м. Дунаївці, вул. Ватутіна, 1

У 1741р. тут побудована дерев’яна, трикупольна церква коштом місцевого священика Іоана Марченка та його матері Анни. Церква була гарно оздоблена всередині, мала три яруси, прикрашені різьбою та іконами; у церкві були рукописні книги. У ХУІІІ ст., церква володіла землею, мала від 50 до 70 парафіяльних дворів. У 1876р. було розпочато будівництво нової кам’яної церкви. Церква мала бути пятикупольною, але на будівництво не вистачало коштів і воно було припинене. Лише у 1894р. будівництво було поновлено за рахунок коштів прихожан, які зібрали 8 тис. крб. 24 листопада 1898 р. церква була освячена як Святомихайлівська. З того часу вона функціонує у м. Дунаївці. Зараз парафію очолює отець Андрій.

м. Дунаївці, вул. Красінських 2

Це єдине металургійне підприємство області, яке спеціалізується на виробництві чавунних затвірних систем різного діаметру для водо-, нафто- і газопроводів та мембрано-виконавчих механізмів. Продукція підприємства експортується в Російську Федерацію, Казахстан та інші країни СНД. Зараз підприємство спеціалізується на виготовленні промислових сушок для зерна.

Завод має власну історію заснування. Німці звернулись до нового власника Дунаєвець Броніслава Скибневського з проханням відкрити в місті чавуноливарний завод, який би надавав послуги по ремонту станків і механізмів ткацького виробництва. Поміщик погодився і виділив земельну ділянку. Тоді фабриканти запросили до себе майстра ливарної справи. 1870 року німецький підданий Густав Лельбах прибув у Дунаївці з метою побудови такого заводу. Незабаром був закладений перший камінь, а 1875 року завод дав першу продукцію. На ньому працювало тоді 10 робітників. Обсяг виробництва становив 2 тис.крб. у рік. Це був лише другий на Поділлі чавуноливарний завод.

На адміністративному корпусі арматурного заводу, де починав трудовий шлях відомий воєначальник – командир Сталевої дивізії, а потім і корпусу Дмитро Жлоба, міститься відповідна меморіальна дошка..

м. Дунаївці, вул. Красінських

Пропозиція заснування костелу і монастиря капуцинів в Дунаївцях належить великому коронному гетьману Юзефу Потоцькому (1673-1751). Після смерті Юзефа Потоцького 16 травня 1751 р., будівництвом опікується син померлого Станіслав Потоцький (1698-1760), воєвода познанський. Але будівництво костелу і монастиря закінчено у 1785-1790 роках, коли власниками містечка Дунаївці стають Ян і Антоніна Красінські.

Костел під титулом Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії освятив львівський вікарний єпископ Криспін Цєшковський у 1790 році. З візиту 1802 р. відомо що, заснований в 1751 р. Юзефом Потоцьким, монастир був закінчений в 1785 році.

До монастирського комплексу входили двоповерховий житловий корпус (монастир), костьол, окремі господарчі споруди, сад, обнесені кам’яним муром.

З підвалів монастиря виходили підземні тунелі поза межі монастиря. Один з них вів до міської ратуші (на північ), другий – на південь від монастиря, до Кам'янця. За легендою, тунель проходив під річкою Тернавка і вів до Кам'янця-Подільського.

17 липня 1832р. цар Микола І затвердив указ «Про знищення деяких римо-католицьких монастирів». В Подільській губернії – Кам'янецької дієцезії – 35 монастирів, з яких 9 костелів мали бути реформовані у церкви – в тому числі - капуцинський в Дунаївцях.

