• Рутина. Звичні дії, розклад дня, ритуали, створення нових правил і рутин.

• Легітимізація почуттів та емоцій. “Усе, що ти зараз відчуваєш, – нормально”. Нормально відчувати лють, пригнічення, лаятися.

• Контакти. Збереження та підтримання контактів, нові знайомства. Як тільки вдається, давайте дітям можливість спілкуватися.

• Що заспокоює: тіло (вправи на релаксацію, йога), правдива інформація, дозування інформації.

• “Я можу”. Треба розуміти, що безпомічність – травматична. Тому варто подумати і зробити те, на що я можу вплинути, що я вмію, прості завдання, з якими легко впоратися. Наприклад, я можу стрибати на попі, можу розтягуватися, пити воду. Усе це виводить зі стану безпорадності.

• Надія. “Коли все закінчиться, я…”. Запитайте себе й розмовляйте про це з дітьми.

Дітям важливі:

• режим дня;

• реліквії сім’ї;

• “захищений простір”;

• обійми, тілесний контакт;

• грати в “будиночки”, хованки;

• грати в псевдоагресивні ігри;

• гримаси.

Протокол під час стресу:

1. Обійняти.

2. “Потягушки”.

3. Видих.

4. Простукування.

5. Піндуляція (розмахування руками, маятникова хода).

Що робити, коли довелося бігти в укриття з дитиною:

• Пояснити: “Коли ти чуєш сирени, це означає, що наша армія поруч, про нашу безпеку дбають”.

• Запевнити дитину, що зараз ми в безпеці словами: “Я доросла, я тебе захищу”, “Я з тобою”, “У нас є план”, “Я знаю, що робити”, “Дивися, скільки людей разом”.

• Не соромити за страх, дозволяти виявляти будь-які емоції.

• Не порівнювати з іншими, а бадьорити: “Ти молодець”, “Ти гарно справляєшся”.

• Переміщуючись в укриття, узяти із собою іграшку, іншу улюблену річ, стискати руку.

• Просити дитину, щоб обійняла вас міцно-міцно.

• Робити будь-які вправи, що залучають тіло: розтягування, потягування, бити стіну, грати в класики, стрибати сидячи, співати, грати в гру на телефоні.

• Підлітки можуть дистанціюватися, уникати всього, не реагувати. Це спосіб впоратися з напруженням. Варто дати їм конкретне доручення й можливість проявити емоції.

• Можна уявляти себе, сім’ю, місто, країну під веселкою чи захисним куполом. Малювати, створювати уявні чи з підручних методів захисні простори.

• Якщо дитина бліда, розгойдується, не реагує на контакт, треба розтерти руки, мочки вух, дати шоколад, солодкий чорний чай, почати співати пісню, яку вона пам’ятає, звертатися на ім’я, казати: “Мама поруч”. Потім можна дати пограти в тетріс, дартс або іншу гру, пов’язану з просторовим сприйняттям, на телефоні.