1. На розумовий розвиток дитини значною мірою впливає повсякденне оточення. Те, що дитина бачить, чує навколо себе, відображається нею, стає матеріалом, над яким працює її розум.

2. У розумовому вихованні велике значення має вико¬нання посильних трудових доручень. Трудова діяльність збуджує активність та інтереси дитини, збагачує її знання, чуттєві образи й враження.

3. Щоб не гасити дитячої допитливості, потрібно в доступній формі давати відповіді на дитячі запитання, спираючись на найпростіші конкретні факти.

4. Особливо корисно спонукати дитину самостійно знаходити відповіді на запитання.

5. Казковість, фантастичність і, одночасно, неймовір¬на реальність мислення дитини формують у неї здатність до відкриття.

6. Не слід прагнути, щоб дитина була як усі. Помічайте успіхи дитини в розумовому зростанні.

7. Важливим засобом формування допитливості є заняття з малювання, ліплення, аплікації та інших видів образотворчої діяльності.

8. З дитиною потрібно як найбільше говорити. При цьому мова батьків повинна бути максимально чіткою.

9. Важливе місце у формуванні допитливості дітей молодшого дошкільного віку займають конструкторські іграшки – будівельний матеріал, розрізні картинки, кольорова мозаїка.

10. Дорослімають не тількирозширювати, а й збага¬чувати словник дитини, удосконалюватиправильневживанняграматичнихкатегорій. Говорячи з дитиною, вони повиннівживатинові, доступні для їїрозуміннязвороти, означення, вставні слова, метафори. Поступо-водитинанавчаєтьсяїхрозуміти і вживати у своїймові.

11. Здатністьдітейдивуватись є ґрунтом для вихо¬ванняінтересу до знань, до праці, формуваннямо¬ральнихякостей.

Рекомендаціїщодорозвиткупізнавальногопотенціалудитинидошкільноговіку

Рекомендації з розвиткууваги

1. Для того, щобпідвищитизагальнустійкістьуваги, подбайте про гігієнурозумовоїпраці, освітлення та тем¬пературу повітря, відсутністьсторонніхзвуків.

2. Враховуйтеіндивідуальніособливостідітей - нер¬вові й хворобливідітичастішевідволікаються, ніжздо¬рові й спокійні.

3. Спробуйтенавчитидитину такого правила: перед тим, як щосьзробити, зупинитися («замри») на 10-15 се¬кунд. Цього часу часто виявляєтьсядостатньо для того, щобпомітнопідвищитипродуктивністьдіяльностіімпульсивноїдитини.

4.Розвивайте довільнуувагу - вчітьміркувативголос.

5.Учіть відстрочуваннюдії (дитинапояснює, що буде робити перед виконаннямзавдання).

Рекомендації з розвиткупам'яті

1. Постійнопідтримуйтеінтересдитини до навколиш¬ньогосвіту, звертайтеувагу на новіоб'єкти; називайте те, щодитинасприймає, пов'язуйтесприйняте з їїминулимдосвідом.

2. Застосовуйтеейдотехнічніметоди, якідаютьзмогурозвиватипам'ять на імена, числа, обличчя, запахи,

тактильнівідчуття. Особливістюцихметодів є:

- якнайбільшеяскравості, емоційності;

- візуалізаціяобразів;

- деталізаціяобразів;

- якнайменшелогічності.

3. Учітьмнемонічним способам запам'ятовування, та¬ ким як повторення, промовляннявголос, опора на вжезнайоме, осмислена опора на зовнішнідопоміжнізасоби (картинки, слова, графічнісимволи, наочнімоделі), смисловегрупування.

Рекомендації з розвиткумислення

1. Учітьдитинувирішуватиінтелектуальнізавдання за допомогоюдії, заохочуючиініціативу, стимулюючидо¬питливість, намаганнядіяти з різноманітними предме¬тами, бажаннядізнаватись про них щосьнове.

2. Знайомство з навколишнімсвітом повинно супро-воджуватисьпостановкоюпростихзавдань: здогадатись (як скласти? як зібратиізчастинціле?), порівняти (біль¬ше, менше, довше, коротше і т.д.), встановитизв'язки (у

тепліснігтане, вологийпісоккращеліпиться), узагаль¬нити.

3. Застосовуйтетакістимулюючізасоби, як повто¬реннязадачі, роз'яснення умов, поясненнялогікирозумовоїдії.

