Процес виховання дітей неймовірно складний і вимагає титанічних зусиль і витримки від батьків. Часто дорослі не вміють правильно оцінити дії та вчинки дитини, не звертають увагу на позитивні риси її характеру. А вона у відповідь на це просто відвертається.

Педагогіка дуже обережно ставиться до покарання дітей і не схвалює дій тих батьків, які принижують людську гідність, шкодять здоров'ю дитини. Заохочення слід використовувати з дотриманням вимогливості й об'єктивності, а покарання – через виявлення поваги.

Найчастіше причиною капризів у дітей є вікові кризи, які відбуваються на перший, третій, сьомий рік життя і так звана підліткова криза. Проти них йти не можна, оскільки ці періоди дуже важливі для розвитку дитини.

Існують певні правила, прийоми, методи виховання, які стануть у нагоді.

Особистий приклад батьків – надзвичайно дієвий метод виховання. Пам’ятайте, що виховувати треба те тільки дитину, а й себе.

Сила слова. Народна педагогіка надає великого значення силі слова – розповіді, поясненню, бесіді, настанові, пораді. Спілкуйтеся з дитиною як з дорослою людиною. Ваші слова мають передавати чітку оцінку дитячих вчинків. Намагайтеся не втрачати над собою контроль. Замість того щоб кричати, починайте говорити пошепки. Для дитини це буде незвично, вона почне прислухатися до ваших слів. Якщо зірвалися на дитину, сказали їй щось неприємне – поговоріть, попросіть вибачення і поясніть чому ви розсердилися.

Система стабільності. Нестабільність батьків у своїх рішеннях щодо покарання і правилах призводить до того що дитина плутається, можна чи не можна це робити. Вихід з цієї ситуації простий. Встановіть у своїй родині правила і норми поведінки і попередьте дитину про те, що може бути, якщо вона їх порушить. Якщо дитина признається у скоєному і каже, що усвідомила свою провину скасовувати покарання не варто. Поговорити, пробачити, пошкодувати – так, але скасовувати – ні. Інакше згодом після кожного проступку дитина буде говорити «Я так більше не буду» і через 5 хвилин повторювати те ж саме. Але в той же час пам'ятайте, що те, що не є забороненим дозволено. І якщо ви залишили чашку на краю столу, а дитина її випадково розбила, винні в цьому ви.

«Казкотерапія». Придумуйте казки, у яких головний герой буде схожий на вашу дитину. Описуйте таку ж саму ситуацію, тільки за участю казкового героя. Після розповіді запитайте дитину: «Як тобі здається, а чому головний герой зробив (вчинив, сказав) саме так? Як, на твою думку, слід було зробити? Чому?» Уважно послухайте відповіді, проаналізуйте їх. Саме в них ми можете знайти причину поведінки дитини.

Правила покарання. Почуття, особливо якщо вони негативні та сильні, не слід утримувати в собі: не слід мовчки терпіти образу, приборкувати гнів, зберігати спокійний вигляд при сильному хвилюванні. Ви не зможете обдурити ані себе, ані свою дитину, яка одразу розуміє за вашим виразом обличчя, жестами, інтонацією, що щось не так. Адже саме через ці невербальні сигнали передається понад 90 % інформації про наш внутрішній стан. І контролювати їх дуже важко. Через деякий час це накопичення негативних переживань проривається та виливається в різкі слова та дії.

У той же час варто пам'ятати, що відсутність покарань, - це далеко не свобода дій для вашої дитини. Все одно залишаються правила і норми поведінки і спілкування, яких необхідно дотримуватися.

Запам’ятайте «золоті» правила.

1. Покарання не повинно шкодити здоров'ю – ані фізичному, ані психічному (воно повинно бути корисним).

2. Якщо є сумніви (карати чи не карати) – не карайте (жодних покарань «про всяк випадок»).

3. За один раз – одне покарання. Навіть, якщо вчинків скоєно багато, покарання може бути суворе, але одне за все одразу.

4. Покарання – не за рахунок любові. У жодному разі не забирайте по­дарунки на знак покарання.

5. Пам'ятайте про час давності правопорушення. Якщо ви з’ясували, що вчинок скоєно надто давно, краще не карайте.

6. Покараний – прощений. Сторінка перегорнулась, не згадуйте про це. Не заважайте починати життя спочатку.

7. Покарання – але без приниження. Якщо дитина відчує перевагу вашої сили над її слабкістю і вважає, що ви несправедливі, – покарання подіє у зворотному напрямку.

8. Не можна карати й сварити:

• якщо дитина хвора;

• якщо дитина їсть;

• після сну або перед сном;

• одразу ж після фізичної або душевної травми (бійка, погана оцінка, падіння) – необхідно перечекати, поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно втішати дитину);

• якщо дитина не може подолати свої недоліки (страх, лінь, рухливість, роздратованість), але щиро намагається зробити це;

• у всіх випадках, коли у дитини щось не виходить;

• якщо ви самі перебуваєте в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані. У цьому стані гнів завжди неправий.

Система заохочень. Якщо дитина поводиться добре, зробила якийсь хороший учинок – скажіть їй про це. Похвали потребує кожна дитина. Але слід узяти до уваги прості рекомендації.

1. Не можна хвалити за те, що не досягнуто своєю працею (фізичною, розумовою).

2. Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її щодня. У іншому випадку пам’ятайте, що у кожної дитини є своя індивідуальна норма похвали. Дотримуйтеся її. Інакше дитина може стати залежною від похвали і постійно очікувати її.

3. Якщо у вас двоє і більше дітей, стежте, щоб заохочення однієї дитини не викликало в інших заздрісних або образливих почуттів.

4. Виключіть заохочення у вигляді цукерок, шоколадок і фінансів. Ніколи не акцентуйте уваги на вартості подарунків. Найкращим подарунком була і буде увага з боку найдорожчої людини.

Саме головне – зрозуміти, як думає дитина, що відчуває і переживає, чому робить саме так. Тільки тоді процес виховання буде ефективним, без неприємних моментів з криками і зривами. У вас все вийде, варто тільки захотіти!

http://highschool32.com.ua/batkam/452-zaohochennja-ta-pokarannja-ditini-v-simyi.html