УКРАЇНА

БАХМАЦЬКИЙ ЗАКЛАД ЗАГАЛЬНОЇСЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ   І-ІІІ СТУПЕНІВ  №2

БАХМАЦЬКОЇ РАЙОННОЇ РАДИ

ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Н А К А З

______________                                                                                                      с. Бахмач                           № _______

 Про протидію булінгу (цькуванню)  в  закладі

На виконання Закону України від 18.12.2018 № 2657-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу

(цькуванню)», листа Міністерства освіти і науки України від 29.01.2019 № 1/11-881 «Рекомендації для закладів освіти щодо застосування норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)», наказу  Управління освіти та науки Чернігівської ОДА від 28.02.2019 №80, наказу   сектору освіти Бахмацького РДА  від 04.03.2019 року №36  «Про протидію булінгу (цькуванню) в закладах освіти району»,  з метою попередження та недопущення серед здобувачів освіти в закладі    антисоціальної поведінки, створення безпечного освітнього середовища, забезпечення соціально-правового захисту дітей

НАКАЗУЮ:

1. Затвердити план заходів, які пов’язані з запобіганням та протидією булінгу в закладі освіти.(заходи додаються)

2. Створити та затвердити комісію з розгляду питань випадків булінгу в учнівському середовищі в такому складі:

   - Протащук С.М. – голова комісії, директор закладу;

   - Безмозга К.В. – заступник голови комісії, заступник директора з навчально- виховної роботи закладу;

   - Прилепко Т.І. – секретар комісії, педагог-організатор;

   - Яковенко С.В – член комісії, практичний психолог;

   - Охріменко В.П. – член комісії, учитель закладу;

   - Зимогляд А.І. – член комісії,   заступник завідувача філії;

   - Фурсова Т.Ю. – член комісії,   учитель  філії;

   -  Грицай О.О.  – член комісії,   учитель  філії.

3. Комісії з розгляду питань випадків булінгу розглядати та неупереджено з’ясовувати обставини випадків булінгу в закладі відповідно до заяв, що надійшли.

4. Для реєстрації випадків булінгу  та рішень завести окремий журнал, з оригіналами підписів та заяв.

5. Запровадити по даному питанню індивідуальні консультаційні години практичного психолога.

6. Забезпечити оприлюднення на дошці оголошень, стенді правил поведінки здобувачів освіти та телефонів довіри, куди можна звернутися у разі виникнення проблеми.

7. Провести інструктажі для всіх працівників закладу освіти  щодо процедури подання учасниками освітнього процесу заяв про випадки булінгу в закладі освіти (форма заяви, примірний зміст, терміни й процедуру розгляду відповідно до законодавства, тощо)  та    про порядок реагування на доведені випадки булінгу в закладі освіти та відповідальність осіб, причетних до булінгу.

8. Контроль за виконанням наказу покласти  на заступника директора з навчально-виховної роботи Безмозгу К.В.

                     Директор закладу                   Протащук С.М.

              З наказом ознайомлені                           Безмозга К.В.

                                                                       Яковенко С.В

                                                                       Прилепко Т.І. 

                                                                       Зимогляд А.І.

                                                                       Фурсова Т.Ю.

                                                                       Грицай О.О

                                                                       Ліхцер Г.І.

                                                                        Туз В.А.

                                                                       Бєлєвцова Г.В.

                                                                       Миргорода С.В.

                                                                       Туз Г.І.

                                                                       Охріменко В.П.

                                                                       Бадай Є.О.

                                                                       Любчич Т.В.

                                                                       Сорока І.М.

                                                                       Устименко К.Г.

План заходів щодо  запобігання  та  протидію  булінгу в Бахмацькому ЗЗСО І-ІІІ ст.№2.

ДОМАШНЄ НАСИЛЛЯ

ВІДПОВІДНО ДО ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЮ ДОМАШНЬОМУ НАСИЛЬСТВУ" ЗАЗНАЧЕНО, ЩО ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО – ДІЇ, ХАРАКТЕРНІ ДЛЯ ФІЗИЧНОГО, СЕКСУАЛЬНОГО, ПСИХОЛОГІЧНОГО АБО ЕКОНОМІЧНОГО НАСИЛЬСТВА, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ МІЖ РОДИЧАМИ АБО ПОДРУЖЖЯМ ЧИ МІЖ ІНШИМИ ЛЮДЬМИ, ЯКІ СПІЛЬНО ПРОЖИВАЮТЬ, АЛЕ НЕ ПЕРЕБУВАЮТЬ У РОДИННИХ ВІДНОСИНАХ ЧИ У ШЛЮБІ МІЖ СОБОЮ.

