Агресивність та причини її виникнення

Агресія – від латинського «agressio», що означає

«напад», «приступ».

Агресія – мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам та правилам існування людей у суспільстві, що приносить фізичний і моральний збиток людям або викликає в них психологічний дискомфорт (негативні переживання, стан напруженості, страху, пригніченості).

Причини появи агресії в дітей різні:

- соматичні захворювання або захворювання головного мозку;

- приклад агресивної поведінки у сім’ї;

- спадковість;

- материнська депривація.

На становлення агресивної поведінки великий вплив має характер покарань, що звичайно застосовують батьки у відповідь на прояв гніву у своєї дитини. У таких ситуаціях можуть бути використані два полярних методи впливу: поблажливість або суворість.

Агресивні діти однаково часто зустрічаються й у занадто м’яких батьків, і в надмірно суворих. Якщо батьки різко придушують агресивність у своїх дітей, то вони, усупереч своїм чеканням, не усувають цю якість, а, навпаки, викликають її, розвиваючи в дитині надмірну агресивність, що буде виявлятися навіть у зрілому віці. Адже усім відомо, що зло породжує тільки зло, а агресія – агресію.Якщо ж батьки зовсім не звертають уваги га агресивні реакції своєї дитини, то вона незабаром починає вважати, що таку поведінку дозволено, і одиночні вибухи гніву непомітно переростають у звичку діяти агресивно.Тільки батьки, що вміють знаходити розумний компроміс, золоту середину, можуть навчити своїх дітей справлятися з агресією.

Види агресії:

1.Діти, схильні до прояву фізичної агресії.

Фізична агресія переважає у активних, діяльних, цілеспрямованих дітей, які відзначаються сміливістю, рішучістю, безцеремонністю і авантюризмом. Здатні до нечесних вчинків і брехні.

2. Діти, схильні до вербальної агресії.

Такі діти психічно неврівноважені, тривожні, невпевнені, занепокоєні та підозрілі. Вони нездатні володіти своїми емоціями, особливо в ситуаціях, коли на шляху до мети постають труднощі та перепони. Особливо сильні емоційні спалахи, а також почуття ворожості й недовіри виникають у цих дітей за умови будь-яких реальних або уявних дій інших осіб стосовно їхньої особистості – дій, що торкаються їхньої самооцінки, престижу й почуття гідності. Спонтанність та імпульсивність дій поєднується у них з підвищеною образливістю.

3. Діти, схильні до непрямої (зміщеної) агресії.

Такі діти, з одного боку, сміливі, рішучі, здатні до ризику, а з іншого – емоційно чутливі, залежні від поведінки інших осіб, бажають привернути до себе увагу інших людей, мають екстравагантну поведінку. Такі діти прагнуть до чуттєвих насолод та розваг. Як правило, вони відчувають відразу та ворожі почуття до тих людей, які хоч якоюсь мірою намагаються керувати їхньою поведінкою, змушують триматися в соціально допустимих межах. При цьому ці діти можуть виявляти агресивність до широкого кола осіб, які ніякою мірою не зачіпають їхніх інтересів та не вражають їхнього самолюбства.

Агресивність усіх трьох груп зумовлюється дисгармоніями в структурі їхньої особистості, усунення яких потребує довготривалої психокорекційної допомоги. Агресивна дитина, як і будь-яка інша, має потребу в ніжності і допомозі дорослих, тому що її агресія – це відображення внутрішнього дискомфорту, невміння адекватно реагувати на події, що відбуваються навколо неї.Агресивна дитина часто відчуває себе знедоленою, нікому не потрібною. Жорстокість і байдужість батьків приводить до порушення відносин і вселяє в душу дитини впевненість, що її не люблять. От вона і шукає способів залучення уваги дорослих і однолітків. На жаль, ці пошуки не завжди закінчуюся так, як хотілося б нам і дитині, але як зробити краще, вона не знає. Агресивна дитина, використовуючи будь-яку можливість прагне розлютити батьків, вихователів, однолітків. Вона не заспокоюється доти, доки дорослі не вибухнуть, а діти не вступлять у бійку. Батькам і педагогам не завжди зрозуміло, чого домагається дитина такою поведінкою. У дійсності це – відчайдушна спроба завоювати своє «місце під сонцем». Дитина не має уявлення, як іншим способом можна боротися за виживання в цьому дивному і жорстокому світі, як захистити себе.Агресивні діти дуже часто підозрілі і насторожені, люблять перекладати провину за затіяну ними сварку на інших. Такі діти часто не можуть самі оцінити свою агресивність. Вони не зауважують, що вселяють у навколишніх страх і занепокоєння. Їм, навпаки, здається, що увесь світ хоче скривдити саме їх. Таким чином, виходить замкнене коло: агресивні діти бояться і ненавидять навколишніх, а ті, у свою чергу, бояться їх.Емоційний світ агресивних дітей недостатньо багатий, у їх почуттях переважають похмурі тони. Діти не можуть подивитися на себе зі сторони й адекватно оцінити свою поведінку. Часто переймають агресивні форми поведінки батьків.

Критерії агресивності.

Дитина:

1. Часто втрачає контроль над собою.

2. Часто сперечається, лається з дорослими.

3. Часто відмовляється виконувати правила.

4. Часто спеціально дратує людей.

5. Часто звинувачує інших у своїх помилках.

6. Часто сердиться і відмовляється зробити що-небудь.

7. Часто заздрісна, мстива.

8. Чуттєва, дуже швидко реагує на різні дії навколишніх (дітей і дорослих), що нерідко дратують її.

Допомога агресивній дитині

Причин агресивної поведінки багато. Часто діти поводяться саме так тому, що не знають, як поводитися інакше. На жаль, їх поведінковий репертуар досить убогий, і якщо ми надамо їм можливість вибору варіантів поведінки, діти із задоволенням відгукнуться на пропозицію, і наше спілкування з ними стане більш ефективним і приємним для обох сторін.

Ця порада (надання вибору способу взаємодії) особливо актуальна, коли йдеться про агресивних дітей. Робота педагогів з даною категорією дітей повинна проводитися в 3 напрямках:

1. Робота з гнівом. Навчання агресивних дітей прийнятним способам вираження гніву.

2. Навчання дітей навичкам розпізнавання і контролю, уміння володіти собою в ситуаціях, що провокують вибухи гніву.

3. Формування здатності до емпатії, довіри, співчуття, співпереживання тощо.

Як грати з агресивними дітьми.

Рекомендовано підбирати такі ігри і вправи, за допомогою яких дитина могла б виплеснути свій гнів. Корисно проводити групове обговорення події, що призвело до загострення відносин. Наступним кроком може стати спільне ухвалення рішення про те, як щонайкраще вийти з положення, що створилося.

Перераховані нижче ігри сприяють зниженню вербальної і невербальної агресії і є одним з можливих способів легального виплескування гніву: «Обзивалки», «Два барани», «Толкалки», «Жужа», «Рубання Ярів», «Та й ні», «Тух-тиби-дух», «Ввірвися в коло».

Правила роботи з агресивними дітьми.

1. Бути уважним до потреб дитини.

2. Демонструвати модель неагресивної поведінки.

Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву або лихослів’я про своїх друзів або колег. Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

3. Бути послідовним у покараннях дитини, карати за конкретні вчинки.

4. Покарання не повинні принижувати дитину.

5. Навчати прийнятним способам вираження гніву.

Дайте дитині можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

6. Давати дитині можливість виявляти гнів безпосередньо після фрустраційної події.

7. Навчати розпізнаванню власного емоційного стану і стану оточуючих людей.

8. Розвивати здатність до емпатії.

9. Розширювати поведінковий репертуар дитини.

10. Відпрацьовувати навички реагування в конфліктних ситуаціях.

11. Учити брати відповідальність на себе.