Історія села Кирило-Ганнівка

    Село КИРИЛО-ГАННІВКА належить до населених пунктів хутірського типу, густо розкиданих по мальовничих просторах Полтавщини. У минулому це був ряд хуторів, які злилися між собою буйними садами та "домашніми лісами" з тополь, берестів, ясенів, кленів, інших дерев. Ці ліси були такі густі, що не дозволяли навіть узимку побачити всі будинки села, а влітку хати просто потопали в зелені. Працьовиті люди дбали про озеленення села, тож нерідко сади складалися і з дикорослих плодових дерев, які росли та плодоносили по 200 й більше років, але плоди на них були "які Бог давав". І зараз подекуди збереглися груші, які є свідками подій ще аж позаминулого століття.

    У цій зеленій скарбниці, в хатах із маленькими підсліпуватими віконцями й жили люди, нащадками яких ми є. Кожен селянин мав клаптик своєї землі, поливаної потом, а іноді кров'ю, землі, яка годувала сім'ю.

    Земле! Яка ж ти багата і щедра, стільки поколінь людей вигодувала своїми плодами! Тільки чому ж ти, земле, була не для всіх однаковою матір'ю? Одних щедро обдаровувала, а інші були для тебе пасинками й ледве животіли, хоч часто на їхніх плечах згнивали від солоного поту сорочки; через тебе, земле, ставали ворогами брат з братом і син з батьком...

Друга половина XVIII століття — час закріпачення селян. Село Кирило-Ганнівка нового походження й засноване поміщиком Кирилом Тимченком та його дружиною Ганною. Звідси й назва. У 1859 році в селі було 60 дворів із населенням 301 чоловік. У 1900 році село відноситься до Кирило-Ганнівської громади селян-власників, у якій нараховувалось 67 дворів, 425 жителів, 214 десятин землі. У 1910 році в Кирило-Ганнівці було 74 двори, 459 жителів, церковнопарафіяльна та три початкових школи, церква, земська лікарня. Трагічне минуле сімей із прізвищами Бодрий, Гаврильєв, Півньов, Піменов, Телюков, Шершов, Юмашев, Юдічев. Ці прізвища й зараз переважають у селі. їхніх прадідів Кирило Тимченко виміняв у російського поміщика й заселив ними територію сучасного села. Офіційний запис про це зроблено в церковній книзі Кирило-Ганнівської церкви.

    Онуків цих людей пам'ятають старожили. Серед них Півньов Степан, Шершов Антон, Півньов Тихін, Телюков Лук'ян, Шершов Терешко, брати Гаврильєви - Кирило, Іван, Матвій Пантелеймоновичі.

Кирило-Ганнівська Троїцька церква збудована в 1802 році на кошти надвірного радника Кирила Тимченка. При ній функціонували бібліотека, церковнопарафіяльна школа і школа грамоти, були 3 будинки для квартир приходу. 1936 року, в період репресій, церкву розібрали. 2003 року Троїцьку церкву на території Кирило-Ганнівської сільської ради відновили.

    Тяжко жилося більшості селян. Мали вони одну-дві десятини землі, та й тих нічим було обробляти. Особливо страждали родини, де було багато дітей та старі немічні люди. Улітку працювали на поміщиків Навроцького, Воскобійника, куркулів Молота, Рубля, восени йшли на сезонні роботи до заводчиків під Харків.

    У поміщиків Навроцького, Ніжинця, Воскобійника землі було більше, ніж по 500 десятин, на них працювало по 10 —15 наймитів. Садиби багатіїв мали вигляд неприступних фортець, огороджених дерев'яними, а часто й цегляними парканами. Діти поміщиків навчалися в гімназії в Полтаві, у той же час діти бідноти не мали змоги одержати освіту.

У 1905 році жителі села Кирило-Ганнівка підняли свій голос проти гнобителів. Брати Антон і Ілько Гаврильєви, Максим і Конін Шершови були вислані з села царським урядом.

Восени 1919 року в селі Кирило-Ганнівка була встановлена радянська влада. Більшість селян-бідняків повірила в гасла більшовиків і підтримала їх у завоюванні влади.

    Активними учасниками встановлення радянської влади в Кирило-Ганнівці були брати Телюкови — Стефан та Андрій, Юдічев Іван Максимович, Телюков Дмитро Захарович, Півньов Сергій Ілліч, брати Юдічеви — Трохим, Гордій і Василь Вихторовичі, Гаврильєв Лука Іванович, Курячий Тимофій Васильович, Піменов Олексій Ксенофонтович, Івер Іван Юхимович, Івер Роман Васильович, Івер Федір Федорович, Івер Кузьма Данилович. Перетятько Яків Пилипович та багато інших.