4. Учітьдуматисамостійно, послідовнорозміркову¬вати, робитивисновки.

5. Розвивайтемовленнядитинив будь-якійрозумовійдіяльності.

6. Для підвищенняшвидкостіреакції та гнучкостімислення перед проведеннямвправ та ігордоцільнозробитиінтелектуальну „розминку (актуальнізапитан¬ня, яківедучийможепідібрати на власнийрозсуд).

Рекомендації з розвитку уяви та творчих

здібностей

1. Докорінназміназмісту і методівнавчання, їхспеціальнаорієнтація на розвиток у дітейздібностей до творчості.

2. Не стримуйтеініціативудитини і не робіть за неї те, що вона можезробитисамостійно, допомагайтепра¬цюватинезалежно. Не регламентуйтетворчудіяльність.

3. Не поспішайте з висновками про результат твор¬чостідитини, формуйте зовнішнюбезпеку (позитивнуоцінкудіяльності).

4. Частішезвертайтеся до минулогодосвідудитини. Це є необхідноюпередумовоюуспішноїроботипроцесівуяви.

5. Поширюйтедосвідстворенняновихобразів. Чим вінбільший і різноманітніший, тимуспішнішевідбуваєть¬сякожнанаступнаоперація в роботіуяви.

6. Допомагайтедитині стати «розумним авантюрис¬том», покладатися в пізнанні на інтуїцію і ризик, найві¬рогідніше, самецедопоможезробитисправжнєвідкриття.

Питання про користь чи шкоду комп’ютерних ігор є одним з найбільш спірних питань. Особливо турбує питання про вплив цих забав на нестійку дитячу психіку. Для дорослої людини, психіка якого усталена і сформувалася, гра виступає способом відпочинку та релаксації. Природно нічого поганого в цьому немає і бути не може.

А у дитини зовсім інші відносини з реальністю. Якщо малюк сильно загрався, зробив щось не так, то він неодмінно отримає покарання від батьків або вихователів, а от у віртуальному світі подібного відповіді не відбувається. Таким чином, граючи в комп’ютерні ігри, особливо в агресивні комп’ютерні ігри дитина прищеплює собі такі якості, як безкарність, вседозволеність, у нього починають розмиватися моральні орієнтири. Малюк ідентифікує себе з героєм на екрані, він починає хвалитися, як він віртуозно вміє вбивати, стріляти і відривати голови. Нічого доброго з цього вийти не може.

Але це ще не означає, що всі ігри шкідливі для малюка. Найважливіше – контролювати, у що грає дитина. Ті ж стратегічні ігри розвивають мислення, логічно тренують логіку, а ті ж гри Братц допомагають сформувати естетичний смак. Вже давно розроблені цілі добірки розвиваючих ігор, які допоможуть малюкові у віці від трьох років не тільки управлятися комп’ютерною мишкою, але вивчити букви і цифри, навчитися писати і рахувати, розрізняти кольори і форми. Ось такі ігри не те, що не несуть шкоди для дитини, але і є корисними для його психіки та розвитку.

Але ж здоров’я дитини має не менше значення, ніж його психологічний стан. комп’ютер несе певну небезпеку, тому потрібно дотримуватися деяких правил безпеки. Проведення часу біля монітора не повинно перевищувати 30-ти хвилин для дитини дошкільного віку, і однієї години навіть для учасника середньої школи. Щоб уникнути проблем із зором необхідно подбати про те, щоб монітор був розташований на безпечній відстані від очей, а це дві діагоналі. Не варто нехтувати такою проблемою, як сколіоз. Постава псуватися неймовірно від сидіння в незручній і неправильної позі.

Так що перебування малюка за комп’ютером повинно контролюватися батьками, тоді й фізичне і психічне здоров’я дитини буде в безпеці.

Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки та усунувши їх, ви можете сподіватися, що агресивність вашої дитини подолано.

•    Дайте дитині можливість виплеснути свою агресію, перенесіть її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати "портрет» свого ворога, й ви побачите, що в реальному житті агресивність у цей момент знизилася.

•    Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або невтішних висловлювань про своїх друзів чи колег.

•    Нехай ваша дитина в кожний момент відчуває, що ви її любите, цінуєте та приймаєте такою, якою вона є. не соромтесь зайвого разу приголубити або пожаліти її. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

•    Стримуйте прагнення дитини провокують сварки з іншими. Треба звертати увагу на недружелюбного погляду одне на одного або бурмотання чого-небудь із образною собі під ніс. Звичайно, у всіх батьків бувають моменти, коли ніколи або бракує сил контролювати дітей. І тоді найчастіше вибухають «бурі».

