Консультації для батьків

Консультація для батьків

 

«Агресивність та її прояви у житті дитини»

Агресивна поведінка — одне з найпоширеніших порушень серед дітей дошкільного віку, оскільки це найшвидший і найефективніший спосіб досягнення мети.

Агресія — загалом нормальна для дитини реакція, і проявляється агресивність у різних формах.

Формами вербальної (словесної) агресії є: обзивання, настирні скарги, зухвалість по відношенню до дорослих або однолітків, висміювання, колючі зауваження з метою викликати в іншої людини неприємні емоції.

Формами невербальної агресії є фізична й нефізична. Агресія фізична — це безпосереднє спричинення болю іншим людям, має два варіанти. Перший — це псування оточуючих предметів, а другий — це спричинення болю за допомогою фізичного нападу (різного роду удари, штовхання, підніжки, щипання, кусання, дряпання, викручування рук, удари різними предметами тощо).
 Напад не завжди спрямовується на джерело агресивної реакції. Дитина може зірватися на своєму однолітку, іграшках, порвати малюнки, таким чином переносячи свою агресію з того, хто її викликав, на іншого, причому, як правило, того, хто несе в собі меншу загрозу для дитини або викликає менший інтерес.
 Агресія з перенесенням, як другий тип фізичної агресії, виникає тоді, коли на основі попереднього досвіду дитина здатна припустити, що за свої агресивні дії по відношенню до дорослого її покарають. Агресивна поведінка в такому разі буде спрямована на людей більш слабких – молодших братів і сестер або товаришів.

Основна риса агресивних дітей – це надмірна запальність, що важко стримується. У такі моменти в дитини виникають проблеми з контролем своєї реакції на негативні стимули, які її викликали.

Одним із чинників, що сприяють виникненню агресивної поведінки, є телебачення. Воно має серйозний вплив на формування агресивної поведінки. Діти відтворюють агресивну поведінку, побачену у фільмах, засвоюють її та застосовують у інших ситуаціях. Їм дуже складно відділити реальність від вигадки, тому деякі сцени й образи переносяться дітьми в їх власне життя, вони ототожнюють себе з іншою людиною або персонажем фільму. Важливо розуміти, що телевізійні сцени насильства є подвійною причиною жорстокої поведінки дітей.

 

Вплив сім’ї на виникнення агресії у дітей

Атмосфера, що панує в домі, має величезний вплив на розвиток дитини. Якщо атмосфера вдома наповнена дружелюбністю, взаємною любов'ю та злагодою, дитина одержує правильний зразок поведінки, а порушення в сім'ї міжособистісних відносин може призвести до формування небажаної поведінки. Дитина, яка росте в домі, повному сварок і скандалів, через якийсь час і сама починає проявляти агресивну поведінку.
 Небезпечною для правильного розвитку особистості дитини є також розбіжність думок батьків та інших членів сім'ї у відношенні до певної моделі виховання. Відсутність єдиного цілісного підходу ускладнює формування характеру в дитини та впливає на підвищення збудливості й агресивності.
 На агресію впливають і суворі форми покарання за неправильну поведінку. Суворе виховання зовсім не зменшує кількість агресивних учинків, а, навпаки, збільшує їх інтенсивність. Часто агресивні батьки підбурюють і підсилюють агресію своїх дітей, заохочуючи їх у певних ситуаціях проявляти войовничу, непримиренну позицію по відношенню до оточуючих.
 Коли батьки відштовхують своїх малюків, це теж є важливою причиною бунтарської поведінки дітей. Відсутність ніжності, любові, позитивних прикладів породжує в них стан ворожості, а іноді й агресії. Виховання, що характеризується жорстокістю, відсутністю милосердя, неприйняттям дитини як особи та високим рівнем контролю над її поведінкою, значною мірою сприяє формуванню агресії.

Причини виникнення агресивної поведінки слід шукати у вихованні, спілкуванні з іншими людьми та наростаючих вимогах, що пред'являються до дітей, також варто враховувати і природжені схильності до насильства.

Виховання

самостійності

у дошкільників

Зазвичай батьки починають замислюватися про самостійність своєї дитини, коли вона починає ходити до школи. Проте починати виховувати цю якість потрібно набагато раніше – і чим раніше, тим більших успіхів можна досягти.                                                                                         

 Перш ніж говорити про те, як же виховувати в дітях самостійність і коли необхідно це робити, потрібно визначитися з тим, що це таке. Відповідь на питання, що ж таке самостійність, буде різною, залежно від віку дитини. Зазвичай, самостійність розуміють приблизно так: «це вміння людини особисто, без сторонньої допомоги управляти і розпоряджатися своїм життям», «це вміння самому приймати рішення і нести відповідальність за їх наслідки » тощо. Але всі ці визначення практично не застосовні до маленьких дітей - 2-3-х років або до дошкільнят, хоча і в них ми можемо спостерігати деякі навички самостійності.

