Необхідність виявлення і обґрунтування психолого-педагогічних умов, за яких сім'я як головний інститут виховання і первинної соціалізації особистості зможе реалізувати свої найважливіші функції на основі врахування сучасної реальної дійсності, актуалізується суперечністю, спричиненою змінами не лише в соціально-економічних та соціально-політичних умовах, а й у суспільній свідомості громадян України.
Однією із таких умов є готовність батьків до виховання дітей, до формування майбутнього громадянина.
У визначенні поняття готовності дослідники йдуть різними шляхами: одні акцентують увагу на її структурних компонентах, інші - на сутності. Однак, і ті, й інші одностайні в тому, що це також складне та інтегроване за своїм змістом поняття. У науковій літературі існує три підходи у визначенні структурних компонентів готовності:
- готовність як сукупність знань, умінь, навичок;
- готовність як функціональний стан;
- готовність як складне особистісне утворення.
Взагалі при визначені готовності доцільно говорити про діяльнісні підструктури особистості:
- гносеологічно - теоретичні (визначається створенням комплексу знань);
- практичні (визначається формуванням системи вмінь та навичок);
- психологічні (характеризується визначеністю мотивів, інтересів, потреб, проходженням психічних процесів, індивідуально-типологічними характеристиками, направленістю);
- фізична готовність (визначається відповідним станом фізичного здоров'я).
При цьому, важливо розуміти умови виховання. До умов виховання дитини в сім'ї дослідники відносять: авторитет батьків; особистий приклад батьків; готовність батьків до виховання дитини; гармонізовані взаємостосунки в сім'ї; знання мети виховання; розуміюче ставлення до організації трудового сімейного колективу; щоденну цілеспрямовану увагу до ігор та інтересів дитини; суворе дотримання режиму; здоровий побут; життя за законами краси.