•    Не прагніть припинити сварку, звинувативши іншу дитину в її виникненні й захищаючи свою. Намагайтеся об’єктивно розібратися в причинах виникнення непорозумінь.

•    Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії вашої дитини, які призвели до конфлікту. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації.

•    Не обговорюйте при дитині проблеми її поведінки. Вона може переконатися в думці про те, що конфлікти неминучі, і продовжуватиме провокувати їх.

•    Не завжди варто втручатися у сварки дітей. Наприклад, коли двоє дітей під час гри щось не поділили й почали сваритися, краще поспостерігати за цим конфліктом, але не втручатися в нього, тому що діти зможуть знайти мову, і при цьому вони вчаться спілкуватися одне з одним. Якщо ж під час сварок одна дитина завжди перемагає, а інша виступає «жертвою», варто припинити таку гру, щоб запобігти формуванню страху в переможеного. 

Що необхідно знати про підвищену тривожність, нав'язливі негативні хвилювання та профілактику страхів? Найперше й основне — це ре альність, якою не можна нехтувати. Тому на яскраво виражену індивідуальну схиль ність до тривожності потрібно зважати зма лечку. Звісно, те, як маленькі діти реагують на небезпеку, великою мірою залежить від успадкованих ними рис нервової організа ції, що визначають надалі розвиток їхнього темпераменту та характеру.

Вирішальну роль у формуванні тривож ності відіграє оточення, в якому підростає ди тина, характер стосунків із близькими та рід ними. Більше страхів — у дітей, які не мають братиків та сестричок, які живуть у кварти рах, а не у приватних будинках. Щоправда, не завжди спілкування з однолітками змен шує страхи. Щоб домог тися бажа ного ефекту, варто залу чати дитину до колективних ігор. Такі ігри дають змогу обігра ти деякі стра хи, скориста тися нагодою природно їх усунути. Для про філактики тривожності необхідно забезпечити дитині максимум інформації, що розширить її розуміння світу. Батьки, які не шкодують для цього часу, не мають особливих проблем із дитячими страхами.

Природно, що підростаючи, дитина звіль няється від якихось тривог. На місце конк ретних дитячих жахів приходять страхи со ціально обумовлені: бути не таким, як усі; страх невизнання, нерозуміння, непевності у своїх силах. Тривожність це результат завужених можливостей дитини або її неви сокої самооцінки.

Тому профілактика полягає у тому, щоб сформувати необхідні знання, які б спону кали до підвищення ефективності дитячої діяльності, повернули б віру в успіх. Фор мування впевненості у собі — дуже клопітка справа, результат спільних зусиль усіх дорос лих, які спілкуються з дитиною. На форму вання стійкої тривожності впливає хронічна травматизація, коли випадково або через не догляд дитина переживає психічне потрясін ня, що перевершує межу її сил. Як допомог ти малюкові побороти страх? Перш за все по трібно безпосередньо дізнатися, що в дитини сталося. Дитина має відкрито поділитися свої ми побоювання ми і тривогами. У жодному разі не можна карати за страх чи три вогу, змушувати перебороти себе відповідно до ва шого бажання. Спробуйте зро зуміти її переживання, і ви вмілі ше допоможете їй позбутися не бажаного. Гірше з тими дітьми, яким страхи ввижаються систематично. Вони пригнічують настрій, поведінку.

Щоб людина менше потрапляла у вир тривог, треба розповісти їй про природу емоцій і переконати в тому, що більшість реакцій мобілізують. Справжнім  ворогом страхів та тривог є сміх — дзвінкий, три валий. Зменшити тривогу можна також на віюванням приємних згадок або настрою, але для всіх дітей буде корисним попереднє програвання ситуацій, що містять загрозу, подумки. У ситуаціях, де дитина відчуває напруження, можна запропонувати їй ви конувати потрібну дію так, як це зробив би її улюблений герой, наприклад, Буратіно, Барвінок, Кіт Леопольд та інші.

Можливі причини

Порушення взаємин між батьками і дітьми, авторитарний стиль бать ківського виховання в родині, ав торитарний стиль роботи вчителя, перевантаження організму дити ни навчанням, завищені вимоги до дитини, постійне порівнюван ня її з іншими дітьми, розлучення батьків, висока тривожність учи теля чи батьків, невроз чи інші психічні розлади.

