Про вільні мандрівки
В людській природі є схильність до мандрування. Мандрування як піші так і із застосуванням різних засобів, в тому числі і велосипеда. В літературі і в інтернеті можна знайти багато описів таких мандрівок різних, легендарних і не дуже, особистостей. В більшості такі мандрівки здійснювались в одиночку і завжди відчувалось, що існує особлива атмосфера мандрів і філософського сприйняття світу в таких одиночних міроприємствах. Безперечно, якщо ти будеш пробувати долати в одиночку маршрут, який відноситься до висококатегорійних, ризик попасти в небезпечну ситуацію в порівняні з колективним міроприємством зростає і в деяких видах туризму ймовірність не повернутись з маршруту зростає до 100%. Тому, мабуть, не існує соло походів в гірському, водному чи лижному туризмі. Інша справа велосипед, де межі між спортивним автономним походом і тим, що називають «веломарафон», іноді не чіткі і автономія буває відносна, штучна. Особливо коли мандруєш густонаселеною, рівнинною територією. Я сам, іноді подорожуючи в одиночку і ставлячи за мету побачити більше цікавих місць і об’єктів, для економії часу при нагоді користувався пригородніми поїздами. Їхні вагони з великими тамбурами досить зручні для розташування велосипеда груженого велорюкзаком і з часом я навчився сам швидко грузити і вигружати велосипед навіть не здіймаючи рюкзака.
На категорійних маршрутах ми іноді зустрічали таких мандрівників на велосипедах. Деякі з них були навіть дуже цікаві. В Хібінах випадково на нас вийшов і запам’ятався чоловік на груженому велосипеді, в якому явно відчувалась замкненість в собі і намагання в такий спосіб мандрування на деякий час і з якихось, відомих тільки йому, причин дистанціюватися від навколишнього світу. Він уникав довгого спілкування з нами і швидко розпрощався. Була зустріч в Узбекистані з групою з трьох чоловік, всі офіцери у відставці і в такий спосіб вони проводили своє літнє дозвілля. Ми їх вразили, тому що вони рахували себе і своє міроприємство унікальними і не розраховували зустріти таку групу людей, для яких це було звичним. Маршрут вони планували по ходу, довго нас розпитували про можливості подолання складного перевалу, з якого ми тільки що спустились. Розпрощавшись, ми так і не зрозуміли чи прийняли вони рішення про підйом на перевал. Правилами спортивного чи самодіяльного туризму такі походи заборонені. Тобто ти, якщо маєш час і гроші, можеш, як випробування себе чи для піару, здійснити навіть навколосвітню подорож але офіційно це не зарахується до спортивних досягнень.
Тут я покажу двох калушан, які мандрували велосипедами в одиночку, а також некатегорійний похід який я здійснив з Михайлом Довбенчуком на Кавказі в 1983 році. Ну і небагато про мої одиночні поїздки по Україні після розвалу СРСР.