Доценко Лідія Григорівна

ДОЦЕНКО Лідія Григорівна (17.01.1941, с. Вищі Верещаки) – українська поетеса, член Національної спілки письменників України (з 1997). Закінчила Харківське медичне училище № 1 (1965). Працювала фельдшером у селі, медсестрою в Золочівській районній лікарні Харківської обл. (1965-1995). Писати почала у шкільному віці. Друкувалася в обласних і республіканських виданнях, журналі “Прапор” (“Березіль”), колективних збірниках “Отчий дім” (1988), “Понад шляхом” (2002). Автор поетичних збірок “Потреба польоту” (1995), “Як завжди, як ніколи...” (1998).

В МОЇМ СЕЛІ

Цвітуть, як і колись, в моїм селі

Рожево-білоплинні картоплі.

В огудині попискують курчата.

Іде з сапою по городу мати.

Хустиночка така ж, як і колись.

Легеньке плаття трохи полиняло.

Літа в літа березкою сплелись,

А клопотів ніяк не менше стало.

Там знову підростає лобода,

Там на капусту впала попелиця,

А там рівчак залишила вода,

А в загорожі відірвалась глиця.

А чоловіка все нема й нема.

Війна взяла, а повернуть забула...

Хоч звикла вже, що всюди й скрізь

сама,

Та й не одну біда ця не минула.

...А бджоли над городами гудуть.

По "Маяку" транзистор сповіщає,

Що космонавти на посадку йдуть.

А матінка картоплю підгортає...

НЕ СТАЛОСЯ ДИВА

Не сталося дива.

А дива так і не сталось.

Хтось зорі украв

І небо засіяв просом,

І ниточка болю

Снується, як і снувалась.

А доля і досі

Надію на диво носить.