Критерії

1.    Не може довго працювати, не стомлюючись.

2.    Їй важко зосередитися на чомусь.

3.    Будь-яке завдання викликає надмірне занепокоєння.

4.    Під час виконання завдань дуже напружена, скута.

5. Бентежиться частіше за інших.

6.Часто говорить про напружені ситуації.

7. Скаржиться, що їй сняться страшні сни.

8. Руки в неї зазвичай холодні, вологі.

9.  У неї поганий апетит.

10. Полохлива, багато що викликає в неї страх.

11. Зазвичай неспокійна, легко засму чується.

12. Часто не може стримати сліз.

13. Погано переносить очікування.

14. Не любить братися за нову справу.

15.Невпевнена у собі, у своїх силах.

16. Боїться труднощів.

Рекомендації

1.Уникайте змагань і видів робіт на  швидкість.

2.Не порівнюйте дитину з її оточенням.

3.Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що.

4.Частіше звертайтеся до дитини на ім'я.

5. Демонструйте зразки впевненої по ведінки, будьте в усьому прикладом для ди тини.

6.Не ставте до дитини завищених ви мог.

7.Будьте послідовні у вихованні ди тини.

8.Намагайтеся робити дитині якнаймен ше зауважень.

9.Використовуйте покарання лише у крайніх випадках.

10.Не принижуйте дитини, караючи її.

    ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!!!

 Попередити і зняти втому очей допоможуть:

- Нормальний психологічний клімат у сім’ї.

- Відсутність стресових ситуацій.

- Емоційна підтримка.

- Заняття фізкультурою і спортом.

- Вправи для очей.

Якщо Ви помітили ознаки втомлюваності у своєї дитини, потрібно:

 -    Звернутися до лікаря - офтальмолога для обстеження очей і зору і виконувати всі його рекомендації;

- Обстежити дитину у педіатра та невропатолога, щоб виключити додаткові фактори втомлюваності;

- Забезпечити дитині зручне робоче місце і правильне його освітлення, стежити, щоб дитина прямо сиділа за столом;

-    Упорядкувати режим зорової роботи: 25-30хв. занять – 15хв. відпочинку (але не телевізор і не комп’ютер).

З дітьми з порушеннями зору, слід постійно виконувати гімнастику для очей.

Дуже важливо дотримуватися чергування занять з активним відпочинком, тобто переключенням на фізичні вправи. Їх краще проводити на свіжому повітрі, незалежно від пори року і погоди, через кожну годину напруженої зорової роботи. Якщо вийти на вулицю не вдалося, то ці вправи можна зробити при відкритій кватирці, постояти біля вікна, дивлячись вдалину. Проведення такої роботи буде сприяти збереженню зору у дітей.

Деякі вправи краще проводити в положенні «сидячи», при цьому дитина повинна розслабитись. По закінченні гімнастики необхідно зробити пальмінг, або масаж очей.

 «Пальмінг» - рекомендують проводити сидячи, поставивши лікті на стіл, спина має бути пряма, голову не слід схиляти. Обов’язково треба розслабитись! Дитина має розтирати долоні до тих пір, поки не відчує тепло. Після цього вона складає долоні під кутом («хрест-навхрест») спочатку ліву, на неї праву. Основа правого мізинця знаходиться на основі лівого. Пальці рук схрещені на лобі. Долоні потрібно скласти так, щоб вони закривали очні яблука, але не стискали їх. Вони повинні щільно закривати очі, щоб наступила цілковита темрява. Через секунду-дві дитина відчує, як приємне тепло проникає з долонь в очі все глибше і глибше. Тепер вона можна уявити собі щось дуже приємне.

Під час пальмінгу необхідно досягти бачення абсолютно чорного кольору. Цього досягнути можна лише тоді, коли психіка людини перебуває у спокої. Пальмінг можна виконувати після будь-якої зорової діяльності, якщо дитина відчуває, що очі втомились. Оптимальна тривалість 10-15 хвилин (можна менше).

Вправа1. Виконується сидячи. Міцно заплющити очі на 3-5 секунд. Розплющити очі на 3-5секунд. Повторити 3-6 разів. (Зміцнює м’язи повік, сприяє кращому кровообігу, розслабляє м’язи очей).

