24 лютого. Мить, що назавжди розділила життя на «до» та «після». 🕯️

«Спокійний вечір, 23-тє...» — ці рядки про той останній подих тиші, коли діти ще просили казку про море, а в повітрі вже зависла тривога. Ми пам’ятаємо кожен погляд мами, кожне батьківське «мушу йти оберігати».

Цей авторський вірш вихованки гуртка «Літературно-поетичне джерело» Дарії Робак — голос нашого спільного болю та нашої незламності.

Минуло 4 роки, але ми стоїмо. Бо Україна єдина у своїй пам'яті та вірі в перемогу. 🌻