Щорічно з 25 листопада по 10 грудня міжнародна спільнота підтримує акцію «16 днів проти насильства». Вона покликана покращити розуміння та обізнаність людей по всьому світу, і в тому числі – наших співвітчизників, про всі форми насильства та створення вільного від насильства соціального простору. Також акція проводиться задля активізації діяльності державних установ та громадських організацій, щоб об’єднати зусилля щодо захисту прав людини.

Акцію було засновано у 1991 році і з того часу її продовжує щорічно координувати Центр глобального лідерства жінок. Вона починається 25 листопада, в Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок, і триває до 10 грудня – Дня прав людини.

Загалом, 16-денний період кампанії охоплює наступні важливі дати:

• 25 листопада – Міжнародний день проти насильства щодо жінок, офіційно оголошений Генеральною Асамблеєю ООН у 1999 році;

• 26 листопада – Всесвітній день інформації;

• 1 грудня – Міжнародний день боротьби зі СНІДом;

• 2 грудня – Міжнародний день боротьби з рабством;

• 3 грудня – Міжнародний день людей з інвалідністю;

• 5 грудня – Міжнародний день волонтера;

• 6 грудня – річниця Монреальскої різанини, коли у 1989 році 14 жінок-студенток було вбито через те, що вони були феміністками;

• 9 грудня – Міжнародний день боротьби з корупцією;

• 10 грудня – Міжнародний день прав людини.

Дати початку та завершення акції вибрані не випадково. Вони створюють символічний ланцюг, поєднуючи заходи проти насильства стосовно жінок та дії щодо захисту прав людини, підкреслюючи, що будь-які прояви насильства над людиною, незалежно від її статі, є порушенням прав людини.

У всьому світі ще до початку пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19) і кризи, яку вона викликала в усьому світі, кожна третя жінка зазнавала фізичного або сексуального насильства в певний момент свого життя. На жаль, 2020 рік, з його особливими соціально-економічними умовами, коли багато людей були змушені дотримуватися режиму самоізоляції в рамках заходів по боротьбі з пандемією, лише посилив ситуацію з домашнім насильством. Особливо зважаючи на те, що діяльність служб, насамперед – правоохоронних органів та органів охорони, було переорієнтовано на подолання пандемії.

Однак, під час акції «16 днів проти насильства» ми хочемо нагадати суспільству про те, що проблема домашнього насильства не просто десь собі існує, а може стосуватися кожного з нас. Через наших знайомих, друзів, сусідів або навіть чужих людей, з якими ми можемо поділитись важливою інформацією про те, як протидіяти насильству або куди звернутися по допомогу. Або ж самостійно повідомити про випадок насильства до відповідної служби допомоги.

Насамперед, важливо, що в Україні діє Закон «Про запобігання та протидію домашньому насильству», і з початку 2019 року домашнє насильство в нашій країні є злочином. Крім того, Закон передбачає низку послуг та сервісів, які може отримати людина, що зазнала домашнього насильства, та гарантує невідворотність покарання для її кривдника.

Також надаємо інформацію про те, куди ж звернутися людині, яка стала жертвою або свідком домашнього насилля

Для отримання допомоги та консультацій можна зателефонувати до правоохоронних органів або в правозахисні організації.

Основні номери:

• 102 – Національна поліція України;

• 103 – швидка медична допомога;

• 15-47 – безкоштовна цілодобова «гаряча» лінія для жертв домашнього насильства;

• 116-123 (з мобільного) та 0 800 500-335 (зі стаціонарного) – безкоштовна національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства;

• 116-111 (з мобільного) та 0 800 500-225 (зі стаціонарного) – національна дитяча «гаряча» лінія

• 0 800 213-103 – цілодобова гаряча лінія безоплатної правової допомоги.

Важливо: оскільки, перебуваючи в одному приміщенні з кривдником, жертва домашнього насилля, не завжди має можливість розповісти про насильство телефоном (це також особливо актуально під час карантину), вона може скористатися чат-ботами МВС України #ДійПротиНасильства у месенджерах:

Телеграм: https://t.me/police_helpbot

Вайбер: https://tinyurl.com/y8rgatt9

Стаття 173-4. Булінг (цькування) учасника освітнього процесу

Булінг (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого, -тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

    Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене малолітніми або неповнолітніми особами віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, -тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин.

Діяння, передбачене частиною другою цієї статті, вчинене малолітньою або неповнолітньою особою віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років, -тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин.

Неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу -тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до одного місяця з відрахуванням до двадцяти процентів заробітку.{Кодекс доповнено статтею 173-4згідно із Законом№ 2657-VIII від 18.12.2018}

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)"https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-19

Процедура подання  (з дотриманням конфіденційності) заяви про випадки булінгу (цькування)

1.     Усі здобувачі освіти, педагогічні працівники закладу, батьки та інші учасники освітнього процесу повинні обов’язково повідомити директора навчального закладу про випадки булінгу (цькування), учасниками або свідками якого вони стали, або підозрюють про його вчинення по відношенню до інших осіб за зовнішніми ознаками, або про які отримали достовірну інформацію від інших осіб.

2.     На ім’я директора закладу пишеться заява (конфіденційність гарантується) про випадок боулінгу (цькування).

            3.     Директор закладу видає наказ про проведення розслідування та створення комісії з розгляду випадку булінгу (цькування), скликає її засідання.

            4.     До складу такої комісії входять педагогічні працівники (у тому числі психолог, соціальний педагог), батьки постраждалого та булерів, керівник навчального закладу та інші зацікавлені особи.

          5.     Рішення комісії реєструються в окремому журналі, зберігаються в паперовому вигляді з оригіналами підписів усіх членів комісії.

Порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) та відповідальність осіб, причетних до булінгу

1. Директор закладу має розглянути звернення у встановленому порядку.

2. Директор закладу створює комісію з розгляду випадків булінгу, яка з’ясовує обставини булінгу.

3. Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то директор закладу повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.

4. Особи, які за результатами розслідування є причетними до булінгу, несуть відповідальність відповідно до частини другої статті 13 (вчинення правопорушень за статтею 1734) Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Про булінг у шкільному середовищі та протидію булінгу в освітньому закладі

 Нині серед учнівської молоді надзвичайно загострилася проблема насильства, здійснюваного самими дітьми одне до одного.

 Останніми роками визнано поширення в освітній практиці такого явища, як шкільний булінг. Це соціальна проблема всього світу протягом останніх ста років, однак вона ще й досі не вивчена. Перші публікації в Україні з’явилися 2005 р.

 Булінг (bullying, від анг. bully — хуліган, забіяка, задирака, грубіян, насильник) визначається як утиск, дискримінація, цькування. Цей термін означає тривалий процес свідомого жорстокого ставлення (фізичного і психічного) з боку дитини або групи до іншої дитини або інших дітей.

 Мотивацією до булінгу стають заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб.

                                    Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:

• систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);

• задирство;

• фізичні і психічні приниження;

• різного виду знущання;

• бойкот та ігнорування;

• псування особистих речей та ін.

   Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній "винахід" — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.

                               Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:

• 1-ша група — прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;

• 2-га група — прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.

                                         Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:

• переслідувач (булі);

• жертва;

• спостерігач.

 У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу. Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес.

                    Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:

• вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; вони імпульсивні й легко шаленіють;

• вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);

• вони не виявляють співчуття до своїх жертв;

• якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

                                         Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:

• вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;

• вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасній мають низьку самоповагу;

• вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;

• вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;

• якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників.

             Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви неможливо.

             Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.

          Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля.

         Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин.

         Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що вона зменшується.

           Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, окрім лікарів, психіатрів, психологів (які займаються зазвичай уже з тими, хто піддався цькуванню та знущанням з боку своїх однолітків і однокласників), до вивчення й профілактики цього явища повинні, безперечно, долучатись учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи.

                                                                      Протидія булінгу (короткий опис, приклади)

 Образливі прізвиська, глузування, піддражнювання, підніжки, стусани з боку одного або групи учнів щодо однокласника чи однокласниці — це ознаки нездорових стосунків, які можуть призвести до цькування — регулярного, повторюваного день у день знущання. Регулярне та цілеспрямоване нанесення фізичної й душевної шкоди стало об’єктом уваги науковців і педагогів, починаючи з 70-х років минулого століття, й отримало спеціальну назву — булінґ.

 Прикметною ознакою булінґу є довготривале «відторгнення» дитини її соціальним оточенням.

 Найчастіше булінґ відбувається в таких місцях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі його нема. Це може бути шкільний двір, сходи, коридори, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики. У деяких випадках дитина може піддаватися знущанням і поза територією школи, кривдники можуть перестріти її на шляху до дому. Навіть удома жертву булінґу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.

  За даними різних досліджень, майже кожен третій учень в Україні так чи інакше зазнавав булінґу в школі, потерпав від принижень і глузувань: 10% – регулярно (раз на тиждень і частіше); 55% – частково піддаються знущанню з боку однокласників; 26% – батьків вважають своїх дітей жертвами булінґу.