Вправа2. Сидячи. Часто кліпати очима протягом 30 с. (Сприяє поліпшенню кровообігу в м’язах очей).

Вправа3.  Стоячи.  Дивитись перед собою в далечінь 2 -3 секунди. Перевести погляд на палець витягнутої вперед правої руки. Затримати погляд на 3-5 секунд. Опустити руку. Повторити 8-10 разів. (Сприяє поліпшенню зору для роботи на близькій відстані).

Вправа4. Сидячи. Закрити повіки. Вказівним і середнім пальцями масажувати їх протягом 1 хвилини у напрямку від носа до скронь і навпаки. (Розслабляє м’язи, поліпшує кровообіг).

Вправа5. Стоячи. Протягом 3-5 секунд дивитись обома очима на палець витягнутої вперед правої руки. Прикрити ліве око. Дивитися правим оком 3-5 секунд. Повторити 3-5 разів, прикриваючи по черзі то ліве, то праве око. (Поліпшує гостроту зору).

Особливості навчання та виховання дітей з порушеннями зору

Зір (від лат. visus – зір)  – це здатність організму сприймати і диференціювати світлові подразнення за допомогою зорового аналізатора, що реалізується через зорову систему або зоровий аналізатор людини, який являє собою сукупність нервових структур, що сприймають і диференціюють світлові подразнення і визначають силу, напрямок, активність світла, його віддаленості, тобто проводять складну зорову орієнтацію в просторі. Зоровий аналізатор є складною нервово-рецепторною системою. Гострота зору – це здатність ока розрізняти дві точки, що світяться, як окремі при мінімальній відстані між ними.

Тифлопедагогіка – (від гр. typhlos – сліпий) – це наука про навчання і виховання осіб з порушеннями зору.

ПРИЧИНИ

Вроджена сліпота обумовлюється ушкодженням або захворюванням плоду в період внутрішньоутробного розвитку або виникає внаслідок впливу негативних спадкових факторів.

Набута сліпота в основному виникає внаслідок захворювань органів зору – сітчатки, роговиці або захворювань центральної нервової системи (менінгіт, пухлина мозку, менінгоенцефаліт), ускладнень після загальних захворювань організму (кір, грип, скарлатина), травматичних ушкоджень головного мозку або очей.

Дітей з порушеннями зору поділяють на дві групи з психолого-педагогічних позицій:

Сліпота – різко виражений ступінь аномалії розвитку і порушень зорового аналізатора, при якому стає неможливим або дуже обмеженим зорове сприймання дійсності внаслідок відсутності зору або глибокого порушення гостроти центрального зору (від 0 до 0,4), чи звуження поля зору (до 10°–15°) при більш високій гостроті зору. Такий розлад зору призводить до інвалідності.

Діти зі зниженим зором – це діти, які мають захворювання очей, що викликає стійке зниження гостроти зору (від 0,05 до 0,4 на оці, що краще бачить, з використанням засобів корекції), або зі звуженням поля зору до 20° від точки фіксації.

Практичну сліпоту – втрачається здатність орієнтуватись у навколишньому оточенні, пересуватись без сторонньої допомоги поза оселею, хоча людина може володіти світловідчуттям;

побутову сліпоту – різко знижується гострота зору загалом (0,02);

виробничу сліпоту – зір падає настільки, що людина не може працювати навіть за умови застосування будь-яких оптичних засобів;

професійну сліпоту – зір падає настільки, що виконання звичної професійної діяльності стає неможливим.

Діти зі зниженим зором – це діти з більш високою гостротою зору у разі прогресуючих або частих рецидивних захворювань, а також за наявності астенопічних явищ, що виникають під час читання та письма на близькій відстані.

За ступенем порушення зору сліпі діти поділяються на:

абсолютно (тотально) сліпих

частково (парціально) сліпих

Втрачена функція зору компенсується за допомогою активної діяльності збережених аналізаторів – слухового, тактильного, смакового.

