Історія школи

Перша школа у селі Сари була організована у 1878 році і називалась церковно-парафіяльне початкове училище №1. Хлопчики і дівчатка вчилися окремо.

У 1902 році до школи вступило 30 хлопців і 3 дівчини, а закінчили її 16 хлопців і 2 дівчини. У школі в той час працювало всього двоє вчителів з 4 класами.

Навчання проходило при Миколаївській та Покровській церквах. Священиком Миколаївської церкви у 1902 році був Дручевський Савва Миколайович, а священиком Покровської церкви у 1902 році був Суботин Михайло Григорович.

У кожній із церковно-приходських шкіл працювало по 2 вчителі і навчалось до 100 дітей.

У 1910 році Гадяцьке земство почало будівництво шкільного приміщення на 4 класні кімнати з підсобними та службовими приміщеннями і житловими кімнатами для учителів. Закінчили будівництво у 1915 році.

Школа була перейменована в Сарське народне училище N° 1. У ній на той час працю­вало 3 вчителі: Мартинович А. Й., Храпко К.М., Верба Ф.С. Недільних шкіл, поширених на той час, в Сарах не існувало.

В 1918 році була утворена Сарська початкова школа і першим її завідуючим став Верба Данило Денисович, який мав на той час університетську освіту. З його ініціативи при школі був створений дитячий кооператив, який забезпечував потреби учнів у письмових приладдях.

У 1922 році Сарська початкова школа була перейменована в трудову школу.

У 1936 році відбувся перший випуск учнів 7 класу. Директором школи в той час пра­цював Василь Павлович Березовський. Було впорядковано подвір'я школи, розширено на­вчальні площі.

У 1937 році, в період масових політичних репресій, не обійшла гірка доля і колектив Сарської школи. Був репресований директор школи Боряк Степан Васильович та вчитель математики Шкляр Юрій Григорович.

Напередодні війни Сарська семирічна школа з 1938 року стала середньою школою, перший випуск учнів з середньою освітою відбувся у 1941 році. Директором школи був Копа А.Д., завучем Мигаль М.Г. Кваліфікованих спеціалістів на той час було мало, лише Шевель Діна Борисівна мала вищу освіту. Копа А.Д., Мигаль М.Г., Пустовіт А.І. мали середню спеціальну і решта вчителів — середню освіту.

У семирічні школи були реорганізовані Сарська (Миколаївська) і Крутьківська школи, в Червоному Куті пра­цювала початкова школа.

Неписьменність трудящих була ліквідована тільки напередодні війни. Під час окупації школа не працювала, після звільнення села у 1943 році середня і семирічні школи відновили роботу.

ПЕРШИЙ РІК ПІСЛЯ ОКУПАЦІЇ

Зі спогадів директора Сарської семирічної школи Пустовіт А.І.

1943 рік... Ішла тяжка Велика Вітчизняна війна... І як тільки територію нашого району було звільнено від фашистської окупації, уряд поряд з нелегкими господарськими справами не забув і про освіту. Усім школам району було поставлено завдання: через десять днів, 1 жовтня, розпочати навчання.

20 вересня 1943 року я вже була призначена директором Сарської семирічної школи, що до війни була середньою. Завучем призначили Приступу Івана Павловича, який за станом здоров’я не міг бути на фронті. Дружній працелюбний учительський колектив складався здебільшого з жінок, чоловіки яких були на фронті.

Основне приміщення школи потребувало капітального ремонту: було зруйноване водяне опалення, вибиті майже всі вікна, зруйнована шкільна майстерня, знищена частина парт.

Школа не мала ніяких бюджетних коштів; не було ні дров, ні скла.

За допомогою колгоспів (хоч їм було теж сутужно), батьків учнів та учительського колективу відремонтували два шкільні приміщення. Основного приміщення відремонтувати, звичайно, не змогли. 1 жовтня 1943 року у школі розпочалися заняття.

Колгоспи завезли дрова, але їх до кінця навчального року не вистачило. Голова сільської ради дозволив нам зрубати біля цвинтаря дві верби. Вільні від уроків учителі та учні 7 класу зрубали їх, але й цього було недостатньо. Тоді ми самі вирішили спиляти ще й великий кленок, що стояв неподалік від верб.

На великій перерві всі учні школи забрали колоди і гілля, миттю поскладали їх на шкільному подвір’ї. Навіть першокласники не залишились без діла. Вони визбирали всі гілочки і понесли до школи.

Усі діти шкільного віку були взяті на облік. Але не всі батьки пускали своїх дітей до школи, бо деякі не мали в що вдягтись, узутись. Дякуючи наполегливості учительського колективу, всі учні були охоплені навчанням.

Працювати було тяжко. Не було підручників, не було зошитів, наочних посібників. Від гарного фізико-математичного кабінету, створеного до війни, не залишилось нічого.

Букварі і старі підручники довелось збирати в колишніх учнів. Ту невелику кількість зошитів, що їх одержувала школа, віддавали учням.

Учителям доводилось плани і конспекти писати між рядками у старих журналах та книжках. І тільки завдяки великим зусиллям педагогів було забезпечено рівень знань учнів, що його вимагала програма.

У кінці навчального року приїхав інспектор РВНО з перевіркою, він відмітив, що знання учнів 7 класу далеко кращі, ніж в інших школах. Роботою учительського колективу він залишився задоволений.

У наступному 1944/1945 році, хоч війна ще тривала, але працювати стало легше. Школа уже мала невеликі бюджетні кошти, підручники, зошити та інше канцелярське приладдя.

Був відремонтований основний будинок школи. Правда, вікна довелось вставляти з невеличких шматочків скла. Школа була забезпечена паливом. Учительський колектив поповнився учителями, які повернулися з евакуації.

Я завжди згадую наш дружній і міцний учительський колектив: Приступу Івана Павловича, Пилипенко Наталію Григорівну, Кійко Віру Єрастівну, Сокологорську Євдокію Василівну, Пісного Миколу Даниловича, Лукаш Ольгу Іванівну, Курилко Галину Мусіївну.

За 1953-1960 роки середню освіту одержали 438 учнів, у шістдесяті роки - 351, у сімдесяті роки - 601, у вісімдесяті - 362, у дев'яності - 315. За переписом 1989 року, з кожної тисячі осіб понад 600 мали вищу і середню освіту. За останні вісім років кількість учнів у школі зменшилась: у 2008 р. — до 234., у 2010 році — до 182 учнів у 2015 році - 178.

Більше ста років навчання дітей здійснювалося у трьох окремих приміщеннях, що були збудовані у різні часи. У 1987 році директором школи Харадзе С. О. та заступником директора з виробничого навчання Пустовітом В. І. була розпочата робота у пошуках можливостей будівництва нового сучасного приміщення навчального закладу. У 1991 році новозбудоване приміщення було здане в експлуатацію.

У 1996 році школа отримала статус спеціалізованої з поглибленим вивченням біології, що дало можливість надання більш якісних освітніх послуг сільським дітям і сприяло глибшій предметній підготовці юних обдарувань. Статус спеціалізованої школа має і до нині.

Сарська спеціалізована школа сьогодні – це сучасний освітній заклад, що має добру матеріально-технічну базу: два повноцінних комп’ютерних класи з доступом до мережі інтернет, навчання здійснюється за кабінетною системою. У 2012 році на базі школи було створено громадську організацію «Село – мій дім» для участі в проекті МРГ-2 ЄС і ООН, завдяки чому було замінено вікна (що становить 51 % від загальної кількості). Протягом 2014-2015 років завдяки підтримці Сарівської сільської ради та батьківської громади було дозамінено вікна та придбано новий комп’ютерний клас. Школа є центром Сарського освітнього округу. На даний час у закладі навчається 165 учнів і працює 22 членів педагогічного колективу.

Із 1937 по 2016 рік директорами школи працювали: Копа Андрій Денисович (1937 – 1941рр), Пустовіт Антоніна Іванівна (1943 – 1950 рр), Шестопал Микола Іванович (1950-1967 рр), Наріжний Ілля Юхимович (1967-1978), Карпенко Анатолій Васильович (1978-1979 рр), Харадзе Сергій Олександрович(1979-2012 рр), Огризько Ігор Васильович (з 2012р.).

Знаковими постатями пелагічного колективу є: Пісний Микола Данилович, Зубко Олена Олексіївна, Харадзе Сергій Олександрович, Харадзе Наталія Григорівна, Клименко Віра Климентіївна, Марухач Павло Іванович, Дерв’янко Марія Луківна, Пустовойтова Віра Семенівна.

Винятковою особистістю серед педагогів Сарської спеціалізованої школи можна назвати Пісного Миколу Даниловича, який із 1932 року працював учителем і викладав німецьку мову, малювання, музику, співи. Він пройшов усю радянсько-німецьку війну. 25 жовтня 1945 року демобілізувався і продовжив працювати вчителем. Микола Данилович присвятив школі близько 50 років.

Школа славиться учительськими династіями: Грицан Андрій Макарович та Грицан Тетяна Юхимівна (подружжя), Демидко Віктор Григорович Та Базавлук Оксана Вікторівна (бать і донька), Дерв’янко Оксана Йосипівна та Дерв’янко Віктор Борисович (мати і син), Кириченко Марія Василівна і Кириченко Тетяна Олексіївна (мати і донька), Лисенко Віталій Володимирович та Лисенко Іван Володимирович (брати), Марухач Павло Іванович та Марухач Лідія Самійлівна (чоловік і дружина) Мусієнко Олександра Іванівна та Мусієнко Андрій савич (подружжя), Наріжний Ілля Юхимович та Наріжна Галина Леонтіївна (подружжя), Огризько Ігор Васильович та Огризько Надія Михайлівна (подружжя), Олефіренко Парасковія Григорівна та Будник Надія Василівна (мати і донька), Пустовіт Антоніна Іванівна та Пустовіт Віктор Іванович, (подружжя), Порожній Михайло Степанович і Подорожня Галина Яківна (подружжя), Харадзе Сергій Олександрович та Харадзе Наталія Григорівна (подружжя).