 Прийнятно використовувати наступне визначення самостійності: «це здатність себе зайняти, здатність чимось займатися самому якийсь час, без допомоги дорослих». Фахівці визначають самостійність таким чином: вміння діяти за власною ініціативою, помічати необхідність своєї участі в тих чи інших обставинах; вміння виконувати звичні справи без звернення за допомогою і контролю дорослого; вміння усвідомлено діяти в ситуації заданих вимог та умов діяльності; вміння усвідомлено діяти в нових умовах (поставити мету, врахувати умови, здійснювати елементарне планування, отримати результат); вміння здійснювати елементарний самоконтроль і самооцінку результатів діяльності; вміння переносити відомі способи дій в нові умови.

 Самостійність розвивається поступово, і починається цей процес досить рано. Давайте відзначимо найбільш важливі етапи та вікові періоди для становлення цієї найважливішої людської якості.

Етапи становлення

Ранній вік.

Вже в 1-2 роки у дитини починають з'являтися перші ознаки самостійних дій.

 Особливо яскраво прагнення до самостійності проявляється в 3 роки. Існує навіть таке поняття, як криза 3-х років, коли дитина раз у раз заявляє: «Я сам!». У цьому віці вона все хоче робити самостійно, без допомоги дорослого. Але на цьому етапі самостійність є лише епізодичною характеристикою дитячої поведінки. До кінця цього періоду самостійність стає відносно стійкою особливістю особистості дитини. Як бачимо, передумови розвитку самостійності складаються в ранньому віці, однак лише починаючи з дошкільного віку, вона набуває системність і може розглядатися як особлива особистісна якість, а не просто як епізодична характеристика дитячої поведінки.

Рекомендації:

1. Необхідно пам'ятати, що не потрібно виконувати за дитину те, що вона може зробити сама. Якщо дитина вже навчився, наприклад, одягатися без допомоги дорослого, то дайте їй можливість робити це самостійно! Звичайно, Ви можете одягнути дитину швидше, ніж вона зробить це сама, чи нагодувати її, не забруднивши одяг і все навколо. Але тоді Ви будете заважати зростанню самостійності дитини.

2. Слід допомагати дитині тільки в тому випадку, якщо вона сама просить дорослого про допомогу. Не потрібно втручатися в діяльність дитини тоді, коли вона чимось зайнята, якщо вона не просить Вас про це. Звичайно, дорослі часто краще розуміють, як виконати ту чи іншу дію, але важливо дати можливість дитині знайти рішення самостійно! Нехай дитина вчиться осягати якісь речі самостійно і робити маленькі відкриття. Але батькам при цьому слід бути розумними! Якщо дитина робить щось, що являє небезпеку для неї, то слід, звичайно ж, захистити її від цього, навіть якщо вона не просить про це.

3. Потрібно всіляко заохочувати прагнення до самостійності. У цьому віці дитина дуже часто повторює: «Я сам!».

Важливо не перешкоджати їй в цьому прагненні (звичайно, в межах розумного), всіляко стимулювати її спроби до самостійних дій.

Дуже часто батьки на невмілі спроби свого чада щось зробити самостійно реагують так: «Не заважай!», «Відійди», «Ти ще маленька, не впораєшся, я сам (а) все зроблю» і т.д.

 Намагайтеся давати дитині можливість спробувати свої сили. Хоче помити підлогу, - дайте відерце і ганчірку. Вам буде потрібно потім усього кілька хвилин, щоб непомітно прибрати за дитиною калюжі, що утворилися в результаті праці, але зате у неї будуть формуватися навички не  тільки самостійності, але й працьовитості. Хоче попрати свій носовичок? Дозвольте зробити це Нічого страшного, якщо потім Вам доведеться перепрати , адже в даний момент не так важливий кінцевий результат. Підтримуйте дитину і схвалюйте її дії - адже вона так має потребу в цьому. Головне не робити предметом глузувань її невмілі спроби.

 Адже від малюка деколи потрібно дуже багато зусиль для того, щоб зробити те, що дорослому здається простим і нескладним.

 Якщо у дитини щось не виходить, можна делікатно пояснити їй помилку і обов'язково підбадьорити, допомогти повірити в те, що у неї обов'язково все вийде.

Дошкільний вік

1. У цьому віці непогано давати дитині можливість самостійно вибирати те, що вона сьогодні одягне. Але при цьому варто не забувати, що дитині потрібно допомогти з вибором. Їй потрібно пояснити, наприклад, що зараз осінь, дощі, прохолодно на вулиці, тому літній одяг треба відкласти до весни, а от з осінніх речей вона може вибрати те , що більше до душі. Можна також починати разом з дитиною робити покупки в магазині і враховувати її вибір.

 2. Але, мабуть, головне завдання дорослого - привчити дитину до думки, що для неї, як і для всіх в сім'ї, існують певні правила і норми поведінки, і вона повинна їм відповідати. Для цього важливо закріпити за дитиною постійне доручення, відповідне до її віку. Звичайно, можливості дитини в дошкільному віці ще дуже невеликі, але все-таки вони є. Навіть найменший малюк 2-3-х років, а тим більше дошкільник, в змозі прибрати, наприклад, свій куточок з іграшками. Також обов'язком дошкільника в сім'ї може стати поливання кімнатних рослин, допомога у сервіровці обіднього столу (розкласти серветки, столові прибори, поставити хліб) допомога у догляді за домашнім вихованцем тощо.

 3. Не слід захищати дитину від проблем: дозволяйте їй зустрічатися з негативними наслідками своїх дій (або своєї бездіяльності)

 4. Виховання самостійності передбачає також формування в дитини вміння знайти самому собі заняття і якийсь час займатися чимось, не залучаючи до цього дорослих.

5. Основною помилкою дорослих у вихованні дитячої самостійності є, найчастіше , гіперопіка дитини і повне усунення від практичних дій.



Консультація для батьків

«Виховуємо казкою» 

«Казка, фантазія – це ключик, за допомогою якого можна відкрити джерела думки і слова. Без казки, без гри уяви дитина не може жити… Казка – це образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови».

                                                                    В. Сухомлинський

 

       Дошкільний вік є найбільш важливим періодом формування моральних і загальнолюдських цінностей. Одним з ефективних засобів розвитку доброзичливих взаємин у дітей дошкільного віку є казка. У чарівний світ казок дитина потрапляє в самому ранньому віці. Слухаючи їх, малюк, немов по сходах, йде по життю і залишається з нею назавжди. З дитячої казки починається його знайомство зі світом літератури, з миром людських взаємин і з навколишнім світом в цілому. Казка є таким же необхідним етапом розвитку дитини, як і гра.

Казка активно впливає на почуття і розум дитини, розвиває його сприйнятливість і емоційність. У казці ніхто не вчить дитину «жити правильно». 

Дитина вчитися розуміти вчинки героїв  казки, події казкового сюжету природно і послідовно випливають одне з іншого. Діти прагнуть скористатися позитивним прикладом свого героя. Казка допомагає виробити те чи інше ставлення до навколишньої дійсності, до вчинків людей, викликає прагнення наслідувати хорошому казковому герою і противитися поганому поводженню казкових героїв, тим самим закласти в душі і свідомості дитини певні моральні установки. Діти і казка нероздільні, вони створені одне для одного і тому знайомство з казками допомагає у вирішенні морального виховання дітей дошкільного віку.

    Казки є важливим виховним засобом, протягом століть виробленим і перевіреним народом. Життя, народна практика виховання переконливо довели педагогічну цінність казок. Діти і казка - нероздільні, вони створені одне для одного і тому, знайомство з казками свого народу має обов'язково входити в курс освіти і виховання кожної дитини.

     Народні казки містять своєрідну програму морального виховання. Поряд з приказками та прислів'ями народні казки є найважливішим засобом морального виховання дітей. Формуючи у дітей перші моральні уявлення, вихователь прагнути прищепити дітям почуття прекрасного, адже, поняття етики та естетики в педагогічному процесі тісно взаємопов'язані.

 Дійсно, не можна навчити дитину правди, добра, без формування у нього понять «гарне» і «негарне», «справжнє» і «хибне», не можна навчити його прагнути до захисту правди, добра, чи не сформувавши в нього емоційний протест проти зла і брехні , вміння цінувати прекрасне й добре в природі і людях. 

    Одним з головних засобів морального виховання є книга. Книга казок - це перший «підручник життя» людини. Казка є невід'ємним елементом у вихованні дітей. Вона доступною мовою вчить дітей життя, розповідає про добро і зло. Діти легше розуміють казку, ніж прісну дорослу мову. Тому якщо дорослі хочуть допомогти пояснити щось дитині, підтримати його, доведеться згадати мову дитинства - казку. Читаючи і розповідаючи казки, дорослі розвивають внутрішній світ дитини. Діти, яким з раннього дитинства читалися казки, швидше починають говорити, правильно висловлювати свої думки. Дитячі казки розширюють словниковий запас малюка, допомагають правильно будувати діалог, розвивають зв'язну логічну мова. Не менш важливо зробити мову дитини емоційною, красивою. Формується вміння ставити запитання. Велике значення треба приділити конструювання слів, пропозицій, словосполучень. Дуже важливий зв'язок між мовною та розумовою діяльністю дітей. Казка допомагає формувати основи поведінки і спілкування.

    Для читання казок важливо вибрати «правильний» час, коли дитина буде спокійною і в доброму гуморі. Можна робити це перед сном, коли є час обговорити казку. Читати потрібно з задоволенням і не відволікатися, це принесе більше користі і позитивних емоцій. Казки розширюють пізнання дітей. Роль дитячих казок у вихованні дітей не може бути не помічена. Дитина, представивши образи, вчиться розуміти внутрішній світ героїв, співпереживати їм і вірити в силу добра. Роль дитячих казок не обмежується тільки приємним проведенням часу. Після прочитання казки важливо поговорити з дитиною використовуючи питання: Чи сподобалася тобі казка? Що сподобалося найбільше? Хто головний герой? Хто з героїв сподобався? Як вчинив головний герой? А як би ти вчинив на його місці? Пояснити малюкові, як чинити не можна і як можна, закріплювати бажання слідувати позитивний приклад героїв казки.