Особливості роботи педагогів з такою дитиною:

робоче місце дитини має бути гарно освітленим;

в організації робочого місця, обсягу матеріалу, наочності й методів навчання необхідно враховувати конкретний зоровий діагноз. Наприклад, короткозору дитину слід посадити ближче до дошки, а далекозору – подалі;

наочні посібники мають бути чіткими, яскравими, не дрібними. Якщо вчитель показує завдання на дошці, то він має переконатись, що дитина все бачить;

зорову роботу слід чергувати з усною чи дотиковою, враховуючи підвищену втомлюваність зору;

для зняття зорової втоми після 10–15 хвилин зорового навантаження виконати спеціальні розслаблюючі вправи;

не перебільшувати обсяг домашніх завдань, щоб не перевантажувати зір. Наголосимо, що ця вимога стосується як дітей з вадами зору, так і здорових учнів;

у роботі з дітьми використовувати не лише зір, а й збережені аналізатори (тобто у процесі обстеження об’єктів, наочності залучати дотик, нюх, слух);

враховувати повільність дитини при виконанні письмових завдань, читанні. З цією метою коригувати обсяг роботи, щоб учень не відставав від зрячих однокласників; використовувати компенсаторні механізми пам’яті, які сприятимуть підтримці оптимального темпу роботи;

з метою участі учнів з вадами зору у фронтальній роботі класу для них необхідно підготувати індивідуальний дидактичний матеріал, наприклад, картки, таблиці, схеми;

слідкувати за поставою дитини: відстань від очей до робочої поверхні має бути не меншою за 30 см, для читання використовувати підставки;

мовлення вчителя має бути чітким, виразним, зрозумілим; вчитель має вголос коментувати всі свої дії (малювання, показ, письмо та ін.);

можна використовувати спеціальні адаптивні умови, наприклад, оптичні (окуляри, лінзи, призми), неоптичні (фломастери чорного кольору, кольорові маркери тощо).

Навчання і виховання дитини з вадами зорової функції має бути поєднаним із оздоровленням, корекційними заняттями з розвитку зору, по необхідності – із лікуванням, логопедичними заняттями, психокорекцією.

Інклюзія сліпих дітей - це правило, а не виняток. Що потрібно знати батькам і вчителям

Початок відвідування школи чи дошкільних закладів є важливим кроком як для дітей так і для батьків. Перші переживання батьків: щодо самостійності дитини (адже до школи найчастіше дітей виховують в умовах “гіперопіки”); адаптація її в колективі з великою кількістю нових знайомих; страх болючого досвіду переживання дитини через відмінності від інших дітей. Тому, підготуватися до навчального процесу потрібно заздалегідь, щоб уникнути непорозумінь, пов'язаних зі школою та емоційних травм для дитини. 

П’ять важливих кроків батьків до навчання дитини у школі:

1.     Виберіть навчальний заклад. Вибір навчального закладу — це п'ятдесят відсотків успіху адаптації вашої дитини. Тому надавати перевагу лише ближнім школам біля дому, не найкраща стратегія. Потрібно заздалегідь дослідити переваги та недоліки навчального закладу, адже деколи невраховані дрібниці в дизайні школи чи особливості педагогічного складу можуть завдавати зайвих незручностей вашій дитині, яких краще усунути на початковому відборі.

2.     Поспілкуйтеся з директором школи, органами управління освіти, вчителями. Керівники освітнього закладу, органи управління, це ті до кого ви можете звернутися за гарантією комфорту в процесі навчання як дитини так і вчителів. Педагогам потрібно донести, що для них означає інклюзія сліпої дитини (більше самовіддачі та зосередженості), і де вони можуть шукати допомогу при виникненні труднощів (у директора, асистента, батьків тощо).

3.     Відкритий діалог з батьками однокласників дитини. Надання батькам зрячих дітей інформації про проблеми та особливості вашої дитини стане мостом порозуміння, між батьками. Без цієї інформації батькам буде важче навчити правилам поведінки своїх дітей. Також є можливість страху батьків, що їхнім дітям приділятиметься менше уваги. Такі інформативні зустрічі допоможуть усім побачити в інклюзії користь для своїх дітей, від виховання толерантності, емпатії і отриманого життєвого досвіду.

4.     Готовність до компромісу. Певні обмеження і зміни (у розпорядку дня дитини), які будуть застосовуватись вчителями для її швидшої адаптації у класі без вашої присутності, можуть дещо лякати. Але прийняття компромісного рішення буде корисним і для вас, і в першу чергу для вашої дитини.

5.     Активна освіта після уроків. Після відвідування школи ваша дитина має продовжувати навчатися вдома, це вселяє впевненість на уроках, і спрощує процес розуміння дитиною того, що вона може, не зважаючи на слабкий зір чи відсутність зору (а іноді, і завдяки своїй особливості), робити все те, що і однолітки і навіть більше.