Моя дитина не хоче писати та читати: що робити?

З цією проблемою, нажаль, стикається більшість батьків нашої країни. І причина проблеми проста — дитина не розуміє, навіщо їй це потрібно. Тобто немає мотивації. Головне тут — не намагатися мотивувати її цукерками чи якимись винагородами. Тоді вам прийдеться кожного року збільшувати винагороду, він буде випрошувати оцінки у вчителів і нічим хорошим це не закінчиться ні для вас, ні для нього. А закінчиться це все тим, що за випускні екзамени треба буде купувати автомобіль.

Те, чого треба досягти — це бажання вчитися, яке йде зсередини, внутрішній потяг знати більше, потяг вміти більше. Це формування особистості і, як ви розумієте, за день сформувати характер неможливо. Тому перше, що нам потрібно — це час. Друге — це ваша наполегливість. Ви маєте прикласти досить багато зусиль.

А тепер конкретно:

1. Треба пояснити дитині, як взагалі живе людина у суспільстві: звідки вдома береться їжа, звідки беруться іграшки та солодощі, білети в цирк чи театр. Тобто звідки беруться гроші. А звідси випливає — як і навіщо люди працюють, як знаходять роботу, чому хтось заробляє більше, а хтось — менше. Адже все просто: людина знає багато, вміє багато, тому може допомагати людям на своїй роботі — і за це їй платять гроші.

Тобто чим ти більше знаєш і вмієш, тим більше заробляєш. І якщо ти вмієш щось одне — ти можеш працювати тільки в одному місці, а якщо вмієш багато чого, то вибираєш серед багатьох робот, яка тобі більше подобається.

І це все треба сказати не в один вечір нудною нотацією, а потрошку звертати увагу дитини на ці речі кожного дня. Наприклад, ви їдете у маршрутці — і запитуєте у сина, чи знає він, звідки тут крісла (якщо вони гарні, використовуйте тільки яскраві і красиві приклади). Швидше за все, він не знає. Розкажіть, що багато людей їх роблять на спеціальному заводі, що вони вміють робити такі гарні речі, бо добре вчилися робити ці крісла. А тепер нам є на чому сидіти, а їм за це заплатили гроші і ці робітники щось собі купили. Щоб чітко просліджувався зв'язок: уміння (знання) — користь — гроші — їжа, машина, одяг, іграшки і т.д.

2. Окремо зверніть увагу на письмо.

Ідеальна картина — ви не заставляєте та не просите дитину писати, вона сама пише тому, що розуміє, що це потрібно їй. Поясніть їй, що ви писати вмієте, завдяки цьому ви заробляєте гроші на роботі, можете написати листа подружці, можете записати рецепт смачної страви (придумайте ще приклади, які будуть зрозумілі та близькі дитині). А те, чи буде вона уміти писати — це її справа. І саме вона матиме проблеми, коли не вмітиме писати. (Тільки намагайтеся говорити жартома, щоб це не звучало як ультиматум чи погрози). Звертайте увагу на професії, де треба вміти писати, наприклад, людей, які оформлюють вуличні вивіски.

«Уяви собі, доросла людина — і не вміє писати. Смішно? Звичайно. А ти вже майже дорослий.», «А давай напишемо листа Діду Морозу!», «Невже у тебе в класі є хтось, хто не вміє писати?!! Умора!» — такі на перший погляд прості прийоми також працюють. Бо не вміти писати — це просто смішно, — такий лейтмотив усіх ваших слів.

3. Для того, щоб писати, треба багато тренуватися. Тому також звертайте увагу дитини на реальні ситуації в оточуючому світі, де люди вміють щось робити тільки завдяки тому, що багато тренуються. Наприклад, як швидко і правильно рахує касир гроші в супермаркеті. Адже якщо він помилиться, то отримує меншу зарплатню.

Головне, що ви маєте зробити — звертати увагу дитини на ситуації та людей у навколишньому середовищі, які ілюструють те, що вчитися потрібно. Вчитися писати, рахувати, вчити різні науки. Бо ці наочні приклади допоможуть йому все зрозуміти набагато краще, ніж будь-які ваші слова.

ПРО МУДРЕ ВИХОВАННЯ

Якось до одного села прийшов і залишився жити старий мудрий чоловік. Він любив дітей і проводив з ними багато часу. Ще він любив робити їм подарунки, але дарував тільки крихкі речі. Як не намагалися діти бути акуратними, їх нові іграшки часто ламалися. Діти засмучувалися і гірко плакали. Проходив якийсь час, мудрець знову дарував їм іграшки, але ще більш тендітні.

Одного разу батьки не витримали і прийшли до нього:

- Ти мудрий і бажаєш нашим дітям тільки добра. Але навіщо ти робиш їм такі подарунки? Вони намагаються, як можуть, але іграшки все одно ламаються, і діти плачуть. Але ж іграшки такі прекрасні, що не грати з ними неможливо.

- Пройде зовсім небагато років, - посміхнувся старець, - і хтось подарує їм своє серце. Може бути, це навчить їх поводитися з цим безцінним даром хоч трохи акуратніше?