Неминуче мешканці села були втягнуті і в громадянську війну. В ті роки загинули наші земляки: брати Телюкови, Гаврильєв Григорій Ількович, Юдічев Трохим Вихторович, Кулик Дмитро Лук'янович, Чаус Прокіп та інші. Червоний терор змінювався білим декілька разів. У 1923 році на території Кирило-Ганнівської сільської ради була створена комуна "Червоний плугатар". Першим її головою був учитель із села Марченкового (сучасний Диканський район) Сморж Сергій Сисоєвич, а головою сільської ради в цей період був Телюков Андрій Андрійович. За переписом 1926 року, Кирило-Ганнівка — центр сільської ради Опішнянського району Полтавського округу. Тоді в селі було 117 дворів, 527 жителів. Кирило-Ганнівській сільраді підпорядковувалось 2 села та 39 хуторів.

    1926           року в Кирило-Ганнівці був організований комсомольський осередок, до якого ввійшли перші комсомольці: Шпигоцький Семен Прокопович, Шершов Вихтір Кононович, Юмашев Гаврило Макарович, Безрук Віра. Кандзюба Іван та інші. Всі вони вірили у велику ідею і неминучу побудову комуністичного

суспільства. Але доля комсомольських активістів часто була трагічною. З розповідей першого комсомольця Перетятька Івана Яковича дізнаємося про смерть комсомольця-активіста Безрука Гаврила, брата Безрук Віри, якого в 1928 році було вбито біля села Миколаївки і кинуто в жито. Страшною була й смерть

активістки Нечитайло Векли Петрівни. її вбили і спалили в печі, а попіл розсіяли в полі.

1927 року на території Кирило-Ганнівської сільської ради утворюється товариство спільного обробітку землі, а в 1930 році були організовані сільськогосподарські артілі. В Арсенському назву артілі дали "Жовтнева", а в Кирило-Ганнівці —"Червоне козацтво".

Не минув нашого села й голод 1932 — 1933 років. Із комсомольців були створені "буксирні" бригади, які забирали з господарств усе, навіть гарбузове насіння. Люди мерли десятками щодня в той час, як у центрі села стояли комори, дощенту наповнені зерном. Голодомор винищив цілі сім'ї. А з багатодітних родин Гаврильєвих, Юдічевих, Шершових, Салаїв залишилося по 1 — 2 чоловіки. Зі спогадів Троцького Дмитра Трохимовича, вчителя, очевидця тих подій: "Трудний був цей 1932 /1933 навчальний рік. Люди вмирали від голоду, а врожай у 1932 році був непоганий. Кирило-Ганнівка й раніше своєю бідністю вирізнялася серед навколишніх сіл, а тепер на очах рідшала, вимирала. Густо заселена права частина села ставала пусткою — на місці колишніх садиб пізніше почали сіяти жито, пшеницю. В 1933 році моїх першокласників живих залишилося значно менше половини. Вмирали діти, вмирали дорослі. Скільки їх? Про це точних даних немає, навіть в архіві. Зникали населені пункти. На вершині Мужевої балки в садах утопали села Бурноси, Лещенки. Жодної людини там не залишилось після голодного 1933 року. Завідувачем школи в той час був Мотрій Борис Трохимович. Одного разу він сказав: „ Оце поснідав капустою та й пішов на роботу. Про хліб лише подумав". Чого гріха таїти я весною 1933 року на роботу в школу ходив опухлими ногами. Але ж не я сам був таким! "

Тільки почали гоїтися рани від голодомору, як нове лихо прийшло на нашу багатостраждальну землю. Війна! Це слово чорним вихором пронеслося над усією Україною, не минувши й Кирило-Ганнівки. Уже у вересні 1941 року село було загарбане фашистами. Два роки тривала окупація. Лише 19 вересня 1943 року село було визволене від німецько-фашистських загарбників. Відступаючи, німці все нищили на своєму шляху. Село було повністю спалене, вціліло лише 3 хати. В ході визволення біля села Макухи відбулася битва. Німці знищили 34 радянських танки.

