Олександрівка

Олександрівка — селище міського типу, районний центр Олександрівського району Кіровоградської області. Розташована в північній частині області на річці Тясмин за 54 км від обласного центру. Займає територію 6,025 кв. км. Селищній раді, територія якої становить 8,656 кв. км, підпорядковані села Китайгород і Северинівка.

Населення становить 9,7 жителів (на 01.09.2007 р).

Олександрівка виникла в першій половині XVII століття. В середині XVIII століття збудовано церкву. В грамоті, виданій 1785 року польським королем Станіславом Августом власникові Олександрівки Феліціану Пілявському, вперше згадується як містечко.

У 1787 році Олександрівка перейшла у власність російського князя Г. О. Потьомкіна, який подарував її своєму родичеві полковнику Т. Бжозовському. Останній продав містечко разом з кріпаками кільком поміщикам.

Під час повстання декабристів 1825 року командир 27-ї кінноартилерійської роти, що дислокувалася в Олександрівці, ПІДПОЛКОВНИКА. В. Єнтальцев входив до Кам'янської управи Південного товариства. За це його було засуджено до каторги і відправлено в Сибір. Слідом за ним вирушила й дружина — О. В. Єнтальцева.

У 1855 році селяни Олександрівки, що входила тоді до Чигиринського повіту Київської губернії, протестуючи проти свавілля поміщиків, взяли активну участь у повстанні „Київська козаччина".

У 1860 році в Олександрівці відкрито церковнопарафіяльну першу школу.

Після реформи 1861 року найродючіші землі залишилися за поміщиками.

З розвитком капіталістичних відносин у 1839 році в містечку побудовано цукрозавод, а в середині XIX століття — тютюнову фабрику, пивоварний і два цегельних заводи. У 50-х роках XIX століття цукрозавод бере в оренду і реконструює торговий дім Яхненків-Симиренка. Представники торгового дому почали закуповувати цукрові буряки не тільки в поміщицьких, а й у селянських господарствах Олександрівки.

Економічному розвиткові містечка сприяло відкриття в 1876 році залізничного руху через станцію Фундукліївка, названу на честь київського губернатора І. І. фундуклія. На початок XX століття в Олександрівці, яка в 1866 році стала волосним центром, існували заводи шипучих вод, пивоварний, цегельний, цукровий, діяло вісім вітряків, п'ять кінних млинів, готель, шість заїздів, дві казенні винні лавки.

На цукрозаводі через погані умови праці низьку заробітну плату, тривалий робочий день часто страйкували робітники (1874, 1902, 1905 роки).

У другій половині XIX століття в Олександрівці почала стрімко зростати кількість єврейського населення. За переписом 1897 року, з 4366 жителів містечка 74 відсотки становили євреї.

Після повалення царизму в 1917 році в Олександрівці на цукрозаводі утворилися профспілкова організація та фабзавком, які очолили боротьбу робітників за контроль над виробництвом. Селяни почали захоплювати поміщицьку землю, розподіляти поміщицьке майно.

У січні 1918 року в містечку встановлено радянську владу, але в період громадянської війни вона кілька разів переходи¬ла з рук у руки, поки остаточно не утвердилася в січні 1920 року.

Містечком Олександрівка перестала бути в 1921 році, одержавши статус села. З 1923 року Олександрівка — районний центр Черкаської округи.

Після ліквідації округ вона входить до складу Кам'янського району Київської області, а в 1935 році стає райцентром спочатку Київської, а з 1939 року — Кіровоградської області.

У 1936 році Олександрівку повністю електрифіковано і радіофіковано, розпочато повну перебудову цукрозаводу, яку завершено в 1937 році.

У період німецько-фашистської окупації (5 серпня 1941 — 8 січня 1944 року) близько тисячі цивільних жителів, серед яких значна кількість євреїв, було розстріляно. 956 олександрівців боролися з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни, 179 з них полягли у боях. Чимало було серед олександрівців партизанів і підпільників.

Окупанти, відступаючи, повністю зруйнували цукрозавод, залізничну станцію, нафтобазу, лікарню, аптеку, школи, багато житлових будинків, спалили маслозавод та млин. У повоєнні роки не тільки було відбудовано зруйноване війною народне господарство, а й споруджено автовокзал, кінотеатр, два будинки культури, бібліотеку, аптеку, універмаг, побуткомбінат, банно-пральний комбінат, чимало житла та інших об'єктів.

У 1957 році Олександрівка стала селищем міського типу.

Так звані роки перебудови породили негативні явища. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років в економіці селища починають наростати негативні тенденції: закрито швейний і галантерейний цехи фабрики "Україна", кінотеатр, банно-пральний комбінат, частина підприємств працює періодично, зростає кількість безробітних. У цей період відбулася приватизація майже всіх промислових підприємств. У 2000 році на базі колективного сільськогосподарського підприємства "Іскра" створено сільськогосподарське підприємство з обмеженою відповідальністю "Іскра". В Олександрівці сформувався прошарок дрібних підприємців, які в основному займаються торгівлею.

