Голованівський Сава Овсійович

ГОЛОВАНІВСЬКИЙ Сава Овсійович (29.05.1910, смт Єлизаветградка — 02.05.1989, Київ) — поет, прозаїк, драматург, член Спілки письменників СРСР (з 1934). Навчався в сільськогосподарському інституті в Одесі. Учасник Великої Вітчизняної війни. Друкувався з 1922. Перша книжка вийшла в 1927 Написав майже 50 творів, які перекладено росій¬ською, німецькою, чеською, польською, румунською та англійською мовами. Нагороджений орденами Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни 2-го ступ. та медалями.

ПІСНЯ ПРО ДИТИНСТВО

Понад рідним селом

хмара віє крилом,

тане в присмерку поле безкрає.

Знову ніч настає

і дитинство моє

із мандрівки додому вертає.

Через ніч і пітьму

я вклонюся йому

за повернення в пізні хвилини,

за далекий той світ,

що з-за пагорбів літ

з ним прийшов до моєї хатини.

І в душі ожива,

наче радість нова,

і шумує як стигле колосся,

тихе щастя в полях,

де почався мій шлях

і життя молоде почалося.

Подаруй хоч у сні

милу юність мені,

давня пісне пори золотої!

У хвилину лиху

захисти на шляху

тихим дзвоном співучої зброї.

х х х

КЛЕНИ В степу біля забутої криниці,

Я хотів би стати придорожнім кленом, де майорить тополя, наче спис,

шелестіти листям свіжим, зеленим, над жовтим морем стиглої пшениці

вгору понад хмари піднімати віти, в дзвінкому небі жайворон повис.

і дружити з вітром, і цвісти, й шуміти. І я хотів злетіти на вершини

Щоб ішли повз мене люди в путь далеку, і розсипати пісню, ніби дзвін,

і щоб я, зустрівши, пригортав їх в спеку, поля своєї рідної країни

і щоб, зелений споконвіку й зроду щасливо осягаючи, як він.

в кухлі серць розлив їм свіжу прохолоду. Уже вечірнє небо зайнялося,

І щоб люди встали, повні віри й волі, озолотивши землю з висоти.

і пішли стежками, що синіють в полі. І те, про шумить мені колосся

І щоб скрізь ставала доля їм легкою, Я слухаю, щоб всім розповісти.

як згадають шелест клена під горою.