Клюєнко Дмитро Миколайович

КЛЮЄНКО Дмитро Миколайович (03.03.1930, с. Родниківка) — український письменник, учений-історик, член Національної спілки письменників України, кандидат історичних наук. Закінчив Одеський університет (1960), ВПШ при ЦК КПУ (1965). Працював у колгоспі, школі в Родниківці, в Єлизаветградківському райкомах комсомолу та КПУ, в Олександрівському райкомі КПУ, Кіровоградському обкомі КПУ. Був проректором Кіровоградського педагогічного інституту, викладачем Черкаського і Одеського обласних інститутів удосконалення вчителів. Лау¬реат Кіровоградської обласної комсомольсь¬кої літературної премії ім. Ю. Яновського. Автор художніх та наукових книг: "Гартовані партією" (1973), "Ступені мужності" (у співавторст¬ві з В. Чабаненком, 1975), "Хлопці з на¬шого села" (1979), "В боях за визволення України" (1984), "Лісовичка" (1985), "Передчуття грози (1992), "Слава солдатсь¬ка" (1994). "Повісті" (1998), "Невигадані історії", “Нариси з історії України” (у співавторстві з Л. Фурсенком, 1998), “Повінь” (2002). Нариси опубліковано у збір¬никах "Прославлені у віках", "Діти-герої" та ін.

СЕЛО МОЄ – РОДНИКІВКА...

(фрагмент)

Кожне поселення має свою історію й своє обличчя. Хоч у дореволюційні часи були в них і деякі спільні риси. В центрі будувалася церква з високими банями, земська школа, довкіл тулилися білі мазанки у вишневих садках, а на околицях вертіли могутніми крилами млини-вітряки. Без мастил і енергоносіїв люди молотили зерно, шеретували просо, давили олію. Усе те винищили в свій час, знівелювали українські традиції і звичаї.

Село, в якому я народився, мало й свою церкву, й свої вітряки. Розташоване у верхів'ї річки Інгул, звідки й бере свій початок ця, колись могутня водна артерія, що проходить територією Кіровоградської й Миколаївської областей і впадає аж у Чорне море. Археологічні розкопки засвідчили – була колись ріка повноводною і широкою, тут знаходили й залишки суден, що плавали нею. У селі й досі пам'ятають легенду, ніби місцевий поміщик забивав могутні джерела мішками з вовною, аби не затоплювали його левади і городи. Звідси й назва села – Родниківка (від російського – “родники”), хоч правильніше було б назвати – Джерелівкою, виходячи від свого українського кореня.

Село дуже давнє. Тут виявлено залишки двох поселень ще перед скіфського часу, а також ранньоо слов'янські сліди мешкання та поховання черняхівської культури. Але офіційно датою заснування вважається 1754 рік! Саме тоді указом російської імператриці Єлизавети Петрівни засновано фортецю її імені “для захисту довколишніх земель від набігів турків і кримських татар”. Та фортеця на Інгулі стала початком заснування міста Єлисаветграда (пізніше - Зінов'євськ, Кіровоград). Довкіл розташовувались військові поселення (роти), які й започаткували нові населені пункти.

Збереглося кілька назв села – Могильне, Сентове, Родниківка. Перше, певне, відноситься до найдавніших часів, бо довкіл було кілька курганів з похованнями, ще їх називали “козацькі могили”. Друга назва походить від латинського “центо” (сто), себто, кількості солдатів у одній роті. Поступово “центо” переходило в “Центово”, а потім і “Сентове”.