Профілактика правопорушень
Склад Ради профілактики правопорушень
Орлівського ЗЗСО І – ІІІ ст.
Голова Ради – Парандич Л.О. – заступник директора з виховної роботи
Секретар – Батицька О.М. – педагог - організатор
Члени ради :
Савченко А.І. – директор закладу освіти
Таценко С.В. – громадський інспектор з охорони дитинства
Лавренець Ю.М. – шкільний психолог
Івахненко О.М. – голова профспілкової організації закладу освіти
Красько Л.Г. – представник батьківської громадськості
Лекція для батьків «Умови ефективного виховання в сім'ї»
1. Мікроклімат здорових стосунків між усіма членами родини
Це насамперед правильна організація сімейного життя, яка складається з культури побуту, діяльності, спілкування. Це повага, доброзичливість у стосунках, що стосується всіх членів родини. А найперше — це любов. В. Сухомлинський писав: «Людину ми створюємо любов'ю — любов'ю батька до матері й матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в красу та гідність людини. Прекрасні діти виростають у тих сім'ях, де батько й мати по-справжньому люблять одне одного і в той же час люблять та поважають людей». Тож якщо дитина з раннього віку є свідком справжньої людської любові й поваги, то цей кращий зразок моральності вона бере за основу свого майбутнього сімейного життя.
2. Позитивний приклад батьків. Вирішальну роль у сімейному вихованні має поведінка дорослих. А. Макаренко з цього приводу зазначав: «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи повчаєте її, чи караєте її. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтесь, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте чи сумуєте, читаєте газету — все це має для дитини велике значення. Тому вимогливість і контроль за кожним своїм кроком мають бути в дорослих на першому плані, бо неможливо сформувати повноцінну особистість, не даючи їй позитивного прикладу для наслідування. Адже тільки особистість може впливати на особистість, тільки характером можна формувати характер». Нагадаймо думку А. Макаренка, який зазначав, що головні основи виховання закладаються до п'яти років; після п'яти вже буде перевиховання, а перевиховувати набагато складніше. Це доведено практикою. В результаті досліджень встановлено, що чим менша дитина, тим більше приклад дорослих впливає на її поведінку. І якщо особистий приклад батьків є транслятором позитивної інформації, для дітей та викликає адекватну реакцію—можна сподіватися на успіх.
3. Авторитет батьків. Родинне виховання — справа дуже серйозна. Том у батьки, які хочуть по-справжньому виховати своїх дітей, повинні мати в них авторитет. Авторитет має бути справжнім, щирим, базуватися на правильній організації сімейного життя, де не може бути дрібниць, бо все є важливим. До речі, А. Макаренко в «Лекціях про виховання дітей» застеріг від цілого ряду фальшивих авторитетів, які, на жаль, інколи мають місце і в наш час (придушення, чванство, педантизм, підкуп тощо). Батьківський авторитет має ґрунтуватися на загальній ерудиції й обізнаності, відповідальності у всьому, любові, зацікавленості справами дітей тощо.
4. Достатній рівень педагогічної культури батьків. Це передусім педагогічні знання, які допоможуть глибше пізнавати дитину, розуміти її потреби, визначили ознаки домінаторної (тоталітарної) та партнерської (демократичної) сімей. Ми пропонуємо ознайомитися з основними психологічними характеристиками обох типів сімей, подумати не тільки про те, до якого типу сім'ї належить та сім'я, де ви виросли, а й про те, якого типу сім'ю створили ви. Чи є ваша родина малою структурою демократії в серці суспільства? Чи не є ваша сім'я джерелом виховання агресора — людини, яка може легко когось образити, підняти руку на слабшого? .
Характеристики домінаторної (тоталітарної) сім'ї;.
• зловживання владою;
• відсутність рівних прав усіх членів родини, особливо дітей;
• наявність у сім'ї суворих правил, які мають примусовий характер;
• кожному члену сім’ї відведено певну роль, одна з них — відповідно до його статі, тобто дівчинці можна і потрібно це і це, а хлопчику — зовсім інше, адже він — хлопчак;
• відсутність розподілу обов'язків, пов'язаних із життям сім'ї;
• економічні «труднощі» не розподілено між членами сім'ї;
• відсутність поваги до особистого життя членів родини та інших людей;
• конфлікти вирішуються за принципом: «один виграв — інший програв»;
• члени сім'ї не беруть участі у прийнятті рішень;
• батьківські обов'язки не розподілено;
• дисципліна підтримується завдяки силі та приниженню;
• зроблені помилки члени сім'ї не визнають і, пробачення не просять;
• опір будь-яким змінам;
• почуття незахищеності від образливих і насильницьких дій;
• аналізу конфліктів, що виникають, не існує;
• майже зовсім відсутні сміх і радість, проте присутній страх.
