Наш земляк Лев Мацієвич

У провінційному містечку Олександрівці Чигиринського повіту Київської губернії в перший день нового 1877 року за юліанським календарем сталася найординарніша подія. Сім'я бухгалтера цукрозаводу Макара Дмитровича Мацієвича поповнилася дитиною. От такий чудовий новорічний дарунок зробила чоловікові Тетяна Федорівна Підгаєцька (вона походила із духовного стану).

Хто міг тоді здогадуватися, яку долю віщують новорічні зорі новонародженому олександрівському хлопчикові, що проживе недовге, але яскраве життя й загине у віці Ісуса Христа.

Дев'ять років прожив Левко Мацієвич в Олександрівці. Потім вступив до 3-ї Київської гімназії (на Подолі), де виявив нахил до математики, фізики, хімії, а також наукової літератури, що не заважило йому добре познайомитися з літературною класикою і полюбити її. Відмінні успіхи у вивченні чужих мов допомогли йому згодом в закордонних відрядженнях. Після закінчення гімназії Левко в 1895р вступає на механічне відділення Харківського технологічного інституту. Вчився він добре, викладачі відзначали його здібність до серйозної наукової праці небуденну працездатність.

Але студентські роки Левка Мацієвича не минали спокійно. В цей час під впливом наростаючого революційного руху в суспільстві почалися виступи харківських студентів у яких, як свідчать архівні документи, брав участь і Мацієвич. За це навесні 1901 року його було виключено з інституту і вислано з Харкова до Севастополя під нагляд поліції. Треба відзначити, що головною причиною тут стала приналежність Левка Мацієвича до

Революційної Української партії (РУП), одним з фундаторів якої під проводам Миколи Міхновського він був.

Лише через кілька місяців клопотань, йому було дозволено скласти випускні екзамени, а на початку 1902 року надіслано диплом за кваліфікацією інженера-технолога.

У Севастополі Мацієвич не гаяв часу. Він захоплюються військовим кораблебудуванням, працює на будівництві крейсера "0чаков" та інших кораблів. Глибокі теоретичні знання дозволили йому швидко опанувати справу. Він блискуче захищає у Кронштадті свій проект броньованого крейсера і стає військовим корабельним інженером.

Але і в Криму царська таємна поліція не залишила Мацієвича поза своєю увагою. У 1904 р. начальник Таврійського жандармського управління двічі повідомляє, що він перебуває під її таємним наглядом "ввиду агентурных указаний на то, что он усиленно агитировал среди рабочих Севастопольского порта" Разом зі своїм інститутським другом О Коваленком, який після закінчення ХТІ теж став офіцером Чорноморського флоту, Мацієвич створює в Народному домі Севастополя самодіяльний театр з українським репертуаром, організовує вечори пам'яті Т.Шевченка. Вони підтримують зв'язки зі славнозвісним лейтенантом П.Шмідтом і його "Союзом офицеров - друзей народа". Як згадує Євгенія Миколаївна Рахт, "обидва ( Мацієвич і Коваленко) були революціонерами в душі І мріяли про відокремлення Малоросії. .

Л.М.Мацієвич був завжди тісно пов'язаний з культурним життям України. Серед його друзів і знайомих зустрічаємо такі імена, як Михайло Коцюбинський, Микола Вороний, 0лександр Олесь, Григорій Коваленко-Коломацький, Борис Лазаревський, Костянтин Арабажин, Людмила Василевська (Дніпрова Чайка) Христина Алчевська та інші, а також товариші з РУП, видатні громадсько-політичні діячі Микола Міхновський, Симон Петлюра...

І все-таки найбільше часу Мацієвич віддавав науці, В 1906 році він першим розрядом закінчує Морську академію в Петербурзі, наступного року - спеціальний курс УОПП ( навчального загону підводного плавання) в Лібаві. Ще слухачем академії він починає проектувати підводні човни і тепер бере активну участь у створенні російського підводного флоту. Л.Мацієвич був автором 14 проектів підводних човнів (деякі ідеї, закладені в них, випередили свій час), одним з керівників будів­ництва крейсера "0чаков" і броненосця "Іоан Златоуст". 1904 р. він розробив проект бона Севастопольського порту, у 1905 - два проекти протимінних заслон, у 1908 - проект захисту бойових кораблів від атак торпедами. Більшість цих проектів була відзначена преміями. У житті Л.Мацієвича поєднались дві стихії: морська й повітряна.

В 1909 році Левко Макарович створив, один із перших у світі проектів гідроплана. Кораблі-авіаносці - ідея Л.М.Мацієвича. Йому належить перший у світі проект авіаносця на 25 літаків та їх зльоту з палуби за допомогою катапульти і гальмування сітками при приземленні.

Рік 1910-й. Л.М.Мацієвич навчився літати. Він був 178-м льотчиком планети і одним із перших у Росії. Його вчив перший російський льотчик Михайло Єфімов у Франції в авіашколі Анрі Фармана. На чолі комісії відділу повіт­ряного Флоту невтомний капітан (так називали Л.Мацієвича друзі) закуповував для Росії перші одинадцять аеропланів.

Повернувшись у Росію, Л.М.Мацієвич багато літав, продовжував роботу над:

проектом літака, розробив пристрій, що забезпечував льотчикові безпеку при вимушеній посадці на воду, почав писати книгу "Повітроплавання у морській війні"....

У вересні здійснив перші нічні польоти (одночасної Михайлом Єфімовим). Після ряду успішних польотів першим у Росії підняв у небо пасажирів, серед яких були його дружина Олександра, голова Думи Гучков, голова Ради мініст­рів Росії Столипін.

Під час першого всеросійського свята повітроплавання в Петербурзі загинув 7 жовтня І9І0 року, випавши із зруйнованого літака. Встановлено, що на висоті 365 (за іншими відомостями 500- 600 метрів) хотів побити ре корд висоти. Та на його "Фармані" лопнула діагональна розтяжка. Кінець дроту попав у гвинт, від чого одна з лопастей розлетілась. Льотчика поштовхом викинуло і літака...... Після цього випадку у льотчиків з'явились прив'язні ремні. Це була перша авіакатастрофа в Росії. У жалобній процесії йшли понад 100 тисяч чоловік. Над людським потоком повільно плив дирижабль "Кречет". 350 вінків лягли на петербурзьку могилу одного з піонерів вітчизняної авіації. "Безумству хоробрих співаєм пісню", - написали на вінку студенти військово-медичної академії.

"Слава Мацієвича розляглася по всьому світу, але Україні належить честь, що один з її синів записав своє благородне ім'я на скрижалях вселюдського поступу", - писав Микола Вороний.

На батьківщині Левка Мацієвича в Олександрівці відкрито меморіальну дошку на честь земляка. Один з розділів експозиції. Державного музею історії Олександрівського району розповідає про життєвий шлях Левка Макаровича Мацієвича.