ГОЛОВАНІВСЬКИЙ Сава Овсійович (29.05.1910, смт Єлизаветградка — 02.05.1989, Київ) — поет, прозаїк, драматург, член Спілки письменників СРСР (з 1934). Навчався в сільськогосподарському інституті в Одесі. Учасник Великої Вітчизняної війни. Друкувався з 1922. Перша книжка вийшла в 1927 Написав майже 50 творів, які перекладено росій¬ською, німецькою, чеською, польською, румунською та англійською мовами. Нагороджений орденами Червоного Прапора, двома орденами Вітчизняної війни 2-го ступ. та медалями.
ПІСНЯ ПРО ДИТИНСТВО
Понад рідним селом
хмара віє крилом,
тане в присмерку поле безкрає.
Знову ніч настає
і дитинство моє
із мандрівки додому вертає.
Через ніч і пітьму
я вклонюся йому
за повернення в пізні хвилини,
за далекий той світ,
що з-за пагорбів літ
з ним прийшов до моєї хатини.
І в душі ожива,
наче радість нова,
і шумує як стигле колосся,
тихе щастя в полях,
де почався мій шлях
і життя молоде почалося.
Подаруй хоч у сні
милу юність мені,
давня пісне пори золотої!
У хвилину лиху
захисти на шляху
тихим дзвоном співучої зброї.
х х х
КЛЕНИ В степу біля забутої криниці,
Я хотів би стати придорожнім кленом, де майорить тополя, наче спис,
шелестіти листям свіжим, зеленим, над жовтим морем стиглої пшениці
вгору понад хмари піднімати віти, в дзвінкому небі жайворон повис.
і дружити з вітром, і цвісти, й шуміти. І я хотів злетіти на вершини
Щоб ішли повз мене люди в путь далеку, і розсипати пісню, ніби дзвін,
і щоб я, зустрівши, пригортав їх в спеку, поля своєї рідної країни
і щоб, зелений споконвіку й зроду щасливо осягаючи, як він.
в кухлі серць розлив їм свіжу прохолоду. Уже вечірнє небо зайнялося,
І щоб люди встали, повні віри й волі, озолотивши землю з висоти.
і пішли стежками, що синіють в полі. І те, про шумить мені колосся
І щоб скрізь ставала доля їм легкою, Я слухаю, щоб всім розповісти.
як згадають шелест клена під горою.