Війна — стрес не тільки для дорослих, які все розуміють, а й для дітей. Відчуття небезпеки, тривога, порушення звичного стану речей, постійні зміни та переміщення — все це може злякати ди- тину, збити її з пантелику і викликати дискомфорт. Головне, що слід пам’ятати, — якщо батьки поруч і всі здорові, то ви зможете забезпечити психологічний комфорт дитини. В цьому розділі зі- брано поради про психологічну підтримку дитини.

Обіймайте, пояснюйте, відволікайте — це основні способи. 

Пам’ятайте про головне правило: спокійні батьки — спокійні діти:

* Не забувайте піклуватися про себе: сон, їжа та спілку- вання – важливі.

* Обговоріть із дітьми план дій, щоб вони знали що робити, коли буде сирена і треба буде йти в безпечне місце.

Напрацюйте кілька сценаріїв, щоб дитина знала, що ро- бити в різних випадках.

* Якщо ви розплакалися при дитині, не треба казати, що мамі чи тату просто потрапило щось в око. Треба пояснити свою поведінку відповідно до віку дитини. Розповісти: «Я сумую, я засмучена. Мамі зараз треба трошки посумувати. Якщо хочеш – пожалій мене. Якщо ні – піди пограйся». Треба, щоб дитина розуміла, що і в мами, і в тата емоції теж бувають різні, і що це – нормально.

5 корисних порад: як можна допомогти дітям почуватися більш захищеними в умовах надзвичайної ситуації

1. Продовжуйте оточувати дитину любов’ю і турботою.

2. Маленькі діти почуваються захищеними та відчувають батьківську любов через так- тильний контакт, коли ви лагідно обіймаєте їх, читаєте разом, притискаєте до себе або заколисуєте їх перед сном.

3. Збережіть розпорядок дня, наскільки це можливо.

4. Якщо дитина не слухається, пам’ятайте про те, що таким способом вона намагається виражати ті почуття, які не може висловити, і спробуйте стримати своє роздратування.

5. Не забувайте також піклуватись про власне фізичне та психічне здоров’я. Ви не мо- жете допомогти своїм дітям, якщо самі погано почуваєтеся.

У стані стресу дуже важко бути уважними до потреб дитини, тому намагайтеся зберегти максимально можливу рівновагу, аби підтримати дитину. 

Ось кілька порад для батьків:

* Думайте про майбутнє, не про минуле.

Мрійте, плануйте, обговорюйте зі значущими людьми, що ви зробите найпершим

після встановлення миру. Такі роздуми та розмови наснажують і стабілізують.

* Позбудьтеся почуття провини. 

Не звинувачуйте себе у тому, що сталося, або у тому, що ви щось зробили не так. Ви

зробили все, що могли на той момент.  

* Намагайтеся їсти та спати. 

Якщо харчування доступне, так само їжте, а не лише намагайтеся нагодувати дитину. Намагайтеся спати, коли це можливо. Ваш фізичний стан – гарантія безпеки вашої

дитини.

* Просіть про допомогу. 

Якщо ви потребуєте допомоги або підтримки – попросіть про неї. Звертатися по допо- могу – не соромно.

* Говоріть про свої емоції. 

Спілкуйтеся зі значущими для вас людьми, говоріть про свої емоції та переживання. Телефонуйте рідним. Просте «Як ти?» здатне наснажити і вас, і того, кому ви

телефонуєте.

* Якщо відчуваєте потребу.

Зателефонуйте на «гарячу лінію» підтримки, поспілкуйтеся з професіоналами, аби

максимально забезпечити свою емоційну стабільність у цей непростий час.

Телефони «гарячої лінії» підтримки від

Української мережі за права дитини та ЮНІСЕФ:

Щодня з 8:00 до 22:00

Київстар

+380675679845 +380969905450

Lifecell

+380636614252 +380633994592

Vodafonе

+380953271521

Існує один загальний принцип, без дотримання якого всі спроби налагодити відносини з дитиною виявляються безуспішними. Це – безумовне  її прийняття. Що він означає?

Безумовно приймати дитину – означає любити її не за те, що вона гарна, розумна, здатна, відмінник, помічник і так далі, а просто так, просто за те, що вона є!