       Казка є одним з найдоступніших засобів, для повноцінного розвитку дитини. Не потрібно применшувати роль дитячих казок у вихованні дітей. Отже, правильно підібрати казки з віковими особливостями дітей, можна позитивно впливати на емоційний стан дитини. Схвалення позитивних вчинків казкових героїв і несхвалення негативних дозволяє малюкам не тільки зрозуміти але і застосовувати в реальному житті поняття про те, як можна чинити, а як не можна.

                                                               Консультація для батьків

«Погані слова

у благополучній родині» 

«Ми його цього не вчили!» - вигукують перелякані батьки, чуючи від своєї дитини «негарні»слова. Справді, звідки з’являються такі вислови у дітей, які ростуть у благополучних родинах?

Якщо задуматись, то джерел знайдеться дуже багато. Телебачення наповнює життя дитини не тільки гарним. Чи завжди Ви контролюєте те, що дивиться Ваш малюк? Навіть сучасні мультфільми мають грубі, жаргонні вислови.

Дитячий садок, двір, в якому гуляє дитина, і навіть родина (як це не дивно звучить) – це «вчителі» маленької людини.

Які слова вважати поганими? Звичайно ж, це нецензурні вислови, лайливі та брутальні слова, слова, які принижують і ображають людей. Також так звані «жаргонні» слова.

Вони сильно засмічують дитяче мовлення й дратують батьків. Боротися з ними чи ні – справа кожної родини. Насправді, сьогодні цим нікого не здивуєш, і багато батьків упокорюються із такою ситуацією. А так хочеться все-таки чути правильне, гарне мовлення!

Чому діти лаються? Поки вони ще малі (років до 4-5), вони просто копіюють дорослих не розуміючи того, що говорять. Тут дуже важливою є реакція батьків. Не губіться, скажіть спокійно, що так говорити недобре. Обов'язково скажіть, що такі слова Вас засмучують. Поясніть, чому ці слова не прийнято вживати. Не думайте, що малюк не зрозуміє. Нехай зміст Вашої промови буде йому не зовсім зрозумілий, зате він добре почує Ваші стривожені інтонації та зрозуміє, що так краще не робити.

Якщо такий спосіб не спрацьовує і лихослів’я повторюється, намагайтесь з'ясувати причини такої поведінки. Можливо, Ваша дитина когось наслідує?

На кого хоче бути схожим Ваш малюк? Може на тата або дядька? Цілком ймовірно, що це якийсь герой мультфільму. І саме цей «ідеал» використовує у своєму мовленні такі слова. А що думає малюк? «Я теж хочу бути сильним, рішучим… Отже, необхідно говорити такі слова». Попросіть того, на кого дитина прагне бути схожим, ретельно контролювати своє мовлення (звісно, якщо це реальний персонаж). А якщо лихослів’я прийшло з мультику, намагайтесь зменшити час, проведений дитиною біля телевізора, і прагніть ретельніше обирати, що саме буде дивитися Ваш малюк.

А може, він лається, тому що хоче привернути до себе увагу? Так часто буває, коли батьки занадто зайняті. Звісно, те, що її будуть сварити за таку поведінку, не має значення, тому що навіть «негативна» увага для дитини – теж результат. «Сварять – значить їм не однаково. Раз їм не однаково – значить, вони мене люблять», - от що відчуває маленький лихослов.

Поміркуйте, скільки часу Ви проводите разом з дитиною? Не просто поруч, не просто в одній квартирі. Скільки часу ви разом щось робите? Разом кудись ходите? Разом розмовляєте? Змініть ситуацію – і погані слова зникнуть самі.

Може статися і так, що це, так звана, маленька помста. Адже в дитячому житті не так вже й мало приводів для образ. Мама не похвалила за якесь досягнення, тато затримався на роботі, народився братик, і батьки тепер менше приділяють уваги… Образа знаходить вихід у вигляді лайок. Знайдіть та усуньте причину образи, і Ви впораєтесь із проблемою.

Дитина лається тому, що вона так бореться за свою свободу та незалежність. Ця причина теж береться до уваги. Подумайте, як багато обмежень і заборон Ви виставляєте своїй дитині? Звичайно, у чотири роки ще складно дати дитині право приймати серйозні рішення. Але можна запитати, хоче вона з'їсти котлету або рибу? Одягти червону кофту або синю? Починати можна з малого.

Може статися, що дитина потрапила до такого дитячого колективу, де лаються? Може. Як правило, потрапляючи до нового дитячого колективу, малюк намагається до нього пристосуватися. І якщо в колективі взято за правило лаятися, він просто приймає чужі норми поведінки, щоб бути прийнятим. Ізолювати його не потрібно. Що ж робити? Допомогти розвивати впевненість у собі, щоб у будь-якій обстановці та оточенні дитина могла досягти успіху і без використання поганих слів. І розуміла, що добре, а що – погано.

Що робити, щоб дитина не лихословила?

* Оточіть її увагою та теплом.

* Обмежте вплив телебачення.

* Створіть сприятливу атмосферу вдома.

* Якщо Ви караєте дитину за лайку, то покарання повинне бути зрозумілим дитині (поясніть, за що) і не принижувати її гідність.

* Не можна ігнорувати «погані» слова.

