Історія школи

У восьми кілометрах від м. Глухова в південно-західному напрямку знаходиться село Полошки, уславлене працьовитими та талановитими людьми, відоме парком родини Скоропадських, в якому до сьогодні милують око та дають наснагу могутній сибірський кедр, пірамідальний дуб, модрини, європейські кедри. З історією села пов'язані славетні імена митрополита Київського та Галицького Самуїла Мисливського, лікарів Олексія Івановича та Сергія Михайловича Щастних, засновника, директора та режисера Московського дитячого музичного театру Наталії Іллівни Сац, етнографа, письменниці, учасниці громадівського руху Пелагеї Яківни Литвинової, вчителя, поета Володимира Володимировича Литвинова. Село має багате і славне минуле.

У Полошках працює навчально-виховний комплекс; загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дошкільний навчальний заклад, створений в результаті ряду реорганізацій, які пережила Полошківська школа.

Тривалий час в селі Полошки школи не було. Окремих дітей за бажанням їх батьків навчали священнослужителі або просто грамотні люди. За свідченням старожилів одним з таких «грамотненьких» в другій половині XIX ст. був Щасний Терентій, який навчав дітей грамоті.

В 1876 році в селі було відкрито церковно-приходську школу, приміщення якої було побудовано на кошти родини Скоропадських, які мали в Полошках маєток та володіли каоліновими рудниками. В деяких джерелах помилково вказується про існування в селі земської школи. Але це не відповідає дійсності вже тому, що збереглись похвальні листи та свідоцтва про закінчення Полошківської церковно-лриходської школи. Можливо таке протиріччя пояснюється тим, що за даними Земського збірника Чернігівської губернії № 4-5 за 1891 рік школа фінансувалась земством. В цьому збірнику вказано, шо в 1889 році в Полошківській школі навчалось 55 хлопчиків та 5 дівчаток при загальній чисельності населення більше 1300 чол. В цьому ж році закінчило школу всього 4 учні. Земство відпускало па школу 280 руб. на рік. З них 200 руб. отримував учитель, 60 руб.- законовчитель.

В школі була одна кімната, де навчались разом хлопці та дівчата з усіх класів під керівництвом одного вчителя. На початку XX ст. школа було розширена за рахунок «сторожки». Після цього заняття з хлопчиками та дівчатками стали проводились в різних кімнатах.

За неуточненими даними народився В.В.Литвинов в Богданові в 1894 році в родині богданівського поміщика В.Литвинова. Його вихованням займалась бабуся - Пелагея Яківна, відомий етнограф, письменниця, учасниця Київської громадади. Крім нього в сім'ї було ще двоє дітей: син Михайло та донька Катерина. Михайла доля закинула в Югославію, Катерина Володимирівна тривалий час працювала вчителем в Полошківській школі, а Володимир Володимирович став відомим педагогом. Про нього говорили: ''Чародій дитячих сердець".

Дитинство Володимира пройшло тут, в Богданові, в білоруських маєтках Литвинових, а також в Києві. Він закінчив юридичний факультет Московського університету. Буремний 1917 рік змінив розмірений плин життя багатьох людей. Вплинув він і на родину Литвинових. Але Володимир знайшов своє місце в новому суспільстві. Восени 1919 р. почав вчителювати в Полошківській школі. Це були складні часи. Тільки вигнали деніківців, утверджувалась радянська влада, відбувався процес становлення радянської школи. Два роки роботи в Полошках залишились в пам'яті вчителя як роки пошуку, перших успіхів. Пізніше в оповіданні "Початок" Володимир Володимирович пригадував свої перші уроки і перших учнів. І серед них Олексія Ковбасу та гордість школи, майбутнього інженера Прокопа Гришака, а також Степана Пригару, який в 30-і роки став директором середньої школи. Спочатку В.В.Литвинов викладав географію, природознавство і навіть декілька місяців геометрію. Російську мову і літературу почав викладати тільки на другому році роботи. І саме ці предмети стали сенсом його педагогічного життя. Володимир Володимирович пригадував, що цей період був кращою порою його вчителювання. Можливо тому, що це була перша зустріч з новим. А можливо тому, що ніколи пізніше він не бачив стільки широко розкритих в очікуванні незвіданого очей. О.Горловський в передмові до книги В.В.Литвинова "Зустріч в снігу" висловив думку про те, що саме сільська школа з її особливими зв'язками, шо виникають між учнями та вчителями, розуміння особливої значущості своєї роботи і допомогла Литвинову стати справжнім вчителем, Словесником, зберігши в душі на протязі всього життя атмосферу сільської школи. Недаремно один з героїв повісті В.Бикова "Обеліск" говорить про вчителів: "Не було нічого більш потрібного і важкого, ніж та щоденна, скромна, непримітна робота тисяч невідомих сіячів на цій духовній ниві. Я так думаю: в тому, що ми зараз існуємо як нація і громадяни, головна заслуга сільських вчителів".

Після смерті молодої дружини Володимир Володимирович переїздить у Глухів. А пізніше переїздить у Москву, де став викладати російську мову та літературу. Загальний трудовий стаж Литвинова становись 45 років. 38 з них він працював в 57-й Московській школі. Був не просто вчителем, а справжнім наставником, вчив думати, розуміти життя. З великої літери пишуть слова, адресовані В.В.Литвинову Його учні, всі, хто добре знав його: Людина, Вчитель, Словесник.

