчання:

• Особливості уваги (ступінь розвитку довільної уваги, її зосередженість, стійкість, здатність до розподілу уваги). 

• Рівень усвідомлення вивченого матеріалу, швидкість осмислення.

5. Індивідуальні властивості пам’яті (швидкість і міцність запам’ятовування легкість відтворювання).

• Розвиток мислення (здатність розрізняти істотні та другорядні ознаки предметів та явищ, рівень засвоєння загальних та абстрактних понять). 

• Рівень розвитку уяви.

6. Старанність у навчальній роботі.

7. Інтерес до занять і ставлення до навчання (сприйняття заохочування чи покарання з боку вчителів і батьків, основний мотив навчальної діяльності). 

8. Вміння вчитися (дотримання режиму дня, вміння самостійно працювати з книгою, контролювати себе, складати плани, конспекти).

ІІІ. Особливості характеру й темпераменту

1.                Яскраво виражені позитивні й негативні риси характеру: спрямованість особистості у ставленні до людей, навчання, праці, самого себе (чуйність, доброта, колективізм, ретельність, бездушність). 

2.                Особливості темпераменту, рівень працездатності, товариськості. 

3.                Переважний настрій (веселий, сумний, пригнічений), стійкість настрою, причини зміни настрою.

30.03.2021

Практичне заняття №4

Тема: Методика індивідуальної виховної роботи класного керівника  з учнями.

Перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться:

загальні: здатність до самостійного навчання і професійного розвитку; здатність використовувати на практиці сучасні виховні інструменти; здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного освітнього середовища; здатність самостійно навчатися та розвивати особистісний потенціал;

фахові: володіння змістом індивідуальної виховної роботи з учнями; здатність до ефективної взаємодії з учасниками освітнього процесу; здатність активізувати та організувати виховний процес  у закладі загальної середньої освіти; планувати та визначати зміст виховної діяльності; знайомство з функціональними обов’язками та правами класного керівника; формування умінь здійснювати діагностику рівня вихованості, працювати з програмою психолого-педагогічного вивчення класного колективу.

Підготовка та хід роботи:

Частково-пошуковий рівень

1.Літопис цікавих думок «Діяльність класного керівника тоді і лише тоді має сенс, коли він залучає дітей до загальнолюдських цінностей, а діти мають можливість співпереживати, тобто духовно збагачуються і відкривають власний внутрішній світ» (М.Красовицький). «Вчитель – це скло, через яке дитина дивиться на життя» (Ш.Амонашвілі).

2. Завдання для індивідуальної роботи:

2.1. Складіть психолого-педагогічну характеристику учня початкової школи.

2.2. Згідно з програмою вивчення учнівського колективу складіть психолого-педагогічну характеристику класу.

Репродуктивний рівень. Контрольні питання:

1. Яка мета психолого-педагогічного вивчення особистості учня?

2. Поясніть сутність основних методів вивчення класним керівником учнів.

3. Чим відрізняються програма вивчення учня й класного колективу?

4. Дайте характеристику функцій класного керівника.

Творчий рівень.

1. Питання для роздумів: Які вимоги ставляться до особистості вихователя?

Література:

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів/Н.П.Волкова// – К.: «Академія», 2001

2. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. Посібник/С.Г.Карпенчук// – К.: Вища школа, 1997.

3.  Концепція національно-патріотичного  виховання /Виховна робота в школі// – 2015.– №5 

4. Твердохліб Т. С. Педагогічна майстерність класного керівника в організації виховної роботи: навч.-метод. посіб. / Т. С. Твердохліб; за заг. ред. В. І. Лозової. – Харків: ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2017. – 156 с.

5. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних  закладів освіти/М.М.Фіцула// – К.: «Академія», 2000 – 544 с.

Контроль:  підготувати характеристику учня за схемою.

САМОСТІЙНА РОБОТА №1-А

Тема: Професійна періодика як важливий засіб підготовки майбутнього вчителя початкової школи

Перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться:

загальні: здатність до самостійного навчання і професійного розвитку; здатність до швидкого орієнтування у сучасному соціокультурному середовищі; здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного освітнього середовища; здатність самостійно навчатися та розвивати особистісний потенціал;

фахові: володіння сучасним передовим педагогічним досвідом; здатність до ефективної взаємодії з учасниками освітнього процесу; розвиток та закріплення активної професійної позиції, критичного мислення і творчого стилю діяльності.