При визволенні Кирило-Ганнівки та навколишніх хуторів загинуло 495 воїнів радянської армії. 208 односельців полягли смертю хоробрих на фронтах Великої Вітчизняної війни. На пам'ять про цих героїв у 1971 році в центрі села збудований меморіальний комплекс, де на стелі викарбувані імена всіх полеглих односельців і тих, хто загинув визволяючи наше село. І наші односельці не шкодували свого життя, проявляли мужність і героїзм у роки Великої Вітчизняної війни. Про одну сім'ю, в якій виріс Кавалер трьох орденів Слави Телюков Василь Андрійович, хочеться розповісти більше. У Телюкових Андрія Леонтійовича і Мокрими Максимівни було 10 дітей: Стефан і Андрій (старший) загинули в громадянську війну; дочка Марфа (дружина Гордія Вихторовича Юдічева) — учасниця громадянської війни; Андрій Андрійович (голова Кирило-Ганнівської сільради) розстріляний фашистами під час Великої Вітчизняної війни; дочка Марія працювала на Донбасі; дочка Одарка померла ще дівчинкою; син Микола загинув у роки Великої Вітчизняної війни; дочка Катерина — колгоспниця господарства "Шлях до комунізму"; син Іван загинув у роки Великої Вітчизняної війни; син Василь Андрійович — ветеран Великої Вітчизняної війни, Кавалер трьох орденів Слави.

    Телюков Василь Андрійович ніколи не думав про лаврові вінки. Народився він у сім'ї селянина-бідняка в селі Кирило-Ганнівка 1916 року. З дитинства пізнав нестатки, горе й ціну хліба. Відслуживши в армії, повернувся до рідних місць і очолив у районі організацію ДТСААФ. Коли почалася війна, В.А. Телюков прийшов до військкомату й попросив направлення до повітряно-десантних військ. Його зарахували розвідником штабу батареї

    10-го гвардійського повітряно-десантного артилерійського полку колишньої 7-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії. У 1 та 2 складі він провоював до кінця війни. У вересні 1946 року В.А.Телюков повернувся з війни повним кавалером нагород найвищої солдатської доблесті. Свій перший орден Слави III ступеня десантник Телюков одержав за мужність і відвагу, виявлені в одному з нічних боїв на Корсунь-Шевченківському виступі лінії фронту. Більше ЗО гітлерівців убив солдат у цьому бою. Під Кишиневом, коли наша піхота була притиснута до землі вогнем ворога, Телюков знову першим виявив місце розташування батареї гітлерівців, яку негайно знищили влучним залпом радянських гармат. Тоді він отримав орден Слави II ступеня. А в представленні до нагородження орденом Слави І ступеня сказано: "У запеклих боях за місто Відень гвардії старший сержант Телюков, зневажаючи смерть, весь час знаходився у бойових порядках стрілецьких підрозділів і вміло коригував артилерійський вогонь. 9 квітня в критичний момент бою Телюков одним з перших піднявся в атаку. Уміло маневруючи особистою зброєю, у рукопашній сутичці знищив 12 солдатів противника та закидав гранатами 2 ворожих кулемети ". Після війни оселився в селі Саранчівка. Працював у місцевому колгоспі тваринником. Нагороджений ювілейною медаллю "За доблесну працю".

    У період окупації Кирило-Ганнівки були схоплені фашистами й розстріляні активісти села: Телюков Андрій Андрійович — голова Кирило-Ганнівської сільради, комуніст, Сичов Іван Дем'янович — комсомолець 20-х років (закатовані в Полтаві 1941 року). В цей же час були розстріляні за селом Ковалівкою Клименко Василь Дмитрович — учитель, комсомолець; Сичов Митрофан Романович активіст; Юдічев Василь Вихторович — учасник громадянської війни; Телюков Григорій Венедиктович — двоюрідний брат Василя Андрійовича Телюкова. Всі вони були залишені для організації підпільної боротьби на території сучасної Кирило-Ганнівської сільської ради. їх перепоховано на Кирило-Ганнівському кладовищі, а де могила Андрія Андрійовича Телюкова та Івана Дем'яновича Сичова невідомо до цього часу.

Нині залишився лише один живий учасник тих подій. Це Кандзюба Михайло Пимонович.

Трагічна доля тих молодих людей, яких насильно вивезли в Німеччину. їх, 16 — 18-річних юнаків і дівчат, забирали прямо з поля. Це Гаврильєва Катерина Сергіївна, Юдічева Марія Павлівна, Чепурна Марія Макарівна, Юдічев Федір Іванович, Бодрий Григорій Васильович, Коваль Марія Дмитрівна, Клименко Андрій Іванович, Заможня Єлизавета Іванівна, Заможній Василь Трохимович, Троцька Марфа Михайлівна, Ткаченко Андрій Федорович, Коваленко Варвара Гнатівна. А Окара Марко Трохимович за неодноразові втечі з неволі був відправлений у концентраційний табір в Дахау.