* Навчіть дитину іншого способу висловлення емоцій: «Я розсерджений», «Мені не подобається»…

Консультація для батьків

«Причини ліворукості й

 основні нюанси,

які повинні врахувати батьки,

навчаючи малят»

Ваша дитина бере іграшки лівою рукою? Тільки за її допомогою вона хоче їсти і малювати? Не засмучуйтеся, швидше за все, вона просто шульга, як і приблизно 15% населення Землі.

Ще зовсім нещодавно ліворуких намагались переучувати. Наші батьки, бабусі й дідусі пам'ятають випадки, коли таких дітей насильно примушували писати правою рукою. Проте в даний час науково доведено, що таке переучування негативно впливає на розвиток дитини. Надалі в неї можуть виникати проблеми з концентрацією уваги, пам'яттю, читанням, письмом і навіть вимовою (заїкання), у тому числі у вигляді таких порушень, як дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення процесу читання) та дізорфографія (стійке порушення здатності застосовувати орфографічні правила при написанні завдань або свого мовного задуму).

Усе це відбувається внаслідок надмірних і невиправданих перевантажень півкулі мозку, яка за своєю природою не є домінуючою. До того ж це ще й зайвий стрес для дитини, який з часом здатний призвести до зниження самооцінки.

Тим часом володіти лівою рукою – це ж зовсім непогано, у ліворуких просто «інший задум організму» щодо принципу своєї роботи. У багатьох культурах лівші сприймались і сприймаються дуже добре. Стародавні інки навіть поклонялись їм. А в північній Америці індіанське плем'я Зуньї вірило, що ліворукі люди приносять щастя. Стародавні божества вважались шульгами, а лікарі та чаклуни завжди зображувалися тримаючи атрибути своєї професії в лівій руці.

Ліворукість – звідки вона береться?

Ліворукість є результатом домінування в головному мозку правої півкулі, унаслідок чого ліва частина тіла стає більш ефективною. Ліворукість, названа також лівосторонньою латералізацією, найчастіше успадковується генетично. До рідкісних належать випадки, коли вона є результатом пошкодження або слабкого розвитку лівої півкулі мозку. Право- або ліворукість є тільки однією з ознак домінування однієї половини тіла над іншою. Щоб точно визначити домінуючу півкулю, треба перевірити всі парні органи – очі, вуха, ноги. Буває, що дитина лівша, але «правоножна» або «правоглазна», і це називається змішаною латералізацією, що може передбачати деякі труднощі.

Коли з'являється ліворукість і як її розпізнати?

Уже однорічні діти проявляють тенденцію до частого використання певної руки. На даному етапі єдине, що ви можете зробити, це спостерігати. У більш пізньому віці переважання стане більш помітним. Практично протягом двох років формується право- або ліворукість, і коли дитина досягає віку 4–5-ти років, це стає очевидним.
 Як нам у домашніх умовах визначити, чи є дитина ліворукою? Дайте відповіді на такі запитання:

Ваша дитина лівша? Будь ласка, не переживайте й не намагайтесь переучувати її на праву руку, це принесе більше шкоди, ніж користі. Якщо немає проблем з моторикою, вам навіть не знадобиться жодного візиту до фахівця. Але якщо в дитини є труднощі у навчанні письма, малювання, то, ймовірно, вам усе-таки необхідно буде отримати педагогічну або психологічну консультацію. У ході дослідження малюк пройде ряд стандартних тестів, що дозволяють визначити латералізацію рук, ніг, очей, вух. Можливо, дитині запропонують певні вправи (які треба буде виконувати у школі або індивідуально

вдома).
 Як допомогти ліворукій дитині?

Світ правшів іноді накладає справжні труднощі на ліворуких дітей, тому дуже важливо допомогти їм адаптуватися. Створення атмосфери прийняття та розуміння можливих труднощів, мотивація на працю й заняття, зокрема, на додаткові компенсаційні вправи, – це основні завдання для батьків.

У період дошкільного віку дуже важливо, щоби батьки підготували дитину до ролі учня, забезпечуючи їй особисту участь у всіх відповідних заходах. Необхідно щодня читати дітям книги, заохочувати різні ігри, стимулюючі уяву, розвиваючи мислення й мову; разом пізнавати світ і природу, залучати малюків у заняття, які вимагають безпосереднього використання рук. Пам'ятайте, що про вашого маленького шульгу необхідно буде попередити вихователя та вчителя, щоб вони змогли підготувати відповідне робоче місце для дитини.
 Учимось писати та малювати

Діти, які тільки починають навчання у школі, приходять уже з наявністю базових рухових навичок, необхідних для подальшого розвитку каліграфічного написання слів. Тому, щоб допомогти вашій дитині-шульзі навчитись писати, необхідно насамперед підготувати для неї робоче місце та врахувати такі нюанси:

Також у процесі навчання необхідно звернути увагу на:

При навчанні письма та малювання важливо, щоб дитина використовувала письмове приладдя, безпосередньо призначене для ліворуких. На нашому ринку можна зустріти товари різних зарубіжних компаній – ручки (наприклад, фірм «Pelikan Junior», «Stabilo» та ін.), олівці (Faber Castell, Stabilo та ін.). Вони підходять для дітей з ергономічної точки зору – з урахуванням сили дитини та кривизни долоні, а фактура матеріалу, з якого виготовлені вироби, покликана сприяти впевненому захопленню.