1832 р. у приміщенні колишнього капуцинського костелу відкрита Церква Вознесіння Господнього, яка проіснувала до 1929р. У документах, зібраних Ю. Сіцінським, вказано, що на стінах були ікони ще з капуцинських часів – Ікона Божої Матері з ангелами, Ікона Введення зв’язаного Ісуса Христа, Ікона бичування Ісуса Христа, ікона – Спаситель, що дає настанови фарисеям з написом „Воздайте кесарю Кесареві, а Божіє Богу”. Під час сталінських репресій Будинок церкви був переданий Православній церкві Московського патріархату і залишився у її віданні до 1934 р. З 1934р. церква була зачинена. Будинок було перероблено під „Вогнище культури” – кінотеатр. Під час війни окупанти використовували приміщення як склад. Після війни тут поновлено кінотеатр. У 1970-72рр. у зв’язку з побудовою нового кінотеатру у місті, приміщення було передано під дитячу спортивну школу. Всередині було проведено ремонт, всі малюнки завішені. ДЮСШ проіснувала в стінах школи до 1992р. У 1993-94рр. тут знаходилась СЮТ( станція юних туристів). 4 березня 1995р. храм освячено як храм Різдва Христового Київського патріархату.

Монастир, після розпаду в 1832 р., протягом довгого часу стояв пустий. В його стінах 1848-1855 роках розміщувалася духовна школа («училище»). З 1871 р. до 1901 р. приміщення монастиря займало Міністерство Науки з призначенням на «Народне училище». Ймовірно в 1899 р., під час перебудови костелу, фланги монастиря були відрізані від церкви. Тоді демонтовано коридор, який вів від хвіртки до саду і його стіну до внутрішнього дворика (на обох поверхах), може бути також тоді демонтували частину північного крила монастиря. В 1917 р. будівля монастиря належала церкві і була занедбана, так як бракувало коштів на її утримання. Деякі її приміщення винаймали бідним для проживання. Тоді проживало там біля 10 сімей, які платили церкві від 150 до 180 рублів за оренду. Ці гроші були призначені на ремонт будівель монастиря. В цьому ж 1917 р. крім костелу і монастиря існував ще один цегляний будинок після капуцинів, колишня пивоварня, в якому знаходилося помешкання православного священика. Існував ще давній сад монастиря, оточений високим муром. За костелом монастиря в кутку старого саду була площадка, на якій знаходився кам’яний хрест з надписом «Людвік Садовський Р.П. 1820» (може бути раніше на цьому місці було маленьке кладовище). Після революції приміщення монастиря використовували для потреб міської школи. Під час ІІ світової війни функціонувала тут церковна школа, а після війни – професійна.

м. Дунаївці, вул. Красінських, 10

Двоповерхова частина будівлі, фасад з колонами – це залишки палацу Красінських, будівництво якого

Антоніна Красінська закінчила до 1830р.

1793 року Поділля увійшло до складу Росії. На початку ХІХст припадає деяке пожвавлення в економічному розвитку Дунаєвець, розширюються торгівельні зв’язки міста, проявляються ознаки нових капіталістичних відносин у суспільстві.

Поява перших німецьких колоністів в Дунаївцях тісно пов’язана з іменем графа Яна Красінського(1756-1790), старости опіногурського, ротмістра національної кавалерії, депутата сейму від Подільського воєводства. Він став власником дунаєвецького ключа близько 1782року, а вже у 1785-му домігся для містечка привілею на 4-тижневу ярмарку на св. Іоана Хрестителя і тижневу – на св. Мартіна. У 1786 році додав ще триденну ярмарку на св. Він цента. Це свідчить про його особисту зацікавленість в економічному зростанні Дунаєвець і пояснює, в якійсь мірі, факт переселення ним німців. Саме їхня діяльність значно вплинула на зростання ремесла і землеробства в околицях..

У 1790 році володаркою дунаєвецького ключа стала Антоніна Красінська, вдова ротмістра. Це була досить енергійна і підприємлива жінка, яка також прагнула до збільшення прибутків своїх володінь, у тому числі – за рахунок праці німецьких колоністів. Тому теж сприяла подальшому їх переселенню до містечка.

За описом 1793 року в Дунаївцях проживало 6 родин німців-переселенців. З часом їх кількість зросла і на початку ХІХ ст.. Дунаївці вже мали хороших майстрів-каретників, сідлярів, годинникарів з числа колоністів.

Особливу зацікавленість проявила А.Красінська в переселенні німецьких ткачів. Адже в її 14 фільварках, крім землеробства, розвивалось і вівчарство. Збут вовни був значно ускладнений тим, що і в сусідніх маєтках її було теж достатньо. Тому графиня вирішила організувати переробку сировини на місці і збувати вже готову продукцію.

