Сторінки скорботи: історії, що не можна забути
18 травня – День пам’яті жертв політичних репресій – щорічний національний пам’ятний день в Україні. Кількість жертв політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Як стверджують вчені історики, за період масових репресій на території України було засуджено близько 200 тисяч людей, які пройшли в’язниці, заслання, табори, примусово проходили психіатричне лікування. Понад 150 тисяч осіб було розстріляно. Дорослих членів сім’ї арештовували, а дітей відправляли у дитбудинки. Найбільше число жертв переслідувань – 20 тисяч українців, поховано на Биківнянському кладовищі.
У КЗ «Центральна бібліотека» Олександрівської селищної ради діє виставка-спомин «Репресовані долі: слово правди через роки», де представлена література про “великий терор” 1937-1938 рр., наслідками якого стало знищення політичної, мистецької і наукової еліти, присвячена Дню пам’яті жертв політичних репресій.
Бібліотека долучила до заходу, присвяченому Дню пам’яті жертв політичних репресій, який відбувся в Олександрівскому краєзнавчому музеї. Бібліотекарі представили «Історію однієї родини, яка потрапила під жорна репресивної машини».
У родині Роздобудько-Черкас Світлани Миколаївни репресивна машина сталінізму забрала дідуся Черкаса Нестора Олексійовича, 1890 року народження, але ця родина дбайливо зберігала і передавала з покоління в покоління архів документальних свідчень, і з нагоди Дня пам’яті жертв політичних репресій відтворила нам події тих років, підтверджуючи свою розповідь документами і фактами. Ще в дитинстві Світлана не могла збагнути чому в неї не було дідуся, бабуся часто плакала, читала молитви перед образами і ніхто не говорив, де могилка дідуся…, бо її просто не існувало.
Нестір Олексійович виріс в багатодітній родині, де зростало 9 синів і 3 доньки, в далекому 1916 році закінчив Київську восьму гімназію і офіцерську школу, брав участь у Першій світовій війні у чині офіцера. Після її завершення повернувся в рідну Осоту, створив сім’ю, працював полеводом у місцевому господарстві. 12 березня 1938 року непрохані гості з НКВС застали його за вечерею, наказали збиратися, зробили обшук помешкання. У протоколі обшуку значиться, що вилучили військовий квиток, все інше вилучене особисте майно до протоколу не було внесене.
Машина з репресованим вирушила до сусіднього кутка і зупинилася біля обійстя наступної жертви Черкаса Якова Олександровича, неповнолітній син Микола наздоганяв авто, щоб передати батькові скромні селянські харчі – хліб і сало, але на вулиці була негода, на слизькій дорозі наполоханий підліток спіткнувся і не втримав хлібину з салом, що тримав під рукою. Доки збирав загублене, машина, забравши двох односельців, покинула село. Зі сльозами на очах син повернувся додому, не дочекавшись батька до останніх днів свого життя.
Спроба побачити чоловіка була і в бабусі, яка товарним поїздом добралася до міста Черкаси, віднайшла місце, де утримували арештованих. Побачення були заборонені, передачі теж, вона ходила під стінами тюрми, бачила обличчя, які виглядали у вікна, вони були худі і неголені, що неможливо було нікого впізнати. Чи бачив свою дружину репресований так ніхто і не знає до цього часу.
Отримала бабуся довідку про реабілітацію чоловіка від 14 вересня 1957 року, в якому значилося, що «Постанову від 9.04.1938 року відмінено і справу закрито за недоведеністю провини», а також свідоцтво про смерть, в якому значилося, що він помер 13 вересня 1941 року від захворювання легень. Але правди в офіційних документах було мало… Після зняття грифу «таємно» рідні дізналися, що Черкас Н.О. засуджений трійкою НКВС до розстрілу і вирок був виконаний ще 25 квітня 1938 року, відомості про місце захоронення в справи такої категорії не вносилися.
Ця кампанія була проведена владою Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування та упокорення українців, зміни соціальної структури суспільства. Але на цьому проблеми в родині репресованого не завершилися. Після закінчення школи синові в характеристиці чітко вказали – «син ворога народу», всі дороги здібному випускникові 1941 року Олександрівської школи №1 були закриті та все виправила Друга світова війна. Син ворога народу – офіцер-орденоносець гідно пройшов дорогами війни.
Доки існувала тоталітарна влада репресовані члени родини мали вплив на характеристику наступних поколінь. Довелося відмивати плями ворога народу і внукові, коли він обрав професію військового. Він теж з честю і гідністю віддав майже 40 років військовій службі – полковник Генерального штабу України, учасник бойових дій, ліквідатор І категорії, має ряд державних нагород. Така вона доля нащадків жертви політичних репресій 1937-1938 років Черкаса Н.О.
Життя не стоїть на місці, вже дорослі правнуки працюють на благо неньки-України і згадують свого пращура у день страти та в День пам’яті жертв політичних репресій, який не має ні могили, ні хреста…
Про злочини радянського тоталітарного режиму треба пам’ятати завжди і боротися за світ без тоталітаризму, нацизму, фашизму та рашизму.