І остання порада: найголовніше – мотивуйте дитину та підтримуйте її. Постарайтеся зробити так, щоб можливі невдачі в навчанні не стали причиною стресу чи небажання вашого малюка осягати новий навчальний матеріал. Зробіть усе, щоб із вашої дитини виросла впевнена в собі доросла людина.

Ліворукість набирає популярність

Ви повинні знати, що в останні роки кількість людей, визнаних шульгами, зростає. Ідучи назустріч їхнім потребам, виготовляється все більше й більше предметів побуту. У багатьох країнах створюються спеціальні магазини для ліворуких, в яких можна придбати адаптовані шкільне приладдя й різні інструменти. На численних форумах і сайтах створюються спільноти ліворуких. Педагогів навчають праці з дітьми, які пишуть лівою рукою. В Англії навіть був створений міжнародний клуб шульг, який установив 13 серпня Міжнародним днем шульги. Тож неодмінно привітайте в цей день вашого малюка й вірте в його успіх!

 


    Чому більшості шестирічок важко      адаптуватися до школи?


Початок навчання дитини в 1-му класі — складний і відповідальний етап у її житті. Адже відбувається дуже багато змін. Це не тільки нові умови життя та діяльності — це й нові контакти, нові стосунки, нові обов’язки. Змінюється все життя дитини: все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам і турботам. Звикання до школи — тривалий індивідуальний процес. Згідно зі статистикою, тільки 50% дітей адаптується до нових умов і вимог протягом півроку. Другій половині потрібно більше часу.

Адаптаційний період у шестирічок більш тривалий, ніж у семирічок. У шестирічок спостерігається більш висока напруженість всіх систем організму, більш низька і нестійка працездатність. Рік, що відокремлює шестирічну дитину від семирічної, дуже важливий для її фізичного, функціонального і психічного розвитку. Саме в цей рік формуються такі важливі новоутворення: інтенсивно розвивається регуляція поведінки, орієнтація на соціальні норми і вимоги, закладаються основи логічного мислення.

У вересні хворіють більшість дітей, деякі скаржаться на втому, головний біль.

Саме про це попереджають медики.

Це фізіологічна адаптація дітей. Соціально-психологічна адаптація полягає в освоєнні нового соціального статусу «учень», а також у налагодженні ефективного спілкування з однолітками і вчителем. Діти швидко звикають до класовода. Але проблема в тому, що інших дорослих вони не сприймають як вчителів. Для малечі існує школа, директор, завуч і класний керівник.

Біологічна адаптація — це пристосування до нового режиму навчання й життя. Траплялися випадки запізнень на уроки. Режим дня змінився не лише у дітей, а й у батьків в першу чергу. 

Психологічна адаптація — це входження до нової системи вимог, пов’язаних з виконанням навчальної діяльності. Всі спілкуються між собою, знаходять партнерів для гри. Діти вже звикли до певних правил: привітання, шикування для переходу в інший клас або в їдальню, миття рук перед сніданком, закінчення уроку по дзвіночку класного керівника. Більшість дітей дотримуються правил поведінки в школі, в їдальні, але потребують постійного нагадування. Особливо, під час перерви. Діти не вміють самостійно складати портфель до школи, самостійно підготуватися до уроку вміють не всі.

Соціальна адаптація — це процес входження до учнівського колективу. Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).

Розглянемо чинники, що впливають на успішність адаптації дитини до школи:

·         функціональна готовність до початку систематичного навчання: організм дитини повинен досягти такого рівня розвитку окремих органів і систем, щоб адекватно реагувати на дії зовнішнього середовища.

·         вік початку систематичного навчання: не випадково

·         стан здоров’я: це один з основних факторів, що впливають не лише на діяльність і успішність процесу адаптації до школи, а й на процес подальшого навчання. Найбільш легко адаптуються здорові діти.

·         рівень тренованості адаптаційних механізмів: безумовно, першокласники, що відвідували раніше дитячий сад, значно легше адаптуються до школи, ніж «домашні», не звичні до тривалого перебування в дитячому колективі;

·         особливості життя дитини в сім’ї: велике значення мають такі моменти як психологічна атмосфера в сім’ї, взаємостосунки між батьками, стиль виховання, статус дитини в сім’ї, домашній режим життєдіяльності дитини тощо;

·         психологічна готовність до шкільного навчання: психологічна готовність передбачає інтелектуальну готовність (рівень розвитку пізнавальних здібностей), емоційно-вольову готовність (емоційна зрілість, адекватність емоційного реагування, вольова регуляція поведінки) і особову готовність (мотиваційна готовність, комунікативна готовність);

·         раціональна організація учбових занять і режиму дня: однією з головних умов, без яких неможливо зберегти здоров’я дітей протягом навчального року, є відповідність режиму учбових занять, методів викладання, змісту і насиченості учбових програм, умов зовнішнього середовища віковим можливостям першокласників;

·         відповідна організація рухової активності дитини: рухова активність – найефективніший спосіб попередження і своєчасного запобігання стомлення, підтримки високої працездатності.