Реалізував ці задуми її син Вінцент Красінський (1782-1858). Генерал, сенатор-воєвода Королівства Польського, який після смерті дружини Марії Радзівіл у 1822 році проживав разом з матір′ю в Дунаївцях. Він мав 2497 десятин землі, 1386 кріпаків. Однак граф часто їздив до Польщі в державних та приватних справах. Так, влітку 1829 року В.Красінський замовляв у Варшаві обмундирування для надвірної охорони. Там зустрівся з групою молодих текстильників-сукнярів, серед яких були Вільгельм Розенбаум та його шурин Карл Екснер. Їм було запропоновано переїхати до Дунаївців і там розпочати виробництво сукна. Через два місяці з сім′ями, машинами та іншим майном на 42 підводах, запряжених собаками, німці прибули в містечко. Вони одразу взялися до роботи. Приміщення для фабрики ще не були підготовлені, тому обладнання розмістили в міській ратуші. Через місяць (у жовтні) з′явилась перша продукція. Так у Дунаївцях було започатковано суконне виробництво.

Після революції будівля націоналізована. 6 вересня 1923 року на фабриці відбулись загальні збори, присвяченні відкриттю фабричного клубу у колишньому палаці Красінських. В 1927 р. закінчилось відновлення і добудова клубу, його відкриття приурочили до Х річниці Жовтневої революції і дали назву „Х лет Октября”. До 90-х років у приміщення знаходиться бібліотека і клуб Дунаєвецької суконної фабрики ім.Леніна. На початку 90-х рр. будівля стає районним центром культури і дозвілля. У вересні 2019 році, з нагоди свята міста, 616 річниці від першої писемної згадки, на фасаді будівлі встановлено і відкрито меморіальну дошку «Магдебурзькому праву», яке місто отримало у 1592 році.

м. Дунаївці, вул. Красінських,

Розповсюдження лютеранства на Україні розпочалось у ХІХ ст. Причиною цього була політика царського уряду, спрямована на економічний розвиток Півдня та Правобережжя шляхом переселення німецьких ремісників та фермерів. Німецьке населення отримувало пільги від уряду і його кількість зростала. Німці привезли на Україну і нове віровчення. Особливістю його розповсюдження було те, що українці, ознайомившись з лютеранством, не приєднувались до нього, а створювали свої етнічні общини молоканів, штунд, євангельських християн-баптистів.

На Поділлі і конкретно в м. Дунаївцях лютеранська община почала діяти у 1820р. Місцева поміщиця А. Красінська „виписала” – поселила у Дунаївцях німецьких ткачів-ремісників. Кожна сім’я вела власне виробництво сукна і була звільнена на певний строк від податків.. Німці проживали на окраїні міста, до наших днів збереглось лише „німецьке кладовище”, яке зараз знаходиться у центрі міста. На околиці кладовища побудований новий костел. До нашого часу збереглась будівля Лютеранської кірхи, вона знаходиться на розі вулиць Красінських, Горького, Лютеранської). Зараз це Молитовний дім Євангельської общини.

З появою німецької общини в Дунаївці прийшов протестантизм. До нашого часу збереглась будівля Лютеранської кірхи, вона знаходиться на розі вулиць Лютеранської, Красінських і Горького. 1863р. німецькі колоністи вирішили будувати кірху і звернулись з клопотанням до відповідного департаменту, 1866р. отримали дозвіл на будівництво. Приміщення має 40 на 15м, висоту близько 18м. Будинок чотирикутної форми з вікнами по бокових стінах готичного типу. Під час репресій 1937 року німецьке населення було виселено, а будинок на певний час перейшов до євангельських християн-баптистів. Будинок лютеранської церкви в 50-х роках був Будинком культури ім. Горького. У 1997р. адміністрація передала будинок євангельській общині, тут був проведений ремонт приміщення і відкритий Молитовний дім євангельських християн-баптистів.