Вища початкова школа, в якій почав свою педагогічну діяльність Володимир Володимирович Литвинов, згодом стала називатися школою другого ступеня. її закінчили Очкал Денис Михайлович, Максимович Людмила Олексіївна, які згодом прийшли працювати вчителями в рідну школу, Марченко Євген Федорович, який став військовим лікарем, Пригара Степан Прокопович, який згодом став директором Полошківської школи. В 1924 році в школі було створено піонерську та комсомольську організації. Перший прийом в піонери відбувся в Глухівській школі. Першим піонервожатим був місцевий комсомолець Іван Захарченко. Першими піонерами були Пташник Дмитро, Усов Іван. Разом з комсомольцями вони посадили перші соснові ліси за селом.

В 1932 рот школа стала семирічкою. Першим її директором був заслужений учитель УРСР Грабар Данило Прокопович. Перших 20 випускників школа випустила в 1935 році. Серед них директор Полошківської школи Пустинник Павло Ларіонович, вчителька с. Камінь Кролевецького району Скиба Катерина Василівна. Перед Великою Вітчизняною війною в школі навчалось близько 300 учнів. Частина випускників продовжувала навчання в середніх загальноосвітніх школах, технікумах, а частина йшла працювати в колгосп.

В перші дні війни школа практично не працювала. Більшість вчителів пішли на фронт. Вся відповідальність за збереження майна була покладена на Катерину Володимирівну Москаленко, сестру Володимира Володимировича Литвинова.

В період окупації німці взяли під свій контроль діяльність шкіл. Про мету освітньої діяльності на окупованій території України можна судити з листа Гітлера від 28 травня 1940 року, в якому було сказано: «Для не німецького населення східних областей не повинно бути вищих шкіл. Для нього достатньо чотирьохкласної народної школи. Метою навчання в цій народній школі повинно бути тільки: простий рахунок, найбільше до 500, уміння розписатись, навіювання, що божа заповідь полягає в тому, щоб підкорятись німцям, бути чесними, старанними та слухняними. Уміння читати я вважаю непотрібним. Крім шкіл цього типу, в східних областях не повинно бути взагалі ніяких шкіл». У Полошках в цей період продовжувалось навчання в 1-4 класах. В навчальні плани було введено такі предмети як гігієна і мораль, метою яких було виховання слухняних І покірних людей.

Після звільнення території нашого краю від фашистів відразу було відновлено роботу школи. Умови були дуже важкі. Гітлерівці за час свого панування попалили парти, знищили всі наочні посібники. Бракувало зошитів та підручників. Проте у 50-х роках збільшилась чисельність учнів. У 1958 році школу було реорганізовано в восьмирічну. Виникла потреба в додаткових приміщеннях. Замість 6 класних кімнат було створено 11 та 2 кабінети: хімічний та фізичний, та дві майстерні. Для школи було виділено додатково два приміщення: колишній будинок Литвинових та колишнє приміщення для прислуги в помісті Скоропадських. Школа поповнилась новими меблями, обладнанням, наочними посібниками, інструментами, верстатами. Багато посібників було виготовлено руками учнів під керівництвом вчителя фізики Мироновського Миколи Адольфовича. Відстань між різними приміщеннями школи складала приблизно один кілометр. Це значно ускладнювало навчально-виховних процес, оскільки учням і вчителям потрібно було переходити з одного приміщення в інше. Виникла гостра проблема в спорудженні нового приміщення. Тодішній директор школи Лук'яненко Олексій Федорович домігся виділення коштів та дозвіл на спорудження в селі нової школи. Будувалась вона за типовим проектом господарським способом. До початку нового навчального року старанно працювали не тільки будівельники, а й вчителі та батьки.

1 вересня 1981 року нова школа гостинно відкрила двері перед своїми учнями. Двоповерхове приміщення, світлі, просторі класи, спортивний зал, їдальня. В школі було введено кабінетну систему навчання. І в 1987 році відбулась нова реорганізація. Школа стала середньою. Знову виникла проблема приміщення для кабінетів. В 1989 році недалеко від основного приміщення було побудовано приміщення для молодших класів, в якому нині розташовується і дитячий садочок. В 2000 році школа була газифікована. А в 2005 році реорганізована в навчально-виховний комплекс.

За останні 10 років у школі відбулись значні зміни. Стараннями педколективу, працівників школи, батьків та самих учнів школа стала привабливішою - було покращено естетичний вигляд кабінетів, коридорів, допоміжних приміщень, посаджено багато квітів.

Дирекція школи при підтримці держави, батьківського комітету, залучаючи спонсорські кошти спрямувала зусилля на покращення матеріальної бази навчальних кабінетів, шкільної бібліотеки. На сьогоднішній день бібліотека налічує 4900 примірників книг, брошур, журналів, в тому числі 2841 підручник, що в основному забезпечує потребу учнів в підручниках, виконання шкільних програм з літератур, оскільки має в своїх фондах усі художні твори, що вивчаються в школі, крім того учні мають можливість користуватися довідковою, науковою літературою з метою поглиблення знань з різних предметів, написання рефератів, підготовки доповідей та ін.