Дата публикации: Feb 05, 2018 2:38:36 PM
СИНДРОМ ПОРУШЕННЯ УВАГИ У ПОЄДНАННІ З ГІПЕРАКТИВНІСТЮ
Синдром порушення уваги в поєднанні з гіперактивністю являє собою нейробіологічний розлад. У дітей із цим синдромом, як правило, невідповідна поведінка і погана концентрація уваги, вони імпульсивні й гіперактивні. Ці симптоми виникають у ранньому дитинстві (звичайно до семи років), вони є хронічними і спостерігаються, як правило, щонайменше впродовж шести місяців. У таких малят можуть виникати труднощі з оволодінням соціальними вміннями, а також із розвитком гідності і самоповаги.Хоча причини синдрому порушення уваги в поєднанні з гіперактивніетю залишаються невідомими, зрозуміло, що він пов'язаний з нейробіологічними чинниками. Науковці вважають, що він передається спадковим порушенням хімічної рівноваги в мозку або дефіцитом певних нейротрансмі-терів - хімічних речовин, що регулюють діяльність мозку.
Характеристика
Відповідний діагноз ставлять на основі певних симптомів. Діти із синдромом порушення уваги в поєднанні з гіперактивніетю звичайно неуважні і легко відволікаються. У них можуть спостерігатись труднощі з фокусуванням уваги (або вибором об'єкта), утриманням уваги, а також тривалістю концентрації уваги.Час від часу всі діти бувають неуважними, імпульсивними чи занадто активними. Але при синдромі порушення уваги, поєднаній з гіперактивністю, ця поведінка є правилом, а не винятком.
Освітні аспекти
Планування навчального процесу має починатися з установлення точного діагнозу. Необхідно, щоб дітей, в яких підозрюють наявність синдрому порушення уваги в поєднанні з гіперактивністю, ретельно обстежили кваліфіковані фахівці-медики (педіатр, психолог, невропатолог). У роботі з такими дітьми застосовують різні педагогічні і психотерапевтичні методики, а інколи і медикаментозну терапію.
У багатьох дітей із синдромом порушення уваги у поєднанні з гіперактивністю виникають труднощі під час занять, що потребують концентрації уваги і самоконтролю. Такі малята схильні до надмірних реакцій на зміни в довкіллі. І вдома, і в школі вони найкраще діють у структурованому, добре знайомому їм оточенні. Коли правила поведінки і вимоги до дітей чіткі і незмінні, коли малята заздалегідь знають, якими будуть наслідки їхніх дій, а дорослі неухильно додержуються своєї політики, діти отримують надійний порівняльний еталон для своїх вчинків. У таких умовах вони краще контролюють себе і краще вчаться.
Коли обійми стають ліками. Боротьба з гіперактивністю дітей
Через вертлявість та непосидючість така дитина відразу впадає у вічі.Така дитина нетерпляча та метушлива. Імпульсивна та агресивна. Не може утримувати на чомусь увагу більше ніж 5-10 хвилин. Багато і швидко розмовляє, задає незлічену кількість запитань, але на відповіді не чекає, бо за мить встигає зацікавитись чимось іншим.Ці симптоми, а також надмірне нервове збудження, недостатній контроль над рухами та емоціями, погана координація рухів, швидка втома визначають синдром гіперактивності.
Багато фахівців відзначають щорічне збільшення кількості дітей з таким психічним розладом. Переважну кількість батьків незвичайна поведінка дітей починає турбувати, коли час готуватись до школи (пік хвороби припадає на 5-7-річний вік). Саме тоді стає зрозумілим, що дитина навряд чи витримає за партою час, відведений на урок. До того ж, ймовірно, у неї виникнуть труднощі з пошуком друзів.
Якщо такій дитині під час гри з іншими діточками сподобається іграшка, першим поштовхом у неї буде відібрати її, а не попросити погратись. Хоча б через це, спілкування із однолітками їм не вельми вдається.На дитячому майданчику гіперактивні діти схожі на торнадо, що знищує на своєму шляху геть усе. Тому батьки інших малят намагаються тримати своє чадо від них якомога подалі. Відповідно, у гіперактивних дітей наявна проблема соціальної адаптації.
