Поняття про мораль. Структура та функції моралі

Сучасна соціальна філософія розглядає мораль (від лат. – правильний, повчальний) як один з найважливіших суспільних інститутів і основних способів нормативної регуляції діяльності та поведінки людей. У той же час мораль являє собою особливу форму суспільної свідомості і вид суспільних відносин (моральні відносини), а також виступає як предмет спеціального вивчення етики.

У будь-якому суспільстві дії величезної кількості людей повинні бути узгоджені в сукупну масову діяльність і при всьому своєму розмаїтті підкорятися певним загально-соціальним законам. Функцію такого узгодження і виконує мораль поряд з іншими типами нормативної регуляції (такими, як право, звичаї, традиції, організаційні статути, адміністративні положення ін.).

Таким чином, термін "мораль" використовують для позначення всієї сукупності принципів або правил моральної поведінки, і це означає, що даний термін за своїм обсягом значно ширше правил професійної поведінки, закріплених в особливих кодексах, прийнятих корпораціями та професійними асоціаціями.

Мораль – це соціальний інститут, що складається з системи стандартів, що визнаються і поділяються членами культурної спільноти.

Структура моралі

Мораль – це складний різноплановий феномен, який має внутрішню структуру і охоплює досить різноманітні явища:

• типи дій і вчинків індивідів (наприклад, «подвиг», «моральний вчинок», «зрада»);

• суспільні відносини між людьми та соціальними групами (приміром, «любов», «дружба»);

• феномени волі, стимули (спонукання), мотиви дій, прагнення людини (скажімо, «співпереживання», «сором», «заздрощі», «співчуття», «повага», «толерантність»);

• особистісно-психологічні риси індивідів (зокрема, «чесний», «мужній»,

• «чемний»);

• суб’єктивні реакції, оцінне сприйняття та ставлення до дійсності (як от, «схвалення» й «осуд»);

• ціннісне значення явищ (наприклад, «добро» та «зло»);

• вимоги до людини – моральнісну необхідність (скажімо, «обов’язок», «відповідальність»);

• моральне мислення – особливе поняття, уявлення, погляди (йдеться про «сенс життя», «ставлення до смерті»);

• моральну мову.

Аналізуючи вищезазначені елементи, можна їх об’єднати у три основні – моральну свідомість, моральну діяльність і моральні відносини.

Моральна свідомість спрямована на самооцінку людиною дії чи оцінку будь-яких соціальних дій (історичних фактів), на співвіднесення їх з власним уявленням про людські чесноти (добро та зло, обов’язок, відповідальність, справедливість).

Складовими моральної свідомості є моральні вимоги й моральні цінності.

Моральними вимогами людини є поняття обов’язку, відповідальності, справедливості. Моральними цінностями є поняття про добро та зло, сенс життя, щастя, честь і гідність, совість та сором.

Моральна свідомість може функціонувати на двох рівнях: емоційно- чуттєвому (в почуттях і уявленнях) та раціонально-теоретичному (в поняттях). Свою реалізацію мораль набуває в моральній діяльності.

Моральна діяльність. Формами прояву моральної діяльності є вчинок, подвиг, відкуп, самопожертва тощо. Антиподом моральних дій є грабіж, злочин та ін. Моральна діяльність, поряд з мисленнєвим і почуттєвим компонентом (цим вона пов’язана з моральною свідомістю), містить компонент вольовий. Лише воля спонукає людей до моральних дій. Недаремно виділяють категорію людей «зі слабкою волею», їх не звинувачують в аморальності, а тільки зазначають слабкість їхньої вольової натури, що заважає чинити морально.

Не кожен вид діяльності вимагає морального забарвлення. Інколи це спричиняє зворотнє ставлення до таких дій – сміх, а то й роздратування. Остаточної реалізації мораль набуває в моральних відносинах. Ідеться не лише про міжлюдські стосунки, а й про взаємини з природою та культурними цінностями.

Моральні відносини. Поза людськими взаєминами мораль не може бути оцінена. Адже в людських стосунках проявляються такі ціннісні характеристики людини, як: вірність, відданість, безкорисливість, толерантність, повага, співчуття, любов тощо. Усі компоненти структури моралі пов'язані між собою. Про моральну свідомість не можна говорити, доки вона не втілюється в конкретному вчинку. Вчинки не мали б жодного морального значення поза контекстом людських відносин. А такі стосунки набирають саме морального забарвлення після їх особистісного й суспільного усвідомлення.

Відомо, що жодна людська спільнота не могла існувати й розвиватися без узгодження різноманітних суперечливих (часто протилежних) інтересів людей, дотримання певних взаємних обов'язків, правил поведінки, які поступово стали звичними, загальноприйнятими, перетворювались на звичаї, традиції, стійкі норми моральної поведінки. Отже, суспільство у процесі історичного розвитку виробило особливий соціальний інструмент для регулювання і спрямування поведінки кожної людини, щоб вона не тільки не руйнувала, а навіть зміцнювала суспільний організм. Цим інструментом (соціальним інститутом) суспільної самоорганізації і є мораль.

Мораль існує у двох формах:

особистісні моральні якості (милосердя, відповідальність, скромність, чесність тощо);

сукупність норм суспільної поведінки й оціночних уявлень (наприклад, «не вкради», «не вбий» тощо і «справедливо», «порядно», «доброзичливо» тощо).

Моральні якості характеризують особистість з точки зору її здатності до спілкування з собі подібними і співіснування з ними. Вони виступають як риси характеру і виявляються у взаємовідносинах з іншими людьми.

Моральні норми та оціночні уявлення виражають інтереси тих чи інших соціальних груп, суспільства загалом і стають основою поведінки людей. Це знаменник розмаїття індивідуальних дій, один із способів зведення індивідуального до соціального. Вони визначають тип поведінки, необхідний конкретно-історичному суспільству або його більшості.

Функції моралі

оціночна функція моралі виступає в якості вихідної. Однак, як відомо, оціночна функція характерна не тільки для моралі, а й для мистецтва, релігії, права, політики та ін. Насамперед, оцінка проводиться через призму особливих понять моральної свідомості: добро і зло, справедливість, обов’язок, совість і т. д.

пізнавальна функція моралі. Коли індивід оцінює чужі вчинки або свої власні, він неминуче отримує відоме (неповне, звичайно) уявлення про внутрішньому світі – як власному, так і інших людей. Коли з точки зору моралі дається оцінка загального стану моралі, в певній мірі нам відкривається, наскільки відповідають дії держави вищим суспільним цінностям, стратегічному напряму розвитку історії.

світоглядна функція моралі. Як ми вже відзначали, моральне може бути зведена до простих норм. Вона повинна обґрунтовувати, «виправдовувати» ці норми, вказувати, в ім’я чого вони повинні виконуватися, тобто моральна свідомість неминуче виходить на вищі цінності, на питання, що стосуються сенсу життя. Але для вирішення таких питань дуже важливо виявити місце людини у світі.

виховна функція – одна з найважливіших функцій моралі. Без процесу виховання – безперервного, інтенсивного і цілеспрямованого неможливе існування суспільства, становлення окремої людської особистості. Але необхідно підкреслити, що в центрі виховання стоїть виховання моральне, яке і формує духовний стрижень особистості.

регулятивна функція моралі є своєрідним синтезом всіх інших функцій, бо в кінцевому рахунку завдання моралі полягає в напрямку помислів і дій окремої людини. Але, як відомо, регулює поведінку людини не тільки мораль, але і право, релігія, мистецтво, політична свідомість та ін. Однак саме мораль надає людині найбільш важливі, глибинні орієнтири.