 

Можна виділити наступні ознаки адаптації дитини до школи:

1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх.

2.Новоспечений учень справляється зі шкільною програмою.

1. Дитина проявляє самостійність при виконанні домашніх завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати.

2. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.

Оптимальний адаптаційний період складає один-два місяці. Залежно від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким. Адаптація дитини до школи процес не односторонній: не тільки нові умови впливають на малюка, але і сам він намагається змінити соціально — психологічну ситуацію.

Дезадаптація

Причини дезадаптації:

1.Відсутність позитивної установки дошкільного життя (батьки залякують школою).

2.Не сформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками (комунікативні труднощі).

3.Незнання вчителем індивідуально-психологічних особливостей дитини, авторитарний характер педагогічної діяльності вчителя.

4.Невідповідність режиму, методів виховання і в школі.

5.Недостатній інтелектуальний розвиток дитини, відсутність допомоги з боку батьків і вчителя.

Ознаки дезадаптації : підвищена стомлюваність, дратівливість, спалахи гніву, замкнутість, погана успішність, агресивність або, навпаки, надмірна соромливість, підвищена тривожність, низька самооцінка.

Прояви дезадаптації: відставання від програми; швидка втомлюваність; недисциплінованість; невміння будувати відносини з однолітками та дорослими; підвищена тривожність, плаксивість; глибокий спад працездатності наприкінці дня; неадекватна поведінка; неуспішність у навчанні.

При перших ознаках дезадаптації необхідно проводити роботу з батьками про труднощі дитини. Тільки безумовне сприймання дитини батьками, розуміння та підтримка в складних ситуаціях створюють відчуття захищеності, внутрішнього комфорту дитини.

Консультація для батьків

«Що роботи коли дитина б’ється?»

Ваша дитина постійно б'ється, кусає, щипає, штовхає інших дітей. Що робити – розповідає Марина Сорокіна, координатор Психологічної служби Гуманітарного штабу Ріната Ахметова.

Перш за все, варто зрозуміти причини такої поведінки.

1.Дитина дуже маленька – поки що у неї немає інших способів відреагувати на ситуацію і проявити свої почуття.

2.У сім'ї часто відбуваються сварки. Батьки кричать або навіть штовхають один одного під час скандалів.

3.Ви застосовуєте фізичні покарання до дитини. Навіть легкий ляпанець по руці або сідницях формує уявлення малюка про те, як потрібно поводитися в тій чи іншій ситуації.

4.У родині занадто жорсткі правила. Ви часто сварите дитину або використовуєте принизливі фрази в її сторону.

5.Комп'ютерні ігри або перегляд фільмів, мультфільмів, в яких герої проявляють агресію стосовно один одного.

6.Батьки не приділяють достатньої уваги дитині. Дитина вибирає бійки як спосіб залучення уваги батьків. Краще «негативно» забарвленої, ніж ніякої.

7.Дитина відчуває труднощі в колективі (діти не приймають її) або з вихователем, учителем. Причини такої поведінки можуть критися в стані здоров'я дитини. Обов'язково обстежте малюка.

8.Ваша дитина пережила психологічну травму. Агресія може бути природною реакцією на ненормальну подію.

Ось кілька причин, через які дитина може бити інших дітей. Першим кроком до подолання цієї проблеми може бути зміна відносин між подружжям, відносин і поведінки батьків з дитиною, формування спокійної емоційної атмосфери вдома. Наведені нижче рекомендації допоможуть впоратися зі складною ситуацією.

- Не карати дитину та в жодному разі не можна бити дитину, якщо вона кого-небудь образила. Це лише посилить напругу. Ситуація піде по колу.

- Виключіть проблеми зі здоров'ям малюка, пройдіть необхідне обстеження у спеціаліста.

- Якщо дитина перенесла психотравматичну ситуацію, зверніться по допомогу до дитячого психолога.

- Слідкуйте за власними реакціями на ту чи іншу подію, діти багато в чому копіюють поведінку своїх батьків.

- Якщо малюк ще занадто малий, запасіться терпінням і спокійно вчіть його, як вести себе в тій чи іншій ситуації, покажіть соціально прийнятні способи проявлення агресії, навчіть його проявляти агресію без заподіяння шкоди іншій дитині.

- Ніколи не застосовуйте фізичні покарання до вашої дитини.

- Перегляньте сімейні правила. Можливо, у вас вдома багато заборон або ви занадто суворі до дитини. В такому разі малюк занадто напружений, тому буде шукати способи розрядки.

- Говоріть з дитиною про її та свої почуття. Особливу увагу приділіть таким почуттям, як образа та злість. Чи може син або дочка прямо говорити вам про те, що він на вас образився або розлютився?

- Стежте за тим, що дивиться ваша дитина по телевізору та в які ігри грає.

- Приділяйте достатньо уваги дитині. Ваше завдання – не тільки погодувати, випрати, приготувати їжу, але і поговорити, пограти з дитиною, поговорити про її переживання і просто про те, як пройшов день.

- Якщо у дитини виникли проблеми в дитячому колективі, допоможіть налагодити відносини з дітьми.