Отже, домінаторна сім'я — це сім'я, в якій проблеми не обговорюють правила поведінки кожної особи чітко визначені. Наприклад, жінка зобов'язана відповідати за все домашнє господарство, виховання дітей, а ще й досить часто працювати. А справа чоловіка—принести в сім'ю гроші. Він сам визначає — скільки і коли. Діти не мають жодних прав. Під час розв'язання важливих для сім'ї проблем у них ніхто не питає, що вони думають. Взагалі вони не мають права на особисту думку. Що їм робити в домашньому господарстві, їх теж не питають.
Характеристики партнерської (демократичної) сім'ї:
• кооперативна структура, рівні можливості;
• відсутність секретів і таємниць;
• гнучкі правила розпорядку;
• розподіл економічної відповідальності;
• домашню роботу та обов'язки розподілено на засадах рівноправності;
• повага до особистого життя членів сім'ї;
• основою дисципліни є повага та довіра;
• батьківські обов'язки рівноправно розподілені;
• зроблені помилки члени сім'ї визнають;
• члени сім'ї почуваються в безпеці;
• конфлікти розв'язують;
• члени сім'ї беруть на себе відповідальність за проблеми, які виникають;
• сім'я—це джерело радості;
• діти заплановані й бажані.
І от уявімо собі, що ми можемо спокійно поговорити між собою про гроші, про наші батьківські обов'язки, про розподіл домашньої роботи та вибрати для себе те, що ми робитимемо без напруження, подолання внутрішнього спротиву. А ще уявімо, що мати чи батько, які помилково нагримали одне на одного, вибачилися. Підемо ще далі: уявімо, як хтось із батьків вибачився перед дитиною! Дитина цього ніколи не забуде, її повага до батька чи матері зросте. Результатом виховання в партнерській демократичній) сім'ї буде самостійна, впевнена в собі особистість, яка зможе керувати своїм професійним самовизначенням і життям.
Лекція для батьків
„Які „уроки” може отримати дитина,
що стикається з домашнім насильством?”
Діти, що були свідком насильства у сім’ї, засвоюють, що:
: Насильство – це засіб розв’язування конфліктів або отримування бажаного. Цей навик вони приносять у середовище, яке їх оточує: спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні й близькі стосунки, а потім у свою сім’ю і на своїх дітей.
: Негативні форми поведінки у суспільстві – найвпливовіші. Діти отримують впевненість, що тиск і агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з людьми. Вони не знають про те, що можна досягти бажаного, не обтяжуючи права іншого.
: Довіряти людям і, особливо, дорослим, небезпечно. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків одного з одним. Тому їм важко встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.
: Свої почуття і потреби не можна виражати відкрито. Дитина не може відкрито виразити свої справжні почуття в сім’ї, тому що до неї або просто немає нікому діла, або за цим наступить покарання. Врешті-решт, вона втрачає цей навик – виявляти свої справжні почуття. Дійові тільки негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх варто проявляти.
У результаті дитина:
або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;
або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.
У сім’ях, де у стосунках з дітьми переважають
контролювання
нехтування дитячими потребами
тиснення
приниження один одного
дитина може вирости агресивною або „забитою”, що не вміє постояти за себе.
Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час повинні пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.
Якщо дитина демонструє агресивні реакції, це ще не значить, що дитина робить негативний вчинок. Виявляється, що агресія – це форма поведінки, яка направлена на самозахищення і служить для адаптування навколишнього середовища, задоволення бажань і досягнення мети. Тобто це те, що властиве нам з народження і те, чого не можна знищити, можна тільки приглушити.
Протягом багатьох років спілкування з батьками ми дійшли висновку, що батьки часто самі мають недостатню правову культуру і не знають, яка відповідальність чекає їхніх дітей за скоєні правопорушення та злочини. Тому ми склали пам’ятки для батьків та дітей «Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх», «Пам’ятка для батьків». Ці пам’ятки були роздані батькам та дітям.
Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх
Кримінальна відповідальність – це правовий наслідок скоєння злочину, який полягає у застосуванні до винного державного примусу
у формі кримінального покарання.
1. Відповідно до ст.10 Кримінального кодексу України, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким на момент скоєння злочину минуло 16 років. Є випадки, коли відповідальність настає з 14 років, а в деяких випадках з 11 років, якщо мова йде про вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, які спричинили розлад здоров’я потерпілого, зґвалтування, розбій, крадіжку, грабіж, злісне та особливо злісне хуліганство, розкрадання вогнепальної зброї та вибухових речовин, умисні дії, що можуть спричинити аварію поїзда, деякі випадки умисного знищення чи пошкодження майна.
2. До особи, яка вчинила у віці до 18 років злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, якщо буде визнано, що її виправлення можливе без застосування кримінального покарання, а також до особи, яка до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням:
а) застереження;
б) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;
в) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їх прохання;
г) покладення на неповнолітнього , який досяг 15 років і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;
ґ) направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, на строк до трьох років;
д) суд може визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя;
е) для них передбачені пом’якшені умови звільнення від кримінальної відповідальності та покарання – за амністією, у результаті помилування, за відбуттям частини покарання тощо.
3. Особи у віці з 14 до 16 років не несуть кримінальної відповідальності за злочини з необережності (за винятком убивства).
4. До неповнолітніх застосовується максимальний термін ув’язнення – 10 років.
5. За окремі види злочину застосовуються слідуючі міри покарання:
бандитизм – від 5 до 15 років;
ухилення від призову на строкову військову службу – від 3-х років;
крадіжка – від 3-х років, або виправні роботи на строк до 2-х років;
крадіжка з проникненням у приміщення – від 3 до 8 років з конфіскацією або без неї.
6. Батьки зобов’язані поважати та виховувати своїх дітей, піклуватися про їхнє здоров’я, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття ними повної загальної середньої освіти, готувати їх до самостійного життя.
7. Батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони:
без поважної причини не забрали дитину з пологового будинку або іншого лікувального закладу і протягом 6 місяців не виявили щодо неї батьківського піклування;
ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини;
жорстоко поводяться з дитиною;
є хронічними алкоголіками або наркоманами;
вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини (Сімейний кодекс України)
Пам’ятка для батьків
1. Ніколи не займайтесь „виховною роботою” у поганому настрої.
2. Чітко визначте, що ви хочете від дитини ( і поясніть це їй), а також дізнайтесь, що вона думає з цього приводу.
3. Надайте дитині самостійність, не контролюйте кожен її крок.
4. Не підказуйте готового рішення, а показуйте можливі шляхи до нього і розглядайте з дитиною її правильні і неправильні, доцільні і недоцільні кроки до мети.
5. Не пропустіть моменту, коли досягнуто перші успіхи. Відмітьте їх.
6. Вкажіть дитині на допущену помилку, щоб вона осмислила її.
7. Оцінюйте вчинок, а не особистість. Пам’ятайте: сутність людини і її окремі вчинки – не одне й те саме.
8. Дайте дитині відчути (посміхніться, доторкніться), що співчуваєте їй, вірите в неї, не зважаючи на помилку.
9. Виховання – це наступність дій.
10. Вихователь повинен бути твердим, але добрим.
Ви повинні знати
1. З ким приятелює ваша дитина.
2. Де проводить вільний час.
3. Чи не пропускає занять у школі.
4. У якому вигляді або стані повертається додому.
Не дозволяйте дітям та підліткам
1. Йти з дому на довгий час.
2. Ночувати у малознайомих для вас осіб.
3. Залишатися надовго вдома без нагляду дорослих, родичів на тривалий час вашої відпустки.
4. Знаходитися пізно ввечері і вночі на вулиці, де вони можуть стати жертвою насильницьких дій дорослих.
5. Носити чужий одяг.
6. Зберігати чужі речі.
Ви зобов’язані помітити і відреагувати, коли
- в домі з’явилися чужі речі (виясніть, чиї вони);
- в домі є запах паленої трави або синтетичних речовин (це може свідчити про куріння сигарет із наркотичними речовинами);
- в домі з’явилися голки для ін’єкцій, дрібні частинки рослин, чимось вимащені бинти, закопчений посуд (це може свідчити про вживання наркотичних препаратів);
- в домі з’явилися ліки, які діють на нервову систему і психіку (виясніть, хто і з якою метою їх використовує);
- в домі надто часто є запах засобів побутової хімії – розчинників, ацетону тощо (це може свідчити про захоплення дітей речовинами, які викликають стан одурманювання);
- відбулася швидка зміна зовнішнього вигляду та поведінки дітей: порушилася координація рухів, підвищилася збудженість або в’ялість, з’явилися сліди від заштриків на венах, розширення зіниць тощо (це може свідчити про вживання дитиною наркотичних речовин).