Форма проведення: індивідуальне завдання студента.

Підготовка та хід роботи:

1.Укласти анотований список літератури за періодичним виданням «Початкова школа» з методики виховної роботи «Мій творчий проєкт».

2. Підготувати огляд-презентацію журналу «Початкова школа».

Література:

Початкова школа. Щомісячний науково-методичний журнал. 2016-2019 роки

Контроль список у практичному зошиті, презентація.

Дедлайн  09 лютого

Викладач Монастирська Олена Вікторівна

САМОСТІЙНА РОБОТА №2

Тема: Підготовка та проведення виховних годин класним керівником.

Перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться:

загальні: здатність до самостійного навчання і професійного розвитку; здатність використовувати на практиці сучасні форми проведення виховних заходів; здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного освітнього середовища; здатність самостійно навчатися та розвивати особистісний потенціал;

фахові: проведення виховних годин; здатність до ефективної взаємодії з учасниками освітнього процесу; здатність активізувати та організувати виховну роботу у закладі загальної середньої освіти; планувати та визначати зміст проведення виховних годин у школі.

Форма проведення: індивідуальне завдання.

Підготовка та хід роботи:

1.Опрацювати індивідуально літературу і дати визначення поняття «виховна година».

2. Проаналізувати алгоритм підготовки і проведення виховного заходу.

3. Розробити конспект виховної години за одним із напрямків виховання (за вибором).

Література:

1.                Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів/Н.П.Волкова// – Київ: Видавничий центр «Академія», 2003. – 576 с.

2.                Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. Посібник/С.Г.Карпенчук// – К.: Вища шк., 1997. – 304 с.

3.                Омеляненко В.Л., Кузьмінський А.І. Теорія і методика виховання: Навч. Посіб/В.Л.Омеляненко// – Київ: Знання, 2008. – 415 с.

4.                Твердохліб Т. С. Педагогічна майстерність класного керівника в організації виховної роботи: навч.-метод. посіб. / Т. С. Твердохліб; за заг. ред. В. І. Лозової. – Харків: ХНПУ імені Г. С. Сковороди, 2017. – 156 с.

5.                Фіцула М.М. Педагогіка: навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти/М.М.Фіцула//. – Київ: Видавничий центр «Академія», 2000. – 544 с.

Контроль конспект виховної години для учнів початкової школи.

Викладач Монастирська Олена Вікторівна

1.            «Виховна година – це одна з найпоширеніших форм організації фронтальної виховної роботи». (М.І. Болдирєв).

2.            «Виховну годину можна назвати спеціально організованою ціннісно-орієнтованою діяльністю, що сприяє формуванню у школярів системи ставлення до навколишнього світу» (Н. Е. Щуркова, Н.С. Фінданцевич).

3.             «виховна година – це час для спілкування класного керівника зі своїм колективом, коли він використовує різноманітні прийоми, засоби організації взаємодії». (Е.В. Титова).

4. «Виховна година у нашому розумінні це не якась певна форма роботи, а година класного керівника, та сама «клітинка» виховного процесу, що дає змогу шкільному педагогові знайти час для спілкування з вихованцями, відкрито проголосити й висвітити заплановане ставлення до певних цінностей, зробити виховний вплив систематичним і регулярним, а сам процес виховання – не хаотичним і випадковим, а керованим і цілеспрямованим» (Л.І. Маленкова).

5. «Виховна година є форма прямого спілкування вихователя зі своїми вихованцями». (В.П. Сазонов).

6. Година класного керівника – це форма виховної роботи, при якій  школярі під керівництвом педагога включаються у спеціально організовану діяльність, що сприяє формуванню в них системи ставлення до навколишнього світу». (Л.В. Байбородова).

Узагальненим визначенням години класного керівника, виховної години, опираючись на думку педагогів-практиків, можна вважати таке - це спеціально відведений класному керівникові час для проведення виховної роботи з учнями класу.