Жертви й ініціатори булінгу

 Практично в кожному класі є учні, які стають об’єктами глузувань та знущань, а також агресори, які є ініціаторами булінґу.

  Найчастіше цькування ініціюють надміру агресивні діти, які люблять домінувати, тобто бути «головними». Їх не турбують почуття і переживання інших людей, вони прагнуть бути в центрі уваги, контролювати все навколо. Принижуючи інших, вони підвищують власну значущість. Нерідко це відбувається через глибокі психологічні комплекси кривдників. Можливо, вони самі переживали приниження або копіюють ті агресивні й образливі моделі поведінки, які є у їхніх сім'ях.

  Зазвичай об'єктом знущань (жертвою) булінґу вибирають тих, у кого є дещо відмінне від однолітків. Відмінність може бути будь-якою: особливості зовнішності; манера спілкування, поведінки; незвичайне захоплення; соціальний статус, національність, релігійна належність.

      Найчастіше жертвами булінґу стають діти, які мають:

• фізичні вади – носять окуляри, погано чують, мають порушення опорно- рухового апарату, фізично слабкі;

• особливості поведінки – замкнуті чи імпульсивні, невпевнені, тривожні;

• особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, незвичну форму голови, надмірну худорлявість чи повноту;

• недостатньо розвинені соціальні навички: часто не мають жодного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками;

• страх перед школою: неуспішність у навчанні часто формує у дітей негативне ставлення до школи, страх відвідування певних предметів, що сприймається навколишніми як підвищена тривожність, невпевненість, провокуючи агресію;

• відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти);

• деякі захворювання: заїкання, дислалія (порушення мовлення), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання);

• знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні;

• високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення;

• слабо розвинені гігієнічні навички (неохайні, носять брудні речі, мають неприємний запах).

За даними U-Report, 49% підтвердили, що вони піддавалися булінґу, а саме через: зовнішність, стать, орієнтацію, етнічну належність.

Форми та види булінґу

 Людину, яку вибрали жертвою і яка не може постояти за себе, намагаються принизити, залякати, ізолювати від інших різними способами. Найпоширенішими формами булінґу є:

• словесні образи, глузування, обзивання, погрози;

• образливі жести або дії, наприклад, плювки;

• залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити;

• ігнорування, відмова від спілкування, виключення із гри, бойкот;

• вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви.

• фізичне насилля (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження);

• приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету (СМС-повідомлення, електронні листи, образливі репліки і коментарі у чатах і т.д.), поширення чуток і пліток.

 Види булінґу можна об’єднати у групи словесного (вербального), фізичного, соціального (емоційного) й електронного (кібербулінґ) знущання, які часто поєднуються для більш сильного впливу.

70 % знущань відбуваються словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим і непокараним, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження.

 Фізичне насильство найбільш помітне, однак становить менше третини випадків булінґу (нанесення ударів, штовхання, підніжки, пошкодження або крадіжка особистих речей жертви та ін.).

 Найскладніше зовні помітити соціальне знущання — систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення.

 Нині набирає обертів кібербулінґ. Це приниження за допомогою мобільних телефонів, інтернету. Діти реєструються в соціальних мережах, створюють сайти, де можуть вільно спілкуватися, ображаючи інших, поширювати плітки, особисті фотографії або зроблені в роздягальнях чи вбиральнях.

                                                                  Наслідки шкільного насилля

Жертви булінґу переживають важкі емоції – почуття приниження і сором, страх, розпач і злість. Булінґ вкрай негативно впливає на соціалізацію жертви, спричиняючи:

• неадекватне сприймання себе – занижену самооцінку, комплекс неповноцінності, беззахисність;

• негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, часті прогули у школі;

• неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози;

• девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

Як реагувати на цькування

 Молодші школярі мають неодмінно звертатися по допомогу до дорослих — учителів і батьків. Допомога дорослих дуже потрібна і в будь-якому іншому віці, особливо якщо дії кривдників можуть завдати серйозної шкоди фізичному та психічному здоров'ю.

 Старші діти, підлітки можуть спробувати самостійно впоратись із деякими ситуаціями. Психологами було розроблено кілька порад для них.

Як впоратися з ситуацією самостійно

 Ігноруйте кривдника. Якщо є можливість, намагайтесь уникнути сварки, зробіть вигляд, що вам байдуже і йдіть геть. Така поведінка не свідчить про боягузтво, адже, навпаки, іноді зробити це набагато складніше, ніж дати волю емоціям.

 Якщо ситуація не дозволяє вам піти, зберігаючи самовладання, використайте гумор. Цим ви можете спантеличити кривдника/кривдників, відволікти його/їх від наміру дошкулити вам.