Попри те, що за деякими виключеннями, гіперактивність не впливає на загальний інтелект дитини, тому проблеми із шкільною успішністю можуть виникати переважно через непосидючість, невміння концентрувати увагу та погану пам'ять, в школі вони небажані учні, їх не сприймають.
Пси-фактори
Батько привів хлопчика із синдромом гіперактивності до центру психології. Психолог займається дитиною, а тато чекає на 8-річного Михайлика у кріслі, читаючи газету. За обома цікаво спостерігати: чоловік, бовтаючи ногою, совається в кріслі, різкими рухами перекидає аркуші; хлопчина так само бовтає ногою, водночас розхитуючи стільчик, на якому не може спокійно всидіти.
Під час розмови з психологом, виявилося, що в дитинстві у батька в медичній картці був запис невропатолога про збільшену нервову збудженість.
На думку експертів, в багатьох випадках гіперактивність у дітей обумовлена генетично. До речі, у підлітковому віці та у дорослих переважна більшість симптомів хвороби за рахунок кращого самоконтролю згладжується.
В деяких випадках гіперактивність - наслідок травм мозку, патологічних пологів або вагітності з ускладненнями. Непоодинокі випадки виникнення хвороби у дітей, народжених за допомогою Кесаревого розтину.
Втім, соціально-психологічний аспект це, наперед усім, вплив родини. Мова йде не лише про неблагополучні родини, в яких, наприклад, хтось із батьків страждає на алкоголізм.Якраз навпаки, про зверхньо досить пристойні, лише спостерігаючи за дитиною, можна зрозуміти про наявні в них негаразди. Як нам відомо, дитина, по суті, - дзеркальне відображення взаємин між батьками.
Любити = лікувати
"Не чіпай! Негайно поклади! Коли ти, нарешті, будеш, як усі діти! Не дитина, а жах якийсь!" - кричить мати в кабінеті невролога на крихітку, вириваючи у неї з рук та повертаючи на стіл лікаря ляльку, яку та щойно взяла.Дитину із СДУГ (синдромом дефіциту уваги та гіперактивності) напружена та нервова жінка привела з проханням вилікувати. З жодною дитиною, в принципі, не слід поводитись таким чином, а з гіперактивною особливо.
Ці діти надзвичайно чутливі та вразливі, мають занижену самооцінку. Будь-яка жорстка критика на їх адресу, порівняння з іншими дітьми, посилює їх невпевненість у собі. Однак батькам простіше накричати на дитину або покарати її, ніж виявити терпіння, спокійно вказавши дитині на її помилки.
Інколи, глянувши на батьків, можна впевнено стверджувати, що допомога, принаймні, психологічна, потрібна саме їм, а не дітям.Гіперактивність найчастіше трапляється у дітей із родин, де бракує теплих емоцій.
Гіперактивних дітей лікують як медикаментами (стимуляторами, амфетамінами), так і за допомогою різноманітних психологічних методик та вправ, скерованих на виховання самоконтролю, розвиток комунікативних навичок, посидючості та уваги (корекцію розроблюють індивідуально).Для таких діток обов'язковими є режим, спеціальна дієта (обмеження у солодощах); для них корисні заняття на розробку тактильних відчуттів (ліплення, малювання пальчиками), ігри з водою; спорт; вони потребують особливого поводження.
Вказані методи, безумовно, ефективні. Втім, допомогти дитині по-справжньому, а не частково зняти симптоми хвороби, можна лише при умові, що батьки бажають саме допомогти, а не спростити собі життя.Тому готові не лише тривалий час витрачати на заняття, дотримуючись однієї лінії виховання, а, також, працювати над собою: вирішувати власні психологічні проблеми, покращувати мікроклімат у родині.
Що іграшки можуть розповісти про вашу дитину?
Для початку варто спробувати прийняти особистість малюка. Намагатися любити його таким, який він є, та, не соромлячись, виявляти це почуття. Хоч би й за допомогою "Правила 8-ми обіймів".
"Обіймайте дитину. Не менш 8 разів на день. Щоб вона відчувала вашу любов, що вона вам потрібна.Для будь-якої дитини це важливо, особливо для гіперактивної. Тим більш, що обійми заспокоюють та знімають напругу". Любов, на думку експертів, - найкращі ліки.
Погодьтеся, якщо вам зустрінеться тиха, спокійна й слухняна дитина, це щонайменше насторожить! Відразу починаєш думати: "Ой, з ним щось не так?" Та чи нормально, коли дитина 24 години на добу стрибає на очах своїх очманілих батьків? Де межа між нормою й "перебором"?
Активна дитина - це чудово! Бадорість свідчить, що малюк здоровий (став би хворий стрибати диванами), його батьки цілком адекватні, не перегинають палки із вихованням, етикетом й іншими шкідливими для дитячої психіки дурницями. Маля бігає й стрибає, ламає й складає, розкидає й збирає, трощить і будує, а ще б'ється, кусається, танцює, співає, кричить - і все це майже одночасно. Тільки ставши мамою такого скарбу, розумієш щирий зміст старої доброї приповідки: "Який же ти гарний, коли спиш!"Але якщо усе так природньо, чому неврологи в один голос називають гіперактивність патологією й так норовлять прописати непосиді заспокійливі? Виявляється, існує велика різниця між просто активністю й нав'язливою перезбудливістю.
Тест на гіперактивність
Активна дитина
Більшу частину дня "не сидить на місці", віддає перевагу рухливим іграм, а не пасивним (пазли, конструктори). Проте, якщо її зацікавити - може книжку з мамою почитати, пазл зібрати тощо.
- Швидко й багато говорить, задає нескінченну кількість запитань.
- Порушення сну й травлення (кишкові розлади) - швидше виключення, трапляються досить рідко.
- Малюк активний та не скрізь. Приміром, неспокійний і непосидючий удома, але спокійний - у садку, серед малознайомих людей.
- Він неагресивний. Тобто випадково або в запалі конфлікту може й відлупцювати "колегу з пісочниці", але сам рідко провокує скандал.
Гіперактивна дитина
Перебуває у постійному русі й просто не може себе контролювати, навіть якщо утомилась продовжує рухатися, а знесилившись остаточно, плаче й істерить.
- Швидко й багато говорить, ковтає слова, перебиває, не дослуховує. Задає мільйон запитань, але рідко вислуховує відповіді на них.
- Малюка неможливо вкласти спати, а якщо спить, то уривками, неспокійно. У нього часто виникають кишкові розлади, алергічні реакції.
- Дитина - некерована, при цьому зовсім не реагує на заборони й обмеження. У будь-яких умовах (будинок, магазин, дитсадок, дитячий майданчик) поводиться однаково активно.
- Часто провокує конфлікти. Не контролює свою агресію - б'ється, кусається, штовхається, причому пускає в хід підручні засоби: ціпок, каміння…
Спокій, тільки спокій!Що потрібно зробити, щоб маля позбулося від "надлишків" активності? Створити йому певні умови життя. Сюди входить спокійна психологічна обстановка в родині, чіткий режим дня (з обов'язковими прогулянками на свіжому повітрі, де є можливість виплеснути енергію). Батькам теж варто бути готовими до змін. Якщо ви самі дуже емоційні й неврівноважені, постійно скрізь запізнюєтеся, квапитеся, то настав час починати працювати над собою. Припиняймо бігти стрімголов у садочок чи школу, кваплячи дитину, намагаємося менше дратуватися, раптово змінювати плани. Скажіть собі: "Чіткий розпорядок дня" і намагайтеся стати більш організованими.