ВИХОВНА ГОДИНА – це

1.  форма позаурочної виховної діяльності, тому, на відміну від уроку, їй не повинні бути властиві академізм і повчальний тип педагогічної взаємодії;

2. форма організації фронтальної (масової) виховної роботи з дітьми, при організації і проведенні якої використовуються також групові та індивідуальні форми  роботи.

3. гнучка за складом і структурою форма виховної взаємодії класного керівника з класним колективом.

4. форма спілкування класного керівника і його вихованців, пріоритетну роль в організації якого відіграє педагог.

ТЕХНОЛОГІЯ ПІДГОТОВКИ ВИХОВНОГО ЗАХОДУ

Алгоритм підготовки і проведення виховного заходу

1.     Психолого-педагогічний аналіз колективу, необхідність проведення заходу та формулювання його мети.

2.     Планування заходу.

3.     Організація виховного впливу на колектив (особистість).

4.     Безпосередній вплив на колектив (особистість). Проведення виховного заходу.

5.     Аналіз виховного заходу.

І. Планування виховного заходу:

1.     Визначити теми заходу та чітке формулювання його мети, завдань заходу; визначити на виховання яких якостей учнів спрямовано захід.

2.     Врахувати рівень вихованості учнів під час визначення мети і завдань заходу, тактовно допомогати учням.

3.     Визначити місце даного заходу в загальній системі виховної роботи.

4.     Врахувати, що кожна дитина, яка бере участь у тому чи іншому заході має цілісну соціально-психологічну структуру, ім’я якої – особистість.

5.     При підготовці заходу необхідно врахувати вік дітей та їх індивідуальні особливості.

6.     Готуючи виховний захід, необхідно мати на увазі, що навіть при найкращій підготовці та майстерності учитель не досягне задуманої мети, якщо самі вихованці не братимуть активну участь у підготовці і проведенні заходу.

7.     Проявляти творчість: виховний вплив на дітей, зацікавленість, поради та допомога вчителя.

8.     Психологічно налаштувати учнів на виховну сутність заходу.

II. Процес підготовки:

1.     Спрямовуюча роль класного керівника (педагога - організатора, керівника гуртка) у ході підготовки заходу, тактовна допомога учням.

2.     Визначити роль органів самоврядування під час підготовки й проведення заходу.

3.     Забезпечення в процесі підготовки згуртованої, злагодженої роботи колективу; формування стосунків співробітництва, взаємодопомоги, вимогливості;

4.     Організація діяльності учнів (вихованців): уточнення обов'язків і повноважень кожного учня (вихованця) та встановлення конкретних термінів виконання окремих завдань тощо.

III. Проведення заходу:

1. При організації заходу слід подбати про:

·         місце проведення, оформлення приміщення, обладнання, використання наочності, ТЗН;

·         своєчасність початку та організоване проведення;

·         дотримання регламенту, доцільність його використання;

·         участь представників громадськості, батьків у проведенні заходу; ефективність їхньої участі;

·         дотримання під час заходу санітарно-гігієнічних вимог, правил пожежної безпеки, ТБ;

·         запобігання перевтомі та врахування особливостей фізичного розвитку учнів;

·         зовнішній вигляд учнів;

·         дисципліна.

2. Зміст виховного заходу повинен відповідати вимогам:

·         Цілеспрямованість;

·         Чи доведено мету до учнів?;

·         Зв'язок із життям класу, школи, району, міста;

·         Обговорення під час проведення заходу питань, які хвилюють школярів;

·         Врахування вікових та індивідуальних особливостей;

·         Емоційна насиченість заходу;

·         Вплив заходу на розширення світогляду учнів, на розвиток пізнавальних інтересів.

3. Методика проведення виховного заходу:

·         Оптимально обрати форму проведення (бесіда, ранок, лекція, година спілкування, конференція, конкурс).

·         Визначити роль класного керівника (педагога - організатора, керівника гуртка) у проведенні заходу, врахувати рівень його педагогічної майстерності.

·         Передбачити наявність елементів обговорення, відкритого обміну думками в ході заходу.

·         Визначити рівень самостійності школярів в обговоренні проблем.

Основні вимоги до проведення виховного заходу

·         Чітка назва заходу та розуміння вихователем його мети.

·         Планування основних етапів заходу та визначення завдань кожного з них.

·         Організація підготовки заходу у відповідності до поставленої мети.

·         Визначення оптимального змісту виховного матеріалу з урахуванням основних принципів організації виховного процесу.