 Стримуйте гнів і злість. Адже це саме те, чого домагається кривдник. Говоріть спокійно і впевнено, покажіть силу духу.

 Не вступайте в бійку. Кривдник тільки й чекає приводу, щоб застосувати силу. Що агресивніше ви реагуєте, то більше шансів опинитися в загрозливій для вашої безпеки і здоров'я ситуації.

 Не соромтеся обговорювати такі загрозливі ситуації з людьми, яким ви довіряєте. Це допоможе вибудувати правильну лінію поведінки і припинити насилля.

Що можуть зробити батьки

 Багато учнів соромляться розповідати дорослим, що вони є жертвами булінґу.

 Проте якщо дитина все-таки підтвердила в розмові, що вона стала жертвою булінґу, то скажіть їй:

• Я тобі вірю (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви повністю на її боці).

• Мені шкода, що з тобою це сталося (це допоможе дитині зрозуміти, що Ви переживаєте за неї і співчуваєте їй).

• Це не твоя провина (це допоможе дитині зрозуміти, що її не звинувачують у тому, що сталося).

• Таке може трапитися з кожним (це допоможе дитині зрозуміти, що вона не самотня: багатьом її одноліткам доводиться переживати залякування та агресію в той чи той момент свого життя).

• Добре, що ти сказав мені про це (це допоможе дитині зрозуміти, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу).

• Я люблю тебе і намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загрожувала небезпека (це допоможе дитині з надією подивитись у майбутнє та відчути захист).

 Не залишайте цю ситуацію без уваги. Якщо дитина не вирішила її самостійно, зверніться до класного керівника, а в разі його/її неспроможності владнати ситуацію, до завуча або директора школи. Найкраще написати і зареєструвати офіційну заяву, адже керівництво навчального закладу несе особисту відповідальність за створення безпечного і комфортного середовища для кожної дитини.

 Якщо вчителі та адміністрація не розв’язали проблему, не варто зволікати із написанням відповідної заяви до поліції.

                                                                         Що можуть зробити вчителі

 У школі вирішальна роль у боротьбі з булінґом належить учителям. Проте впоратися з цією проблемою вони можуть тільки за підтримки керівництва школи, батьків, представників місцевих органів влади та громадських організацій.

Для успішної боротьби з насильством у школі:

• Усі члени шкільної спільноти мають дійти єдиної думки, що насильство, цькування, дискримінація за будь-якою ознакою, сексуальні домагання і нетерпимість у школі є неприйнятними.

• Кожен має знати про те, в яких формах може виявлятися насильство й цькування і як від нього страждають люди. Вивчення прав людини і виховання в дусі миру має бути включено до шкільної програми.

• Спільно з учнями мають бути вироблені правила поведінки у класі, а потім загальношкільні правила. Правила мають бути складені в позитивному ключі «як треба», а не як «не треба» поводитися. Правила мають бути зрозумілими, точними і короткими.

• Дисциплінарні заходи повинні мати виховний, а не каральний характер. Осуд, зауваження, догана мають бути спрямовані на вчинок учня і його можливі наслідки, а не на особистість порушника правил.

• Жоден випадок насильства або цькування і жодну скаргу не можна залишати без уваги. Учням важливо пояснити, що будь-які насильницькі дії, образливі слова є неприпустимими. Реакція має бути негайною (зупинити бійку, припинити знущання) та більш суворою при повторних випадках агресії.

• Аналізуючи ситуацію, треба з’ясувати, що трапилося, вислухати обидві сторони, підтримати потерпілого й обов'язково поговорити із кривдником, щоб зрозуміти, чому він або вона так вчинили, що можна зробити, щоб таке не повторилося. До такої розмови варто залучити шкільного психолога.

• Залежно від тяжкості вчинку можна пересадити учнів, запропонувати вибачитися, написати записку батькам або викликати їх, позбавити учня можливості брати участь у позакласному заході.

• Учням треба пояснити, що навіть пасивне спостереження за знущаннями і бійкою надихає кривдника продовжувати свої дії. Свідки події повинні захистити жертву насильства і , якщо треба, покликати на допомогу дорослих.

• Потрібно запровадити механізми повідомлення про випадки насильства, щоб учні не боялися цього робити. Ці механізми повинні забезпечувати учням підтримку і конфіденційність, бути тактовними.

• Для успішного попередження та протидії насильству треба проводити заняття з навчання навичок ефективного спілкування та мирного розв’язання конфліктів.

 Допоміжні матеріали

   Посібник для батьків >>>

 Навчіть дитину захищатись >>>

 СТОП шкільний терор >>>