    Ось спогади Коваль Марії Дмитрівни про ті страшні часи: "Схопили мене 16 листопада 1942 року. Спочатку відправили в Опішню, потім на Диканьку, Полтаву, Київ. З Києва у товарних вагонах повезли до Відня. Жили там по 70 чоловік у бараці, працювали на заводі — виготовляли терпуги. Годували дуже погано суп з нечищеної брукви та 200 грамів хліба на день. Робочий день тривав 9 годин. Американці почали бомбити житлові квартали. Якраз пішов дощ, і вода текла червона від людської крові. Визволили війська 3-го Українського фронту, додому повернулася 23 травня І945року ".

    Після закінчення війни багатьом пощастило повернутися в Україну, до своїх міст і сіл. Серед них були й наші односельці, які мешкають на території Кирило-Ганнівської сільради й понині: Чепурна Марія Михайлівна, Чуб Марія Федорівна, Коваль Марія Дмитрівна, Заможня Єлизавета Іванівна, Клименко Андрій Іванович, Безрук Любов Силівна, Троцька Марфа Михайлівна, Нагірна Ганна Михайлівна, Черкас Іван Павлович.

Закінчилася війна, село повернулося до мирної праці. Тяжко було, але кожен вірив, що незабаром життя налагодиться, діти матимуть змогу навчатися.

Після війни на території сільської ради діяло 11 самостійних колгоспів. У Кирило-Ганнівці — "Червоні козаки", у Романах — "12-річчя РСЧА", у Шевченках — " 13-річчя РСЧА", у Яцине-Окарях — "Імені XVІІ-ro з'їзду ВКП(б)", у Дамасці — "Імені XVII партконференції", у Миколаївці — "Імені Чапаєва". Поступово починають виділятися два найсильніші: у • Кирило-Ганнівці та Ставковому. Навколо них об'єднуються менші колгоспи. Голови змінювалися дуже часто. Мало хто витримував більше року. Державна політика була спрямована на витягування з села всього, що тільки можна. Тому довіра до керівників господарств була слабкою, це пояснювало плинність кадрів.

1954 року відбулось укрупнення колгоспів. На території Кирило-Ганнівської сільської ради утворилося одне господарство. До його складу ввійшли колгоспи з Яцине-Окарів, Романів, Шевченків, Миколаївки, Макухів. Очолив господарство Суденко Дмитро Трохимович, який керував ним до 1983 року.

Село почало змінюватися, держава нарешті повернулася обличчям до селян. Почалося будівництво нової школи, будинку культури, адмінбудинку.

Село Кирило-Ганнівка є центральною садибою сільської ради, до складу якої входять села: Миколаївка, Шевченки, Яцине-Окарі, Романи, Макухи. На території села знаходяться загальноосвітня середня школа, ФАП, дитячий садок на 30 місць, Будинок культури на 300 місць, бібліотека на 11,5 тисяч примірників книг, відділення зв'язку.

Населення сільської ради складає 811 чоловік, а в Кирило-Ганнівці проживає 433 чоловіки.

На території Кирило-Ганнівської сільської ради працює сільськогосподарський багатофункціональний кооператив "Росія". Це багатогалузеве господарство зерново-технічного та тваринницького напрямків. 2004 року було досягнуто значних результатів у вирощуванні зернових культур та цукрових буряків.

За останній рік утворилося два фермерських господарства, які обробляють понад 40 га орних земель. Люди сумлінно трудяться, примножуючи власний добробут та дбаючи про державу.

    Більше 20 років очолював господарство Шрам Федір Федорович. Це людина, яка вболіває за своє село, дбає про односельців не на словах, а на ділі. Кирило-Ганнівка — одне з найперших повністю газифікованих сіл, до кожної домівки підведена вода. До послуг жителів — Будинок культури, один із найкращих у всьому районі. Розуміючи, що майбутнє села за молоддю, багато років поспіль кооператив "Росія" утримував на своєму фінансуванні 10—11 класи загальноосвітньої середньої школи, до останніх років виділялися безвідсоткові пільгові кредити на будівництво житла для молоді.

    Сьогодні виживати нелегко всім, але, попри негаразди, наше село Кирило-Ганнівка розбудовується і квітне. Люди вірять, що настануть кращі часи, доля посміхнеться тим, хто трудиться на землі.