В Олександрівці народились один з перших вітчизняних льотчиків, корабельний інженер Л. М. Мацієвич, письменники Г. О. Демченко, В. Г. Кобзар, Я. Д. Клименко, художник В. Г. Величко, народна артистка Російської Федерації Б. Я. Златогорова, заслужений журналіст України Б. П. Куманський, доктор фізико-математичних наук А. М. Федорченко, доктор філологічних наук, професор, письменник С. Г. Барабаш, заслужений ветеринарний лікар України Г. С. Добровольська. В Олександрівці провів дитячі роки (до 1815 року), довгий час жив і творив (1825—1850 роки) польський письменник української школи М. А. Грабовський, в гості до якого приїздили українські письменники П. О. Куліш, Т. Г. Шевченко, польський письменник О Ю. Гощинський. З селищем пов'язані життя і діяльність Героя Радянського Союзу І. X. Календюка, українського письменника В. Ф. Кобзаря, художника Ф. Ф. Лагна, академіка Академії інженерних наук України, заслуженого працівника промисловості України Ю. ф. Цюкала, заслужених працівників культури України В. М. Савустяненка і К. В. Білошапки, заслуженого працівника освіти України М. В. Орлика, заслужених вчителів України Т. О. Піонтківської, М. Є. Шаланського, М. Ф. Ярмоленко, заслуженого агронома України Ю. К. Коваленка, заслуженого ветеринарного лікаря України О. Г. Гнибіденка.

Промисловість представлена відкритим акціонерним товариством "2-й імені Петровського цукровий завод", харчокомбінатом райспоживтовариства (хлібобулочні, макаронні вироби), Фундукліївським хлібоприймальним підприємством, друкарнею, автотранспортним підприємством, шляхово-будівельною організацією, газокомпресорною станцією, ремонтною базою.

Діють інкубаторно-птахівнича станція та сільськогосподарське підприємство з обмеженою відповідальністю "Прем’єр Агро", фермерське господарство Валерія Володимировича (вирощування зернових і технічних культур).

У селищі – залізнична станція Фундукліївка, автостанція, що має автобусний зв'язок з Києвом, Кропивницьким, Черкасами, Кривим Рогом.

Діють три загальноосвітні школи, філія Кіровоградського ліцею побутового обслуговування. До послуг дітей та юнацтва — станція юних техні¬ків, районний Центр дитячої та юнацької творчості.

У селищі функціонує центральна районна лікарня з поліклінікою, кілька аптек.

В Олександрівці працюють районний (на 500 місць) та міський Будинки культури, клуб цукрозаводу, районні бібліотеки для дітей та дорослих, бібліотека цукрозаводу, дитяча музична школа, центр "Родинний дім". У районному Будинку культури високу виконавську майстерність демонструють народні аматорські колективи: хор "Тясмин", агітаційно-художня бригада "Голос часу", театр, дискотека "Райдуга".

В Олександрівці видається районна газета "Вперед" , працює редакція районного радіомовлення.

У селищі є Центральний стадіон імені Миколи Шишки, на якому проводить ігри на першість області футбольна команда "Тясмин". Спортивну зміну готують дитячо-юнацька спортивна школа, шаховий клуб "Олімп". Серед вихованців дитячо-юнацької спортивної школи — чемпіони України з легкої атлетики Володимир Білокінь та Володимир Рибалка.

В Олександрівці працює один з найбільших у Кіровоградській області Олександрівський районний краєзнавчий музей, де зберігається понад вісім тисяч музейних предметів. У селищі є відділення Ощадного банку України, представництва Промінвестбанку, Приватбанку, Райфайзенбанку-Аваль, Правексбанку.

В Олександрівці працює Свято-Успенська церква Української православної церкви, громади кількох інших церков.

Пам'яткою архітектури місцевого значення є контора цукрозаводу (XX століття). На околицях Олександрівки розташовані п'ять курганів, що належать в основному скіфам і є пам'ятками археології місцевого значення. Виявлено передньоскіфські (XI—X ст. до н. е.), скіфські (VI—IV ст. до н. е.), ранньослов'янські поселення, могильник черняхівської культури (II—VII ст. н. е.).

У селищі встановлено пам'ятники Т. Г. Шевченку (два), землякам, загиблим у Великій Вітчизняній війні, воїнам-інтернаціоналістам,прикордонникам, на могилі радянських воїнів, загиблих у роки Великої Вітчизняної війни, першому вчителю, пам'ятний знак на честь Героїв Радянського Союзу — уродженців району, меморіальні дошки на честь одного з перших вітчизняних льотчиків, корабельного інженера, одного з перших українських соціал-демократів Л. М. Мацієвича, київського цивільного губернатора, громадського діяча І. І. Фундуклія, академіка Академії інженерних наук України, заслуженого працівника промисловості України Ю. ф. Цюкала, організатора спортивного руху М. М. Шишки, Єлизаветградківського підпільного райкому КП(б)У (1941—1943 роки), визволення Олександрівки від німецько-фашистських загарбників (1944 рік).