Кримський Анатолій Анатолійович

КРИМСЬКИЙ Анатолій Анатолійович (07.08.1938, с. Триліси) — поет, прозаїк, лікар. Племінник письменника Андрія Кримського. Закінчив Харківський медичний інститут. Працював лікарем швидкої допомоги у Харкові та Кіровограді, головним лікарем дільничної амбулаторії в с. Трилісах. Поезії і прозу пише з юнацьких літ. Автор поетичних збірок «Перша краплина» (1976), «Погляд крізь відстань» (1993), «Вічний водограй» (1993), збірки поезії, прози і драматургії «Недогризки душ» (2000), "Не всі рани гояться” (2002), книги літературних пародій «Поет на груші» (разом з С. Колесниковим, 1995), повісті "Борис – ім'я Християнське” (2004). Вірші надруковані у посібнику з літератури рідного краю «Із цілющих джерел рідного краю» (1999), вірші та проза в альманасі «Вічна любов» (2010). Вірші перекладені англійською та російською мовами. Понад 20 віршів, покладених на музику композиторами К. Шутенком і П. Лойтрою, стали піснями. Член Національної спілки письменників України (1996-2005), Конгресу літераторів України (з 2008) та редколегії газети «Література та життя» (Київ), Міжнародного співтовариства письменницьких спілок, Міжрегіональної спілки письменників України, Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» (з 1962). Почесний голова Кіровоградської обласної організації Конгресу літераторів України, художній керівник Олександрівського районного літературно-мистецького об’єднання «Крила».ПОЕЗІЯ І в тихім мороці крайнеба Її не вимолиш у Бога, З землею зіллється тоді, Не кожному – таке причастя. І знову я прийду до тебе

Вона раптова, ніби стогін У сни пахучі й молоді.

Від щастя.

Здолаєш біль ти разом з нею, МАЮ ВДАЧУ

Шпурхнеш у простір Кажуть – в кожного своє

І залунає понад землею Особливе є,-

Лунка, як постріл. То червневе, то лютневе,

Розсипле блискавки гарячі, А у мене березневе

Здола безкрилля Все життя моє.

І світ відкриється незрячим, Виглядаю з небокраю

Котрий створив я. Гомінкі пташині зграї,

А, може, просто – тихенькі рими В даль очима і думками супроводжую.

Шепне з сторінки - Кожен ранок прокидаюсь,

Неповторна, Як народжуюсь.

Невідділима. Шлю привіт весні

Моя. Із юнацьких снів,

І тільки. Завжди все нове для мене,

Як у березні:

ЕЛЕГІЯ І поля нові,

Ось так – хмаринкою легкою І ліси нові,

Над білим світом пропливу. Проліскові, мов шовкові,

Махну здаля тобі рукою, Оксамитові!

Впаду дощем в гірку траву. Сів на гілку шпак,-

Дихне вітрець – не згадуй лихом, Як же можна так

Зітхне верба: літа – літа... Нескінченно дивуватись

Моє “прощай” озветься тихо З весняних ознак?

Цілунком на твоїх устах. Не скажу шпаку

А на душі так легко й чисто, Новину якусь.

Як в синім небі повесні. Просто, шпаче, маю вдачу

Лиш десь заплаче особисто Весняну таку

Моя гітара – по мені. Як у зав'язі,

І в очереті риба, Як у нарості...

Щось залепече верболіз І тому не знаю втоми,

І місяця прозора скибка А ні старості!

Повільно спуститься за ліс.