·         Вибір найбільш раціональних методів і прийомів виховного впливу на учнів на кожному етапі заходу.

·         Чіткість виховного заходу, оптимальний його темп і ритм.

·         Гнучкість та широта "виховного маневру".

·         Різноманітність і творчий характер діяльності учнів.

·         Взаємозв'язок заходу з попередніми та наступними формами виховної та навчальної роботи з учнями.

Орієнтовна схема аналізу виховного заходу

I. Аналіз готовності педагога (педколективу) до проведення виховного заходу:

1.     постановка мети і завдань заходу, на виховання яких якостей школярів спрямовано захід;

2.     урахування рівня вихованості учнів під час визначення мети і завдань заходу, тактовна допомога учням;

3.     місце даного заходу в загальній системі виховної роботи.

II. Процес підготовки:

1.     спрямовуюча роль класного керівника (педагога-організатора) у ході підготовки заходу, тактовна допомога учням;

2.     роль органів самоврядування під час підготовки й проведення заходу;

3.     забезпечення в процесі підготовки згуртованої, злагодженої роботи колективу; формування стосунків співробітництва, взаємодопомоги, вимогливості;

4.     Організація діяльності учнів, уточнення обов’язків і повноважень кожного учня та встановлення конкретних термінів виконання окремих завдань тощо.

III. Проведення заходу:

1.     Організація:

·         Місце проведення, оформлення приміщення, обладнання, використання наочності, ТЗН.

·         Своєчасність початку та організоване проведення.

·         Дотримання регламенту, доцільність його використання.

·         Участь представників громадськості, батьків у проведенні заходу; ефективність їхньої участі.

·         Дотримання під час заходу санітарно – гігієнічних вимог, правил пожежної безпеки, ТБ.

·         Запобігання перевтомі та врахування особливостей фізичного розвитку учнів.

·         Зовнішній вигляд учнів.

·         Дисципліна.

2.     Зміст:

·         Цілеспрямованість; чи доведено мету до учнів (вихованців ).

·         Зв'язок із життям класу, школи, району, міста.

·         Використання під час проведення заходу питань, які хвилюють школярів.

·         Врахування вікових та індивідуальних особливостей.

·         Емоційна насиченість заходу.

·         Вплив на розширення світогляду учнів, на розвиток пізнавальних інтересів.

3.     Методика проведення:

·         Чи оптимально обрано форму проведення ( бесіда, ранок, лекція, година спілкування, конференція, конкурс ).

·         Роль класного керівника ( педагога - організатора) у проведенні заходу, його педагогічна майстерність.

·         Наявність елементів обговорення, відкритого обміну думками в ході заходу.

·         Рівень самостійності школярів в обговоренні проблем.

IV. Результати:

1.     Досягнення поставлених педагогом мети та завдань даного заходу.

2.     Виконання плану заходу.

3.     Аналіз ставлення школярів до змісту заходу, рівень їхньої активності.

4.     Чи був захід цілісною системою, не об’єднаних між собою частин?

5.     Що вдалося краще, що гірше?

Цікаві знахідки педагога.

Загальні висновки. Рекомендації

Практичне заняття №1

Тема: Сучасні виховні технології (системи).

Перелік компетентностей, що вдосконалюватимуться/набуватимуться:

загальні: здатність до самостійного навчання і професійного розвитку; здатність використовувати на практиці сучасні виховні інструменти; здатність орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасного освітнього середовища; здатність самостійно навчатися та розвивати особистісний потенціал;

фахові: володіння сучасними виховними системами та технологіями; здатність до ефективної взаємодії з учасниками освітнього процесу; здатність активізувати та організувати виховний процес  у закладі загальної середньої освіти; планувати та визначати зміст виховної роботи у школі.

Форма проведення: колективна творча справа (захист проєктів).

Підготовка та хід роботи:

1.Утворити мікрогрупи студентів і провести  аналіз виховних систем:

·        Концепція виховання;

·        Структура виховної системи;

·        Характеристика виховної системи;

·        Методика виховної роботи.

2. Вивчити досвід роботи зі створення та розвитку виховної системи (групи вивчать одну за вибором  виховну систему чи технологію), оформити отриману інформацію у вигляді проєкту.