- Щоб виробити у малюка навички поведінки в складних ситуаціях, використовуйте казки або розігруйте сценки. Діти зазвичай дуже активно долучаються до таких ігор. Обов'язково обговорюйте той чи інший вчинок кожного героя.

Шановні батьки, пам'ятайте: в такій ситуації найкращі ваші соратники – терпіння, послідовність, м'яка наполегливість і, звичайно, любов до вашої дитини.


КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

«Яка родина – така й дитина.» 

Стосунки батьків між собою, їх взаємини з дітьми, атмосфера в родині загалом – все це  незмінна практична школа батьківства й материнства. Добра ця школа – і виховання буде добрим; якщо ж нервова і тривожна, то діти зростають нервові, тривожні чи байдужі, егоїстичні, морально й духовно глухі.

      Звичайно, вплив батьків на дітей завжди індивідуальний, і вони мають більше можливостей враховувати вікові та особистісні особливості дитини. Безперечно, що найкращі умови для розвитку і вихованні дитини має сім'я, в якій проживає кілька поколінь. У такій сім'ї, як правило, є різні види стосунків між старшими і молодшими поколіннями та можливості передання і взаємозбагачення особистості дітей і дорослих, засвоєння сімейних ролей в процесі безпосередньої життєдіяльності родини.

        На жаль, як свідчить статистика в Україні, як і в інших європейських країнах, переважає нуклеарна (одноядерна – батьки і діти) сім'я. Більш того, зниження рівня життя в державі, погіршення соціальних, санітарних, гігієнічних, побутових умов життя, а у зв’язку з цим і психологічних, призводить до деформації почуття відповідальності, юридично-правового і морально-етичного обов’язку, що відбивається на сім'ї. В Україні зменшується рівень народжуваності дітей і помітно зростає кількість неповних сімей.

Сильним негативним фактором у вихованні дітей стає факт розлучення батьків. Залишення сім'ї батьком (або матір'ю), що, як правило, супроводжується офіційним розірванням шлюбу, може різко змінити морально-психологічний стан дитини і часто має руйнівний вплив на її психологічний світ, поведінку, віру в морально-духовні цінності та ідеали людей.

        Після розлучення колишньому чоловікові чи дружині слід чітко обумовити в інтересах дитини новий стиль контактів і вимог, адже батьки завжди мають підтримувати хоча б найменший контакт із дітьми, незважаючи на те, що він може бути для одного або й обох небажаним. Ці контакти сприятимуть психічній врівноваженості, нормалізації розвитку дитини, гуманізації, її ставлення до батьків. Жоден із батьків не може принижувати іншого і присутності дитини та саму дитину. Емоційну напруженість взаємин батьків діти відчувають без слів, поглядів, жестів і міміки, навіть тоді, коли їх при цьому немає. Вони відчувають це інтуїтивно, серцем, душею, якимось особливим родинним почуттям, що не піддається критеріальним вимірам.

Для повноцінного розвитку, як певну компенсацію за розлучення батьків, діти потребують постійних, стабільних стосунків з обома батьками, а це означає, що мати і батько, який здебільше проживає окремо, мусять обговорити умови їх теперішнього життя, осмислити ситуацію, в якій опинилися і зберегти ті кращу почуття, які в них залишилися з попередніх стосунків.

        У кожній сім'ї дитині відводиться певна роль, відповідно до якої будуються її взаємини з батьками залежно від її віку, незначного життєвого досвіду. Батьки для дітей мають бути джерелом емоційного тепла і підтримки, владою, розпорядником благ, зразком і прикладом для наслідування і, звичайно, мудрими порадниками.

Авторитет матері (батька) зростає в очах дитини, якщо вони, знаючи її проблеми, допомагають безболісно їх розв’язати. Це залежить від загальнокультурного рівня батьків, їх освіченості, педагогічної підготовленості, способу життя, ціннісних орієнтацій, реакції на становище, що склалося, оптимізм і віру на краще життя родини і дитини. При цьому мати має враховувати, що дефіцит чоловічого впливу веде до порушення не лише розвитку інтелектуальної сфери, ускладнює процес ідентифікації відповідно до батьківського (чоловічого) чи материнського (жіночого) образу. Не маючи родинного прикладу спостерігати доброзичливе подружнє спілкування, це часто може впливати на формування гіперприв'язаності до матері чи батька, спричинювати різні відхилення психіки і навіть фізичні вади.

        Неповна сім'я необов’язково призводить до відхилень у розвиткові інтелекту і поведінці дитини. Кожна дитина може успішно справитися з однією або кількома несприятливими обставинами, але якщо їх більше, то це може спричинити виникнення у дітей невротичних реакцій тощо. Невдоволеність емоційними контактами, життєва невпевненість в позитивній оцінці дорослими, зменшення можливостей задоволення запитів у сфері матеріальних потреб, що зростають, - все це сприяє деформації ціннісних орієнтацій, викривленню реальних установок, що руйнує віру в моральний ідеал, призводить до порушень в діях, мотиваційній сфері, майбутньої діяльності, свідомого чи несвідомого успадкування чи наслідування морально-поведінкових якостей батьків.