А також скористайся такими порадами:
- Малюк не винний, що він такий "живчик", тому марне його лаяти, карати, влаштовувати принизливі мовчазні бойкоти. Цим ви досягнете лиш зниження самооцінки, появу почуття провини, відчуття неправильності і неможливості догодити мамі й татові.
- Навчити дитину керувати собою - ваше першочергове завдання. Контролювати свої емоції допоможуть "агресивні" ігри. Негативні емоції є в кожного, у тому числі й у вашої дитини. Але мають бути певні обмеження, табу, скажіть малюку: "Хочеш бити - бий, але не живих істот (людей, рослин, тварин)". Можна бити ціпком по землі, кидати каміння там, де немає людей, тупотіти ногами. Дитині просто необхідно вивільнити енергію назовні, навчіть його це робити.
- У вихованні необхідно уникати двох крайностей – проявів надмірної м'якості й висування надто високих вимог. Не можна допускати вседозволеності: чітко роз'ясніть малюку правила поведінки в різних ситуаціях. Однак кількість заборон й обмежень варто звести до розумного мінімуму.
- Дитину потрібно заохочувати в кожному випадку, коли їй вдалося довести почату справу до завершення. На прикладі відносно простих справ потрібно навчити правильно розподіляти сили.
- Необхідно оберігати дітей від перевтоми, пов'язаної з надлишковою кількістю вражень (телевізор, комп'ютер), уникати місць із підвищеним скупченням людей (магазинів, ринків).
- У деяких випадках зайва активність і збудливість малюка можуть бути результатом втоми або завищених вимог зі сторони батьків. У цьому випадку батькам варто бути менш вимогливими, намагатися знизити навантаження.
- "Рух - це життя", недолік фізичної активності може стати причиною підвищеної збудливості. Не можна стримувати природну потребу дитини грати в галасливі ігри, веселитися, бігати, стрибати.
- Іноді порушення поведінки можуть виявитися реакцією на психологічну травму, наприклад, на кризову ситуацію в родині, розлучення батьків, погане ставлення до дитини, конфлікт із батьками.
- Обмірковуючи раціон малюка, віддавайте перевагу правильному харчуванню з достатнім вмістом вітамінів і мікроелементів. Гіперактивній дитині надзвичвйно важливо дотримуватися золотої середини в харчуванні: менше смаженого, гострого, соленого, копченого, більше вареного, тушкованого й свіжих овочів і фруктів. Ще одне правило: якщо дитина не хоче їсти - не змушуйте її!
- Підготуйте своєму непосиді "поле для маневрів": активні види спорту для нього - просто панацея.
- Привчайте малюка до пасивних ігор. Ми читаємо, а ще малюємо, ліпимо. Навіть якщо вашій дитині важко всидіти на місці, вона часто відволікається, підтримайте її ("Тобі цікаво це, давай подивимося…"), але після задоволення цікавості намагайтеся повернутися до попереднього заняття й довести його до кінця.
- Навчіть малюка розслаблятися. Можливо, ваш із ним "рецепт" знаходження внутрішньої гармонії - це йога. Для когось більше підійдуть інші методи релаксації. Гарний психолог підкаже вам, що це може бути арттерапія, казкотерапія, можливо медитація.
- Не забувайте говорити дитині, як сильно ви її любите.
1. У своїх стосунках з дитиною дотримуйтесь «позитивної моделі». Хваліть її в кожному випадку, коли вона на це заслуговує, помічайте навіть незначні її успіхи. Пам'ятайте, що гіперактивні діти ігнорують зауваження й догани, але чутливі до найменшої похвали.
2. Не застосовуйте фізичні покарання. Будуйте Ваші стосунки з дитиною на довірі, а не на страху. Вона завжди повинна відчувати Вашу допомогу й підтримку. Формуйте у дитини адекватну самооцінку.
3. Особливо важливий фізичний контакт з дитиною. У напруженій ситуації обійміть її, притисніть до себе, погладьте, заспокойте, скажіть лагідне слово - в динаміці це дає виражений позитивний ефект, оскільки м'язова та емоційна напруга дитини будуть знижуватися. А постійні зауваження й обмеження лише збільшують прірву між батьками та їх дітьми.
4. Частіше говоріть «так», уникайте слів «ні», «не можна», «не чіпай», «забороняю», оскільки це для дитини, фактично, пустий звук.
5. Доручіть дитині частину домашніх справ, котрі необхідно виконувати щоденно (купувати хліб, мити посуд, годувати собаку тощо) та ні в якому разі не виконуйте їх за неї.
6. Заведіть щоденник самоконтролю й відмічайте в ньому разом з дитиною її успіхи вдома й у школі.
7. Введіть бальну або знакову систему винагородження (можна кожний гарний вчинок позначати зірочкою, а за певну їх кількість нагороджувати іграшкою, солодощами або давно обіцяною поїздкою).
8. Уникайте завищених чи, навпаки, занижених вимог до дитини. Намагайтеся ставити перед нею завдання, які відповідають її можливостям.
9. Визначіть для дитини рамки поведінки - що можна, а чого не можна. Вседозволеність безперечно не принесе ніякої користі. Незважаючи на певні недоліки, гіперактивні діти повинні справлятися зі звичними для всіх однолітків проблемами.
10. Система заборон повинна обов'язково супроводжуватися альтернативними пропозиціями. Наприклад, дитина починає рвати обої (цілком розповсюджений прояв). Безумовно, слід зупинити її й дати замість цього який-небудь аркуш паперу: «Спробуй порвати ось це, а коли закінчиш, збери всі шматочки в пакет».
11. Постійно вимагайте повторити, як дитина почула та зрозуміла звернення до неї. Для підкріплення усних інструкцій використовуйте зорову стимуляцію.
12. На певний проміжок часу визначайте дитині лише одне завдання, щоб вона могла його повністю і якісно виконати. Наприклад, з 8.30 до 9.00 прибирати постіль. Для цього можна використати будильник або кухонний таймер. Спочатку обговоріть завдання, а потім підключайте техніку. Це буде сприяти зниженню агресії.
13. Завдання повинні бути простими і конкретними («почисть зуби, а тепер одягайся», а не «збирайся до школи»).
14. Не нав'язуйте їй жорстких правил. Ваші вказівки повинні бути вказівками, а не наказами. Вимагайте виконання правил, які стосуються її безпеки й здоров'я. Оскільки гіперактивні діти часто бувають моторно незграбними, роблять небезпечні дії, не думаючи про наслідки, тому їх слід оберігати від можливих травм голови.
15. Демонстративна поведінка Вашої дитини - це її спосіб привернути Вашу увагу. Проводьте з нею більше часу: грайте, навчайте, як правильно спілкуватися з іншими людьми, як поводити себе в громадських місцях, переходити вулицю та іншим соціальним навичкам.
16. Дотримуйтесь вдома чіткого розпорядку дня. Вживання їжі, прогулянки, ігри, відхід до сну повинні здійснюватися в один і той самий час. Одразу хваліть і винагороджуйте дитину за хорошу поведінку.
17. Вдома необхідно створити для дитини спокійну обстановку. Ідеально було б виділити їй окрему кімнату або частину її для занять, ігор, усамітнення, тобто створити власну «територію». У кімнаті повинна бути мінімальна кількість предметів, які б не відволікали й не розсіювали б увагу дитини. Колір шпалер має бути не яскравим, заспокійливим (краще за все блакитний). Було б добре організувати в її кімнаті спортивний куточок.
18. Якщо дитині важко вчитися, не вимагайте від неї високих оцінок з усіх предметів. Достатньо мати гарні оцінки з 2-3 основних.
19. Створіть необхідні умови для навчання. У дитини повинен бути свій куточок. Під час занять на столі не повинно бути нічого, що відволікало б її увагу. Над столом не повинно бути ніяких плакатів і фотографій.
20. Уникайте по можливості великого скупчення людей. Перебування в магазинах, ринках тощо вкрай збуджують дитину.
21. Оберігайте дитину від перевтоми, оскільки вона призводить до зниження самоконтролю й зростання рухової активності. Обмежуйте час перебування перед телевізором і комп'ютером.
22. Слідкуйте за тим, щоб дитина висипалась. Недостача сну призводить до ще більшого погіршення уваги й самоконтролю і, як наслідок, до некерованої поведінки.
23. Розвивайте в неї усвідомлене гальмування, вчіть контролювати себе. Перед тим, як щось зробити, нехай порахує, від 1 до 10, а потім від 10 до 1.
24. Пам'ятайте! Ваш спокій - найкращий приклад для дитини.
25. Надавайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисні щоденні фізичні навантаження на свіжому повітрі - тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття. Розвивайте гігієнічні навички, зокрема, загартування. Але не перевтомлюйте дитину!
26. Виховувайте в дитини інтерес до якого-небудь заняття. Їй важливо відчувати себе вмілою та компетентною в якійсь справі. Задача батьків - знайти ті заняття, які б «удавались» дитині й підвищували її впевненість у собі. Проте не слід перевантажувати дитину заняттями в різних гуртках, особливо в тих, де є значні навантаження на пам'ять та увагу, а також, якщо дитина не отримує особливого задоволення від цих занять.
27. Зробіть усе можливе для підвищення самооцінки дитини, адже через дефіцит уваги вона може неправильно розуміти вказівки та іншу інформацію, тому всі навколо безупинно її виправляють.
28. Спілкуйтеся з іншими батьками, які мають ту саму проблему.Головне у співпраці з гіперактивною дитиною - постійна винагорода позитивної та бажаної поведінки, стимулювання мотивації, заохочення до потрібних дій.
Найголовніший принцип: карати можна лише після системи заохочень та похвали за бажану поведінку. Покарання слід використовувати дуже обережно.
Принципи покарання:
1. Перш ніж карати, ми маємо зрозуміти, що сталося.
2. Вибір ефективного способу покарання (не кричати й лупцювати, а, наприклад, використовуйте метод штрафування, метод таймауту, позбавлення привілеїв).
3. Якщо ж ви все-таки вирішили покарати дитину, то потім ви не повинні її жаліти чи плакати разом з нею та просити пробачення.
4. Покарання має бути застосоване одразу.
5. Якщо караємо, то ми маємо бути спокійними, не сердитися й не гніватися.
6. Перед покаранням має бути чітке та коротке пояснення, для чого ми це робимо.
Помилки покарання
1. Покарання як помста.
2. Покарання як приниження.
3. Покарання не має моделювати негативних рис поведінки.
4. Карати не дитину, а її поведінку (чітко це розмежовувати).
5. Не карати позбавленням любові («Віддам тебе до інтернату!», «Виростеш бандитом!»).Найважливішим у роботі з гіперактивною дитиною є співпраця з батьками та вчителями. Кожен з членів сім'ї має усвідомлювати проблему та бути готовим її вирішити, навіть якщо це потребуватиме значних зусиль з їхнього боку.
Багато батьків поспішають віддати непосидючого малюка у спортивну секцію: набігається, мовляв, і не матиме сил на пустощі вдома. Однак не все так просто — фізичні й емоційні перевантаження можуть тільки ускладнити ситуацію. Тому, віддавши малюка у спортивну секцію, уважно простежте, як це позначається на стані його нервової системи. Цілком можливо, такій дитині більше підійдуть гімнастика і плавання, ніж футбол чи бокс. А може, певний час доведеться обмежитися звичайними рухливими іграми під вашим контролем.
Вчимося розуміти слово «не можна»
Зробіть усе можливе, аби ввести вашу гіперактивну дитину «в рамки». Чітко розмежуйте поняття «вдома» і «поза домом». Кількість суворих заборон (і відповідно — покарань) має більше стосуватися поведінки на людях. Домовляйтеся з малюком заздалегідь про правила поведінки. Щоб дитина звикла до дотримання заборон, доведеться зменшити їх загальну кількість. Але ті заборони, які стосуються безпеки і поваги до навколишніх, мають бути непорушними (не можна вибігати на проїжджу частину вулиці, торкатися електропроводів, безцеремонно поводитися з дорослими, стрибати по калюжах поруч із перехожими та ін.). Дитина повинна знати, що ваше «не можна!!!» — залізне, а його порушення загрожує дуже суворим покаранням. А ось із деякими дрібними пустощами, які дозволятиме собі ваш нащадок удома, цілком можна змиритися.Дуже шкідливо тільки картати і карати гіперактивну дитину — вам це, звичайно, допоможе «розрядитися» і зняти напругу, але дитині на користь аж ніяк не піде. Покарання може бути тільки одним із багатьох методів виховання. Не забувайте також про різні способи заохочення.
До школи готуємося заздалегідь
Якомога більше уваги приділяйте тим заняттям та іграм, які сприяють розвитку координації рухів, дрібної моторики рук, уваги, уміння концентруватися (малюнки із серії «знайди відмінність»; розфарбовування, ліплення з пластиліну, пазли, конструктори та ін.). При цьому немає жодного сенсу примушувати гіперактивну дитину робити все самостійно. Від таких занять буде користь, тільки якщо це стане спільною, захоплюючою для вас обох справою.Давайте чіткі інструкції з виконання завдань. Не перевантажуйте малюка, майте на увазі, що він просто не може утримувати увагу на одному виді роботи. Заняття розбивайте на короткі, але часті періоди. У маленьких перервах дайте дитині можливість побавитися в якусь рухливу гру або просто побігати. Поступово привчайте малят до дедалі триваліших періодів роботи.Зберігайте спокій — без витримки успіх неможливий! Якщо відчуваєте, що можете спалахнути, візьміть паузу: вийдіть із кімнати і постарайтеся відновити самовладання та тверезий плин думок. Згадайте, що ніщо не завадить вам любити свого малюка.
Постарайтеся бути доброзичливими, але непоступливими під час занять. Не критикуйте дитину, якщо в неї щось не виходить, не зважайте на дрібниці. Пам’ятайте: результатом має бути не гарна аплікація, а те, що малюк на якийсь час зміг сконцентруватися, навчився перемагати себе, докладав зусиль, намагався. Створюйте оптимістичний настрій: «У тебе все вийде»; «Спробуй ще раз»; «А якщо зробити так...» По ходу роботи відразу хваліть дитину за проміжні успіхи.
У першому класі вчимося разом
Змиріться з тим, що першокласник спочатку відчуватиме значні труднощі. Будьте готові до того, що він може пропускати букви, не дописувати слова і речення, робити помилки в найпростіших арифметичних прикладах. Пам’ятайте, що це відбувається не через слабкий інтелект або бажання дійняти вас, а внаслідок невміння концентруватися. Дитина не винна в тому, що в неї щось не виходить. І хто ж їй допоможе, якщо не ви?
Коли вона виконує домашні завдання, знайдіть можливість на певний час звільнитися від кухні або телевізора і просто спокійно посидьте у тій же кімнаті з якоюсь справою, яку не важко відкласти (в’язання, вишивка). Самою своєю присутністю ви організовуєте малюка і створюєте умови, в яких вам буде легко прийти йому на допомогу. Перед виконанням уроків можна повторити з дитиною таблицю множення або потренуватися на чернетці писати нову букву. А ось саме завдання нехай вона виконує вже самостійно. Перш ніж малюк учитиме напам’ять вірш, переконайтеся, що він правильно читає слова й розуміє загальний зміст — через неуважність він міг не почути пояснень учителя.
Знаходьте всілякі способи вираження любові до своєї непростої дитини. Говоріть слова любові й заохочення, якомога частіше використовуйте доторки — цілуйте, гладьте по голові, попліскуйте по плечу, обнімайте і пригортайте до себе.