Нерідко можна чути від батьків таке звернення до сина чи доньки: «Якщо ти будеш хорошим хлопчиком (дівчинкою), то я буду тебе любити». Або: «Не чекай від мене хорошого, поки ти не перестанеш ... (лінуватися, битися, грубити)», «Якщо не почнеш ... (добре вчитися, допомагати по дому, слухатися)».

У спілкуванні з дитиною, батькам краще використовувати такі фрази як: «Як добре, що ти у нас народився», «Я рада тебе бачити», «Ти мені подобаєшся», «Я люблю, коли ти вдома», «Мені добре, коли ми разом...» - набагато кращі!

Психологи  рекомендують обіймати дитину кілька разів на день, кажучи, що 4 обійми абсолютно необхідні кожному просто для виживання, а для гарного самопочуття потрібно не менше 8 обіймів на день! І, між іншим, не тільки дитині, але і дорослому.

Часто батьки питають: «Якщо я приймаю дитину, чи означає це, що я не повинна ніколи  на неї сердитися?» Відповідь «Ні, не означає».

Приховувати і тим більше накопичувати свої негативні почуття ні в якому разі не можна. Їх треба висловлювати, але висловлювати особливим чином. І про це ми будемо багато говорити пізніше. Поки звертаю вашу увагу на такі  правила  безумовного прийняття дитини:

- можна висловлювати своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною в цілому; 

-можна засуджувати дії дитини, але, не її почуття, якими небажаними або «недозволеними» вони б не були;

-незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте в неприйняття її.

Немає єдиних порад, які б ідеально підійшли для всіх батьків.

Але  не забувайте  простої істини: освіта може зробити дитину розумною, але щасливим робить її тільки душевне, розумно організоване спілкування з близькими і коханими людьми – родиною.

Саме в силах батьків створити в родині таку обстановку, яка не тільки підготує дитину до навчання в школі, але й дозволить їй зайняти гідне місце серед однокласників, відчувати себе в школі комфортно.

«Спасибі», «Вибачте», «Чи можна мені...» повинні увійти в мову дитини ще до школи. Моралями і проповідями цього досягти важко. Цього можна досягти тільки власним прикладом. Намагайтеся виключити зі спілкування між членами сім'ї накази і команди, бо це

породжує тривожність, агресивність дитини.

Гарні манери дитини- дзеркало сімейних стосунків.

Психолог  пропонує батькам домашнє завдання із розвитку навичок безумовного прийняття дитини.

1. Подивіться, наскільки вам вдається приймати вашу дитину. Для цього протягом дня (а краще 2-3-х днів) намагайтеся підрахувати, скільки разів ви звернулися до неї з емоційно позитивними висловлюваннями (радісним вітанням, схваленням, підтримкою) і скількз негативними (докором, зауваженням, критикою).

Якщо кількість негативних звернень дорівнює або переважує число позитивних, то зі спілкуванням у вас не все гаразд.

2. Рефлексія.

Закрийте на хвилину очі і уявіть собі, що ви зустрічаєте свого кращого друга (або подругу). Як ви показуєте, що раді йому (їй), що він(вона) вам близький(а)?

Тепер уявіть, що це ваша власна дитина: ось вона приходить додому зі школи і ви показуєте, що раді її бачити. Уявили? Тепер вам легше буде зробити це насправді.

3.Обіймайте Вашу дитину не менше чотирьох разів на день (звичайні ранкові привітання і поцілунок на ніч не рахуються!!!).

•  Спілкування на рівних. Рівень очей.

•  Попросити дитину вас чому-небудь навчити.

•  Запитувати в дітей поради.

•  Цікавитися планами дитини та їх враховувати.

•  Запитувати в дитини про її річ і стукатися до неї в кімнату.

•  Просити допомоги в чому-небудь. Після цього не критикувати.

•  Давати посильні доручення-з відомим успіхом.

•  Схвалення взагалі (у цілому).

•  Підтримка у важкій ситуації (навести приклад із власного життя знайти три позитивних моменти — оптимістичний погляд на життя).

•  Не сюсюкати з дитиною. Розмовляти як з дорослим.

•  Зустрічати як кращого друга і проводжати.

•  Якщо ви не праві, просіть вибачення.

•  Дозволяйте дитині виражати свої почуття і діліться своїми.

•  Дозволяйте робити дітям помилки і зустрічатися з їхніми наслідками (негативний досвід — це теж досвід).

•  100 %-ва увага мінімум 15 хвилин щодня.