с. Голозубинці

Парк є пам'яткою природи державного значення. Площа парку 21 га, а закладено його було начебто ще в середині XVIII ст. (до побудови садиби). Тут ростуть близько 30 видів дерев. Ймовірно, наприкінці 1870-х років Віктор Зигмунд Скібнєвський зводить на вершині гори над Голозубинцями великий маєток. Будівництво спочатку, задумувалося у стилі класицизму (проект Томаша-Оскара Сосновського).Три ризаліти на центральному фасаді , від найменшого - до найбільшого - збереглися до наших днів майже без змін. Відомо, що на час побудови споруди парковий фасад мав великий балкон з балюстрадою. В палаці було чимало гарних старих картин голландської школи , палісандрових меблів, а також родинні портрети Скібнєвських та Богданів (з цього роду походила дружина Віктора Зигмунда Скібнєвського Леопольдина). В окремій залі зберігався турецький намет, який Віктор Станіслав привіз з подорожі до Аравії. В бібліотеці зберігалися рідкісні книги з філософії і психології, а також родинний архів за кілька століть.

м. Дунаївці, вул. Шевченка

Збудований на честь радянських воїнів, які загинули під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945рр. Колись у цьому районі міста було кладовище. Після війни на місці братської могили воїнів стояв пам′ятник солдату, який тримав у руці вінок. Огорожі не було. 1968р. був побудований кінотеатр „Мир”. У фойє кінотеатру демонструвався макет нового майбутнього пам′ятника і був оголошений збір коштів на його спорудження. Жителі міста відраховували по 5-10 кр. від заробітної плати в фонд спорудження меморіалу. Меморіал відкрили в жовтні 1969 року, на честь 25-річчя визволення України. 1969 року був відкритий меморіал. На листівці, зробленій по фотографії Б.О.Менделя, видавництва „Мистецтво” (1974р.), зображено наш меморіал. Композиція складається з трьох скульптур з бронзи і мармурової плити, на якій написані імена солдатів, що тут поховані.

Центральна композиція - залізобетонна стела розміром 2,8*8,5 м. з барельєфним зображенням: скорботної жінки, вічного вогню, трьох воїнів з прапором та написом: «Ніхто не забутий, ніщо не забуто». У центрі композиції – Вічний вогонь.

У 1973 році (на заміну пам'ятника 1965р.) на могилі розміром 3*5 м. встановлено цегляний цементований надгробок розміром 1,2*0,9*0,4 м. з гранітною меморіальною плитою розміром 1,2*0,9м.з написом «Вічна слава воїнам, які віддали своє життя за звільнення м.Дунаєвець в період Великої Вітчизняної війни» та прізвищами похованих воїнів (39 воїнів, які загинули під час визволення міста в березні 1944 року).

Перед могилою, на загальній цокольній площадці, вимощеній бетонними плитами, розміром 2,3*3,2 м., залізобетонна, окута міддю, скульптура воїна, висотою 4,38м., дві залізобетонні, окуті міддю скульптурні композиції радянських воїнів, висотою 3,6м., п'ять гранітних меморіальних плит розміром 1*0,6 м. з написом «Вічна слава воїнам-дунаївчанам, які віддали своє життя за Батьківщину у Великій Вітчизняній війні 1941-1946 років» та прізвищами воїнів-земляків.

Восени 1992 року сильний буревій пошкодив середню скульптуру Меморіалу «Солдати». Міська рада зайнялась виготовленням нової скульптури. Був зроблений макет, скульптор фірми „Джерела” в м.Хмельницькому виконав замовлення. Скульптура називається „Скорбтна мати”. Це – Мати-Вітчизна, яка тужить за своїми синами. І рівно через 20 років після відкриття Меморіалу Слави 1993 року до Дня Перемоги було встановлено цю нову скульптуру.

Нині композиція меморіалу складається з трьох скульптур 1-солдат з автоматом на правій руці; 2-„Скорботна мати”; 3- два солдати під час бою - з бронзи і мармурової плити, на якій викарбувані імена солдатів, що тут поховані (39 воїнів).

П’ятиметровий водоспад схований в гущавині каньйону і впадає в невелике озерце з блакитною водою. Місцезнаходження пам’ятки с.Лисець, ур. Малий Яр. Водоспад Бурбун розташований в каньйоні річки Бобрівка. В одній з ущелин каньйону річка формує п’ятиметровий водоспад, що впадає в невелике озеро. Вода чиста, має рідкісний для подібних об’єктів бірюзовий відтінок. Температура води низька навіть в літній період, так як ущелина сформована з ракушняка, а також кремнієвих порід. Рясна рослинність прикриває ущелину від попадання здебільшого сонячного тепла.

Водоспад Бурбун розташований в каньйоні річки Бобрівка. Це несподівана знахідка серед місцевих природніх памяток : чаруючий водоспад нагадує райський куточок, незіпсована дика природа, каміння вкрите мохом, кущі папороті.

Довгий час це затишне місце залишалося поза увагою туристів, навідувалися туди лише місцеві жителі. Проте, як розповідають селяни, останніми роками водоспад став навдивовижу популярним і відвідуваним місцем серед мандрівників. Сюди їдуть відпочити, покупатися, насолодитися краєвидами і чи не впершу чергу… зробити ефектні фотографії на фоні блакитного озера з водоспадом посеред скель.

У 2019 році відкрито туристичний маршрут «Повернення до витоків» (Дунаївці –Лисець-Сокілець). Однією із кінцевих зупинок на маршруті є святе джерело «Томашева криничка», яке облагороджено за рахунок коштів громадського бюджету. Біля джерела розташована відпочинкова зона та місце для купелю. За легендою, біля джерела, на масивній камінні брилі четвертували народного месника Томаша , який врятував Сокілець від турецької облоги. Вдячні нащадки вибили на камені хреста, а ближню криничку освятили і нарекли Томашевою.

Початок зведення маєтку датується 1868 роком. В 1881 р. до палацу прибудовують ошатну башту, яка докорінно змінила вигляд будівлі. Після серті власника — Ігнатія Хелмінського, маєток успадкували його сини Матвій та Сигизмунд. Як відомо, Сигізмунд спершу програв в карти поміщику Крупецькому свою половину спадку, а згодом в 1902 році Крупецький викупив і другу половину, ставши власником палацу. В 1917 році пан виїхав до Польщі.

В період революційних подій селяни розграбували маєток. Від тотального знищення будівлю врятував місцевий священик. У 1953 році на території маєтку розмістили протитуберкульозний санаторій. З 1972 року заклад перепрофільовано в пульмологічний санаторій. В 1988 році тут влаштували сольову камеру. Донині палац Хелмінських – величний і загадковий.

Пам'ятка архітектури місцевого значення. Січинецький водяний млин збудований на річці Тернанка зусиллями німецьких колоністів у XVIII ст. У двоповерховому приміщенні млина збереглося старе промислове обладнання.

У 1888 році маєток в Рахнівці отримав колишній генерал-майор Олександр Корф (1841-1898, Варшава). Барони Корфи рід на Дунаєвеччині знаний з XVIII ст. Садибний будинок звела у 1910 році тодішня господарка Рахнівки Єлизавета-Софія Корф. Скромний палац - це довга одноповерхова будівля. Сьогодні в палаці Корф у Рахнівці міститься сільська загальноосвітня школа

Наприкінці XIX ст, зусиллями генерала та члена Державної Думи — Михайла Георгійовича (Єгоровича) Крупецького, у селі будується палац. Двоповерхова будівля з верандами поєднує в собі стилі барокко та пізньої готики. Особливістю маєтку є чотириповерхова восьмигранна вежа з годинником. Від залишків колишнього парку, фруктового саду, оранжереї та теплиць збереглись лише невеличкий фонтан та штучне озеро.

Товтра "Грабина", що розташована на південно -західній околиці. Гора є відомим місцем серед туристів, адже з неї можна насолодитися панорамними видами на все село Кривчик та околиці. Крім того на товтрі «Грабина» розташовані невеликі печери. Серед туристів гора Грабина відома приголомшливим панорамним видом на околиці і розташованої в долині річки Тернава. В результаті археологічних досліджень на горі виявлені пам'ятки пізнього палеоліту, залишки городища і предмети побуту трипільців, Русі та пізніших часів.