•  Концентруйте увагу не на помилці, а на тому, як вийти зі складної ситуації.

•  Тілесний контакт 2—3 рази на день мінімум.

•  Накази, команди, що заперечують почуття. (Дитина плаче, розбила коліно, дорослі: «Припини плакати!» — образа в дитини гарантована.)

•  Попередження, застереження, погрози. («Якщо ти ще раз упадеш у цю калюжу...».)

•  Моралі, проповіді («Учитися — це твій обов'язок» і т. д. Такі моралі викликають нудьгу, а потім і агресію).

•  Поради і готові рішення («Я б на твоєму місці...»). Такі поради дратують дитину.

•  Докази, нотації та висновки («У твоєму віці треба б знати...»). Нотації приводять до бажання боротьби і помсти.

•  Критика, догани, обвинувачення («Усе через тебе...») приводять до уникання невдачі, низької самооцінки.

•  Оціночна похвала (не хвалити, а говорити: «Я вважаю тебе...», «Мені подобається...»).

•  Обзивання і висміювання (навіть жартівливі).

•  Здогади та інтерпретація.

•  Випитування та розслідування.

•  Співчуття на словах, чутки.

•  Віджартування, відхід від розмови.

•  Дитина формується під впливом того оточення, в якому зростає.

•  Дитина, що зростає в оточенні критики, навчається засуджувати.

•  Дитина, що зростає в оточенні ворожості, стане агресивною.

•  Дитина, що зростає в страху, буде всього боятися.

•  Дитина, що зростає в оточенні жалості, навчиться співчувати самій собі.

•  Дитина, що зростає в оточенні глузувань, стане сором'язливою і боязкою.

•  Дитина, що зростає в атмосфері заздрості, заздритиме.

•  Дитина, що зростає в оточенні заохочення, навчиться бути впевненою у собі.

•  Дитина, що зростає в атмосфері терпимості, навчиться бути терплячою.

•  Дитина, що зростає в атмосфері любові, навчиться любити.

•  Дитина, що зростає в оточенні схвалення, навчиться подобатися самій собі.

•  Дитина, що зростає в атмосфері визнання, навчиться бути цілеспрямованою.

•  Дитина, що зростає в атмосфері великодушності, буде щедрою.

•  Дитина, що зростає в оточенні чесності та справедливості, навчиться бути правдивою і справедливою.

При взаємодії з агресивною дитиною:

•  приймайте дитину такою, яка вона є;

•  висувайте до дитини свої вимоги, враховуйте не свої бажання, а її можливості;

•  розширюйте кругозір дитини;

•  включайте дитину до спільної діяльності, підкреслюючи її значимість у виконуваній справі;

•  ігноруйте легкі прояви агресивності, не фіксуйте на них увагу оточуючих.

•  Боротися з агресивністю потрібно терпінням. Це найбільша чеснота, яка тільки може бути в батьків і вчителів.

•  Поясненням. Підкажіть дитині, чим цікавим вона може зайнятися.

•  Заохоченням. Якщо ви хвалите свого вихованця за гарне поводження,; то це розбудить у ньому бажання ще раз почути цю похвалу.

Якщо дитина відчуває страхи:

•  приймайте дитину такою, яка вона є, даючи їй можливість змінитися;

•  розвивайте в дитині позитивні емоції, частіше даруйте їй свій час і увагу;

•  з розумінням ставтеся до переживань і страхів дитини; не висміюйте

•  їх і не намагайтеся рішучими методами викорінити цей страх;

•  заздалегідь програвайте з дитиною ситуацію, що викликає страх.

Якщо дитина бреше, додержуйтеся таких правил:

•  частіше хваліть дитину, заохочуйте її за гарні вчинки;

•  якщо ви впевнені, що дитина бреше, постарайтеся викликати її на відвертість, з'ясувати причину неправди;

•  знайшовши можливу причину неправди, постарайтеся делікатно усунути її так, щоб розв'язати цю проблему;

•  не карайте дитину, якщо вона сама зізнається в неправді, дасть оцінку власному вчинку.

•  Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

•  Не існує поганих і хороших емоцій і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

•  Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції — це результат тривалого стримування емоцій.

•  Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

•  Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

•  Не слід у процесі занять з «важкими» дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

•  Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

•  Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

•  З метою ліквідації негативних емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

•  Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар'єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки.